УКРАЇНА У ПОЛІТИЧНОМУ

ПРОСТОРІ
ТОТАЛІТАРИЗМУ ТА
ПОСТТОТАЛІТАРИЗМУ (20–
80 РР. XX СТ.)
Культурологічний вимір.
 Червоний терор: контраст реальності з
гаслами
Для радянського тоталітаризму були характерні
тотальне приниження людини, ігнорування її прав і
свобод, відчуження від власності, політичної влади та
інших людей, монополія однієї партії та ідеології,
всеосяжний контроль компартійної верхівки над усіма
сферами життя суспільства.
Знеособлення людини через призму
комуністичного світобачення
супроводжувалося перетворенням її в
політичний «гвинтик», умонтований у
механізм партійно-державного Антирадянський малюнок, виданий
управління суспільством під гаслами підпільною типографією на Західній
всенародної любові до вождя. Україні в 1949 р.

І. Владимиров: «У підвалах ЧК»

Початком масового нищення української інтелігенції вважається
травень 1933 року, коли 12 – 13 травня відбулися арешт Михайла
Ялового і самогубство Миколи Хвильового у недоброї пам’яті
Харківському будинку «Слово». «Арешт Ялового — це розстріл
цілої генерації» — написав Хвильовий у передсмертній записці.

М. О. Яловий(псевдонім Юліян Шпол, 1895 – 1937) —

розстріляний за «шпигунську діяльність», у 1957 році вирок
Будинок «Слово» отримує недобру славу, було скасовано за «відсутністю складу злочину».
Будинок «Слово» —
незабаром житловий
Іван Багряний будинок в Харкові
(арештований в 1932по
вулиці Культури. Побудований наприкінці 1920-х Мешканці "Слова" станом на
році) називає його «Крематорій», згодом — ДПЗ, 1938 рік, за квартирами
років кооперативом літераторів. Заселений в 1930
«дом предварительного році.заключения» (будинок
попереднього ув'язнення).

репресовано не репресовано
Кульмінацією дій радянського репресивного
режиму стали масові розстріли
«контрреволюціонерів», учинені напередодні 20-
річчя Жовтневого перевороту. Так, 3 листопада
1937 року в урочищі Сандармох (Карелія)
У своїх творах за
названі письменники, поети, митці в
рішенням трійки булорезультаті
страчено велику групу в'язнів
пошуків і запитів продемонстрували інверсійне,
Соловецької тюрми. Уруйнівне
списку «українських
зрушення, що відбулося в 20 – 30-х рр. ХХ ст.,
буржуазних націоналістів», розстріляних
внаслідок якого 3 нова державність відтворювала
листопада, були Лесьстереотипи
Курбас, архаїчного колективного несвідомого,
Микола Куліш, Матвійвитісненого друкованоюЧеховський,
Яворський, Володимир культуроюВалер’ян
епохи модернізму
Підмогильний,в Павло Филипович,
реальності.
Валер’ян Поліщук, Григорій Образи вождів
Епік, Мирослав і «ворогів
Ірчан, Марко народу»
Вороний, в модерну
Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко,
свідомість не вписувалися. Показова в цьому плані новела
Михайло Яловий та інші. Загалом в один день за рішенням несудових органів було страчено десятки
М. Хвильового
представників української «Яцвіту
інтелігенції – (Романтика)», головна ідея якої –
української нації.
розчарування в революції, кричущі суперечності та
роздвоєння людини того часу. Головний Про масштаби
персонажтрагедії
– української
літератури свідчать
людина без імені, а отже, без індивідуальності, без душі.такі дані: у 1930-му
Заради революції він вбиває свою матір видавали свої твори
і карає себе 259 українських
думкою, чи варта була революція такої письменників,
жертви. після 1938-го — тільки 36. За
цей час своєю смертю померли лише 10
письменників.
Радянські репресії —інструмент зламання
волі всього народу та знищення його
духовної еліти.
 Шістдесятництво в кіно
4 вересня 1965 р. під час прем’єри «Тіні забутих предків» у
київському кінотеатрі «Україна» І. Дзюба виступив із
заявою-протестом проти арештів української інтелігенції.
Його підтримали В. Чорновіл,
В. Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно
вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Відважні
піднялися. Решта залишилася сидіти. Усі відчували:
настав час вибору. Або відстоювати свої позиції «до
кінця», або «пристосуватися» до нових умов життя, або
«демонстративно» замовчати. Саме перед таким вибором
постали шістдесятники, юність яких закінчилася разом з
першими арештами. Друга хвиля арештів прокотилася
Кадр із фільму «Тіні забутих 1972 р. (тоді забрали В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка,
предків» режисера С. І. Світличного, І. Дзюбу, І. Калинця...) – багато із них
Параджанова передчасно посивіли. 1980 pp. – третя хвиля. Розпочалася
Займає 1-у позицію у списку 100 найкращих фільмів жорстока боротьба комуністичного режиму з
в історії українського кіно за Національним центром інтелігентами-гуманістами, яких зазвичай проголошували
Олександра Довженка «буржуазними націоналістами».
З 378 фільмів, що вийшли на екран з кіностудії імені Довженка за радянський період 1928—1991 роки,
цілком україномовних зняли лише 22, що становило всього близько 6 %. Такі результати однозначно
свідчать про значний внесок студії в русифікацію України. На кіностудію ім. Довженка залюбки
запрошували російських акторів, а українським відводили ролі другого плану, часто для створення
певного комічного антуражу.

Фільм Юрія Іллєнка, знятий 1970

Фільм Леоніда Осики 1968 р.
року на кіностудії імені Довженка. Фільм Леоніда Осики 1971 р.
 Серед головних варіантів виходу з цієї критичної ситуації, окрім
підпільного опозиційного руху, зокрема націоналістичного,
вимальовувалися три форми спротиву:

Конформізм – намагання ціною

Дисидентство як активне
моральних та
інакодумство, відкрите
ідейних поступок врятувати власне
протистояння тоталітарному
«Внутрішня еміграція» – життя й кар’єру.
режимові, яке не сприймало
самоізоляція у власному
його псевдоідеалів і
внутрішньому світі, втеча в Друкували сотні віршів і статей в
псевдоцінностей, схилялося до
мовчання (Л. Костенко, В. періодиці, видавали десятки книжок
опозиційної громадської
Шевчук, М. Коцюбинська та ін.) з обов'язковими програмовими
діяльності (В. Стус, І.
поезіями про партію і Леніна, які
Світличний, А. Горська та ін.).
Намагалися хоч якось «витягували на собі» цілу збірку,
підтримати своїх братів по той уможливлюючи її вихід усвіт,
Були закриті по тюрмах і
бік колючого дроту і писали «в обіймали високі посади у
висловлювали свою незгоду з
шухляду» видавництвах, редакціях, творчих
політикою тота літаризму через
спілках, органах державної влади,
виснажливі голодування і
отже, не тільки прямо не виступали
відкриті листи протесту.
проти системи, але й оспівували її
Конкретно-історичні факти, що свідчать про
страхіття терору стосовно українського
народу, його інтелектуального осердя
За міжвоєнне десятиріччя були знищені мільйони людей: починаючи від президента УАН
Володимира Липського, митрополита Української автокефальної православної церкви
Василя Липківського і далі – десятки академіків, єпископів, сотні професорів, письменників,
тисячі вчителів, священників, кооператорів, десятки тисяч інтелігенції, мільйони селян,
робітників. Нарком освіти В. Затонський у доповіді ВУАН 1934 р. вказував на те, що лише у
1933 р. знищено 1649 українських науковців, а серед них найбільше знавців української мови
та історії. У 1932 р. було 10063 українців-науковців і професорів. У 1940 р. залишилося лише
п’ять тисяч. Тільки один П. Постишев приклався до знищення у 1933 р. в Києві тридцяти
тисяч української інтелігенції. Лише за п’ять років (1932 – 1937) тоталітарною
владою було знищено 90% українських письменників: з 200 – 190. Та й сама влада
зізнавалася, що за сорок років (1917 – 1957) зникло 365 українських письменників. Усе це
під гаслом боротьби з контреволюцією, антирадянщиною і українським буржуазним
націоналізмом. Секретар ЦК КП(б)УС. Косіор на партійному з’їзді заявив: «Оцінюючи
велику працю, проведену в 1933 – 1939 рр. у боротьбі з українськими
націоналістами, працю, яку ми не припиняємо і тепер і яку вестимо й надалі,
треба сказати, що ми били націоналістів міцно й влучали, як мовиться, у
самісіньку ціль».
           Назва Академії зазнавала змін чотири рази. У 1918-1921 рр. вона
іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. - Всеукраїнська
академія наук (ВУАН), у 1936-1991 рр. - Академія наук Української РСР, з 1991
по 1993 р. - Академія наук України, а з 1994 р. – Національна академія наук
України.
          Українська академія наук була найстарішою з республіканських академій
за часів існування СРСР. У перший рік своєї діяльності вона складалася з
трьох наукових відділів - історикофілологічного, фізико-математичного і
соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну
бібліотеку. Тепер у НАН України є 3 секції, 14 відділень, близько 170 інститутів
та інших наукових установ, у яких працює понад 19 тисяч науковців.
          В Академії Динаміка публікацій ВУАН
160
сформувалося чимало наукових шкіл. Набули
140
широкого визнання, історики М.С. Грушевський і Д.І. 120
Яворницький, правознавець В.М. Корецький, 100
філософ В.І. Шинкарук, сходознавець А.Ю. 80
Кримський, мовознавці Л.А. Булаховський, І.К. 60
Білодід, В.М. Русанівський, літературознавці С.О. 40
Єфремов і О.І. Білецький. економічні й гуманітарні 20
школи, які очолювали економісти М.В. Птуха і К.Г. 0
Воблий 1923 1925 1926 1928 1929 1930

01
О. Рафальский —
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОД
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
І ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Розділ 4. Політична та культурна
експансія більшовицького
тоталітаризму в Україну як
чинник антропологічної кризи
Джерела:
02 03
Українська література. www.nas.gov.ua
Профільний рівень. 11
клас. Борзенко О. І.
Розділ про літературне
«шістдесятництво» Історія НАН України