Тема. Осип Турянський.

Поема в прозі «Поза межами болю»

План
1. Огляд життя і творчості письменника.
2. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього
узагальнення й філософського осмислення.
3. Поема в прозі «Поза межами болю» - хвилює, єднає людські серця,
звільняє і просвітлює душу.
4. Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності у творі.
5. Гуманістичний, життєствердний пафос поеми в прозі, його вселюдська
значимість і всеохопність.
Поняття про поему в прозі.

Осип Васильович Турянський

народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів на Львівщині у багатодітній
селянській родині тесляра.
Початкову освіту він отримав у рідному селі. Стараннями вчителя
місцевої школи, допитливого і здібного хлопця прийняли у Львівську
українську гімназію.
Гімназистом Осип жив на квартирі у знайомого батька, колишнього
односельчанина, готував до школи його сина, заробляв на життя
репетиторством. Вчився добре, охоче студіював іноземні мови.
У старшому класі захопився нелегальною літературою, вступив до
підпільного студентського гуртка, за що його виключили з гімназії і
поновили потім лише завдяки проханням батька та підтримці повітової
управи.
1907 року Осип Турянський закінчив філософський факультет
Віденського університету. Захистив докторську дисертацію на тему
«Голосний “е” в українській мові» і здобув науковий ступінь доктора
філософії. У Відні брав активну участь у діяльності студентського товариства
«Січ», почав публікувати свої перші оповідання (новели) в альманасі цього
суспільства. З 1908 по 1909 pік редагував щомісячник «Ukrainische
Rundschau».
У 1910 році переїхав до Перемишля, де став працювати викладачем
мови та літератури у місцевій українській гімназії. Одружився, у нього
народився син, який згодом став відомим шахістом. Восени 1914 року
Турянського мобілізували до австрійського війська і відправили на фронт у
Сербію. Взимку 1915 він потрапив до сербського полону й був одним з
небагатьох, кому вдалося там вижити.1917 року, перебуваючи у таборі для
інтернованих на італійському острові Ельба, пише автобіографічну повість-
поему «Поза межами болю».
У 1918 році, після повернення з Італії до Австрії, викладає порівняльне
право у Віденському університеті. Став літературною знаменитістю, коли у
1921 році у Відні вийшла друком німецькою мовою його повість «Поза
межами болю».
У 1923 році Осип Турянський повернувся до Галичини, яка на той час
підпала під Польщу. До 1926 року він працював директором Яворівської,
Рогатинської та Дрогобицької української гімназії імені Івана Франка, де
викладав німецьку, французьку, латинську мови. У цей час він розгорнув
активну літературну діяльність – брав участь у заснуванні видавництва
«Журавлі», де публікував і свої твори, писав оригінальні поезії. У 1927 році
був змушений залишити роботу. Згодом працював учителем у польській
гімназії у Львові. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років письменник
активно співпрацював із Львівським «лівим» журналом «Нові шляхи».
Здоров’я письменника було серйозно підірване у сербському полоні. 28
березня 1933 року він помер. Поховали Осипа Турянського на
Личаківському цвинтарі у Львові. Невдовзі стежка до його могили заросла,
загубилася й сама могила, як і сліди митця в історії української літератури.
Лише в 1968 році Степан Пінчук уперше після довгого забуття розповів про
незвичайне, трагічне життя і творчість Осипа Турянського.
1987 року з ініціативи лауреата Шевченківської премії, письменника і
редактора часопису «Дзвін» Романа Федоріва та за допомогою молодих
ентузіастів вдалося розшукати й упорядкувати могилу письменника.
І досьогодні справедливі слова Романа Миколайовича про О.
Турянського: «Ми винні перед ним. Час винен перед ним. Розгорнім сьогодні
його повість, вчитаймося у неї, переймімся її болем, смутком і надією – і
подивуймося, як ми жили стільки літ без цієї пекучої сповіді про «дорогу
смерті», на якій лунав протест проти війни. Він вірив у нас. Він писав, що є у
житті сонце!»
Творчий шлях та літературна спадщини
У літературі Осип Турянський дебютував 1908 року новелами «Курка»,
«Ей, коб були мене вчили», «Де сонце?» в альманасі віденської «Січі».
Літературною знаменитістю він став після публікації автобіографічного
психологічного антивоєнного роману «Поза межами болю» (1917—1921),
що був виданий у Відні 1921 року у перекладі німецькою мовою. В основу
твору були покладені душевні та фізичні муки, які довелося пережити автору
під час полону.
Німецькі та австрійські літературні критики визнали роман «Поза
межами болю» одним із найкращих європейських антивоєнних романів того
часу. Як підкреслив колись німецький критик Роберт Плєн: «Поза межами
болю» … своєю ідеєю і своєю могутньою силою зображення переходить
межі свого народно-українського походження і стає незвичайно цінним
здобутком загальнолюдського духу». А сам О. Турянський зазначав: «Для
творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше
пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді
його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську душу».
У 1935 році роман «Поза межами болю» перекладений англійською
мовою і вийшов друком у Нью-Йорку. Однак світова та європейська
популярність письменника та його твір, з політичних причин, залишилися на
Галичині поза увагою критики та видавництв. Своєю безкомпромісною
життєвою позицією він не вписався в галицьке мистецьке оточення 1920 –
1930 років, не приставав до жодного з літературних угруповань. Як писав
один із його шанувальників, Осип Турянський зовсім «не вмів блудити
словом», чим грішила тоді більшість. Сам письменник зізнавався, що
спостерігав ніби звіддаля за виром життя, диким танком «людських
пристрастей і душевного озвіріння», постійно відчував себе «чужим,
самітним, сиротою між людьми».
За радянських часів, у 1967 році, видавництво «Каменяр» збиралося
надрукувати роман «Поза межами болю». Але пішов поголос, що у творі
присутня націоналістична ідеологія. Тільки через п'ятдесят років ім'я
письменника та його літературна праця виринули з забуття. Перше повоєнне
видання прози Осипа Турянського було надруковано у Києві 1989 року. Зараз
роман «Поза межами болю» включений у програму з української літератури
для 11 класів середньої школи.
Перу письменника також належать повісті «Дума пралісу» (1922),
«Син землі» (1933); збірка оповідань «Боротьба за великість», комедія
«Раби» (1927); низка літературно-критичних нарисів, зокрема про «Слово о
полку Ігоревім», яким він захоплювався. Осип Турянський займався також
художніми перекладами, бо добре знав кілька іноземних мов. Відомі його
переклади угорського поета Шандора Петефі – вони друкувалися у журналі
«Нові дні». Свої твори О. Турянський іноді підписував псевдонімами
Іван Думка або І. Думка.