Остап Вишня

“Моя автобіографія”.
“Сом”
“Остап Вишня, хто він для нас?
Країна веселої мудрості.
Слава України, її невмируща краса.”
Олесь Гончар
 Остап Вишня
(13листопада 1889-28 вересня 1956)
Блискучий майстер гумористичних
оповідань, фейлетонів, шаржів. Творець
нових літературних жанрів - нарису-
усмішки, гумористичного портрета.
Улюблений народом автор.
Видатний український письменник-
сатирик і гуморист
Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився
22 липня 1921 року в «Крестьянской
правде» під фейлетоном «Чудак, ей-богу!».

Відповідь на питання: «Чому саме

Вишня?» дає сам автор: «Плід вишні
солодкий і смачний, але водночас терпкий і
кислуватий, саме таким і повинен бути
доброзичливий сміх, а при потребі
кісточкою з вишні, затиснувши її у двох
пучках, можна влучно стрельнути».

(Губенко Павло Михайлович)

“Гумор — найкращий порадник у важкій ситуації і кращі ліки
від усіх хвороб. Щирий сміх над собою — помічник подвійний.”
Цією давньою мудрістю користувався Павло Михайлович
Губенко, відомий українцям як Остап Вишня, – письменник,
незамінний гуморист і сатирик.
Остап Вишня все життя був веселою, оптимістичною
людиною і своїм темпераментом так заражав оточуючих, що ті
забували про будь–які проблеми і турбо¬ти. В народі Остапа
Вишню любили. За його характер – добрий і чуйний. Вишня
вмів завжди вислу¬хати людей; переживав усі людські біди як
свої особисті; у «чужих» справах писав, дзвонив, їздив і ходив
на прийоми до відпові¬дальних й впливових людей. І,
звичайно ж, за його вміння донести до слухача такі дотепні й
актуальні гуморески, від яких кожен міг „нарвати пупа”.
 “Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Украї-
на таким життєрадісним, таким іскрометним
сонячним сміхом,яким вона засміялася знову в
прекрасній творчості Остапа Вишні.”
О. Гончар

У цих словах весь Остап Вишня, його громадське й

письменницьке кредо, його радощі й болі, його любов
до народу, якому він віддав свій неповторний труд і
світлий талант, сердечну любов і душевну щирість.
Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889
р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на
Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній
селянській сім'ї :”За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як
тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо
вмiли вони молитись милосердному.”Батько майбутнього письменника,
син лебединського шевця Михайло Кіндратович Губенко, довго служив
у царському війську, повернувшись додому, осів у містечку Грунь. Тут
він познайомився з молодою веселою дівчиною Параскою
Олександрівною Балаш і зв’язав з нею свою долю.
 Батьки майбутнього письменника були грамотними.
Вони любили читати, знали багато українських
народних пісень, казок і дотепів. Та й самі були не
позбавлені гумору. У своїх спогадах молодший брат
Остапа Вишні Кость Губенко писав: «Мати знала багато
народних приказок і висловів, щедро пересипала
ними свою мову, навіть у най¬тяжчому горі гумор не
залишав її. Траплялося, що мати плакала, а коли діти
питали, чого вона плаче, відповідала: «За вашим
батьком, бо я ж з ним прожила, як у карти програла».
У цих же спогадах знаходимо свідчення про батька. В
останні хвилини свого життя, підписуючи «духовний
заповіт», він проказав: «При сем руку приложил и...
ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко».
Дитинство Павла Михайловича проходило в
О.Вишня з родиною
сільській обстановці серед чарівної полтавської
природи
Сестра гумориста, заслужена вчителька УРСР Катерина Михайлівна
Даценко, згадувала: «Мрійником був Павлуша, рано навчився читати,
любив книжку, не розлучався з нею. Дома на піддашку сидить і читає,
в поле, в ліс побіжить — читає, а коли грати захочеться з хлопцями,
бережно ховає книжечку в кашкет.”
«Природу любив Павлуша, усе живе любив. Голубів любив і вони
його. Сяде голуб на плече і ходить з ним Павлуша. А старі люди
казали: коли голуб любить — добра людина буде».
Майбутній письменник здобув перший свій фах — військового медика
— у 1907 році, закінчивши Київську військово-фельдшерську школу.
Після цього приступає до роботи фельдшером у російській армії,
згодом — на залізниці.
Про ті часи він сам якось згадує у своїх «Мисливських усмішках :
“Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому
очі нашатирним спиртом замість цинкових крапель. Про гонорар од
того хворого говорити не буду.”
 Що пов’язує письменника з Херсонщиною?

Остап Вишня був затятим мисливцем та риболовом. Він часто у своїх творах описує
процес полювання та риболовлі, серед іншого, й в українських степах (зокрема, у збірці
«Мисливські усмішки» 1955 року).
Про любов свою до риболовлі писав він у своїй усмішці «Короп» таке:
Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп?
Переживали? Коли не переживали, обов'язково переживiть, а коли переживали, вам
закортить цей момент пережити ще раз! До болю, до шалу, до крику закортить.

Особливо полюбилося письменнику село Кринки на Херсонщині, куди він любив

приїжджати, аби відпочити від столиці. Саме місцеві мешканці стали праобразами
багатьох героїв Остапа Вишні, змальованих у «Мисливських усмішках». Завдяки
письменнику в Кринках побували такі відомі літератори, як Микола Бажан, Володимир
Сосюра, Максим Рильський (родину якого Остап Вишня підтримував у часи його
арешту), Андрій Малишко та інші
 Що пов’язує письменника з Херсонщиною?

За тиждень після чергового свого візиту на Херсонщину Павло Губенко у

віці 66 років помер у Києві (28 вересня 1956 року). Місцеві й досі
оповідають історію, буцімто видатний гуморист не зміг перенести того, що
під час риболовлі в нього зірвався величезний короп — чи не найбільший
улов Остапа Вишні за все його життя.
У селі Кринки садибу, в якій зупинявся Остап Вишня, перетворили на його
музей. Тривалий час він занепадав, а сама хата майже розвалилася.
Нещодавно будиночок перенесли з попереднього місця розташування (він
опинився на території військового полігону), відреставрували й відкрили
знову.
Саме Павлу Губенку, чи то пак, Остапові Вишні приписують одне з
найвідоміших висловлювань про Херсонщину — «Хто в Крим, а я — у
Кринки».
Комічне - результат контрасту прекрасного і
потворного, низького – піднесеного.

Форми комічного:
гумор (дотепність та гра слів);
сатира (критика недоліків, суперечностей);
іронія (прихований сміх, замаскований
серйозною формою);
сарказм («зла іронія», що має руйнівну силу).

Гумореска — невеликий віршований, Усмішка — різновид фейлетону та

прозовий чи драматичний твір з
комічним сюжетом, відмінний від
сатиричного твору легкою,
жартівливою тональністю.
гуморески, уведений в ук¬раїнську
літературу Остапом Вишнею. Своєрідність
жанру ус¬мішки — у поєднанні побутових
замальовок із частими авторськими
відступами, у лаконізмі й дотепності.
Творчу роботу Остап Вишня поєднував з
виконанням обов'язків літературного редактора,
перекладача. Він — активний учасник
літературно-мистецького життя . У 20-ті роки
одна за одною виходять десятки книг Остапа
Вишні. Це політична сатира, усмішки, теми яких
взято з життя українського села, антирелігійні
гуморески, «кримські усмішки», літературно-
мистецькі нариси та рецензії, драматичні
твори.Літератор долучився до створення
журналу «Червоний перець», брав участь в
літературних спілках «Гарт» та «Плуг», працював
у організаційному комітеті Спілки письменників.
Що прикметно — Павло Губенко завжди пише
свої твори тільки українською мовою.
Перший надрукований твір Остапа
Вишні — «Демократичні реформи
Денікіна (Фейлетон. Матеріалом
для конституції бути не може)» —
побачив світ за підписом «П.
Грунський» у Кам'янці-Подільському
в газеті «Народна воля» 2 листопада
1919 року.
У 1930 році український письменник
Олексій Полторацький опублікував у
журналі "Нова генерація" статтю "Що
таке Остап Вишня", де різко
розкритикував творчість свого колеги-
гумориста. А вже 25 грудня 1933 року
Остап Вишня був безпідставно
заарештований і засуджений до 10 років
концтаборів за надуманими
звинуваченнями.
 Щоденник «Чиб’ю» 1934 рік
«Щоденник Остапа Вишні є чи не єдиним
документом, що творився в той трагічний
період, коли серед тундри і тайги,
проходили "перековку" і комуністи та
безпартійні, люди найрізноманітніших
професій - учителі, письменники, народні
комісари». Перший запис у табірному
щоденнику Остапа Вишні "Чиб'ю.
1934" з'явився 30 липня 1934 року, за
вісім місяців після арешту, а
останнім був перелік сорока
одного населеного пункту, які
довелося пройти етапом від Чиб'ю
до рудника "Єджид-Кирта". Записи
обриваються в лютому 1935 року.
«Моя автобіографія» за жанром — гумористичне оповідання,
або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу —
автобіографії. Твір написаний протягом 15-16 березня 1927 року,
надрукований у видавництві «Книгоспілка» того ж року.
У «вступному» етюді-розділі автор розповідає про те, де й
коли народився, про батьків та дідів. Другий і третій етюди
присвячені етапам навчання, формуванню світогляду Автобіографічне
майбутнього художни¬ка слів. В Остапа Вишні , що не речення оповідання — опис
— то народний жарт, який містить глибинний підтекст. власного життєвого шляху
Гумореска скомпонована з окремих невеличких (наближений до мемуарів).
розділів-«фресок». Автор «вихоплює» найяскравіші,
найхарактерніші епі¬зоди, події. Це не лише життєпис, а й
аналіз пережитого автором. «Найголовніші моменти»,
переважно — веселі, іноді — трагічні. Гострий на слово гуморист
постає серйозним і вдумливим. Гумореска насичена розмовною
лексикою, розповідними інтонаціями. Комізм ситуації базується
на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.
 Тавтологія -використання повторювання або
надлишковості у мові, коли одна частина
висловлювання повністю або частково дублює
зміст іншої.
Проблеми:
формування митця;
пошана до старших;
повага до вчителів;
відповідальність письменника за свою працю.
Особливості усмішки “Моя автобіографія”:
У назві гуморески “Моя автобіографія” використано тавтологію.
У творі Остап Вишня розповідає про самого себе. Розповідь ведеться від першої
особи.
Головні герої: Павло – герой-оповідач (образ самого автора), його батько та мати, баба,
бариня, вчитель Іван Максимович.
Засоби творення комічного у гуморесці “Моя автобіографія”:
Уживання наукових, військових та політичних термінів для зображення
щоденної роботи та побутових подій.
Поєднання ділового та художнього стилів (змішування стилів).
Уживання фразеологізмів у прямому, а не переносному значенні.
Іронія, прихована насмішка.
Парадокси – несумісні поняття, що виключають або протирічать одне
одному.
Використання народної етимології, лайливих висловів.
Зображення комічних ситуацій, деталей, подій.
Використання жартівливих народних приказок і прислів’їв, порівнянь.
Письменник не має жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати
десь 10 років казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували
корову Оришку».
Умови для розвитку були непогані, батьки «підходящі», мама була поруч
малого сина, годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку. Один
дідусь, швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні. У батьків було аж
сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного
разу батько сказав про сина, що той писатиме, і це віщування з часом
справдилось.

Далі йдуть міркування про те, як із дитини може вирости письменник.

Письменниками так просто не стають: їх завжди супроводжують якісь
незвичайні події, а якщо цього у житті не буває, то не буває й
письменника. Втім, головну роль у становленні майбутнього письменника
відіграє все ж таки природа — картопля, коноплі, бур’яни. Саме вона
навівала на дитину різні думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все
це відбувалося на городі, у картоплі, де хлопець сидів і колупав ямку,
підриваючи картоплю.Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку: «Як
покаже, було, батько череска, або восьмерика — моментально під ліжко й
тіпаюсь».
З раннього дитинства добре запам’яталась авторові одна
подія: як він упав із коня, а потім пролежав десь 3 тижні
хворий. Тоді він зрозумів, що, мабуть, потрібний для
літератури, якщо в такий момент не вбився.

Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця

віддали до школи — не простої, а «Міністерства народного
просвещенія». Вчив старенький учитель Іван Максимович,
білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив
сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по
школярських руках. Може, ця лінійка виробляла
літературний стиль письменника.
Саме тоді почала розвиватися у автора «класова
свідомість», і хоч за наказом батька він цілував пані ручку,
та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як
чистий лейборист». А коли пані починала кричати на
хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди,
експлуататоршо! Я тобі покажу…»
До школи пішов дуже рано — не було й шести років. Коли
скінчив школу, батько повіз його в Зіньків у міську
двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 року зі
свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово-телеграфним
чиновником дуже якогось високого розряду». Але
працювати було ще рано, бо хлопцеві виповнилося лише
тринадцять років.

Повернувся додому, а батько сказав, що доведеться знов

його вчити, а в сім’ї було вже дванадцятеро дітей. Мати
повезла сина до Києва у військово-фельдшерську школу,
адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу
дітей оддавати на «казьонний кошт». Вперше попавши до
Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було
цікаво, особливо місцеві церкви, святині. Закінчив школу,
став фельдшером.
Не любив «Руського паломника», що його років
двадцять підряд читала мати: «Велика дуже
книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене
душа аж у п’ятах. А решта книг читалася нічого
собі».

У 1919 році почав писати в газетах, підписуючись

псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали
— фейлетони. А з 1921 року працював у газеті
«Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зрозумів,
що треба цю справу кинути і стати
письменником:

«Он скільки письменників різних є, а я ще не

письменник. Кваліфікації, — думаю собі, — в мене
особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, —
думаю собі, — робитиму .Зробився Остапом
Вишнею та й почав писати…»
 Про збірку “Мисливські усмішки”
Рік видання: 1958
Структура збірки: 23 усмішки + “Епілог”
Зміст: про перебування людини на
полюванні, риболовлі, допитливість і
вміння пізнавати звички й характери
«мешканців» лісу, степів, річок, озер.
Художні компоненти : дотеп, анекдот, іронія,
пейзажна лірика, портрет, пісня, авторський
ліричний відступ, порівняння,
епітети, персоніфікація, гіпербола.
Герой , який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму
священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у
поверненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але
завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина. І головне для
нього — не трофей, а спілкування з природою.
 “Сом”1953
Літературний рід: епос.
Жанр: усмішка.
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у
річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і
навіть парового катера.
Головна ідея: виховання любові до природи.
Композиція: усмішка складається з чотирьох
частин: у першій оповідач запрошує читача побувати
на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у
другій частині дід Панько застерігає бути обережним
біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій
частині йдеться про сома, який тягав за собою
моторного човна; у четвертій герой-оповідач
розповідає про те, чим живляться соми і як їх
ловити.
Усмішка «Сом» починається із запрошення побувати
«на річці на Осколі», ніби спонукаючи читача до
довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим
захватом від краси довколишнього світу — своєрідної
ідилії гармонійного поєднання людини й природи.
Мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць
лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням
появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й «ма-
нісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з
криженятами», легесенькі «болотяні курочки». Усе тут
рухається, міниться барвами, звуками, з-поміж яких
пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюється
враження від великого живого рухливого організму,
яким є природа, і в якому все взаємопов’язане, а
людина — її невід’ємна частка. Від лагідних описів
оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки
(вустами діда Панька) — наприклад, про «велику
ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути».
Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за
панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку
панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється
наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже
справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом
сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у
цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на
перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі
сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний
тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову
гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у
череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара
«цілісіньких шпротів»). Як бачимо, у цій усмішці акварельний
український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні
деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних
ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний,
проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає
реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи,
неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства,
святковості.
 Домашнє завдання:
1. Занотувати основні відомості про життєвий і творчий шлях
Остапа Вишні (ст.110-114, презент.).
2. Записати літературний паспорт творів “Моя автобіографія”,
“Сом”.
3. Пройти тестування. https://vseosvita.ua/u-27msx

Остап Вишня за професією був тільки

письменником ( Так/ні)
Письменнику доводилось вбивати на
полюванні , щоб потім написати
“Мисливські усмішки”( Так/Ні)
Події в усмішці “Сом” реальні (Так/ні)

“Єдине щастя в житті – це постійне прагнення вперед.”