У 20-х роках ХХ ст.

в Києві декілька молодих поетів об’єдналися в групу, що протиставляла себе

поетичним експериментам футуристів і пролетарському мистецтву. Це угруповання відоме як
«київські неокласики. До нього належали М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. ДрайХмара та
Юрій Клен. Пізніше до них приєдналися прозаїки, літературознавці, проте «київських неокласиків»
усе ж таки було п’ять, Неокласики були високоосвіченими людьми свого часу, знали іноземні
мови, мали добру літературну освіту. Вони дбали про поезію високого стилю, аристократичну за
духом, вільну від сентиментів і народницьких мотивів. В українській літературі неокласики
започаткували поезію нового типу: якщо до них панівною була фольклорна традиція, то тепер
відродилася книжна, тобто ренесансно-барокова. «Любов до слова, до строгої форми, до великої
спадщини світової літератури» — естетична концепція неокласиків, сформульована М. Рильським.
Її вороже сприймали в тогочасному мистецькому середовищі, яке культивувало оспівування
робітника, вождя, нової більшовицької країни й пролетарських ідеалів. Творчість неокласиків
критикувала як тоталітарна влада, так і авангардисти. Вона була малозрозумілою й масовому
читачеві через невисокий рівень освіти. Лідером «київських неокласиків» був М. Зеров , який
разом з побратимами П. Филиповичем і М. Драй-Хмарою пішов з життя молодим, потрапивши в
жорна сталінських репресій.

Мико́ ла Костянти́ нович Зе́ ро́ в народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині[1] в
багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи По закінченні Зіньківської школи Зеров
навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях. У 1909—1914 роках — студент історико-
філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. 1912 року з'явилися
друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада» З 1914 року за
наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем «давніх
мов» до Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й Златопільської жіночої
гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського
братства та викладає латину. 1920 року одружився із Софією Лободою З голодного Києва
Миколу Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де він
працює близько трьох років. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. Також у
Баришівці Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька
невеликих оповідань. 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української
літератури Київського інституту народної освіти. 1923 року до Києва повернулося чимало
письменників, що об'єдналися в АСПИС. Серед них вирізнялася літературна група, що її стали
називати неокласиками, одним з її лідерів був Зеров. У грудні 1923 року відбулася перша
зустріч Зерова з Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської
письменницької делегації «Гарту». Неокласики влаштовують літературні вечори, на яких
намагаються згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці.
1924 року надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова 1925 рік можна вважати
вершиною літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал «Життя і
революція» вмістив 17 його матеріалів. 1926 року Зеров виступав лише як літературний
критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж
року офіційна влада звинуватила неокласиків в антипролетарських настроях. Червневий
пленум ЦК КП(б)У 1926 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки неокласиків;
фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова.

Уночі проти 28 квітня 1935 року Зерова заарештовано під Москвою на станції Пушкіно.
М. Зерова засуджено на 10-річне ув'язнення. М. Зеров не міг працювати лісорубом і тому
прибирав кімнати господарської служби. Закінчивши роботу, в комірчині сторожа міг займатися
перекладами та історико-літературними студіями. За багатьма свідченнями, він завершив
багаторічну працю над українською версією «Енеїди» Вергілія. 9 жовтня 1937 рішенням
особливої трійки УНКВС по Ленінградській області «засуджений» до розстрілу. Зерова разом з
багатьма іншими представниками української культури розстріляно в урочищі Сандармох 3
листопада 1937 року.
Паспорт твору

Київ — традиція» аналіз (паспорт твору)

Автор – Микола Зеров

Рік написання – 1923

Збірка – «Сонети і елегії»

Жанр – сонет

Вид лірики: громадянська лірика

Літературний напрям – неокласицизм (це приклад української неокласичної поезії).

Тема: оспівування “золотоголового” вічного міста Києва – як свідчення високої культури народу.

Ідея: утвердження нездоланності, незнищенності стародавнього Києва, його культури, духовності

Художні засоби «Київ-традиція»

Персоніфікація – персоніфікується образ Києва, Данпарштадта

Іронія – і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують
світ

Епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни, лядський Болеслав;

Метафори: животворив душею, “Плуга” вів, лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота

Фразеологізми: теревені плів, байки складав