Тема ХІ. Україна повоєнних років (середина 40 – початок 90-х рр.).

Мета заняття:
Навчальна: визначення особливостей післявоєнної відбудови та розвитку радянської
України в середині 40-60-х років, наслідки сталінських ідеологічних кампаній другої
половини 40-х – поч. 50-х рр., формування знань про характер «десталінізації» та
реформи у сфері економіки України в середині 50-х - першій половині 60-х років.
характеристика економічного та суспільно-політичного стану УРСР у період
загострення кризи радянської системи, формування уяви про опозиційний рух в
Україні в зазначений період.
Розвиваюча: розвиток умінь логічно висловлювати свої думки, давати оцінки різним
політичним, економічним процесам і подіям, зіставляти різні погляди та робити
висновки.
Виховна: виховання неприйняття проявів тоталітаризму в будь-якій формі та
засудження злочинів сталінізму.

План лекції.
1. Післявоєнний сталінський режим (1945-53).
2. Реформи М.Хрущова (1953–64).
3. Україна під час стагнації (70 – середина 80-х рр.).
4. “Перебудова” М.Горбачова та національне відродження України.
Література
Базова
1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001.
2. Гарін В.Б., Кіпцар І.А., Кондратенко О.В. Навч. посіб. – К., 2012.
3. Гісем О.В., Мартинюк О.О. Історія України. – Тернопіль, 2004.
4. Греченко В. , Ярмиш О. Історія України. Всесвітня історія ХХ-ХХІ ст.
5. Довідник для абітурієнта. – Донецьк, 2005.
6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1992.
7. Історія української культури: Навч. посібник для студентів вищих
навчальних закладів /О.Ю. Павлова [та ін.]. – К., 2013.
8. Історія української культури: Навч. посібник для студентів вищих
навчальних закладів /І.Я. Хома [та ін.]. – Львів, 2012.
9. Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб. – К., 2008.
10. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник для студентів
неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге вид. – К., 2000.
11. Сулько В.С. Історія України: навчальний посібник для студ. внз. – Рівне, 2011.
Допоміжна
1. Веселова О.Українське суспільство в 1945-1953 рр.: ідеологізація по-
сталінськи //Іст. журн. – 2005. – № 1. – С.86-96.
2. Врублевский В. Владимир Щербицкий: правда и вымислы. – К., 1993.
3. Кульчицький С.В. Новітня історія України. Післявоєнна перебудова
//Укр.іст.журнал. – 1991. – № 10.

1. Післявоєнний сталінський режим (1945-53).

Міжнародний статус України після війни дещо змінився у порівнянні з
довоєнним часом. Під час роботи міжнародної Ялтинської конференції (4-11 лютого
1945 р.) за участю Трумена, Черчилля і Сталіна, де вирішувалися питання закінчення
війни та доля повоєнного світу, було ухвалено запросити Україну та Білорусію як
співзасновників ООН. Сталін свідомо пішов на це, що давало додаткові голоси СРСР
в ООН і створювало ілюзію незалежності обох республік перед світовою
громадськістю.
 До 1950 р. УРСР набула членства в 12 міжнародних організацій та їхніх органах,
в наступні роки ще в 16. В 1954 р. вона стала членом ЮНЕСКО – авторитетної
міжнародної організації ООН з питань освіти, науки і культури. Проте участь в усіх цих
органах була чисто формальною. Українські дипломати мусили дублювати позицію
радянського уряду та його представництв з усіх питань, що розглядалися.
Формальною була і участь України у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією,
Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Компетенція республіканського Міністерства
іноземних справ була обмежена функціями представництва. Пропозиція уряду
Британії в 1947 р. встановити дипломатичні відносини з Україною була залишена без
відповіді – Москва дозволу не дала.
Державні атрибути. В 1949 р. Україна отримала зовнішні державницькі атрибути
– герб, прапор, гімн. Це було певним поступом української радянської державності,
хоча за своєю суттю і змістом ця атрибутика закріплювала поневолений статус
України, як невід’ємної частини СРСР.
Територія і населення. Післявоєнний період історії України відзначається тим,
що всі етнічні українські землі, за невеликим виключенням, були зібрані у складі
Радянської України. Внаслідок великих людських втрат під час війни населення
України зменшилося на 10,5 млн. чол., з них 4 млн. (за іншими джерелами – 5-7 млн.)
загинуло, інші були відправлені на примусову працю у сталінські табори та заслані у
віддалені райони Союзу.
Відбудова промисловості. Першочерговим завданням після війни була
відбудова зруйнованої в 1941-44 рр. промисловості. Переважна більшість коштів
була витрачена на відбудову та реконструкцію промислових підприємств та
відновлення електроенергетики. Вже у 1948 р. було досягнуто рівня виробництва
довоєнного 1940 р. Це вдалося завдяки великим жертвам населення України,
заощадженню коштів, зниженню життєвого рівня народу.
Голод 1946-47 рр. У важкому стані опинилося зруйноване війною сільське
господарство. Засуха 1946 р., а також політика радянського уряду, спрямована на
тотальне викачування доходів з колгоспів, призвели до того, що взимку 1946-47 рр.
Україна була охоплена голодом. Від голодної смерті в ці роки загинуло 800 тис.
жителів республіки (в 1921-23 рр. – 1,5 млн., в 1932-33 – 7 млн.).
У внутрішній політиці УРСР нічого не змінилося з довоєнних часів. Влада по-
старому була зосереджена в центральних органах комуністичної партії та уряду в
Москві, які через КП(б)У керували життям республіки.
Нова хвиля репресій. З 1946 р. розпочалася нова хвиля репресій сталінського
режиму, спрямована проти інтелігенції, яка увійшла в історію під назвою
“ждановщини”. В післявоєнний період від сталінських репресій найбільше
постраждали жителі західноукраїнських земель, яких звинувачували у співробітництві
з німцями, належності до ОУН (Організація українських націоналістів) та УПА
(Українська повстанська армія). В Західній Україні було поновлено проведення
колективізації сільського господарства, перші кроки якої були зроблені ще до війни.
Була заборонена та розігнана українська греко-католицька церква (1946 р.). Цьому
актові було надано характер саморозпуску, як це вже не раз у минулому
застосовувалося до політичних партій. До цієї акції було залучено в ролі ініціатора
відомого в УГКЦ священика Г.Костельника. Єпископи та священики УГКЦ, зокрема
митрополит Йосип Сліпий, обраний після смерті Андрія Шептицького (1865-1944),
заслані до концентраційних таборів.
Боротьба УПА. Репресивній політиці сталінізму в Західній Україні протистояла
УПА, яка вела боротьбу фактично до 1954 р., хоча як організована сила припинила
своє існування після загибелі її командувача Романа Шухевича (Тараса Чупринки) у
1950 р. Через загони УПА з 1944 по 1954 рр. пройшло 400 тис. людей. В 1949 р. від їх
рук загинув Маршал Радянського Союзу Толбухін. Проти УПА вели боротьбу війська
та спецвідділи НКВС, широко застосовувалася депортація сімей бандерівців та цілих
сіл (спецпереселенці) в Сибір, Казахстан східні та південні області України.
В 1948 та 1950 рр. в Печорських таборах та на будівництві залізниці в Салехарді
відбулися масові повстання “зеків”, серед яких головну роль відігравали бандерівці.
2. Реформи М.Хрущова (1953–64).
Економічні та адміністративні реформи. Після смерті Й.Сталіна у березні 1953
р. в Москві спалахнула боротьба за владу, в якій перемогу отримав М.Хрущов. Його
економічні та адміністративні реформи були спрямовані на покращання життя
широких верств населення Радянського Союзу, в тому числі і України, але мали вони
далеко не однозначний характер. З одного боку вони сприяли десталінізації та
економічному розвитку країни, з другого, значною мірою мали утопічний і
фантастичний характер, по-третє, розпочавши реформи з боротьби проти культу
Сталіна, Хрущов закінчив власним культом. Десятиліття Хрущовського правління в
історичній літературі отримало назву “хрущовської відлиги”.
Десталінізація суспільства. В 1956 р. на ХХ з’їзді КПРС обговорювалося
питання про “культ особи” Й.Сталіна і прийнято ряд половинчастих заходів по
десталінізації суспільства. Представники української інтелігенції в зв’язку з цим
піднімають питання про відродження української мови, літератури, культури,
реабілітацію багатьох репресованих українських політиків, інтелігентів, робітників та
селян.
З 1957 р. в СРСР провадилася чергова антирелігійна акція, яка значною мірою
стосувалася й України. Внаслідок цієї акції в 1961 р. було ліквідовано майже
половину всіх церков, монастирів, семінарій, які ще збереглися після погромів 30-х
років.
Реформа освіти 1958 р. одним зі своїх завдань мала посилення русифікації
школи і всієї України. В 60-х роках в обласних центрах та Києві українські школи
становили 28%, російські – 72%; в інших містах відповідно 16 і 84 %.
Реформування сільського господарства. Внаслідок заходів Хрущова по
реформуванню сільського господарства, з 1954 р. починають освоювалися цілинні та
перелогові землі Сибіру та Казахстану. Туди з України було відряджено за два роки
100 тис. українців. Багато з них на батьківщину вже не повернулися. Це була одна з
форм примусово-добровільної міграції українців за межі України, головним чином на
схід (разом зі столипінським переселенням, висилкою за часів суцільної
колективізації та масових репресій 30-х років).
Приєднання Криму. В 1954 р. відбулося урочисте святкування 300-річчя
Переяславської угоди Богдана Хмельницького. З цього приводу ЦК КПРС опублікував
“Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією”, в яких обгрунтовувалася
історична необхідність “возз’єднання” двох братніх народів, право на зверхність та
керівництво так званого “старшого брата”, “непорушність дружби на віки віків” тощо. В
зв’язку з ювілеєм ухвалена передача Україні зі складу Російської федерації Кримської
області.
Дисидентський рух. В зв’язку з послабленням репресивного тоталітарного
режиму, в Україні, як і в усьому Союзі, поширюється дисидентський рух. На зміну
збройним формам боротьби (УПА) приходять мирні, легальні, ненасильницькі,
конституційні форми боротьби (письмові протести, демонстрації, видання та
поширення самвидавчої літератури тощо). Надання пріоритету мирним формам
боротьби відстоював у своїй програмі Левко Лук’яненко (сьогодні депутат
українського парламенту), який у 1961 р. був заарештований, засуджений до
смертної кари і 73 діб чекав виконання вироку.
Дисидентів поділяють на три основні групи за напрямками і завданнями своєї
діяльності: 1)борці за права людини, 2)борці за національне визволення і 3)борці за
свободу сумління і релігійні права громадян.
 Шістдесятники. В цей же час молоде покоління українських інтелектуалів (яке
пізніше отримало назву “шістдесятників”) відстоювали права митця на творчу
свободу. Деяке послаблення режиму вони використали для розвитку української
культури. До “шістдесятників” належали такі українські письменники і поети як Ліна
Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Віталій Коротич,
Микола Руденко, літературні критики – Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний,
публіцисти – Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, художниця Алла Горська та ін.
Проти “шістдесятників” вживалися репресивні заходи: арешти, ув’язнення,
засудження на великі строки таборів. Серед репресованих були Є.Сверстюк,
В.Чорновіл, В.Мороз та багато інших.
Економічна і політична криза. В 1962-64 рр. в країні наростає економічна і
політична криза, погіршується постачання населення продуктами, ростуть ціни в
державній та ринковій торгівлі, незадоволення політикою Хрущова охоплює всі
верстви суспільства. В 1961 р. прокотилися масові заворушення в Кривому Розі та
Одесі, в 1962 р. відбулися криваві події в Новочеркаську, де проти 10-ти тисячного
мирного натовпу робітників, які вийшли на вулицю протестувати проти підвищення
тарифів та роздрібних цін, було кинуто танки. Внаслідок було убито 24 демонстранти,
39 поранено, 7 засуджено до розстрілу і страчено, 2 ешелони заарештованих
учасників подій відправлено до таборів.
3. Україна під час стагнації (70 – середина 80 - х рр.).
З приходом до Москви Л.Брежнєва (1964) в СРСР посилюється процес
централізації та бюрократизації суспільства, проголошено завдання створення та
зміцнення так званої “міжнаціональної спільності російськомовних людей -
радянського народу”. Цей період увійшов в історію під назвою періоду “брежнєвського
застою” або стагнації (70 – початок 80 – х років).
Особлива позиція Шелеста. В Україні з 1963 р. першим секретарем ЦК
Компартії був Петро Шелест (1963 – 1972), який при всій своїй відданості ідеям
марксизму-ленінізму, не боявся захищати інтереси України в економіці та культурі і
намагався проголосити власну точку зору на деякі проблеми. В 1970 р. він видав
книгу “Україна наша радянська”, в якій сміливо, як на той час, відстоював історичну
автономію України, прогресивну роль українського козацтва, проголошував
необхідність берегти як найдорожчий скарб українську мову. За підтримку українських
письменників, захист української мови та культури, боротьбу проти русифікації
республіки він був звільнений Брежнєвим з посади.
Політика деукраїнізації. Першим секретарем компартії України стала близька до
Брежнєва людина В.Щербицький (1972 - 1989), який вів послідовну політику
деукраїнізації України. На відміну від Шелеста, який за визначенням політологів був
ортодоксом з “національними комплексами”, Щербицький був ортодоксом без
“комплексів”.
Русифікація. Починаючи з 1972 р., коли святкувалося 50-річчя заснування СРСР,
русифікація охопила всі галузі культури, література, мистецтво все більше
деградувало. Проте, і в цей час крізь перепони та заборони пробивалися паростки
справжньої художньої творчості, з’являлися талановиті книжки, кінофільми, живописні
твори тощо.
Українська Гельсінська Група. 70-ті роки були часом зародження кризи
соціалістичної системи в СРСР, яка чітко проявилася на початку 80-х років.
Активізувався дисидентський рух. Важливим етапом захисту прав людини та
національних прав України було утворення в 1976 р. Української Гельсінської Групи,
яка ставила за мету ознайомлення українського суспільства з Декларацією прав
людини, прийнятою ООН ще у 1948 р. Члени групи збирали докази порушення
владою прав громадян України, в тому числі національних прав, русифікації
українського населення, встановлювали контакти з іноземними країнами,
добивалися акредитації в Україні представників іноземної преси, вільного обміну
інформацією та ідеями. Проти Української Гельсінської Групи застосовувалися
репресії.
В 1977-78 рр. прокотилася низка арештів та судів над керівниками цього руху.
Жорстокому цькуванню було піддано І.Дзюбу за його дослідження “Інтернаціоналізм
чи русифікація?”, опубліковане закордоном. При загадкових обставинах у 1970 р.
загинула художниця Алла Горська, яка була одною з непримиренних борців з
режимом. 21 січня 1978 р. на Чернечій горі у Каневі біля могили Т.Шевченка на знак
протесту проти “російської окупації” та “русифікації України” з нагоди 60-річчя
проголошення Центральною Радою самостійності України спалив себе Олекса Гірник
з Калуша (Ів.-Франківщина).
На початку 80-х рр. криза в СРСР охопила всі сфери життя. Економіка не могла
забезпечити потреб країни. Зниження цін на нафту та газ на міжнародному ринку,
війна СРСР в Афганістані сприяли подальшому загостренню кризових явищ. В
суспільстві душилися будь які спроби виявлення незалежної суспільної думки. В
державі розквітала корупція і бюрократизм.
4. Перебудова М.Горбачова та національне відродження України.
Курс на перебудову. Критична ситуація примусила нового Генерального
секретаря ЦК КПРС М.Горбачова у квітні 1985 р. заявити про докорінну зміну
економічного, соціального та зовнішнього курсу країни. Було взято орієнтацію на
перебудову, демократизацію, гласність. Перебудова була спробою мирного переходу
від тоталітарного до цивілізованого суспільства. Але експериментування нової
політики не принесли істотних змін.
Чорнобиль. Фатальні наслідки для населення та економіки України мала
технічна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (26 квітня 1986 р.).
Мільйони людей в різних куточках України відчули згубний вплив радіації.
Радіаційний хвіст отруїв землі Білорусії, потягнувся на північ, захід і схід. Трагедія
Чорнобиля викликала гостру критику режиму, для якого економічні досягнення
переважали над інтересами здоров’я та життя людей.
В другій половині 80-х рр. національно-визвольний рух в Україні продовжував
наростати. З 1987 р. починаються деякі послаблення в репресивній системі. Під
тиском світових демократичних сил радянська влада починає звільняти дисидентів з-
під арешту та заслання, хоча цей процес було розтягнуто до 1989 р. Українські
політв’язні після виходу на волю активно включаються у політичну боротьбу.
З 1988 р. Українська Гельсінська Група була перетворена в Український
Гельсінський Союз, який очолили Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло
Горінь. З цього часу в Україні виникає багато організацій і груп з різними політичними
спрямуваннями та програмами культурного відродження: антисталінське товариство
“Меморіал”, Союз незалежної української молоді (СНУМ), Християнсько-
Демократичний Фронт та ін.
В 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та активних учасників
Українського Гельсінського Союзу було створено Народний Рух України (НРУ), який
виступив на захист української мови, культури і висунув свою програму економічного
та політичного розвитку України.
Відроджується Українська Автокефальна Православна церква і Українська греко-
католицька церква, підпорядкована Ватикану. Життя України політизується.
З’являється велика кількість незалежних періодичних видань, відроджується
національна символіка України. Вибори 1990 р. до Верховної Ради УРСР
завершилися тим, що четверту частину депутатських мандатів отримав
Демократичний блок. З Конституції було усунено статті про керівну та організуючу
роль комуністичної партії. Відновлюється багатопартійна система в Україні, як і в
інших республіках, знищена на руїнах Російської імперії ще у 1918 р.
 ВИСНОВКИ
Після завершення Другої світової війни вперше за багато століть усі українські
землі були об’єднані в межах однієї держави, закінчилося формування сучасної
території України.
Відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих
процесів країн Заходу. Ускладнив ситуацію голод 1946-1947 рр. Відбудова в Україні
здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги. Характерними рисами
відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості,
активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері
ідеологічного фактора.
У 1953-1964 рр. в супільному житті за інерцією панували комуністичний
романтизм та соціальна міфологія. Водночас лібералізація створила ґрунт для
поширення інших поглядів та виявів активності. Вони були симптомами
нестабільності системи, яка перебувала у перехідній фазі свого розвитку. На початку
60-х років нестабільність у суспільстві ставала дедалі відчутнішою, що дало змогу
супротивникам Хрущова перейти в наступ і в жовтні 1964 р. усунути його від влади.
Для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 р. до 1985 р. були
характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації.
Політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає
відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат.
Протягом 60-х – першої половини 80-х років в Україні значною мірою
активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного
життя. Водночас широкої підтримки в громадян республіки він не набув.
Ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи.
Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював
деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

Контрольні питання.
1. Причини виходу України на міжнародну арену після війни, ступінь її
зовнішньополітичної самостійності.
2. Боротьба УПА проти радянської влади після другої світової війни.
3. Причини та наслідки голоду 1946-47 рр.
4. Наслідки “ждановщини” в Україні.
5. Становище в західно-українському регіоні після війни.
6. Значення реформ М.Хрущова та загальна оцінка його “відлиги”.
7. Причини виникнення, сутність та форми дисидентського руху в Україні.
8. Сутність періоду стагнації.
9 Напрямки національної політики радянського уряду періоду стагнації.
10. Які характерні риси дисидентського руху періоду стагнації.
11. Які існували три основні групи серед дисидентів за напрямками і завданнями
своєї діяльності?