Мета доповіді полягає в тому, щоб проілюструвати та розкрити складну соціально-політичну ситуацію, що

панувала на українських землях у міжвоєнний період, а також показати наростання революційно-

визвольної боротьби та розвиток політичного радикалізму, зокрема руху Організації Українських
Націоналістів (ОУН).

Чехословаччина в 20-30 роках була єдиною демократичною країною в Центральній Європі, але її політика
на Закарпатті була спрямована на утримання контролю над цією територією. Уряд не надавав Закарпаттю
бажаної автономії, використовуючи його як аграрну провінцію для постачання сировини та робочої сили
метрополії. Робітники піддавалися жорстокій експлуатації та отримували низьку зарплату.

Після проведення земельної реформи на Закарпатті, більшість українського населення, яке складалося
переважно з селян, отримало лише невеликі ділянки землі. Чеські військові колоністи отримали більшу
частину розподіленої землі, тоді як селяни продовжували страждати від земельного голоду та зубожіння.
У той час, поміщики мали значні земельні володіння. Недостатні капіталовкладення Чехословацької
держави в економіку регіону не дозволили підняти його рівень. Населення Закарпаття також стикалося з
тяжкими випробуваннями під час загальносвітової кризи, що призвело до масових голодувань, страйків та
демонстрацій. Ліві партії, зокрема комуністи, мали значну підтримку серед населення, отримуючи значну
кількість голосів на виборах.

У період між Першою світовою війною та 1938 роком на Закарпатті були досягнуті певні успіхи в галузі
освіти та культури. Кількість шкіл та гімназій зросла, українські культурні товариства активізували свою
діяльність. Однак, через мовні та культурні розбіжності між українцями та росіянами, підтримка з боку
місцевого населення зменшилася.

У цей період також існували різні політичні течії, включаючи мадярофільську та українофільську.
Мадярофіли прагнули приєднати Закарпаття до Угорщини, тоді як українофіли домагалися автономії для
українців. Ці політичні рухи відображали складні етнічні та політичні реалії регіону того часу.

У 30-х роках міжнародне становище Чехословаччини та Закарпаття швидко змінювалося перед Другою
світовою війною. Виникли різні варіанти міжнародно-правового врегулювання проблеми Закарпаття,
включаючи чехословацький, угорський та навіть незалежність держави Карпатська Україна. Німеччина
тиснула на Чехословаччину, але після Мюнхенської зустрічі керівників чотирьох найбільших держав
Європи, доля Закарпаття залежала від Гітлера.

Під час Другої світової війни Закарпаття було передане Угорщині. Це сталося внаслідок Мюнхенської
угоди 1938 року, коли південна частина Закарпаття була передана Угорщині. Це призвело до змін у статусі
та управлінні регіоном, а також до складних політичних та соціальних наслідків для місцевого населення.

Події, які відбулися в 1939 році, дійсно вплинули на українське національне усвідомлення на Закарпатті.
Вони показали закарпатському населенню небезпеку орієнтації на чужі сили та держави, а також
підкреслили необхідність об'єднання національних сил та інтересів. Ці події сприяли усвідомленню себе
частиною єдиної української нації та підтримці національної єдності.

Так, у міжвоєнний період українські землі перебували під жорстоким колоніальним ярмом сусідніх
держав, що призвело до терору, переслідувань та економічного занепаду. Це спричинило соціально-
політичний конфлікт і наростання революційно-визвольної боротьби. На цьому тлі рух Організації
Українських Націоналістів (ОУН) став одним з найдинамічніших рухів, що відображало загальну боротьбу
за утвердження української національної ідеї та незалежності.