Відповіді на питання:

1.Після розвалу Австро-Угорщини президент Чехословаччини пообіцяв українця автономію

Закарпаття, й у листопаді 1918 р. Американська Народна Рада карпатських русинів прийняла
рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини.1920 р. Тріанонський договір
Антанти з Угорщиною закріпив це рішення , Закарпаття отримало назву “Прикарпатська
Русь”. Заходи здійснені урядом ЧСР щодо розвитку Закарпаття:
 Промисловий розвиток відсталий, незважаючи на державі капіталовкладенння
 Збереглися високі орендна плата за землю, штрафи й податки
 Аграрне питання частково вирішено шляхом передання селянам окремих земель
угорських поміщиків.
2.В результаті I Віденського арбітражу  від Чехословаччини були відокремлені та передані
Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони
південної Словаччини, населені переважно угорцями. Таким чином Угорщина повернула
частину територій, втрачених у результаті розпаду Австро-Угорщини після Першої світової
війни. Наслідки I Віденського арбітражу: Під тиском Гітлера Словаччина 14 березня 1939
оголосила про свою незалежність. Чехословаччина припинила своє існування.
3. За Сен-Жерманським договором землі Буковини увійшли до Складу Румунії. До Румунї
увійшли такі землі: Північна Буковина, Ізмаїльський, Аккерманський, Хотинські повіти,
Бессарабії Мармарощина з населенням близько 1 млн українців.
4. У повстанні брало участь близько 6 тисяч осіб, очолив повстання ревком на чолі з Андрієм
Клюшниковим .Слабоозброєні повстанці не могли протистояти румунській
армії. Повстання не підтримали молдавські селяни та німецькі колоністи.
5. Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР:
 насильницька асиміляція;
 стримування економічного розвитку, його колоніальний характер;
 репресії проти діячів національно-визвольного руху;
 національний гніт;
 відмова від міжнародних зобов’язань щодо надання автономних прав українцям.
Форми, у яких здійснювалась ця політика, різнились — від м’якої в ЧСР до жорсткої в
Румунії.
 У Польщі, де проживало найбільше українців, до того ж із високою національною
свідомістю, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, переслідуючи
стратегічну мету — повна полонізація загарбаних українських земель, залежно від
внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. 
Перебування у складі Румунії:
 Найгірше становище українських земель.
 Переселення румунських колоністів на землі Північної Буковини.
 Запровадження воєнного стану на окупованих українських територіях (1918—1928
рр.).
 Політика румунізації.
 Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в Чернівецькому
університеті, заборона на ввезення українських книжок тощо.
 Переслідування Української церкви.
Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття.
 Найкраще становище українських земель.
 Більш сприятливі, ніж в інших державах, умови для економічного розвитку, хоча
капіталовкладення недостатні.
 Намагання чеської влади вирішити проблеми в аграрному секторі шляхом передачі
селянам окремих земель угорських поміщиків.
 Заснування українських шкіл, гімназій.
 Діяльність «Просвіт».
 Створення українських театральних осередків, хорів тощо.
 Невиконання чеським урядом зобов’язання надати автономні права українцям.
 Відсутність суто українських політичних партій.
На Закарпатті, що перебувало у складі Чехословаччини, населення не відчувало
відкритого насильства з боку влади, уряд вкладав сюди коштів більше, ніж збирав
податків, але край залишався  малорозвиненим регіоном держави.