Особливості розвитку

Югославія
Підготували
учениці 11-А класу
ОЗО Кілійський ЗЗСО №4
Шиховцова Анастасія та
Островерхій Марія
 1.Встановлення влади комуністів на чолі з Й. Броз Тіто
Столиця Югославії — Белград був звільнений радянськими військами спільно з частинами
Народно-визвольної армії Югославії в ході спільної наступальної операції Радянських
Збройних Сил по звільненню території цієї держави від німецько-фашистських загарбників
та їх союзників у роки Другої світової війни.

У звільненні Бєлграда брали участь сухопутні війська, підтримані авіацією, і Дунайська

військова флотилія. Бої за Белград тривали з 29 вересня по 22 жовтня 1944 року. Фактично
місто було звільнено 20 жовтня.
Великі людські втрати доповнювалися зруйнованою економікою
Югославії. У 1945 р. обсяг виробництва харчової промисловості
становив 45 % довоєнного, у текстильній - 40 %, у металургійній - 20
%. Відчувалася гостра нестача предметів першої необхідності, в деяких
регіонах країни існувала загроза голоду.
Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, було місцем
розгортання масового руху Опору. Його організаторами ви­ступали королівський
уряд, який емігрував у Лондон, і комуністична партія. Провідна роль у
діяльності партизанського руху належала комуністам на чолі з Й. Броз Тіто.

На 1943 р. партизани Броз Тіто контролювали одну третину території країни і

нараховували 320 тис. осіб. Вони вели боротьбу як проти окупантів, так і проти
усташів А. Павеліча, які відзначалися своєю жорстокістю у ставлен­ні до
сербського населення.
Домінуюча роль комуністів у русі Опору дала їм можливість
встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Уста­новчі
Збори в листопаді 1945 р. комуністи отримали 90 % голосів. Це дало їм
можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції
від влади. 29 листопада 1945 р. Югославія була, проголошена
республікою.
Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радян­
ським зразком: націоналізація, колективізація, індустріалізація,
масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про наці­
оналізацію усіх підприємств, за винятком дрібних виробництв таї
ремісничих майстерень. Конституція, прийнята в січні 1946 р.,
передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р.
державний сектор охоплював 90 % підприємств. Цього ж року в
країні розпочалась земельна реформа: земельні володіння тих, хто
співро­бітничав з окупантами, а також німців конфісковувалися,
згодом було ліквідовано поміщицьке землеволодіння;
запроваджувалась кооперація сільського господарства та
індустріалізація.
 2.Утворення федеративної держави
29 листопада 1945 Установча Скупщина прийняла Декларацію, згідно з якою на
території Югославії відбувалася остаточна ліквідація монархії і
проголошувалася Федеративна Народна Республіка Югославія, яка пізніше за
конституції 1963 року отримала назву — Соціалістична Федеративна Республіка
Югославія
СФРЮ — федерація соціалістичних республік: Боснії і Герцеговини, Македонії,
Сербії, Словенії, Хорватії, Чорногорії. 1945р. Націоналізація уряду Тіто значної
кількості великих підприємств, банків, родовищ корисних копалин. Конфіскація
комуністами землі і власності ‘’ поплічників ворога”, володіння
римокатолицьких та православних церков.
 3.Розрив відносин із СРСР.
Радянська сторона пояснювала розкол недружелюбним ставленням
югославського керівництва до СРСР, тоді як у Югославії та на Заході витоки
конфлікту вбачали у почутті національної гордості Йосипа Броз Тіто і відмові
підкоритися Сталіну у бажанні останнього зробити Югославію радянською
державою-сателітом. Нині вчені наголошують, що причиною було відхилення
Сталіним планів Тіто поглинути Албанію і Грецію у взаємодії з Болгарією,
утворивши тим самим потужний східноєвропейський блок поза контролем
Москви. Тіто пішов на посилення зв’язків із державами НАТО, які пообіцяли
захистити Югославію в разі нападу СРСР. Радянсько-югославські відносини
нормалізувалися в середині 1950-х роках.
4.Розвиток Югославії в 1950-1980-ті роки.
Пошук Югославії свого шляху побудови соціалізму. У 1950 р. Влада
відмовилася від політики насильницької колективізації сільського
господарства. Дедалі більше в країні виявлявся ідеологічний
плюралізм. Югославці мали змогу відносно вільно відвідувати інші
країни, доступ до різноманітної інформації. Країна почала
називатися Соціалістична Федеративна Республіка Югославії
(СФРЮ). Упровадження самоврядування з елементами ринкової
економіки. Упровадження системи самоврядування лише
пом’якшило комуністичний режим. Збереження авторитарних рис,
що виявилися в культі особи Тіто та його абсолютній владі.
 5.Національні проблеми в Югославії
Конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік і автономних країв, усю систему
самоврядування. Розпочалося формування етнократичних кланів, що мало для Югославії трагічні
наслідки.
Основними були протиріччя між хорватським і сербським бюрократичними кланами.
1968-1971 рр. були виступи албанців у Косово, демонстрація белградських студентів, загострення
ситуації в Хорватії, що прагнули відокремлення від СФРЮ. Словенія найбільш економічно
розвинена республіка федерації. Конституція 1974 року надала автономність краям Косово і
Воєводина, що входили до складу Сербії. Після смерті в 1980 р. лідера Югославії Й. Броз Тіто
національні проблеми перетворювались у вісь політичного життя Югославії. Косовські події 1981
р. стали початком кризи югославської державності.