Валер'ян Петрович Підмогильний (1901, село Писарівка Павлоградського

повіту на Катеринославщині (зараз Синельниківський район Дніпропетровської

області) - 1937, урочище Сандармох, Карелія) - один із найвидатніших
письменників і перекла-дачів "розстріляного відродження
Біографія цього надзвичайно обдарованого й високоінтелектуального прозаїка
1920-х - початку 1930-х років добре висвітлена в багатьох дослідженнях, тому
подаємо лише основні координати його життя і творчості, зосередившись
головно на перекла-дацькій діяльності.
За свідченням проф. В. К. Чапленка, батьків Валер'яна, хоч вони все своє жит-тя
прожили на селі й були селянського походження, звичайними селянами назва-ти
не можна: Петро Підмогильний був управителем поміщицьких маєтків у селі
Чаплі Новомосковського повіту під Катеринославом (пізніше - Січеслав, нині -
Дніпропетровськ), куди родина переселилась, коли Валер'янові було близько 14
років.
Після початкової сільської школи 1910 року Валер' яна віддають до
Катеринославського реального училища, де він під псевдонімом Лорд Лістер
друкує в шкільному жур-налі авантюрні оповідання. Перше оповідання під
назвою «Важке питання" вийшло 1917 року. Реальне училище Валер'ян
Підмогильний закінчив 1918 року з "відзна-кою". Влітку того ж року з'явились
його оповідання "Добрий Бог" і "Гайдамака" (Собачий Хутір). Тоді ж він
вступив на математнчний факультет Катеринославського університету (згодом
навчався на правничому факультеті). 1919 року через скрутне ма-теріальне
становище юний письменник залишає навчання заради вчительської праці в
Катеринославі та Павлограді. Але від мрії про вищу освіту не відмовляється,
вчиться самотужки, вдосконалює володіння французькою мово, вивчає
західноєвропейську літературу

Так на початку 1930-х років Підмогильний стає визнаним письменником,

авторитетним перекладачем, консультантом з іноземної літератури при
видавництві
"Pyx"
Але невдовзі його усувають з посади літературного редактора поважного
київського місячника "Життя й революція"
', який і зовсім закрнють 1934 року, а твори письменника
викреслять із планів журналів та видавництв. 1930 року в No 3-6 часопису
"Життя й ре-волюція" ще встигає вийти його нова повість "Невеличка драма",
закінчена 1929 року, однак цей твір, який продовжив лінію роману "Місто" на
нову українську інтелектуаль- ну прозу, миттево піддадуть нищівній критиці.
Утративши через неофіційну заборону редакторську працю, Валер'ян
Підмогильний з того часу, " живе виключно з літератур-ного, а головно, з
перекладницького заробітку» [49, с. 296].
Протягом 1930-34 років - в атмосфері розгону маховика масових репресій,
голодомору українського села - він гідно торує обраний ним шлях європеїзації
української літератури, зосередившись, коли увірвались інші творчі можливості,
на підготовці до друку перекладних видань французьких класиків: організовує
та редагує видання творів Анатоля Франса у 25-ти томах, Оноре де
Бальзака у 15-ти томах, перекладає романи Вольтера, Дені Дідро, Гі де
Мопассана, Проспера Меріме, твори Клода Гельвеція, Альфонса Доде, Жюля
Ромена, Жоржа Дюамеля, П'єра Ампа та інших, заслуживши собі славу одного
з найвизначніших українських перекладачів французької літератури, чиї
переклади досі вважаються
неперевершеними
На початку 1932 року Підмогильний з дружиною і сином переїжджає до
Харкова, де було легше видавати переклади, бо в Харкові, як столиці
радянської України до
1934 року, знаходились видавничий та контрольний центри. Останньою
прижиттевою
нублікацією твору Валер'яна Підмогильного був друк у "Літературній газеті"
1933 року його новели "3 життя будинку", яка сприймається як трагічне
передчуття письменни-
ком великого терору 1937 року:'
.. Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кож-
ній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...
, коли за таємним
сталінським наказом людей почали розстрілювати " ні за що", а лише згідно з
"квотою" розписаною для кожної області, причому обласні прокурори нерідко
просили Сталіна збільшити для їхніх областей "квоти" на розстріл, а місцеві
"особливі трійки" і роз-стрільні бригади, як стахановці, змагались одні з одними
в "ударницькій праці".
У 1933-34 роках Валер'ян Підмогильний пише нову "Повість без назви", яку так
і не буде надруковано, а самого письменника безпідставно арештують 8 грудня
1934 року в харківському будинку письменників "Слово", де він мешкав, у
сфабрикова-ній в сталінському кабінеті " справі вбивства Кірова" (ця фальшивка
дозволила Сталіну однією мітлою змести з-під осоння багатьох потенційно
небезпечних для режиму мис-лячих людей, митців, учених, і не тільки в
Україні).
11 січня 1935 року на допиті Валер' ян Підмогильний відверто визнав, що, на
його думку, "політика колективіз
рА голоду", за що йому ін-
кримінували приналежність
налістів з терористичними
настроями у ставленні до во
к без оскарження, Валер'ян
Петровнч був засланий до концтабору на Соловки "терміном на десять років з
конфіс-кацією особистого майна". Є відомості, що в соловецькому таборі, навіть
в екстремаль- жаються втраченими.
3 листопада 1937 року до двадwятилітнього ювілею Жовтневої революції
Валер'яна Підмогильного розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії
(разом з ним були розстріляні Микола Зеров, Лесь Курбас, Валер'ян Поліщук,
Микола Куліш, Мпрослав Ірчан, Юліан Шпол, Григорій Епік). Реабілітовано
Валер'яна Петровнча Підмогильного 1956 року.
На Байковому цвинтарі в Києві є могила сім'ї Підмогильних [див.: 32, с. 42-44].
Особливо помітною редакторською працею Валер'яна Підмогильного став
багатотомник "Творів"
Анатоля Франса, це видання було розпочате 1930 року в Києві
у "Книгоспілці", а продовжене 1931-1933 років у Харкові в "Літературі і
мистецтві" [див. багатотомне видання: 133]. Чимало томів у багатотомнику
містили переклади

Микола Платонович Бажан

(1904, Кам'янець-Подільський - 1983, Київ) - письменник, поет, перекладач,
громадський діяч, лауреат багатьох літературних премій, у т.ч. Державної
премії Грузинської РСР імені Ш. Руставелі (1937).
Народивсь у сім'ї військового топографа Платона Артемовича Бажана. Юнацькі
роки провів у місті Умань, де закінчив Уманський кооперативний технікум, а
1923 р. пе-реїхав до Києва, продовживши навчання спочатку в кооперативному
інституті, а потім

3 початку 1930-х років Микола Бажан багато займається перекладами, - в

умовах ідеологічної облоги і тотального перекриття кисню представникам
української творчої інтелігенції перекладацтво лишалося бодай хоч невеличкою
"ніше"
ДЛЯ
справжньої творчості. Переклади принесли Миколі Платоновичу й надалі
справжне визнання.
Передусім слід назвати переклад поеми Шота Руставелі "Витязь у тигровій
шкурі" (1937), за який він став лауреатом Державної премії Грузинської
РСР імені Ш. Руставелі. Перевидано цей переклад 1940 р. Того-таки року
вийшов том "Поезій" видатного грузинського поета Симона Чіковані, який
приятелював
3 Миколою Бажаном, допомагаючи йому в роботі над перекладом "Витязя в
тигр-вій шкурі" (кілька років Бажан жив у Грузії в тісному, але гостинному
помешканні Симона Чіковані та його молодої дружини), а

Микола Бажан, , долучився до перекладів творів Симона Чіковані, який.

належав до близької тоді-таки й Миколі Бажанові школи футуристів,
а в 1930-ті став самовідданим Бажановим помічником у створенні українського
"Витязя...": забезпечував свого друга під-
рядниками, не шкодуючи часу, пояснював йому тонкощі грузинського слова,
разом із Соломоном Іорданішвілі та іншими грузинськими товаришами
українського поета зачитував йому строфи поеми Руставелі, скандував її ритм,
учитувався і вдумувався
у зроблене Бажаном.
1939 року в Києві за редакцією Миколи Бажана була видана антологія "Поезія
Радянської Грузії", на створення якої його надихпув успіх "Витязя..
›. Проте виходу
антології передували прикрі ускладнення, адже її зміст довелося узгоджубати з
самим головою НКВС Лаврентієм Берією: одного автора Бажапу наказали
вилучити, інших - піддати суворій цензурі, а наляканий Симон Чіковані сам
просив зняти то один свій

1937 року в перекладі Миколи Бажана побачило світ окреме видання драми
Олександра Пушкіна "Моцарт і Сальєрі". Того-таки року вийшла збірка
вибраних поезій Їдиш-мовного літератора Іцика Фефера в українських
перекладах під назвою
"Скарб", у якій взяли участь М. Бажан, М. Зісман, Л. Первомайський, М.
Пригара,
М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина.

Друкувалися переклади Миколи Бажана і в літературних журналах. Так,

київ-ський "Глобус" ще в 1920-ті роки опублікував у його перекладі вірш
"У вигнанні" французької революціонерки і феміністки Луїзи Мішель,
харківський "Червоний шлях" у 1930-ті роки вперше також оприлюднив у
перекладі Бажана поему Шота Руставелі
"Левень у барсовій шкурі", видапу згодом у цьому-таки перекладі окремим
виданням під заголовком "Витязь у тигровій шкурі", а також вірш "Здвиг ріки"
Симона Чіковані.
А "Літературний журнал"
, який виходив у другій половині 1930-х років, публікував на
своїх сторінках перекладені Бажаном і драму "Моцарт і Сальєрі" Олександра
Пушкіна, і уривки поеми "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі.
У повоєнний час Микола Платонович перекладав ще з ширшого кола мов.
Зосібна, з узбецької - класичпу поему Алішера Навої " Фархад і Шпрін" (1947),
за що удостоїв-ся звання народного поета Узбецької РСР, з грузинської -
віршований трактат Давида Гурамішвілі "Давитіані" (1949), став ши згодом зас
лу женим діячем мистецтв Грузинської PCP (1964), 3 німецької - поезії Р. М.
Рільке, з польської - вірші Юліу ша Словацького, Ярослава Івашкевича,
Ципріана Норвіда, з білоруської - поезії Янки Купали, Максима Танка, з
російської - вірші постів радянської доби Павла Антокольського, Олексія
Суркова, Миколи Тихонова.

І Як слушно підсумовує Максим Стріха, "Микола Бажан під будь-яким

кутом зору належить до провідних постатей українського перекладу - і за
кількістю, і за якіс-тю ним зробленого" [120, с. 229].
За точним спостереженням того-таки М. Стріхи, 3 1930-х років "переклад
став для Бажана цариною, де й надалі можна було залиша-тися собою -
поетом величезного темпераменту, освіченості й глибини думки" [120, c.
230].
 Володимир Свідзинський
Поет і перекладач
перекладацтвом Володимпр Свідзинський захопився ще у Кам'янецький
період на рубежі 1910-20-х років, що засвідчується переліком підготовлених
до дру-ку видань у Кам'янець-Подільському видавництві "Дністер", де
1920 року була готова низка кинжок, які так і не вийшли у світ
Спинімось окремо на перекладацтві Володимпра Свідзинського. Чи не
найбільше важать його переклади з античних літератур (давньогрецької та
давньоримської), а також переклад зі старослов'янської, власне зі
староукраїнської, «Слова про похід Ігорів.
.". Переклади з античних літератур зближують Володимира Свідзинского з нео-
класиками.
У виданій 1927 р. поетичній збірці Свідзинського "Вересень» містився і
переклад-ний твір: уривок із видатної пам'ятки античного письменства - поеми
Гесіода "Роботи і дні". Свідзинський переклав трохи більше третини "Робіт і
днів", включивши два уривки з поеми і до наступної своєї збірки. Ще п'ять
уривків із твору Гесіода були вперше онубліковані в укладеній О. І. Білецьким
хрестоматії " Антична література (Зразки старогрецької та римської художньої
літератури)", яка побачила світ у харків-ському видавництві "Радянська школа"
1938 р. Варто зазначити, що до Свідзинського за переклад Гесіода українською
мовою брався лише Іван Франко. Услід за своїм ве-ликим попередником,
Свідзинський зберігає поділ суцільного тексту на тематичні фрагменти,
запроваджений саме Франком, але він частково модифікує запропоновані
Франком назви тематичних фрагментів та об'єднує окремі фрагменти, - згідно із
влас-ним баченням цього першого твору дидактичного жапру в давньогрецькій
літературі.
Існує принущення, що якби не трагічна загибель Свідзинського, то він би
завершив свій переклад цього украй важливого класичного твору античної
літератури [див.: 108].
1939 року в київському "Держлітвидаві" окремою киижкою вийшли
перекладені Свідзинським три комедії великого старогрецького поета,
"батька комедії" Аристофана:
"Хмари",
, "Оси" та "Жаби" ("Арістофан. Комедії). Це були перші повні переклади
українською мовою вказаних творів, хоч найпершим їх перекладачем-
інтерпретатором і нау ковим тлумачем був Іван Франко. Появу цього
солідного видання - трьох Аристофанових комедій в одному томі із вміщеними
в кінці киижки докладними ме-тричними схемами аристофанівського вірша -
слід вважати майже неочікуваним успі-хом у тогочасних гнітючих умовах, коли
поет бідував і потерпав від образ та прини-жень. До того ж, це був
наймасштабніший перекладацький здобуток Свідзинського.
Того-таки 1939 р. в київському "Держлітвидаві" з'явилося ще одне непересічне
видання - колективний переклад вірменського народного епосу "Давид
Сасунський здійснений за загальною редакцією Павла Тичини (співредактори -
Любомпр Дмитерко та Олександр Сорока), в якому брав участь і Володимир
Свідзинський, по-ряд із П. Тичиною, Л. Дмитерком, €. Фоміним та ін.
А до виданої 1940 р. збірки "Поезій" Володимира Свідзинського, крім згаданих
двох уривків з "Робіт і днів" Гесіода, був уключений фрагмент із поеми
"Метаморфози" останнього з поетів "золотої доби" римської літератури Публія
Овідія Назона під на-звою "Сонців палац". Знову ж таки, повний переклад
Свідзинським "Метаморфоз" Овідія (а цей твір мав колосальний вплив на
пізнішу європейську середньовічну літе-ратуру й пізніші часи аж по сьогодення)
невимовно збагатив би українську овідіану.
Того-таки 1940 р. в "Держлітвидаві УРСР" вийшли за редакцією Миколи Бажана
"Вибрані твори" класика грузинської літератури Акакія Церетелі. До цієї збірки
був уключений і переклад В. Свідзинського (вірш "Коханій").
Як багаторічний працівник "Літературного журналу
", що виходив у 1936 41 рр.
на місці "Червоного шляху". Володимир Свідзинський найбільше своїх
перекладів друкував саме там. Так, у цей період на шпальтах
"Літературного журналу" з'явилися його переклади таких віршів: "Торніст
грає зорю" російськомовного українського по ета Григорія Литвака, "Циганчам
мурзатим ріс у полі..
_" та «Лівчина з картами" ром-
ського поета Вано Хрустальо, "Русалка" та "Знов я завітав.
." Олександра Пушкіна,
"Апологія Ріона" грузинського радянського поста Константіне Чічінадзе,
"Дубовий листок одірвався од рідної віти...
". "Заповіт" і "Сосна" Михайла Лермонтова,
"Лісова казка" талановитого російського лірика родом із Харкова Леоніда
Топчія,
"Аккерманські степи" Адама Міцкевича,
"Кутаїсі" Акакія Церетелі, а також уривку
з епосу "Давид Сасунський" під заголовком "Давидове одруження", уривку з
рома-ну Мате Залки "Добердо" під заголовком "Дух війни". Окремо слід назвати
перший повний поетичний переклад сучасною українською мовою києворуської
епічної по-еми "Слово про похід Ігорів, Ігоря Святославича, внука Олегового"
оприлюднений у "Літературному журналі" 1938 року (Ne 5), над яким
Володимпр Свідзинський працював з особливим натхненням, адже образний
символізм та міфопоетичність
"Слова..
." суголосили з його власним світовідчуванням та пошу ками первісних зву-ко-
ритмічних глибин української мови.

Володимпр Євтимович також перекладав із сучасних західних літератур.

Існує думка, що йому належить переклад драми видатного іспанського
драматурга Лопе де Веги "Овеча криниця", що 1922 року вийшла окремою
киижкою у видавництві
"Книгоспілка" без зазначення імені перекладача. За принущенням відомого
літера-турознавця В. В. Яременка, саме цей переклад "відкрив" Свідзинському
Харкова" [див.: 108] (1924 р. драма Лопе де Веги "Овеча криниця"
"дорогу до
• вийшла друком
у пристосуванні до сучасної сцени Костем Кошевським).
Справді, (див.: Книгар, 1920, No 1-3, стовп. 88). Серед них: повість Миколи
Гоголя "Вій" у перекладі самого Володимира Свідзинського та історичне
оповідання М. Рубакина "Чорний Негус" у перекладі його дружини Зінаїди
Свідзінської.
Ім'я Володимира Свідзинського як перекладача значиться на збірці
оповідань Віктора Гюго під назвою "Останній день засудженого",
оприлюдненій 1931 р. харків-ським видавництвом "Література і
мистецтво". Перекладав Володимпр Свідзинський 3 французької й
оповідання Апрі Барбюса (друкувалися без зазначення імені перекла-дача), з
німецької - вірш "Русалка" класика швейцарської літератури Готфріда
Келлера
(1819-1890).