Professional Documents
Culture Documents
Окса́на Стефа́нівна Забу́жко
Окса́на Стефа́нівна Забу́жко
Батько, Стефан (Степан) Іванович Забужко— педагог, літературний критик і перекладач [8], у
сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї). Мати, Надія Яківна
Обжирко-Забужко, вчителька української літератури, авторка методичних розробок і популярних
літературознавчих творів для школярства[9]. За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на
«кращих естетичних традиціях». Змалечку складала вірші, які записував і збирав її батько[10].
За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 р.
репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк[11], і з 1968 р. Оксана
Забужко мешкає в Києві.
Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського
університету імені Тараса Шевченка.
1987 року прийнята до Спілки письменників СРСР. Вступила до КПРС не пізніше 1988 року[12].
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987).
Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім.
П. Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старша наукова співробітниця Інституту філософії НАН
України.
1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсільванія як запрошена
письменниця. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й
культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. 2001 року викладала літературну
майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Одружена з художником Ростиславом Лужецьким.
Віршувати Забужко почала, за власними словами, «з дописемного віку»[13]. Поетично дебютувала в
періодиці у 9 років, на 1973 р. у видавництві «Молодь» планувалась до друку її перша поетична
збірка «Весняна акварель» (передмова Михайла Стельмаха). Але під час репресій 1972 року батьки
потрапили в «чорні списки», і готову до друку «Акварель» знімають з виробництва. Тих ранніх
віршів Забужко ніколи не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий
іній»), змогла видати тільки 1985 року. Про ці події в «Автобіографії» (1997) згадувала: «Якщо я
завдячую радянській владі чимось добрим, то це тим, що вона вчасно поклала край моїй
„літературній кар'єрі“ — на цілий брежнєвський період, — інакше я вельми швидко навчилась би,
як приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і, либонь, так і не докопалась би до власного
голосу…»[14].
Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів
української літератури пострадянського періоду»[15], вийшов 1996 року і викликав бурхливі та
суперечливі реакції критики і читацтва. Письмо Забужко — стилістично новаторське й
інтелектуально провокативне — не зрозуміли деякі вітчизняні критики, незнайомі зі здобутками
світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час аудиторія сприйняла роман дуже добре,
він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку[5]. За
соціологічним опитуванням агенції «Еліт-профі» 2006 року роман був визнаний «книжкою, що
найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності»[16]. Нині це найширше
перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов'язкових
списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики[4].
Філософиня і культурологиня за фахом, Забужко пише есеї і працює у жанрі нонфікшн. Вона також
звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, за оцінками української та
зарубіжної критики[17], роман «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, —
це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга світова війна, 70-ті
роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосу УПА, демонізованої радянською
історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу,
спрямованість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західної аудиторії[6].