Співвідношення між

державністю, ідентичністю і
культурою в українському
контексті.
Виконавець: Антонцев Є.В.
Викладач: Гаргаун Я. І.
 20 Висновки
14- 21-
Українська
19 ментальність 22
10- XIX — початок в часи пост-
6-9 13
Кирило-Мефодіївське
XX ст.: набуття радянського
Слайди товариство: націєтворенням терору
залучення інтелігенції масовості й
3-5 Національно-
визвольна війна й
до націєтворення на ґрунтовності
антиколоніальних
козацтво: засадах
Київська Русь і незламність і
Галицько- незалежність у
Волинське генетичному коді
князівство: українства
предтечі
української
самоідентифікації
• М. Попович — «НАРИС ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ»
• І. І. ГЛИЗЬ —«КИРИЛО-МЕФОДІІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО»
Посилання • О. Бойко — «Історія України»
• П. Толочко — «Київська Русь»
на джерела: • О. Рафальский, А. Калакура — «АНТРОПОЛОГІЧНИЙ
КОД УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ»
Київська Русь як скульптор сучасної Української культури
Культура Київської Русі IX — XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала
глибокі вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу
побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й
відображало її світосприйняття, ідеологію.
Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними
контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. їх
вплив на культурний поступ Русі справді був значним, але не вирішальним. Щоб
зерна передових культур, насамперед візантійської, могли дати рясні сходи в новому
середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений ґрунт. Саме таким був
культурний ґрунт східних слов’ян, який увібрав багатовікові традиції місцевого
розвитку, збагаченого впливами сусідів.
В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а
Пізніше ціла доба українсько-козацького відродження
відтак і культурні епохи.
пройде під гаслами боротьби за православну руську віру,
яка ототожнюватиметься988з р.
боротьбою за національну
ідентичність, за києворуську культурно-історичну і
політичну спадщину. Повість врем'яних літ у
Язичництво — анімізм, Християнство — месіанство, Радзивіллівському
тотемізм, політеїзм. моральний абсолютизм, літописі
монотеїзм.
«Русь» – це державне поняття, а не етнічне.
— П. Ковалів, мовознавець
Важливим елементом культури народу є державність. Першою державою східних слов’ян
була Київська Русь, яка сформувалася в кінці VIII — у IX ст. на базі ряду союзів племен.
Вона зазнавала впливу з боку своїх сусідів, зокрема Хозарського каганату і Візантії. Від них
Русь запозичила окремі елементи державної структури і титулатури. Разом з тим
незаперечним є те, що державотворчий процес східних слов’ян мав і власні глибинні
традиції. В межах території України вони сягають VI — V ст. до н.е. Це грецькі міста-
держави у Північному Причорномор’ї і скіфська держава з центром на Нижньому Дніпрі.
Помилково вбачати між двома різночасовими політичними
структурами прямий генетичний зв’язок, як це іноді має
місце, але однаково помилковим є і заперечення будь- Заможня фінка, IX ст.
якого зв’язку між ними. Хоча скіфська і антична
державність становили щодо корінного населення
України явища генетично зовнішні, у своєму розвитку
вони органічно входили в його життя.

Українці
Поряд із від
давніми
тісногоукраїнцями
співжиття –в одній державі з
державотворчим,
ними отримали змогу панівним
яснішенародом
усвідомити
– у ній
свою
мешкали й іншінеподібність
окремішність, – слов’янські,
до аінших
такожнародів,
балтські,
що, зрештою,
фінські,
сприяло
тюркські
формуванню
народи. свідомості
народу, або, як кажуть дослідники,
Заможні руські жінки, IX ст. Тюркський одяг, VIII-IX ст.
національної самосвідомості.
 Галицько-Волинське князівство

продовжило славні зберегло від

дипломатичні традиції розширило сферу дії завоювання та
Київської Русі, ще 100 Безпосереднім
західно-європейської спадкоємцем Київської Русi
асиміляції південну
культури, сприяло та західну гілки
років після стало Галицько-Волинське
поступовому князівство.
східного
встановлення Утворене слов'янства,
у 1199 р. Романомсприяло
подоланню Мстиславовичем, воно
золотоординського іга однобічного їхній
представляло служило опорою українськійконсолідації
візантійського державностіта протягом
усвідомленню
східнослов'янську наступного
впливу; століття і проіснувало до 1340 р. 
власної
державність на Збережені Галицько-Волинськимсамобутності; князівством
міжнародні й арені.
українські державницькі традиції були сприйняті
українською шляхтою, а згодом козацтвом, і
відроджені в Українській
стало новим козацькій державі. Михайло Грушевський
після занепаду стверджував, що Галицько-
Києва центром
політичного та Волинське князівство
Роль в економічного
життя;
безпосередньо
історії модернізувало успадкувало політичні та
давньоруську
українського державну Тризуб на культурні традиції
організацію; плінфі Де
церкви в сятинної княжого Києва
народу Києві,X с
т.
 Українська державність у гетьманському
контексті
Протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво,
яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно
претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва
стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період
досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження,
самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були Герб війська
широкомасштабна колонізація нових земель, запорізького на поч.
XVII ст.
що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних
протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з
боку турків та татар.

В процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацько ї еліти

відбулася певна еволюція від ідеї козацько ї автономії до створення
суверенної незалежно ї держави . В основу державотворчого процесу
було покладено модель військового територіального поділу та систему
організації публічної влади Запорозької Січі.
Найдавніша з відомих
козацька печатка
Картина «Запорожці» І. Рєпіна, сюжетом якої стала відповідь
Запорозьких козаків на вимогу османського султана
Мехмеда IV, є зразковим зображенням демократичності й
незламності перед ворожими погрозами, що притаманні
українському народу.
 Філософський світогляд української інтелігенції
в часи національно-визвольної війни
Схиляння громадської думки на користь активного громадського життя, яке спостерігається на зламі XVI
— XVII ст., свідчить, що у філософській культурі України того часу почали активно утверджуватись і
переважати принципи ренесансно-гуманістичної ідеології, передовсім ідеали громадянського гуманізму
епохи Відродження і Реформації. Зберігши вічні християнські вартості, громадянський гуманізм, як відомо,
органічно інтегрував їх в нову європейську духовність, що стала формуватися в результаті якісно нових
суспільних процесів. Разом з тим широке звернення українських мислителів кінця XVI — першої половини
XVII ст. до культурних надбань тогочасної Європи виразно засвідчує рішучу переорієнтацію української
духовності з візантійських пріоритетів на європейські. Д.Чижевський цілком слушно писав, що історичний
розвиток пройшов повз адептів старої візантійщини, і що "замість повороту до Візантії, Україна
обернулася обличчям на Захід".
Це було першим істотним фактом українського культурно-національного відродження. Духовне
протистояння двох протилежних течій, про які йшлося вище, і які на філософсько-світоглядному рівні
виражали дві суспільно-культурні орієнтації — окциденталізму (західництва) й орієнталізму (східняцтва),
відіграло в цьому процесі вирішальну роль, бо воно внутрішньо вивільнило закумульовані віками
величезні духовні сили і спонукало тогочасну українську інтелігенцію задуматися над суттю свого
національного "Я". Тому з повним правом можна стверджувати, що філософська культура України кінця
XVI — першої половини XVII ст. досягла такого рівня розвитку, коли в її надрах змогли зародитись і
сформуватися перші паростки національної української філософської думки.
 У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657 ) у середовищі
козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки була чітко
сформульована основа національної державності.
Ці положення і лягли в основу державотворчої
національної державної ідеї
діяльності Б . Хмельницького, еволюція світогляду
фундаментальні основи

якого була надто складною — від ідеї козацького

Українська держава
право українського народу на
доби Хмельниччини
автономізму до створення суверенної незалежної
створення сформувалася
власної держави в на держави.
двох принципових
Після взяттязасадах,
під контроль значної частини
етнічних межах його проживання
які часто вступалиукраїнських
між собоюземель
в протиріччя — в них польської
та лік­відації
демократії та авторитаризму. Перша
адміністрації гостро булапитання про власну
стало
природньо властивою українському
національну народові,
державність. Специфічні засади
незалежність і соборність
друга — вимушеною
Української держави
мірою через
внутрішньої турбулентні
організації козацької держави
умови існування гетьманської
сформувалися держави, в яких
під впливом двох основних чинників:
нерішучість лідера означала
традицій би невідкладну
та звичаїв суспільного життя українців,
екзистенційну
генетичний зв'язок козацької загрозу.
насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним
державності з Київською Руссю,
спадкоємність кордонів, традицій зародком новоствореної держави, та складного
та культури княжої доби геополітичного становища, що зумовлювало
постійну ситуацію надзвичайного стану.
Б. Хмельницький(1596 — 1657) —
творець Української козацької держави та
її перший гетьман.
 Кирило-Мефодіївське товариство
Статут товариства обіймав шість
програмних положень:
Антиколоніальне спрямування
1. «Духовне й політичне з’єднання Слов'ян –
це справжнє їх призначення, до якого вони
повинні простувати».
2. «При з’єднанні кожне слов'янське плем’я
історичної значущості кирило-
повинно мати свою самостійність».
3. «Кожне плем’я повинно мати народній уряд
і зберігати повну рівність горожан щодо їх
походження, християнських віросповідань і
становища».
4. «Уряд, законодавство, право власності й
освіта в усіх Слов'ян повинні основуватися на
християнській релігії».
5. «При такій рівності освіта й чиста
моральність повинні служити умовою участі в
уряді».
6. «Повинен існувати спільний слов'янський
конгрес із представників усіх племен».
Кирило-Мефодіївське братство з
кожним днем своєї
діяльності становило все більшу
загрозу для знищення панування
Російської імперії на теренах
ідей братчиків Кирило-
України. Своїми ідеями братство
Мефодіївського товариства є
приваблювало до себе значну
невід’ємною складовою
частину української інтелігенції,
котра починала розуміти не лише
мефодіївців у формуванні
своє становище у суспільстві, але й
української національної
завдання для праці над
державності, історичної,
пробудженням збайдужілого народу.
культурної і літературної
Така активна діяльність товариства
спадщини нашого народу.
аж ніяк не могла бути не поміченою
серед освіченого населення
Російської імперії. Звичайно ж,
відповідь на неї не забарилася: через
Роздруківка фрагменту 15 місяців від дня створення
статуту Слов'янського Кирило-Мефодіївське братство
братства св. Кирила і припинило своє існування.
Мефодія 
 847 р. червня 9.— ВІДНОШЕННЯ О. Ф.
ОРЛОВА ДО НАЧАЛЬНИКА 5-ГО ОКРУГУ
КОРПУСУ ЖАНДАРМІВ О. А. ШНЕЛЯ 169
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА
ТА ПРО ПОСИЛЕННЯ ТАЄМНОГО
ЖАНДАРМСЬКОГО НАГЛЯДУ НА УКРАЇНІ
Орлов Олексій Федорович (1787— 21
травня (2 червня) 1862) — російський
державний діяч, генерал від кавалерії.
За участь у придушенні повстання на
Сенатській площі заслужив графський
титул від Миколи I.
Доповідав царю про небезпечність
слави Тараса Шевченка для імперії.
В Киеве же и Малороссии славянофильство превращается в
украинофильство. Там молодые люди более заботятся о
восстановлении языка, литературы и нравов Малороссии, доходя
даже до мечтаний о возвращении времен прежней вольницы,
казачества и гетманщины.
Прикосновенные к делу об Украинославянском обществе, как
уроженцы Малороссии, были собственно украинофилами. Все они в
письмах своих, а художник Шевченко, бывший учитель Кулиш и
Костомаров даже в напечатанных ими сочинениях … наезды
гайдамаков описывали в виде рыцарства, приводили примеры
прежней вольности, намекая, что дух свободы не простыл и доселе
таится в малороссиянах. Стихотворения же Шевченки на
малороссийском языке, особенно рукописные «Сон», «Послание к
мертвым и живым», «Три души» и пр., одни пасквильного и до
величайшей степени дерзкого, а другие прямо возмутительного
содержания.
По высочайше утвержденному решению дела об Украйно-славянском
обществе виновные преданы строгому
наказанию…
 «Історія русів»
«Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі «Ця праця прислужилася дуже
сторіч і тривалий час поширювався в мало науковому дослідженню
рукописному варіанті (вийшов друком лише українського минулого, але
1846 р.). За жанром ця допомогла пробудженню
робота не є науковою працею, фахівці називають її
«політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких національної думки»
літописів. Анонімний автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів
до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі
історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти
національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та
державність, анонімний автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею
Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна
вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна Д. Дорошенко
війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє (1882 - 1951)
«буття, свободу, власність» .
Це правда, що «Історія Русів» не достатньо ґрунтується на фактажі історичної документальності, натомість, є відображенням
світогляду і почуттів автора. Тим не менш, автор цього красномовного й емоційного твору стоїть на патріотичних, демократичних
позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму
страждаючому народові.

В. В. Капніст (1758—1823) — український та
російський письменник українського
походження. Ймовірний автор трактату
«Історія Русів», що здобув значної
популярності серед патріотично-
налаштованих українців у ХІХ ст.
Із доповідної записки міністра королю Пруссії із
приводу зустрічі з В. Капністом
Вважаю своїм обов’язком якнайсмиренніше
доповісти
Вашій Величності, що до мене таємно прибув
дворянин із Малоросії, або Російської України, який
називає себе Капністом... Він твердить, що послали
жителі цієї країни, доведені до крайнього
відчаю тиранією, яку російський уряд, а саме
князь Потьомкін, чинили над ними, та що він
хотів би знати, чи на випадок війни можуть вони
сподіватися на протекцію Вашої Величності, — у
такім разі вони спробують скинути російське
ярмо. Він каже, що це була країна давніх
запорозьких козаків, від яких забрали всі їхні
привілеї, кинувши їх під ноги росіян...
...Я йому відказав, що не можу вплутуватися в
пропозиції такого штибу: що Ваша Милість також
не захоче про це слухати, доки ви дотримуєтеся
миру з Росією; що коли вибухне війна, тоді їм
доведеться думати, що треба зробити, аби шукати
Українська національна свідомість на Західноукраїнських
землях під владою Австрійської імперії
Головна Руська Рада — перша українська політична організація в Галичині. Створена 2 травня 1848 р. у Львові під
час революції в Галичині для захисту прав українського населення.(термін «руська» для галичан означав українська).

Радикальні зрушення 1848-

1849 рр. в монархічній Європі
сприяли пожвавленню
суспільного руху в
західноукраїнських землях,
вони прискорили процес
консолідації українських
патріотичних сил, і вже в
травні 1848 р. у Львові виникає
Головна Руська рада, на чолі Засідання Головної Руської Ради
якої став спочатку Г.
Яхимович, а згодом М.
Куземський.
Політична платформа: необхідність
розширення
Повернення українському
народу історичної слави,
українці сфери вжитку
Галичини і непоступливість української
мови, зрівняння
адже він
«рівнявся у
Наддніпрянщ у національному в правах
ини є єдиним питанні уніатського
народом духовенства з
католицьким;

славі
необхідність
найзаможніши
Утвердження
історичного дозволу
права україніців пробудження українцям
свою національної обіймати всі

м народам
державність,
культуру, право, свідомості державні

«Будьмо тим, чим

мову; посади

доцільність
необхідність
розширення
Європи»
бути можемо і
поділу Галичини сфери вжитку
на дві провінції пожвавлення української
— польську та
українську з
окремими
адміністраціями;
революційного
руху
мови, зрівняння
в правах
уніатського
духовенства з
повинні. Будьмо
католицьким
народом»
Наприкинці XIX — на початку XX ст. у Українська культура,
культурній сфері чітко окреслилися дві
тенденції — збереження національно- огранованна модернізмом
культурної ідентичності (народництво) та
пересадження на український ґрунт новітніх
європейських зразків художнього
самовираження (модернізм). Своєрідною
синтезною моделлю народництва і
модернізму стала «нова школа »
української прози (М. Коцюбинський, В.
Стефаник, О. Кобилянська , М.
Черемшина), яка в своїй творчості органічно
поєднувала традиційні для вітчизняної
літератури етнографізм, розповідь від
першої особи з новітніми європейськими
здобутками — символізмом та
психоаналізом. Характерною рисою
розвитку українського варіанту модернізму
в літера­турі був значний вплив романтизму,
що пояснюється як традицією, так і
ментальністю українського народу, для
І. Рєпін, «Арешт пропагандиста»
якого романтизм є органічним елементом
світобачення будь-якої доби.
У 1900 р. група представників студентських українофільських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських
землях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д.
Антонович, Б. Камінський , Л. Мацієвич, М. Русов. РУП органічно об'єднала «вільні громади» , що функціонували у
Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ніжині та інших містах. Першим програмним документом цієї організації
стала брошура «Самостійна Україна» , автором якої був харківський адвокат М. Міхновський.

«Державна самостійність єсть головна умова

націй, а державна незалежність єсть національним
існування
ідеалом у сфері міжнаціональних відносин»

«Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас!»

«...українофіли лишилися без потомства, і сучасна молода

уважає себе безпосереднім спадкоємцем
Україна
традиції, айдуть
Шевченка її до Мазепи, Хмельницького та
Данила , минаючи українофілів. Між молодою
короля Микола Міхновський
і українофілами немає ніяких зв'язків» (1873 – 1924)
Україною
Діяч українського національно- визвольного руху. Народився в м. Тернополі. Навчався в Краківському і Львівському університетах.
3 1932 р. — активний член ОУН, кілька разів ув'язнений польською владою. Брав участь у підготовці II Великого Збору ОУН (1939),
один із керівників опозиційної фракції «Революційна ОУН», організатор Акта 30 червня 1941 р. у Львові, голова утвореного
внаслідок цього Українського державного управління. За відмову анулювати згаданий акт кинутий до фашистського концтабору.
Звільнився восени 1944 р. Від 1945 р. — член Бюро Проводу ОУН, від 1946 р. — голова Антибільшовицького блоку народів. Був
одним із засновників і співкерівником Світової антикомуністичної ліги та Європейської Ради свободи. В 1968 р. обраний членом
Проводу ОУН. Автор книги «ЗО червня 1941» (1967). Помер у Мюнхені.

«Дальше, призадумуючись над долею цілого

народу, я підкреслював соборність ідейну,
українського
моральну, ійсоборність політичних змагань»
психологічну

«Я виконував свій обов’язок, що мені диктувала моя приналежність

до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує.
Існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що
реально, але існує морально і правно в душах наших. Змислом мого
Ярослав Стецько
життя було, є і буде Україна вільна без хлопа і без пана. Я вірю в
(1912 – 1986)
перемогу»
Питання про державну підтримку розвитку культури, про використання культурної
політики як ефектив­ного інструменту оновлення суспільства надзвичайно гостро
постало в Україні після проголошення незалежності. Адже саме з цього моменту
дедалі більшої сили і розмаху в духовно-культурному житті набули три суперечливі
процеси:
Зіткнення цих різновекторних
перегляд,
переосмислення та
культуротворчих потоків призвело до
переоцінка донедавна своєрідного руйнівного вибуху в
панівних поглядів, свідомості як на рівні окремої людини,
орієнтирів, настанов так і на рівні суспільства, кризи
поведінки;
національної ідентичності, втрати
почуття історичної перспективи і
зниження рівня самооцінки нації.
Дослідники назвали цей феномен
«культурним шоком у посткомуністичних
суспільствах».
Його загальними рисами, характерними
для більшості країн перехідного періоду, є
ерозія системи соціальної мотивації,
проникнення та адаптація на зростання моральної перевтоми,
повернення традиційних
національному ґрунті нової
цінностей національної розчарування та невдоволення серед
системи цінностей, які
характерні для духовно-
культури, відтворення широких верств населення, підвищена
релігійних та національних
культурного життя західної
форм світосприйняття; конфронтація суспільства і помітна
цивілізації.
ностальгія за тоталітарним «порядком».
В сучасній Україні культура, як і інші сфери життя, підпадає під опіку
держави. Правові засади діяльності у галузі культури підтримуються
«Законом України про культуру», а культура визначається як
«сукупність матеріального і духовного надбання певної людської
спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і
збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від
покоління до покоління, охоплює всі види мистецтва, культурну
спадщину, культурні цінності, науку, освіту та визначає рівень
розвитку цієї спільноти».

Характерною особливістю сучасного стану культури є

неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування
плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити
широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з
ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність
митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в
духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність,
вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить серйозну
Cases.media — опитування щодо Війни 2022 року серед заявників, загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але
грантоотримувачі та членів команд профінансованих Українським виважених, далекоглядних і продуманих змін.
культурним фондом проєктів.
Лейтмотивна єдність протиріч в
українській ментальності
Космополітизм
Націоналізм
На усіх етапах пробудження
національної свідомості і боротьби
за національне самовизначення
українській національній ідеї були
Культура
притаманні наступні аспекти:
• вшанування та відродження політико-
культурної спадщини Київської Русі;
Ментальність
• ґрунтовна демократизація суспільства;
• повернення Україні історично

Захід українських територій територій;

Схід
• Основним устремлінням сил
Ідентичність Державність
українського народу повинна бути
Україна; сил України — народ.
Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип
ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів. Так, зі східних
рис української ментальності виражені вірність традиціям, патерналізм,
Прогресивізм колективізм, переважання почуттів над інтелектом, ліризм.
Традиціоналізм Характерною рисою менталітету українців є ідея рівності на
неприпустимості насилля влади, що виражається у раптових спротивах
насильству. Водночас у мирний час українці політично пасивні, схильні
до примирення з негативними явищами та заниженої самооцінки.
 Формування
Посилення народницького напряму
Антропоцентричний, Перехід від модерну
Європейське
гуманістичний
опозиційного руху за
до мостмодернізму на
в українській
Просвітництво
світогляд
права і свободу
межі ХІХ – ХХ ст історіографії на засадах
людини антропоцентризму й
романтизму

Поява «Історії Русів», творчість Івана

Українське пробудження і націєтворення, поява
Котляревського, заснування університетів у
Братства тарасівців, перших політичних партій,
Львові, Харкові, Києві, Одесі, Чернівцях,
започаткувало політизацію українського
діяльність «Руської трійці», Кирило-
суспільства і активізацію національно-
Мефодіївського братства, українських громад і
визвольного руху.
Просвіти тощо.

«Акт проголошення Початок тоталітарного Українська національно-

незалежності України» — пригнічення, червоний визвольна,
взяли участь >84 % терор, масові сталинські демократична революція
громадян, >90% репресії 1917 – 1921 рр.
підтримали.

Не лише масштабні демографічні втрати, мільйонні жертви

українців, але й руйнація моральних засад людяності,
деформація традиційної ментальності, нівелювання
споконвічної прив’язаності українців до землі, козацько-
лицарської гідності, почуття гордості та свободолюбивого
духу, формування постгеноцидного синдрому страху і
зневіри, хворобливого стану злості, підозри, пригніченості,
безвиході, відчаю.