Василь Петрович Бобинський

1898-1938
 Народився в родині залізничника. Навчався у гімназіях Львова та
Відня. Учасник воєнних дій 1918—1920 у складі Української Галицької
армії. 1920 певний час перебуває у Києві. Тут знайомиться з
українськими поетами-модерністами, зокрема з Яковом Савченком
та Дмитром Загулом. 1921 виїжджає у польську зону окупації України,
оселяється у Львові. Редагує разом із Шкрумеляком, Купчинським і
Бабієм журнал «Митуса».
Одним із перших серед українських поетів виступив у жанрі
еротичної поезії. Це вінок сонетів «Ніч кохання» (написано 1921—
1922, а 1923 видано окремою книжкою у львівському видавництві
«Молочний шлях»).
 У цей час відбувається стрімка ідеологічна ґенеза поета — він
починає сповідувати виразно лівацькі ідеї. Від 1923 вже працює у
нелегальній комуністичній пресі Польщі, член КПЗУ. 1925 виходить
його вірш «Стежка» у дніпропетровському журналі «Зоря». Видавав
літературний тижневик «Світло» (1925—1927), був редактором
журналу «Вікна» (1927—1930), який поширювався в СССР. Один з
організаторів групи промосковських письменників «Горно» у Польщі.
Зазнав переслідувань польської влади. У 1926 у польській в'язниці
написав поему «Смерть Франка», яку було з політичних мотивів
відзначено премією Народного комісаріату освіти УСРР напередодні
10-ї річниці подій жовтня 1917.
 Від 1930 емігрував з Польщі до Харкова, в більшовицьку Україну. Був
членом літературної організації «Західна Україна» та ВУСПП, але майже
відразу потрапляє від вогонь хамської більшовицької критики. Невдовзі, 25
грудня 1933, заарештований командою НКВД СССР (1933) нібито як член УВО,
посаджений у підвал спецкорпусу тюрми НКВС на Чернишевській у Харкові.
Прокурор Крайній, якого самого невдовзі уб'ють комуністи, вимагав для поета
три роки концтаборів.

1934 Бобинського вивезли у телячих вагонах на каторжні роботи каналу

Волга — Москва. По етапу за ним пробувала мандрувати молода дружина із
маленькою дитиною, але невдовзі зникла.
1937 його знову заарештовано. 2 січня 1938 засуджений до страти.
Розстріляний 8 січня 1938.
Реабілітований 1956 року
 Василь Бобинський формувався як функціональний поет, що виступає від імені
народу і певен, що слово може стати ділом. Вже в перших своїх віршах, звернених
до побратимів усусусів, він закликає “життя дати і кров для добра людства й щастя
Вкраїни”. Щоправда, поступово в творчості поета ідея національного визволення
поступається місцем ідеї визволення світового пролетаріату. Взірцем і гарантом
істинності обраного шляху в літературі для В.Бобинського був Іван Франко.
Головну ідею творчості поета найбільш помітно у його поемі “Смерть Франка”.
Вірші-заклики, звертання, інвективи, пісенні форми з персональними голосами
поєднуються тут з алегоричними пейзажами, що ведуть свою ґенезу від
“Веснянок” Івана Франка, від інтимно-медитативної лірики, формуються в цикли,
тяжіють до ситуаційності, сюжетності, поемності. Все це добре відоме з поетичної
практики Франка. Але це — зовнішнє втілення літературної традиції. Важливішим
питанням є духовна спадкоємність. Іван Франко пережив довгу еволюцію від
атеїзму до примирення з християнським світоглядом, як базовим для
національного відродження (поема “Мойсей”).