РОЗСТРІЛЯНЕ

ВІДРОДЖЕННЯ
 Культурне піднесення в Радянській Україні
припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна
доба "розстріляного відродження",
кульмінацією якої став страхітливий
голодомор 1932—1933 pp.

Розстріляне відродження (також Червоний

ренесанс) –літературно- мистецьке покоління 20-
х – початку 30-х рр. в Україні, яке дало
високохудожні твори у галузі літератури,
живопису, музики, театру і яке було знищене
тоталітарним сталінським режимом.
Поняття «Розстріляне Відродження» виникло через два
десятиліття після трагічних подій. Першим сформулював
його польський публіцист і громадський діяч, який
виступав за польсько-українське співробітництво, Єжи
Гедройц. У 1958 році він в своєму листі до українського
літературознавця Юрія Лавріненка, який працював на
замовлення Гедройца над антологією української
літератури 1917-33 рр., запропонував назвати роботу
саме так. За це десятиліття (1921–1931) українська
культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне
відставання й навіть переважити на терені Вітчизни
вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня
1925 року в Україні нараховувалося 5000
письменників).
 ЛІТЕРАТУРНІ ОБ’ЄДНАННЯ
Літературні об'єднання Головними літературними об'єднаннями були
«Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка
письменників західної України», ЛОЧАФ(об'єднання армії та флоту).
Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на
«ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Саме
ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну
дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і
необхідність національної, специфічної української літератури,
орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на
зміну українському відродженню 20-х років,
зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на
десятиліття розвиток української культури,
літератури, розвиток української нації, як
цілісного організму. Значна частина української
інтелігенції, молодих талановитих письменників,
поетів, діячів культури, науки та мистецтва
загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах.
 РЕПРЕСІЇ
Родина Крушельницьких, початок 1930-тих рр. У 1934-37 рр.
Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані
та страчені. Це фото стало символом винищення сталінським
режимом української інтелігенції.

Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас,

Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять:
Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя
(дружина Богдана), Богдан.
Прийнято вважати, що репресії тривали з 1933 по 1937 рік.
Початком масового нищення української інтелігенції вважається
травень 1933 року, коли 12– 13 відбулися арешт Михайла Ялового
і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському
будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада
1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у
Соловецькому таборі особливого призначення розстріляний всесвітньо
відомий актор і режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. У
списку розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій
Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло
Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко
Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та
інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було
страчено понад 100 осіб !!! представників української інтелігенції –
цвіту української нації.
Репресій зазнали діячі різних видів мистецтва. За
доносом працівників Харківського обласного
управління культури, як особливо небезпечного
антирадянського агітатора, в застінки НКВС було
ув’язнено кобзаря Івана Кучугуру-Кучеренка, котрий
свого часу співав людям „Марш Петлюри”, „Утечу
більшовиків з України”, а також релігійні псальми і
канти. За вироком особливої трійки від 24 листопада
1937 року І. Кучугуру-Кучеренка було страчено.
 ЗНАЧЕННЯ
Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю
силу українського духу, його творчий потенціал,
необхідність свого шляху й незалежності від впливу
інших культур. Більшість жертв сталінського терору
були реабілітовані в кінці 1950 років, проте їхні твори
залишалися під забороною в Радянському Союзі.
Незважаючи на це, художники Розстріляного
Відродження, які не знали страху і сміливо говорили
правду, залишили після себе прекрасні твори, що
демонструють творчий потенціал і силу думки молодого
українського покоління. До нас вони дійшли різними
шляхами. Багато видавалися за кордоном, а також
підпільно в СРСР, деякі переписувалися вручну,
частина творів стає доступно після розсекречення
радянських архівів, але більшу частину – знищено.
Розстріляне відродження — це трагедія не лише покоління 20-х
— початку 30-х років, яке створило високохудожні твори у
галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене
тоталітарним більшовицьким режимом. Це трагедія всього
людства, яке не пізнало багатьох геніїв Українського Народу.