Наприкінці вересня 1938 р.

у Мюнхені пройшла конференція за участю Німеччини, Італії, Франції та

Великої Британії, яка розглянула претензії А. Гітлера до Чехословаччини. Бажаючи
«умиротворити» німецького фюрера за всяку ціну, Франція і Велика Британія погодилися на
приєднання до Третього райху промислово розвиненої Судетської області, у якій мешкало 3,2 млн
німців. Чехословаччина втрачала п’яту частину своєї території та майже чверть населення. Після
задоволення німецьких претензій Польща та Угорщина також висунули вимоги про приєднання
чехословацьких територій, компактно населених поляками й угорцями. На початку жовтня 1938 р.
Польща одержала територію в тисячу квадратних кілометрів із 230 тис. жителів – Цешинську
область. Польський уряд спробував анексувати й Закарпатську Україну, однак на заваді став Гітлер.
7 жовтня Словаччина сформувала власний уряд. Скориставшись цим прецедентом, лідери
українофілів, русофілів і русинів звернулися до Праги з вимогою негайно надати Підкарпатському
краю автономію, як це передбачалося умовами Сен-Жерменського договору. 11 жовтня празький
уряд затвердив першу автономну адмiністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. У Раді міністрів
Підкарпатської Русі були представлені основні політичні партії, що належали до двох блоків –
русофільського й українського. Автономний уряд проіснував лише два тижні. Чеська контррозвідка
здобула незаперечні докази того, що Бродій працює на угорські спецслужби (оперативне псевдо –
Берталон). 28 жовтня празький уряд призначив прем’єр-міністром Підкарпатської Русі А.
Волошина. А. Волошин сформував уряд лише з членів УНО Керуючись розпорядженням празького
уряду про розпуск політичних партій, Волошин розгромив усі окружні комітети й первинні
осередки крайкому КПЧ. Комуністи перестали існувати як впливова політична сила, багато з них
покинули Закарпаття. Тим часом Угорщина домагалася від Гітлера санкції на захоплення
Підкарпатської Русі. Фюрер її не дав, але погодився на арбітраж разом з Італією щодо передачі
Угорщині територій, населених мадярами. 2 листопада відбувся Віденський арбітраж. За його
результатами Празький уряд змушений був віддати Угорщині південні райони Словаччини й
Підкарпатської Русі з населенням понад мільйон осіб, переважно угорським. Від Підкарпатської
Русі відійшли південні райони з населенням 175 тис. осіб, серед них угорці становили тільки 82 тис.
Автономна Підкарпатська Русь втратила Ужгород, Мукачеве та Берегове з прилеглими районами.
Уряд Волошина переніс свою резиденцію з Ужгорода до Хуста. Не гаючи часу, українофіли почали
будувати державність на урізаній території Карпатської України. У діяльності адміністративних
органів, системи освіти й у видавничій справі запроваджувалася українська мова. Особливу увагу
приділяли організації народної оборони – «Карпатській січі». Команди «Карпатської січі» виникли
майже в усіх великих населених пунктах. Загальна кількість вишколених січовиків становила до 2
тис. осіб. Однак вони не мали права носити зброю. 12 лютого 1939 р. в Карпатській Україні
відбулися вибори до Сойму. В умовах, коли всі інші політичні партії були заборонені, Українське
національне об’єднання здобуло 92 % голосів. Державний розпад Чехо-Словацької Республіки
змусив А. Волошина офіційно заявити про те, що з 14 березня Карпатська Україна стає
незалежною. Вже в безвихідній політичній ситуації 15 березня розпочав роботу Сойм Карпатської
України. Упродовж трьох годин відбулося шість окремих засідань, на яких було ухвалено низку
документів. Підтверджувалося, зокрема, що Карпатська Україна є незалежною державою. А.
Волошин був обраний її президентом . Угорська армія почала просочуватися через кордон
невеликими загонами ще в ніч на 14 березня. Безпосередньо на кордоні в цей час уже було
зосереджено 12 дивізій. 15 березня вони одночасно перетнули його в усіх напрямках. айбільший
бій відбувся на Красному полі. 16 березня 1939 р., зазнавши значних втрат, ворог зумів
захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована
угорськими військами. До 7 липня 1939 року вона була анексована.