ПЛАН

1. Біографія та творчість письменника

2. Аналіз вірші Бориса Пастернака "Зимова ніч".
3. Аналіз вірша Б. Пастернака "Цей лютий! Час до сліз і віршів"
Висновок
Список використаної літератури

1
2
 1.Біографія та творчість письменника
Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 р. у Москві. Це
було останнє десятиріччя XIX ст., яке тихо вми¬рало у тьмяному світлі
ліхтарів. Усі тоді мріяли про майбутнє. У будинку його батька, Леоніда
Йосиповича Пастернака, відомого художника-графіка, часто бували М.
Врубель, О.Скрябін, Рахманінов, Л. Толстой.
Борис зростав в атмосфері мистецтва. Мати змалку почала вчити його
музики. Він любив тоді музику понад усе, а в ній — О.Скрябіна. Показуючи
йому свої перші музичні твори, хлопець дуже хвилювався, але О.Скрябін
несподівано похвалив їх. За порадою композитора юнак, який навчався тоді
на юри¬дичному факультеті, перевівся на історико-філологічний факультет
Московського університету. Згодом продовжив навчання в німецькому місті
Марбург, де вивчав філософію Г. Гегеля та І.Канта.
В особі Б.Пастернака поєднувалися філософ, поет і музи¬кант. Йому
притаманне філософське бачення світу, але водночас він відчував його як
тонкий лірик, що прагне вічної гармонії, і саме цим відрізнявся від інших
поетів XX ст. Хоча спершу Б. Пастернак підтримував зв'язок з футуристами
та символістами, згодом він знайшов власний шлях у мистецтві.
Ще в ранніх збірках ("Близнюк у хмарах" — 1913, "Понад бар'єрами"
— 1916) визначилися головні риси естетики Б.Па¬стернака: розуміння поезії
як вираження життя творчої осо¬бистості; усвідомлення загальної єдності
світу, де не можна відокремити людину від природи, поезії, життя;
незалежність митця — основа розвитку мистецтва; призначення поета і його
поезії — не просто відтворити життя, а передати своє вра¬ження від нього.
Поезія Б.Пастернака від початку була зорієнтована не на революційне
перетворення світу (як у інших футуристів, з якими він починав свій
літературний шлях), а на утвердження вічних законів природи, мистецтва,
людського життя. У перших книгах поет проголосив два основні закони
буття: закон свободи і закон духовно-історичної еволюції. Порушення їх, на
3
думку Б. Пастернака, веде до деградації суспільства. Саме тому він, хоча і
прагнув змін у житті (це особливо відчутно у збірці "Сестра моя — життя",
1917), не сприйняв жовтневого перевороту, бо то було порушенням
природного розвитку нації. У цьому Б.Пастернака можна порівняти з
українськими неокласиками — М. Зеровим, М. Драй-Хмарою, П.
Филиповичем та іншими, які теж мріяли про вільний розвиток людини і
розквіт української нації та культури на загальному дереві світового
мистецтва. Але цим мріям не судилося здійснитися. У 30-х роках українських
неокласиків переслідували, арешто¬вували, відправляли на Соловки,
розстрілювали. Б. Пастерна¬кові пощастило: доля подарувала йому
триваліше життя.
Він завжди займав позицію незалежного поета. Проте це було не тільки
джерелом натхнення, а й причиною для болісних роздумів. Його довго
мучило те, що він не міг прийняти довколишню дійсність, начебто стояв
осторонь від історії. Але влітку 1930 р. тривога вщухла. Поет відчув новий
приплив творчих сил, нове народження. Тому не випадково у 1930 — 1931
pp. він написав збірку "Друге народження", з приводу якої й досі
сперечаються дослідники. Одні вважають, що Б. Пастернак пристосувався до
соціалістичного ладу, почав служити радянському урядові, інші — що він
потрапив під вплив Зінаїди Нейгауз, дружини його товариша Генріха
Нейгауза, відомого музиканта, яка на той час захоплювалася соціалізмом,
брала участь у першотравневих і жовтневих демонстраціях, її позиція, певна
річ, не могла не вплинути на закоханого у неї Б. Пастернака.
Літо 1930 р. поет прожив в Ірпені, під Києвом, де йому добре
відпочивалося в колі друзів і знайомих. Саме там дійшов кульмінації його
роман із 3. Нейгауз. Київські враження відображено у віршах "Балада",
"Ірпінь", "Літо" та ін. Під впливом почуттів, пережитих у Києві та Ірпені, він
повірив у світлий прийдешній день, у соціалізм, в успіхи перших п'ятирічок,
що відчувається, наприклад, у вірші "Хвилі". Проте реальність виявилася
4
сильнішою за мрію. Уже тоді Б. Пастер¬нак усвідомив трагедію історії. Тому
у вірші про щасливе ірпінське літо з'явилася примара бенкету під час чуми.

У 1930 р. Б. Пастернак написав вірш "Смерть поета", присвячений В.

Маяковському. Ще у 900-х роках вони товаришували, обидва належали до
групи футуристів, але мали різні погляди з питань естетики. В. Маяковський
був тоді захоплений ідеєю революції, він уважав, що поезія має наблизити
революційне перетворення світу, служити широким масам тру¬дящих. На
відміну від нього, Б. Пастернак не визнавав ніякої масовості у мистецтві й
прагнув до утвердження інди¬відуальності в поезії та житті. На його думку,
поезія мала служити пробудженню духовності, а не руйнівної революційної
енергії. Згодом велика віра В. Маяковського в соціалізм спричинила його
трагедію, витоки якої Б. Пастернак зрозумів одним із перших.
Сталін постійно намагався зробити з Б.Пастернака "при¬дворного"
поета, надто після смерті В. Маяковського. І той дея¬кий час вірив, що
Сталіна можна просвітити, вплинути на нього поетичним словом. Проте
згодом він зрозумів свою помилку.
Ірпінське літо розділило життя Б.Пастернака навпіл. Якщо в 1930 р. у
нього ще були сподівання на краще майбутнє, то через 2-3 роки від них не
залишилося й сліду. У 1934 р. він виступив на І з'їзді радянських
письменників; його промова (як і виступ М.Бухаріна) різко відрізнялася від
загальних закликів до виконання "соціального замовлення". У 1936 р. брав
участь у дискусії про формалізм, яка перетворилася на політичну розправу з
видатними діячами культури того часу: Б.Пільняком, Ю.Олешею,
Д.Шостаковичем, В. Мейєрхольдом. Намагання Б.Пастернака захистити
талант отримали відсіч. У 1937 р. письменник відмовився підписати листа з
вимогою смертного вироку Й. Якіру, М. Тухачевському та іншим
воєна¬чальникам.

5
 У 1939 р. на Б. Пастернака завели справу в НКВС. Приводом для цього
стала його дружба із В. Мейєрхольдом — режисером Камерного театру, у
якому ставили не пролетарські п'єси, а класичні вистави, що пробуджували в
глядачів почуття пре¬красного і вільне мислення. В. Мейєрхольда
заарештували і звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками. Певна річ, то
був лише вигаданий привід. Намагання Б.Пастернака вря¬тувати його
виявилися марними. Яким чином самому пись¬меннику вдалося уникнути
арешту, невідомо. Може, Сталін сподівався, що Б.Пастернак нарешті
погодиться писати "пра¬вильні" вірші. А поки цього не трапилося, його
просто не дру¬кували. Єдине, чим Б. Пастернак заробляв тоді на життя, були
переклади (з Й.-В. Гете, Т. Шевченка, Г. Гейне, В. Шекспіра, А. Міцкевича,
Ф. Петрарки).
Восени 1945 р. Б. Пастернак почав працювати над романом, про який
мріяв усе життя. Уже загинув В. Мейєрхольд, помер М. Булгаков, були
розстріляні українські неокласики. Письменник усвідомлював, що він може
стати наступною жертвою, і готувався до смерті.
Роман "Доктор Живаго" він писав як духовний заповіт нащадкам.
Жодного рядка з роману не було надруковано в ті роки, а критика писала, що
Б.Пастернак відірвався від соці¬алістичного будівництва, протиставив себе
народові. Письмен¬ника не чіпали, але сиділа у в'язниці близька йому
людина — Ольга Івінська, що стала прототипом Лари у романі "Доктор
Живаго". Він писав тоді Ренаті Швейцер: "її посадили через мене. Щоб
домогтися свідчень проти мене. Тільки її мужності я зобов'язаний тим, що
мене не арештували і я маю змогу писати".
Під час жорстокого терору, знищення мільйонів людей Б. Пастернак
писав роман, де стверджував свободу людини, живий дух, які необхідно
повернути світові. "Доктор Живаго" (тобто живий) — саме так називається
роман. Герой твору Юрій Живаго — лікар, який, незважаючи ні на що, зберіг
в собі відчуття особистої свободи, здатність мислити й кохати. Проте він не
6
може жити у світі зла і насильства. Його смерть символічна, але Б. Пастернак
утверджує думку, що дух людини залишається жити і після її смерті. Тому
роман завершується віршами Юрія Живаго, які несуть світло високої
духовності й цим самим заперечують темряву і морок жорстокості.

Б. Пастернак разом зі своїм романом пережили страшні сорокові роки.

Розправа над поетом відбулася набагато пізніше, коли до влади прийшов М.
Хрущов. Незважаючи на "відлигу", на свіжий вітер свободи, що начебто
з'явився, хід історії не змінився, знову почалися переслідування інтелігенції.
Одним із перших вони торкнулися Б.Пастернака, за ним цькували
О.Солженіцина і О.Твардовського, І.Синявського і Ю.Даніеля, Й.Бродського
і О.Галича.
Завдяки щасливому випадку роман "Доктор Живаго" пережив
сталінські й хрущовські часи. Зберегла його Ольга Івінська. Вона передала
роман в італійське видавництво Фільтрінеллі, де він і був надрукований 1957
р. У 1958р. Б.Пастернак за досягнення в галузі класичної поезії й прози був
удостоєний Нобелівської премії. Але що чекало його на батьківщині?
Б.Пастернака виключили зі Спілки письменників. З ним було
небезпечно зустрічатися, його дача в Передєлкіно була під наглядом.
Письменник відчував загрозу нових арештів, тому у телеграмі до Шведської
академії відмовився від Нобелівської премії. Це не було виявом духовної
слабкості. Б. Пастернак знав, що хвороба легенів не залишає йому ніяких
надій, і він не боявся смерті. Але думав про живих, про своїх рідних і
близьких друзів — про О.Івінську, про сина Євгена, про Всеволода і Тамару
Іванових, що жили поруч. Проте відмова від премії нічого не змінила,
обшуків і арештів не можна було спинити, та письменник цього вже не
побачив. 30 травня 1960 р. він помер.

7
 2.Аналіз вірші Бориса Пастернака "Зимова ніч".
Зимова ніч ... Ви промовили ці слова, і що постало перед думкою?
Може бути, тиша і спокій, легкий, затишний сніг, повний місяць і розсип
зірок з синьо-чорного неба? А може бути, заметіль за вікном, вихор сніжних
пластівців, божевільна танець духів природи і єдина тиха пристань - будинок,
свічка на столі ?..
У 1946 році Борис Пастернак пише вірш «Зимова ніч». Зовсім недавно
закінчилася війна. Здавалося б, ось воно, настало спокій! Але бурі світових
потрясінь не вщухли і, напевно, не вщухнуть ніколи. Де ж порятунок? Що
допоможе людині в вирі пристрастей не загубитися, зберегти свій тендітний
внутрішній світ? І поет дає відповідь: будинок, вогнище - Обитель надії і
спокою. Але ця відповідь не однозначний.
Давайте повернемося до вірша і подивимося, що хотів сказати автор
читачеві, які думки він висловив у стрункої низці рядків.
Це твір - вірш-сумнів, догляд, втеча. Не випадково воно повністю
побудовано на прийомі антитези, то є на протиставленні. Рефреном з строфи
в строфу слід двовірш:
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Свічка - символ надії, тихого щастя, самоти і чистоти. Цей вогник, що є
для ліричного героя центром Всесвіту, центром його світу, легко згасити.
Досить легкого подиху - і ось уже ... жар спокуси здіймається, як ангел, два
крила хрестоподібно.
Жар, вогонь -- символ емоцій, пристрастей. Але це "жар спокуси".
Вогонь свічки - світоч життя тихою, відокремленої. Автор зобразив одну
стихію в двох діаметрально протилежних іпостасях. Але основою твору все-
таки є антитеза вогню і льоду.
Звернемо увагу на першу строфу:
Мело, мело по всій землі
8
 У всі межі.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Перші два рядка занурюють в зиму, рій сніжних пластівців, хуртовина.
Причому холодна стихія - цариця усього світу, "всієї землі", все їй
підпорядковано. І лише самотня свічка хоробро протистоїть цієї сніжної
королеви. Та обурена, розлючена, і от:
Як влітку роєм мошкара
Летить на полум'я,
Слетались пластівці з двору
До віконної рами.
Хуртовина ліпила на склі
Кружки і стріли.
протистоянням дикої танці, боротьби духів природи та буття і самотньої
людської душі - свічки - «Зимова ніч» нагадує пушкінських «Бісів». Але
підсумок тут зовсім іншою. Якщо у Пушкіна демони в образі стихії
перевертають візок загубився подорожнього, ламають його опір, то тут
зовнішні сили не можуть остаточно перемогти маленький вогник, цей світоч
надії. Остання строфа повторює перший:
Мело весь місяць в лютому,
І раз у раз
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Останні два рядки співпадають, але не перший. Звернемо на них увагу.
У першій строфі немає відчуття часу, дія зливається з нескінченністю. Це
підкреслюється повтором: "мело, мело ..." В останній строфі вже поставлені
чіткі временниRе рамки: "в лютому ", до того ж слово" мело "не
повторюється. Значить, зимова буря не нескінченна, вона має своє
завершення. Заключна рядок - "свічка горіла" - Стверджує перемогу життя і
9
надії. Ця боротьба, часом життєва, інколи невиправдана, закінчується на
користь чистого джерела світла, хоробро відстояв своє право на життя. Саме
протистояння життєвим бурям як зовнішнього світу, так і внутрішнього є
головною ідеєю твору. Її розкриття служить і кільцева композиція «Зимової
ночі», і емоційне забарвлення твору. Якщо ми уважно Придивимося до нього,
прислухаємося до звучання слів, то зрозуміємо, що вона дуже яскрава і
барвиста. Вірш написаний ямбом "Старовинним, допотопним", за словами В.
Ходасевича, найбільше відображає сильне емоційне забарвлення вірша.
Здавалося б, що в цьому такого? Ямб традиційний, чотиристопний ... Але
подивимося на другу та четверту рядка кожної строфи. Вони вкорочені. Тут
всього дві стопи. До того ж у першому і третьому рядках застосовується
чоловіча рима, а в другій і четвертій - жіноча. Зрозуміло, це не випадково.
Використовувані прийоми є фарбами в палітрі поета для додання яскравості
емоційного настрою вірші. Строки укорочені - і ось антитеза вогню і льоду
виділена, звертає на себе увагу. Але жорстокості і брутальності тут немає.
Цьому сприяє прийом алітерації:
Мело, мело по всій землі
У всі межі ...
Або в іншій строфі:
Хуртовина ліпила на склі
Кружки і стріли.
Чи згодні звуки:
Хуртовина ліпила на склі
Кружки і стріли.
У даному випадку вказаний прийом надає хуртовини дзвінкість,
легкість, ми чуємо своєрідний кришталевий дзвін крижинок, але відчуваємо
млявість. І це знову грає на антитезу.
Вона застосовується і в описі зовнішнього поетичного світу. Він
метушливий, жорстокий, безбарвний:
10
 І все губилося в сніжній імлі,
Сивий і білої.
У ньому легко пропасти, зникнути. Він з легкістю поглине все чуже,
невластивий. А ось та частина світу, де панує свічка; для її опису автор
вживає слова, що позначають прості, домашні речі, - це "потолок", "Два
Башмачка", "віск", "сльози", "Каганець", "сукню" і так далі. Тут мило і
затишно, але і сюди долинають відгомін іншого світу, і тут є місце боротьбі і
сумнівам:
На осяяний стеля
Лягали тени,
схрещених рук, схрещення ніг,
Долі схрещення.
І падали два Башмачка
Зі стуком на пол.
І віск слізьми з каганця
На плаття капав.
Таким чином, зовнішній світ вірші змальовано досить чітко. Якщо
проаналізувати використовувані в творі іменники, то практично всі вони
відносяться саме до його опису. Внутрішній же світ ліричного героя вірша
уявити досить важко. Про ньому майже нічого не сказано, він даний
окремими штрихами. Ми можемо лише здогадуватися про почуття, які
володіють душею ліричного героя. Проникнення у його внутрішній,
духовний світ змушує нас думати, міркувати, тому що, як і будь-ліричний
твір Б. Пастернака, «Зимова ніч »несе потужний філософський потенціал.
Душею ліричного героя заволоділи сумніву, "жар спокуси". Цей жар
підступний, тут вживається цікаве порівняння:
... І жар спокуси
здіймається, як ангел, два крила
хрестоподібно.
11
 Ми бачимо явне невідповідність: спокуса, що є виключною
прерогативою сатани, порівнюється з ангелом, символом чистоти і
невинності. Виділене слово "Хрестоподібно" - символ християнства - знову,
немов у насмішку, приписується пороку. І це є яскравим показником
бентежної душі ліричного героя: де зло? де добро? що краще, а що гірше? Як
знайти відповіді на ці питання? Як не розгубитися? Єдиною соломинкою,
єдиним орієнтиром в просторі є символічна "свічка" - оплот віри і надії. Буде
вона світити або згасне під натиском життєвих негараздів - залежить від
самого героя.

3.Аналіз вірша Б. Пастернака "Цей лютий! Час до сліз і віршів"

І. Тема вірша. (Поет передає настрій чекання на весну, поетичне
сприйняття останнього зимового місяця.)
ІІ. Система образів та художні засоби. (Чи не найголовніший образ -
лютий. Це не тільки місяць, пора року, але й душевний стан, викликаний
чеканням на весну. Зображено цей образ за допомогою метафори.
Пока грохочущая слякоть
Весною черною горит.
Зрештою увесь вірш - це розгорнута метафора, яка передає відчуття кінця
зими, коли душа стомилася чорно-білими кольорами й жадає звуків і
кольорів весни. Про це свідчить порівняння "где как обугленные груши, с
деревьев тысячи грачей сорвутся в лужи..." Ці птахи - вісники весни, її
уособлення, і тому такі жадані. Вони мають осушити сльози минулої зими:
"...обрушат сухую грусть на дно очей". Метафора "ветер криками изрыт"
змальовує вогке повітря мінливого лютого. Тому логічно завершується вірш
парадоксальними рядками:
И чем случайней, тем вернее
Слагаются стихи навзрыд.)
ІІІ. Прийоми віршування. (Вірш написано ямбом.
12
 Пірихії надають віршу повільного, плавного звучання, що відповідає
задуму автора - відобразити настрій, роздуми про свій душевний стан одного
лютневого дня.)
ІV. Звукопис у вірші. (Б. Пастернак широко використовує алітерацію для
створення звукових образів. Так алітерація вр-взр, гр-сл, сн-рн передає і звук
візка, що мчить бруківкою, і плюскіт талого снігу. Далі повторення-перегук
шиплячих і свистячих звуків змальовує ніби зливу (чорнила? сліз?). А потім
чергування гр-ш, др-ч, рв-ж малюють картину злету цілої зграї птахів, ми
ніби чуємо в цих рядках шурхіт сотень крил. Асонанси на нелабіалізовані
голосні а-о-и поглиблюють відчуття суму, що змінюється то на оманливу
надію, то на відчайдушний порив враз дістатися до весни, відродити
натхнення.)
V. Головна думка. (Головна думка - передати вічну загадку творчості, яка
лежить десь у глибині свідомості поета, на дні його серця. Поет пов'язує це з
настроєм чекання на весну, надії. У кінці вірша, як це характерно для Б.
Пастернака, подано дві дати - <1912, 1928>. Це свідчить про те, що поет
повертався до цього вірша, переробляв його. Отже, думка твору
продовжувала хвилювати його й через багато років.)

13
 Висновок
Борис Пастернак — ціла епоха в літературі. Він починав свою
діяльність у період великих революційних зрушень і сподівань, але
незабаром побачив, як надії на соціалістичне реформування суспільства
зазнали краху, як людина опинилася в полоні ідеологічних ілюзій, як
насильство витіснило ідеї про майбутню свободу, рівність і братерство; Тому
поезія Б. Пастернака — своєрідний психологічний літопис трагедії XX ст.

14
Список використаної літератури
1. Альфонсов В. Поэзия Бориса Пастернака : монография. – Л.: Сов.
писатель, 1990.
2. Вильмонт Н. Н. О Борисе Пастернаке : воспоминания и мысли. – М.:
Советский писатель, 1989.
3. Масленикова З. А. Портрет Бориса Пастернака. – М.: Сов. Россия,
1990.
4. Пастернак Б. Избранное. В 2 кн. Кн. 1: Стихотворения и поэмы. – М. :
Просвещение, 1991
5. Пастернак Б. Л. Стихотворения. Поэмы. Переводы. – Екатеринбург : У-
Фактория, 2003.

15