Тема: Масові репресії.

Мета: пояснити причини і наслідки масових репресій в Україні в 1928-1938

роках, формувати в студентів власні судження про зміни у масовій психології та
свідомості населення, антицерковну політику та її наслідки, орієнтуватися в
термінології: «Розстріляне відродження», «Великий терор», «тоталітарний
режим»; ровивати вміння працювати з історичними джерелами; сприяти
вихованню патріотичних почуттів, національної самосвідомості.
В 20-30-х роках ХХ століття разом з реалізацією форсованої індустріалізації і
колективізації, разом із зростанням обороноздатності країни, подоланням
економічної відсталості, виник і надзвичайно зміцнів безоглядно деспотичний
режим, який власне вів війну зі своїм народом.

1. «Розстріляне відродження».
2. «Великий терор» та його ідеологічне виправдання
3. Биківня та інші місця масових поховань жертв репресій.
4. Антицерковна політика влади та її наслідки. Ліквідація УАПЦ.

«Розстріляне відродження.
«Розстріляне відродження» - це роки наступу сталінського режиму на всі
сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися
науковці, освітяни , діячі сфери культури .
Вчитель: Цей термін ввів у обіг відомий український літературознавець Ю.
Лавріненко, автор антології «Розстріляне відродження» створеної в 1959 році.
Розпочалася хвиля переслідувань українських митців.У 1934 році були
заарештовані і розстріляні драматург К.Буревій, поети О.Вилизько,
Д.Фальківський, новеліст Г.Косинка. За гратами опинились письменники
Б.Антоненко - Давидович і Є Плужник. Жертвами сталінського терору стали
представники української національної культурної еліти: М.Світальськтий-
геолог, М.Кравчук – математик, М.Яворницький-історик, М.Яловий-прозаїк і
драматург, М.Хвильовий – письменник, М.Бойчук-художник, М.Зеров-
письменник, М.Семенко-письменник, К.Бурсьий-письменник, Л.Курбас-режисер
Влада поступово посилювала тиск на літераторів. Партійне керівництво
розгорнуло кампанії, спрямовані на виявлення націоналізму й інших
антирадянських відхилень у творчості письменників.
На початку 30-х років за міфічними звинуваченнями під арешт підпало
кілька десятків українських письменників. У 1933 р. хвиля арештів поновилася,
серед заарештованих опинився Остап Вишня, якому ставили у провину участь у
вигаданій НКВС «контрреволюційній Українській військовій організації»
(письменник відбув у сталінських таборах десять років). У 1933 р. наклав на себе
руки М. Хвильовий З 1934 по 1938 р. заарештовано понад половину членів
Спілки письменників України. Загалом жертвами сталінських репресій стали
б:лизько 500 письменників України.♦Доведіть! «Розстріляне відродження» -
помилковий курс більшовицького режиму чи його послідовна політика?
«Великий терор» та його ідеологічне виправдання.
Третя хвиля сталінських репресій, яка відбулася в  1936-1938 роках – доба
«Великого терору»:
-          боротьба з українським націоналізмом ( справи націоналістичної групи
професора М.Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);
-          боротьба з ухилами в партії ( справи «Українського троцькістського
центру» , « Соціал-демократичної партії України»);
-          чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б) У (Є.Квірінг,
Х.Раковський, П.Постишев та ін.);
-          репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці
Й.Якір – командувач Київського військового округу, І.Дубовий – командувач
Харківського військового, Є.Ковтюх, І.Федько, Д.Шмідт, І.Уборевич та ін.);
-          репресивні заходи проти українських діячів культури – «розстріляне
відродження».
Суспільство дедалі більше поринало у прірву страху, відчаю, соціальної
деградації. Репресії переросли в масові. Не уникла репресій армія і партія. Так, із
62 членів ЦККП(б)У в 1937 році 56 були звинувачені у ворожій діяльності, з 11
членів політбюро ЦККП(б) репресовано 10, з 5 кандидатів у члени політбюро-4,
всі 9 членів оргбюроЦККП(б)У загинули. В результаті «Великого терору»
постраждали мільйони людей, після цього влада сталінської керівної верхівки
стала абсолютною. У 1938 р. Політбюро ЦК ВКП(б) встановило для України
квоту на репресії у 6 тис. жертв, але керівництво КП(б)У на чолі з М. Хрущовим
звернулося до Москви з проханням збільшити цей ліміт на 30 тис. осіб. Органи
виконання покарань працювали на межі своїх можливостей, в’ язниці були
переповнені. Тілами розстріляних заповнювали рови поблизу багатьох міст
України.
Отже, жертвами сталінського тоталітарного режиму в Україні стали
мільйони людей. Найшвидше знецінювалося у радянській державі людське
життя.

Кількість репресованих в 1937-1938 рр. в Україні

Кількість членів КП(б) У (тис. осіб)

 
 Кількість розстріляних жителів України в 1937-1938рр.

Биківня та інші місця масових поховань жертв репресій.

Крім Биківні є ще багато місць поховань в Україні, жертв сталінських репресій:
Розстріляне відродження (Київ)-братське поховання 28 діячів культури,
письменників, науковців, розстріляних 15-17 грудня1934 року. Їх було зарито
вночі на Лук'янівському цвинтарі місце вказане дружиною Григорія Косинки.
Братством Андрія Первозданного 18 грудня 1994року на цьому місці був
встановлений великий дерев'яний хрест з переліком всіх страчених
Рутченкове поле (Донецьк)- весною 1989 року під час розкопок було виявлено
більш ніж 500 останків людей. 16 вересня1989 року останки перепоховані в двох
братських могилах. У 2005 році на місці поховання встановлено пам'ятник
жертвам політичних репресій.
В період з 5 серпня 1937 року по 27 листопада 1938 року в Черкасах було
розстріляно щонайменше 1144 особи. Пам'ятний знак в Соборном
парку встановлений в 2006 році в пам'ять про жертв Голодоморів та політичних
репресій на Черкащині.
Поховання розстріляних жертв репресій в Умані проводилось на території
двору колишнього приміщення міського відділу НКВС та на території, яка до
нього прилягала, а також на Міщанському кладовищі, де поховані останки 1402
чоловік.
За один тільки 1937 рік на Чернігівщині було репресовано понад 9,5 тисяч
чоловік. Основним місцем масових поховань розстріляних НКВС чернігівців був
лісовий масив поблизу села Халявин Чернігівського району
У Житомирській окрузі в 1937–1938 роках були розстріляні не менше 15 тисяч
жителів і таємно поховані старому єврейському кладовищі та на території нині
діючого тубдиспансеру На підставі даних з протоколів засідань Київської
«трійки» УНКВС, Московської «двійки» і актів про приведення цих рішень до
виконання у Житомирі та Бердичеві тільки за період з 5 серпня по 31
грудня 1938 року розстріляно не менше 901 людей.

Антицерковна політика влади та її наслідки. Ліквідація УАПЦ.

Вчитель: Політика радянської влади щодо релігії була ворожою попри усі
намагання духовенства знайти компроміс з державним керівництвом. Правлячий
режим обмежував вплив релігії і церкви на суспільне життя. 1 січня 1928 року
уведено в дію Адміністративний кодексу УСРР, який містив розділ «Правила
про культи». Утрачав силу декрет уряду УСРР про свободу совісті. Та попри усі
намагання влади народ не бажав відмовлятися від своїх релігійних
потреб. Однією з найбільш популярних у республіці стала Українська
автокефальна православна церква (УАПЦ). На початку 30-х років вона стала
другою за кількістю віруючих після Української православної церкви. Швидке
зростання авторитету УАПЦ серед української громадськості занепокоїло
правлячий режим. До того ж нова церква почала критично ставитися до політики
радянської влади. Між ними наростало протистояння.
Синод УАПЦ, прогнозуючи подальше загострення конфлікту з правлячим
режимом, вирішив не ставити під удар духовенство й віруючих і на початку
1930 р. прийняв рішення про саморозпуск. Але це не врятувало священиків
УАПЦ від репресій. У передвоєнне десятиліття, починаючи з 1930 року під
арешт підпали близько 2 тис. священиків і церковних ієрархів (більшість з них
було розстріляно).
Усе це розгорталося на загальному тлі боротьби з церквою, орієнтацією

Дата Подія

1 січня 1928 р. Уведення в дію Адміністративного кодексу УСРР, який

містив розділ «Правила про культи». Утрачав силу декрет
уряду УСРР про свободу совісті
1930 р. Звинувачення УАПЦ в антирадянській діяльності (на
початку 1930 р. самоліквідувалася)
1930 р. Арешт 2000 священиків, усіх ієрархів УАПЦ
(В.Липківського,М.Борецького,І.Павловського)
1932 р. Оголошення Й. Сталіним другої п’ятирічки «безбожною»,
«п’ятирічкою знищення релігії»
1934 -1935 рр. Масове закриття церков, знищення культових споруд
(залишилося лише 9 % діючих церков порівняно з 1913 р.)
радянського суспільства на формування атеїстичного світогляду. Партійне
керівництво в 1932 році проголосило другу п’ятирічку «п ’ятирічкою ліквідації
релігії». Розбудову радянської законодавчої бази спрямували на скасування
прав громадян стосовно свободи совісті і віросповідань.
Одночасно у 1934-1935 pоках влада розгорнула широкомасштабну
кампанію руйнації церков і храмів. До того ж , антицерковна політика
більшовицького уряду мала цілеспрямований характер. З 1928 по 1933 рік
було продано понад 6 тис. тонн історичних і культурних цінностей, знищено
до 30 млн ікон, стільки ж потрапило за кордон.
Масові репресії.
         Трагедія вітчизняної  історії навіть не в падінні життєвого рівня народу.
Хоч як це важко і страшно,але то,зрештою, чи не півбіди. Справжня біда в тому,

що  20-30—х рр. ХХ ст.. разом з реалізацією форсованої індустріалізації і

колективізації, разом із зростанням обороноздатності країни, подоланням
економічної відсталості,виник і надзвичайно зміцнів безоглядно деспотичний
режим, який власне вів війну зі своїм народом. Дозуючи тиск і відвертий
терор,репресивний апарат, як невід’ємна частина тоталітарного режиму,
покликаний був виконати три головні завдання :
А).Ліквідувати  організовану опозицію.
Б). Ліквідувати будь - яке особисте інакомислення в лавах партії і скрізь у країні.
В).Ліквідувати  забезпечити під пильним невсипущим контролем і наглядом
суспільство.
         В Україні почалися масові репресії і терор.
         Повторення термінів «репресії»,  «терор» з допомогою  «Політичного
словника».
Вчитель:    
         Механізм репресій був спрощений максимально, але в той же час  чітко
відпрацьований.
Опрацювання головних положень «Постанови ЦВК СРСР про боротьбу з
ворогами народу»( додаток 3).
         Лиховісні спецавтомобілі НКВС, яких у народі називали «чорними
воронками», щоночі доставляли до НКВС тисячі «ворогів народу». А потім
починалися нестерпні катування.
          Загалом протягом 20-30-х. рр. прокотилося три хвилі масових репресій.
                 І хвиля (1928-1931рр.) – розкуркулення, депортації, викриття
шкідницьких організацій,боротьба проти відомих українських громадських
діячів та інтелігенції:
-        « шахтинська справа» ( 1928 р. ) над 53 спеціалістами вугільної
промисловості  Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю ( 5
чоловік отримали смертний вирок, інші – різні строки ув`язнення );
-        сфабрикований процес над « Спілкою визволення України» (СВУ )
1930 р. – справа, спрямована проти « старої» національної еліти.
Звинувачення 45 чоловік у підготовці збройного повстання,що мало на меті
відновлення самостійної «буржуазної» України;
-        сфальсифікована справа «Українського національного центру»     
( УНЦ ) 1931 р. – процес над колишніми провідними діячами УНР, серед
яких були М.Грушевський, В.Голубович та ін.;
-        боротьба з УАПЦ ( із 34 єпископів за арештовано 24, ще 8 зникли без
суду і слідства )
    ІІ хвиля ( 1932-1935 рр. ) – голодомор, репресивний спалах після
вбивства С.Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:
-        голодомор 1932 – 1933 рр.;
-        самогубства М.Хвильового та наркома освіти М.Скрипника;
-        арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними
( грудень 1934 р. );
-        справи «Української військової організації ( УВО ) , «Блоку
українських націоналістичних партій» тощо.
    ІІІ хвиля ( 1936-1938 рр. ) – доба «великого терору»:
-        боротьба з українським націоналізмом ( справи
 « націоналістичної» групи професора М.Зерова, «Блоку українських
терористичних груп» та ін.);
-        боротьба з ухилами в партії ( справи «Українського троцькістського
центру» , « Соціал-демократичної партії України»);
-        чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б) У (Є.Квірінг,
Х.Раковський, П.Постишев та ін.);
-        репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці
Й.Якір – командувач Київського військового округу, І.Дубовий –
командувач Харківського військового, Є.Ковтюх, І.Федько, Д.Шмідт,
І.Уборевич та ін.);
-        репресивні заходи проти українських діячів культури – «розстріляне
відродження».
Суспільство дедалі більше поринало у прірву страху, відчаю, соціальної
деградації. Репресії переросли в масові. Не уникла репресій армія і партія. В
результаті «Великого терору» постраждали мільйони людей, після цього влада
сталінської керівної верхівки стала абсолютною.

Найбільші судові процеси і справи

Дата Справа

1928р. «Шахтинська справа». Справа Велі Ібрагімова

1930р. Процес над меншовиками

1930р. Процес над «Спілкою визволення України(СБУ)

1930р. Справа Промпартії

1931р. Справа «Українського національного центру(УНЦ)

1933р. Справа про некомплектне відвантаження комбайнів. Справа про

шкідництво  на електростанціях. Справа «Польської організації
військової»
1933р. Справа «Блоку українських націоналістичних партій»
 1934р. Справа «Української військової організації(УВО)»

1935р. Викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру»

1936р. Справа «троцькістсько - зінов'євського терористичного центру

1937р. Справа « антирадянського троцькістського центру»

1937р. «Процес військових»

1938р. Справа « антирадянського право троцькістського блоку»

 5 грудня 1936 р. на   позачерговому з’їзді Рад була прийнята Конституція СРСР.
У всенародному обговоренні Конституції лише в Чернігівській області взяло
участь понад 1 млн чол. Цю Конституцію, яку ще називали «сталінською»,
характеризували як «найдемократичнішу з усіх відомих історії конституцій».
(перегляд відео фрагменту документального фільму «Ягода»)
         Конституція СРСР стала основою і зразком для вироблення конституцій
союзних республік, у т. ч. і Конституції УРСР. Її проект так само жваво
обговорювався в трудових колективах, колгоспах, військових частинах і скрізь
знаходив підтримку і схвалення. Ось слова київського робітника заводу
«Арсенал» С. Струтинського на підтримку Конституції: «Згадую, як жив за
царських часів: на околиці Києва, у підвалі. На роботу доводилося ходити пішки,
бо на трамвай  не вистачало грошей. Тяжка праця по 12-18 годин на добу дуже
виснажувала нас. Трудовий народ був безправний. З цим жахливим минулим
покінчила Велика Жовтнева соціалістична революція, Невпізнанно змінилося за
роки соціалістичного будівництва життя трудящих… Нам, літнім людям, які
пам’ятають безправ’я і всі страхіття минулого, надзвичайно важлива кожна
стаття Конституції»
Випереджальне завдання учня.
У Биківні знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових
політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці
30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих.
Встановлено, що в районі села Биківня закопували приречених до розстрілу в
позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними
науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих
комуністичною владою. На сьогодні за виявленими і опрацьованими
співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.
Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою
владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після
закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено і
проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 рр.
оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході
діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише
четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви
сталінських репресій.
Биківня є лише одним з багатьох поховань жертв комуністичного терору. Тут
поховані письменники Яків Савченко, Михайло Семенко, Микола Скуба,
Вероніка Черняхівська-Ганжа, брат Остапа Вишні письменник Василь
Чечвянський, фундатор Академії мистецтв, професор Київського художнього
інституту Михайло Бойчук, скульптор Іван Падалка, академіки Олександр
Асаткін, Євген Оппоков, Володимир Юринець, директор Київського медичного
інституту Сергій Сапронов, викладачі кафедри української мови і літератури
Київського педагогічного інституту професор Олексій Синявський та доцент
Олексій Бондаренко, ієрархи Української Автокефальної Православної Церкви
Кость Матюшенко та Володимир Самборовський, священик, професор Київської
духовної академії, вчений із світовим іменем Олександр Глаголев. І тисячі,
тисячі інших.Криваву географію виявлених місць поховань описано 28 лютого
1989 р. у таємному листі Голови КДБ УРСР М. Голушка Першому секретареві
ЦК Компартії України В. Щербицькому: Бердичів - район єврейського цвинтаря;
Вінниця - парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар, сад по вулиці
Підлісній; Дніпропетровськ - 9-й кілометр Запорізького шосе; Донецьк - район
шахти №11 Кіровського району; Івано-Франківськ - урочище «Дем'янів Лаз»;
Кам'янець-Подільський - русько-фільварочний цвинтар та поблизу села
Кам'янка; Луганськ - окраїна міста, урочище «Суча Балка»; Одеса - другий
християнський цвинтар; Полтава - район піщаного кар'єру поблизу села
Макухівка, урочище «Триби»; Суми - центральне міське кладовище; Умань -
братська могила; Харків - лісопаркова зона; Хмельницький - один з об'єктів
колишнього обласного управління НКВД, де наприкінці 1960-х років побудовано
Центральний універмаг; Черкаси - старий єврейський цвинтар по вулиці Т.
Шевченка; Чернігів - лісовий масив в районі села Холявіно.
Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 30-40-х роках у Білій
Церкві, Маріуполі Донецької області, Ніжині Чернігівської області, Золочеві та
Стрию Львівської області, Чорткові, Бережанах, Кременці Тернопільської
області, інших місцях.
17 травня було офіційно встановлено в 2007 році Указом Президента України
«Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових
політичних репресій 1937 – 1938 років».

Вчитель: 30-ті роки ХХ століття в історії української культури називають

«розстріляним відродженням»
Попрацюйте з поняттями:
«Розстріляне відродження» - це роки наступу сталінського режиму на всі
сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися
науковці, освітяни , діячі сфери культури.
Вчитель: Нищення представників української культури, літераторів і митців,
розгорнуте сталінським тоталітарним режимом у 20-30-х роках увійшло
в історію під назвою «розстріляне відродження». Цей термін ввів у обіг
відомий український літературознавець Ю. Лавріненко, автор антології
«Розстріляне відродження» (1959 року).
- Хвиля переслідувань українських митців:
у 1934 році були заарештовані і розстріляні драматург К.Буревій, поети
О.Вилизько, Д.Фальківський, новеліст Г.Косинка; за гратами опинились Б.
Антоненко -Давидович і Є. Плужник;
- Жертвами сталінського терору стали представники української національної
культурної еліти: М.Світальськтий- геолог, М.Кравчук – математик,
М.Яворницький - історик, М.Яловий - прозаїк і драматург, М.Хвильовий -
письменник, М.Бойчук - художник, М.Зеров - письменник, М.Семенко-
письменник, К.Бурський - письменник, Л.Курбас - режисер.
Метод «Прес»
Історик О. Бойко пише: «Процес формування нової інтелігенції супроводжувався
репресіями проти інтелектуальної, творчо активної частини українського
народу. Нещадно винищуючи найяскравіших і непокірних
інтелектуалів, залякавши і приручивши решт у старої інтелігенції, невпинно
продукуючи низькоякісну, але свою інтелігенцію, режим створював
умови для тотального контролю розвитку не тільки суспільної думки, а
й суспільного життя в цілому». Чи погоджуєтеся ви з таким висновком?
Користуючись почутим матеріалом, аргументуйте свою позицію