Roman Shukhievich Vasil Kuk - Danilo Ianievskii 1

УДК 94(477)
Я60
Серія «Великий науковий проект»
заснована у 2018 році
Художник-оформлювач
М. С. Мендор
Яневський Д. Б.
Я60 Роман Шухевич, Василь Кук, Василь Галаса, Тарас Бульба-
Боровець, Клим Савур, Степан Стебельський, Кирило Осьмак.
Портрет на тлі епохи / Данило Яневський; худож.-оформлювач
М. Мендор. — Харків: Фоліо, 2022. — 510 с. — (Великий наук.
проект).
ISBN 978-966-03-8087-5 (Великий наук. проект).
ISBN 978-617-551-062-9.
Книга, яку ви тримаєте в руках, — продовження першої в не-
залежній Україні спроби наукової біографії «Бандера, Шухевич,
Мельник, Коновалець, Стецько, Сташинський, Судоплатов. Пор-
трет на тлі епохи».
Цей том «Великого наукового проекту» — про історію зброй-
ного опору/боротьби/спротиву в 1943—1950-х рр. на територіях
сучасних західних областей України та деяких східних воєводств
Польщі, які тоді перебували у складі міжвоєнної Польської Респуб
ліки, Румунії, СРСР, Чехословаччини, Угорщини, а також нацист-
ської Німеччини.
Добре знайомі абревіатури ОУН і УПА злилися в нерозривну
цілість. В реальності цими назвами користувалися різні збройні
формування та політичні групи галицьких націоналістів, колиш-
ніх громадян Польської держави, а не комуністичної УРСР.
Отже, ця історія є частиною історії Польщі, а не УРСР та УНР,
правонаступником яких є сучасна Україна. Ці тези вже не потре-
бують доказів: сучасні дослідники довели це, як 2 + 2 = 4.
Як і не потребує доказів очевидність того, що Московія прино-
сить на наші землі тільки вбивства, грабунки, розруху, бо умовою
їх існування було, є і завжди буде знищення українського народу
та самого поняття «Україна».
Всі подробиці, пруфи, ілюстрації — на наступних сторінках.
Читайте, перевіряйте, спростовуйте.
УДК 94(477)
© Д. Б. Яневський, 2022
ISBN 978-966-03-8087-5 © М. С. Мендор, художнє оформлення,
(Великий наук. проект) 2022
ISBN 978-617-551-062-9 © Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018
Вступ
Про кого і про що цей текст

Книга, яку ви, шановний/шановна читачу, тримаєте
в руках, — про людей.
Не про всіх, а головним чином лише про тих молодих
і не дуже молодих чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, які
народилися в останні десятиліття століття ХІХ та в пер-
ші двадцять років ХХ століття. Народжувались як піддані
Австро-Угорської монархії, зростали, старілися в «другій»
Речі Посполитій — в Східній Галичині та на Волині, які
є складовою та невід’ємною частиною сучасної держави
Україна. Частина з них мала за малу Батьківщину ту ча-
стину Галичини, яка тепер є складовою та невід’ємною
частиною Польської Республіки. Всі вони були її громадя-
нами. Всі вони були українцями. Всі вони були греко-ка-
толиками та православними.
Як згодом з’ясувалося, цей «набір» даних при народ-
женні для більшості з них виявився фатальним. Під тис-
ком непереборних зовнішніх обставин вони, а в більшості
це були сільські хлопці та дівчата, були змушені взятися
за зброю. Абсолютна більшість із них загинула.
3
Роман Шухевич, Василь Кук, Василь Галаса, Тарас Бульба-Боровець, Клим Савур...
«За даними радянських каральних органів, — чита-

ємо у класичному нині дослідженні, — котрі воювали
з повстанцями, впродовж 1944 р.:
— 57 405 вояків УПА вбито;
— 50 387 взято в полон;
— 15 990 здалися самі;
— усього — 123 782 чоловіка;
— 95 083 — за перші чотири місяці 1945 р.;
— загалом 218 865 чоловік»1.
Отже, ця книга про людей, що загинули. Лише деяким
з них пощастило — на віки вічні залишити рідні землі,
пустити коріння чи то в країнах європейських, чи то за
океаном. Якщо це можна назвати щастям.
Написати та зрозуміти їх історію — означає написати
та зрозуміти історію і нашої країни, і її народу, зрозуміти
історію тисяч українських родин.
Написати і зрозуміти їх історію — означає написати
і зрозуміти історію землі, просоченої людською кров’ю,
річок, кров’ю переповнених, гір, завалених трупами, міст
і сіл, що обезлюдніли.
Написати їх історію — означає написати історію
Смерті. Смерті, яка запанувала над нашим народом.
Яка ввійшла до кожної оселі. Яка стала змістом життя
кожного українця і всіх мешканців тої землі загалом.
Щоденне очікування неминучої і, як правило, муче-
ницької смерті стало колективним підсвідомим цілого
1
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—
1953 рр.: суспільно-політичний та історико-правовий ана-
ліз. У 2 кн. — Кн. 2. — Київ, 1994. — С. 604.
4
Вступ
народу. Очікування смерті записано на клітинному рівні:

впродовж останнього десятиліття практично вся Україна
кожного року щоденно вбирається і вбирається в чорний
колір.
Колір смерті, який став кольором буденного життя.
Ця книга про життя, змістом якого стала смерть.
Ця книга про смерть, яка стала змістом життя.
Ця книга про життя, яке стало гіршим за смерть.
Примірник, який ви три-

маєте в руках, — органічне
продовження попередньо-
го — «Бандера, Шухевич,
Мельник, Коновалець, Стець
ко, Сташинський, Судоплатов.
Портрет на тлі епохи».
Цей том «Великого науко-
вого проекту» — про історію
збройного опору/боротьби/
спротиву, як завгодно це наз-
віть, частини українського
населення сучасних західних
областей України, а також де- Обкладинка
яких прикордонних районів
сучасної Польщі — Холмщини та Підляшшя.
Конкретно: Волинської, Дрогобицької (сучасний
Дрогобицький район Львівської обл.), Закарпатської,
Станіславівської (сучасна Івано-Франківська), Львівської,
Рівненської, Тернопільської, Чернівецької. Холмщина —
5
Україна. Адміністративна карта. Джерело: https://www.imbf.org
Холмщина.
Джерело: http://
lemky.lviv.
ua/?cat=10/
6
Вступ
це території, розташовані на
захід від середини Західного
Бугу. Підляшшя — території
уздовж середньої течії тої са-
мої річки.
В цьому тексті ви неодно
разово зустрічатимете тер-
мін «Закерзоння». Згідно з
популярним та загальнодо-
ступним джерелом, це публі-
цистична назва низки істо-
рико-етнографічних земель
загальною площею майже
20 000 кв. км вздовж сучас-
ного українсько-польського
кордону, а саме: Лемківщини,
західної Бойківщини, Над
сяння, Любачивщини, Холм Підляшшя.
щини, Підляшшя. Джерело: http://baitsar.
blogspot.com
До початку Другої світо
вої війни ці території перебували у складі Польщі,
Румунії, СРСР, Чехословаччини та Угорщини, а після її
початку у складі нацистської Німеччини (т. зв. Генерал-
губернаторство) та її спільників — Румунії (Буковина,
адміністративна назва в перекладі українською «Цинут
Сучава») та Угорщини (Закарпаття, адміністративна наз-
ва «Підкарпатська Русь»/«Підкарпатський Край»).
Саме на цих «українських етнічних землях» націона-
лісти мріяли розбудувати свою «Україну», яку називали
7
Українська Самостійна Соборна Держава (УССД). Саме за

цю ідею вони гинули без числа впродовж 30—50-х років
ХХ ст.
Закерзоння. Джерело: https://www.pinterest.com
8
Вступ
Європа. 1923 р. Суспільне надбання

Насамкінець вважаю необхідним наголосити окремо
на обставинах, які вперто, послідовно, принципово ігно-
рували та ігнорують покоління українських і не тільки
дослідників поза країнами їх проживання.
По-перше і найголовніше: ця історія не є частиною
історії України. Вона є частиною історії Польщі.
По-друге: в 1943—1946 рр. на території сучас-
них областей Західної України та східних — Польщі
мала місце кривава різанина поміж озброєними ір-
регулярними/партизанськими загонами громадян
Другої Речі Посполитої польського та українського
походження.
По-третє: ще один суб’єкт процесу, активний її
учасник — партизанські загони, а також «легендовані»
9
Європа. 1940 р.
Суспільне надбання
Українська Самостійна Соборна Держава.

Джерело: http://urp1990.com.ua
10
Вступ
під УПА загони МГБ, які підпорядковувалися комуніс-

тичному, радянському керівництву. В їх лавах перебу-
вали в тому числі й громадяни СРСР українського по-
ходження. В цьому сенсі коректно говорити не тільки
про війну між різними етнічними групами громадян
Польщі, але і про «внутрішньоукраїнську» війну, яка
тривала на наших землях від 1914 р. і згасла хіба на-
прикінці 50-х.
Четверте: ані сучасна держава Україна, ані її гро-
мадяни не несуть відповідальності за дії, вчинки та
злочини, які, можливо, вчиняли, вчиняють і будуть
вчиняти етнічні українці, громадяни американських
та європейських держав.
«Легендована» спецгрупа МГБ.

Джерело: https://odnarodyna.org/
11
П’яте. Абревіатури ОУН і УПА, які для частини сучас-

них громадян України та Польщі (й не тільки для них)
злилися в нерозривну органічну цілість. Насправді —
залежно від року та країни — цими назвами користу-
валися різні збройні формування та політичні групи,
відмінні між собою за ідеологічними орієнтаціями.
Шосте. Треба ясно розуміти: ОУН та її «матір»
Українська військова організація від 1921 р. і, підоз-
рюю, впродовж наступних десятиліть діяли, як міні-
мум, під щільним «наглядом» (назвемо це так) радян-
ських, німецьких, польських, литовських, італійських,
британських, американських спецслужб.
Ці тези вже не потребують доказів: сучасні дослідни-
ки довели це як 2 + 2 = 4. Треба лише зняти окуляри, про-
чистити вуха, витягти вишивату з мізків і вже тоді спро-
бувати зрозуміти самоочевидність цих наративів.
Всі подробиці, пруфи, ілюстрації — на наступних сто-
рінках. Читайте, перевіряйте, спростовуйте.
ЧАСТИНА
І
Розділ 1
Що таке українські етнічні землі,

скільки їх було і де вони
знаходилися
Теоретики та практики Організації Українських
Націоналістів нараховували декілька цих «етнічних україн-
ських земель». Погляньмо на них тверезим оком. Спробуємо
оцінити масштаб в недалекому майбутньому театру бойо-
вих дій. Оцінити в цифрах: площі, території, державну при-
належність, населення, національний склад. Дивно, але
факт: жоден з відомих мені дослідників ніколи цього не ро-
бив! Воно й не дивно: оперувати неіснуючими поняттями
і красиво, й просто, і почесно.
Перший-ліпший приклад: «Україна у Другій світовій
війні». В чому проблема? — запитаєте. Саме в цьому! Адже
ніякої такої «України» в списку країн-учасників тої вій-
ни не зазначено2! А що існувало? А існувала Українська
Соціалістична Радянська Республіка, та й то не самостій-
но, а у складі СРСР! Так що коректно було би назвати такий
опус «УРСР у складі СРСР у Другій світовій війні». Адже нау-
ка на то вона і наука, що має оперувати точно визначеними
дефініціями.
2
https://uk.wikipedia.org/wiki/Друга_світова_війна
15
Але повернімося до дефініції «Українські етнографічні

землі».
Доповідаю: станом на 1 вересня 1939 р. оунівці на-
раховували шість «етнічних українських земель»: УСРР,
а також 4 — у складі Польської держави, по одному —
у складі Угорщини та Королівства Румунії.
Оглянемо їх по черзі.
Українська (несамостійна) Соціалістична

Радянська Республіка у складі СРСР
Територія комуністичного українського державного
утворення у складі СРСР неодноразово змінювалася. І завж-
ди в бік розширення. Цифри такі.
Населення:
— 1937 р.: 28,4 млн;
— 1939 р.: 31 млн;
— 1959 р.: 42 млн.
Членів Комуністичної партії (більшовиків) України:
— 1929 р. (тобто в рік заснування ОУН): 231 000;
— 1934 р.: 453 000;
— 1938—1940 рр.: 521 000 (63 % — етнічні українці);
— 1946 р.: 320 000.
Це — часи до- та післявоєнні.
В часи воєнні, тобто в 1941—1944 рр., на окупованій
Німеччиною та її сателітами території УРСР за офіційни-
ми даними діяло 25 підпільних обласних комітетів КП(б)У,
220 міських, 3500 організацій та груп, загальною чисель
ністю більше 100 000 осіб, а також 60 партизанських з’єд-
16
Розділ 1
Волинське воєводство. Суспільне надбання

нань, 2000 загонів із не встановленою до сьогодні кількі-
стю осіб, але рахунок іде на «сотні тисяч», причому доля
комуністів не перевищувала 14 %3.
Друга Річ Посполита

Адекватну картину малюють результати перепису
9 грудня 1931 р.4: все населення (питання про національ-
ність не ставилося) — 32 108 000, польськомовних —
21 835 000, а решта — мови т. зв. «національних меншин».
3
https://esu.com.ua/search_articles.php?id=4431
4
https://uk.wikipedia.org/wiki/Перепис_населення_Польщі_
(1931)
17
Населення Польщі за мовною Населення Польщі за мовною

ознакою (українська — ознакою (польська — темно-
темно-сірий колір). Перепис сірий колір). Перепис 1931 р.
1931 р. Суспільне надбання Суспільне надбання
У відсотках картина така:
— поляки — 68,91 %;
— українці — 10,10 %;
— євреї — 7,80 %;
— староукраїнська — 3,82 %;
— білоруська — 3,10 %;
— німецька — 2,32 %;
— тутейша — 2,32 %;
— іврит — 0,36 %;
— російська — 0,43 %;
— литовська — 0,26 %;
— чеська — 0,12 %;
— не вказано — 0,12 %;
— інші — менше 0,04 %.
Якщо до українців додати всіх, хто вказав рідною ста-
роукраїнську (1 219 647) та тутейшу (707 088, а це могли
бути і етнічні білоруси), то верхня межа кількості україн-
18
Розділ 1
Львівське воєводство. Суспільне надбання
Тернопільське воєводство. Суспільне надбання
19
ського населення в передвоєнній РП — 5 148 710 осіб.

Інакше кажучи: мобілізаційний ресурс польського населен-
ня перевищував ресурс українського в 6 разів!
Як вважали теоретики українського націоналізму,
у складі повоєнної Польщі перебували такі «українські
етнічні землі»:
— Волинське воєводство. 36 572 кв. км, майже
2 100 000 мешканців (68 % українців, 17 % поляків, реш-
та — інші національності; тут і далі — дані перепису
1931 р.);
Холмський повіт. Суспільне надбання
20
Розділ 1
Закарпаття (Карпатська Україна, Підкарпатська Русь).

— Львівське воєводство: 30 751 кв. км, 3 127 409 на
селення (57 % поляків, 34 % українців, решта — інші
національності;
— Тернопільське воєводство: 17 731 кв. км,
1 600 000 мешканців, 49 % поляків, 45,5 % українців,
решта — інші національності;
— Холмський повіт (Холмщина та Підляшшя)
у складі Люблинського воєводства: 162 340 населен-
ня, 75 % поляків, 8 % українців + Грубешівський повіт:
129 957, в т. ч. 78 % поляків, майже 15 % українців +
Томашівський повіт: 121 124 населення, в т. ч. 75 %
поляків, 17 % українців + Більський повіт: 116 266 на-
селення: 91 % поляків, 6 % українців + Володавський
повіт: 113 566 населення, 76,5 % поляків, 8,5 % укра-
21
їнців + Радинській повіт: майже 100 000 населення, 85 %

поляків, 0,3 % українців.
Загалом: 743 253 особи, абсолютна меншість — українці.
Реальність детермінувала дві можливі стратегії і такти-
ки дій легальних релігійних (Українська греко-католицька
Церква, Предстоятель — Митрополит
Андрей Шептицький) та політич-
них інституцій (Українське націо
нально-демократичне об’єднання) на
співіснування, співробітництво, ло-
яльність в обмін на можливості націо
нально-культурного розвитку в ме-
Митрополит
Андрей Шептицький.
жах правового поля, що існувало на
Суспільне надбання той час.
УНДО. Суспільне надбання
22
Розділ 1
Другий варіант запропонувала

Організація Українських Націоналі
стів. Їхній варіант базувався не на
прагматичному розрахунку, а скорі-
ше на емоційному5. Символіка ОУН.
Безумовно, і про це треба сказати Суспільне надбання
відкрито, чесно, прямо: політичний
режим Польської держави, відновленої після Першої світо-
вої, має свій гріх перед тими своїми громадянами, які ста-
новили національні меншості. Насамперед перед українця-
ми, євреями та німцями.
Один з активних діячів ОУН Ярослав Гайвас в таких
словах сформулював причини, які штовхнули його на
шлях боротьби з державою, грома-
дянином якої, попри своє бажання,
він став у 6-річному віці (народився
він 1912 р. в Австро-Угорщині): «Хто
з нас не пригадує тих ущипливих «не
розумєм», або «єцє польські хлєб,
муфце по-польську», або такого ви-
зивного «єще вас нє научило». Так
нам казали дрібненькі представники
влади, так сичали нам у лице високі Ярослав Гайвас
(1912—2004 рр.).
державні диґнітарі Речі Посполитої Суспільне надбання
Польської, що нібито мала бути і на-
шою державою, такими словами супроводили нас на вули-
ці звичайні польські громадяни. На словах всі вони мовили
всіма голосами про великі завдання, а на ділі були дрібни-
5
Оціночне судження.
23
ми автоматами випадкової державної побудови, яку, за-

мість зміцнювати, розвалювали власними руками»6.
Перепрошую за довгу цитату. Скажу прямо ще раз: на
думку українських галицьких націоналістів, саме політика
«санаційного» режиму7 міжвоєнної Речі Посполитої, в т. ч.
щодо меншин, спонукала їх до насильницьких, терористич-
них дій.
Королівство Угорщина
Згідно з поглядами ОУН, «українські етнічні землі»
у складі Угорщини — це Закарпаття (Карпатська Україна,
Підкарпатська Русь, Русинщина угорською — Ruszinföld).
Станом на 1939 р. територія краю — майже 13 000 кв. км,
населення чи то 72 500, чи то — 752 000, чи то 760 000.
Українців — від 62 % до 71 % (станом на 1930/1931 рр., за-
лежно від методики підрахунку)8.
6
Гайвас Я. Воля ціни не має. — Срібна сурма. Торонто-Онта-
ріо, 1971. — 312 с. — С. 11.
7
Назва виникла у зв’язку з проголошеним творцями ре-
жиму на чолі з Юзефом Пілсудським гаслом «морального
оздоровлення» життя держави та суспільства в 1926 р.
Засаднича ідея: люди поділяються на більшість та панів-
ну меншість, яка має ухвалювати найважливіші рішення
в державі, заснованій на принципах: «солідаризм», пріори-
тету держави в суспільному житті, «морального оздоров-
лення» суспільного життя шляхом згортання демократич-
них інститутів, обмеження прав парламенту і зміцнення
виконавчої влади; діяльність легальної політичної опози-
ції допускалася. Див.: https://pl.wikipedia.org/wiki/Sanacja
8
https://uk.wikipedia.org/wiki/Закарпаття#Демографія
24
Розділ 1
Королівство Румунія
Українські галицькі націоналісти не мали сумніву: у скла-
ді Королівства Румунії перебувала українська етнічна тери-
торія — Буковина. Як це не дивно, але навіть з поважного та
авторитетного видання «Енциклопедія історії України» ви
Королівство Румунія. Адміністративний поділ.

Королівство Румунія. Етнічний склад. Суспільне надбання
25
особисто можете дізнатися про все що завгодно, але тілько

не про кількість населення в обох її частинах — Північній
(зараз Чернівецька область України) та Південній (жудець
Сучава, Румунія). Це самозрозуміло: сучасним дослідникам
того, що вони називають «національно-визвольними зма-
ганнями», не до таких дрібниць, як люди. Є справи важливі-
ші — судомно накидувати всяке дрантя у вентилятор.
Спробую заповнити цю лакуну. Оскільки спеціальних
досліджень у вітчизняному науковому дискурсі не існує
(або вони утаємнені), звернувся до джерел загальнодо-
ступних. Результати такі.
Станом на 1939 рік все населення багатонаціональ-
ного Королівства (це мінімум 18 національних груп) —
19 933 800, в т. ч. румунів 12 981 324 (майже 72 %), рутенців
та українців — 582 115 (3,2 %)9.
Етнічний склад населення Королівства Румунії.

9
Для порівняння: євреїв — 728 115 (4 %), росіян — 409 150
(2,3 %).
26
Розділ 1
Скільки-небудь значущий
відсоток українці станови-
ли лише в трьох адмністра-
тивних районах: у Чернівцях,
у Сторожинецькому та Хотин
ському жудецях (районах).
Населення теперішнього
головного міста буковинського
краю в 1930 р.: євреї — 42 592; Будинок мерії м. Чернівці.
румуни — 30 367; німці — Центральна площа.
16 359; українці — 11 130; поля
ки — 8986; росіяни — 152110.
Сторожинецький жудець (1930 р.): 169 894, в т. ч. з них
45,5 % українців, 33,9 % румунів, 9,0 % євреїв, 5,3 % нім-
ців, 4,7 % поляків. Міське населення цього жудеця: 8695
(в 1930 р.), 6610 (1941 р.), 40 % — румуни, 10 % — рутенці/
українці, майже 30 % — євреї.
Хотинський жудець (1930 р.): 392 430 осіб, в т. ч. 41,6 % —
українці, 35,0 % — румуни, 13,6 % — росіяни, 9,2 % — євреї.
Найрозповсюдженіші мови: українська (45,1 %), румунська
(33,4 %), російська (12,0 %), ідиш (9,2 %). Міське населення
повіту мало іншу структуру: з 15 334 жителів 37,7 % євреїв,
36,6 % росіян, 14,8 % українців, 8,8 % румунів11.
10
https://uk.wikipedia.org/wiki/Населення_Чернівців
11
https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_by_
population_in_1939
https://en.wikipedia.org/wiki/Chernivtsi#Demographics
https://ro.wikipedia.org/wiki/Storojineț#Demografie
https://ro.wikipedia.org/wiki/Județul_Hotin_(interbelic)
27
Етнічний склад населення жудеця Сторожинець.

Етнічний склад населення жудеця Хотин.

28
Розділ 1
Висновки
Наведені вище цифри — це і про теоретично можли-
вий мобілізаційний ресурс галицьких українських націона
лістів на територіях «етнічних земель», щодо евентуальних,
але абсолютно нездійсненних їхніх прагнень задовольни-
ти нестерпне бажання громадян тих держав жити у складі
майбутньої дистильованої «суверенної, авторитарної, то-
талітарної, професійної станової держави, що носить назву
Українська Держава».
Устрій тої УД мав бути побудований «на засадах націо
кратії». Націократія, згідно з офіційним визначенням ОУН,
«це влада Нації в Державі, що спирається на зорґанізова-
ній і солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств,
об’єднаних — відповідно до їх суспільних і професійних ви-
робничих функцій — в представницьких орґанах держав-
ного кермування. Основні засади націократії: національна
солідарність, надклясовість і протипартійність. Вся повно-
та влади в цій УД мала належати «Українській Нації», яку
вона здійснювала «через Голову Держави — Вождя Нації,
що уособлює її суверенітет і єдність», зосереджує всю пов-
ноту верховної влади Української Держави, за здійснення
якої він відповідає перед Богом, Нацією і власним сум
лінням»12.
Немає потреби звертати вашу, шановний читачу, увагу
на дві обставини. Перша: статистична більшість етнічних
12
Нарис Проекту Основних Законів (Конституції) Україн-
ської Держави. Опрацював інж. М. Сціборський. — http://
www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1939.stsiborskyi.php; https://
constituanta.blogspot.com/2012/04/1939.html
29
українців 20 років поспіль вже як існувала в «тоталітарній»,

«авторитарній» — як завгодно це назвіть — українській
державі, яка називалася УСРР/СРСР. Ба більше: її «сувере-
нітет і єдність» таки уособлював «Вождь», який зосередив
у своїх руках «всю повноту верховної влади, за здійснен-
ня якої він відповідав» ні перед ким. Навіть перед Богом,
в якого він і не вірив.
Обставина друга: навіть якби уявити, що українці, які про-
живали на території своїх «етнічних земель», якимось дивом
запалали бажанням палким «змінити шило на мило», вони чи
навряд би могли це зробити. Просто тому, що не мали ані най-
меншої можливості ознайомитися з цим шедевром світової
конституційної думки.
Але за будь-яких обставин втілення величного плану
всеєвропейського масштабу зі створення УССД не могло
бути реалізовано інакше як воєнним шляхом, мирними за-
собами це здійснити було неможливо. Подивимось, з ким
треба було воювати.
Розділ 2
Збройні сили сторін
СРСР
Досліджень на цю тему — гре-
блю гати, вони різняться між собою,
але будь-який дослідник оперує
цифрами в мільйони та сотні тисяч.
Наприклад, за даними, які наводить
офіційний часопис російського агре- Кокарда
головного убору
сора, cередньомісячна чисельність ді- військовослужбовця
ючої Червоної армії (РСЧА) на радян- РСЧА.
Джерело: https://
сько-німецькому фронті була такою: www.pinterest.ru
Червень1941 р.:
3 334 000
Листопад 1942 р.:
5 665 000
Липень 1943 р.:
6 460 000
Січень 1944 р.:
6 269 000
6 461 00013.
13
https://vm.ric.mil.ru/
31
Ось інші цифри: приблизно 5 000 000 червоних вояків

у складі чотирьох фронтів (станом на 22 червня 1941 р.):
— 27 армій;
— 29 механізованих корпусів;
— 62 стрілецьких корпусів;
— 5 кавалерійських корпусів;
— 5 повітряно-десантних корпусів;
— 303 дивізії; 5 стрілецьких бригад;
— 75 артилерійських полків Резерву Головно
командування;
— 34 інженерних полків;
— 57 укріплених районів.
Очевидно: не всі вони і не завжди воювали на території
сучасних західних областей України та східних воєводств
сучасної Польщі, але в будь-якому разі йдеться про сотні
тисяч бійців за підтримки сотень і тисяч артилерійських
систем, танків, літаків.
Німеччина
Збройні сили Німеччини на Східному фронті Другої сві-
тової нараховували:
Червень1941 р.:
3 300 000/ 3 562 400; до них треба додати 529 300
країн союзників: Словакії, Італії, Угорщини, Румунії14.
Листопад 1942 р.:
14
https://rg.ru/2016/06/16/rodina-sssr-germaniya.html;
Красная Армия в июне 1941 года (Статистический сбор-
ник). — http://istmat.info/node/26014
32
Розділ 2
3 405 000
Липень 1943 р.:
3 495 000
2 885 000
2 005 00015.
Кокарда головного
Очевидно, що не всі вони і не убору військовослуж
бовця вермахту.
завжди воювали на території сучас- Джерело: https://
них західних областей України та схід- reibert.info
них воєводств сучасної Польщі. Але
в будь-якому разі йдеться про сотні тисяч бійців за підтрим-
ки сотень і тисяч артилерійських систем, танків, літаків на
кожний даний момент.
Польща
Ще одна збройна потуга на «етнічних українських зем-
лях» — Армія Крайова (АК). Це підрозділи колишніх зброй-
них сил Польщі, які після нацист-
сько-комуністичної окупації підпо-
рядковувалися законному та легітим
ному проводу Польської Республіки
у вигнанні16, головою якої був прези-
Кокарда головного убору

військовослужбовця Армії Крайової.
Джерело: https://www.pngwing.com
15
https://vm.ric.mil.ru/Stati/item/243197/
16
https://uk.wikipedia.org/wiki/Уряд_Польщі_у_вигнанні
33
дент Владислав Рачкевич17. На цей

час Польська Республіка — офіцій-
ний союзник країн антигітлерівської
коаліції: США, Великої Британії, СРСР
та ін. держав.
Формально АК утворена 27 верес-
ня 1939 р., офіційна назва — Służba
Zwycięstwu Polski/Служба Перемоги
Польщі. 13 листопада того ж року
Президент Польщі перейменована на Związek Walki
у вигнанні Zbrojnej/Союз збройної боротьби
Владислав Рачкевич
(Władysław (ZWZ). З 14 лютого 1942 р. — Armia
Raczkiewicz, 1885— Krajowa/Армія Крайова.
1947 рр.).
Джерело: https:// Її командирами були: в 1940—
www.wikidata.org/ 1943 рр. — дивізійний генерал Стефан
Павел Ровецький; Stefan Paweł Rowec
ki (1895—1944 рр., псевдоніми: «Grot»,
«Rakoń», «Grabica», «Inżynier», «Jan»,
«Kalina», «Tur»)18; дивізійний генерал
Тадеуш Маріан Коморовський (Tade
usz Marian Komorowski, 1895—
1966 рр., псевдоніми: «Bór», «Znicz»,
«Lawina», «Korczak», «Gajowy»,
«Prawdzic»), прем’єр-міністр уряду
Стефан Павел у вигнанні та головний Комендант
Ровецький.
АК в липні 1943 — жовтні 1944 рр.);
przystanekhistoria.pl генерал бригади Леопольд Окулиць
17
https://uk.wikipedia.org/wiki/Владислав_Рачкевич.
18
https://uk.wikipedia.org/wiki/Стефан_Ровецький
34
Розділ 2
кий (Leopold Okulicki, 1898—1946 рр.,

псевдоніми: «Niedźwiadek», «Biedron
ka», «Bronka», «Jan», «Jan Mrówka», «Jan
Ogór», «Kobra», «Konrad», «Kula»,
«Miller», «Mrówka», «Stary Boba», «Osa»,
«Pan Jan», «Sęp», «Termit» — в жовтні
1944 — січні 1945 рр.
Станом на середину 1944 р. чи- Тадеуш Маріан
Коморовський.
сельність АК — близько 380 тис. осіб. Джерело:
Організаційно це 5 так званих «об- https://www.tvp.info
шарів»: Львівський, Білостоцький,

Західний та два Варшавських. На
території сучасних західних облас-
тей України було чотири організа-
ційних округи: «Волинь»19, «Львів»20,
«Станіславів»21, «Тернопіль»22.
19 січня 1945 р. останній її Голов
ний Комендант видав наказ про роз- Леопольд
Окулицький.
пуск АК, «наказавши зберегти на не- Джерело:
легальному становищі конспіративні https://ipn.gov.pl
штаби, заховати в надійних місцях зброю і боєприпаси, ре-

тельно законспірувати місцезнаходження радіопередавачів.
Причина: «зважаючи на неможливість продовження спря-
19
okręg Wołyn AK, криптонім: «Konopie»/«Коноплі».
20
okręg Lwow AK, криптоніми: «Dukat»/«Дукат», «Lira»/Ліра,
«Promien»/«Промінь».
21
okręg Stanisłavow AK, криптоніми: «Kawon»/«Кавун»,
«Karas»/«Карась», «Struga»/«Потік», «Swiatła»/«Вогні».
22
okręg Tarnopol AK, криптоніми: «Komar»/«Комар»,
«Tarcza»/«Щит», «Ton»/«Тон».
35
Округ АК «Волинь».
Округ АК «Львів».
Округ АК «Тернопіль». Округ АК «Станіславів».

Суспільне надбання Суспільне надбання
мованої проти НКВС і радянських військ широкомасштабної

підпільної війни через втому населення, людських втрат та
репресій з боку НКВС та польських органів державної безпе-
ки, прийняв рішення про зміну стратегії боротьби».
36
Розділ 2
Попри це, на території т. зв. «українських етнічних

земель», тобто на території колишніх воєводств Речі
Посполитої, підрозділи збройних сил Польщі діяльність
свою не припинили. Чисельність: Волинська (27 дивізія
АК) — 6000—7000, Львівська — 15 000 бійців23, Стані
славівська — 7000 бійців24, Тернопільська — 13 00025.
Загалом — 41 000—42 000 особового складу.
І це ще не все, з чим евентуально треба було битися га-
лицьким українським націоналістам.
Ще одна сторона в збройній бо-
ротьбі — «Батальйони Хлопські»/
«Bataliony Chłopskie» або «Селянські
батальйони». Вони народилися в
листопаді 1940 р. на окупованих
Штандарт
Німеччиною польських територіях «Батальйонів
Хлопських».
з ініціативи політичного польсько- Суспільне надбання
го народного руху (polskiego richu
ludowego) і були її збройним крилом. Командир — генерал
дивізії (з 1993 р.) Францишек Каміньський. Розформовані
в березні 1945 р. Чисельність в 1944 р. — 160 000/170 000,
Францишек Каміньський
(псевдоніми: «Olsza»,
«Kowal», «Zenon Trawiński»,
1902—2000 р.),
Головний Комендант
«Батальйонів Хлопських».
23
https://uk.wikipedia.org/wiki/Округ_АК_Львів
24
https://uk.wikipedia.org/wiki/Округ_АК_Станіславів
25
https://uk.wikipedia.org/wiki/Округ_АК_Тернопіль
37
об’єднаних у 82 загонах 9 операційних округ. Оперували

на всіх теренах окупованої Польської держави: Східній
Галичині, Тернопільщині, Волині, Станіславівщині (тепер
Івано-Франківщина)26. Чисельність: від 30 000 до 35 00027.
Румунія
І це ще не все. Задля реалізації величної мети — ство-
рення УССД — треба було ще подолати збройну потугу са-
телітів Німеччини.
Станом на 1941 р. румунська армія — це більше
700 000 особового складу, 21 піхотна дивізія, 14 бригад,
3850 гармат, 4000 мінометів, 236 танків28. Самозрозуміло,
що внаслідок участі в бойових діях на радянсько-німецько-
му фронті їх чисельність значно поменшала, але все одно
якісь частини регулярних їх армій продовжували існувати.
Угорщина
Збройні сили Королівства станом на середину 1941 р. —
це 216 000 особового складу, 27 піхотних бригад, дві мото-
ризовані, дві прикордонні єгерські, дві кавалерийські, одна
горнострілецька, 5 авіаційних полків, парашутно-десант-
ний батальйон, 536 літаків, в т. ч. 363 бойових29.
26
Округи «Волинь» та «Львів».
27
Kazimierz Przybysz, Bataliony Chlopskie, published by Ludowa
Spóldzielnia Wydawnicza, Warszawa 1985.
28
https://runivers.ru/
29
https://runivers.ru/doc/d2.php?SECTION_ID=7570&
PORTAL_ID=7533
38
Розділ 2
Оціночне судження
До чого це я? А до того, що жодна з цих країн, жодна
політична партія — від більшовиків до націонал-соціаліс-
тів —ні за яких умов, ні за яких обставин не те що не пого-
дилася би, а навіть і не уявляла існування УССД. Точно так,
як жоден свідомий громадянин України сьогоднішньої ні за
яких обставин не погодиться на державницьке самостійне
існування терористичних утворень ДНР та ЛНР. І тим біль-
ше, на їх існування в «тілі» сучасної нам України.
Думаю, шановний читачу, висновок очевидний: всі ОУН
та всі УПА разом узяті не мали жодних, підкреслюю, жод-
них шансів у збройному протистоянні проти військових
формувань будь-якої з цих держав.
Зовсім просто: ідея УССД — це примара.
Розділ 3
Українські Повстанські Армії

Тепер час розібратися з питанням, що таке Українські
Повстанські Армії? Скільки їх було? Коли і де вони виника-
ли? З ким, де і коли воювали?
Здавалося, її історія «є найбільш ретельно та прискіп
ливо документованою історією частини нашого народу»,
в 1941-му і наступних роках досліджена, вивчена, висвітле-
на вздовж і впоперек. Неодноразово. Ще б пак!
Джерела вивчення
В перший день нового, 2022 року мій запит у відомому
всім і кожному інтернет-пошукачі менше ніж за 1 секунду ви-
дав «на гора» майже 300 000 посилань. За 50 останніх років
(якщо точно — від 1973 р.) завдяки титанічним, без перебіль-
шення, зусиллям науковців та громадських діячів української
діаспори в США та Канаді30 побачили світ принципово важли-
ві видання, які висвітлюють до найменших подробиць всю іс-
торію УПА — від дня народження до останніх днів існування.
30
Зокрема Т. Гунчак, П. Мірчука, В. Косика, З. Книша, Г. Ко-
стюка, П. Содоля та інших.
40
Розділ 3
В 1973—2003 рр. вида-

ли 50 томів фундаменталь-
ної археографічної збірки
«Літопис УПА. Основна серія»31.
Наприкінці 1990-х років за уча-
сті фахівців профільних уста-
нов Національної Академії наук
України побачили світ 18 томів
«Нової серії Літопису». Серія
«Бібліотека» нараховує 11 то- Літопис УПА. Обкладинка.
мів споминів активних учасни- Суспільне надбання
ків тих подій. Нарешті, ще одна складова «Літопису» — «Події
і люди» — це ще 17 томів.
Отже, загалом маємо 100 томів обсягом понад 50 000 сто
рінок документів і матеріалів: фотографій, карт, різноманіт-
них ілюстрацій. Це офіційні та особисті документи коман-
дирів УПА, ОУН, Української Головної Визвольної Ради (про
неї пізніше), інших національних організацій, наприклад,
Української національно-визвольної революційної, а також
спомини їх лідерів та активістів.
Кожен охочий, за наявності часу та натхнення, може озна
йомитись із мемуарами провідних польових командирів УПА,
її рядових бійців, написаними як по гарячих слідах, буквально
на полі бою, так і через багато десятиріч після тих подій в емі-
грації.
Задовольнити допитливих можуть численні німець-
кі документи (вермахту, люфтваффе, СД (Служба Безпеки
31
Під керівництвом П. Потічного, Т. Гунчака та інших небай-
дужих.
41
Райхсфюрера СС), десятки (якщо не сотні) документів ра-

дянських партійних, державних і репресивних органів (МВС,
МДБ, прокуратури, військових трибуналів та «цивільних» су-
дів, які мало чим від тих трибуналів відрізнялися. Дослідники
цієї теми, безперечно, не можуть ігнорувати оприлюднені
українською та російською мовами польські, чеські, німецькі,
англійські документи й матеріали.
Розкриємо навмання декілька з них. «Літопис УПА»,
Том 12: «Третя Подільська воєнна округа УПА “Лисоня”». Тут
уміщено спогади рядових учасників тої війни. Наприклад,
старшого булавного сотні «Бурлаки» Миколи Неболи
(«Голки»)32, «Лісами та ярами Західного Поділля». Том 13:
«Перемищина: Перемиський курінь УПА. Книга перша.
Денники Відділу «Бурлаки». Щоденник, який вів бунчуж-
ний «Буркун»33, охоплює період від
1 жовтня 1946 р. до 24 жовтня 1947 р.
Своєрідний «епілог» до нього — що-
денник лікаря УПА Богдана Гука
(«Скали»)34 від 24 жовтня до 15 груд-
ня 1947 р. про рейд до Німеччини та
перебування в німецькій в’язниці.
Том 13: «Перемищина: Перемиський
курінь УПА. Книга друга. Денники сот-
Ярослав Коцьолок ні «Крилача» (Ярослава Коцьолка)»
(«Крилач», «Сухий»,
одного з найбільш відомих польових
1922—1947 рр.).
Суспільне надбання командирів УПА, бунчужного його
32
Заступник сотенного сотні «Бурлаки» ВО-3 «Лисоня».
33
Особу не встановлено.
34
Біографічні дані невідомі.
42
Розділ 3
сотні «Ореста»35 й особистий денник

самого «Бурлаки» — Володимира
Щигельського. Том 15: Кость Гіммель
райх. «Спогади командира відділу
особливого призначення “УПА-Схід”».
Том 23: «Медична опіка в УПА». І так
далі, і тому подібне.
Якщо цього недостатньо, будь ла-
ска, — до розпорядимості «Підпільні
Володимир
журнали Закерзонської України. Щигельський
1945—1947» (Том 16). Для тих, хто (1921—1949 рр.).
забув, нагадаю: Закерзонський край
утворювали три тактичні відтинки
(ТВ) УПА — «Бастіон», «Данилів»,
«Лемко», об’єднані у Військову Окру
гу «Сян». Тут видавались «Інформа
тивні вісті» («Данилів»), «Перемога
(«Лемко»), «Тижневі вісті», які, як по-
яснюють укладачі тому, «вміщували
інформації переважно із закордонних
джерел, як преси, так і радіо. В додат-
Костянтин
ку до коментарів на польську пресу Гіммельрайх
журнал містив огляди також і закор- («Шелест», «Кий»,
1913—1991 рр.).
донної, переважно англійської пре- Суспільне надбання
си... передруки статей з польських
і українських газет Північної Америки». Видавалися також
журнали «Інформатор», «Перемога», а також сатиричний
35
43
«Лісовик». Для тих, хто знає англійську, том 17 «Англомовні

журнали українського підпілля. 1946—1947 рр.».
Цього мало. Впродовж останніх 30 років до справи ви-
вчення історії УПА долучились академічні дослідники
з України36. Лише перелік оприлюднених ними монографій
та статей зайняв би декілька сторінок цієї книжки. І я їх
прочитав. Так само прискіпливо ознайомився із 500-сто-
рінковою «Підсумковою публікацією напрацювань робочої
групи істориків, створеної при Урядовій комісії з вивчення
діяльності ОУН і УПА». В ній всебічно розглянуто ті ключові
питання щодо діяльності ОУН і УПА, здебільшого в період
Другої світової війни, які викликають найбільш гострі дис-
кусії в українському суспільстві»37. Та й не тільки в ньому.
Здавалось би, за такої кількості, але найголовніше якості
публікацій, наші сучасники мусили б мати чітку, ясну, прозо-
ру, аргументовану, всебічно досліджену історію Організації
Українських Націоналістів та Української Повстанської
36
Т. Андрусяк, І. Андрухів, І. Білас, Д. Вєдєнєєв, О. Веселова,
О. Вовк, В. В’ятрович, Д. Головко, Л. Гриневич, В. Деревінський,
В. Дзьобак, О. Дмитерко, С. Здіорук, І. Ільюшин, Г. Касьянов,
А. Кентій, В. Коваль, С. Кокін, С. Кульчицький, О. Лисенко,
О. Марущенко, І. Марчук, В. Мороз, В. Нікольський, Г. Папа-
кін, І. Патриляк, О. Рубльов, В. Сергійчук, Г. Стародубець,
О. Стасюк, О. Стельмах, С. Ткаченко, Ю. Шаповал, М. Шитюк,
Б. Ярош, З. Яцишин. Перепрошую, якщо когось призабув.
37
Організація Українських Націоналістів і Українська Пов-
станська Армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут
історії України / С. В. Кульчицький (відп. ред.). — К.: Наук.
думка, 2005. — 495 с. Ознайомитися з повним текстом
можна на сайті Інституту історії України НАН України за
посиланням: http://www. history. org. ua/
44
Розділ 3
Армії. В суспільстві мала б існувати хоч якась подоба кон-

сенсусу. Але всім нам зрозуміло, що такого взаєморозумін-
ня немає. Більше того. Попри півстолітні зусилля наукової
громадськості, в суспільній свідомості функціонують дві ді-
аметрально протилежні оцінки. «Священні війни» палають,
загони прибічників та прихильників змикають свої лави.
Відкриті питання
Підсумок: станом на початок 2022 р. ми не маємо ані
погодженої всіма неправди, ані правди про УПА. Попри на-
копичені циклопічні гори матеріалів, зацікавлені не мають
коректних, несуперечливих, верифікованих відповідей на
прості питання:
— ким, де і коли цю/ці Армію/Армії було створено?
— громадянами якої країни були її вояки?
— яке відношення до її створення мала ОУН(б) — якщо
така взагалі існувала?
— якою була реальна роль у «бандерівському» націо
налістичному русі в 1941—1949 рр. особисто Степана
Бандери?
— яку роль відіграв він у створенні УПА та в її війні про-
ти СРСР?
— кому присягала УПА?
— яким був (якщо був) її/їх правовий статус в часи
збройної боротьби та після її припинення згідно з діючим
на той момент міжнародним правом?
— хто був (були), коли і як довго її головнокомадувачем
(головнокомандувачами)?
— якими військовими статутами вона послуговувалася?
45
— де і коли вона/вони припинила/припинили існу

вання?
— якою в різні проміжки часу була її/їх чисельність?
— якими були її/їх втрати?
Наразі на рівні суспільної свідомості — чи то в Україні,
чи то в Росії, чи то в Польщі, чи то деінде взагалі — функціо
нують головним чином міфи, які суперечать один одному.
Наприклад, такі: УПА створило ОУН. День народження —
14 жовтня 1942 р. Першу з цих тез підтверджено на урядо-
вому рівні. Другу на цьому ж рівні спростовано. «На ство-
рення збройних сил провід ОУН(б) йшов під тиском власних
низових структур... Незабаром після військової конференції
проводу ОУН(б) в грудні 1942 р. «уря-
дуючий провідник» Микола Лебідь
розпорядився реорганізувати нечис-
ленні збройні загони. Було взято курс
на організацію повстанської армії пар-
тизанського типу. У післявоєнні часи
провід ОУН(б) вирішив, що днем на-
родження УПА слід вважати 14 жовт-
ня 1942 р. Обґрунтування цієї дати не
Микола Лебідь
(«Максим Рубан», виглядає переконливим...»38.
1910—1998 рр.).
Джерело:
Підкреслюю: це офіційна точка
https://esu.com.ua зору держави Україна, яка спираєть-
38
Рубрика 8-ма. Про час створення УПА // Організація Укра-
їнських Націоналістів і Українська Повстанська Армія.
Фаховий висновок Робочої групи істориків при Урядовій
комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. — НАН України;
Інститут історії України. — Київ, Наукова думка, 2005. —
53 с. — С. 16—17.
46
Розділ 3
ся на результати багаторічних досліджень провідних ві-

тчизняних науковців. У 14 розділах експертного висновку
можна знайти чіткі оцінки, підкріплені сотнями докумен-
тів. Єдине, чого не вистачає, так це відповідей на всі перелі-
чені вище та інші питання.
Дати народження
Міф на те і є міф, щоби дискутувати з ним було немож-
ливо. Справа ця невдачна і абсолютно безперспективна.
Міф належить до сфери віри, а не до сфери розуму.
Але якщо використовувати ratio/розум, тобто вищий
тип розумової діяльності, здатність мислити взагалі, здат-
ність аналізувати, абстрагування (особливо від оціночних
суджень) та узагальнення, то стає цілком зрозуміло, що
обидва вищеназвані міфи перебувають в антагоністичних
відносинах між собою.
ОУН не могла створити УПА тільки тому, що станом на
19 жовтня 1942 р. її, єдиної ОУН, не
існувало. Від 1940 р. існували дві во-
рогуючі між собою ОУН. Одна, якщо
можна так сказати, — «офіційна», під
проводом Андрія Мельника. Друга —
її уламок, «революційна» фракція
під проводом Степана Бандери, а від
1943/1944 р. ще і ОУН «самостійни-
ків-державників») Романа Шухевича.
Так що створити УПА могла тільки
одна з них. Або дві. Тоді виходить, Андрій Мельник
(1890—1964 рр.).
і УПА могло бути дві — «ревпро- Суспільне надбання
47
Степан Бандера Роман Шухевич

(1909—1959 рр.). (1907—1950 рр.).
воду ОУН Бандери та ОУН (самостійників-державників
Шухевича). І ніяк інакше.
А ось іще один приклад. Деякі дже-
рела стверджують: практичним почат-
ком війни для УПА стали 24—25 черв-
ня 1943 р. В тих днях, рейдуюче право-
бережною частиною окупованої нім-
цями УРСР радянське партизанське
з’єднання під командуванням Сидіра
Ковпака наштовхнулося при переправі
через р. Горинь39 на якийсь озброєний
загін невідомої кількості та складу. Що
Сидір Ковпак це було, мені з’ясувати не пощастило:
(1887—1967 рр.),
двічі Герой одні джерела кажуть — то був загін
Радянського Союзу, Української Народної Самооборони40.
генерал-майор.
Суспільне надбання За іншими відкритими даними, це був
39
https://ru.wikipedia.org/wiki/Карпатский_рейд
40
Згідно із відкритими джерелами, загони УНС формувалися
на Галичині вже з червня, за наказом Р. Шухевича.
48
Розділ 3
якийсь загін УПА — ковпаківців тон-

кощі відмінностей або подібностей
між УНС та УПА обходили.
Натомість в інших розвідках мож-
на зустріти й такий «твердо вста-
новлений факт»: наказ на створення
іншої УПА (хронологічно «першої»)
було підписано 20 червня 1940 р. го-
ловою Директорії УНР, Президентом
Андрій Лівицький
Української Народної Республіки
в ек- (1879—1954 рр.).
зилі Андрієм Лівицьким. Очолив цю Суспільне надбання
УПА «Поліська Січ» відомий із часів

УНР військовий діяч Тарас Дмитрович Боровець. Наказ він
виконав.
В академічного характеру дослідженнях зустрічаємо
інші твердження. Стосуються вони ще однієї УПА, в дано-
му випадку — третьої за рахунком.
В передмові до чергового тому
«Літопису УПА» його укладач та
редактор Петро Потічний пише:
«Початки УПА на цьому терені по-
ходять з 1 квітня 1944 р., коли пер-
ша сотня «Месники» УНС була ор-
ганізована на початку квітня в око-
лиці с. Люблинець Любачівського
повіту41 і стала частиною ВО «Буг». Петро-Йосип Потічний
Організатором і першим її ко- (1930 р.н.).
мандиром став Іван Шпонтак...». ukrnationalism.com/
41
Сучасне Підкарпатське воєводство Польщі.
49
Перший оперативний звіт ще од-

нієї (або тої самої) УПА датовано
15 січня 1946 р. Він містить опис
засідки сотні 26 серпня 1944 р. Це
перша відома згадка саме про її
дії42.
Я далекий від думки, що саме
мені належить встановлювати ос-
Іван Шпонтак таточну істину. Сподіваюся, про-
(«Залізняк», «Леміш»,
«Дубровник», «Остап», фесійних навичок вистачить на те,
1919—1989 рр.). щоби розібратися із базовими де-
фініціями, датами, деякими циф-
рами. Сподіваюся, вистачить терпіння й вправності, аби
«вписати» історію тих, хто називав себе «упівцями», в кон-
текст їхньої, а не нашої, поточної політичної реальності.
Контексти народження
30 перших років життя покоління тих, хто внаслідок
непереборних обставин примусово, добровільно або добро-
вільно-примусово взявся за зброю, вмістили:
— чотири роки Першої світової (1914—1918 рр.);
— розпад Австро-Угорської та Російської імперій та
утворення на їх уламках національних держав;
— спроби заснування на території сучасної України
мінімум 8 державних формацій: Української Народної
42
Літопис Української Повстанської Армії. Том 40. Тактичний
відтинок УПА 27-й «Бастіон»: Любачівщина, Томашівщина,
Ярославщина (Документи і матеріяли). — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто-Львів, 2004. — 584 с. — С. 7, 25.
50
Розділ 3
Республіки (1917—1918 рр.), Української Держави

(1918 р.), УНР (1919—1920 рр.), Західно-Української
Народної Республіки (1918—1920 рр.), «Соборної»
УНР (УНР + ЗУНР, 1919 р.), трьох варіантів однієї і тої
самої Української Радянської Соціалістичної Республі-
ки (1917—1920 рр.);
— чотири роки (1918—1920/1921 рр.) громадян
ської війни;
— вселенського масштабу епізотію — т. зв. «іспан-
ку» (1918—1920 рр.);
— масові репресії 1920-х — кінця 1930-х рр.43;
— голод 1921—1923 рр.;
— голодомор 1932—1933 р.;
— війну СРСР проти Фінляндії;
— окупацію Польщі, Північної Буковини, Бесса
рабії;
— Другу світову (Велику Вітчизняну) війну;
— голодомор 1946—1947 рр.
Для більшості покоління (поза їх статтю, національ-
ністю та віросповіданням), народженого в 1880-х —
43
У лютому 1954 р. міністр МВС та генпрокурор СРСР по-
інформували ЦК КПРС: із 1921 р. по 1 лютого 1954 р.
лише за «політичними статтями» Кримінального кодек-
су в СРСР було засуджено 3 777 380 осіб, у тому числі до
розстрілу — 642 980, до ув’язнення в тюрмах і концтабо-
рах — 2 369 220, до заслання — 765 180 осіб. На початку
90-х років минулого століття керівництво КДБ уточнило:
репресовано — 3 778 234, розстріляно — 786 098 осіб. Дані
зі сайту Массачусетського Інституту технологій. — Елек-
тронна адреса: http://web.mit.edu/
51
1910 рр., всі ці вселенського масштабу катастрофи — єди-

ний п роцес.
Так само як для мого покоління всі події в колишньо-
му СРСР: «застій» — «перебудова» — «серпневий путч» —
«Незалежність» — «помаранчевий Майдан» — «революція
Гідності» — агресія Росії — російсько-українська війна» —
єдиний процес. Для нас кожний наступний період є логічним
наслідком попереднього, та й таким, що добре закарбувався
в пам’яті. Так було всюди, завжди і з усіма. І в цьому сенсі жит-
тя тамтешніх поколінь нічим не відрізняється від життя поко-
лінь попередніх та наступних.
Коротко: реалії життя людей першої половини ХХ ст. на
території сучасної України — тотальне винищення та само
винищення українців. Якщо хочете — історія Великого
Винищення народу, масштаби якого не усвідомлюються
ані українцями, ані їхніми сусідами. За будь-якої методо-
логії підрахунку, йдеться про загибель декількох десятків
мільйонів. Саме тому видатний мислитель Тімоті Снайден
і назвав ці та інші європейські землі «кривавими», а україн-
ську ще і «чорною».
Попередні висновки
Геополітичні наслідки краху монархічних держав —
учасників Першої світової війни — це, зокрема, і найбільша
антропологічна катастрофа в історії Європи за пів тисячо-
ліття. Перша світова стала початком історичного періоду,
завершення якого спостерігає наше покоління.
Висновок 1: всі без винятку події на європейських те-
ренах в міжвоєнний період і далі є «перехідною» части-
52
Розділ 3
ною між обома війнами, жорстко детерміновані системою

Версальських угод, що заклали підвалини наступного
збройного всеєвропейського, світового конфлікту, зроби-
ли його неминучим з усіма наступними наслідками та по
діями.
Висновок 2: розглядати, аналізувати, досліджува-
ти, оцінювати наративи під узагальненою абревіатурою
«ОУН-УПА» потрібно виключно та всебічно саме в цьому
контексті, а не у «сферичному вакуумі».
В контексті європейської, східноєвропейської історії
ХХ ст.
Поза нав’язливими ідеологічними штампами, особис
тими смаковими уподобаннями, котрі, як ракові пухлини,
роками, десятиліттями роз’їдають людські розуми та душі.
Розділ 4
Що таке армія?
Визначення терміну
Для ясності скористаємося для цього 11-томним «Слов
ником української мови». На ньому базуються чи не всі су-
часні українські тлумачні словники, зокрема «Великий тлу-
мачний словник сучасної української мови» та оновлений
«Словник української мови у 20 томах», публікацію якого
розпочала Національна Академія наук України 2010 р.
Великий тлумачний словник

сучасної української мови. Словник української мови
Обкладинка. у 20 томах.
54
Розділ 4
Відкриваємо том 1, сторінка 61. Читаємо: «Армія:

1. Сукупність усіх сухопутних, морських і повітряних зброй-
них сил держави. 2. Сухопутні збройні сили. 3. З’єднання,
що складається з кількох корпусів або дивізій різних родів
військ для ведення бойових операцій під час війни. 4. (до-
революціне): Переважна більшість сухопутних військ, яка,
на відміну від гвардії, не мала службових привілеїв. 5. кого,
чого, перен.: Маса людей, об’єднаних спільною ознакою,
справою і т. ін.».
Отже, згідно з цим, УПА — це «маса людей, об’єднаних
спільною ознакою, справою і т. ін.». Звідси питання: які пра-
ва та обов’язки мали, якщо мали, ці люди, «об’єднані спіль-
ною ознакою, справою і т. ін.?».
Міжнародне право та радянський «закон»

Відповідь на це питання відома всьому світові вже більш
як 100 років. Повна назва відповіді: «IV Ґаазька конвенція
Другої Ґаазької конференції».
Ухвалена 18 жовтня 1907 р.
повноважними представни-
ками 27 країн, які з’їхалися до
міста, осідку голландського
уряду, за ініціативою, до сло-
ва, останнього російського
імператора Ніколая ІІ.
Ніколай ІІ
(1868—1918 рр.).
55
Учасники ІІ Ґаазької конференції.

Джерело: https://commons.wikimedia.org/wiki/
Відкриваємо юридично зобов’язуючий (для всіх країн, що

його підписали) документ під назвою «Положення про зако-
ни і звичаї сухопутної війни».
Розділ І «Про того, хто визнається таким, що воює»:
«Стаття 1. Військові закони, права і обов’язки застосову-
ються не лише до армії, але також до ополчення і добро-
вольчих загонів, якщо вони задовольняють усім нижчена-
веденим умовам: 1) мають на чолі особу, відповідальну за
своїх підлеглих; 2) мають визначений і виразно видимий
здалека відмітний знак; 3) відкрито носять зброю і 4) до-
тримуються у своїх діях законів і звичаїв війни. Ополчення
або добровольчі загони в тих країнах, де вони складають
армію або входять до її складу, розуміються під наймену-
ванням армії.
Стаття 2. Населення незайнятої території, яке при набли-
женні ворога добровільно візьметься за зброю для боротьби
56
Розділ 4
з військами, що вторгаються, і яке не мало часу влаштува-

тися, згідно із статтею 1, визнається в якості того, що воює,
якщо відкрито носитиме зброю і дотримуватиметься зако-
нів і звичаїв війни.
Стаття 3. Збройні сили воюючих сторін можуть склада-
тися з тих, що воюють і не воюють. У разі захоплення воро-
гом як ті, так і інші, користуються правами військовополо-
нених».
Все зрозуміло більше, ніж повністю.
Царська Росія цей документ підписала і виконувала.
Після жовтневого перевороту 1917 р. ані Радянська Росія,
ані жодна з державних формацій, які виникли на уламках
імперії Романових, не вважали себе правонаступниками тої
Росії та не підписували цей документ як суб’єкти міжнарод-
ного права.
Не зробили вони цього і після 29 грудня 1922 р., коли
ніким не визнані на той момент радянські Росія, Україна,
Білорусія та Закавказька Федерація уклали угоду про ство-
рення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Натомість 1927 р. «Положенням про військові злочини»
в СРСР вперше у світовій історії було урівняно поняття «зда-
ча в полон» і «добровільний перехід на сторону супротивни-
ка». Обидва «злочини» каралися розстрілом із конфіскацією
майна. 19 березня 1931 р. «Постановою № 46 ЦВК і СНК
СРСР» було затверджено «Положення про військовополоне-
них». Згідно з ним, військовополоненими формально визна-
валися «захоплені збройними силами Союзу РСР:
а) особи, які належать до складу збройних сил держав,
що знаходяться у стані війни з СРСР;
57
б) особи, які входять до складу озброєних загонів, що не

належать до вказаних в п. а) збройних сил, якщо ці загони
виникли на незайнятій військами РККА території супро-
тивника, мають ознаки військової організації, певний від-
мітний знак, відкрито носять зброю і дотримуються у своїх
діях законів і звичаїв війни».
Декларація та Договір про утворення СРСР.

Джерело: https://www.1000dokumente.de
58
Розділ 4
У пунктах 2—5 «Постанови» чорним по білому зазнача-

ється:
— військовополонені не повинні піддаватися жорсто
кому поводженню, зневазі й загрозам;
— кожен військовополонений при взятті в полон зо-
бов’язаний назвати свої ім’я та прізвище, а також місце
походження і матрикулярний номер;
— застосування заходів примусу з метою отримання
від військовополонених відомостей про становище їх
країни у військовому або інших відношеннях забороня-
ється;
— обмундирування, білизна, взуття та інші предмети
особистого вжитку, особисті документи й відзнаки, що
знаходяться при військовополонених, а також метале-
ві каски і протигази, як при узятті в полон, так і протя-
гом всього часу їх знаходження в полоні, відбиранню не
підлягають. Цінні речі й гроші можуть бути при взятті
у полон вилучені задля
зберігання під офіційні
квитанції уповноважених
на те осіб».
З цією «законодавчою»
базою Йосип Сталін вступив
у несподівану для нього війну
зі своїм союзником Адольфом
Гітлером та його сателітами.
Залишаючи осторонь усі інші
Кати народів Й. Сталін
питання, поставимо лише та А. Гітлер.
одне: чи дотримувався СРСР Джерело: https://inosmi.ru
59
упродовж всіх наступних років, у тому числі на території

західних областей УРСР, узятих на себе добровільно, в од-
носторонньому порядку, цих зобов’язань?
Відповідь однозначна: «ні». Який висновок із цього ви-
пливає?
Висновок
А із цього випливає, що ВСІ без винятку військовос-
лужбовці Червоної армії, військ НКВС та інших збройних
формувань СРСР, які порушували вищезгадані норми, є вій-
ськовими злочинцями. Насамперед такими злочинцями
є їхні вищі начальники, першим із яких був Верховний
Головнокомандувач, Голова Державного Комітету Оборони,
Маршал Радянського Союзу44 Сталін Йосип Віссаріонович.
І далі, по ланцюжку, аж до останнього виконавця злочин-
ного наказу.
Читаємо ще раз: «Стаття 2. Населення незайнятої тери-
торії, яке при наближенні ворога добровільно візьметься
за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, і яке
не мало часу влаштуватися, згідно із статтею 1, визнається
в якості того, що воює, якщо відкрито носитиме зброю і до-
тримуватиметься законів і звичаїв війни».
Так що стріляли вони в спини, груди та інші частини
тіла червоних «визволителів» на підставі діючих на той мо-
мент норм міжнародного права. Крапка.
Ідемо далі. Знову читаємо статтю 1 в IV конвенції
ІІ Ґаазької конференції): «Військові закони, права і обов’яз-
44
З 27 червня 1945 р. — Генералісимус.
60
Розділ 4
ки застосовуються не лише до армії, але також до ополчен-

ня і добровольчих загонів, якщо вони задовольняють усім
нижченаведеним умовам: 1) мають на чолі особу, відпові-
дальну за своїх підлеглих; 2) мають визначений і виразно
видимий здалека відмітний знак; 3) відкрито носять зброю
і 4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.
Ополчення або добровольчі загони в тих країнах, де вони
складають армію або входять до її складу, розуміються під
найменуванням армії». Висновок: всі бійці УПА відповідали
цим умовам.
Розділ 5
Хто, де, як і коли створював

Українські Повстанські Армії?
Саме так: УПА створЮВАЛИСЯ, а не створИЛАСЯ. В різ-
ні часи, в різних місцях. Як правило, незалежно одна від
одної.
Відповіді на ці питання є, вони давно відомі і так
само давно вперто ігноруються всіми зацікавленими
сторонами — залежно від політичних уподобань та по-
точної кон’юнктури.
Сучасна академічна наука з питаннями, винесеними до
заголовка цього параграфа, не впоралась. У неодноразо-
во цитованому нами науковому дослідженні відповіді не-
має. Від слова «взагалі». Хіба зазначено, що дату 14 жовтня
1942 р. треба вважати «недостовірною»45.
Дати народження УПА були невідомі і керівникам різ-
них ОУН. Вересень 1942 р. (оприлюднено в січні 1943 р.):
в «Слові Друзям-революціонерам, членам організації
45
Організація Українських Націоналістів і Українська Пов-
станська Армія: Фаховий висновок робочої групи істори-
ків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА /
НАН України; Інститут історії України. — К.: Наук. думка,
2005. — 53 с.
62
Розділ 5
Українських Націоналістів і всім українським самостійни-

кам» тодішнього лідера цієї частини ОУН, «урядуючого про-
відника» Миколи Лебедя немає жодної згадки про УПА або
про необхідність її створення46.
Звернімося до «Постанови» ІІІ Конференції Організації
Українських Націоналістів Самостійників-Державників47.
Відбулася вона, нагадаю, нібито з ініціативи Шухевича
і проти волі Лебедя 17—23 лютого 1943 р. Знову жодної
згадки ані про УПА, ані про необхідність її створення. Про
підготовку «Української Національної Революції» є, а про
Постанови ІІІ конференції Організації Українських

Націоналістів Самостійників-Державників (ОУНСД).
Джерело: http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/1410/
46
https://avr.org.ua/viewDoc/2175/
47
http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/1410/
63
УПА немає. І це за умови, що 7 лютого відбувся «наступ пер-

шої сотні УПА на м. Володимирець» Рівненької області48.
Першу згадку про існування УПА, створювану за ініціа-
тиви однієї з ОУН, знаходимо в «Постановах» ІІІ, але вже не
Конференції, а Великого Збору ОУН(с-д) від 21—25 серпня:
«В той же приблизно час49 населення північно-західних об-
ластей Волині і Полісся почало маніфестувати готовність
до активної військової дії. Практичним висловом того
стала Українська Повстанська Армія (УПА) на північних
і Українська Народня Самооборона (УНС) на південно-за-
хідних землях» (про це далі у розділі «Версія 6»). Це, під-
креслюю, єдина згадка на сторінках цитованого тому.
Версія 1
Джерела неоунівського походження цілком справед-
ливо вказують: першим ініціатором створення УПА був не
хто інший, як Андрій Лівицький, президент УНР у вигнанні.
Відповідний наказ він підписав за день до початку німець-
48
Бібліотека українського підпільника. УПА в світлі до-
кументів з боротьби за Українську Самостійну Соборну
Державу. 1943—1950. Збірка документів. Ч. 2. — Видання
ЗЧ ОУН. 1960. — 441 с. — С. 439—440. В цьому виданні, за
словами укладачів, хронологічно подано всі відомі нам
акції, битви і рейди УПА, що відбулися упродовж 8 років.
Останній з них, за цим джерелом, стався 4 квітня 1950 р.
Того дня бійці УПА «Шум», «Іскра», «Скорий» наскочили на
більшовицьку засідку між с. Свідик та Тур’є Стрілківського
р-ну Дрогобицької області. Внаслідок бою двоє загинули,
а «Скорий», опинившись у безвихідному становищі, за-
стрелився.
49
Тобто навесні 1943 р.
64
Розділ 5
ко-радянської війни. Про це

ви вже знаєте з розділу «Дати
народження».
Очолив цю УПА Тарас
Дмитрович Боровець. В серп-
ні 1941 р. в м. Олевську вояки
Місто Олевськ
Бульби-Боровця присягнули Житомирської області.
на вірність УНР. Після чого він Суспільне надбання
«з піднятою шаблею над голо-

вою урочисто проголосив: «Звідси розпочнеться визволення
України від совітів і всіх її ворогів», а «комуністів, комсомоль-
ців та будь-яких інших оку-
пантів» оголосив «ворогами
української державності». Вже
16 квітня 1942 р. головна ко-
манда його УПА видала наказ
про негайну військову бороть-
бу з німцями.
Рейнгард Гейдріх, керівник
поліції безпеки та СД, 23 жовт-
ня писав: «В липні 1942 р.
в околицях Кам’янця-Поділь
ського підтверджено існуван-
ня банди, в якій заступлені
бандерівці і комуністи. В око-
лицях Сарн підтверджено іс- Тарас Бульба-Боровець
із нарукавною нашивкою
нування великої банди під ко- «Поліська Січ»
мандою бандерівського функ- та жовто-синім паском
на головному уборі.
ціонера Боровця. Бандерівці Джерело: https://touch.
вважають зближення з біль- facebook.com/PoliskaSich/
65
шовиками потрібним, зокрема після

зближення Англії й США з СРСР».
Почитаємо тепер радянські до-
кументи. Із доповідної записки на-
чальника Українського штабу парти-
занського руху, майора держбезпе-
ки50 Строкача секретареві ЦК КП(б)У.
Корнійцю від 7 січня 1943 р. дізнає-
мося подробиці про «бандерівсько-
Тимофій Строкач го функціонера Боровця», станом на
(1903—1963 рр.).
Суспільне надбання кінець 1942 р.: «в районах Пінська,
в лісах Острог, Шумськ, Мізоч є вели-
кі групи українських націоналістів.
Кличка керівника ”Тарас Бульба”...
в окремих місцях українські націо-
налісти створюють свої нелегальні
організації для боротьби з фашист-
ськими окупантами під гаслом “За
самостійну Україну без німців”»51.
В принципі, це всі відомі обом
окупантам прояви націоналістичної
діяльності на той час. Якщо вірити
Леонід Корнієць
німецьким документам, наступно-
(1901—1969 рр.).
Суспільне надбання го, 1943 р., ситуація радикально не
50
Це звання дорівнювало полковнику в армії.
51
Літопис УПА. Том 4. Нова серія. Боротьба проти УПА і націо-
налістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У,
обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943—1959. — Кни-
га перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-
Торонто, 2002. — 596 с. — С. 53.
66
Розділ 5
змінилася. Забігаючи наперед, процитую звіт від 2 квітня

1943 р., в якому згадується лише «банда Боровця».
9 квітня: перша інформація про перехід «шуцманів» до
«банд».
7 травня: «Активність українських національних банд
на Волині та Поділлі постійно зростає».
14 травня: «Центр активності банд — північна Київ
щина, Чернігівщина, Житомирщина, Рівненщина. Активні
більшовицькі та національно-українські банди. Обидві
сторони закликають молодь приєднуватися до їх рядів.
Бульба-Боровець видав наказ шуцманам перейти до нього.
Все це має великий вплив на населення»52.
«Вплив» цей, навіть якщо він і мав місце, довго не протри-
вав. Загони Бульби-Боровця були «затиснуті на обмеженому
терені» Волинського Полісся. За оцінкою штабу іншої, націона-
лістичної УПА53 в серпні 1943 р., «його54 ефективні сили скла-
далися зі 180 озброєних людей, що перебували на периферії
теренів, зайнятих УПА». 18 серпня Клячківський віддав наказ
про роззброєння відділу Бульби. «Після цього, — за словами
очевидця, — цей відділ фактично вже майже не існував»55.
52
Літопис Української Повстанської Армії. Том 21. УПА в світ-
лі німецьких документів. Книга третя: червень 1941 — тра-
вень 1943. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1991. —
270 с. — С. 105—106, 107—108, 146—147, 150—151, 187,
188, 197, 198.
53
Д. Клячківського, яка також діяла на Волині.
54
Тобто Бульби.
55
Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 р. // Літопис Україн-
ської Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька
окупація. Книга перша. — Вид-во «Літопис УПА». — Торон-
то, 1976. — 255 с. — C. 26, 38.
67
Ще б пак!
Навесні 1943 р. до Бульби-Боровця завітали представ-
ники ОУН Бандери. Пропозиція: зректися присяги проводо-
ві УНР в екзилі, визнати верховенство ОУН(б), запровадити
інститут військових комісарів (з числа членів ОУН(б), про-
вести примусову мобілізацію до їх Повстанської Армії, роз-
почати етнічні чистки польського населення. Ультиматум
для Бульби-Боровця неприйнятний. Єдине, на що він ні-
бито погодився, — прийняти до своїх лав збройні відділи
ОУН(б). «Урядуючого провідника» ОУН(б) Миколу Лебедя
це не влаштувало. Бандерівці розпочали відстріл буль-
бівців. Аби відмежуватися від «оунівської УПА», армія
Бульби-Боровця від липня 1943 р. перебрала нову назву —
Українська Народно-Демократична Армія. За декілька міся-
ців, а саме в листопаді 1943 р., Бульба-Боровець поїхав до
Берліна домовлятися з німцями, але потрапив до камери
77 заксенгаузенового бараку «Целленбау»56.
Не-оунівську версію підтверджує академічна наука.
Цитую висновки третього розділу «Бульбівці («перша
УПА»)» ґрунтовного дослідження «Українська Повстанська
Армія. Історичні нариси»57: «УПА як збройне формування,
хоч і з допискою «Поліська Січ», існувала і діяла, почина-
ючи з літа 1941 р.» «На початку липня 1941 р. комендант
української поліції в м. Сарнах Тарас Боровець (псевдонім
«Бульба») звернувся до німецької влади із клопотанням
56
Список бранців: https://uk.wikipedia.org/wiki/Целленба-
у#В’язні
57
«Українська Повстанська Армія. Історичні нариси», розділ
третій «Бульбівці («перша УПА»)».
68
Розділ 5
створити озброєний загін чисельністю у 9 тис. осіб. Через

місяць, 8 серпня, він отримав такий дозвіл».
Це утворення він назвав «Поліська Січ». Перший опе-
ративний наказ видав 8 червня 1941 р.58 Зміст: про поча-
ток створення оперативних загонів, завданням яких було
проведення терористичних, диверсійних актів у запіллі
Червоної армії. 5 серпня59 Боровець, як стверджують автори
цитованого вище дослідження, укладає угоду про співпра-
цю із «мельниківською» ОУН. Свідки тих подій, натомість,
стверджують: ніякої такої угоди не було. Прибувши знову
на Полісся, «восени 1942 р... було розроблено першу полі-
тичну концепцію «Поліської Січі» «За що бореться УПА».
Далі читаємо таке: «У кінці серпня 1941 р. підрозді-
ли «Поліської Січі» заволоділи Олеськом, куди за деякий
час був перенесений штаб бульбівського формування.
Величезна територія Слуцьк — Гомель — Житомир опини-
лася під контролем військових формувань Тараса Бульби-
Боровця». Загальну чисельність січовиків він сам оцінював
у 10 тис. осіб. «Ймовірно, — вважають автори цитовано-
го дослідження, — що вона не перевищувала 3 тис. осіб...
Отримавши невідомо від кого звання генерал-хорунжого,
Тарас Бульба-Боровець хотів підняти значення своїх під-
розділів. У грудні 1941 р. наказом нового штабу було зня-
то дописку «Поліська Січ» і формування Т. Боровця дістало
назву Українська Повстанська Армія. Хоча бульбівські за-
гони відтепер виступали під назвою УПА, його бійців про-
58
Тобто за два місяці до отримання того дозволу.
59
Тобто за три дні до отримання офіційного дозволу від ні-
мецької влади.
69
довжували називати «бульбівцями». Назва УПА на той час

майже не вживалася»60.
Тарас Андрійович у повоєнні часи описав свою історію
в усіх деталях. Вона добре відома, неодноразово передру-
ковувалась у профільних дослідженнях та засобах масової
інформації. Подаю принципово важливі констатації зі знач-
ними скороченнями:
— «сам я заклав підпільну сітку, що потім розгорну-
лась в Українську Повстанчу Армію. Центральний пункт
цієї Армії знаходився в багнистих лісах північної Украї-
ни»;
— «Поліська Січ» мала тоді 10 000 бійців»;
— «після заведення німецького цивільного управлін-
ня (листопад 1941) «Поліську Січ» розв’язано»;
— німецькі репресії «змусили мене перейти на неле-
ґальне становище. Я пішов в ліси і там заложив нову пов-
станчу армію»;
— у березні 1943 р. «завдяки збільшенню німецького
терору повстали партизанські відділи ОУН, що признава-
ла провід Бандери»;
— потім «відділи ОУН, що признавала провід полк.
Мельника»;
— «для керування всеукраїнським національним ру-
хом запропонував я створення «Української Народно-Ре-
волюційної Ради», яка «мала складатися з представників
усіх політичних напрямків»;
60
Українська Повстанська Армія: Історичні нариси / НАН
України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відп.
ред.). — К.: Наук. думка, 2005. — 495 с. — С. 118—125.
70
Розділ 5
— «місцеві організаційні чинники ОУН під проводом

полк. Мельника та їх відділи приступили до співпраці зі
мною»;
— «організація бандерівців погодилася в основному
на організування УПА, зате відкинула проект створення
Ради»;
— «мені було пропоновано одержати пост головноко-
мандувача УПА при умові, що я буду працювати по полі-
тичній лінії бандерівців;
— «рівночасно організація бандерівців, що називала
свої загони досі «Військові Відділи ОУН», переіменувала
себе на УПА».
Далі Боровець з притаманною йому щирістю констатує:

«відразу після того почалася широка акція проти німець-
кого цивільного управління й проти національних меншин
в Україні. У першій мірі тероризовано поляків. Я не міг пого
дитися з такою політичною лінією і тактикою УПА. Через
те виник конфлікт між мною і організацією бандерівців.
Я переіменував свою партизанську організацію з УПА на
«УНРА — Українська Народно-Революційна Армія». Я пра-
цював далі згідно з раз встановленим мною політичним на-
прямком, в чому співпрацювали зі мною відділи ОУН полк.
Мельника та інші».
Фінал цієї історії такий: приблизно 20 листопада
1943 р. німці затримали Бульбу та його ад’ютанта, «пере
везли обох до концентраційного табору Саксенгаузен коло
Оранієнбургу. Тільки 19.10.1944 р. нас випустили з концен-
траційного табору...».
71
Головний вхід до концтабору Заксенгаузен.

Особисто я не наважуюсь ці спогади аналізувати.
Причина в тому, що саме в цей час і саме на цій території
товариш Сталін зосереджував декілька сотень тисяч воя-
ків, тисячі танків, десятки тисяч артилерійських систем,
тисячі літаків. З початком 1941 року їх кількість стала об-
раховуватися мільйонами — розгортання ударного угрупо-
вання, націленого на Європу, вступило у завершальну фазу.
А тут — Бульба-Боровець зі своєю армією. У непрохідних
болотах у лісах Полісся, в яких протягом тисячох років не
бувала нога жодного солдата.
Аналізували спогади Бульби до мене і більш компетент-
ні люди. Один із героїв цієї оповіді, прискіпливо перечитав-
ши спогади Боровця «Армія без держави», висловив припу-
щення, що, наприклад, інформацію про переговори Тараса
Бульби з оунівцями-бандерівцями (про них декількома аб-
зацами нижче) написав хтось інший. Але не сам мемуарист.
Розбирати цю суперечку я не наважуюся. Тому відразу
перейду до оцінок руху Бульби його противниками.
72
Розділ 5
Микола Лебідь, керівник «бандерівської» ОУН, про

Бульбу пригадував хіба що таке:
— його загін нараховував «від 150 до 300 вояків»;
— в лютому 1942 р. Боровець «з 15—20 людьми пере-
ходить у підпілля»;
— «на початок 1943 р... з гуртом однодумців творить
нову партію під назвою «Українська Національна Демо-
кратична Партія» і приступає до творення збройного
відділу, який нараховує до 150 вояків»;
— «в серпні 1943 р. сотня УПА під командою Дороша
оточила цілу групу (63 особи) Бульби і перебрала її без
одного пострілу». ... «На їх прохання всіх прийнято в ряди
УПА. Сам Бульба з групою 30—40 людей утік»61.
Радянська сторона малювала принципово іншу карти-
ну. Військовий кореспондент «Правди», доповідна записка
від 8 квітня 1943 р.: «...група так званого «Тараса Бульби»
(капітан Боровець), який користується у націоналістів ве-
ликим авторитетом, перебуває в лісах. Багато націоналіс-
тів працює у німців і в своїх підпільних організаціях, вида-
ють листівки для населення, партизанам і поліції, інфор-
мують, що робиться на
фронті, і багато пишуть
і говорять про Англію. За
їх твердженням, Англія
хоче, щоби радянська ар-
мія вимоталася так само,
як німецька, і тільки піс-
Газета «Правда». 23 червня 1941 р.
ля цього вона здобуде Суспільне надбання
61
Лебідь М. УПА. Українська Повстанська Армія... — С. 41—42.
73
панування над Європою і допоможе Україні зробитися «са-

мостійною».
Командування партизанського загону ім. Хрущова,
14 квітня 1943 р. доповідає начальнику радянського Цент
рального штабу партизанського руху Тимофієві Строкачу:
«Формується українська національна армія за рахунок шуц-
манів німецької поліції, козаків та місцевих українців, банде-
рівців, бульбовців та ін.». 30 березня в с. Кашівка Голобського
району62 червоні партизани знаходять «400 українських на-
ціоналістів» під проводом районного коменданта, «в підпо-
рядкуванні якого 4 сотенних командири. Озброєння: ручні та
станкові кулемети, автомати, гвинтівки, гранати».
21 квітня воно ж інформує: «Організація українських
націоналістів посилюється, бульбівці дислокуються між
Т. Строкач виступає перед партизанами з’єднання ім. Хрущова.

1943 р. Джерело: https://zn.ua/
62
Сучасний Ковельський район Волинської області.
74
Розділ 5
річками Січ та Горинь, а бандерівці — за рікою Горинь».

7 травня командир загону доповідає: «Бульбівці ведуть бої
з німцями на правому березі ріки Случ. Бандерівці готу-
ють напад за рікою Буг, де наразі концентруються німці».
15 травня: «12 травня ...українські націоналісти проводили
нараду, на якій було вирішено, що бульбівців немає, а всі
українські націоналісти мають називатися бандерівцями».
28 травня 1943 р. керівники МДБ-стських партизан-
ських загонів доповідають Хрущову та Строкачу: «Найбільш
потужне націоналістичне формування так званого об’єд-
нання Тараса Бульби нараховує біля 6000 осіб і повністю
охоплює своїм впливом Костопільський, Степанський,
Березнівський райони».
30 вересня 1943 р. в. о. начальника Українського шта-
бу партизанського руху звітує: «Командир «Української
Повстанської Армії» (УПА) Тарас Боровець цілком припи-
нив боротьбу з німцями та посилив активні дії проти пар-
тизанів, видавши з цього приводу спеціальний наказ»63.
Версії 2, 3
Цю версію сформулював особисто Степан Андрійович
Бандера. В 1954 р. він ствердив64: «Коли в 1943 р. ство-
63
обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КГБ. 1943—1959. — Книга
перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ —
Торонто, 2002. — 596 c. — С. 63, 65, 67—71, 98.
64
«Шлях перемоги» (ч. 2, 4, 5, 6, березень — квітень 1954 р.,
перевидання 1957 та 1968 рр. у часописах «За самостійну
Україну» та «Визвольний шлях»).
75
рилася кризова ситуація в ОУН, то однією з головних,

може, з найістотніших її причин було питання пляну
форм і методів революційної боротьби Організації в існу
ючій воєнній обстановці... Зокрема, на Волині крайова
ОУН почала самочинно переходити на повстанські форми
боротьби проти гітлерівського гніту і нищення України...
Внутрішня криза в ОУН, — писав він далі, — закінчила-
ся тоді, як на чолі Організації став св. п.65 Роман Шухевич
і надав такий напрям її діяльності й боротьби, як того
вимагав час». І додав: саме Роман Шухевич «переставив
визвольно-революційну боротьбу на широкі рейки пов-
станських дій УПА»66.
Василь Кук це підтримав, під-
кресливши ключову роль Шухевича,
наголосивши на обставинах, в яких
тому доводилося ту роль відіграва-
ти: «Розкол Організації, боротьба між
двома її частинами були одною з при-
чин, чому Роман Шухевич відійшов
від керівництва ОУН на Закерзонні
Василь Кук і всю свою енергію скерував на вій-
(1913—2007 рр.). ськові справи, на вишкіл військових
galinfo.com.ua/ кадрів... Він був твердо переконаний,
65
Світлої пам’яті.
66
Бандера С. Командир-Провідник (Слідами сл. п. Романа
Шухевича) // Літопис Української Повстанської Армії.
Том 45. Генерал Роман Шухевич — «Тарас Чупринка» — Го-
ловний Командир УПА. — Вид-во «Літопис УПА». — Торон-
то — Львів, 2007. — 560 с. — С. 254, 255.
76
Розділ 5
що долю нашого визволення вирішить тільки сильна укра-

їнcька армія... «Буде українська армія — буде Україна», —
часто говорив він нам... На початку січня 1943 р... щоб не
попасти в німецьку тюрму, таємно перейшов у підпілля.
Разом з ним перейшли у підпілля і вступили в ряди УПА
інші старшини леґіону і майже всі підстаршини та вояки...
З 1943 р. починається новий і найважливіший етап рево-
люційної діяльності Романа Шухевича, що увійде в історію
як національно-визвольна боротьба під керівництвом ге-
нерал-хорунжого Романа Шухевича»67.
«Роман Шухевич, — твердив В. Кук, — очолював увесь
визвольний рух, його структури: ОУН, УПА, Секретаріат
УГВР. Бюро Проводу в Україні після трагічної загибелі
двох його членів — Ростислава Волошина у серпні 1944 р.
та Дмитра Маївського в грудні 1945 р. — не відновлено...
Лише навесні 1947 р. на пропозицію Романа Шухевича
мене68 обрано його заступником». Тоді і відбувся розподіл
«сфер відповідальності»: Шухевич залишив за собою ке-
рівництво «західними краями (Карпатський, Львівський,
Закерзоння)», Кук — східними (це східні, північно-західні
області, Поділля)69.
67
Кук В. Головний командир УПА генерал-хорунжий Ро-
ман Шухевич // Літопис Української Повстанської Армії.
Том 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» — Го-
то — Львів, 2007. — 560 с. — С. 472, 474.
68
Василя Кука. Але хто, де і на чию пропозицію здійснив це
«обрання», до сьогодні невідомо.
69
Кук В. Головний командир УПА... — С. 475, 477.
77
Легендарний головнокомандувач тої УПА, яка в часі

була створена останньою, в свою чергу впевнено вказав на
Сергія Качинського, командира військової округи УПА
«Поділ», «кордони якої, — як указав публікатор 12-го тому
«Літопис УПА», — невідомі». Чисельний склад — нібито
18 сотень та 1 курінь із 2 сотнями70. Роками пізніше цю вер-
сію підтримав і автор першого дослідження про УПА: «пер-
шою почала організовуватися УПА-Північ. В жовтні 1942 р.
постало два відділи УПА: Остапа (Сергія Качинського)71
і Довбенка-Коробки (Перегійняка)72, що скоро осягнули
стан сотень. В листопаді і грудні організовуються три
Сергій Качинський Григорій Перегійняк

(«Остап», «Щупак», («Коробка», «Довбенко»,
1917—1943 рр.). 1908—1943 рр.).
Джерело: Джерело:
https://esu.com.ua/ https://horyn.info/
70
Літопис Української Повстанської Армії. Том 12. Третя По-
дільська воєнна округа УПА «Лисоня». Документи і матері-
али. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1989. — С. 7—15.
71
https://kampot.org.ua/upa/fotoarhv_upa/817-fotoarhv-
upa-2.html
72
Справжнє ім’я Григорій Перегійняк.
78
Розділ 5
альші сотні: Дороша73, Крука74 і Гонти75. В лютому 1943 р.

д
це вже були курені»76.
Перевіряємо.
Відкриваємо розділ «Перші бойові відділи УПА»:
«В культосвітній праці, в національному усвідомленні укра-
їнського населення цих просторів у своїй правді, в розбу-
дові кадрів ОУН пройшов майже весь 1942 р.». «Майже»
в цьому контексті означає першу половину того року. Чому
так? А тому, що «в половині 1942 р. прийшов... Перегійняк...,
майбутній перший сотенний УПА. Сотню для спеціяльних
завдань, особливо проти карних експедицій, які німці виси-
лали для поборювання спротиву населення», йому доручив
«Дубовий». Перша відома акція цієї першої сотні УПА — на-
пад на районний відділ шуцполіції в м. Володимирці з метою
визволення члена оунівського підпілля «Діброви» — дату-
ється 7 лютим 1943 р.
Ця акція, тобто перший бойовий виступ першої сотні
УПА, відбулась невдовзі після того, як їй представили вищо-
го командира. Сталося це так: «В кінці 1942 р. заіснували на
Волині зміни в проводі ОУН. Провідником ПЗУЗ став Дмитро
Клячківський... Павленко (Ростислав Волошин) офіційно
представив його нам на обласній нараді». Того самого часу,
«відповідаючи на терор» німців і червоної партизанки, яка
73
74
Вірогідно, Іван Климишин (1918—1944 рр.).
75
76
Мірчук П. Українська Повстанча Армія 1942—1952. —
Львів: Книгозбірня «Просвіти», 1991. — 256 с.: http://
kampot.org.ua/history/periodu/radanska_ua/Povstanska_
armia_mirchuk/mirchuk_povstanska_armia_2.shtml)
79
«на Волині і Поліссі... поводилась як правнодіюча адміністра-

тивна влада... спонтанно також і по селах повстали самоо-
боронні відділи... Восени 1942 р. кількість самооборонних
відділів зросла настільки, що вже відкрито говорилось про
армію».77
Версія 4
На рівні суспільної свідомості впродовж десятиліть
функціонує залізобетонна формула «Степан Бандера =
ОУН», «ОУН = Степан Бандера». Три покоління сучасних
українців не мають в цьому сумнівів. Принаймні ті, які хоч
якось чимось цікавляться окрім гаджетів, тік-токів і подіб-
них їм радощів безнадійного матеріального буття.
Така/такі формула/формули — аксіома, загально-
прийнята на рівні як суспільної свідомості, так і на рівні
високої академічної науки. Щороку в Києві та в деяких ін-
ших населених пунктах України спостерігаємо смолоскип-
ні дійства, присвячені черговій річниці створення УПА, під
гаслом «Бандера — наш герой! Покрова — наше свято!»,
або «Батько наш — Бендера, Україна — мати!». Залишаючи
осторонь семантику цих гасел, звернімося до академічного
формулювання.
Воно жорстко пов’язує поняття ОУН та УПА. Фактично
робить їх синонімами. Клікаємо на сайт Інституту історії
України Національної Академії наук. Читаємо розлогий до-
кумент «Організація Українських Націоналістів і Українська
77
Петренко Р. («Юрко», «Омелько») За Україну, за її волю
(Спогади) // Літопис Української Повстанської Армії.
Том 27. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1997. —
277 с. — С. 37, 62, 66, 75, 77, 78, 97, 99—100.
80
Розділ 5
Повстанська Армія: Фаховий

висновок робочої групи істо-
риків при Урядовій комісії
з вивчення діяльності ОУН
і УПА / НАН України78.
З «Висновку» дізнаємося: про-
блема взаємовідносин Органі
зації Українських Націона
лістів, Степана Андрійовича
Бандери, зокрема, та Україн
ської Повстанської Армії взага-
лі не розглядається.
Чому так? — запитаєте.
Єдина правдива відповідь: «Організація Українських
Націоналістів і Українська
а тому, що взаємовідносин ні- Повстанська Армія: Фаховий
яких не було і не могло бути висновок…».
ніколи. Від слова «взагалі».
Аргументи?
Будь ласка. Занотовуйте.
Наступник Бандери на позиції лідера «революційної»
ОУН в 1941—1943 рр.79 Микола Лебідь: Бандера «жив
у Берліні до 15 вересня80 під домашнім арештом»81.
78
Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2005. —
53 с.»: http://www.history.org.ua/
79
Офіційно це називалося «Урядуючий провідник».
80
1941 р.
81
У роковини загибелі Романа Шухевича. Інтерв’ю з Мико-
лою Лебедем Петра Содоля // Літопис Української Пов-
станської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас
Чупринка». Головний Командир УПА. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто-Львів, 2007. — 560 с. — С. 291.
81
Погодьтеся: організовувати
що-небудь в Україні з Берлі
на в конкретних обставинах
1941—1945 рр., та ще й без
мобільного зв’язку та месен
джерів досить важко. Якщо
взагалі можливо.
Берлін, Бранденбурзькі ворота.
1941 р.
Не могло це статися
Джерело: https://twitter.com/ і тому, що Бандеру було
search?q=%23ig_berlin усунуто з позиції формаль-
ного лідера «революційного проводу». Це констатує не
хто інший, як Василь Кук, якого дехто називає «останнім
Головним командиром УПА»82: «Весною 1943 р. на розши-
реній нараді Проводу ОУН посаду Провідника ОУН83 за-
мінено тричленним Бюро проводу ОУН у складі Миколи
Лебедя, Романа Шухевича і Дмитра Маївського. Після від-
мови М. Лебедя входити до складу членів Бюро на його міс-
це було обрано Зеновія Матлу. Таку форму керівництва зго-
дом узаконив ІІІ Надзвичайний великій збір ОУН, що від-
бувся в серпні 1943 р. На ньому Головою Бюро проводу од-
ноголосно обрано Романа Шухевича, а членами — Дмитра
Маївського і Ростислава Волошина».
Це — не аргументи, можете зауважити. І до певної міри
матимете рацію. Кук і Лебідь — відомі опоненти Бандери
в середовищі «їхньої» частини ОУН. Вони не мали особли-
вих підстав любити Степана Андрійовича — на відміну від
його сучасних адептів. Не будемо суворо судити їх за те.
Оглянемо, проаналізуємо військовий досвід і фах Бандери.
82
Понипаляк А. Останній командир УПА. Життя і боротьба
Василя Кука. — Київ: Наш Формат, 2021.
83
Тобто С. Бандери.
82
Розділ 5
Вид табору Заксенгаузен

(зроблений 1943 року британськими Королівськими ВПС).
Джерело: https://ncap.org.uk/frame/1-1-16-3-117
Народжений 1909 р. в сім’ї звичайного, нічим не при-
мітного сільського священника. Всі дитячі роки провів
у селі. Гімназія в Стрию. Роки «культурно-освітньої та гос-
подарської діяльності» в рідному селі, 5 років перебуван-
ня на агрономічному факультеті, одночасно — підпільна
діяльність з організації тер
актів. У червні 1934 р. —
смертна кара із заміною на
довічне ув’язнення. Вийшов
з тюрми, несподівано для
себе, 13 вересня 1939 р. зав-
дяки німецько-радянській
окупації Польщі, громадя- Блок «Целленбау».
Джерело: https://www.
нином якої він був. Менше istpravda.com.ua/
83
двох років на волі... З літа

1941 р. інтернований німця-
ми, до грудня 1944 р. утриму-
вався в бараку «Целленбау» в
Заксенгаузені84.
Яким чином Бандера, пере-
буваючи в ізоляції в Німеччині,
міг впливати на події в Україні,
в ОУН його імені та в УПА? Хай
там як, по звільненні з табору,
в 1945—1947 рр. Бандера та
його сім’я змінюють принайм-
Камера блоку «Целленбау».
Джерело: https://www.
ні 5 німецьких міст, аж поки не
istpravda.com.ua/ осідають у Мюнхені.
Тепер дайте собі відповідь на просте питання: як звичай-
ний сільський хлопець, без будь-якої військової освіти, який
більшу частину свого довоєнного і воєнного життя провів
в умовах жорсткої ізоляції від зовнішнього світу взагалі й від
галицько-українського зокрема, міг впливати на які-небудь
політичні процеси на територіях, окупованих двома жор-
сткими тоталітарними режимами? Керувати «національ-
но-визвольним рухом». Формувати, очолювати, керувати
«Армією безсмертних»? Без мобільного телефону, Інтернету,
пошти, будь-яких інших засобів зв’язку? Під пильним на
глядом російських, німецьких, американських, британських
спецслужб?
84
Див.: https://www.istpravda.com.ua/articles/53cca1a0eb0d6/;
список бранців див.: http://de.wikipedia.org/wiki/KZ_
Sachsenhausen)
84
Розділ 5
Можливо, ми, ті, хто має щастя жити через вісім і більше
десятиліть після тих подій, чогось не розуміємо? Не знаємо?
Можливо.
Звернімося до свідчень сучасників. Беремо перше-ліпше,
з будь-якого зі 100 томів «Літопису УПА». Перший-ліпший при-
клад: один із небагатьох бійців УПА, кому пощастило вижити,
жодного разу (як й інші його побратими) ані словом, ані духом не
згадує ані Бандеру, ані його фракцію ОУН. Як, між іншим, і біль-
шість мемуаристів, говорить тільки про ОУН як цілість85.
Один із тисяч рядових стрільців УПА86 залишив такий
спомин: «Ще далеко перед пересувом фронту на захід87
в Яворівщині88 були зорганізовані групи УНС (Українська
Народня Самооборона), де опинився і я після втечі з примусо-
вої праці на дорогах в німецькому «Баудінсті» (т. зв. німецька
служба батьківщині). Літом 1943 р. я зголосився до УНС, де
були згуртовані мої ровесники... З початком серпня 1944 р.
ОУН провела велику освідомлюючу акцію проти відходу моло-
ді до більшовицької армії, натомість радила вступати в ряди
УПА». Антін і його товариші, всього біля 200 осіб, перейшли
до лісу 22 серпня 1944 р.89
85
Новицький С. У змаганнях за волю української землі //
Літопис Української Повстанської Армії. Том 5. Волинь
і Полісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учас-
ників. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1984. —
307 с. — С. 188 та ін.
86
Антін Качала («Шугай»), біографічні дані недомі.
87
Тобто до липня 1944 р.
88
Сучасний Яворівський район Львівської області.
89
Літопис Української Повстанської Армії. Том 31. УПА на
Львівщині і Ярославщині. Спогади і документи вояків УПА
ТВ «Розточчя». 1943—1947. — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто — Львів, 2001. — 320 с. — С. 185, 186, 187.
85
Бог із ними, з мемуаристами. Недарма кажуть: «бреше, як

свідок». Звернімося до більш надійних методів. Один з них
називається «квантифікація», тобто кількісна оцінка якісних
ознак.
Беремо будь-який том «Літопису УПА». Відкриваємо біо
графічний покажчик. Наприклад, узагальнений покажчик до
перших 19 томів. В ньому Бандера згадується менше 50 разів,
та й то в контексті виключно пропагандивному. Шухевич —
удвічі частіше і в контекстах виключно дієвих — «був», «зро-
бив», «наказав» й т. п.90
Цього недостатньо? Добре. Сам усе ставлю під сум-
нів — окрім ідеї Бога. Апологети (грецькою: πολογία —
захисна промова), тобто активні захисники та пропаган-
дисти УПА, в передмові до одного з перших томів, видано-
го в ті роки, коли багато живих свідків, учасників подій,
бійців УПА були живі-здорові, констатували: «Відділи
УПА творилися від початку на базі понад-партійності як
загальнонаціональної армії, і це не створювало усклад-
нень партійного характеру. Натомість підпільна адміні-
страція була розбудована на базі існуючої мережі ОУН,
до якої було включено фахівців і працівників, серед яких
було багато безпартійних чи людей, що вважали себе
членами інших політичних партій... Коли є згадка, що,
наприклад, автор «Чорного лісу» Улас91 був працівником
Осередку пропаганди ОУН Станіславівської області, це
90
Літопис Української Повстанської Армії. Том 20. Покажчик
до «Літопису УПА». Книга перша: 1—19 т. — Вид-во «Літо-
пис УПА». — Торонто, 1994. — 524 с.
91
Письменник Улас Самчук (1905—1987 рр.).
86
Розділ 5
ще не означає, що він був членом

ОУН»92.
Це оцінки політично забарв-
лені. Звернімося до сухих цифр.
Елементарний підрахунок згадок
про діяльність обох ОУН у 1942 р.,
які містяться в 100 томах «Літопису
УПА», засвідчує: того року структури
ОУН(б), якщо такі взагалі існували піс-
ля «почесного ув’язнення» практично Улас Самчук
всіх вищих провідників улітку 1941 р., (1905—1987 рр.),
письменник,
на території Генеральної Губернії та член уряду УНР
Райхскомісаріату «Україна» перебува- у вигнанні. Джерело:
https://zbruc.eu/
ли в летаргічному стані. На відміну від
ОУН(м).
Поміркуймо разом.
Навіть коли припустити, що Бандера та його прихильни-
ки почали створення власної організаційної структури з ран-
нього рання 11 лютого 1940 р., то, вочевидь, могли, теоре-
тично, робити це на території окупованої німцями Польщі.
І лише до 22 червня 1941 р. І аж ніяк не на землях, окупова-
них СРСР.
Малоймовірно, що процес розбудови партструк-
тур «революційної» ОУН розпочався 23 червня 1941 р.
92
Літопис Української Повстанської Армії. Том 3. Чорний ліс.
Видання команди Станіславівського тактичного відтинка
УПА (Чорний ліс), 1947—1950. Передрук підпільного жур-
налу УПА. Книга перша, 1947—1948. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто, 1978. — 271 с. — С. 15, 16.
87
Цього дня, як відомо зі споминів Стецька, перша та

єдина відома нам на той час група «бандерівців» налі-
чувала щонайбільше 8 осіб. Тими днями вони (аж по
30 червня включно) нічим іншим не займались, окрім
як «проголошували державність» по селах уздовж траси
Перемишль—Львів.
«Почесно інтернувати» українських революціонерів німці
почали від перших днів липня: 5 липня — Бандеру, 10-го —
Стецька. І далі — за списком. Всіх їх перевезли на територію
Німеччини та розпихали по місцях утримання. Отже, мож-
ливостей займатися політичною та/або організаційною ді-
яльністю на звільнених від комуністів українських теренах
вони не мали. Шухевич і його товариші до грудня 1942 р. —
військовослужбовці вермахту, займатися партійною роботою
можливостей також не мали.
На території т. зв. дистрикту Галичина т. зв. Генеральної
губернії легально діє створений і керований «мельниківця-
ми» Український Центральний Комітет. У Райхскомісаріаті
«Україна», включно з Києвом і аж до Херсона — «похідні гру-
пи» тої самої «мельниківської» ОУН.
Питання: де конкретно діяли клітини ОУН «бандерів-
ської», коли і ким їх було створено, хто входив до їхнього скла-
ду, яку конкретно «революційну роботу» вони проводили
в умовах жорсткого контролю населення з боку окупаційних
структур? Відповіді на ці та інші запитання дасть, ймовірно,
лише наступна ґенерація дослідників. Якщо знайде бодай від-
битки поодиноких слідів.
Наразі власні міркування залишу осторонь. Знову зверну-
ся до свідчень людей, які точно знали, про що говорять. Один
88
Розділ 5
із них — легенда націоналістичного руху Микола Лебідь.

Його версія створення УПА займає хіба 6 рядків і зводиться
до двох пунктів.
Перший. ОУН під його проводом (тобто «революційна»)
навіть у лютому 1943 р. НЕ ставила питання про органі-
зацію збройних загонів. Згадуючи ІІІ конференцію ОУН93,
Лебідь цитує у своїх спогадах «неповний друкований
текст» її рішень. Жодної згадки про необхідність створення
збройної формації.
Пункт другий: «...в лютому 1943 р. приходить по перших
явних зударів українських збройних частин на Поліссі...
Команду всіх збройних відділів бере в руки створений
Головний військовий штаб і згідно із
постановою94 всі відділи приймають
назву Українська Повстанська Армія
(УПА)»95.
Тепер процитую практично всі,
оприлюднені в «Літопису», досто-
вірні та значущі відомості про діяль-
ність організаційних «клітин» ОУН(б)
та УПА в 1942 р.96
Один із найближчих соратників Іван Бутковський
Шухевича Іван Бутковський, польо- («Гуцул»,
1910—1967 рр.).
вий командир УПА, від 1947 р. голова Суспільне надбання
93
17—23 лютого 1943 р.
94
До сьогодні невідомо, якою, ким, де і коли ухваленою.
95
Лебідь М. УПА. Українська Повстанська Армія... — С. 22—
23, 25.
96
За 1941 р. знайти такі відомості не пощастило.
89
її місії при ЗП УГВР97: «Український стихійний самооборон-

ний і повстанський рух, започаткований зимою 1942/43 р.
на Північно-Західних Українських Землях, вливаючись
у перших місяцях 1943 р. в організоване, кермоване од-
нією командою річище, поширювався на інші землі». Це
були «наскоро змобілізовані збройні відділи під назвою
УНС (Українська Народна Самооборона)»98. Це твердження
в свою чергу суперечить іншому, сформульованому деся-
тиліттями пізніше: ОУН «була звернена на військову підго-
товку кадрів від половини 1942 р.»99.
Ні, не зовсім так це було, твердить цитований вище діяч
ОУН Сарненської округи, керівник господарського відділу
штабу ВО «Заграва» та ГК УПА (1943 р.) і керівник відділу
зовнішніх зв’язків команди УПА-Північ (1944 р.): «Творення
самооборонних боївок, — пише «Юрко», — почалося у від-
повідь на німецьку сваволю... З боївок виросли сотні, ку-
рені й загони Української повстанської армії з команд-
ним складом, дійовим штабом, з полк. «Климом Савуром»
на чолі». При цьому «з початком 1942 р. підпілля ОУН на
97
Тобто особистий представник Шухевича при закордонно-
му представництві голови «уряду» та військовому «міні-
стрі» УГВР Шухевича.
98
Звіти-нариси командира IV В.О. пор. Івана Бутковського //
Літопис Української Повстанської Армії. Том 19. Група УПА
«Говерля». Книга друга: Спомини, статті та видання істо-
рично-мемуарного характеру. — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто, 1992. — 359 с. — С. 19.
99
Новицький С. У змаганнях за волю української землі //Літо-
пис Української Повстанської Армії. Том 5. Волинь і Полісся.
Німецька окупація. Книга третя. Спомини учасників. — Вид-
во «Літопис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. — С. 167.
90
Розділ 5
Костопільщині і Сарненщині100 не було чисельним, нарахо-

вувало 40—60 осіб». Перші загони створилися «з початком
року», а перший відомий «черговий військово-політичний
вишкіл»101 відбувся лише в квітні за участі аж 37 осіб.
Версія 5
Відомий і авторитетний дослідник історії ОУН вважав: пер-
ший загон УНС, який згодом став загоном УПА, був створений
регіональним військовим референтом ОУН Василем Івахівим.
Загалом, усі доступні мені джерела, наприклад електронна ен-
циклопедія ОУН-УПА102, в цьому питанні слово в слово повторю-
ють (часом навіть без посилань на
першоджерело) фундаментальну
розвідку П. Мірчука «Нарис історії
ОУН, 1920—1939 роки». Про за-
гальнодоступну Вікіпедію годі й го-
ворити.
Вже згадуваний польовий
командир УПА-Північ Роман Пе
тренко («Юрко», «Омелько») під-
тверджує: «В половині 1943 р.
від Центрального проводу ОУН
приїхав на Костопільщину і
П. Мірчук. Нарис історії
Сарненщину на інспекцію пор. ОУН, 1920—1939 рр.
Василь Івахів («Сонар», «Сом»)... Обкладинка.
Джерело:
Мені не відомо, чи вже тоді, чи https://knygy.com.ua/
100
Тобто там, де виникли перші загони, які перебрали на себе
назву «Українська Повстанська Армія».
101
Військове навчання новобранців.
102
http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia/
91
Василь Івахів Дмитро-Роман Клячківський

(«Рос», «Сонар», «Сом», («Охрім», «Роман», «Клим Савур»,
1908—1943 рр.). Джерело: «Панас Мосур» та ін.,1911—1945 рр.).
https://www.hroniky.com Джерело: https://galinfo.com.ua/
дещо згодом» він був призначений військовим референ-
том ОУН ПЗУЗ103. У перші місяці розбудови УПА на Волині
він фактично виконував роль шефа штабу к-ра Дмитра
Клячківського». Позиція Івахіва була такою: «В Центрі є пере-
конання про несвоєчасність організовання збройного висту-
пу... питання збройної боротьби ще не визріло і з цим треба
зачекати». Але разом з тим, «творення збройних відділів для
самооборони у нас є життєвою необхідністю...». Ураховуючи
винятковість ситуації, він дав дозвіл на організацію «зброй-
них відділів, потрібних у нашому терені». «Реорганізацію»
та «збільшення існуючих збройних відділів» було доручено
тому самому Дубовому104.
На тому історія не скінчилася. «Дуже скоро після того,
в лютому місяці 1943 р., Івахів приїхав вдруге і повідомив,
що привіз нам офіційний дозвіл Проводу ОУН на розши-
103
«Північно-Західних Українських Земель» в термінології
ОУН.
104
Іванові Литвинчуку.
92
Розділ 5
Іван Литвинчук («Дубовий», «Хмельницький», «Москва», «7604»,

«9245» та ін., 1920—1951 рр.). Верхній ряд, другий ліворуч.
рення вже існуючих на волинському
Поліссі бойових відділів. Він говорив,
що такого рішення дійшли після до-
кладного ознайомлення і вивчення
обставин військовим референтом
ОУН «Шелестом» (Василь Сидор)
і його розмов з майбутнім Головним
Командиром УПА «Туром» (Роман
Шухевич). Вони дійшли висновку, Василь Сидор
що для ефективної самооборони по- («Шелест», «Конрад»,
«Ростислав
трібна більш активна бойова сила. Вишитий» та ін.,
Івахів був приємно вражений, коли 1910—1949 рр.).
Джерело:
його попросили прийняти дефіляду http://blog.i.ua
93
вже існуючих трьох неповних куренів УПА в Степанщині105:

куреня106 «Яреми»107, «Наливайка»108 та «Гострого»109, які
«командували самооборонами, початки яких мені важко
визначити».
«Також Івахів указав, — пригадує «Юрко», — на потре-
бу не афішувати військових дій УПА. Мотиви були такі, що
відділи УПА були заслабі, «необстріляні» і легко могли бути
знищені ворогом. Цих вказівок ми досить сумлінно дотри-
мувались... Одним із перших відділів, — веде він далі свою
розповідь, — що діяли вже в 1943 р., треба, мабуть, уважа-
ти сотні, а згодом курені к-рів «Шавули» (прізвище невідо-
ме110, база — Людвипільський р-н Костопільського пові-
ту) і «Дороша»111 (прізвище невідомо, її називали «сотнею
особливого призначення», яка підпорядковувалася особи-
сто «Дубовому»)».
Термін «діяли» в контексті воєнного часу треба, мабуть,
розуміти як «воювали». Мемуарист уточнює: бої з ковпа-
ківцями у Степанському районі на Костопільщині почалися
навесні 1943 р. Водночас уточнює: у квітні 1943 р. на «госпо-
дарській нараді» за участі «понад 200 людей» та «представ-
ників організаційного активу з північної Житомирщини»
105
Колишній Степанський (тепер Сарненський) район Рів-
ненської області.
106
Який розвинувся на базі сотні Г. Перегійняка («Коробки»).
107
108
Справжнє прізвище — Левинець.
109
110
Вірогідно, командир загону «ім. Остапа» (Березне) ВО-1
«Заграва».
111
Вірогідно, Володимир Золотун (1923—1950 рр.).
94
Розділ 5
Клячківський «сказав, що
прийшов час до відкритого
збройного конфлікту з воро-
гом», а «в першій мірі треба
припинити свавілля німець-
кої адміністрації, випхати їх
з терену...».
Після отримання «до-
зволу» від Івахіва, «по де
якому часі», тобто в травні
1943 р., «”Охрим” поінформу-
вав нас, що відтепер райони Військово-адміністративний
поділ ВО «Заграва» у серпні-
Костопільщини, Сарненщини листопаді 1943 р.
з просторами на схід і північ від Джерело: http://www.
ukrzbrojform.narod.ru/
них, стають Воєнною Округою zagrava.jpg 79.tif
(ВО) під назвою «Заграва»), ко-
мандиром якої він призначає
«Дубового», починає творити
штаб та іншу військову адмі-
ністрацію...». Першим завдан-
ням ВО «Заграва» стало «пере-
брання і виведення в підпілля
української поліції», розта-
шованої в Сарнах, Дубровиці, Відбитки печаток Військової
Клесіві, Рокитному та ін. округи «Заграва».
Фото з архіву
«У назначений день вийшли Центру досліджень
всі вони (89 осіб), забравши визвольного руху.
Надано ЦДВР для публікації
з собою зброю, амуніцію, одяг, на Вікіпедії
95
господарче майно... Це сталося

в лютому 1943 р. в Сарнах».
Між ухваленням будь-яко-
го рішення та його реаліза
цією часом пролягає велика
відстань. Не став винятком
Місто Сарни Уманського
району Черкаської обл. і цей випадок. «Формування
Суспільне надбання ВО «Заграва» стрінулось від
самого початку з колосальни-
ми труднощами. Бракувало всього — командирських кадрів
всіх рівнів, зброї, амуніції, топографічних мап, одягу, взут-
тя, білизни, медикаментів. Та найбільшою проблемою була
відсутність фахових старшин-штабовиків з досвідом...». Аби
хоч в якийсь спосіб проблему розв’язати, створили підпіль-
ну офіцерську школу. Організована
школа «Дружинники»112 була особи-
сто «Гончаренком» (можливо, в квіт-
Леонід Ступницький
(«Гончаренко», 1891—1944 рр.).
Джерело: Український Визвольний
Рух — ОУН та УПА
112
Розташовувалася між селами Злотинь і Яполот над р. Го-
ринню на південь від м. Степані. Тут розміщувався і штаб
Л. Ступницького. Докл. див.: Грабенко В. В рядах УПА на
Костопільщині (спомини з 1944 року) // Літопис Україн-
ської Повстанської Армії. Том 5. Волинь і Полісся. Німецька
окупація. Книга третя. Спомини учасників. — Вид-во «Лі-
топис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. — С. 68, 69.
96
Розділ 5
ні 1943 р. або пізніше113), в ній навчалося понад 100 осіб.

Кількість викладачів невідома.
На той� час, якщо точно, на початок квітня 1943 р., ствер-
джує «Юрко», вже функціонував перший� штаб ВО114
«Заграва», було сформоване
і командування115. «Одночас
но... створились наступні ВО:
«Турів» (Луччина, Ковельщи
на, Володимирщина, Горохів
щина, Берестей� щина», к-р —
Юрій� Стельмащук, «Рудий� »),
«Південна Волинь»116 (Рівен
щина, Дубенщина, Креме
неччина, Остіжчина, к-р —
«Еней� »117) та «Східня Воєнна
Округа»118 (Житомирщина,
к-р — Федір Воробець, «Вере
щака»). Командиром всіх ВО «Турів». Джерело: http://
www.ukrzbrojform.narod.ru/
зброй� них сил було призначе- turiv.jpg
113
Зі слів мемуариста це з’ясувати неможливо.
114
Військової округи.
115
Командир — Іван Литвинчук, начштабу — Леонід Ступ-
ницький.
116
Не встановлено.
117
Петро Олійник.
118
Згідно з загальнодоступним джерелом, Східна ВО, крипто-
нім «З’єднані групи 44»; р-н Сарни, Кременець, Житомир)
виникла в кінці 1944 року внаслідок поділу УПА-«Північ»
на дві ВО. Командир Федір Воробець («Олекса», 1922—
1944 рр.). Західна ВО («Завихост» або «З’єднані групи 33»),
командир І. Литвинчук.
97
Юрій Стельмащук Ростислав Волошин/Березюк-Волошин

Олександрович («Павленко», «Горбенко» та ін.,
(«Грім», «Рудий» 1911—1944 рр.).
та ін., 1920—1945 рр.). Джерело: фото з архіву Центру
Суспільне надбання досліджень визвольного руху. Надано
ЦДВР для публікації на Вікіпедії
но119 полк. «Охрима» — «Клима Савура» (Дмитра Клячків
ського), комендантом запілля став «Павленко» (Ростислав
Волошин). Як видно зі складу штабу, в ньому знай� шлись
старшини з визвольних змагань
1917—1920 рр. Це були старшини ар-
мії� УНР, що опинились на території�
Польщі». При цьому «Юрко» підкрес-
лює: і Ступницький� , і Омелюсік, і пол-
ковник Сергій� Кульжинський� «були
офіцерами ще росій� ської� царської� ар-
мії�... Разом із старшинами інших армій�
вони заповнювали існуючі прогалини
Микола Омелюсік
(«Поліщук», у вишколі, плянуванні... З великою по-
1889—1970 рр.). вагою і увагою оточували в підпіллі і
uinp.gov.ua/ в УПА цих старшин...».
119
Ким конкретно — незрозуміло.
98
Розділ 5
Висновок: станом на 1942 р. на території Волині, тобто

на території Райхскомісаріату «Україна», паралельно існу-
вали дві УПА: Бульби-Боровця та Василя Івахіва.
Версія 6
Далекого 1990 р. український дослідник Петро
Содоль120 установив: «Початок Української Повстанчої
Армії (УПА) на терені Галичини припадає на літо
1943 року, коли в липні в Карпатах та на Підкарпатті по-
явилися перші вишкільні відділи Української Народної
Самооборони (УНС). В той час вже існувала УПА під ко-
мандою Дмитра Клячківського — «Клима Савура» — на
Волині та Поліссі, т. зв. «Райхскомісаріят Україна». На
цих північно-західних українських землях існували вій-
ськові відділи Організації Українських Націоналістів —
Самостійників-Державників (ОУН(с-д)) вже в 1942 році,
які приступили до відкритої війни з німцями починаючи
з лютого 1943 р. Терен Галичини, який входив до німець-
кої Генеральної Губернії, початково уважався запіллям,
яке мало забезпечувати УПА кадрами, постачати боєпри-
пасами та поживою».
Підсумовуємо: наприкінці 1942 — в першій половині
1943 р. на території Волині та Полісся діяли три не пов’яза-
ні між собою партизанські групи — дві під «брендом» УПА,
одна — УНС.
120
До слова, автор передмови до 18-го тому «Літопису УПА»
та ресурсу «Реєстр старшин УПА, провідників ОУН та чле-
нів УГВР»: http://forum.ottawa-litopys.org
99
За твердженням Содоля, на їх формування, підпорядко-

ваність та діяльність суттєво вплинули два фактори:
— кампанія, підтримана ОУН, з формування дивізії
«Галичина» (що «грозило відходом сільського121 бойово-
го елементу до СС-дивізії «Галичина»);
— ковпаківський рейд, особливо перехід його об’єд-
нання до Карпат — «терен надзвичайно догідний для
партизанки»122.
Тільки під впливом цих двох факторів, пише дослід-

ник, «провід ОУН(с-д) рішився створити військові підроз-
діли в Галичині. Документ про це, — відзначає автор, — не
зберігся, можливо, його було ухвалено в червні123, але до
виконання приступили аж у липні, коли Ковпак був уже
в Карпатах. Тому ці перші відділи УПА спрямовано на виш-
кіл у Карпатах, але під назвою УНС, щоб хоч хвилево дезорі
єнтувати німців. Організацією УНС зайнялись військові ре-
ференти різних щаблів теренової сітки ОУН(с-д)».
«Попервах, — пише він далі, — було організовано три
вишкільних школи «Чорні чорти», «Гайдамаки» та «Курінь
ім. Кривоноса... крім вишкільних баз у Карпатах організу-
вали також бойові відділи особливого призначення (ВОП)».
Але кому вони підлягали і ким їх, власне, було організова-
но — з цього тексту не ясно.
121
Підкреслення моє. — Д. Я.
122
«Карпатський рейд» С. Ковпака тривав від 12 червня до
21 жовтня 1943 р.; чисельність цього партизанського за-
гону — 1517 осіб.
123
Тобто до початку рейду.
100
Розділ 5
Далі дізнаємося: «Головним командиром УНС та шефом

крайового штабу ОУН(с-д) 1943 р. в Галичині був пор(учик)
Олександер Луцький-«Андрієнко». І, увага! тільки «у ли-
стопаді 1943 року підпорядковано УПА та УНС централь-
ному військовому керівництву під командою підполковни-
ка Романа Шухевича — «Тараса Чупринки», який прийняв
пост Головного командира УПА та реорганізував військову
структуру. Волинсько-Поліська УПА стала УПА-Північ, вій-
ськові відділи осередніх земель об’єднано в УПА-Південь,
а галицьку УНС переіменовано в УПА-Захід. Терен УПА-
Захід був поділений на військові округи (ВО), які були в ос-
новному територіяльно ідентичні з тодішнім організацій-
ним поділом ОУН(с-д) на області. Таким чином, у Карпатах
була ІV ВО (Станіславівська область та Буковина) і V ВО
(Дрогобицька область)»124.
Загалом висновки П. Содоля збігаються зі свідчення-
ми Миколи Лебедя. «Щоб не дати Ковпакові опанувати
Карпати, окремим Наказом Проводу Організації формуєть-
ся на терені Галичини «Українська Народна Самооборона»
(УНС), — повідомив «Урядуючий провідник». Цю назву
впроваджено з тактичних мотивів, щоб обдурити німців
принаймні на початку, що це не УПА, а тим самим створи-
ти хвилево один тільки явний фронт». «Окремі відділи цієї
УНС, — веде він далі, — формуються впродовж двох тижнів
після ухвалення вищезазначеної постанови».
124
«Говерля». Книга перша: Звіти та офіційні публікації. —
Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1990. — 321 с. — С. 7— 9.
101
Але ким, де, коли і в якій кількості — невідомо. Просто

«формуються» і все. Далі ці загони, призначені для вій-
ни з «ковпаківцями», «приспішеним маршем» перекида-
ються «Командою УПА» до Карпат. І тут «першим явним
протинімецьким виступом УНС-УПА в Галичині був при-
готований і виконаний успішний наступ в липні 1943 р.
в Святославі біля Сколя на карний табір української молоді
з «Бавндінсту»125.
Звертаю вашу увагу: мішенню новосформованих заго-
нів стали не червоні партизани, а невідомий «карний табір
української молоді», призначеної для примусових робіт
у Німеччині.
Натомість рядові учасники подій на власні очі бачи-
ли картину, дещо відмінну від описаної вище: «невели-
кі законспіровані відділи в горах», яким «надано назву
УНС (Українська Народня Самооборона)», було створено
в Карпатах у червні. Перша їх сутичка з «більшовицькою
партизанкою відбулася в с. Боршники Товмацького пові-
ту»126. Якщо вірити цитованому мемуаристу, то відомий
бій біля «Чорного лісу» (між селами Посіч127 і Завій128),
який тривав з перервами від 27 листопада до 24 грудня
1943 р., вели саме загони УНС, а не УПА. Інші бої УНС було
проведено біля с. Недільна Самбірського р-ну (4 грудня)
та в районі селищ Кельна, Слобода, Липа129 (11—12 грудня).
125
Лебідь М. УПА. Українська Повстанська Армія... — С. 49, 51.
126
Селище Бортники, тепер Тлумацький район Івано-Фран-
ківської області.
127
Тлумацький р-н Івано-Франківської області.
128
Калуський р-н Івано-Франківської області.
129
Калуський р-н Івано-Франківської області.
102
Розділ 5
Вже в січні наступного 1944 року повстанці з УНС «за на-

казом Головного Військового Штабу» увійшли до складу
УПА-Захід130.
Версія 7
Ще одну УПА, яка згодом стала
називатися УПА-Північ і діяла на те-
риторії Рейхскомісаріату «Україна»,
окремого адміністративного утво-
рення, яке мало окремий «право-
вий» статус (читаємо: терористич-
ний режим), відмінний від дистрик-
ту «Галичина», що увіходив до т. зв.
Генеральної Губернії. Цю, «волин-
Михайло Медвідь
ську», УПА очолювали відомі вже вам («Карпович»,
Д. Клячківський — командир, заступ- «Кременецький»
та ін., 1913/1914—
ник — Михайло Медвідь, начальник 1945 рр.).
штабу — Л. Ступницький, начальник Суспільне надбання
оперативного відділу — М. Омелюсік («Поліщук»), заступ-
ник — С. Кульжинський131. Усього 12 осіб.
Атмосфера, в якій вона творилася, намальована на
сторінках центрального друкованого органу ОУН(б).
А. Борисенко в статті «На шляхах збройної боротьби.
130
Левенко Г. Нарис історії боротьби Української Повстан
ської армії (УПА) // Літопис Української Повстанської
Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Кни-
га перша. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1976. —
255 с. — С. 48—51.
131
Біографічні дані, псевдонім не встановлено.
103
Українська Повстанська Армія (УПА)» пише: «У відповідь

на жорстокий національний та соціяльний гніт україн-
ський селянин, щоб боронити своє та своєї сім’ї життя пе-
ред нападом німецьких посіпак та кровожадних енкаведи-
стів з большевицьких партизанських банд, щоб охоронити
свій дорібок від грабунків, щоб не дати видерти своїм ді-
тям останнього куска хліба — випорав дбайливо захований
кріс з набоями та, злучившись з такими ж, як сам, одно-
сельчанами, створив перші збройні відділи самооборони132
Української Повстанчої Армії, готовий до загину битись
в обороні своєї справи»133.
Тепер читаємо розділ «Північно-Західні українські зем-
лі. Збройна самооборона українського народу». Укладачі
«Літопису» навмисне відзначили: це — «найраніш відомий
нарис постання й боротьби УНА на Волині і Поліссі...»134.
Отже, можемо припустити, що це не стільки фантазія ком-
пілятора, скільки офіційний погляд регіонального керівни-
цтва оунівською пропагандою:
132
Підкреслено автором статті.
133
Літопис Української Повстанської Армії. Том 24. Ідея і Чин.
Орган Проводу ОУН, 1942—1946 рр. Передрук підпільного
журналу. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1995. —
590 с. — С. 47, 90—91, 134—141, 223—237, 244.
134
Написаний наприкінці травня або на початку червня
1943 р. текст є компіляцією звітів політичної референту-
ри ОУН(б) та інформативно-розвідувальної служби УПА на
Волині та Поліссі. Автор — Володимир Макар («Вадим»),
співробітник відділу інформації та пропаганди при про-
воді ОУН(б); керівники — Михайло Полідович («Карпат-
ський») і Мирослав Прокоп («Володимир»).
104
Розділ 5
— «...почали вже в 1942 р. творитися самочинно в лі-

сах гуртки переслідуваних німцями українців, що були
ворожо наставлені і до німців, і до червоних. Ці гуртки
стали зав’язком теперішньої УПА...»;
— «перші організовані виступи відділів УПА припа-
дають на лютий — березень 1943 р.», коли «вдарили на
червоних в околицях Сарн, Столина і Володимерця»135;
— масовий перехід української допоміжної поліції на
бік УПА стався «між 15 березня і 10 квітня з наказу Голов-
ного Командування Української Повстанської Армії»136.
Останнє свідчення підтверджує незалежне джерело:
українська допоміжна міліція відійшла до лісу у березні
1943 р.137
В інших місцях процес народження селянських відділів
самооборони, які згодом почали перебирати на себе назву
«Українська Повстанська Армія», мав такий вигляд в часі та
просторі:
Холмщина, 1942—1943 рр.: «Початок збройних відділів
у підпільній Холмській окрузі, яка складалася з двох пові-
тів — Грубешівського і Белзького, треба шукати в 1942—
135
Сучасна Рівненська область.
136
Літопис Української Повстанської Армії. Том 5. Волинь і По-
лісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учасни-
ків. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. —
С. 16—19.
137
Лебідь М. Часи німецької окупації в Матіївському районі
(Спогади кол. Голови районової управи) // Літопис Україн-
окупація. Книга третя. Спомини учасників. — Вид-во «Лі-
топис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. — C. 212—214.
105
1943 рр. як реакцію на польські акції проти українського

населення на цих теренах. Це булі різні боївки, які оперува-
ли в різних районах цього терену... У травні 1943 р. у тере-
ні діяла боївка «Карпа» (ст. бул. Павло Пилипчук, загинув
21 грудня 1944 р.)138».
Волинь, березень: «Вночі 20 березня 1943 р. пере
йшов у підпілля весь (організований у Луцьку курінь
ім. Є. Коновальця чисельністю у 320 осіб, про який ми вже
згадували) ...з усім своїм майном і став куренем УПА».
Очевидець, безпосередній учасник події, згадує про «дві
підпільні старшинські наради», на яких розглядалися пи-
тання «оборони українського населення» і на яких допо-
відав Шухевич. Підкреслюю: перші наради, на яких тільки
розглядалося питання організації збройної боротьби, від-
булися 1943-го, а не 1942-го.
Причина проведення таких нарад — аж ніяк не ініціати-
ва територіального керівництва ОУН(б). Насправді, «...беш-
кети більшовицьких партизан і ліквідації ними свідомих
українців були однією з основних причин організування
українських самооборонних відділів 1942 р., що взим-
ку 1942—1943 рр. розрослися на широкий повстанський
рух УПА на цілій Волині, а згодом — на інших територіях
України». За цим самим свідченням, станом на 31 грудня
1943 р. командиром УПА-Північ був Дмитро Клячківський
(«Клим Савур»)139.
138
Сотенний відділу 100 «Вовки-2» ВО-6 «Сян», ВО-2 «Буг».
139
лісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учасни-
ків. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. —
С. 98, 101, 103, 119, 128.
106
Розділ 5
Саме з його ім’ям пов’язана одна з найжахливіших подій

1943 р. «Волинська трагедія».
Тепер поглянемо на «волинську УПА» очима її команду-
вання.
Перечитаємо спомини Омелюсіка — начальника опер-
відділу штабу «армії». Оперативний відділ — це основа ос-
нов штабу будь-якого рівня. Саме оперативний відділ несе
відповідальність за планування основної військової функ-
ції — бойових завдань. Він чесно визнає: «Вся канцелярія
Штабу УПА Волинь-Полісся складалася з однієї скринь-
ки, головним чином з мапами, що часто носив її на плечах
один-єдиний писар, що був на цілий штаб. Потрібні ж се-
кретні папери та шифр носили в своїх торбинах начальник
оперативного відділу та начальник штабу».
Безпосередніх поштовхів до початку збройної антині-
мецької боротьби, на думку Омелюсіка, було декілька. Різні
мемуаристи акцентують увагу на трьох.
Перша: «гасло «Україна — це свята земля будучності ні-
мецького народу» було тією провідною зіркою, на яку вже
орієнтувалися всі розпорядження німецької адміністрації».
Друга: «терор, який німці зміцнили з початком
1943 року (масові розстріли в Рівному 8 березня 1943 р.,
в Крем’янці — 23 лютого 1943 р. та інші)», які «спричинили
до народження жадоби відплати та кипучої ненависті. Так
постала потенціальна УПА».
Третя: невимовна трагедія: «винищення літом 1942 р.
в бестіяльський140 спосіб всього жидівського населення по-
140
Диявольський.
107
казало, на що здібні німці, коли їм треба буде винищити не

тільки поодиноких людей, але й цілу націю»141.
Основними супротивниками цієї «потенціальної
УПА», — вказує Омелюсік, — виступали німці, «червоні
москалі», «польські наїзники». Останні, за словами мему-
ариста, «прилучалися» або до німців, або до «червоних».
«На канібальські звірства142, — обґрунтовує він, — треба
було відповідати сильними дошкульними ударами».
Фактична війна з німцями, — за його твердженням, — по-
чалася вже в березні 1943 р., між 1-м та 18-м числом. При
цьому, — уточнює він, — фактор рейду Ковпака, на якому
наголошують деякі інші мемуаристи, особливого значен-
ня не мав, оскільки головною метою червоних диверсан-
тів було «знищення нафтових споруд на Дрогобиччині»,
а сам рейд ковпаківців був «рейдом пропагандивно-теро-
ристичним».
Зауважимо: «всенародний» характер «народній само
обороні» на цьому етапі додавала й публічна пропаганда
цілей і методів їх досягнення.
У другій половині 1943 р., — пише він далі, — УПА «за-
рисувалась» на території «цілої Волині з промінюванням на
Поділля та на Київщину». Місце «постою» цієї УПА — УПА-
Північ — в районі села Великий Стидин Костопільського
141
Детальний опис цього голокосту див.: Борисенко А. С. На
шляхах збройної боротьби. Українська Повстанська Армія
(УПА) // Літопис Української Повстанської Армії. Том І. Во-
линь і Полісся. Німецька окупація. Книга друга. — Вид-во
«Літопис УПА». — Торонто, 1977. — 255 С. — С. 161—198
та ін.
142
Тобто німців, поляків та «червоних москалів».
108
Розділ 5
повіту143. «За оцінкою штабу, — уточ-

нює Омелюсік, — ефективна сила УПА
на Волині в другій половині 1943 р.
виносила около 20 000 озброєних
людей, до яких належали організова-
ні курені і теренові частини (від роя
до сотні)»144. Висновок Володимира
Макара, який у 1943—1944 рр. пра-
цював у редакції підпільної радіо
станції «Вільна Україна» в Карпатах:
Володимир Макар
«Самооборона українського населен- («Вадим»,
ня Волині і Полісся від грабіжницько- 1911—1993 рр.).
терористичних нападів більшовиків
і німців стала всенародним рухом»145.
Перевіримо свідчення за допомогою відомих оригі-
нальних документів УПА того періоду. Звернімо увагу на-
самперед на їхні дати та підписи. Перший з них, «Відозва
до українців», яка починається словами: «Вже два роки па-
лає на наших землях кривава війна, яку ведуть між собою
московський та німецький імперіалізм за те, щоб панувати
в Україні, за те /щоб/ безконтрольно грабувати та визиску-
143
Тепер Костопільський р-н Рівненської обл.
144
Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 р. // Літопис Української
Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька оку-
пація. Книга перша. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто,
1976. — 255 с. — С. 19, 22—27, 37, 38.
145
Вадим. Із дій всенародної самооборони на Волині й Поліс-
сі // Літопис Української Повстанської Армії. Том І. Волинь
і Полісся. Німецька окупація. Книга друга. — Вид-во «Літо-
пис УПА». — Торонто, 1977. — 255 с. — С. 34.
109
вати її багатства, за те, щоб по своїй вподобі використо-

вувати її людські сили». Дата — 20 травня 1943 р. Підпис:
«Головна Команда Української Повстанчої Армії».
Другий, датований 15 серпня того ж року, має заголо-
вок «Розпорядження в земельній справі Головної Команди
Української Повстанчої Армії як найвищої й одиноко-суве-
ренної влади на звільнених землях». Суть викладено в пер-
шому ж пункті: «Всі землі з їх водами, наземними і підзем-
ними багатствами України становлять добро Українського
Народу». Підпис: «Командир Української повстанчої армії
Клим Савур».
Наступний за часом наказ має порядковий номер 8
і дату 27 серпня 1943 р. Підписи: «Командир Української
Повстанчої Армії» Клим Савур, «Шеф військового штабу
полк/овник/ Гончаренко». Цей наказ, «нав’язуючись до
військових традицій нашого славного минулого з давніх
часів і з часів визвольної боротьби рр. 1918—1922 армій
УНР і УГА» запроваджує офіційну назву всіх вояків УПА —
«козаки» у сухопутних і морських146 військах.
Що привертає увагу в цих документах? По-перше, ідео-
логічна прив’язка УПА до УНР і ЗУНР, спадкоємство від яких
1941 р. категорично відкидала група Бандери. По-друге,
вояки називають себе «Повстанча» Армія, а їхні видавці —
«Повстанська».
Ще один серпневий наказ, від 30-го числа, чомусь та-
кож має 8-й порядковий номер: «Окружним, надрайоновим,
районовим і сільським командантам запілля» про «негайну
146
Відомостей про існування морських підрозділів УПА на
момент написання цього тексту не виявлено.
110
Розділ 5
організацію самооборони». Інструкція, яка додавалася до

наказу, містила, зокрема, такий пункт: «В самому селі нехай
кожна хата, клуня, погребник, пліт буде фортецею, з яких
бити ворога кулею, сокирою, вилами, окропом і гарячою
смолою», а також рекомендації щодо заходів «протипові-
тряної оборони147», «розвідки та зв’язку». Інструкція визна-
чала й ворогів, яких треба було «бити кулею, сокирою, ви-
лами, окропом і гарячою смолою: 1) німців, 2) поляків, що
є на услугах німців і большевиків, 3) більшовицькі банди на
північних наших землях».
Ще один наказ від 11 вересня: «Вплинути на селян, щоби
всіма можливими способами заховали хліб та інші харчові
продукти. Також полотно, одіння і все, що ворог може при
несподіваному наскоку забрати... Хати очистити теж з хат-
ньої обстановки. Хати можуть бути попалені... Подбати, щоб
кожен селянин, крім хати, виготовив собі добру землянку на
мешкання на зиму. Хата згорить, землянка заступить хату».
З 20 вересня (Ч(исло) 4—5) 1943 р. з’являються нака-
зи «Остапа», «Шефа Політичного Штабу групи «Заграва»,
однієї з груп «УПА-Північ». Накази стосуються призначень
шкільних референтів, ремонту шкіл, забезпечення їх пали-
вом на зиму, запровадження медичного огляду дітей, цензу-
ри книжок, профілактики можливих пошестей серед насе-
лення, затвердження штатів окружних шкільних управлінь
і т.п. Останній має номер 35 і датований 7 жовтня 1943 р.
Наказ № 17 від 28 жовтня 1943 р., підписаний Савуром
і Гончаренком, зобов’язував «припинити всі дії проти руму-
147
Відомостей про існування підрозділів протиповітряної
оборони УПА на момент написання цього тексту не вияв-
лено.
111
нів, мадярів, словаків, латвійців та інших, які перебувають

на нашій території і з примусу під німецьким терором ви-
конують німецькі накази»148.
26 листопада 1943 р. «Наказ ч. 22. Командирам груп,
командантам запілля, політкерівникам, Українському
Червоному Хрестові» востаннє підписано «Командир
Української Повстанчої Армії Панас Мосур»149. А наступ-
ний датовано аж 14 січня 1944 р.: «Наказ ч. 27 Командирам
груп, командирам воєнних округ, референтам СБ150 в зв’яз-
ку з сьогоднішнім нашим положенням». Він зобов’язав
«дати більші можливості в роботі апаратові СБ» та «всіх,
що працюють в рядах УПА, співпрацювати з СБ». Підпис:
«Командир УПА-Північ Панас Мосур»151.
Висновок: УПА, головним командиром якого, принайм-
ні від середини серпня, був Клячківський, публічно оголо-
сила про своє існування лише в травні. І тут виникає на-
ступне питання: чому головний командир УПА, який ко-
мандував нею щонайменше від 15 серпня і щонайпізніше
до 26 листопада, раптово став командиром лише однієї з її
складових частин? Що сталося за цей час?
148
Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал
Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» — Головний Командир
УПА. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто-Львів, 2007. —
560 с. — С. 135—140, 147, 153.
149
Ще один псевдонім Д. Клячківського.
150
Служби безпеки «ревпроводу» ОУН.
151
Літопис УПА. Том 2. Нова серія. Волинь і Полісся: УПА та
запілля. 1943 —1944. Документи і матеріали. Вид-во «Лі-
топис УПА». — Київ-Торонто, 1999. — 773 с. — С. 3—5,
42—43.
112
Розділ 5
Відповідь на це питання дав один

з організаторів Української народ-
ної самооборони Олександр Луцький.
Дав, підкреслюю, перебуваючи в
МДБ-істській катівні, вийти з якої йому
не судилося.
На допиті в серпні 1945 р. він по-
відомив, що Провід ОУН152 у жовт-
ні 1943 р. відрядив Шухевича на
Волинь, «надавши йому необмежені
повноваження в питанні проведен-
ня реорганізації та зміни керівни- Олександр Луцький
цтва крайовим «проводом» ОУН». По («Беркут»,
«Андрієнко» та ін.,
поверненні Шухевич дав Проводові 1910—1943 рр.).
(грудень 1943 р.) «позитивну оцінку Джерело: http://
history.org.ua/
діяльності ОУН-УПА на Волині і ви-
знав, що робота на Волині організована і провадиться на-
багато краще, ніж в Галичині». Він також дав позитивну
оцінку Клячківському, заявивши, що Клим Савур «серед
учасників УПА користується великим авторитетом»153.
Версія 8
Наприкінці 1943 р. було створено Головне команду-
вання (ГК) УПА154 на чолі з Шухевичем, «що мало завдання
152
З протоколу допиту неможливо зрозуміти, який саме
«Провід» і якої саме ОУН мав на увазі бранець.
153
Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя і боротьба ге-
нерала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис УПА». —
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 424, 425.
154
Вірогідно, восьма за рахунком, якщо вважати УПА Буль-
би-Боровця першою.
113
об’єднати повстанські відділи всіх земель України». Тобто

це восьма УПА за рахунком, якщо вважати УПА Бульби-
Боровця першою?
Досі доступні документи, на мою думку, підтверджують
таку версію: ГК цієї УПА почало формально діяти в січні
1944 р... Дотеперішнє волинське ГК УПА було переіменоване
на крайове командування УПА-Північ. Крім нього повстали
крайові команди УПА-Захід, УПА-Південь і УПА-Схід»155.
Неузгодження в споминах Петренка зрозумілі: в кон-
кретних обставинах місця і часу було не до ведення хро-
нологічних довідників: «фотографування, писання щоден-
ників, роблення нотаток, приватна кореспонденція в під-
піллі, з огляду на конспірацію, були строго заборонені...
Матеріялом, що відносився до дій ОУН і УПА, як-от звіти,
фотографування окремих подій і т. п., займались спеціяльно
155
Петренко Р. («Юрко», «Омелько») За Україну, за її волю.
(Спогади). Літопис Української Повстанської Армії. Том
27. Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1997. — 277 с. —
С. 100—104, 116, 118, 123, 124, 129, 131, 146, 167, 201, 204.
Мемуарист також дезавуює відомості, які було опубліко-
вано по війні П. Мірчуком, оскільки цей «визначний член
ОУН(б) з початком німецько-совітської війни був ув’язне-
ний і перебував в концентраційному таборі. Події, зв’яза-
ні з формуванням і діями Української повстанської армії
на Волині, чи в Галичині, не були йому безпосередньо ві-
домі». — Там само. — С. 121 та ін. Наприклад, П. Мірчук
стверджував, що «цілістю дій і, головне, організаційною
розбудовою керує уповноважений делегат КВШ при Про-
воді ОУН полк. Шелест, відомий теж під псевдами Конрад
і Зов (справжнє прізвище: Василь Сидор), як перший Шеф
Штабу УПА (Північ)». Але ця інформація не підтверджуєть-
ся відомими мені матеріалами.
114
Розділ 5
уповноважені люди, архіварі-літописці, які такі матеріали

збирали, впорядковували, доповняли і переховували»156.
Мемуари він писав в еміграції, через кілька десятиліть
після тих подій. Спробуємо уточнити його відомості, зіста-
вивши з іншими джерелами. В цьому випадку — із мате-
ріалами інших мемуаристів та із документами УПА першої
половини 1943 р.
Безпосередній учасник подій, який відобразив їх по гаря-
чих слідах, запевняв: в березні 1943 р. «німецька влада роз-
почала ліквідацію української міліції, поголовно заарешто-
вуючи міліціонерів по станицях та спроваджуючи їх за дро-
ти в табори по великих містах». Приблизно в той самий час,
тобто в лютому—березні, «український селянин... випорпав
дбайливо захований кріс з набоями та, злучившись з таки-
ми ж, як сам, односельчанами, створив перші збройні відді-
ли самооборони Української Повстанчої Армії, готовий до
загину битись в обороні своєї правди». І далі: «Тим часом
твориться Головна Команда УПА та Команди поодиноких
груп». Далі мемуарист перераховує десятки сіл на території
Костопільщини, Крем’янеччини, Ковельщини, Дубенщини,
Луччини, а також на Волині, Поділлі, Поліссі, Житомирщині,
Київщині, охоплених селянськими виступами.
Версія 9
Ще один мемуарист, на той час керівник СБ ОУН на
ПЗУЗ, пише до брата, який тоді був у збройному підпіллі
в Карпатах: «маючи кілька вільних днів», захотів побачити,
«як дихає “Галіція”».
156
Там само. — С. 169.
115
Побачене справило на автора гнітюче враження: «вер-

таю туди, де розмах, революція прибрала направду гранді-
озних розмірів. Ці два дні зробили на мене паршиве, при-
гнітаюче враження... народ животіє, а не живе». По повер-
ненні з Генеральної Губернії до Райхскомісаріату (тобто зі
східної Галичини на Волинь) він остаточно переконався:
«Повстанчу акцію на північно-західних землях і частинно
на східних теренах ми мусили почати. Причини дві: поча-
ли множитись отаманчики, як Бульба-Боровець, а з другої
сторони — червона партизанка почала заливати терен.
Отже, коли би ми не почали повстанчої акції, то не мали б
що робити. Є ще і третя, морального характеру. Почулись
голоси: «Де ж той провід? Чому не дає зарядження бити
німців?» Тепер ми тим балакунам заткали роти, а рево-
люцію усуспільнили. Тягар боротьби возложили на плечі
усього суспільства, хоче воно того, чи ні, мусить нести його.
Значить — тотальна революція»157.
Матеріал «До початків Української Повстанчої Армії»:
«Хто вони, ці народні месники? Вони виросли з гущі наро-
ду. Це ті селяни і робітники, яким спалено хату, зруйновано
дорібок, вистріляно родину. Це ті шуцмани, яким вистрі-
ляно товаришів і яких замкнено за колючі дроти. Це ті ба-
таліонщики, яким велено стріляти своїх батьків, матерей,
сестер та братів. Це вкінці ті урядники, яким за їх працю
викопано яму, куди мали лягти разом з родиною. Вони всі
157
Макар В. До початків УПА. Лист з Волині // Літопис Україн-
ської Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Німецька
окупація. Книга друга. — Вид-во «Літопис УПА». — Торон-
то, 1977. — 255 с. — С. 43, 44.
116
Розділ 5
пішли в ліс, об᾽єднані великою ідеєю любови до свого на-

роду і своєї батьківщини та ненавистю до гнобителів-чу-
жинців»158.
Читаємо далі. «Рік 1942 пройшов ще в підготовчих пра-
цях для розгортання відкритого збройного спротиву... На
початку березня 1943 р. українська поліція, за виїмком не-
багатьох осіб, захопивши всю зброю, яку посідала і яку мала
під своєю охороною, пішла в ліс. Це були основні кадри сяк-
так вишколених людей для розгортання більших відділів
УПА».
Версія 10
Всі вищенаведені тут (а також в інших мемуарних дже-
релах) відомості радикально суперечать інформації ні-
мецьких звітів.
Р. Гейдріх, керівник поліції безпеки та СД, 14 січня
1942 р.: «ОУН у Херсоні. Прихильники Бандери згуртували-
ся біля першого командира са-
мооборони Конрада... Нібито
для організації відділів само-
оборони відбувалися збори
(2000 осіб) з пропагандою,
летючками й закликами до ак-
тивної співпраці, вони не мали
великих успіхів, бо населення
в цих справах не зорієнтоване Райнгард Гейдріх
(1904—1942 рр.).
і не бажає організацій». Суспільне надбання
158
117
Звіт від 4 лютого: «Виявлені попередньо зв’язки між

НКВС і ОУН дуже близькі і дуже складні»159.
Звіт від 16 жовтня: «Український рух спротиву» згадує
летючку щодо «негативного ставлення до червоних парти-
зан»; «в околицях Горохова знайдено летючку, підписану
Бандерою, в якій є заклик до українців самим визволятися
від божевільних німців»; «арештовано вчителя з Тіверова»,
який віз до Києва бандерівську літературу, використовую-
чи при цьому фальшиве посвідчення; в Гайсині арештовано
7 осіб «за пропагандивну діяльність бандерівської групи»;
«в околицях Запоріжжя збільшилася активність бандерів-
ців»; арештовано 5 «мельниківців» у Києві та на Східній
Україні; арешт мельниківця у Кіровограді; у Кракові СД
схопила один примірник статуту ОУН(м).
159
Що означає ця фраза і яке реальне підґрунтя під собою
вона має, я не знаю.
Розділ 6
УПА: люди
Як їх називали?
Їх називали по-різному в різні роки.
Нагадаю: начальник штабу Верховного головнокоманду-
вання вермахту, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель
вживав такі вислови: «бандити», «терористи», «злочинці»,
«всілякий набрід», «напівкримінальні ідеалістичні елементи,
яких сьогодні чомусь прийнято нази-
вати патріотами» і щодо яких «немож-
ливо обійтись без найжорстокіших ре-
пресій». «Жорстокість і терор, — писав
він у передсмертних мемуарах, — мож-
на перемогти тільки ще більшою жор-
стокістю та безжалісним терором». За
словами пішли справи: перші накази
про запровадження «безжалісного те-
рору» щодо окупованих було видано Вільгельм Кейтель
вже влітку 1941 р. (1882—1946 рр.),
генерал-
У німецьких військових доку- фельдмаршал,
ментах вживалися такі дефініції: нацистський
злочинець.
Bulba-Partizanen;160 Bandera-Banden; Суспільне надбання
160
Останню за часом згадку про їхню діяльність знаходимо
у німецькому армійському звіті від 27 вересня 1944 р.
119
Die Ukrainischen Partizanen; UPA-Banden; Die «Banderowzy»;

Die «Bulbowzy»; Die «Melnikowzy»; UPA; UPA-Einheiten; Die
ukrainischen Partisanen (Banderowzi)161.
Радянські комуністи, окупаційна влада яких змінила
окупантів німецьких, вживали свої дефініції. Першу з них,
наскільки мені відомо, було запроваджено в обіг 15 липня
1943 р. Того дня в постанові Політбюро ЦК КП(б)У «Про стан
і подальший розвиток партизансько-
го руху в Україні» було вперше вжито
термін «українсько-німецькі націо-
налісти».
23 листопада 1944 р. очільник
УРСР Микита Хрущов на пленумі
ЦК підняв градус звинувачень на
адресу ворогів режиму, назвавши їх
«гітлерівцями-оунівцями». 1957 р.
Микита Хрущов постанова ЦК КПУ від 7 березня
(1894—1971 рр.),
голова Ради «Питання, пов’язані з поверненням
Народних Комісарів в західні області УРСР з місць ув’яз-
(уряду) УРСР
(1944—1947 рр.). нення і спецпоселення...» запровади-
Кат українського ла визначення «учасники оунівсько-
народу.
Суспільне надбання го підпілля та їх посібники»162. Такі
161
Літопис Української Повстанської Армії. Том 7. УПА в світлі
німецьких документів. Книга друга: червень 1944 — квітень
1945. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 122—144, 217.
162
Літопис УПА. Том 3. Нова серія. Боротьба проти УПА і на-
ціоналістичного підпілля: директивні документи ЦК Ком-
партії України 1943—1959. — Вид-во «Літопис УПА». —
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 91.
120
Розділ 6
кваліфікації визначали і характер дій щодо окупованих.

Але про це трохи згодом.
Такі та подібні їм визначення, очевидно, були нічим ін-
шим, як пропагандистськими кліше, покликаними обслуго-
вувати політичні цілі певних політичних сил, а саме: призна-
чати винних, іменувати героїв тощо. А не з’ясовувати правду.
Місцеві українці, природно, послуговувалися назва-
ми іншими. 22-річна на той час Варвара Николаюк: «У нас
називали УПА «наше військо» або «повстанці». Назву
УПА люди мало вживали»163. Іван Герасимів (1925 р. н.),
уродженець с. Борники сучасного Тлумацького району
Івано-Франківської області: «Десь в середині листопада
1943 року я перший раз у моєму житті побачив справжніх
українських повстанців, молодих, веселих і добре озбро-
єних воїнів нашої рідної землі»164. Один з тих повстанців
в свою чергу пригадував: «бандьорами» їх називали тільки
червоні партизани165.
163
Николаюк В. У Володимир-Волинському повіті. Пережи-
вання жінки-селянки під час боротьби з УПА // Літопис
УПА. Том 5. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Книга
третя. Спомини учасників. — Вид-во «Літопис УПА». — То-
ронто, 1984. — 307 с. — С. 253.
164
Літопис Української Повстанської Армії. Том 29. («Палій»).
З юнацьких мрій — у ряди УПА (Спогади ройового УПА). —
Вид-во «Літопис УПА». — Торонто-Львів, 1999. — 331 с. —
С. 21.
165
Новицький С. У змаганнях за волю української землі //
Літопис Української Повстанської Армії. Том 5. Волинь
і Полісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учас-
ників. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1984. —
307 с. — С. 188.
121
Правовий статус вояків УПА

У паралельних до світу пропагандистського існують
світи інші. Наприклад, світ правових норм, втілених у за-
конах. В цьому випадку норм національного (радянсько-
го, американського, німецького, польського і т. д.), а також
міжнародного права, які діяли на той момент.
Перечитуючи тисячі сторінок, надрукованих після «офі-
ційної» дати заснування УПА, жоден із відомих мені дослід-
ників не поставив перед собою простого питання: яким був
правовий статус бійців УПА? Або: ким були/ НЕ були бійці
УПА в правовому сенсі?
Наприклад: чи не були вони «воюючою стороною» у
Другій світовій війні? Ту війну вели держави та їхні коа-
ліції. Тобто «воюючими сторонами» були країни «Вісі» —
Німеччина, Італія, Японія, Угорщина, Словаччина, Румунія
з одного боку. А з другого — дивна коаліція «західних
демократій» (США, Франція, Велика Британія, країни
Британської Співдружності та інші) й комуністичного
СРСР, який мав за стратегічну мету ті демократії знищити.
«Воюючою стороною» в тій війні були, наприклад, ра-
дянські та польські партизани. Вони воювали в уніформах
держав, яким присягли. Ті держави були суб’єктами міжна-
родного права, мали легітимні уряди, і т. д., і т. п. У випадку
УПА, держави, якій би вони присягли, не існувало в при-
роді. Правда, якась кількість її бійців присягла свого часу
СРСР або Польській Республіці. Якщо вони потрапляли до
радянського або польського полону, розмова могла бути і,
як правило, була дуже короткою.
Повної статистики щодо цього ми не маємо, але прикла-
ди досить красномовні. Так, у 1944—1945 рр. «українців,
122
Розділ 6
звинувачених у належності до УПА,

судили, залежно від періоду, польові
суди ІІ Армії Війська Польського166
або гарнізонні суди».
За неповними даними 1944 р. було
засуджено двох, в 1945 р. — 58 (стра-
чено 53). З 22 квітня до 16 вересня
1947 р. «троє суддів цього суду у тер- Інсигнія Польської
міновому порядку засудили 315 осіб, армії Людової (LWP).
Джерело:
в т. ч. 173 до смертної кари. У після https://uzbrojenie.
воєнній історії польського судівниц- fandom.com/pl/
тва не було випадків застосування репресій у такому мас
штабі щодо учасників збройного підпілля й цивільного на-
селення».
Останній смертний вирок було винесено 8 березня
1961 р. у Перемишлі щодо командира вже відомого вам
Івана Шпонтака. Вирок спочатку замінили на довічне, зго-
дом на 25 років ув’язнення. Звільнений із в’язниці 4 ли-
стопада 1981 р., він став «останнім ув’язненим у Польщі
з вояків УПА, що найдовше перебував у в’язниці». Всього,
за даними «Центрального Правління Карних Закладів мі-
ністерства Правосуддя», станом на 1990 р. в комуністичній
Польщі в 1944—1956 рр. «було засуджено на смерть і стра-
чено 2810 осіб»167 вояків УПА — польських громадян, укра-
166
Підпорядковувалася прорадянському маріонетковому
уряду.
167
лі польських документів. Книга перша. Військовий суд
Оперативної групи «Вісла». — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто, 1992. — 270 с. — С. 17, 19—21, 23.
123
їнців за походженням. До слова, кількість знищених кому-

ністами українців-громадян СРСР не підраховано й досі.
Натомість українці, які воювали в арміях країн-перемож-
ниць, зокрема США, Австралії, Канади, відомі поіменно. Їхні
портрети прикрашають «Зали Слави» у національних і міс-
цевих музеях та експозиціях, присвячених Другій світовій.
Воювали українці також і в Червоній армії, і у вермах-
ті, і в арміях інших країн — ця тема виходить за межі цієї
скромної розвідки і ще чекає на свого зацікавленого до-
слідника. І в кожній із цих армій мали свій, чітко визначе-
ний правовий статус.
На чому він ґрунтувався? — запитаєте. Відповідь буде
простою, але довгою: на нормах міжнародного права, яке
діяло на той час.
Комбатанти: визначення
Розбираючи у фондах Українського Національного
Музею (УНМ) архівні матеріали, перевезені за океан укра-
їнцями, які в молоді роки зв’язали кров’ю своє життя з УПА,
зауважив, що називали вони себе маловживаним в Україні
словом «комбатант» (тобто «той, хто воює»).
Хто такі ці «комбатанти»? Борці? Вояки? Невдала каль-
ка з англійської? Потягнув словника з полиці: «Комбатанти
(фр. combattant — воїн) — в міжнародному праві особи, що
входять до складу збройних сил воюючої сторони і на яких
поширюються закони та звичаї війни. К. — це також особо-
вий склад ополчень, організованих добровільних загонів,
учасники Руху опору, волонтери»168.
168
Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000. — С. 538.
124
Розділ 6
Міжнародне право відріз-

няє комбатантів від комбатан-
тів незаконних. Останні — це
«цивільна особа, яка безпосе-
редньо бере участь у військо-
вому зіткненні в порушення
Міжнародного гуманітарного Український Націнальний
музей, Чикаго, Іллінойс,
права (тобто і Ґаазьких кон- США. Джерело: УНМ
венцій, зокрема) і може бути
затримана або переслідуватися судом згідно із внутрішнім
правом держави, яка таку особу затримала. Незаконним
комбатантом визнається людина, яка вчинила криміналь-
но переслідуване діяння і не відповідає статусу комбатан-
та... Незаконним комбатантом може бути визнана як особа,
що приєдналася до бойових дій, як не входячи формально
до складу армії або ополчення, так і діючи при здійсненні
диверсій у цивільному одязі або в складі ворожої армії».
Хтось може сказати: це все «теорія», яка мала (якщо
мала) не велике відношення до УПА. Такий сумнів має
право на існування, але він суперечить тисячам реальних
фактів тогочасного життя. Для прикладу розглянемо лише
один із них.
Комбатанти: реальність
У колекції УНМ зберігається альбом унікальних фото-
графій сотні УПА «Ударники-4» Володимира Щигельського.
Всі вони громадяни колишньої Польщі, абсолютній біль-
шості з них станом на 1 вересня 1939 р. не виповнилося
125
й 18 років. Під тиском «непереборних обставин» Другої сві-

тової, керуючись своїми уявленнями про правду і справед-
ливість, добро і зло, вони опинилися в лавах вермахту.
Після 21 червня 1941 р. — на радянсько-німецькому
фронті. За наявними даними, участі у бойових діях не брали.
Натомість були переформовані в охоронну поліційну час
тину. Сам Володимир Щигельський обійняв посаду заступ-
ника начальника поліції в східнословацькому Балигороді.
У військових злочинах проти цивільного населення укра-
їнці помічені не були. Переконливе свідчення: привітне
ставлення до повстанців під час їх рейду Словаччиною до
Західної Європи. Селяни запрошували їх на ночівлю і на-
віть на весілля. Зайвим доказом є одна із світлин у цьому
альбомі.
Для нашої розповіді важливо знати: 25 червня 1944 р.
Щигельський, член «мельниківської» ОУН, за наказом
«Орлана» — заступника провідника на той момент «банде-
рівської» (?) частини ОУН на Закерзонні Василя Галаси169,
відійшов із усім відді-
лом до Бандрівських
лісів. І далі, аж до поло-
ну, воював у лавах УПА.
У формі. У видимих зда-
леку українських інсиг
ніях. Носив відкрито
зброю. Підпорядковувся
Сотня УПА «Ударники-4». 1946 р. наказам вищого коман-
Джерело:
https://www.facebook.com/uvr2017 дира.
169
Про В. Галасу див. в одному з наступних розділів.
126
Розділ 6
Потрапивши до полону, не був

розстріляний без суду і слідства.
Спочатку його «провели» через вій-
ськовий трибунал, яким він і був
засуджений до вищої міри покаран-
ня на підставі польських законів як
колишній польський громадянин.
Увага: навіть комуністичний поль-
Василь Галаса
ський режим не сприймав поручни- (1920—2002 рр.).
ка УПА Володимира Щигельського Джерело: https://
www.istpravda.com.ua
як бандита! Його трактували як вій-
ськовополоненого: форми в тюрмі він не знімав, особисті
речі йому залишили аж до фатального кінця.
Так само судили й інших вояків УПА, яких енкаведи-
стам пощастило захопити живими. Були серед полонених
і їх вищі командири. Не було серед них хіба тих, хто УПА
формував та очолював. До слова, із цього питання навіть
у середовищі симпатиків Української Повстанської Армії
єдності як не було, так і немає. Ну а опонентів та ворогів
УПА це питання взагалі обходить.
Спробуємо розібратись.
Розділ 7
Скільки було комбатантів в УПА?
Свідчення причетних
Єдиної відповіді на ці питання до сьогодні не існує. Різні
джерела подають різні цифри, які різняться між собою на
порядки.
Легітимний останній
Головнокомандувач Р. Шухе
вич ніяких даних по собі
не залишив (або вони досі
утаємнені). Його можливий
наступник, Василь Кук, го-
ворить хіба про «багатоти-
сячні відділи УПА»170. Ніяких
відомостей про чисельність
Р. Шухевич (ліворуч) та О. Дяків.

170
Том 45. Генерал Роман Шухевич — «Тарас Чупринка» — Го-
то-Львів, 2007. — 560 с. — С. 475.
128
Розділ 7
В. Кук. 1960-ті рр. М. Лебідь з дружиною Дарією та

Джерело: https:// донькою Зоряною. Джерело: https://
www.istpravda.com.ua/ incognita.day.kyiv.ua/
УПА не залишив по собі й «Урядуючий провідник», тобто
фактичний і формальний лідер ОУН(б) на території України
в 1941—1943 рр. Микола Лебідь171.
Активний учасник збройної боротьби, один із засновни-
ків Української Головної Визвольної Ради (розповідь про неї
нижче) Лев Шанковський підрахував: станом на 31 грудня
1943 р. в лавах УПА 22 024 бійці, в т. ч. 4460 в УПА-Захід.
У квітні 1944 р. їх чисельність сягнула 17 710 осіб, на кі-
нець року — майже 30 000. Спираючись на документи УГВР,
Шанковський назвав цифри прямих втрат УПА: 20 000 за
10 років.
Професор Євген Онацький, один із провідних діячів
«мельниківської» ОУН, у свою чергу був переконаний: лише
під командуванням Боровця було 10 тисяч бійців. Це твер-
дження, однак, категорично заперечив Шанковський. Він
указав, що все населення Олевського району, на території
якого оперувала УПА Боровця, ледве нараховувало 48 тисяч
171
Що саме по собі дивно: адже від 1949 р. і до дня смерті
в 1998 р. він мешкав у США.
129
людей. На думку останнього, УПА

Бульби — це щонайбільше 700 осіб,
а чисельність загонів ОУН(м) — при-
близно 500.
Мирослав Прокоп, один із про-
відних діячів «бандерівської ОУН
(у 1943 р. — головний її ідеолог,
редактор друкованого органу «Ідея
Мирослав Прокоп і чин»), як один з редакторів 24-го тому
(1913—1993 рр.).
Джерело: https:// «Літопису УПА», вказує: за даними ке-
urb-a.livejournal.com рівництва, ОУН «мала вже приблиз-
но 12 тис. членів і 7 тис. юнацтва...
В часи найбільшої розбудови ОУН
і Української Повстанської Армії (УПА)
на переломі 1943—1944 рр. УПА мала,
за оцінкою американського істори-
ка Джона Армстронґа172, 40 тис. лю-
дей». При цьому М. Прокоп навмисне
Джон Александер
Армстронґ підкреслює: це чисельність тільки
Джерело: https:// ОУН(б)173. Виникає питання: а звідки за-
www.craigfuneral
home.com позичив цифру 40 тис. сам Армстронґ?
А ось звідки. 16 жовтня 1944 р. VI відділ РСХА (зовні
шня розвідка, керівник — бригадефюрер СС Вальтер
Шелленберґ) оцінив чисельність УПА в 40 тис. комбатантів
172
Ukrainian Nationalism. — New-York—London, 1963.
173
590 с. — С. 11.
130
Розділ 7
Вальтер Шелленберг
(1910—1952 рр.).
Джерело:
https://gomer4ik.livejournal.com/
і підкреслив: вона має «широку під-

тримку населення», особливо в захід-
них регіонах України174. Занотуємо:
саме цю цифру навів у своєму дослі-
дженні Д. Армстронґ.
Свідчення непричетних
Командування українським
«червоним» партизанським ру-
хом мало свої відомості. Сидір
Ковпак, двічі Герой Радянського
Союзу, генерал-майор, коман-
дир найбільшого «червоного»
партизанського об’єднання,
26 вересня 1943 р. інформує
свого начальника, команди-
ра Українського штабу парти-
Сидір Ковпак
(1887—1967 рр.).
Джерело:
https://www.unian.ua
174
німецьких документів. Книга друга: червень 1944 — кві-
тень 1945. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. — Вид-во
«Літопис УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 51—56, 211.
131
Військовослужбовці Українського штабу партизанського руху.

Т. Строкач — в центрі. Джерело: https://zbruc.eu
занського руху Тимофія Строкача: «У Рівненській області всі
ліси заповнені озброєними бандами українських націоналіс-
тів, бандерівцями, якими керують українські націоналісти
Рівненської області. Ці банди є в Станіславській та Львівській
областях. Згідно із заявою партизанських керівників, на цій
території є до 15 000 осіб».
18 жовтня 1943 р. ще один партизанський коман-
дир доповідає Строкачеві: «На м. Житомир просунулось
17 000 осіб націоналістів, з боями переправляються че-
рез асфальт»175, в Черняхівському хуторі їх нараховується
200 осіб, в с. Карпилівці — 600. «Автоматичної зброї мало.
Бандерівці підтягують 12 000 /осіб/ армії...».
2 листопада 1943 р. Рівненське партизанське об’єд-
нання повідомляє партійне та партизанське керівництво:
175
Так у тексті.
132
Розділ 7
«В трикутнику Ковель — Сарни — Столин на даний час ді-

ють націоналісти та чеські загони УПА. Загін Шавуридо —
до 150 осіб, озброєння, гармата 45-мм одна, станкових куле-
метів — 1, ручних кулеметів — 10, автоматів 36, напів-ав-
томатів — 30, минометів ротних — 1, мін до нього — 50,
решта — гвинтівки, патронів до них від 50 до 80». 14 люто-
го 1944 р. командир Житомирського партизанського з’єд-
нання — Строкачу: «Агентурним шляхом, зі свідчень поло-
нених, заарештованих і тих, що перейшли до нашого об’єд-
нання із зброєю в руках бійців УПА, встановлено, що 40 %
УПА не є українцями, а є інгушами, осетинами, черкесами,
турками, є і росіяни. ОУН особливо
сильний склад УПА»176.
Значний матеріал для розду-
мів залишили нам у спадок того-
часні німецькі джерела. 1 листопа-
да 1944 р. Верховне командування
та Генеральний штаб сухопутних
військ оцінюють УПА в 80—100
Прапор начальника
тис. і зазначають: «деякі українські Генерального штабу
джерела» називають число від 400 сухопутних військ
Німеччини/Flagge
тис. до 2 млн. 5 листопада у доку- für den Chef des
Heeresgeneralstabs.
менті «Повстанський рух в Україні»
1944—1945 рр.
ІІІ фронтовий розвідувальний від- Суспільне надбання
176
обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943—1959. — Книга
перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-То-
ронто, 2002. — 596 с. — С. 97, 101, 108, 163—164.
133
діл «Схід», цитуючи зізнання одного

з полонених червоних офіцерів, кон-
статує: підрозділи Бульби, Мельника
та Бандери «воюють «за ідею», і їх
вважають дуже небезпечною силою
для радянської влади». 9 листопада
Прапор начальника ті самі військові розвідники оцінили
Генерального силу УПА-УНРА в 500 тис. бійців.
штабу Верховного
командування 22 січня 1945 р. Верховне ко-
військово- мандування Люфтваффе: сили УПА-
повітряних сил
Німеччини/ Північ — 90 тис., УПА-Захід — 40 тис.
Oberkommando бійців. 2 лютого того ж року німецьке
der Luftwaffe.
1935—1945 рр. посольство в Братиславі звітує перед
міністерством закордонних справ:
чисельність УПА, «яка виросла в боротьбі з двома імперіа-
лізмами — більшовицьким і німецьким», сягає приблизно
100 тис. бійців177. 20 лютого 1945 р. командир поліції безпе-
ки та СД в дистрикті «Галичина», штандартенфюрер СС, ко-
ординатор масових вбивств єврейського населення Йозеф
Вітіска звітує керівнику IV управління РСХА групенфюреру
Йозеф Вітіска
(1894—1946 рр.),
нацистський злочинець.
177
Саме цю цифру і наводить П. Мірчук.
134
Розділ 7
СС та генерал-лейтенанту поліції Генріхові Мюллерові: чи-

сельність УПА-Захід — 80 тис., «більшість яких тримають
у резерві»178.
Дані дослідників
Корелюються між собою відомості лише двох дослідни-
ків. Петро Мірчук називає цифри в 80 тис. українців та 20 тис.
представників інших народів, які входили до УПА.
Посилається він при
цьому на анонімні ні-
мецькі документи.
Лише за два десятки
років стало відомо:
такі дані походять із
цитованого вище ні-
мецького дипломатич Петро Мірчук («Залізняк»;
ного джерела. Згідно із 1913—1999 рр.).
авторитетним Володи
миром Косиком, у червні 1943 р. їх чи-
сельність становила 20 тис., а в листо-
Володимир Косик
(1924—2017 рр.).
Джерело:
https://old.uinp.gov.ua/
178
«Літопис УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 66—70,
84—90, 166—167, 212, 213, 219.
135
паді 1944 р. коливалася між 80 та 100

тисячами стрільців і старшин179.
Сучасний науковець Володимир
Ковальчук180, проаналізувавши до-
кументи, захоплені у загиблого ко-
мандира УПА-Північ, констатує: «На
час переходу радянсько-німецько-
Володимир
Ковальчук. го фронту через Волинь та Полісся
Джерело: https:// в тамтешніх осередках УПА-Північ
www.nas.gov.ua/
і УПА-Південь181 налічувалося 6920
осіб, у квітні 1944 р. — 6960, а у вересні того самого року
стався різкий спад — до 2600 чоловік»182.
Як бачимо, узгодити існуючі відомості неможливо
в принципі. Дистанція між 1 млн і 2600 — в три порядки,
пояснити її відмінностями в методиках підрахунку немож-
ливо. Спробуємо подивитися з іншого боку.
Не кількісного, а якісного.
179
Подробиці: http://guardian-angel.ukamina.de/viewtopic.php
?f=44&t=295
180
«Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкри-
ває Клим Савур». — http://www.istpravda.com.ua/
articles/2010/12/3/7410/view_print/; ці дані також опу-
бліковано в 14-му томі «Нової серії «Літопису УПА».
181
Де-факто УПА-Південь вже розформувалася.
182
Це відомості лише по двох командуваннях УПА; дані
УПА-Захід відсутні.
Розділ 8
УПА: соціальний портрет
Достовірних статистичних даних щодо чисельності всіх

нам відомих на цей момент українських повстанських ар-
мій не існує.
Попри це можливо говорити про узагальнений об-
раз українського повстанця, принаймні щодо однієї з них.
Зробив це відомий читачеві І. Патриляк. Проаналізувавши
облікові карти бійців групи «Богун» УПА-Північ, які ди-
вом збереглися в одному з архівів України, він намалював
портрет типового українського повстанця на зламі 1943—
1944 рр. «Майже з цілковитою впев-
неністю можна стверджувати» —
це був:
— українець (98,2 %);
— який скоріш за все народив-
ся в місцевості, яка територіально
входила до ВО «Богун» (78,41 %);
— уродженець села або неве-
ликого містечка;
— хлібороб, ремісник чи робіт-
Іван Патриляк.
ник (понад 90 % випадків); Суспільне надбання
137
— віком від 18 до 28 років (понад 70 % випадків);

— з початковою або неповною середньою освітою
(близько 65 %);
— неодружений і бездітний (75 %);
— який до приходу в УПА переважно не був знайомий
з військовою службою (57,86 % випадків)»183.
Тепер спробуємо зрозуміти: а скільки взагалі могло
бути молодих, неодружених, народжених у селі, з почат-
ковою або середньою освітою на території шести сучас-
них областей України: Волинської, Закарпатської, Івано-
Франківської, Львівської, Рівненської та Чернівецької?
Якщо 2600, то можна говорити про якісь там «бандпрояви»
нацистських колабораціоністів серед місцевого населення.
Якщо йдеться про 1 млн, то це, погодьтеся, масова, загаль-
нонародна війна.
183
Патриляк І. УПА була більш «робітничо-селянською», ніж
радянські партизани // http://www.istpravda.com.ua/
Розділ 9
Війни УПА
Саме про це йшлося в широко відомому й неодноразо-
во цитованому і мемуаристами, і пізнішими дослідниками
документі «За що бореться Українська Повстанча Армія
(УПА)?»184.
Це двосторінкова летючка з підписом «Українська
Повстанча Армія», датована серпнем 1943 р. Цікаво те, що
вона з’явилася місяцем раніше, ніж «Політична деклара-
ція» тої-таки УПА, під якою стоїть підпис «ОУН» без додат-
ку «(б)» і яка переписана з тексту летючки серпневої.
Зміст обох сформульовано в 13 пунктах, серед яких: «За
вільну українську по формі і змісту культуру», «За героїч-
ну духовність, високу мораль, за громадську солідарність,
дружбу та дисципліну». Аби не переповідати інше, пропо-
ную кожному охочому зазирнути до відповідного розділу
Конституції України 1996 р.
У цих простих, на перший погляд, документах міститься
якась своя, мені не зовсім зрозуміла, інтрига. Судіть самі.
У вересні з’являється брошура «Політична Деклярація
УПА. За що бореться Визвольно-Революційна Українська
Повстанська Армія (короткий виклад ідеї і програми УПА)».
184
Див.: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/
139
Підпис: «Провід Організацій Українських Націоналістів

(Самостійників)». Підкреслюю: дата і слово «самостійни-
ків» уписано ручкою вже після того, як цю підпільну чоти-
ристорінкову брошуру було видано.
Мимоволі напрошується висновок: для населення не
уточнювали, що це — політичний документ бандерівської
фракції, яка намагалася в той час видати себе за цілісну,
нероз’єднану ОУН. Хай там як, головний зміст її такий. Чи
то ОУН, чи то ОУН(с), чи то ОУН(б), чи то ОУН(с-д), чи то
УПА, чи то Визвольно-Революційна УПА сформулювала
основну мету своєї боротьби:
— щоб кожна нація жила вільним життям у своїй
власній самостійній державі;
— передачу великої промисловості у «національ-
но-державну власність»;
— дрібна власність повинна бути кооперативно-гро-
мадською;
— участь робітника в керівництві заводами;
— фаховий, а не комісарсько-партійний принцип
в керівництві;
— восьмигодинний робочий день;
— справедлива винагорода праці;
— вільний вибір професії та місця праці;
— національно-державна організація великої тор
гівлі;
— повна рівність жінки з чоловіком;
— свобода друку, слова, думки, віри і світогляду;
— право національних меншин плекати свою власну
по формі і змісту національну культуру.
140
Розділ 9
Були перераховані й пункти «проти»:

— імперіалістів і імперій;
— інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-со-
ціалістичних програм і політичних концепцій;
— російського комуно-большевизму і проти німець-
кого націонал-соціалізму;
— більшовицьких колгоспів та німецьких громгоспів.
Насамкінець, як годиться, було визначено керівництво
рухом: «Політичну силу організовує, розбудовує і закріплює
Організація Українських Націоналістів (ОУН). Військову
силу українського народу становить в сучасний момент ви-
звольно-революційна Українська Повстанча Армія (УПА)».
Питання
Одне незрозуміло. Чи брали до уваги укладачі цього
документа наявність «українського народу» за межами
Волині та Галичини? А як бути з тими українцями, які жили
в УРСР, які воювали в лавах Червоної армії та ніколи про
УПА та ОУН не чули, не знали? Наскільки взагалі коректно
весь час і всюди виступати від імені цілої ОУН і всіх україн-
ців, тим більше що саме 1943 р. заходами ОУН «мельників-
ської» творилася дивізія «Галичина»185 (про це докладно —
в наступних розділах)?
Крім того, впродовж попередніх 20 років «організо-
вувала, розбудовувала та закріплювала» політичну силу
185
Див. зокрема: Пономаренко Р. Українські юнкершафти. Під-
готовка українського офіцерського корпусу у військах СС
і їхня служба в дивізії «Галичина». — Мандрівець. —
2020. — 349 с.
141
тої, більшої, частини українського народу Всесоюзна

Комуністична партія (більшовиків). Вона, як і будь-яка
інша тоталітарна політична
сила, навряд чи погодилась
би передати оту «політичну
силу» комусь іншому.
Пономаренко Р.
Українські юнкершафти.
Підготовка українського
офіцерського корпусу у військах
СС і їхня служба в дивізії
«Галичина».
Обкладинка
Розділ 10
Де, хто, як харчувалися

і в яких умовах воювали?
Всі існуючі на той час сотні/чоти УПА могли існува-
ти та оперувати виключно в лісових масивах на терито-
рії Райхскомісаріату «Україна», якщо зовсім точно — на
Волині. Побіжний погляд на мапу цього окупаційного утво-
рення засвідчує: нацисти створили його на територіях, які
націоналісти-галичани вважали «українськими етнічними
землями».
Райхскомісаріат «Україна».
Джерело: http://alternathistory.com
143
В «українських» дистриктах Генеральної Губернії (тоб-

то на території Східної Галичини) повним ходом йшла кам-
панія з формування дивізії «Галичина». Офіційна назва:
Die 14. Waffen-Grenadier-Division bei der SS (galizische
SS-Division Nr. 1/ 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС
(Галицька дивізія СС № 1). Про жодну організацію «армії»
будь-якої ОУН на цій території і мови бути не могло.
На момент ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН(с-д)
саме на Волині та виключно там Д. Клячківський «став об’єд-
нувати розрізнені військові групи в єдину військову силу,
розповсюдивши свій вплив не тільки
по своєму краю, але й поза його межа-
ми. Таким чином, він фактично очо-
лив всі збройні сили ОУН, після чого
оголосив про створення УПА і себе як
головнокомандувача під псевдонімом
«Клим Савур». Тоді ж він видав пер-
ший наказ, в якому вказав, що най-
вищою суверенною владою України
Клим Савур
(1911—1945 рр.).
є командування УПА, і фактично під-
Джерело: https:// порядкував ОУН, на території якої ді-
galinfo.com.ua/
яла УПА, командуванню останньої»186.
Що це були за сили? Скільки їх було?
Точну відповідь на це запитання ми навряд чи дізнаємо-
ся. Тогочасні радянські джерела, наприклад, описували ста-
тус-кво так: «Друге найпотужніше націоналістичне форму-
вання, так звані «бандерівці», нараховує у своєму складі до
800 озброєних осіб, займає район Деражне — Цумань. Штаб
186
За інформацією Михайла Степаняка.
144
Розділ 10
розташований у с. Дюксин187». Зафіксували червоні парти-

зани і наявність таких «вишкільних шкіл» у Луцьку (до 600
осіб, середній вік 18—24 роки), с. Лаврів188 і Пличанове189
(по 100 осіб кожна) та Шпанів190 (до 200 осіб, в т. ч. дівчата).
«Крім того на території Рівненської області існує націона-
лістична молодіжна організація, так звана «Січ», яка нара-
ховує у своєму складі 3000 осіб, ця організація увіходить
до Т. Бульби і керується особисто призначеними ним осо
бами».
«В районі Дубно, Верби191, Костопіль, — читаємо далі
партизанське донесення, — діє стара ОУН-івська організа-
ція, створена 1934 р. Рибаком Григорієм192 — кличка “Юрко”,
“Якір”193, наразі ним керована, і нараховує у своєму складі
до 700 озброєних осіб. Наприкінці березня цього року з пів-
денних районів області до Висоцького, Володимерецького
та Домбровицького районів прибув націоналістичний за-
гін під командуванням Булан Євтуха — кличка “Чекол”194
у складі 600 озброєних осіб. Озброєні націоналісти в основ-
ному гвинтівками, є автомати, станкові та ручні кулемети,
але з украй малою кількістю патронів, учасники ОУН оз-
броєні не повністю, а для створення враження про потуж-
ну націоналістичну силу дуже багато озброєно макетами
187
Сучасний Костопільський район Рівненської області.
188
Сучасний Луцький район Волинської області.
189
Місцерозташування не встановлено.
190
Місцерозташування не встановлено.
191
Вірогідно, сучасна Вербівка Любомльського району.
192
Біографічні дані невідомі.
193
194
145
гвинтівок та станковими ручними кулеметами з тріскач

ками»195.
Німецька сторона в свою чергу станом на 23 груд-
ня нараховувала: в лавах «Заграви» 10—12 тис. вояків,
«Північної» групи — 10 тис., «Ковельської» — 12 тис., зага-
лом — 30—34 тис. комбатантів196.
Тепер поміркуймо разом.
Припустімо, кожного місяця в різних підрозділах різ-
них тактичних відтинків (ТВ) УПА перебувало 10 тис. осіб.
Якщо на їх харчування йшло лише по 1 кг хліба в день (а це
середня норма в радянському кацеті), то впродовж місяця
вони споживали (10 т × 30 днів) 300 т на місяць або 3600 т
на рік. І хтось мусив той хліб випекти і доставити до місця
постою того чи іншого куреня, сотні, рою. Якщо оперувати
нормами видачі хліба бійцям Червоної армії під час блока-
ди Ленінграда (500 г на добу), то матимемо вдвічі менші
об’єми. Але не вдвічі менші проблеми.
Тогочасна радянська вантажівка (припустімо, ЗИС-5)
могла перевезти за одну ходку 3 т, німецька (напри-
клад, Opel Blitz 3,6-36S 2000) 2 т. Тобто для перевезення
360 тонн хліба потрібно було щонайменше 120—180 ван-
195
Літопис УПА. Том 4. Нова серія. Боротьба проти УПА
і націоналістичного підпілля: інформаційні документи
ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. 1943—
1959. — Книга перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2002. — 596 с. — С. 74, 75.
196
лі німецьких документів. Книга перша: 1942 — червень
1944. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. — Вид-во «Літо-
пис УПА». — Торонто, 1983. — 253 с. — С. 98—100, 191.
146
Розділ 10
Радянська вантажівка ЗИС-5. Німецька вантажівка Opel

Суспільне надбання Blitz 3,6-36S 2000. Джерело:
https://truck-auto.info
тажівок, яких у розпорядженні цієї УПА було 0 (прописом:
нуль).
Вантажопідйомність недогодованої під час війни сіль-
ської коняки, припустімо, 5 центнерів. Місячна потреба
в них = 720 підводам. Якщо носити хліб руками, припустімо
по 20 кг, то отримуємо 1800 людей на місяць (ясна річ, за
умови, що одна людина робить одну ходку в день на від-
стань в декілька кілометрів).
Не забуваймо: диверсійно-партизанська війна — це
війна, учасники якої весь час змінюють місце дислокації,
постійно переміщуються з одного району до іншого. Театр
військових дій — гірська, лісова місцевість, в якій просто
немає доріг із твердим покриттям. Це означає, що мінімаль-
но необхідний об’єм продовольства треба було доставляти
або руками, або фірами.
Добова потреба людини у питній воді — 3 літри. 30 000
літрів води на добу. 900 000 літрів щомісячно. Про життє-
во необхідні сіль, жири, білки я взагалі мовчу. 100 грамів
білкових харчів для молодого чоловіка, який упродовж
тривалого часу живе просто неба, в умовах нескінченних
147
бойових дій або підготовки до них, військових тренувань,

денних та нічних переходів, тривалий час живе не в стаці-
онарній казармі, а просто неба або під землею, в бункері,
за відсутності свіжого повітря, сонячного світла... Гадаю, ці
100 г — мінімально необхідний об’єм. Жири? Добовий міні-
мум — ті самі 100 г. Це — збалансована норма мирного часу.
Скажемо відверто: ті повстанці, які не загинули відразу,
постійно недоїдали. Постійні голод, холод, стійкий психо-
логічний стрес, перманентне відчуття смертельної небез-
пеки... Відсутність зв’язку з родиною, щоденна інформація
про знищення рідних і близьких, про спалені хати і села, ви-
селення десятків тисяч людей до Сибіру, звірячі катування
полонених і цивільного населення, грабунки, зґвалтуван-
ня, повішення — це «інформаційне» середовище, в якому
перебували всі, хто взявся до зброї.
А ще — сезонні та інфекційні хвороби... Медикаменти
проти застуди... Лікування поранених... Медичні операції
в польових (власне, лісових) умовах — за браком необхідної
кількості лікарів, насамперед хірургів та стоматологів хоч
якоїсь кваліфікації і яким пощастило уникнути польської,
німецької та радянської мобілізації. А ще — за відсутності
медикаментів, інструментів, перев’язувальних матеріалів...
Додамо до цього відсутність елементарних побутових
умов за життя упродовж тижнів, місяців, років у «криїв-
ках». Колосальна проблема в польових умовах, особливо
в осінньо-зимовий період — зміна зіпсованих одностроїв,
прання нижньої білизни, санітарної гігієни. Прання та мит-
тя потребують гарячої води й мила, задля цього треба заго-
тувати та спалити певну кількість дров — залежно від чи-
148
Розділ 10
Рештки криївки Миколи Твердохліба (полковник «Грім»,

1911—1954 рр.). Схил гори Березовачка (Надвірнянський
район, Івано-Франківська область). Взяття цього бункера МГБ
17 травня 1954 року вважається днем закінчення діяльності
УПА в Україні. Джерело: https://find-way.com.ua/
сельності того чи іншого підрозділу.
Відсутність пральних машин і суша-
рок... Спеціальних препаратів, напри-
клад, газу «Циклон-Б» для боротьби
зі шкідниками. Примітивна вошебий-
ка створює величезну кількість диму,
це — довготривала демаскуюча озна-
ка. Ремонт взуття... І це ще не все.
Подивимося на найбільш пошире-
Микола Твердохліб
ні серед повстанців види стрілецької («Грім», «Музика»,
«Петро»,
1911—1954 рр.),
командир ВО-4
«Циклон Б» «Говерла»
(«Zyklon B”). (1945—1949 рр.,
Джерело: за іншими даними —
https://jmhum. до 1954 р.).
org/uk Суспільне надбання
149
зброї. Вага одного пістолета-кулемета Шпагіна (залежно від

типу магазина з набоями) — 4—5 кг, німецького MP 40 —
4,8 кг, гвинтівки Маузера — 4 кг, радянської самозарядної
гвинтівки Токарєва — 4 кг, кулемета Дегтярьова — 9 кг,
німецького МГ-42 — 12 кг, радянської гранати Ф-1 або ні-
мецької Гр-24 — 0,5 кг.
А зв’язок із вищим командуванням та іншими підроз-
ділами? «Про телефонічне сполучення рухливих малих
частин не можна було й думати, — пише командир одно-
го з них. — У жовтні 1943 р., — пригадував він, — у розпо-
рядженні штабу з’явилася радіостанція, відстань прийому
якої ледве сягала 100 км. «Засобами зв’язку були зв’язко-
ві — кінні, селянськими хурами, а то і піші... Широко вико-
ристовувались дівчата та молоді хлопці»197.
«Широко», але недовго...
Таким було щоденне життя кожного з тих тисяч і ти-
сяч...
І це ще не всі проблеми. А як в таких умовах планувати
військові операції? А як їх проводити за відсутності важко-
го озброєння, засобів зв’язку, правильно організованої роз-
відки?
Ще одна нерозв’язувана і нерозв’язана проблема — від-
сутність підготовлених командирів будь-якого рівня. Слово
компетентному фахівцю: «Старшин українців, що служили
у польській армії, майже не було. Старих старшин україн-
197
1976. — 255 с. — С. 32.
150
Розділ 10
Пістолет-кулемет Шпагіна. Пістолет-кулемет MP 40.

ських армій з часів визволь-
Німецька магазинна Самозарядна гвинтівка (СВТ)

гвинтівка Kar98k. Токарєва зразка 1938 р.
Джерело: https://nestof.pl/ Суспільне надбання
Радянський кулемет Німецький кулемет МГ-42

Дегтярьова (ДП). Джерело: (Maschinen Gewehr-42).
http://oruzhie.info/ Джерело: http://oruzhie.info/
Радянська ручна осколкова Німецька ручна осколкова

граната Ф-1. граната (Stielhandgranaten).
151
них змагань 1917—1921 рр. можна

було порахувати на пальцях, але і ці
вже, старші за віком, в технічно змо-
дернізованому війську не служили та
були мало придатні до рухливої пар-
тизанської війни, а хіба для організа-
ційно-адміністративної праці та для
нав’язання тяглості до традиції ви-
звольної боротьби з 1917—1921 рр.
Функції нижчих старшин могли ще
Олександр
Удовиченко виконувати досвідчені підстаршини.
(1887—1975 рр.), Але для керування вищими з’єднан-
командир 3-ї
«Залізної» дивізії нями та для штабової праці старшин
Дієвої армії УНР,
бракувало... Але кваліфікованих стар-
полковник. 1920 р.
Суспільне надбання шин у більшій кількості ми могли
мати тільки з Червоної армії». З тих,
що воювали в її лавах, «знайшли собі
місце в УПА, щоб лише перетрива-
ти... Особливо настрої змінилися піс-
ля упадку Італії... Наприклад, в групі
Рудого оперативною частиною ке-
рував підполк. Генерального штабу
Червоної армії, який був зловлений
на тому, що мав зв’язок з червоною
партизанкою. В групі «Енея» була
розкрита ціла змова на користь
Юрій Стельмащук
(«Грім», «Кайдаш», Москви під проводом його ж таки
«Рудий», шефа штабу, теж майора генер. шта-
1920—1945 рр.).
Суспільне надбання бу Червоної армії (Голуденко-Загній)
152
Розділ 10
Командування ВО «Богун». Грудень 1943 р.

П. Олійник в першому ряді, другий праворуч.
«Кацо»198, що спричинився до розгрому командного складу
старшинської школи «Олені», — був лейтенантом Червоної
армії, почав працювати в УПА в серпні 1943 р.»199.
198
199
1976. — 255 с. — С. 29, 30.
Розділ 11
Волинський Голокост
«Трагедія» — грецьке слово, що тлумачиться як «драма-
тичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренно-
му конфлікті особистості, що прагне максимально втілити
свої творчі потенції, з об’єктивною неможливістю їх реалі-
зації».
Те, що сталося на Волині влітку 1943 р., аж ніяк не тра-
гедія. Це — пекельний жах на території Райхскомісаріату
«Україна», яким залізною рукою керував Ерік Кох. Стався за
три місяці ДО того, як з’явився перший відомий наказ УПА.
Писати про той жах особисто я не можу. Причини дві.
Перша: треба мати якийсь інший тип психіки, ніж маю,
аби навіть торкатися цієї теми. Друга: політичну крапку
2000 р. поставили очільники Польщі та України Олександр
Квасьневський та Леонід Кучма, Примас Польщі Юзеф
Глемп та Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал
Гузар: «Прощаємо, але пам’ятаємо». Відверто кажучи, вза-
ємне прощення політичних і духовних лідерів допомогло
мало. Кривава тема розділяє, та ще довго (якщо не дові-
ку) розділятиме частину українців і частину поляків. Воно
й зрозуміло. Заглибокими є братські могили. Забурхливими
є річки пролитої невинної крові.
154
Розділ 11
Моментальний знімок лише однієї точки: «До двох со-

тень сіл спалено, і до тисячі людей упавших, не враховую-
чи тих, що їх розстріляли ще перед повстанчою акцією СД,
уживає до своєї нищівної акції ляхів. У відповідь ми нищи-
мо їх безпощадно» 200.
Обґрунтування того звірства православними укра-
їнцями-волиняками, в принципі, зводилося ось до чого:
«Головною перепоною у поладнанні українсько-польських
взаємин є польська імперіялістична верхівка і імперіяліс-
тично загарбницькі апетити деяких польських політичних
кругів». «Імперіялістичне» ставлення до українців поляга-
ло «в двох моментах»: «польські імперіялісти 1) не визна-
ють прав українського народу на власну державу і україн-
ський народ розглядають як нарід, призначений бути по-
неволеним Польщею і московським імперіялізмом, 2) запе-
речують право українського народу на західно-українські
землі та вважають їх своєю територією»201. Звернімо увагу:
тут, як і всюди, факт існування УРСР ігнорується за визна-
ченням. Натомість автор цієї сентенції (так само як і всі
інші) оперує поняттям «західно-українські землі», якого
міжнародне право не знало.
Вкотре нагадаю: територію Галичини було включено
до складу Польщі за згоди переможців у Першій світовій
200
Макар В. До початків УПА — Лист з Волині // Літопис
Української Повстанської Армії. Том І. Волинь і Полісся. Ні-
мецька окупація. Книга друга. — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто, 1977. — 255 с. — С. 43, 44.
201
Садовий О. Куди прямують поляки? // Літопис Української
пація. Книга друга. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто,
1977. — 255 с. — С. 48—49.
155
ійні та за умови забезпечення прав національних меншин.

в
Її східний кордон встановив Ризький мир 1921 р., за яким
СРСР (отже і УСРР) визнали їх приналежність до Польщі.
Годі нагадувати і про те, що УНР відмовилася від претензій
на ці території в квітні 1920 р., підписавши т. зв. Варшавські
угоди. Українські політичні партії, провід українських гре-
ко-католицької та автокефальної православної церков
були змушені співіснувати та співпрацювати із польською
владою. Конфлікти — чи то на релігійному, чи то на націо-
нальному, чи то на побутовому рівнях — так чи інакше за-
лагоджувалися у законний спосіб. Після 1921 р. і до 1942 р.
вони якщо й мали місце, то в абсолютній більшості ви-
падків у латентній формі. Ймовірно, можна говорити про
«холодну» війну між волинськими українцями та волин-
ськими поляками, яка мала місце у міжвоєнний період. Але
між війною «холодною» і забиванням одне одного косами,
вилами, молотками й т. п., погодьтеся, велика різниця. Але
від власних загальних і, можливо, не зовсім компетентних
міркувань перейду до оцінок фахівців.
«Волинська трагедія — частина польсько-української
війни». Це формула В. В’ятровича. Так вважає не тільки він.
Так вважають і звичайні люди. Але даруйте! Ця формула
є брехнею та маніпуляцією! Не було ніякої «українсько-поль-
ської» війни! Не воювали після 1921 р. українці радянські,
буковинські, закарпатські, галицькі з поляками! Тим більше
не воювала проти Польщі і УРСР у складі СРСР!!
Почали хіба у т. зв. «золотому вересні» 1939 р., та й то
сталося без формального оголошення війни! Радянська
армія і організована радянськими та польськими комуніс-
156
Розділ 11
тами польська дивізія ім. Т. Косцюшка202 воювали разом

проти німців. Польська армія під командуванням генера-
ла Андерса, союзниця учасників війни проти країн «Вісі»,
героїчно билася на Італійському фронті — згадаємо хоча
би битву при Монте-Кассіно. Поборювали одне одного хіба
польські партизанські загони, які підкорялися лондонсько-
му легітимному уряду та комуністичному, маріонетковому,
створеному Сталіним. Проливали свою та чужу кров інші
регулярні та іррегулярні військові об’єднання, які намага-
лись опанувати той терен...
Волинська різанина 1943 р. — це війна між громадя-
нами Польщі українського та польського походження.
Між православними та католиками. Між власниками зе-
мельних маєтків і тими, хто їх не мав і не міг мати. І ніяк
інакше.
І всі питання про її причини і про історичну та будь-яку
іншу відповідальність слід адресувати не ОУН Мельника, не
УПА Шухевича, яка виникла через пів року після тієї ката-
строфи, не ОУН(с-д), яку він очолював (про неї в наступно-
му розділі). Адресувати не нам, українцям, які народилися
після тої війни, не державі Україна, проголошеній 1991 р.
А адресувати німецькій цивільній і військовій адміністра-
ції Райхскомісаріату «Україна», її керівникові Еріку Коху,
безпосереднім виконавцям тих злочинів, в цілому гітлерів-
ському Райху та сталінському СРСР. Тільки вони були об’єк-
тивно зацікавлені у конфлікті такого рівня інтенсивності.
«Радянська система залишила по селах велику ненависть
202
Сформована в травні 1943 р.
157
між людьми»203, — меланхолічно, між іншим, зауважив по-

садник дрібненького українського містечка. Містечка, в яко-
му, до слова, в один день нацистська зондеркоманда знищи-
ла 250 безвинних євреїв. Як з’ясувалося набагато пізніше,
це був тільки початок. Початок, який донині приховує одну
з найбільших таємниць тієї війни. Чому саме на окупованих
СРСР територіях прибалтійських країн, України та Білорусі
розпочалася та всеохоплююча диявольська бійня?
Деякі підсумки Волинського Голокосту такі. Згідно
із підрахунками відомого фахівця С. Макарчука, загальні
втрати польського населення на Волині в 1939—1944 рр.
внаслідок радянських депортацій і репресій, участі у вій-
нах з Німеччиною та Радянським Союзом, втеч до ко-
рінної Польщі, загибелі мирного населення у ході укра-
їнсько-польського збройного протистояння становили
близько двох третин його довоєнної чисельності, тобто по-
над 200 тис. осіб (10 % чисельності всього населення краю
перед початком війни). Щодо втрат українського мирного
населення, — констатує дослідник, — то так само окремої
статистики не існує. До цього треба додати 200 тис. євреїв
(за даними В. Надольської — вдвічі менше), 120 тис. україн-
ців, 50 тис. поляків, близько 10 тис. росіян, чехів і представ-
ників інших національностей204. Ще один дослідник волин-
203
Лебідь М. Часи німецької окупації в Матіївському районі
(Спогади кол. голови районової управи). — Літопис Укра-
їнської Повстанської Армії. Том 5. Волинь і Полісся. Німець-
ка окупація. Книга третя. Спомини учасників. — Вид-во
«Літопис УПА». — Торонто, 1984. — 307 с. — С. 201.
204
Макарчук С. Втрати населення на Волині в 1941—
1947 pp. — «Ї», 2003, Ч. 28. Електронна версія статті до-
ступна тут: http://www.ji.lviv.ua/
158
Розділ 11
ської бійні вважає: «Можна припустити, що внаслідок війни,

репресій, депортаційно-переселенських процесів, хвороб
загинули або не повернулися близько 600 тис. волинян»205.
600 000/700 000 загиблих — це, між іншим, практично все
населення сучасного Кривого Рогу. Або Львова.
На цьому проблеми для автохтонного населення Волині
не скінчились. За існуючими даними, лише внаслідок чоти-
рьох депортаційних акцій, організованих та проведених
радянськими окупантами проти «ворожо наставленого» до
радянської дійсності польського населення, було виселено
«майже 200 тис. осіб»206. 800 000/900 000 — це майже все
населення сучасних Запоріжжя або Донецька.
Вічна їм пам’ять!
205
Ленартович О. Політика окупаційної влади на Волині
в роки Другої світової війни та засоби її реалізації // На-
уковий вісник Волинського національного університету
імені Лесі Українки. Науковий журнал. Історичні науки,
2009. — С. 279—287.
206
Надольська В. Друга світова війна і доля національних
меншин Волині // http://www.kby.kiev.ua/
Розділ 12
Що таке ОУН(с-д)?
Дійові особи
Відповідь на це питання, як на мене, має величезне зна-
чення. Адже саме вона допоможе зрозуміти історичну від-
повідальність тих, які називали себе «українськими націо-
налістами», та їх організацій за те, що коїлося на сучасних
західноукраїнських землях в часи Другої світової та після
неї. Погляньмо на давно відомі документи.
Наприклад, у додатках до одного з томів «Літопису УПА»
знаходимо цікаву схему. Укладачі роз’яснили: схема отри-
мана з Архіву Служби Безпеки України «за допомогою до-
слідника генерал-майора Івана Біласа». Виготовлена вона
Галузевий державний архів Служби Безпеки України.

160
Розділ 12
Іван Білас (1953 р. н.), Михайло Степаняк

генерал-майор, («Сергій», «Дмитро»,
доктор історичних «Лекс»,
та юридичних наук. 1905—1967 рр.).
«з матеріялів заарештованого М. Д. Б. Степаняка», але сама
вона «не дає правильно всіх фактів щодо проводів ОУН і їх
обсади; зготована, мабуть, 1945 р.».
Читаємо «Схему організаційної побудови вищих клітин
ОУН»:
«Провід ОУН
Голова Бюра — Шухевич Роман («Тур»)207,
Член Бюра — Волошин Ростислав («Горбенко»)208,
Член Бюра — Маївський Дмитро («Корсар», «Тарас»)209,
Член Проводу без функції — Бусел Яків («Галина»,
«Заславський»)210,
Член Проводу без функції — Луцький Олександр
(«Андрієнко»)211,
207
Загинув 5 березня 1950 р.
208
Загинув 22 або 24 серпня 1944 р.
209
Загинув 19 грудня 1945 р.
210
Загинув 15 вересня 1945 р.
211
Загинув 1945 р.
161
Роман Шухевич Ростислав Волошин

(1907—1950 рр.). (1911—1944 рр.).
Джерело: https://zbruc.eu/ Джерело: http://diasporiana.org.ua
Дмитро Маївський Яків Бусел Олександер

(1914—1945 рр.). (1912—1945 рр.). (Олександр) Луцький
Джерело: https:// Суспільне надбання (1910—1946 рр.).
galinfo.com.ua Джерело: https://
www.istpravda.com.ua
Член Проводу без функції — Степаняк Михайло212

(«Лекс», «Сергій», «Богдан»213).
212
Потрапив у полон до НКВС 30 липня 1944 р.
213
590 с. — С. 528.
162
Розділ 12
Підсумовуємо: шість керівників; перший з них загинув

30 липня 1944 р., останній протримався в підпіллі ще майже
6 років. Двоє з шістьох загинули 1944 р., ще троє — 1945 р.
Упродовж усіх цих років вони не мали фізичної можливо-
сті контактувати один з одним, ухвалювати будь-які «ко-
лективні» рішення. Ані щодо «своєї» частини ОУН, ані щодо
УПА, ані тим більше щодо організації масштабних етнічних
чисток на теренах, контрольованих німецькою окупацій-
ною адміністрацією.
Висновок: керівництво націоналістичним «революцій-
ним» озброєним рухом на окупованій піднімецькій (згодом
підрадянській) території здійснював одноособово Роман
Шухевич.
Тепер спробуймо з’ясувати, коли, де і ким той партій-
ний провід було створено. Спробуймо підтвердити або
спростувати відомості, що переходять з одного видання
до іншого. У передмові до одного з томів «Літопису УПА»
його автор стверджує: посаду Головного командира УПА
було створено в серп-
ні 1943 р., її обійняв
Роман Шухевич. Він
же створив Головний
військовий штаб УПА.
«Усі бойові загони, —
читаємо далі, — прий
няли назву УПА, а те-
риторію їх дій було
поділено між терито-
Територіальні командування УПА.
ріальними команду- Джерело: https://horyn.info
163
ваннями» на УПА-Північ (Волинь, Полісся, Житомирська

область), УПА-Південь (Кам’янець-Подільська і Вінницька
області «та далі на південь»), УПА-Схід («придніпрянські»
області УРСР), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття
й Холмщина).
За пів року до того, 17—23 лютого 1943 р., вже згаду-
вана ІІІ конференція ОУН ухвалила «концепцію переходу
від підпільної діяльності до відкритої збройної боротьби»,
замінила Лебедя на Шухевича на посаді голови ОУН, об’єд-
навши в одних руках «політичне та військове крила україн-
ського визвольного руху... бо незадовго перед з’їздом Роман
Шухевич був призначений Головним командиром УПА».
У спеціальній примітці Т. Гунчак зазначає: «У теперішній
час важко встановити, чи Р. Шухевич
перше був назначений Головним
командиром УПА, чи вибраний го-
ловою Проводу ОУН. У моїй розмові
на цю тему з М. Лебедем я дійшов
висновку, що Р. Шухевич став спочат-
ку Головним командиром УПА»214.
Натомість укладачі іншого тому
«Літопису УПА» подають дещо іншу
Тарас Гунчак інформацію. Лебідь був «урядуючим
(1932 р.н.). Джерело:
https://irp.te.ua провідником ОУН» від 15 вересня
214
164
Розділ 12
1941 р.215, а Шухевич перебрав керів-

ництво ОУН(с-д) в травні 1943 р216.
Такі різночитання зрозумілі. Ні
тоді, ні значно пізніше ані рядові чле-
ни ОУН, ані ті, які займали вище ста-
новище в «своїй» частині Організації
(якщо такі взагалі могли існувати
в умовах німецького терору), уявлен-
ня про рішення тієї конференції не
мали. Кожен діяв на власний розсуд, Микола Лебідь
в 1941 р.
керуючись конкретними обставина- (1909—1998 рр.).
ми в конкретному місці в конкретний Джерело: https://
incognita.day.kyiv.ua/
проміжок часу.
Наводжу вибране навмання, одне з багатьох, свідчення
на цю тему: «Для плянованого розвинення боротьби й для
самооборони українських мас треба творити нові осередки
організованої сили, а відтак в додатковій постанові ріше-
но створити силу під назвою УВА (Українська Визвольна
Армія)»217.
Не знали того і німецькі спецслужби, які нібито й муси-
ли це знати. Приклад: 15 вересня відділ абверу «Україна»
215
Тобто від часу «почесного ув’язнення Бандери».
216
590 с. — С. 9, 11.
217
Левенко Г. Нарис історії боротьби Української Повстанської
армії (УПА) // Літопис Української Повстанської Армії.
Том І. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Книга перша. —
Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1976. — 255 с. — С. 46.
165
відзвітував про ІІІ НВЗ ОУН,

«між учасниками» якого «були
також представники ОУН(м)
і прихильники УНР». Учасники
значно демократизували про-
граму ОУН(с-д), усунувши
Хата, в якій проходив
ІІІ НВЗ ОУН. Джерело:
«впливи фашизму»218.
https://incognita.day.kyiv.ua/ За чотири роки після
того як був надрукований 7-й том «Літопису», побачив світ
том 9-й. У ньому опубліковано десятиліттями переховува-
ні в нетрях архівів МДБ/КДБ протоколи допитів Степаняка.
На допиті 25 серпня 1944 р. він пока-
зав: ІІІ Збір ОУН відбувся в лютому
біля с. Теребежі або Валуйки, побли-
зу смт Олесько219 Львівської області.
Учасників було вісім: Кравчук Роман220,
Лебідь, Маївський, Матла, Охримович,
Прокоп, Шухевич та сам Степаняк.
Вони продискутували три питан-
ня: «оцінка міжнародного станови-
ща», «оцінка внутрішнього станови-
Роман Кравчук
(«Петро», «Максим», ща», «оцінка тактики ОУН» у зв’язку
«1718» та ін.; із змінами зовнішнього та внутріш-
1910—1951 рр.).
Суспільне надбання нього характеру.
218
пис УПА». — Торонто, 1983. — 253 с. — С. 94—96, 191.
219
Сучасний Золочівський район.
220
На той момент крайовий провідник ОУН(с-д) Галичини.
166
Розділ 12
Степаняк стверджував: усі його

пропозиції та оцінки (а він, за його
словами, був головним доповідачем
із цих питань) щодо підготовки пов-
стання та «захоплення влади без до-
помоги Червоної армії» та створення
«спільного керівництва, яке очолило
би всі течії і мало би досить впливу на
воєнщину, яка не бажала йти в ОУН»,
спочатку були проголосовані, але по- Зиновій Матла
(1910—1993 рр.).
тім, під тиском Шухевича, відкинуті. Суспільне надбання
При цьому «політика організації в пи-
таннях збройної боротьби пішла по лінії, яка практично ре-
алізовувалася (втілювалася) на Волині «Климом Савуром»
як командиром УПА, тобто боротьби проти червоних пар-
тизан та поляків».
Причина скликання цієї конференції, а згодом
«Великого збору» ОУН(б), за Степаняком, — необхідність
усунення Лебедя, який «під час всієї роботи проявляв себе
як диктатор, позбавляв усілякої ініціативи референтів
центрального проводу». Проти нього виступили всі члени
Центрального проводу (ЦП) ОУН. Після цього 9—13 квіт-
ня на засіданні ЦП було «одноголосно» обрано тріумвірат
у складі Шухевича, Матли221 та Маївського222. При цьо-
му до тріумвірату Шухевич був обраний як «перший між
рівними».
221
Зарештований німцями в липні 1943 р., до кінця війни
утримувався в концтаборі.
222
Перейшов на Захід у грудні 1945 р.
167
Констатуємо: згідно зі свід-

ченнями Степаняка, від квітня
1943 р. Роман Шухевич de jure
та de facto одноособовий ке-
рівник цього уламку ОУН. Але
на той час за ним не було жод-
ного, навіть умовного «багне-
та», на який він би міг спер-
тися у боротьбі за свої цілі. Це
в свою чергу означає, що він,
як вищий керівник ОУН(с-д)
та УПА, не мав ані практичної,
Омелян Лоґуш («Євген», ані теоретичної можливості
«Іванів», «Степанів»; 1912— спланувати й організувати во-
1982 рр.), журналіст.
На фото — крайній ліворуч линську бійню. Можливостей
Суспільне надбання просто не існувало.
Події на фронтах Другої світової вимагали формування
нового політичного курсу очолюваних Шухевичем органі-
зацій.
Політичні розрахунки
До того як з’ясувати відповідь на це питання, пригадай-
мо основні військово-політичні події 1943 р.:
— завершення боїв за Сталінград;
— США заявляють про пріоритетність війни з Японією;
— США та Велика Британія вимагають безумовну капі-
туляцію Німеччини;
— жорстокі бої за Ростов, Харків;
— Курська битва;
— капітуляція Німеччини в Тунісі;
168
Розділ 12
Друга світова війна в Європі. 1943 р.

Друга світова війна на Тихоокеанському театрі військових дій.

169
— США захоплюють Сицилію;

— союзника Гітлера, Беніто Муссоліні, відсторонено
від влади і заарештовано;
— Італія підписує угоду про перемир’я та оголошує
війну Німеччині;
— Червона армія блокує вермахт у Криму;
— звільнено Лівобережну частину території УРСР
і Київ;
— на конференції в Тегерані Рузвельт, Сталін і Черчілль
домовились про відкриття у 1944 р. «другого фронту»
в Європі та про участь СРСР у війні з Японією, передачу час
тини території Німеччини до складу Польщі, встановлен-
ня її східного кордону по «лінії Керзона», західного — по
лінії р. Одер, про право СРСР на окупацію Східної Пруссії.
Учасники Тегеранської конференції.

170
Розділ 12
Для українських галицьких націоналістів 1943 р. —

час безперервних чвар та інтриг. За словами Степаняка,
Клячківський улітку «фактично перестав підпорядкову-
ватися Центральному проводові» і почав підтримувати
Шухевича проти Лебедя. Свідчив Степаняк про «різку»
підтримку антипольських акцій Савура з боку Романа
Шухевича, Якова Бусела, Ростислава Волошина та Омеляна
Лоґуша. Проти етнічних чисток, за словами арештанта, ви-
ступали лише він сам і Лебідь.
Інший радянський в’язень, Олександр Луцький, свідчив
інше. На допиті в липні 1945 р. він показав: в опозиції до
Шухевича перебували Лебідь, Грицай, Кравчук, Кук, Бусел
та Степаняк223.
Хай там як, станом на серпень у середовищі керівництва
ОУН(с-д) склалося дві «коаліції» або дві «групи». Гору взяла
«група підтримки» Шухевича, яка і визначила перебіг подій
на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі (НВЗ) ОУН224, поклика-
ному «легітимізувати» рішення ІІІ конференції. Тобто «легі-
тимізувати» одноосібну владу Шухевича в ОУН(б).
223
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395, 405.
224
Ухвали НВЗ див.: Бібліотека українського підпільника.
Ч. 1. ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій
та інших документів з боротьби. 1929—1955 р. — 368 с. —
С. 90—102. Там само можна познайомитися і з іншими
документами Зборів ОУН: І ВЗ (1929 р.), Краківського
(С. 24—47), а також ІІ конференції 1942 р. (С. 61—73) та
ІІІ конференції (С. 74—89). Документи ІІ ВЗ ОУН (Римсько-
го) укладачами цієї збірки ігноруються як неіснуючі.
171
Учасники НВЗ чітко розуміли: війну країнами «Вісі» про-

грано. Чітко розуміли вони і наявність «великих протиріч»
поміж Великою Британією та США і СРСР. На їхню думку, ці
протиріччя «у міру наближення війни до завершення бу-
дуть загострюватися, і є підстави розраховувати на переро-
стання цих протиріч після розгрому німців аж до збройних
зіткнень». При цьому вони розраховували і на те, що мірою
наближення СРСР до «старого кордону»225 серед його насе-
лення будуть зростати «антивоєнні настрої», а спроби пере-
нести війну за кордони СРСР матимуть наслідком «створен-
ня ворогів Радянському Союзові не тільки з боку його союз-
ників, але й поневолених народів Європи». З цього Мирослав
Прокоп, автор головної доповіді на НВЗ, робив такий висно-
вок: «Подальші військово-політичні події створять зовнішні
та внутрішні умови для успішної боротьби за державну «са-
мостійність» народів «пригноблених» або таких, що знахо-
дяться під загрозою «пригноблення» з боку СРСР».
Учасниками зборів було ухвалено декілька рішень.
Перше: «Негайно розгорнути роботу по поповненню УПА,
прагнучи її кількісного зростання до крайніх меж за раху-
нок мобілізації населення». Друге: створити склади продо-
вольства, озброєння та військової амуніції. Третє: «вичіку-
вати просування фронту на захід, ослаблення тим гарнізо-
нів Червоної армії, просуватись на схід України і навіть за
межі України аж до Кавказу, в Білорусію і т. д., де піднімати
народи на повстання проти СРСР».
Опозиціонери в особі Степаняка та Лебедя в свою чер-
гу «вважали ухвалене рішення неправильним, яке при-
225
Тобто кордону між Польщею та СРСР станом на 1 вересня
1939 р.
172
Розділ 12
рікало на знищення маси українського народу, оскільки

протиставлення УПА, технічно майже не озброєної, проти
озброєної до зубів сучасним технічним озброєнням багато-
чисельної Червоної армії, до того ж підбадьореної успіхами
перемоги, було нісенітницею, а об’єктивно — провока
цією». Вони були переконані: «УПА скомпрометована
своїми бандитськими діями проти польського населен-
ня і що вона основним засобом боротьби за «самостій-
ність України» навіть з цих міркувань не може бути». На
їхню думку, «головним засобом боротьби за «самостійну
Україну» повинна бути політична діяльність, тобто полі-
тична, а не військова організація»226.
Констатуємо: перше «політичне» рішення щодо «на-
повнення» вже існуючих озброєних груп, які називали себе
«Українська Повстанська/ Повстанча Армія», керівництвом
ОУН(с-д) було ухвалено хіба що в серпні 1943 р. І ніяк не ра-
ніше.
З’ясувавши це, придивімося уважніше до існуючих
націоналістичних збройних підрозділів. Спробуємо зрозу-
міти, скільки їх було і де вони воювали.
226
Літопис УПА. Том 9. Нова серія. Боротьба проти повстан-
ського руху і націоналістичного підпілля, протоколи до-
питів заарештованих радянськими органами державної
безпеки керівників ОУН і УПА. 1944—1945 рр. — Вид-во
«Літопис УПА». — Київ-Торонто, 2007. — 897 с. — С. 87, 89,
91—93. Див. також: Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя
і боротьба генерала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 379—389. Харак-
теристика ним Шухевича. — Там само. — С. 392 та ін.
Розділ 13
Народження «канонічної» УПА
Вона «народилася» в якийсь день

до 18 грудня 1943 р. Це крайня «нижня» дата
І це так тому, що цим днем датовано другий за числом
Наказ УПА. Зрозуміло, що мав бути і наказ № 1, але про ньо-
го ми нічого не знаємо. Це перший висновок.
Висновок другий. Це, між іншим, перша і єдина згадка
про наявність у Проводі ОУН Головного військового штабу.
Ймовірно, мався на увазі Головний військовий штаб УПА —
але про нього трохи згодом.
Третій висновок. Наступні документи ГК та ГВШ мають
назви, дати, але не мають порядкових номерів:
— 24 грудня 1943 р.: «Тактична інструкція»;
— 23 січня 1944 р.: про організацію військових штабів;
від цієї дати їх підписував Дмитро Грицай («Перебийніс»)
як начальник ГВШ;
— 26 січня: про присвоєння військових ступенів;
— 27 січня: про встановлення відзнак за бойові заслуги;
— 10 квітня: про заборону будь-яких переговорів із
представниками німецького військового командування;
174
Розділ 13
— 3 червня: про присвоєння військових ступенів стар-

шинам УПА-Північ;
— 7липня 1944 р.: про затвердження «Бойового
правильника піхоти» та інструкції з партизанської бо
ротьби227.
Підсумок: усього за 1944 р. маємо 6 документів, за

1943 р. — 2, загалом — 8.
Висновок четвертий. Діяльність УНС під керівництвом
очільників ОУН(с-д) у той час закінчилася, фактично не
розпочавшись. Якісь невеличкі, поодинокі осередки «на-
родної самооборони», якщо вони існували, були фактично
відразу включені до складу УПА.
227
Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя і боротьба гене
рала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис УПА». —
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 203—205, 705.
Розділ 14
Головний штаб УПА: що це було,
коли він виник і як функціонував?
Мозок будь-якої армії — штаб. Жодна армія — від ба-
тальйону та вище — існувати, функціонувати, воювати без
штабу відповідного рівня не здатна.
Колективне вишукування сучасних дослідників228 роз-
повідає: Головний військовий штаб УПА суто формаль-
но було сформовано восени 1943 р. Першим начальником
ГВШ до грудня того року був Леонід
Ступницький. Від грудня 1943 р. до
січня 1944 р. — однокашник Бандери,
один із учасників розколу ОУН 1940 р.,
а потім член Проводу іншого відлам-
ку ОУН «самостійників-державників»
Олекса Гасин («Чорнота», «Лицар»).
Від січня 1944 р. і до загибелі в січні
1946 р. — член Центрального про-
воду (ЦП) ОУН(с-д) Дмитро Грицай
Леонід Ступницький
(«Гончаренко», («Перебийніс»). Після його загибелі
1891—1944 рр.).
керівництво штабу знову перебрав
czechia.mfa.gov.ua/ Гасин.
228
В. В’ятрович, Р. Забілий, І. Дерев’яний, П. Содоль. УПА. Істо-
рія нескорених. — Львів: ЦДВР, 2007.
176
Розділ 14
Олекса Гасин Дмитро Грицай

(«Лицар», «Чирнота», («Перебийніс»,
«Тур», «Палій»,
1907—1949 рр.). 1907—1945 рр.).
Джерело: https://www. Джерело:
facebook.com/npblviv/ https://esu.com.ua/
Умоглядна структура ГШ УПА. Джерело: https://svitppt.com.ua/

ekonomika/ukrainska-povstanska-armiya.html
177
Із цитованого дослідження мені принаймні не пощасти-

ло зрозуміти — а якою була реальна структура ГВШ УПА, які
реальні відділи вона мала у своєму складі, де вони розміщу-
валися, над якими питаннями працювали «головштабісти»?
На папері, намальованому вже за нашої сучасності, все ви-
глядає красиво. Але в тій, «їхній», реальності відповідей на ці
питання не знали навіть члени-керівники ОУН(с-д).
За свідченнями вже відомого вам Степаняка, даними
ним у катівні НКВС, ГВШ «був організований, ймовірно, під
кінець 1943 р. Його персональний склад невідомий. Відомо
тільки, що начальником ГВШ УПА був «Перебийніс», а одним
з його членів — Гасин, причому Гасин був відкликаний
Шухевичем... Яке було подальше відношення Гасина до ОУН
і УПА, невідомо»229, — переконував він своїх мучителів.
Воєнні округи УПА. 1944 р.

229
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395.
178
Розділ 14
Зрозуміти реальний стан справ не допомагають і «Накази

Головного Командування УПА», на які так полюбляють по-
силатися деякі сучасні дослідники. Йдеться насамперед про
наказ від 23 січня 1944 р. з підписами «Т. Чупринка, в. о. Гол.
К-р УПА», «О. Перебийніс, в. о. Шеф ГВШ». Наказ визначав
структуру та функції військових штабів. Усього на той час
в структурі УПА нібито існувало 3 командування: УПА-
Північ, УПА-Південь та УПА-Захід, а також Головний військо-
вий штаб, на які розсилалися накази УПА230, 231.
Але яким було «матеріальне» наповнення того наказа
і тих схем?
Світло на це питання пролило свідчення Олександра
Луцького. Соратник Шухевича, перший командир УПА-Захід,
на допиті в МДБ 8 серпня 1945 р. показав: ГВШ — це чотири
особи: Шухевич, Гасин, Грицай та він, Луцький. «Розширювати
ГВШ УПА, — свідчив полонений, — Шухевич не наважувався.
Він побоювався, що створенням «широкого» штабу з вели-
кою кількістю керівних працівників керівництво УПА прак-
тично перейде до штабу, тому всю основну роботу він пере-
клав на штаби крайових та обласних «проводів» ОУН, скон-
центрувавши в своїх руках усе керівництво ними»232.
230
Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал
Роман Шухевич — «Тарас Чупринка» — Головний Коман
дир УПА. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто-Львів,
2007. — 560 с. — С. 157—159.
231
лісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учасників. —
232
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395, 427—428.
179
Мимоволі виникає питання: яке таке керівництво?

Практично? Будь-який підрозділ регулярної армії живе за
статутами та керується наказами. Але все життя коман-
дирів УПА після повторної радянської окупації Східної
Галичини — це постійне пересування з однієї криївки до
іншої. Це — суворе обмеження у будь-яких контактах із зо-
внішнім світом (про це розповім нижче).
Спробуймо знайти відповідь на ще одне просте питан-
ня: а коли було написано перший за часом наказ і якої УПА?
Ким його було підписано? Про що в ньому йшлося?
Першим керівником Головного військового штабу УПА,
як ми вже з’ясували, був Олекса Гасин. До грудня 1943 р.
Гасин взяв участь у формуванні деяких частин Української
Народної Самооборони на території Галичини233. Зміст цієї
сторінки біографії «Лицаря» такий: лише з грудня 1943 р.
ті підрозділи перебрали назву УПА. Історію її творення
оповіли МДБ-істам захоплені в полон і згодом розстріляні
Луцький і Степаняк.
Останній показав, що «літом 1943 р. Шухевич являвся
ініціатором організації УНС в Галичині і УНС була організо-
вана на основі директив Шухевича»234. За словами Луцького,
у червні 1943 р., напередодні вступу до Прикарпаття заго-
ну Ковпака, Шухевич наказав обласним проводам ОУН про-
вести мобілізацію своїх членів, забезпечити їх усім необхід-
233
Докл. див.: Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-«Лицар». —
Львів, 2003.
234
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395.
180
Розділ 14
ним для ведення бойових дій із ковпаківцями. До 15 серп-

ня ці загони УНС налічували нібито 2000 бійців, зведених
у 5 куренів. Гасин командував «групою УНС Карпатського
краю». Далі, за словами Луцького («Беркута»), погано на
вчені та озброєні «самооборонці» сутичок із ковпаківцями
не витримали, а «підрозділ «Чорних чортів» взагалі роз-
бігся». Це й зрозуміло. З другого боку, вони наразилися на
збройний спротив загонів Армії Крайової, з третього — ні-
мецька адміністрація твердо пообіцяла: за кожного вбито-
го німця розстрілюватимуть по 10 цивільних українців.
Такий процес мав місце — підтверджують незалежні
від Луцького джерела. Наприклад, на Сокальщині орга-
нізатором УНС «під кінець 1943 і на початку 1944 р. був
Мирослав Онишкевич»235. Рядовий учасник ОУН (відійшов
«до лісу» 23 липня 1943 р.) свідчив: провід ОУН «повідо-
мив низові кадри про створення збройних відділів УНС
(Української Національної Самооборони)236 на Підкарпатті
і в Карпатах»237.
235
Літопис Української Повстанської Армії. Том 39. Тактич-
ний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя
(Документи і матеріяли). — Вид-во «Літопис УПА». — То-
ронто-Львів, 2003. — 1043 с. — С. 7.
236
Редакція «Літопису» у перевиданні виправляє «Національ-
ної» на «Народної».
237
Сапер. «Чорні чорти» (спомин) // Літопис Української
Повстанської Армії. Том 4. Чорний ліс. Видання команди
Станіславівського тактичного відтинка УПА (Чорний ліс),
1947—1950. Передрук підпільного журналу УПА. Книга
друга, 1948—1950. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто,
1979. — 271 с. — С. 68, 69.
181
Свідчення Луцького
додають декілька по-
хмурих фарб: «ОУН спря-
мувала до УНС не кращі,
а гірші кадри, внаслідок
цього ми не могли дов-
го привести УНС в дію
Мирослав Онишкевич і доводиться витрачати
(«Орест», «Білий», «Богдан», «Олег»,
1911—1950 рр.). багато часу на її військо-
Джерело: https://zn.ua/ вий вишкіл». За його
словами, територіальна
сітка ОУН не виправдала себе в господарському відношен-
ні — не забезпечила УНС продовольством. Станом на гру-
день 1943 р. «загони УНС не могли вести активної діяль-
ності, позаяк знаходилися у стадії формування і навчання,
і лише зараз... ми можемо активізувати їх діяльність»238.
Правдивість слів Луцького підтверджують оригінальні до-
кументи тої доби. Про них Луцький або не згадував, або
забув.
Документи такі.
«Наказ Ч. 2/43» Головної команди і Головного військо-
вого штабу УПА від 18 грудня 1943 р.: «З уваги на різні по-
літичні і теренові умовини поодиноких Країв, початкові
формування Української Збройної Сили (УПА, УНС) пішли
різними шляхами. Щоб усунути всі витворені на той час
різниці та уніфікувати і звести до одної військової фор-
238
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395.
182
Розділ 14
ми, наказую: 1. Військова залежність Української Збройної

Сили. Найвищим зверхником Української Збройної Сили є:
Головна Визвольна Рада. Фактичним керівником усіх вій-
ськових дій та чільників є Головний Командир УПА. Його
допоміжним тилом у керуванні цілості військових справ на
всіх теренах є Головний військовий штаб УПА. Головному
командирові УПА підпорядковані Крайові Командири
УПА». Наказ також визначав схему підпорядкування шта-
бів, «військові ступені та функції», «дисциплінарні кари
та судове поступовування у війську». Підписи під до-
кументом: в. о. начальника ГВШ «І. Чорнота» (О. Гасин)
та в. о. головного командира УПА «Т. Чупринка» (Р. Шухевич).
У примітці до цього Наказа, складеній укладача-
ми тому, зазначено: «Українська Народна Самооборона
(УНС), згідно з вказівками Головного військового штабу
Проводу ОУН, почала створюватись 15 липня 1943 р. на те-
ренах Галичини... Першим командиром УНС став Луцький
(«Андрієнко»). В січні-лютому 1944 р. на базі формувань
Народної Самооборони була розгорнута УПА-Захід».
А тепер, знаючи це все, спробуємо сформулювати ви
сновки.
Розділ 15
Головний командир
та Головний військовий штаб УПА:
теорія та практика
Плануванням військових операцій в регулярних ар-
міях під час Другої світової війни — від рівня батальйону
і вище — займалися командир підрозділу та його штаб. Усі
вони були забезпечені телефонним і радіозв’язком, належ-
ними засобами розвідки — як своєї, так і вищих штабів.
Командир і його штаб — завжди один біля одного, завж-
ди поруч. Командир і його штаб — це поняття нерозривні.
Один без одного вони існувати, тим більше воювати — ні
в якому разі.
Як командував Шухевич, як він взаємодіяв із началь-
никами свого штабу? Перед тим як прочитати наступний
документ, візміть до уваги: лише впродовж трьох місяців
(грудень 1948 р. — лютий 1949 р.) МДБ ліквідувало пів-
тора десятка утримувачів бункерів зв’язку та зв’язкових
УПА/ОУН(с-д). Ліквідували і останню лінію зв’язку між
Гасином та членами ЦП ОУН, значить, і з Головним коман-
диром.
Тепер читаємо довідку МДБ УРСР від 16 листопада
1949 р. про переміщення та схованки Шухевича:
184
Розділ 15
— початок 1943 р.: переховувався на конспіративних

квартирах у Львові, а також в с. Сороки-Львівські Брюхо-
вицького239 району в квартирі далекого родича Дуліби;
— до жовтня 1943 р.: переховувався в лісах біля
с. Вільховець240, Лопушка241, що прилягали до Ілівського
лісу (Бібрський р-н242, це місто за 20 км від Перемишля);
час від часу переходив до с. Теребіжжя243 та Спас Ста-
ро-Самбірського244 р-ну;
— жовтень 1944 р.: перейшов до Козівського р-ну Тер-
нопільської області245, тимчасово переховувався в с. Ав-
густівка246, потім повернувся і до січня 1945 р. перехову-
вався в с. Седліски (Селиська)247, Вільховець, Лопушна248
та навколишніх лісах;
— 1945 р.: перебував у селах Десятники (Дев’ятни-
ки)249, Голдовичі250, Биків251 Ново-Стреліщанського р-ну
Дрогобицької обл.;
239
Сучасний Львівський район Львівської області.
240
Сучасний Перемишлянський район Львівської області.
241
Вірогідно, йдеться про село Мала Лопушка, ґміни Каньчуга
Переворського повіту колишнього Львівського воєводства
Польщі, яке знаходилося на території т. зв. Закерзоння.
242
З 1962 р. — частина Перемишлянського району Львівської
області.
243
Хутір на території Олеського району Львівської області.
244
Сучасний Самбірський район Львівської області.
245
Район ліквідований 2020 р.
246
Сучасний Тернопільський район Тернопільської області.
247
Володимир-Волинський район Волинської області.
248
Перемишлянський район Львівської області.
249
Сучасний Стрийський район Львівської області.
250
Сучасний Стрийський район Львівської області.
251
Сучасний Дрогобицький район Львівської області.
185
— січень—жовтень 1945 р.: переховувся головним

чином на території Тернопільської обл.;
— лютий—березень 1945 р.: в с. Конюхи252, Авгу
стівка і Бишки Козівського району, в с. Улашківка253 Чорт-
ківського р-ну, в квітні — в с. Бишки254;
— липень 1945 р.: переховувався в селах Заболотівка
Ягольницького і Теляче Зборівського р-ну Тернопіль-
ської обл.;
— серпень—жовтень 1945 р.: в «спеціально облад-
наному бункері» с. Рай Бережанського району255 та
с. Озеряни Зборівського р-ну. За цей час двічі «відлу-
чався» до Бібрського р-ну та до Львова (на зустріч із
дружиною);
— грудень 1945—травень 1946 рр.: жив у Льво-
ві, вул. Сулимирська256, б. 4, у квартирі родича Михайла
(Матвія) Лотовича, заарештованого НКВС;
— травень—жовтень 1946 р.: Рогатинський ліс, ра-
йон сіл Руда257, Клещівна258, «після чого передислоку-
вався в с. Княгиничі Букачівського р-ну Станіславської
обл.»259, де жив до вересня 1947 р. Впродовж цього часу
252
Тернопільський район.
253
С. Улашківці Тернопільської області.
254
Тернопільський район.
255
Тернопільської області.
256
Сучасна вул. Милятинська.
257
Жидачівський район Львівської області.
258
Вірогідно, Кліщивна Рогатинського району Івано-Фран-
ківської області.
259
Сучасний Івано-Франківський район Івано-Франківської
області.
186
Розділ 15
Вул. Сулимирська, б. 4 (сучасна Милятинська).

Джерело: googlemaps
«декілька разів» перебував у с. Конюхи260 Стрийського
р-ну (у «Лицаря»261), а в липні — в гірсько-лісовому ма-
сиві біля с. Корчин Сколівського р-ну Дрогобицької обл.;
— після вересня 1947 р.262: перейшов до Рогатинсько-
го лісу, потім — до Ілівського лісу (де перебував упро-
довж усього січня);
— жовтень 1947 — березень 1948 рр.: с. Гримне Ко-
марнівського р-ну Дрогобицької обл.263 в хаті священни-
ка Міфіренка;
— квітень 1948 — осінь 1948 рр.: переміщувався
в трикутнику Ілівський ліс264 — Перегінський ліс Стані
260
Сучасний Конюхів Львівської області.
261
Олекса Гасин.
262
Після арешту зв’язкової Ганни Дідик.
263
Вірогідно, Грімне сучасного Львівського району Львів-
ської області.
264
Колишній Щирецький район Львівської області.
187
славської обл.265 — Львів (зима, явочні квартири МДБ

не «вирахувало»);
— станом на 16 листопада 1949 р.: переховувався
в Ілівському лісі266 «та в населених пунктах, розташо-
ваних в зоні цього лісу»267.
У розпорядженні дослідників є й інший варіант істо-

рії беззупинних переміщень Шухевича територією Івано-
Франківської та Львівської областей. Список «штаб-квар-
тир головного комадира УПА» склав Василь Кук:
— 1943 р.: десь на «Бібереччині»268;
— серпень 1944 р.: «перебував з відділом кіннот-
ників у селі Улашківці269 під рікою Серет на півдні м.
Чорткова»;
— літо—зима 1944—1945 рр.: «проживав у Бере-
жанському та Козівському районах270, в околицях сіл
Бишки — Потік — Конюхи — Августівка — Жуків —
Рай»;
— літо 1945 р.: «мав хату з криївкою у с. Августівці
на Бережанщині» 271 у хаті брата командира своєї охо-
рони Івана Когута («Бродича»); розмір 4 на 3 метри,
«висотою у зріст людини»;
265
Калуський район сучасної Івано-Франківської області.
266
Колишній Щирецький район Львівської області.
267
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 596—597.
268
Сучасний Жидачівський район Львівської області.
269
Чортківського району Тернопільської області.
270
Тернопільська область.
271
Сучасний Пустомитівський район Львівської області.
188
Розділ 15
— зима 1945—1946 рр.: селянська хата в «с. Пуків на

Рогатинщині»272;
— весна 1946 р.: лісова криївка біля с. Кліщівна Рога-
тинського р-ну273 (розмір 2 на 3 метри);
— жовтень 1946 р. — 25 вересня 1947 р.: хата в с. Кня-
гиничі Рогатинського р-ну;
— зима 1947—1948 рр.: с. Грімне Комарнянського
р-ну274 Львівської обл. (до початку зими 1948 р.), але «він
жив на той час у Львові... на вул. Балашовській у 2-му
блоці», а також «на Личаківській горі, в Лисиничах»275
на вул. Кривій276; тут «почав хворіти на серцеві недома
гання»;
— січень—березнь 1948 р.: «деякий час перебував»
у будинку на вул. Маріюпільській277, 32;
— з 1948 р.: «зимова штаб-квартира» в хаті в с. Біло-
горща278.
Ця хата, розташована на сучасній вул. Білогорща, 76, ста-
ла його останнім прихистком.
272
Сучасна Рогатинська громада Івано-Франківської області.
273
Сучасна Рогатинська громада Івано-Франківської області.
274
Сучасний Львівський район Львівської області; діє меморі-
альний музей Р. Шухевича.
275
Личаківський район Львова.
276
Сучасна вул. О. Нижанківського.
277
Сучасна П. Козланюка.
278
Том 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» — Го-
то-Львів, 2007. — 560 с. — С. 479—490.
189
Підсумовуємо. За першою
версією, впродовж 1943—
1950 рр. Шухевич постійно пе-
реміщався між конспіративни-
ми квартирами невідомої кіль-
кості, але не менше 3-х; 23 се-
лами та 5 лісовими масивами.
Білогорща, 76.
Суспільне надбання За другою версією, це також
1943—1950 рр. — 11 сіл, 5 кон-
спіративних квартир. Всі прихистки — на відстані десятків
кілометрів один від одного. Усі переміщення відбувалися
в умовах жорсткого радянського гебістського режиму. Якщо
сказати зовсім просто — за умов полювання на збройне під-
пілля та його керівників.
Як, коли і ким могла командувати хвора на серце люди-
на, я особисто не здогадуюсь.
Розділ 16
Дивізія «Галичина»
Оглядаючи, аналізуючи події 1943 р. на теренах сучасної
Західної України та прикордонних з ними земель Польщі, оці-
нюючи виклики, які постали перед «творцями» УПА, немож-
ливо оминути тему створення військової XIV гренадерської
ваффен СС дивізії «Галичина». Вона добре відома, всебічно ви-
вчена, досить звернути увагу на фундаментальний доробок
Шеврон нарукавний Мундир дивізії

дивізії «Галичина». «Галичина».
191
Романа Пономаренка279. Обмежуся

лише кількома необхідними для
нашої теми зауваженнями.
У лютому 1943 р. Український
Центральний Комітет280 завер-
шив переговори з німцями про
створення українського поліці-
йного полку «Галичина». Мотив
співпраці для УЦК можна та по-
трібно описати формулою: «не-
залежна держава неможлива без
власної армії» — «армія незалеж-
Пономаренко Р. Українські
юнкершафти. Обкладинка. ної держави неможлива без офі-
церського корпусу» — «вихова-
ти національний офіцерський корпус в конкретних умовах
окупації можливо тільки в співпраці з Німеччиною». Такої
самої думки дотримувався і Митрополит Шептицький:
«Немає майже ціни, яку не треба б дати за створення укра-
їнської армії»281.
Аби поставити крапку в багаторічній, але абсолютно
беззмістовній дискусії про те, чи були українці-галичани
«есесами», чи ні і чи були вони військовими злочинцями
й т. п., скажу лише дві речі.
279
Пономаренко Р. Українські юнкершафти. Підготовка укра-
їнського офіцерського корпусу у військах СС і їхня служба
в дивізії «Галичина». — Мандрівець. — 2020. — 349 с.
280
Визнана німецькою окупаційною владою громадсько-
суспільна організація зі штаб-квартирою у Кракові; голо-
ва — Володимир Кубійович.
281
Цит. за: там само. — С. 290.
192
Розділ 16
Перше. Навіть нюрнберзька «юстиція» зразку 1945—

1946 рр. не визнала СС «злочинною організацією». Зло
чинними в СС були визнані лише «групи»282. Друге. У фондах
чиказького Українсього національного музею збереглася
ксерокопія наказа райхсфюрера СС і міністра внутрішніх
справ Гайнріха Гіммлера, в якому він категорично забороняє
вживати термін СС стосовно українців-вояків XIV дивізії.
Але рухаймося далі.
Наказ про створення власне диві-
зії було підписано 30 липня 1943 р283.
Повна назва полку на той момент
(і до травня того ж року): Галицька
Стрілецька дивізія СС (Galizische
SS-Schützendivision). Якщо вірити спеці-
альним дослідженням і компетентним
мемуаристам, наприклад, начальнику
штабу дивізії майорові Вольфу-Дітріху
Гайке284, 11 тис. людей особового скла- Вольф-Дітріх Гайке
(1913—1994 рр.).
ду дивізії після річного вишколу (так Суспільне надбання
282
Наприклад: http://www. istpravda. com. ua/articles/2010/
11/5/2083/)
283
284
Гайке В.-Д. Українська дивізія «Галичина» // Записки НТШ:
Том 188. За редакцією Володимира Кубійовича. Переклад
з німецької мови Романа Колісника. Накладом Братства кол.
Вояків 1-ї УД УНА. — Торонто—Париж—Мюнхен, 1970. Не-
залежно від Гайке, ті самі цифри наводив і М. Лебідь. В ме-
муарах він пише: 23 жовтня 1943 р. «заступник Кубійовича
в справі дивізії» інформує: «призваних» до дивізії — 82 тис.,
«прийнято» — 53 тис., «покликано досі» — 22 тис., «з того
перед двома тижнями було 16 тис., а тепер є всього 10 тис...
Дезертири втікають в мундирах і зі зброєю».
193
звана «перша» дивізія) взяли

участь у боях під Бродами285.
4 тис. з них загинули, 1 тис.
було важко поранено, 3 тис.
вийшли з оточення, 3 тис.
опинилися в лавах УПА.
Чисельність «другого скла
ду» коливалась в межах 20—
22 тис. вояків. Якщо відняти
від них 3 тис. тих, хто вибився
з оточення і теоретично міг
Пам᾽ятник-обеліск воякам повернутися до її складу, от-
дивізії «Галичина». римуємо 17—19 тис. ново-
Село Ясенів
Золочівського р-ну бранців. Додаємо до цієї циф-
Львівської обл. ри 11 тис. з «першого складу»,
отримуємо 28—30 тис. укра-
їнців-галичан, які носили однострої дивізії «Галичина».
Більшість із них, числом 10 000, по завершенні війни опи-
нилися в таборі військовополонених в італійському Ріміні,
потім перебралися хто куди: до Великої Британії, Канади,
США, Австралії та інших країн.
До чого це я?
А до того, що станом на першу половину травня 1943 р.
надійшло понад 80 000 добровільних заявок на вступ до
дивізії «Галичина»286. На них, теоретично, могли б розра-
ховувати організатори УПА. Але сталося не так, як гадало-
ся. І тому в останніх образа залишилася: «Найбільше нас
285
13—22 липня 1944 р.
286
Пономаренко Р. Вказ. праця. — С. 16.
194
Розділ 16
Прорив з оточення частин вермахту та дивізії «Галичина»

в першій половині дня 21 липня 1944 р. на картосхемі штабу
15-го стрілецького корпусу ЧА.
195
Роздача їжі полоненим воякам дивізії «Галичина»

в таборі військовополонених Ріміні.
Джерело: https://zbruc.eu/
вражало те, що в час, коли ми ведемо боротьбу на жит-
тя і на смерть, багато галицької молоді пішло до дивізії
«Галичина»287.
Але для образ в реальній політиці місця мало. Тут має
існувати тверезий, холодний розрахунок, просте міркуван-
ня: сільські хлопці (як правило, без освіти або з мінімаль-
ною освітою), які не пройшли ані елементарної військової
підготовки, ані відбули курсу бойового злагодження, та ще
й за відсутності тилового забезпечення, частин підтримки,
кваліфікованого офіцерського складу приречені на забій.
Що, власне, і мало місце в реальності.
287
лісся. Німецька окупація. Книга третя. Спомини учасників. —
196
Розділ 16
Але повернімося до обставин формування дивізії

«Галичина». Не так тут усе просто, як може здатися на
перший погляд. З одного боку, маємо збережені у фондах
Українського Національного музею в Чикаго прекрасні за
якістю і численні за кількістю фотографії, які демонстру-
ють небувалий ентузіазм принаймні частини місцевого
населення. Добровольці йшли колонами. В буквальному
сенсі. Тепер ставлю питання, на яке кожен має відповісти
собі сам. Згідно із власним сумлінням. До якого стану тре-
ба було довести людей, щоби жінки у святочних сорочках
йшли вітати добровольців? Цим феноменом комуністи му-
сять завдячувати тільки собі: такого ефекту вони спромог-
лися досягнути лише на цих землях і лише за період з 1 ве-
ресня 1939 р. і до 21 червня 1941 р.
Фото з колекції Українського Національного музею

(Чикаго, Іллінойс, США)
197
Фото з колекції Українського Національного музею

(Чикаго, Іллінойс, США)
Тепер інший бік справи. У фондах УНМ зберігаються до-
кументи, які дозволяють інакше подивитися на «загально»
і «всім» відомі факти.
Львів, 1943 р. Суспільне надбання
198
Розділ 16
Перший документ: уривок спо-

минів, який дозволяє уточнити
ставлення українських національ-
них організацій і політичних сил
до ініціативи галицького генерал-
губернатора, бригаденфюрера СС та
генерал-майора поліції, австрійця
за походженням Отто Вехтера. Саме
він у березні 1943 р., за погодженням
зі своїм безпосереднім керівником Карл Отто Густав
райхсфюрером СС та міністром внут фон Вехтер
(1901—1949 рр.).
рішніх справ Гайнріхом Гіммлером, Суспільне надбання
виступив із ініціативою створення
галицької дивізії Ваффен-СС. Автор споминів (ім’я, на жаль,
не збереглося) пише: «Очевидно, підпілля ОУН мусило за-
йняти становище до цієї справи... В ім’я правди треба ска-
зати, що коли, в колах підпілля, погляди на концепцію були
більш-менш однозначні, то щодо справи набору до дивізії
такої однозгодної опінії не було».
«Одна група підпільників на чолі з Шухевичем, — ука-
зує мемуарист, — заступала думки, щоб наборові не про-
тивитись, а навіть щоб значну кількість військовоздатної
молоді з кругів підпілля вислати на вишкіл до дивізії. Цієї
думки були також військовики, згуртовані в Краєвому
Військовому Штабі (КВШ) ОУН Львівського краю»288.
«Рішучими» противниками цієї концепції висту-
пили керівники Головної Команди УПА Клячківський
288
Даних про діяльність такої «інституції» наразі не встанов-
лено.
199
і Ступницький. Їх підтримували Краєві Проводи ОУН(с-д) на

Волині та Поліссі, а також у т. зв. Трансністрії (тобто землях
на схід від Дністра). Вони «вимагали провести акцію бой-
коту набору до дивізії». Нарешті, «тимчасовий Провідник
ОУН Максим Рубан289 цієї справи сам вирішувати не хотів,
почалося узгоджування протилежних становищ...». Після
тривалих дискусій «акцію поборювання» дивізії було за-
кінчено».
Далі автор пише про те, що ініціатива створення диві-
зії виходила безпосередньо від губернатора Вехтера, який
у такий спосіб «бажав зміцнити своє становище серед
сатрапів ІІІ Райху». Діяв він за згодою Гіммлера, але про-
ти волі генерал-губернатора Генеральної Губернії Ганса
Франка. Більш того, автор споминів наводить твердження
західних дослідників, згідно з якими Адольф Гітлер нічо-
го не знав про ініціативу Вехтера та Гіммлера аж до 23 бе-
резня 1945 року! Ще більше: за свідченням цитованого ме-
муариста, на спеціальній нараді 8 червня 1943 р. у ставці
в Растенбурзі «Гітлер з усією рішучістю висловився проти
набору українців та інших «східних» народів до німецької
армії».
Другий документ: лист генерал-хорунжого Михайла
Садовського «До Пана Президента 360 Українського Від
ділу Канадійського Леґіону», датований 6 серпня 1950 р.
Генерал звернувся до адресата у зв’язку з тим, що канад-
ський уряд зняв заборону українським дивізійникам на
в’їзд у країну. Натомість, Український відділ Канадського
Леґіону виступив проти(!) такого рішення.
289
Микола Лебідь.
200
Розділ 16
План головної ставки фюрера (Führerhauptquartier ,

Wolfsschanze) та верховного головнокомадування вермахту
(сучасне м. Кентштин, Варминсько-Мазурське воєводство
Польщі). Джерело: https://stringfixer.com
М. Садовський, зокрема, пише: «Я категорично ствер-
джую, що... дивізія «Галичина» не була сформована з доброї
волі українців, лишень під німецьким примусом і терором».
Далі наводить такі аргументи на користь своєї позиції.
Перший: «Охочих йти до дивізії майже не було. Хто не хо-
тів йти до дивізії, на того чекав концентраційний табір або
смертна кара. Я був свідком, — писав він, — як у Варшаві
німецьке ґестапо через свого відпоручника «добровільно»
Михайло Садовський
(1887—1967 рр.), в 1918—1920 рр.
начальник Похідної канцелярії
Військового Міністерства при ставці
Головного Отамана С. Петлюри.
Джерело: https://m.facebook.com/
roman.m.koval/
201
набирало до дивізії «Галичина» старшин із колишньої армії

Української Народної Республіки».
Другий аргумент: «українське громадянство в Галичині
і Український Центральний Комітет довго вагалися і нахо-
Лист М. Садовського. Джерело: Український Національний музей

(Чикаго, Іллінойс, США).
202
Розділ 16
дили різні причини для відмови від цієї акції, однак коли
був виданий категорично гострий і безапеляційний наказ
німецької військової влади, вони змушені були присту-
пити до виконання того наказу». Аргумент третій: моти-
вом Українського Центрального Комітету під проводом
Володимира Кубійовича було бажання «рятувати україн-
ську молодь від примусової бранки до Німеччини на тяж-
кі роботи для потреб війни, де молодь в застричний спосіб
десятками тисяч гинула під градом бомб безупинних на-
льотів повітряної фльоти та від непосильної, небезпечної,
тяжкої праці при зовсім недостатньому харчуванні».
Наразі маємо дві несумісні між собою концепції форму-
вання дивізії «Галичина», сформульовані учасниками тих
подій. Хто з них ближчий до правди? Можливо, відповісти
допоможе наступний документ.
Це так зване «Зарядження» (звичайною мовою — на-
каз) місцевим жителям, підписане таким собі Францем
Бабяком, «Окружним Повновласником Військової Управи
Галичини». Цитую пункт 1: «Українці, уроджені в рр. 1920,
1921, 1922, 1923, 1924 і 1925, мають зголоситися добро-
вільно в ряди СС. Стрілецької Дивізії Галичина. Крім того
зобов’язані зголоситися290 всі українці, уроджені в 1900—
1920 включно, які служили в якій-небудь армії або пере-
йшли якийсь військовий вишкіл, а також ті, які ще не слу-
жили при війську, однако не старші 35 років, тобто уродж.
до 1908 р.». Пункт 2: «Старшини та підстаршини (офіцери
та підофіцери), котрі одержали ступінь старшини або під-
старшини в котрій-небудь армії, мають зголоситися без ог-
290
Підкреслено мною.
203
ляду на вік». Третій: «Лікарі повинні зголоситися без огля-

ду на вік і без огляду на те, чи дотепер служили вони в армії
чи ні».
Така от історія.
«Зарядження» (Наказ») «Зарядження» (Наказ»)

Підпис: Франц Бабяк, Підпис: Франц Бабяк,
«Окружний Повновласник «Окружний Повновласник
Військової Управи Галичини» Військової Управи Галичини»
(українською). (німецькою).
Джерело: Український Джерело: Український
Національний музей Національний музей
(Чикаго, Іллінойс, США) (Чикаго, Іллінойс, США)
Розділ 17
1944 р.: друга окупація

1944 р.: відкриття Другого фронту в Європі та бойові дії
збройних сил СРСР та Німеччини на правобережній тери-
торії УРСР:
— січень: битва за Корсунь-Шевченківський;
— березень-квітень: масштабний двобій за Проскурів
та Чернівці;
Бойові дії в Європі. 1944 р.

Джерело: https://www.maps.com/
205
— липень: Червона армія розпочинає бойові дії за

опанування Галичини;
— 13—22 липня: XIII корпус I танкової армії вермах-
ту, до складу якого входила дивізія «Галичина», було роз-
трощено під Бродами;
— 28 жовтня: Червона армія окуповує останні населе-
ні пункти на території Закарпаття.
У будь-якому шкільному підручнику читаємо: «на ви-
рішальному етапі битви за Україну291... у складі І, II, III та
IV Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн осіб,
28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних арти-
лерійських установок, 2370 літаків».
Штандарти зведених полків І, ІІ, ІІІ і ІV Українських фронтів.

291
Коректно: за УРСР.
206
Розділ 17
СРСР
До повторної окупації комуністи, врахувавши уроки
окупації першої, почали готуватися заздалегідь. Вже 14 лю-
того ухвалено292 «Звернення Президії
Верховної Ради і Ради народних ко-
місарів УРСР до учасників так званих
“УПА” та “УНРА”»293. Підписали доку-
мент очільники УРСР: формальний
голова Української Радянської «дер-
жави» Михайло Гречуха та голова
Ради народних комісарів294 Микита
Хрущов. Михайло Гречуха
(1902—1976 рр.),
Ключовий «меседж» документа: голова Президії
«Іменем Уряду Української Радянської ВР УРСР (1939—
1954 рр.). Джерело:
Соціалістичної Республіки ми га- https://esu.com.ua/
292
Або оприлюднено — з тексту документа це незрозуміло.
293
Див. також: Літопис УПА. Том 4. Нова серія. Боротьба про-
ти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні доку-
менти ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ.
1943—1959. — Книга перша: 1943—1945. — Вид-во «Літо-
пис УПА». — Київ-Торонто, 2002. — 596 с. — С. 183. (Із за-
головку та тексту документа випливає, що радянська сто-
рона розрізняла дві нетотожні між собою націоналістичні
партизанки, які, на їхню думку, існували паралельно. В ін-
шому документі, датованому 29 серпня, Станіславівський
обком інформував Хрущова: «зафіксовано різних бандит-
ських проявів з боку банд «УПА» та «УНРА» 55 випадків».
(Там само. — С. 272.) Дослідження генези та діяльності
УНРА не є предметом даного дослідження.
294
Сьогодні це Кабінет Міністрів України — правонаступник
РНК, між іншим.
207
рантуємо всім учасникам так званої

“УПА” чи “УНРА”, які перейдуть на бік
Радянської влади, які чесно і повні-
стю розірвуть будь-які зв’язки з во-
рогами народу — гітлерівцями-оунів-
цями, які щиро і повністю зречуться
всякої боротьби та ворожих виступів
проти Червоної армії і Радянської
Микита Хрущов. влади, цілковите прощення їхньої
1943 р.
Суспільне надбання тяжкої помилки, їхніх минулих про-
вин перед Батьківщиною».
Візьмемо до уваги: абсолютна більшість тих, до кого
було спрямоване «Звернення», були громадянами Польщі,
а не УРСР (яка свого громадянства не мала). Скажу прямо: це
правовий нонсенс, брехня, блюзнірство — «упівці» та «оунів
ці» радянськими громадянами себе не вважали295. І, отже, чи
навряд мали підстави серйозно сприймати такі обіцянки.
Натомість їхні вороги абсолютно серйозно стверджува-
ли: «Трудящі маси населення Західної України, які сприйня-
ли прихід Радянської влади 1939 року як звільнення з-під
національного і соціального гноблення панської Польщі
в умовах німецької окупації, ще більше загартували свою
відданість до Радянської Батьківщини»296. Це не жарт. Це
295
Поза тим, в лавах УПА могли воювати і колишні громадяни
СРСР.
296
ронто, 2002. — 596 с. — С. 120.
208
Розділ 17
чорним по білому написано. У листо-

паді 1943 р. Автор — нарком держ-
безпеки УРСР Савченко.
Вибивши німців із території су-
часної УРСР, комуністичні окупанти,
вочевидь заради «загартування від-
даності» окупованих, утворили на за-
войованих територіях два військових
округи. Сергій Савченко
У травні 1944 р. — Львівський (1904—1966 рр.).
ВО. Сформовано його було на базі
31-ї армії (командувач ге-
нерал-полковник Маркіан
Попов, 1902—1969 рр.), дон-
ський козак за походженням.
Армія пройшла з боями Росію,
Білорусь, Польщу, Німеччину,
Чехословаччину, брала участь
у боях за Берлін і Прагу. Маркіан Попов
(1904—1969 рр.).
Територія округу охоплюва-
ла Волинську, Дрогобицьку,
Житомирську, Львівську, Рівненську області та ще 5 райо-
нів області Кам’янець-Подільської.
Склад 31-ї армії: 36-й, 44-й та 71-й стрілецькі корпуси
(9 стрілецьких дивізій), 6 артилерійських полків та інших
підрозділів, приблизно 100 000 особового складу.
Другий округ — Прикарпатський, зі штабом у Чернівцях.
Командувач (1945—1946 рр.) генерал армії, Герой Радян
ського Союзу Андрій Єрьоменко (1892—1970 рр.), уродже
209
нець Харківщини. Округ утворений

у липні 1945 р. на базі оператив-
но-стратегічного об’єднання Червоної
армії — 4-го Українського фронту.
Склад на 1 квітня 1945 р.: 1-ша, 16-та,
38-ма армії, 8-ма повітряна армія, 1-й
Чехословацький армійський корпус,
численні артилерійські, танкові, са-
перні, гірські, протиповітряні полки,
Андрій Ерьоменко
(1892—1970 рр.). бригади, батальйони. Чисельність
Суспільне надбання його «на око» оцінити не беруся, але,
гадаю, це близько пів мільйона воя-
ків. Сфера відповідальності: Закарпатська, Станіславська,
Тернопільська, Чернівецька області та частина Кам’янець-
Подільської. 6 травня 1946 р. обидва округи було об’єднано
в єдину Прикарпатську ВО.
Гадаєте, це всі збройні сили, які мали забезпечити «друге
пришестя» совєтів на західноукраїнські землі? Помиляєтесь!
На територію краю завели шість дивізій досвідчених
професійних катів, карателів та охоронців: 9-ту, 59-ту, 62-гу,
64-ту, 81-шу, 82-гу стрілецькі дивізії внутрішних військ
(СД ВВ) НКВС. Плюс 10-ту та 32-гу СД ВВ по охороні заліз-
ничних споруд, а також 6-й, 10-й, 12-й окремі стрілець-
кі полки ВВ297. «Середньозважена» чисельність одної та-
кої СД — 14,5 тис. солдатів та офіцерів. Загалом, це майже
125 000 професійних карателів. Головна їх місія — зачистка
тилу Червоної армії та війна проти цивільного населення на
окупованих територіях. Усього в СРСР цих дивізій було 86 —
297
http://police-ua.com/showthread.php?t=2223&page=2
210
Розділ 17
Однострої військовослужбовців ВВ НКВС СРСР.

Джерело: http://lemur59.ru/
з порядковими номерами від 1 до 82 плюс чотири «іменних»:
Махачкалінська, Особлива, Сталінградська та Тбіліська.
Тобто на територію західних областей УРСР припало щонай-
менше 10 % від їх загальної кількості.298
Цього було замало. Ударними темпами заходилися ство-
рювати структурні підрозділи, які спеціалізувалися би на
боротьбі з повстанцями та цивільним населенням. 2 грудня
Нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія повідомив
М. Хрущова про організацію у Львові та Дрогобичі «спеці-
альних других відділів» НКДБ «по боротьбі з оунівським та
польським націоналістичним підпіллям».
298
З повним їх переліком можна ознайомитися тут: http://
forum.patriotcenter.ru/index.php?topic=1537.0;wap2
211
Лаврентій Берія (1899—1953 рр.) та Йосип Сталін

(1878—1953 рр.). Джерело: https://autogear.ru/
Львівську, Дрогобицьку, Станіславівську та Тернопіль

ську області (за термінологією підпільників, це «Західні
Українські Землі») було в «ручному режимі» поділено на
132 адміністративних райони (це окрім районів у містах).
Упродовж зими, — вказують укладачі 33-го тому «Літопису
УПА», — тобто впродовж 4 місяців, кожне село окупову-
вало 40 бійців НКВС299. Якщо взяти до уваги, що середній
адмінрайон налічував 25 сіл, то в підсумку ми отримаємо
на 3300 сіл 132 тис. бійців НКВС.
299
відтинок УПА 26-тий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина
(Документи і матеріяли). 1943—1947. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто-Львів, 2001. — 899 с. — С. 34—35.
212
Розділ 17
Це також вважали недостатнім. 27 грудня постановою

Оргбюро ЦК КП(б)У з метою війни проти збройного підпіл-
ля по всіх областях УРСР «додатково добираються» 1586 осіб
із співробітників НКДБ та НКВС, «переважно чоловіків, фі-
зично здорових і володіючих українською мовою»300.
Першочерговий і найголовніший спосіб упокорення
завойованих удруге територій — примусова мобілізація
дивом уцілілих молодих чоловіків. 3 лютого 1944 р. політ
відділ штабу 13-ї армії І Українського фронту доповідає
«нагору»:
— січень: мобілізовано 21 135, в т. ч. «в районах Захід-
ної України» — 5381 особа;
— лютий: відповідно, 9591 та 8240;
— «всього мобілізовано за січень місяць по 12 лютого
1944 р.: 30 726 осіб;
— «у тому числі в районах Західної України: 14 621 осо-
ба», в тому числі — 10 676 українців, решта — поляки,
чехи, словаки, білоруси.
29 серпня Станіславівський обком рапортує Хрущову:

— станом на 10 червня: «призвано та відправлено до
РККА» 28 526 осіб;
— «взято на облік військовозобов’язаних» 1908—
1926 рр.: 61 551 особу;
— від 6 серпня в області почалася мобілізація всіх
«військовозобов’язаних» до 35-річного віку.
300
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 80—88, 117.
213
Окремим рядком відзначено: «серйозною перешкодою

у справі вдалого проведення мобілізації є посилення те-
рористичної діяльності націоналістичних банд» і масовий
бойкот призову до Червоної армії з боку населення: станом
на 21 серпня із 30 268 призначених до мобілізації не з’яви-
лося 15 303.
До слова. Приклади «посилення терористичної діяль-
ності націоналістичних банд» займають 8 сторінок 4-го
тому «Літопису УПА». Дрогобицький облвійськкомісар по-
відомляє (станом на 31 серпня):
— «наявність ресурсу» (1926—1928 рр. народження):
59 196 осіб;
— «мали з’явитися»: 57 339;
— «з’явилося»: 48 421 (81,9 %);
— мобілізовано: 24 454 особи301.
Ще один спосіб війни з місцевим населенням — тоталь-
не озброєння нових господарів. 10 травня Політбюро (ПБ)
ЦК КП(б)У видає постанову про розподіл 3000 (з 4000 отри-
маних від НКВС пістолетів «ТТ») «для озброєння партій-
но-господарського активу, який працює в західних облас-
тях УРСР». Зброю мали видати партійним, радянським
і комсомольським працівникам — від секретарів обкомів
до керівників районних пошт і шляхових відділів.
18 серпня 1944 р. Постановою ПБ ЦК КП(б)У всі
3000 особового складу «Української партизанської дивізії
301
налістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У
ронто, 2002. — 596 с. — С. 140, 270—280.
214
Розділ 17
ім. Двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака», тобто най-

досвідченіших на той момент у СРСР фахівців із партизан-
ської, антипартизанської та диверсійної війни, передано до
НКВС УРСР для «використання її, в першу чергу, для якнай-
скорішої ліквідації націоналістичних банд».
Саме з цією метою прискореними темпами створи-
ли мережу донощиків/інформаторів/сексотів. Станом на
1 серпня 1945 р. ця сітка НКВС нараховувала 1000 «інфор-
маторів», 164 агенти, 8 резидентів. Додатково, лише за
серпень того року, завербували 22 резидентів, 115 агентів,
1326 «інформаторів». Загалом на 1 вересня «у складі аген-
турно-інформаційної сітки» нараховувалось 29 резидентів,
244 агенти та 2177 «інформаторів»302.
Важливою частиною і достеменно злочинною — як
з точки зору діючих на той момент як міжнародного, так
і радянського «права» — була діяльність «легендованих»
під УПА спецзагонів МДБ. Засилання агентів «під прикрит-
тям» до націоналістичного підпілля почали не пізніше
17 серпня 1943 р.303
Про результати цієї діяльності довідуємося, наприклад,
зі звітної доповіді Рівненського обкому КП(б)У та обласно-
го Управління НКВС: «З лютого 1944 р. по 20 лютого 1945 р.
загальні втрати бандформувань УПА і ОУН складають:
302
ронто, 2002. — 596 с. — С. 466.
303
Там само. С. 95.
215
15 306 — вбитими, 18 066 — полоненими та заарештова-

ними, 6913 — явилися з повинною, 1246 — «поплічників
бандитів», «затримано дезертирів ЧА й таких, що ухиля-
ються від призову», — 13 136 осіб. Це ще не все.
«Окрім того, із загальної кількості військовозобов’я-
заних, що підлягають призову до Червоної армії, мобі-
лізовано 115 822 особи, мобілізовано та відправлено на
роботу до промисловості — 13 517, заброньовано на під-
приємствах народного господарства — 14 265, загалом —
143 604 особи». Таким чином, «в нашій області не тільки
розгромлені основні сили УПА і ОУН, але й ліквідовано дже-
рело їх поповнення. УПА не має в нашій області резервів
для поповнення своїх банд».
У додатку до цієї доповіді міститься детальна довідка
«про частково розгромлені та ліквідовані найбільші банд
формування та боївки СБ», а також перелік затриманих
55 «видатних керівників ОУН та УПА».
26 лютого Тернопільський обком та Управління НКВС
рапортують до Києва: «вбито, захоплено у полон, з’явилося
із повинною» 9497 осіб та 36 осіб із числа «керівного скла-
ду оунівського підпілля».
Дрогобицька область звітує: з серпня 1944 р. по 18 січня
1945 рр. вбито — 4139, взято у полон, заарештовано, затри-
мано — 2452, з’явилося з повинною — 1603, виселено «ро-
дин активних членів ОУН та учасників УПА — 1433 особи».
15 травня Управління контррозвідки «СМЕРШ»
І Українського фронту доповідає Хрущову: затримано —
9000 «підозрюваних у бандитизмі осіб», вбито при вчинен-
ні ними спротиву — 260, викрито 530 складів, в т. ч. 135 —
216
Розділ 17
зі зброєю, 369 — із харчами, іншим військовим споряджен-

ням — 26, вилучено 12 гармат, 35 мінометів, 73 000 патро-
нів, 17 тонн солі й т. п. І це тільки на території Волинської,
Рівненської, Станіславівської, Тернопільської областей!
До травневого звіту додали дані по області Кам’янець-
Подільській. Загалом у 5 областях за 1 місяць викрито:
155 осередків ОУН та «бандгруп УПА». Підрозділи «СМЕРШ»
та армії провели 168 операцій у 271 населених пунктах.
Результати такі: 7650 затриманих за «підозрою у бандитиз-
мі», викрито 235 упівських складів (зі зброєю — 36, з харча-
ми та амуніцією — 189), вбито 1100 «бандитів», вилучено
1 гармату, 27 мінометів, 96 кулеметів, 37 тонн харчів, 5 ра-
діостанцій і т. п.
Тернопільський обком інформує про «досягнення» за
квітень-травень: виявлено 19 повстанських груп чисель-
ністю 7700 осіб; ліквідовано — 10 із 2040 учасниками; пе-
ребувають на обліку 18 із 5000 бійців. Під час оператив-
но-військових операцій убито 1644; поранено 149; взято
у полон 248 осіб. Трофеї: 3 гармати, 57 ручних кулеметів,
6 протитанкових рушниць, 53 485 патронів, 291 тонна зер-
на, 10 центнерів солі й т. д. й т. п.
НКВС Рівненської області від 1 травня по 1 серп-
ня 1944 р. провів 478 операцій, під час яких було вбито
4501 повстанця (41 поранено), взято у полон 380, заареш-
товано 382, затримано осіб, які ухилялися від мобілізації до
ЧА, 6507, затримано дезертирів ЧА 3984. Затримали навіть
«1 німецького шпигуна» та 8 парашутистів. Перелік захоп
леного майна займає 2 сторінки тому.
Характерно, що втрати «червоної» сторони при цьо-
му становили: вбитими — 58 осіб та 77 поранених.
217
Співвідношення вбитих, як 77 до 1, я особисто пояснити не

можу. Таке співвідношення ні в які мені відомі закономір-
ності ведення бойових дій під час Другої світової війни не
вкладається. Навіть «нєпобєдіма та лєгєндарна» Червона
армія виграла війну, заплативши за це життями 10 своїх
солдат за 1 німецького. Можна хіба висловити обережне
припущення: до числа загиблих повстанців зараховували
жертви серед цивільного населення. Але, підкреслюю, це
тільки припущення.
Ідемо далі.
Станіславівський обком доповідає Коротченку: у верес-
ні-жовтні на території області «зареєстровано банд — 70,
приблизна чисельність — 21 820 бандитів». З часу окупації
області «було викрито» 247 організацій українських націо
налістів із «загальною кількістю учасників — 3497 осіб».
Лише 13 вересня війська ЧА та НКВС у «Чорному лісі» вбили
358 повстанців, захопили в полон 37, затримали «за підоз-
рою в бандитизмі» 289 осіб. «Вбитих
керівного складу ОУН та УПА» — 233,
ліквідовано 22 «великих» загони
чисельністю 3520 осіб, школу УПА
у складі 200 осіб, частково розгром-
лено 8 куренів загальною чисельні-
стю 2190 осіб.
Підсумок: із серпня 1944 р. по
20 лютого 1945 р.: явка з повинною —
Дем’ян Коротченко 11 993, вбито — 9654, полонених —
(1894—1969 рр.). 8276, загалом — 29 893, викрито
Кат українського
народу «схоронів» — 1991. Захоплено 10 гар-
218
Розділ 17
мат, 70 станкових кулеметів, 385 — ручних, 32 міномети,

751 471 патрони й т. п.
Націоналісти
«Найтяжчі переживання прийшли взимку з 1943-го
на 1944 рік, — пригадувала десятиліттями пізніше лю-
дина, якій пощастило вижити в тому пеклі. — В північній
Володимирщині появилися ще з осені сильні відділи поль-
ської партизанки. До них перейшли відділи польської полі-
ції і «шуцманів» з цілої Волині, що відступали разом з нім-
цями під тиском більшовицького фронту»304.
«Під тиском більшовицького фронту» готувалися до
повторної окупації рідної землі і націоналісти. Шухевич та
його група лише розробляли структуру УПА та готували
деякі необхідні, «базові» (якщо можна так висловитись)
документи.
23 січня за підписами «Т. Чупринка, в. о. гол. К-р УПА»,
«О. Перебийніс, в. о. Шеф ГВШ» з’явився наказ, яким вперше
визначалися структура повстанської «армії» та функції вій-
ськових штабів. Всього на той момент на папері та фізично
існувало 3 командування (УПА-Північ, УПА-Південь та УПА-
Захід), а також Головний військовий штаб.
Наказом Ч. 2/44 від 26 січня оголошено про перші кад
рові призначення. Командиром УПА-Північ став майор
304
Николаюк В. У Володимир-Волинському повіті. Переживан-
ня жінки-селянки під час боротьби з УПА // Літопис Україн-
окупація. Книга третя. Спомини учасників. — Вид-во «Літо-
219
«Омелян Кримський»305, начальником його штабу —

«Микола Крем’янецький». УПА-Захід очолив «Ростислав
Вишитий»306 . 27 січня запроваджено нову систему відзнак:
за бойові заслуги, за поранення, пропам’ятні медалі та вій-
ськові звання — від Головного командира УПА до ройо
вого307.
Мали місце й організаційні заходи. У травні створю-
ється «підобласть ОУН» у складі Холмської та Сокальської
Михайло Медвідь Євген Ліборський

(«Карпович», («Роман», «Соловій»,
«Кремінь», «Микола 1923—1949 рр.).
Крем᾽янецький» та ін., Джерело: https://
1912—1945 рр.). www.facebook.com/
Джерело: https://esu. VolynKholmshchyna/
com.ua/
305
Тобто Д. Клячківський. Від 1 березня він підписується вже
як командир Української Повстанчої Армії-Північ Панас
Мосур. — Див.: Літопис УПА. Том 8. Нова серія. Волинь, По-
лісся, Поділля: УПА за запілля. 1944—1946. — Вид-во «Лі-
топис УПА». — Київ-Торонто, 2006. — 1445 с.
306
Василь Сидор (1910—1949 рр.).
307
Літопис Української Повстанської Армії. Нова серія. Том 10.
Життя і боротьба генерала «Тараса Чупринки» (1907—
1953). Документи і матеріяли. — Вид-во «Літопис УПА». —
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 216—223.
220
Розділ 17
округ. «Приблизно в той же час провідник «Святослав»308

дав наказ Євгенові Ліборському організувати нову боївку.
У терені також почала діяти боївка «Бульби». Обидва під-
відділи було евентуально об’єднано, і команду над відділом
перебрав к-р «Дуб» («Яструб»)309.
Ні, не зовсім так, заперечують автори передмови до од-
ного з томів «Літопису УПА». Насправді військовий штаб
УПА-Захід (ВШ УПА-З «Карпати») утворено хіба що в серп-
ні, а «наприкінці 1944 р. відбулася реорганізація підпільної
адміністрації і проводів ОУН. Попередній поділ на краї, об-
ласті, округи та повіти замінено новою структурою. Новим,
трохи меншим краям підлягали округи, що ділилися на
надрайони та райони»310.
Подібною була ситуація й на інших теренах. Наведу
лише декілька взятих навмання прикладів. «На території
Підляшшя підпільна структура була дуже слабкою, і тому
308
309
Особу не встановлено; Літопис Української Повстанської
Армії. Том 39. Тактичний відтинок УПА 28-й «Данилів»:
Холмщина і Підляшшя (Документи і матеріяли). — Вид-
во «Літопис УПА». — Торонто-Львів, 2003. — 1043 с. —
С. 7, 8 та примітка 11. Див. також: Місило Є. Повстанські
могили: Пропам’ятна книга впавших на полі слави во-
яків Української Повстанської Армії-Захід VI Воєнної
Округи «Сян» тактичних відтинків «Лемко», «Бастіон»,
«Данилів». 1944—1946. — Варшава-Торонто, 1995. —
С. 164.
310
відтинок УПА 26-й «Лемко»: Лемківщина і Перемищина
(Документи і матеріяли). 1943—1947. — Вид-во «Літопис
221
влітку 1944 р. було вжито заходів для

її зміцнення. Туди було послано одну
чоту сотні «Ягоди»311 під командою
«Яструба»312. Цей рейд не дав жодних
успіхів, позаяк не вдалося віднайти
нікого з колишньої сітки ОУН». Лише
за деякий час «вдалося відновити
підпільну сітку на Підляшші, зоргані
Мар’ян Лукасевич зувати боївки СБ та залучити до ак-
(«Ягода», «Черник»,
«Чайка», тивної співпраці 60—70 людей».
1922—1945 рр.). Навесні 1944 р.313 на іншому те-
рені «якось ми довідалися від нашо-
го селянина, що в терені організуються боївки під назвою
Українська Повстанча Армія (УПА), які стають в обороні
українського цивільного населення, та що на допомогу їм
прийшли відділи УПА з Волині, які оперують там більше
двох років». Перший звіт про бойові дії на Грубешівщині314
(«ліквідація міліції в Крилові») датований 23 березня
1944 р.315
311
Мар’ян Лукасевич (Лукашевич, «Ягода», «Черник», «Чай-
ка»; 1922—1945 рр.), командир куреня «Вовки» 28-го ТВ
«Данилів».
312
313
Вірогідно, березень — початок квітня.
314
Частина сучасних Люблінського воєводства Польщі та
Львівсьої області України.
315
Літопис Української Повстанської Армії. Том 39. Тактич-
ний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя
(Документи і матеріяли). — Вид-во «Літопис УПА». — То-
ронто-Львів, 2003. — 1043 с. — С. 12, 35—37, 814.
222
Розділ 17
УПА
Що могла протиставити радянській потузі Українська
Повстанська Армія станом на 1944 р.? А ось що:
— УПА-Північ — 6960 (квітень);
— УПА-Південь — 1500 (початок осені)316;
— УПА-Захід — 17 900—18 200 (літо 1944 р.)317;
— УПА-Захід-Карпати — 2842;
— УПА-Схід (фактично ніколи не існувало).
Всі ці 29 202—29 502 погано озброєних та спорядже-
них, постійно недоїдаючих людей були розпорошені на
величезній території від Волині до
Лемкіщини і Бойківщини. Нуль тан-
ків та САУ. Нуль літаків. Гармати та
міномети можна обчислювати хіба
одиницями.
Наприклад, сотня під коман-
дуванням Степана Стебельського
(«Хріна») (та сама, яка здійснила вда-
лий напад на конвой генерал-полков-
ника Червоної армії, заступника міні-
стра оборони комуністичної Польщі Степан Стебельський
(«Хрін»,
Сверчевського) «до кінця серпня 1914—1949 рр.).
1944 р.» нараховувала «75 озброє- Джерело: https://
www.facebook.com/
них та вишколених людей». У березні UPAreenacting/
1947 р. на трьох командирів УПА — photos/
316
500 осіб (перша половина 1945 р.) та 150 осіб (друга поло-
вина 1946 р.).
317
11 000—12 000 повстанців (літо 1945 р.); 7000—7500
(1946 р.).
223
«Біра»318, «Хріна» та «Стаха»319 — за радянською оцінкою,

припадало 120 бійців320.
Німці, ОУН, УПА

Для німецької окупаційної адміністрації 1944 р. — час
розпаду, евакуації, примусового вивозу на територію Райху
всього, всіх, що і кого можна було вивезти. Оскільки ця тема
далеко виходить за межі вивчення генези й діяльності УПА,
остільки надам лише загальний, можна сказати, навіть дис-
кретний абрис цієї теми.
Насамперед треба наголосити на масштабах гумані-
тарної трагедії населення цих теренів, яке вижило. За да-
ними, які є в розпорядженні Українського Національного
музею в Чикаго і які доступні будь-якому дослідникові,
з території сучасної України відійшли на захід сотні тисяч
цивільних. Лише у 83 таборах переміщених осіб (DP Camps)
і лише в американській зоні окупації Німеччини нарахову-
318
Вірогідно, Василь Шишканинець (за іншими даними, Іван
Козеринський).
319
Справжнє ім’я невідоме, вірогідно, сотенний відд. 95б «Удар-
ники-8» ТВ «Лемко» ВО-6 «Сян» (загинув 12 грудня 1948 р.).
320
Літопис Української Повстанської Армії. Том 30. Степан Сте-
бельський («Хрін»). Олекса Конопадський («Островерх»).
Крізь сміх заліза (Хроніки). — Вид-во «Літопис УПА». — То-
ронто-Львів, 2000. — 549 с. — С. 17 (з посиланням на споми-
ни Богдана Скали («Гука», Літопис УПА, т. 23, с. 162). Але на
тій сторінці міститься розділ «Початку розвитку УЧХ /Укра-
їнського Червоного Хреста на території ТВ «Лемко» і згадані
відомості відсутні. Отже, питання про чисельність цього під-
розділу наразі відкрите. Див. також: там само. — С. 21.
224
Розділ 17
валося більше 250 тис. вимушених емігрантів. 250 тис. —

це населення сучасних Чернівців. Або Тернополя. Або
Кременчуга.
Усвідомивши невідворотність поразки, окремі німець-
кі військово-політичні керівники пішли на «радикальні»
поступки збройному українському підпіллю. 18 серпня
Українці в таборах переміщених осіб Західної Німеччини

та Австрії (1946—1950 рр.).
Джерело: http://www.brama.com/
225
1944 р. головне командування групи

«Північна Україна»321 офіційно забо-
роняє вживати термін «банда» щодо
УПА. Видана в той самий час інструк-
ція Міністерства східних територій
дозволяє пошук контактів з «україн-
ським підпіллям»322.
Це — вичерпний перелік «посту-
пок». У принципі, німцям було вже не
до мікроскопічної порівняно з ними
Йозеф Гарпе
(1887—1968 рр.), УПА. Вони переймались іншими
генерал-полковник, проблемами, взаємовідносини (чи їх
в 1944 р. командувач
групи армій відсутність) із українським націона-
«Північна Україна»/ лістичним підпіллям перестали бути
«Heeresgruppe
Nordukraine». актуальними для них з будь-якої точ-
Суспільне надбання ки зору. Однак деяку цікаву інформа-
цію німецькі джерела нам залишили.
22 квітня, звіт Абвера «До питання національного руху
в Галичині»: ворогами останнього (тобто УПА і ОУН) нази-
ваються «всі вороги самостійності України» — «німці, біль-
шовики і польські партизани», але «головним» та «найваж-
ливішим» — СРСР.
321
Склад групи армій в серпні 1944 р.: 4-та танкова армія (3-й,
42-й, 46-й, 56-й танкові копуси, 17-та армія (5-й, 48-й кор-
пуси), армійська група «Хайнрици» (11-й армійський, 24-й
танковий копуси), загалом — 40 дивізій чисельністю до
500 000 військовослужбовців.
322
тень 1945. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. Вид-во «Лі-
топис УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 5, 11—12.
226
Розділ 17
12 травня Абвер констатує: уряд

Радянської України вбачає в діяльно-
сті повстанців «велику загрозу для
держави».
17 травня, звіт вищого керівника
СС та поліції Генеральної Губернії323:
«УПА в Галичині» відзначає збіль-
шення активності партизан, кілько-
сті збройних сутичок і залізничних
диверсій. «Основними пунктами кон-
центрації відділів УПА» є райони біля
Карл Вільгельм
Рогатина та Сокалю. Коппе
Розвідка IV Танкової армії нази- (1896—1957 рр.),
вищий керівник СС
ває УПА «масовим рухом» і ствер- та поліції в Генерал-
джує: вона «роззброює та звільняє губернаторстві
(з 9 листопада 1943 р.),
полонених вояків вермахту». кат польського,
Станом на 1 червня 1944 р., згідно українського,
єврейського та ін.
із звітом Абвера, «Національна укра- народів
їнська партизанка»: існували та дія- alchetron.com/
ли групи Бульби, Мельника, Бандери,
а також — увага! — українське підпілля в Німеччині!
20 вересня розвідувальний відділ 202-ї групи «Північна
Україна» звітує своєму командуванню: мобілізованих до
Червоної армії українців із західних теренів «після дуже
короткого вишколу кидають на фронт у рядах штрафних
батальйонів». Водночас військові розвідники повідом-
323
Огляд структури цієї териристичної, злочинної органі-
зації тут: https://en.wikipedia.org/wiki/General_Govern
ment#Policing
227
ляють про численні випадки бойових дій УПА в районах

Володимир-Волинського, Ковеля, Скулина, Рівного, Львова,
Бережан, Тернополя, Збаража, Самбора, Стрия та в інших
місцях324.
11 жовтня 1944 р. райхсфюрер СС Гіммлер повідомляє
командування групи «Північна Україна»: УПА має контакти
з Великою Британією, інформація «про те, що англійці на-
магалися здобути вплив на УПА, підтверджена».
2 листопада цю інформацію підтвердили в Абвері.
11 листопада: в черговому звіті головнокомандуючим
УПА названо Клячківського, начальником його штабу —
Ступницького. Чисельність УПА на той час німецькі вій-
ськові розвідники оцінювали в 20 тис. вояків, Бульби —
в 5—6 тис., інших формацій — 15—20 тис.325
324
«Літопис УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 33—36, 210.
325
пис УПА». — Торонто, 1983. — 253 с. — С. 70—81, 83—86,
96—97, 127—131, 137—141, 143—144, 144—158, 188—
191, 194—196. Літопис Української Повстанської Армії.
Том 7. УПА в світлі німецьких документів. Книга друга:
червень 1944 — квітень 1945. Зібрав і впорядкував Тарас
Гунчак. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1983. —
269 с. — С. 49, 70—83, 211, 212.
Розділ 18
Українська Головна Визвольна Рада:

що, де, коли, хто? Версії
В загальнодоступному джерелі Українську Головну
Визвольну Раду трактують як «орган політичного керівниц
тва українським визвольним рухом, який оголосив себе
«верховним органом українського народу в його револю-
ційно-визвольній боротьбі». Згідно з «канонічною» уста-
новкою, зібрання її відбулося між 11 та 15 липня 1944 р.
в лісництві, розташованому між селами Лужок Верхній326
і Недільня Старосамбірського району Львівської області.
Тобто це такий собі типу прототип «верховного ке-
рівництва» націоналістичним рухом на території УРСР та
Польщі, який тогочасні підпільники та деякі сучасні до-
слідники трактують не інакше як «легітимного представ-
ника українського народу» в повоєнні часи. А деякі навіть
уважають УГВР не більш і не менш як «повстанським пар-
ламентом»327. Правда тут хіба в тому, що створення цього
органу для маленької частини націоналістичного підпілля
326
Колишня назва Лужок Горішній, розташований на березі
Дністра.
327
https://www.radiosvoboda.org/a/30053945.html
229
стало головною внутрішньополітичною подією. Інша, не

менша частина підпілля цього навіть і не помітила.
Після проголошення 1991 р. незалежності України ви-
сока оцінка ролі та місця УГВР в нашій національній історії
взагалі, в історії Другої світової набула всіх ознак незапе-
речної істини. Можна сказати — аксіоми, тобто тверджен-
ня, яке вважається істиною без доказів і яке надалі стає
підґрунтям, фундаментом для побудови тієї чи іншої теорії.
Однак ця аксіома ігнорує існування на той (та й на
цей також) момент часу загальноукраїнського репрезен-
танта в особі УРСР, визнаного у такій якості на світовому
рівні. Більше того, ігнорує наявність УРСР — державного
утворення, правонаступником якого і є сучасна держава
Україна328.
В усіх відомих мені шести підтверджених документаль-
но версіях створення УГВР містяться численні принципово
важливі протиріччя, неузгодженості. Наприклад, в одній
версії ініціатором створення УГВР впевнено називається
вже відомий вам Клячківський. У другій — Шухевич. У тре-
тій ще хтось.
Розгляньмо ці версії у хронологічному порядку. Не за-
буваймо при цьому, що від літа 1943 р. Провід ОУН(с-д)
і Головне командування УПА уособлює і формально, і фак-
тично одна людина. Роман Шухевич.
Спробуємо розібратися у цій історії.
Крок за кроком.
Потихесеньку.
328
А також УНР 1919—1992 рр.
230
Розділ 18
Версія 1
Її було запущено в обіг вже у серпні 1945 р. Видання
«Вісник: орган Президії Української Головної Визвольної
Ради», Ч. 4 (7), рік 2» розмістило статтю М. В. Радович329
«У спільному революційно-визвольному всеукраїнському
фронті боротьби (до генези УГВР)».
До слова, це єдине число «Вісника», яке було відомо
в еміграції. Скільки всього вийшло чисел і де — до сього
дні не встановлено. Так само не пощастило мені з’ясувати,
хто такий/така пан/пані Радович, ким були його/її роль та
місце в націоналістичному русі. Поза цим, саме в цій статті
й було сформульовано основні ідеологеми щодо ОУН і УПА,
які до сьогодні поширеним науковим методом copy+paste
переходять з одного видання до іншого. Їх всього п’ять,
і вони такі, цитую:
— «в умовах німецької окупації головним, а відтак оди-
ноким виразником революційно-визвольного табору стала
Організація Українських Націоналістів (ОУН), звана попу-
лярно народом самостійниками або бандерівцями»;
— «як відомо, перші збройні самооборонні відділи УПА
постали з ініціятиви й під керівництвом революційно-са-
мостійницької ОУН. Але вже в перших місяцях, а може
й тижнях своїх дій, УПА перестала бути органом однієї пар-
тії, а стала збройним раменом цілого народу, перероджую-
чись у могутній всенародний повстанський рух»;
— «організація УПА, як військово-збройної одиниці,
доконувалась при співучасті українських військовиків різ-
329
Псевдонім; особу не встановлено.
231
них формацій, військовиків УНР та частинно УГА, також су-

часних армій, колишніх старшин і бійців Червоної армії та
українських утікачів з різнородних німецьких військових
формацій»;
— «УПА як верховний збройний чільник усього народу
мусила дістати політичне завершення в формі верховно-
го політичного понадпартійного органу, отже уряду, який
можна б було успішно протиставити агентурному урядо-
ві УРСР, що, спираючись на багнетах імперіялістичного
московського центру, не репрезентує волі українського
народу»;
— «українським народом, найширшими масами, що
стоять у боротьбі, була покликана до життя в червні
1944 р. Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) і її ви-
конний орган Генеральний Секретаріат, як найвищі керівні
органи українського народу в його боротьбі за Українську
Самостійну Соборну Державу (УССД)»330.
Версія 2
Її сформулював особисто Р. Шухевич. У 1948 р.331 він
ствердив: «УГВР побудована на чисто демократичних прин-
ципах та заступає демократичні погляди. В її склад увійшли
представники різних українських самостійницьких партій
330
Літопис Української Повстанської Армії. Том 8. Українська
Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації,
матеріяли. Книга перша: 1944—1945. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто, 1980. — 319 с. — С. 61—95; 84—88.
331
«Не раніше липня», за одними даними, або в липні того
року, за іншими.
232
Розділ 18
та середовищ. Її визнає і цілковито підтримує найсильніша

сьогодні політична організація на українських землях —
ОУН під керівництвом Степана Бандери. ОУН, керована
Степаном Бандерою, стоїть також на демократичних по-
зиціях». Цю тезу опубліковано двічі: в 9-му томі «Основної
серії» «Літопису УПА» та в томі 10-му серії «Нової».
Голова Генерального Секретаріату («уряду») УГВР
Шухевич тоді також офіційно заявив: ОУН (б) під керів-
ництвом Бандери, так само як і УГВР, «стоїть на демокра-
тичних позиціях», «визнає і цілковито підтримує» Головну
Визвольну Раду. У статті «До генези Української Головної
Визвольної Ради» він указує: «Активний бойовий елемент
Полісся та північної Волині, зорганізований у рядах ОУН,
керованої Степаном Бандерою... восени 1942 р. почав тво-
рити збройні групи», а у лютому 1943 р. «збройна повстан-
ська боротьба українського населення проти гітлерівських
окупантів стала на Волині й Поліссі масовим явищем».
«Українська Повстанча Армія, — стверджував її
Головний командир, — є загальнонаціональною, понад-
партійною» армією, влітку 1943 р. вона «поширилася» на
Галичину і «велику частину Правобережжя». «Успіхи» УПА
мали наслідком те, що «представники урядів інших дер-
жав бажали провести переговори з офіційним представни-
цтвом українського народу з метою врегулювати цілий ряд
політичних справ, актуальних тепер чи в майбутньому».
Тому ГК УПА провело переговори «з представниками інших
українських самостійницьких угруповань»332.
332
Але при цьому Р. Шухевич не вказує, з якими саме «пред-
ставниками» і яких саме «самостійницьких угруповань».
233
«Для здійснення плану створити всеукраїнський, за-

гальнонаціональний політичний центр (цей плян зродив-
ся в колах головного командування УПА восени 1943 р.), —
пише далі Шухевич, — весною 1944 р. утворено ініціатив-
ний комітет». За дві сторінки вказує: «Якщо аналізувати
стан і уклад українських політичних сил на українських
землях навесні 1944 р. та абстрагуватись від т. зв. КП(б)У,
як виразно не-української аґентурної політичної сили, то
треба ствердити, що єдиною зорґанізованою серйозною
політично-активною силою була тут тільки Організація
Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом Степана
Бандери».
І тут виникає питання: як політик такого масштабу, як
Шухевич, міг «абстрагуватися» від наявності московської
маріонетки в особі КП(б)У, яка 1944 р. контролювала всю
територію сучасної України (вочевидь, без Криму, який пе-
ребував у складі РРФСР) та все її населення? Це перше.
Друге. Фактично, в цій статті Шухевич зводить нанівець
своє попереднє твердження про наявність якихось інших
(крім ОУН(с-д)) оранізованих політичних сил на західних
теренах сучасної України.
Це дивно, тим більше тому, що існували й абияк функ-
ціонували і «мельниківський» Український Центральний
Комітет, і Українське Національно-Демократичне Об’єд
нання, і Фронт Національної Єдності, і т. зв. «Молода
Громада». Вони об’єднували «переважну частину колиш
ніх комбатантів Української Галицької армії» і «мали
більш-менш виразні пронімецькі погляди». Хоча їх
впливи, «в порівнянні з впливом ОУН під керівництвом
234
Розділ 18
С. Бандери, були цілком незначні» та «обмежувалися тіль-

ки до Галичини, і то тільки до частини інтеліґентських
і священичих кіл».
Останні твердження Шухевича такі:
— на Зборі УГВР «були особливо численно представ-
лені Східно-Українські Землі»;
— є Збори УГВР, покликані створити «тимчасовий
український парлямент», який «називається УГВР»;
— вони ж обрали Голову Президії УГВР — «Президен-
та України», який присягнув «перед усім українським на-
родом»333.
Версія 3
1980 р. редактори «Літопису УПА», зокрема автори пе-
редмови до 8-го тому, відомі та шановані діячі й дослідни-
ки, проаналізувавши, вірогідно, весь комплекс збереже-
них і відомих на той час документів УГВР, констатували:
у «Платформі УГВР» є твердження, що УГВР постала з ініці-
ативи УПА. Виступило з ініціативою створення «верховної
влади, яка користується з прав видавання законів», коман-
дування УПА на Волині, тобто Клим Савур.
333
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 322, 335—347, 388, 392,
394—397, 399, 400, 402—404. Див.: Літопис Української
Повстанської Армії. Том 9. Українська Головна Визвольна
Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга
третя: 1949—1952. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто,
1984. — 435 с. — С. 60—72.
235
За П. Потічним та Є. Штендерою334, вперше назва УГВР

вживається в наказі Ч. 3 від 27 січня 1944 р., підписаному
Шухевичем. Сам «Тарас Чупринка», за їхніми словами, вер-
сію «платформи» якщо не відкидав, то замовчував.
Версія 4
Не переводячи дихання, Потічний та Штендера циту-
ють самого «Тура»-«Чупринку»335: «для здійснення плану
утворення всеукраїнського загальнонаціонального полі-
тичного центру — цей план зродився в колах Головного
командування УПА восени 1943 р. — весною 1944 р. утво-
рено ініціятивний комітет. Цей комітет відразу взявся до
інтенсивної праці в цьому напрямі... Ініціативний комітет
вирішив творити Представництво українського народу на
демократичній основі. Демократична платформа давала
можливість залучити до керівництва визвольною бороть-
бою всіх чесних і національно вартісних українських патрі-
отів, незалежно від їх партійних поглядів».
Як можна було створити такий центр в умовах жорсткого
окупаційного режиму та ще під час війни, яка тривала на той
момент чотири з половиною роки? Та ще й за ігнорування
найбільш чисельної легальної української маріонеткової по-
літичної партії — Компартії України, яка контролювала аб-
334
За даними http://resource.history.org.ua/ 1924 р.н., з 1943 р.
в лавах УПА на Волині, з вересня 1945 р. — командир ку-
реня «Вовки» і тактичного відтинка «Данилів», які діяли
на території Закерзоння. З травня 1948 р. — на території
Західної Німеччини, член місії УПА.
335
Таким чином, це вже версія № 4.
236
Розділ 18
солютну більшість примусово лояльного до неї населення?

Особисто для мене це залишається загадкою без розгадки.
Далі Потічний і Штандера називають чотири наріжні
камені, які мали бути покладені в основу «формування но-
вого політичного представництва українського народу»:
— «беззастережне» визнання ідеї УССД «як найвищої
ідеї українського народу»;
— визнання «революційних методів боротьби» за
УССД;
— декларація «ворожого становища» до більшовиків
і німців «як окупантів України»;
— визнання демократії «як устроєвого принципу
Представництва».
Ще далі вони пишуть: оскільки більшовики та німці
не змогли розгромити обидва уламки колись єдиної ОУН,
остільки УГВР «мала складатися не з політичних середо-
вищ, а з індивідуальних людей, які мали відповідний стаж
політичної чи громадської діяльності». І далі: «Ініціативний
комітет докладав усіх зусиль, щоб до складу УГВР увійшли
представники всіх українських земель і всіх політичних се-
редовищ, які визнавали його політичну платформу»336.
Версія 5
Авторитетний дослідник Тарас Гунчак у передмові
до іншого тому «Літопису УПА» сформулював таку тезу:
336
УПА». — Торонто, 1980. — 319 с. — С. 8, 9.
237
оскільки УПА стала «загальнонаціональною збройною си-

лою і зміна військової ситуації (відступ німців перед насту-
пом Червоної армії) висунули потребу створення загаль-
нонаціонального політичного центру, який взяв би в свої
руки керівництво боротьбою і репрезентував би її за кор-
донами України». Тому ГК УПА337, — писав він, — «висту-
пило з ініціативою створення такого центру. В результаті
цієї ініціативи було скликано з’їзд політичних представ-
ників з різних земель України, який відбувся в Карпатах
11—15 липня 1944 р. З’їзд проголосив себе Українською
Головною Визвольною Радою (УГВР), тимчасовим парла-
ментом України, вибрав революційний уряд і прийняв тим-
часовий устрій та політичну платформу», в якій визнав себе
«найвищим керівним органом українського народу на час
революційної боротьби, аж до створення уряду Української
Соборної Самоcтійної Держави»338.
Версія 6
Відома діячка галицького націоналістичного руху Дарія
Ребет переконувала: «В умовах строгої конспірації зачатки
концепції і народжування верховного революційно-полі-
тичного центру в Україні за Другої світової війни спершу
не були предметом широких обговорень на засіданнях
Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) під
337
Тобто Р. Шухевич.
338
пис УПА». — Торонто, 1983. — 253 с. — С. 19—20.
238
Розділ 18
керівництвом Романа Шухевича...»

УПА як «непартійне військо не мог-
ло бути підлегле політичній партії,
якою фактично була ОУН, хоч пар-
тією себе не називала», — поясни-
ла вона. Отже, «Провід ОУН прийняв
ініціативу Головного Командування
УПА — творити репрезентаційне го-
ловне керівництво визвольною бо-
ротьбою... На початковій стадії — за Дарія Ребет
(«Вільшинська»,
моєю оцінкою — це був приспішено 1913—1992 рр.).
імпровізований витвір функційного argumentua.com/
характеру, бо треба було якнайшвид-
ше уможливити дію по змозі нейтральної репрезентації
в зовнішніх контактах».
Конкретні факти пані Дарія подала такі. В «лютому або
на початку березня» 1944 р. на засіданні Проводу їх ОУН,
яке відбувалося «в селянській хаті за жовківським перед-
містям Львова», дійшли висновку, що на співпрацю з ОУН
Мельника «можна було не сподіватися».
«Невдалий діалог» з мельниківцями «мав багато супе-
речливих пунктів», але основною перешкодою для досяг-
нення домовленості була «відмова ПУН проголосити актив-
ну протинімецьку політику та приєднатися безпосередньо
до фронту боротьби проти цього окупанта... Після того, як
з’ясувалося становище ПУН, — вказала Д. Ребет, — її ОУН не
могла ввійти в склад УГВР як суцільна формація, бо навіть
за участі офіційного представництва від УПА наявність
ОУН як єдиної політичної фракції в УГВР автоматично на-
239
дало би цьому керівництву однопартійний характер. Тому

прийнято остаточне рішення формувати УГВР за індивіду-
альним добором членів у якнайширшому вахлярі339 різних
середовищ».
На тому засіданні було створено Підготовчу комісію
Проводу ОУН(с-д) у складі Василя Охримовича, Мирослава
Прокопа та Лева Ребета (керівник), «завданням якої було
в контакті з Ініціятивним комітетом підготувати Перший
великий Збір УГВР». При цьому сама Ребет мала «опрацю-
вати устрій УГВР», Прокоп — «підготувати основну полі-
тичну доповідь для Збору УГВР», Охримович — «перевіря-
ти справу добору людей та переговорити з ними».
Лише «після наладнання справ на своєму першому
етапі Підготовча комісія Проводу ОУН увійшла в тісні-
ший контакт з речником Ініціятивного комітету Левом
Мирослав Прокоп Василь Охримович

(1913—2003 рр.). (1914—1954 рр.).
Джерело: https:// Джерело: https://
shron1.chtyvo.org.ua/ diasporiana.org.ua/
339
Так в тексті.
240
Розділ 18
Лев Шанковський Лев Ребет (1912—

(1903—1995 рр.). 1957 рр.).
https://100krokiv.info/ https://uinp.gov.ua/
Шанковським, унаслідок чого устійнено персональні до-
повнення та спосіб остаточного оформлення цього коміте-
ту». Всі троє «члени Підготовчої комісії Проводу ОУН інди-
відуально стали членами комітету», який «проіснував до
11 липня»340.
В інших трьох статтях, опублікованих у діаспорних ви-
даннях 1959, 1965, 1986 рр.341, вона подала додаткові харак-
340
Ребет Д. До початків УГВР (Спогади, коментарі, рефлек-
сії) // Літопис Української Повстанської Армії. Том 26.
Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні
публікації, матеріяли. Книга четверта: Документи і спога-
ди. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 2001. — 656 с. —
С. 72, 75—77, 79. В цій статті також подано біографії членів
УГВР.
341
«ОУН в державницькому старті (З приводу 15-річчя УГВР)»;
«УГВР — закономірна еманація національної дійсності»;
«Про народження і незмарноване буття УГВР» і перевида-
них в Україні 2003 р. (розділ «Українська Головна Визволь-
на Рада — верховний політичний орган визвольних фор-
мацій в Україні та підпільний український парламент»).
241
теристики як самої УГВР, так і обставин, за яких та народ-

жувалась:
— УГВР — це «національно-самобутня, історич-
но-послідовна конструкція»;
— в якій «завершився всебічний, суверенний полі-
тичний процес»;
— але «з різних причин не можна писати ще її повну
історію, та й передчасні також детальні довідки і при-
чинки, що вияснювали би розвиток подій та участь ок-
ремих людей».
Якщо конкретно, то про саму ідею створення Визвольної
Ради Ребет писала так:
— постання такої керівної установи в тодішній ситуа-
ції було можливе тільки умовно, себто завдяки еволюції,
яку перейшов націоналістичний рух чи, точніше, Органі-
зація Українських Націоналістів;
— ініціатива створення політичного надпартійного
центру безпосередньо народилася в Українській Пов-
станській Армії;
— програма ОУН була рідною дитиною політичної
платформи УПА, тієї УПА, яка постала з ініціативи ОУН
і розвинулася з збройних груп ОУН 1942 року;
— ОУН після ІІІ ВЗ почала докладати зусиль до справи
понадгрупового об’єднання самостійницьких сил і ство-
рення керівного революційного центру, але в самій УГВР
ОУН не мала партнерів, які були б представниками орга-
нізованих політичних сил;
— УГВР створилася за індивідуальним добором і не
могла бути побудована на фракційному принципі, бо не
було «фракцій».
242
Розділ 18
Ініціятивний комітет «був визнаний і санкціонований

Командуванням УПА і Проводом ОУН», сформувався після
Підготовчої комісії ОУН(с-д) і «комплектувався поступово».
«Перше повне засідання Ініціативного Комітету, — прига-
дувала Д. Ребет, — відбулося, мабуть, на початку травня
або під кінець червня»342 у Львові в приміщенні «Просвіти».
«Ініціативний комітет у повному складі формально сфор-
мувався під головуванням Шанковського і проіснував
до 11 липня. Члени комітету на першому щаблі дії ста-
ли членами-засновниками УГВР. Їхня участь на засіданні
в «Просвіті» була численна, мабуть, коло 10, тобто близько
половини всіх майбутніх учасників пленуму УГВР».
Нарешті, у цій версії Д. Ребет впевнено названо і авто-
рів двох установчих документів Ради: автором «Плятформи
УГВР» був Василь Потішко343, вона сама «взяла на себе оп-
рацювати устрій УГВР»344.
Версія 7
Дарма казати, що всі виявлені на сьогодні попередні
версії і, можливо, наступні (якщо такі з’вляться) не зо
всім узгоджуються з тим, що пригадав чоловік, якого деякі
трактують як «голову Ініціятивного Комітету для створен-
ня УГВР у березні 1944 р».
342
Підкреслено мною — Д. Я.
343
Колишній член Української Центральної ради в 1917—
1918 рр. (1895—1991 рр.).
344
Цит. за: Ребет Д. На перехрестях визвольних змагань. —
Вид-во «Гадяч», 2003. — 569 с. — С. 141, 143, 147, 148, 150,
152, 154, 157, 159.
243
Його ім’я Лев Шанковський.345 За його версією, варіан-

тів створення УГВР було два:
— перший, головний: «мав би складатися з представ-
ників дотеперішніх державних центрів (УНР, гетьман-
ський центр, карпатоукраїнський центр — президент
А. Волошин, міністр346 — Юліян Ревай) і з представників
політичних партій, що існували до 1939 року, але з при-
ходом московсько-більшовицьких окупантів на Західню
Україну самоліквідувались»;
Августин Волошин Юліян Ревай

(1874—1945 рр.). (1899—1979 рр.).
Джерело: https:// Суспільне надбання
persons-info.com/
345
(«Дзвін», «Олег Мартович», 1903—1955 рр.). Підданий
Австро-Угорщини (до 1918 р.), громадянин Польщі (після
1920 р.). Служив і в Українській Галицькій армії та в Дієвій
армії УНР, в роки Другої світової «записався» до дивізії «Га-
ліція». За освітою економіст. На еміграції в США був зна-
ний як журналіст, редактор часописів, історик, співавтор
«Літопису УПА».
346
15 березня 1939 р. був призначений прем’єр-міністром та
міністром закордонних справ самопроголошеної Карпат-
ської України.
244
Розділ 18
— другий, альтернативний: «з осіб різних політичних

переконань, але з тих, що вже були пов’язані з підпіль-
ною ОУН(б)».
«Остаточно, — стверджував Шанковський, — перемог-
ла думка: членами майбутнього верховного центру, який
згодом дістав назву УГВР, мають стати активнодіючі укра-
їнські революціонери, незалежно від своєї світоглядової чи
партійної приналежності, що визнали за єдино правильну
плятформу визвольної боротьби проти московсько-біль-
шовицьких та німецько-гітлерівських окупантів. Немає по-
треби говорити вкотре, — підкреслював він, — що єдиною
такою силою була тільки ОУН (б)». Власне вона і УПА «під-
няли ініціативу створення УГВР»347.
Відповіді на питання: що?, де?, коли?, хто? мали
би містится в документах самої Української Головної
Визвольної Ради. Спробуймо порахувати та проаналізу
вати їх.
347
Шанковський Л. Ініціативний Комітет для створення
Української Головної Визвольної Ради. Постання і дія
в 1943—1944 рр. Спогад і коментар // Літопис Україн-
ської Повстанської Армії. Том 26. Українська Головна Ви-
звольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли.
Книга четверта: Документи і спогади. — Вид-во «Літопис
УПА». — Торонто, 2001. — 656 с. — С. 29, 30, 33.
Розділ 19
Українська Головна
Визвольна Рада
Засновники
Ви не будете здивовані: за 80 років українська історич-
на наука не дала собі ради встановити вичерпний перелік
осіб, які в липні 1944 р. заявили про своє прагнення пред-
ставляти інтереси всього українсько-
го народу!
І не просто заявили. Більшість
з них віддали за це своє життя. За пе-
реконанням. Їхню жертовність нади-
хало марення: створити Суверенну
Соборну Українську Державу мож-
ливо! Провідний ідеолог ОУН(c-д)
Петро Полтава описав її так:
Петро Федун — «концепція самостійної Украї-
(«Петро Полтава», ни — це, передусім, концепція само-
«Волянський»,
«Север» та ін., стійної української держави, побудо-
1919—1951 рр.). ваної українським народом на його
ukrnationalism.com/ етнічних землях»;
246
Розділ 19
— «концепція самостійної України — це, також, кон-

цепція такого суспільного ладу в майбутній українській
державі, за якого не існуватиме експлуатації людини лю-
диною»348.
Релізація цього марення практично передбачала, на-
гадаю, неминучу війну із СРСР та Польщею, які, за згоди
Черчілля та Рузвельта, розділили ці «етнографічні» землі
1945 р. На перемогу в такій війні не було навіть примарних
шансів. Альтернативи могли бути такими:
— визнати комуністичну владу;
— неминуча загибель від чекістської кулі — в лісі,
бункері, тюрмі;
— потрапити в полон;
— багаторічне ув’язнення в ГУЛАГу;
— скористатися амністією;
— відхід на Захід.
Але повернімося до учасників «Першого Великого Збору».
Відсутність повного їх списку тим більше дивна тому, що
імена ті завжди були добре відомі. Під час перерв у зібран-
ні Микола Лебідь зробив фото мінімум 11 з них. Встановити
повний список дозволяють і мемуари деяких учасників
липневих сходин: М. Прокопа, Д. Ребет, Л. Шанковського349
348
Докл. див.: Полтава П. Концепція самостійної України
і основна тенденція політичного розвитку сучасного
світу. Квітень 1947 р. // Літопис Української Повстан-
ської Армії. Том 9. Українська Головна Визвольна Рада.
Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга друга:
1945—1948. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1982. —
535 с. — С. 15—75.
349
Його список, найбільш повний порівняно з іншими мемуа-
ристами, нараховує 20 осіб.
247
та ін. Перед тим як назвати їхні іме-

на, нагадаю: захід було організовано
(якщо довіряти пізнішим свідченням
Шанковського) Ініціативним коміте-
том саме під його головуванням. До
оргкомітету також увіходили Д. Ребет,
В. Охримович, М. Степаняк і такий
собі «представник господарського
Ілля Сем’янчук
(1895—1955 рр.). сектора», кооператор Ілля Сем’янчук.
Джерело: Троє з п’яти — члени ОУН(с-д) і один
https://report.if.ua/
(сам Шанковський) з цією ОУН(с-д)
«співпрацював», якому вона очолити цей комітет і запро-
понувала.
1984 р. пан Шанковський написав ґрунтовні спомини,
в яких «уточнив» усі відомі на той момент відомості про об-
ставини народження УГВР:
— існував Ініціативний комітет для створення
УГВР;
— він остаточно оформився в другій половині бе-
резня 1944 р.;
— «я отримав мандат члена Ініціативного комітету
(ІК), а не мандат очолювати цей Комітет»;
— «головою ІК обрали мене члени ІК на його уста-
новчих зборах, що мали місце в другій половині берез-
ня 1944 р.»;
— ІК «остаточно складався з 5 членів»;
— «я був представником ГК УПА».
«Уперше про план провідних кіл ОУН-УПА запросити
мене для творення «найвищого керівного органу україн-
248
Розділ 19
ського народу на час революційної боротьби, — зазначав

він, — ...довідався я під час зустрічі тоді з підполковником
Романом Шухевичем у дні 21 вересня 1943 р.: я отримав за-
прошення до участі в підпільній організації, метою якої буде
зорганізувати верховний політичний орган для ОУН і УПА, —
підпільний уряд, що його покличе до життя зорганізована
нами підпільна установа, щось вроді підпільного парлямен-
ту України, очевидно в підпіллі». Також Шухевич повідомив
свого візаві, що при «Проводі ОУН(б) існує Ініціативна комі-
сія, що постійно радить над справою утворення верховного
політичного органу для ОУН-УПА»,
яка «намітила 9 осіб, котрі мали б за-
йнятися його організацією».
Ініціатива створення такого ор-
гану, за словами Шухевича, належала
відомому письменникові, політич-
ному та громадському діячеві Івану
Багряному. Членами ІК були члени
Проводу ОУН(б) Ребет і Маївський
Іван Багряний
(згодом відкликаний, його заступив (Лозов’яга Іван
Павлович,
Охримович). Остаточно склад ІК сфор- 1906—1963 рр.).
мували Степаняк та Ілля Сем’янчук350. Суспільне надбання
350
За Л. Шанковським: поручик УГА, випускник Празького
політехнічного інституту, директор повітового союзу ко-
оперативів у Станіславові, в 1941—1944 рр. — директор
Центросоюзу у Львові, член Фронту Національної Єдності,
був «призначений» Стецьком на посаду старости Станісла-
вівської області. «Мав мандат до УГВР, але в Німеччині від-
мовився належати до ЗП УГВР, кажучи, що він у І ВЗ УГВР
участи не брав». — С. 20.
249
«За час моєї неприсутності, — вказував Шанковський, —

працями Ініціативної комісії для створення УГВР, що існува-
ла при Проводі ОУН Степана Бандери, керувала Дарія Цісик-
Ребет».
Установчі збори ІК відбулися, «правдоподібно», 25 бе-
резня. Головою було обрано Шанковського, заступника-
ми — Ребет та Сем’янчука. «Вряди-годи в нарадах ІК з до-
радчим голосом брав участь Ростислав Павленко».
Далі ІК «швидко підібрав декількох визначних членів
УГВР у майбутньому, серед них майбутнього Президента
УГВР Кирила Осьмака» з числа членів підпільних мереж,
створених похідними групами ОУН351.
Тепер наведу зведений перелік людей, які «прийняли
мандати членів УГВР за посередництвом Ініціативного ко-
мітету для створення УГВР (ІК УГВР), котрий потрібні упов-
новаження отримав був від ГК УПА й Бюра проводу ОУН»:
• Біленький Ярослав, педагог, юрист за освітою, громад-
ський діяч; даних про партійність не виявлено;
• Вовчук Іван352, рільник, зоотехнік за освітою; даних
про партійність не виявлено;
• Волошин Ростислав, юрист за освітою; ОУН(с-д);
• о. Гриньох Іван;
• Дужий Микола, філософ за освітою, командир роти
в польській армії; ОУН (м);
351
Шанковський Л. Ініціативний комітет для створення Укра-
їнської Головної Визвольної Ради. Нью-Йорк. — 1985. —
96 с. — С. 4, 5, 8, 9, 11, 13, 51, 53, 58, 73—84, 88.
352
Справжнє ім’я Федір Вовк; за Л. Шанковським, його реко-
мендувала Уляна Дида-Целевич, провідник похідної групи
ОУН(б) в Нікополі.
250
Розділ 19
Іван Вовчук Ярослав Біленький

(1903—1979 рр.). (1883—1945 рр.).
Джерело: https:// Суспільне надбання
ukrnationalism.com/
о. Іван Гриньох (1907—1994 рр.), на передньому плані.

Джерело: https://www.upa-pereginsk.if.ua
251
• Дяків Осип353, ОУН(с-д);

• Коваль В.354;
• професор, о. Лаврівський Микола355;
• Лебідь Микола, ОУН(с-д);
• Лоґуш (Мешко) Катерина, випускниця Московського
електромеханічного інституту; ОУН(с-д);
• Лоґуш Омелян, журналіст, публіцист; ОУН(с-д);
• Мудрий Василь, філософ за освітою, педагог, віце-мар-
шал польського Сейму; (Українське народно-демократичне
об’єднання);
• Осьмак Кирило356, випускник Московського сіль-
ськогосподарського інституту, колишній член Української
Центральної ради (1917—1918 рр.); співпрацював з УЦК
у Генеральній Губернії, безпартійний;
• Охримович Василь357, юрист за освітою (випускник
Берлінського університету); ОУН(с-д);
• Пеленський Зенон, журналіст, редактор; ОУН(м?);
• Позичанюк Йосип358, навчався на літературно-мовно-
му факультеті Ніжинського педінституту; ОУН(с-д);
353
Відсутній у списку Шанковського; за М. Прокопом, «пред-
ставник» УГВР.
354
Встановити особу не пощастило; відсутній у списку Шан-
ковського; за М. Прокопом — «представник» УГВР.
355
Відсутній у списку Шанковського; справжнє ім’я — Мико-
ла Хмільовський; у документі «Звернення воюючої Укра-
їни до всієї укранської еміграції» від жовтня 1949 р. його
названо «головою підпільної Греко-Католицької Церкви».
356
Вірогідно, виступав під псевдонімом В. Коваль.
357
Відсутній у списку Шанковського.
358
Відсутній у списку Шанковського.
252
Розділ 19
Ростислав Волошин Микола Дужий («Вировий»,

(1911—1944 рр.). «Мирон», «Мирон Карівський»,
Джерело: (1901—1955 рр.).
https://diasporiana.org.ua/ Суспільне надбання
Осип Дяків Микола Лебідь з дружиною Дарією

(«Гончарук», та донькою Зоряною. Суспільне надбання
«Горновий», «Наум»
та ін., 1921—1950 рр.).
uon.cg.gov.ua/index.
php?id=250558&tp=0
о. Микола Хмільовський
(«Микола Лаврівський»,
«Аксіос», 1880—1963 рр.).
253
Катерина Мешко Василь Мудрий Поштова марка,

(«Озерська», (1893—1966 рр.). присвячена
«Верещак», Джерело: К. Осьмакові.
1910—1991 рр.). https://www. Суспільне надбання
Джерело: radiosvoboda.org/
https://esu.com.ua/
Василь Охримович Йосип Позичанюк Мирослав Прокоп

(1914—1954 рр.). («Шаблюк», «Шугай», (1913—2003 рр.).
Джерело: https:// «Євшан», Джерело:
diasporiana.org.ua/ 1913—1944 рр.). https://bojky.
Джерело: wordpress.com/
Український часопис
254
Розділ 19
Дарія Ребет Павло Турула Петро Федун

(1913—1992 рр.). («Яворівський», (1919—1951 рр.).
Джерело: 1909—1999 рр.). Джерело:
https://shron2.chtyvo. Джерело: https://armyinform.com.ua/
org.ua/ Календар українця.
https://www.
facebook.com/
Петро Чуйко Іван Багряний Євген Врецьона

(1894—1970 рр.). (1906—1953 рр.). (1905—1975 рр.).
Джерело: Наш Джерело: Джерело:
Радомишль https:// https://history.sumy. https://esu.com.ua/
www.facebook.com/ ua/
255
• Потішко Василь, працював економістом; член колиш-

ньої Української Центральної ради, есер359;
• Прокоп Мирослав, доктор права; ОУН(с-д);
• Ребет Дарія, магістр права; ОУН(с-д);
• Турула Павло360, доктор хімії (безпартійний);
• Федун Петро361, вчився на медичному факультеті Львів
ського університету, лейтенант Червоної армії; ОУН(с-д);
• Чуйко Петро362, викладач фізики та математики; сим-
патик ОУН-УПА, «представник Житомирщини»;
• Шанковський Лев, педагог, економіст, військовик; без-
партійний;
• Шумовський Павло363, професор зоотехніки Львів
ського політехнічного інституту; безпартійний;
• Шухевич Роман, інженер за освітою, підприємець;
ОУН(с-д).
Загалом, отже, 24 або 25 встановлених поіменно учасни-
ків.
Це не все. Ще 9 осіб, ясна річ, якщо вірити мемуаристам,
«мали мандати на членів УГВР, але не взяли участі в ПВЗ
УГВР через воєнні події»:
• Багряний Іван, поет, письменник, навчався в Київському
художньому інституті (Головна Команда УПА);
359
За Шанковським, «член підпільних груп ОУН(б) на Донба-
сі»; за іншим його ж визначенням — «кандидат ГК УПА».
360
За Шанковським, «кандидат ГК УПА», «особисто від ген.
Романа Шухевича».
361
Псевдо «Петро Полтава», відсутній у списку Шанковського.
362
За Шанковським, кандидат Проводу ОУН(с-д).
363
(1899—1983 рр.), інженер-агроном за фахом.
256
Розділ 19
• Врецьона Євген, інженер-хімік, «одна із найбільш

яскравих і втаємничених фігур українського націоналістич-
ного руху 1920—1970 рр.;364 (ОУН(с-д);
• Євтимович Варфоломій (ГК УПА), журналіст, письмен-
ник, військовий, громадський діяч;
• о. Малиновський Олександр (ГК УПА), церковний та
громадський діяч;
• Сем’янчук Ілля365, кооператор, даних про партійність
не виявлено;
• о. Ґалянт Микола, церковний діяч366;
• пп. Волков, «православний священник у Кракові»367;
• Карнаухів, «професор з Волині», даних про партійність
не виявлено368;
Варфоломій о. Олександр о. Микола Ґалянт

Євтимович Малиновський (Галянт,
(1888—1950 рр.). (1889—1957 рр.). 1875—1945).
Джерело: http://re Суспільне надбання Суспільне надбання
source.history.org.ua/
364
Суспільне надбання.
365
1895—1955 рр.
366
«Обсерватор Митрополита Андрея Шептицького».
367
За Д. Ребет.
368
За Д. Ребет.
257
• Шкурат, «обсерватор екзильного уряду УНР», даних

про партійність не виявлено.
Провід Зборів УГВР: член Бюро Проводу ОУН(с-д),
«командант запілля УПА» Ростислав Волошин (голова),
Микола Дужий, член Проводу ОУН (секретар Президії).
Результат 5-денних нарад:
— обрання 9 керівників УГВР;
— формування «Закордонного Представництва (ЗП)
УГВР» у складі 11 осіб: Іван Вовчук, о. Іван Гриньох, Ми-
кола Лебідь, Василь Мудрий, Зенон Пеленський, Василь
Потішко, Мирослав Прокоп, Дарія Ребет, Павло Турула,
Петро Чуйко, Лев Шанковський.
З-поза меж УРСР «мав до ЗП УГВР, — пише Шан
ковський, — ще приєднатися інж. Євген Врецьона, член
УГВР, який за кордоном виконував доручення ГК УПА»369,
тобто особисто Р. Шухевича370.
Їх завдання: «полагодивши свої організаційні й особи-
сті справи, виїздити впродовж місяця за кордон».
369
матеріали. Книга четверта: Документи і спогади. — Вид-во
77—78 та ін.
370
«В роках 1944—1950 персональний склад УГВР поши-
рився через кооптацію, так на Рідних землях, як теж в ек-
зилі», — стверджував Л. Шанковський, називаючи при
цьому імена Лаврівського, В. Коваля («заступник голови
Генерального Секретаріату УГВР») та якогось Г. Зелено-
го. — Шанковський Л. Ініціативний комітет для створен-
ня... — С. 94.
258
Розділ 19
Таким чином, на території УРСР станом на кінець літа —

початок осені 1944 р. залишилися 13 або 14 членів УГВК та
її Генерального Секретаріату.
Як склалася їхня доля?
«Залишенці»
Інакше, як трагічною, долю більшості з них назвати
не можна. Судіть самі:
— 1944 р. загинули в бою з НКВС Волошин (22 серп-
ня; за іншими даними був страчений за наказом Шухеви-
ча) та Позичанюк (22 грудня);
— Коваль (ймовірно, Осьмак) був поранений 23 серп-
ня, потрапив до полону 12 вересня;
— Лоґуш (Мешко) «перебралася до Європи»;
— місцеперебування О. Лоґуша після 1944 р. мені
з’ясувати не вдалося, але помер він по війні в США.
Версія: теоретично саме ці люди зустрілися, написали,
обговорили та ухвалили оприлюднити всі чотири доку-
менти, про які йшлося в розділі «Документи УГВР».
Могила Зенона Пеленського

(«Зеленко», «Пакс», «Франк»;
1902—1979 рр.),
член УВО, член-засновник ОУН,
крайовий провідник ОУН
(листопад 1929 — червень 1930 рр.).
259
— 1945 р. у Самборі за невідомих обставин помирає

Біленький;
— 4 червня потрапляє до полону Дужий;
— Шумовський опиняється у Франції.
У підпіллі залишаються 5 або 6 членів УГВР, які нібито
ухвалюють цитовані вище накази про нагородження, на-
дання військових звань та відозву «До українського народу
під московсько-більшовицькою окупацією».
— 1947—1949 рр.: обійшлося без втрат для членів
УГВР. Але від 6 червня 1948 р. ніяких ознак її існуван-
ня як інституції на території сучасної України не вияв
лено;
— 1950 р.: загинули в боях Шухевич (5 березня) та Дя-
ків (28 листопада), 31 березня потрапив до полону Лав-
рівський (Хмільовський);
— зима 1951/1952 р.: гине передостанній член УГВР,
провідний теоретик ОУН(с-д), 32-річний Федун (Пол
тава)371;
— 1954 р.: чекістська куля перериває життя Охри
мовича.
Із ретроспективи дня сьогоднішнього очевидно: тим,
кому вдалося якимось дивом вирватися на Захід, пощас-
тило. Хоча б померли у своїх ліжках, в оточенні рідних та
близьких. Спочивають вічним сном на упорядкованих,
доглянутих цвинтарях. Не така доля спіткала тих, кому
судилось залишатися деякий час живим на рідній землі.
Наприклад, президентові УГВР Кирилові Осьмакові.
371
Вєдєнєєв Д. Під псевдонімом «Полтава»: http://dt.ua/ґ l
260
Розділ 19
«Президент України»
Саме так, з якогось непроясненого дива, називають
його деякі сучасні дослідники та публіцисти.
Він потрапив до чекістського полону менш ніж за 2 мі-
сяці після обрання. Перший документ про захоплення в по-
лон датований 13 вересня 1944 р. Затриманий він був під
іменем Коваль Іван Пилипович. На першому ж допиті 15 ве-
ресня в Дрогобичі заявив: «Я вважаю себе громадянином
Польщі».
В січні 1947 р. його перевезли до горезвісної Лук’янів
ської тюрми. 25 серпня 1947 р., не витримавши катувань,
визнав, він — Осьмак. Пряма мова: «Мої покази були ви-
мушеними внаслідок надзвичайних та систематичних
насильств наді мною з боку слідчої частини МДБ УРСР».
У «Пояснювальній записці» керівництву чекісти звітува-
ли: «Починаючи з 13 вересня 1944 р. і по 25 серпня 1947 р.,
вперто приховуючи свою злочинну діяльність, абсолютно
не бажав давати ніяких свідчень, застосовував багато ле-
генд і всіляко намагався приховати таємницю обрання
його «президентом» УГВР».
«З санкції керівництва
Міністерства Держбезпеки»
до нього застосовувалися
«нічні допити» та «засоби фі-
зичного впливу». Били «гумо-
вими кийками до непритом-
ності». З 13 вересня 1944 р.
по 13 жовтня 1947 р. Кирило Лук’янівська в’язниця.
Сучасний вигляд. Джерело:
Осьмак витримав 152 допити, https://my-kiev.com/
261
в т. ч. 86 нічних — і це тільки за офіційною довідкою, по-

даною керівництвом тюрми військовому прокуророві
Київської військової округи.
Катувань виявилося не досить. До Осьмака «був вміло
підведений внутрішньокамерний агент (Липолець Степан
Семенович)372, який і схилив його до подання правдивих
свідчень щодо своєї злочинної діяльності». Врешті-решт
Осьмак показав: на Зборі УГВР він виступав під псевдоні-
мом «Нагорянський Марк»373. На Зборі Осьмак, за його сло-
вами, представляв ОУН(с-д), а його кандидатуру висунув
провід ЦП ОУН(с-д).
Участь у Зборі взяли «22 чи 23 представники». До
керівного складу УГВР всіх було обрано під псевдоні-
мами (окрім Мудрого): голова «Тур» (Роман Шухевич),
«Костецький» (2-й віце-президент), «Голубенко» (3-й),
члени Президії — «Вільшанська», «Вировий», «Володимир
Орлович»/«Зеленко»374, секретар внутрішніх справ —
«Чепіга», він же «Павленко», «справжнє ім’я — Ростислав,
прізвища не знаю»), секретар іноземних справ — «Ярополк»,
а також секретарі фінансів та контрольний («прізвищ не
знаю»).
Говорив чекістам про те, що, за запискою Пеленського,
приїхав до Львова, де 11 червня 1944 р. взяв участь у за-
372
Біографічні дані виявити не пощастило.
373
В іншому варіанті — «Горянський Марко»; це єдина згадка
про такий псевдонім, на яку я натрапив; інші відомі мені
джерела того не підтверджують.
374
Зенон Пеленський, псевда: «Зеленко», «Ходя», «Пакс»,
«Франк», 1902—1979 рр., член УВО, один із засновників
ОУН, член УНДО.
262
Розділ 19
сіданні «Ініціятивного комі-

тету», яке «за участі 9 чи 10
осіб» відбулось у приміщенні
археологічного інституту на
пл. Ринок, 10.
«Ініціатива створення
УГВР, — стверджував замордо-
Львів, площа Ринок, 10
ваний Осьмак, — належала (колишній палац
бандерівцям, і тому вони вису- Любомирських).
Джерело: https://velukuy.
нули кандидатуру Президента blogspot.com/
УГВР з числа учасників своєї
організації. Бандерівці-галичани вирішили обрати Прези
дентом УГВР оунівця зі Східної України, показавши тим са-
мим, що їх діяльність однаково буде проводитися як на тери-
торії західних, так і східних областей України».
Пояснюючи мотивацію учасників Збору, Осьмак твер-
див: «У дні «Великого збору» у всіх його учасників були на-
дії на те, хоча ми і біжимо разом з німцями з України, але
нам повинні допомогти в завоюванні влади Англія та США,
які після розгрому Німеччини неминуче, як ми думали,
увійдуть у конфлікт з Радянським Союзом».
15 липня, по завершенні «Збору», він «благословив та
проводив від’їжджаючих за кордон». За 10 днів, тобто 25 лип-
ня, в селищі біля станції Бусовисько Стрілківського р-ну
Дрогобицької області великим поспіхом було проведено
перше засідання Президії УГВР за участі Осьмака, Прокопа
(«Орловича»), «Костецького» (о. Гриньоха), Дужого («Колоса»),
та Ребет («Вільшинської»). На пропозицію «Костецького»
на території України мали залишитися чотири особи: сам
263
Осьмак, Лоґуш («Голубенко»),

Дужий та Шухевич. Решта чле-
нів УГВР — «мали виїхати за
кордон, де представляти інте-
реси УГВР перед іноземними
державами».
Ті члени УГВР, що зали-
шалися на території України,
«повинні були керувати бо-
Пасажирський залізничний
зупинний пункт Бусовисько ротьбою українських націона-
Львівської залізниці лістів проти Радянської вла-
в одноіменному селі (сучасний
Старосамбірський район ди, спираючись на ті загони
Львівської області) на мапі. УПА, які існували і які ми мали
намір створити. Їм також було
доручено створювати місцеві органи влади на території,
яка, як ми сподівалися, буде зайнята УПА, і систематично
підтримувати зв’язок з тими членами Президії УГВР, які ви-
їздили за кордон».
Повідомив в’язень і про таку суттєву для нашої розпо-
віді обставину: зв’язок із Шухевичем обумовлений не був.
22 серпня «на шляху нашого просування до Шухевича по-
близу м. Орів Дрогобицької області нас наздогнали час
тини Радянської армії, які нав’язали нам бій. В цьому бою
сотні УПА, які супроводжували мене, були розбиті, я був
поранений, але зумів втікти і для лікування доставлений
в с. Дорожів Дублянського р-ну Дрогобицької області, де
12 вересня 1944 р. був заарештований».
26 лютого 1948 р. Кирило Осьмак узяв на себе всю від-
повідальність, «прямо заявив»: «Організація УГВР як центру
264
Розділ 19
Село Орів (сучасний Дрогобицький район Львівської області)

на мапі Генерального штабу Радянської армії.
військової боротьби з Радянською владою за «Суверенну
державу» належала мені, а тому про це «Орлович»375 інформу-
вав Центральний Провід ОУН,
висуваючи мене як здібну лю-
дину у цьому відношенні...
Мої зусилля до популяриза-
ції збройної боротьби проти
Радянської влади, а потім моя
безпосередня організаційна Село Дорожів, колишній
пасажирський будинок
робота по створенню УГВР ста- (Верхній Дорожів
ли тими причинами, на підставі Меденецької селищної
громади Дрогобицького
яких Центральний Провід ОУН району Львівської області).
Джерело: https://railwayz.
375
Мирослав Прокоп. info/
265
вирішив висунути мою кандидатуру на посаду Президента

УГВР».
26 квітня він продовжував свідомо обтяжувати свою
долю: «В квітні 1944 р. члену Головного Проводу ОУН
«Володимиру» я запропонував свою ідею створення об’єд-
наного органу всіх націоналістичних організацій для бо-
ротьби з Радянською владою. Однак, чи моя ідея покладена
в основу організації УГВР, я сказати не можу, оскільки всю
роботу по створенню такого органу провадив Головний
Провід ОУН-бандерівців. В травні 1944 р. на пропозицію
«Володимира» мною були розроблені проєкти «Платформи»
та «Універсалу» УГВР, які потім розроблялися Головним
Проводом ОУН».
10 липня за вироком Особливої наради («Особого совє-
щанія») при Міністрі Держбезпеки СРСР Кирило Іванович
Осьмак «за участь у контрреволюційній банді українських
націоналістів і активну керівну контрреволюційну націона-
лістичну діяльність» отримав 25 років ув’язнення.
16 травня 1960 р. «майор
медслужби Богатова Є. М.,
старший по корпусу старшина
Перепьолкін, постовий нагля-
дач сержант Зав’ялов склали
акт про те, що Кирило Осьмак
помер в їх присутності в камері
31 корпусу 2 Володимирської
Документ Особливої наради
при МДБ. тюрми о 12 год. 30 хв.».
Ілюстративне фото. 5 грудня 1994 р. стар-
Джерело: http://www.
gulagmuseum.org/ ший помічник Генерального
266
Розділ 19
«Владимирський централ» (ФКУ Т-2 УФСІН Росії

по Владимирській області). Джерело: https://ria.ru/
Село Шишаки (сучасний Миргородський район Полтавської

області) на мапі Генерального штабу Радянської армії.
Джерело: https://maps.dokladno.com/
267
прокурора України П. Кушнір підписав довідку про реа-

білітацію Осьмака Кирила Івановича, 1890 р. н., уроджен-
ця с. Шишаки Шишацького району Полтавської області.
Окремим рядком у цьому документі вказано: «Утримувався
під вартою 15 років, 8 місяців, 3 дні».
1995 р. прокурор Харківської області підписав довідку
про реабілітацію Осьмака по справах, в яких він був засу-
джений 1928 р. (під вартою 6 місяців, 19 днів); в 1930 р. —
під вартою 1 рік, 8 місяців, 16 днів (усього 2 роки, 3 місяці,
5 днів); в 1930 рр. — 3 роки концтабору із заміною на ви-
силку до Вологди на 3 роки.
Загалом перебував в ув’язненні 17 років, 11 місяців
і 8 днів376.
Документи
«Основні документи УГВР» оприлюднені давно, більш
ніж повністю, в 26-му томі «Літопису УПА».
Перший із них, «Тимчасовий стрій УГВР», визначає її
як «верховний орган українського народу в його револю-
ційній боротьбі за УССР»377. Кількісний склад цього «вер-
ховного органу», про який український народ поняття не
мав, чути не чув і навіть не здогадувався, що такий існує, —
25 осіб. Між сесіями УГВР, тобто між зборами цих 25 неві-
376
Літопис Української Повстанської Армії. Том 41. Кирило
Осьмак — президент УГВР (Документи і матеріали). —
Вид-во «Літопис УПА». — Торонто-Львів, 2004. — 878 с. —
С. 143, 229, 291, 292, 302, 323, 335, 341, 344—346, 349,
353—355, 371—376, 390, 396, 397.
377
Це не помилка, так у тексті.
268
Розділ 19
домих для українців людей, її діяльністю мала опікуватися

Президія у складі президента, трьох віце-президентів і чо-
тирьох членів. Загалом — 8 (вісім осіб).
Виконавчим органом визначався генеральний секрета-
ріат у складі голови, секретарів справ внутрішніх, зовнішніх,
фінансових, військових (він же «Командир Збройних сил»)
та «інших». Перелік цих «інших» відсутній до сьогодні.
Другий документ — «Платформа УГВР». У ньому сфор-
мульована її історична місія:
— «об’єднати й координувати дії всіх самостійниць-
ки-визвольних сил українського народу на всіх землях
України та поза ними для національно-визвольної бо-
ротьби проти всіх ворогів українського народу... за ство-
рення Української Самостійної Соборної Держави»;
— «визначати ідейно-програмові напрями визволь-
ної боротьби українського народу»;
— «керувати всією національно-визвольною бороть-
бою українського народу аж до здобуття державности
і створення органів незалежної державної влади в Україні»;
— «репрезентувати, як верховний український центр,
сучасну політичну боротьбу українського народу в краю
і за кордоном».
Документ, розміщений у цьому томі третім за поряд-
ком, — «Універсал УГВР». Наразі це єдиний документ, авто
ри якого відомі: відомі вам о. Іван Гриньох, «з деякою допо-
могою» Шанковського378. Датований «Універсал» червнем
1944 р., тобто місяцем, який передував створенню УГВР.
378
Шанковський Л. Ініціативний комітет для створення Укра-
їнської Головної Визвольної Ради. Нью-Йорк. — 1985. —
96 с. — С. 70.
269
Четвертий документ: «Присяга вояка Української

Повстанчої Армії». Це і є офіційна назва армії — ПОВСТАНЧА,
а не ПОВСТАНСЬКА. Текст Присяги «затверджений» УГВР
і запроваджений у дію наказом ГВШ УПА (Ч. 7, 19 серпня
1944 р.). Присягали вояки УПА не державі379, а «Великому
Народу Українському, Святій Землі Українській, перед про-
литою кров’ю Найкращих Синів України та Найвищому
Політичному Проводу Народу Українського».
Логічним, як мені здається, є такий висновок. Будь-яка
людина стає військовослужбовцем у день, коли здійснює
сакральний акт: присягає легітимній та законній владі.
Лише після цього ту чи іншу особу можна вважати прина-
лежною до тієї чи іншої легальної військової формації. Не
присягав — просто цивільна особа.
Висновок: день затвердження присяги УПА і є днем її
народження як комбатантської структури. Саме від цього
дня вона мала підпадати під дію Ґаазьких конвенцій.
Практичним результатом п’ятиденних «установчих»
зборів стало обрання всього складу УГВР.
Президія:
— президент — Кирило Осьмак, колишній член Укра-
їнської Центральної ради, агроном за освітою;
— перший віце-президент — Василь Мудрий, журна-
ліст, голова найчисельнішої легальної української полі-
тичної партії (Українське національно-демократичне
об’єднання) в Польщі;
379
Про «відновлення» якої, як пам’ятаємо, було оголошено
30 червня 1941 р.
270
Розділ 19
Кирило Осьмак Василь Мудрий

(1890—1960 рр.). (1893—1966 рр.).
Джерело: http://www.golos. Суспільне надбання
com.ua/
— другий віце-президент — о. Іван Гриньох, військо-

вий капелан, доктор богослов’я;
— третій віце-президент — Іван Вовчук, зоотехнік,
педагог.
Генеральний секретаріат («уряд», виконавчий орган

УГВР):
— голова, генеральний секретар військових справ —
Роман Шухевич (1907—1950 рр.), інженер за освітою,
бізнесмен, учасник терористичної діяльності ОУН;
— генеральний секретар закордонних справ — Ми-
кола Лебідь (1909—1998 рр.), освіта середня, учасник те-
рористичної діяльності ОУН;
271
— генеральний секретар внутрішніх справ — Рости

слав Волошин (1911—1944 рр.), юрист за освітою, актив-
ний учасник підпільного галицького українського націо-
налістичного руху;
— генеральний суддя — Ярослав Біленький (1883—
1945 рр.), вчитель української мови та літератури.
о. Іван Гриньох
(1907—1994 рр.). Джерело:
https://galinfo.com.ua/
Іван Вовчук
(1903—1979 рр.).
Ростислав Волошин
Микола Лебідь (1911—1944 рр.).
(1909—1998 рр.). Джерело: http://
Суспільне надбання diasporiana.org.ua/
272
Розділ 19
Роман Шухевич (1907—1950 рр.).

Джерело: https://www.ugorod.kr.ua/
«Інші уряди380, — зазначено в підсумковому докумен-

ті, — мали бути затверджені пізніше»381.
Дарма казати: цього ніколи не сталося...
Поставимо ще одне питання: скільки і яких документів
самої УГВР, ухвалених після «Великого Збору», збереглося?
Практично всі вони були оприлюднені у виданні
«Бібліотека українського підпільника»382, а також у трьох
380
Тобто «міністерства».
381
УПА». — Торонто, 1980. — 319 с. — С. 8, 9, 27—31, 34—35,
38—41 та ін.
382
Бібліотека українського підпільника. Ч. 1. Українська
Головна Визвольна Рада. Збірка документів за 1944—
1950 рр. Т. 1. — 1956. — 353 с.
273
томах «Літопису УПА». Загальний обсяг цих видань — по-

над 1500 сторінок. Укладачі перших двох томів «Літопису»,
які побачили світ в роках 1980-му та 1982-му, в передмо-
ві до них вказали: «Самих документів УГВР... лише кіль-
ка». Третій тематичний том вийшов друком за 25 років.
Оприлюднені в ньому документи якоюсь мірою повторю-
ють попередні видання. Але містять і невідомі раніше дані.
Про які документи йдеться? Назвімо та порахуймо їх.
1944 р.: наказ 7/44 про «прийняття на себе» Великим
Збором УГВР назви «Українська Головна Визвольна Рада»
та про запровадження в УПА від 19 липня383 тієї самої
присяги: «Великому Народу Українському, Святій Землі
Українській, пролитій крові Найкращих Синів України» та
Найвищому Політичному Проводу Народу Українського».
Дата — 19 липня, підписи Т. Чупринка та в. о. Шеф ГВШ
М. Д. Бученко384. Отже, це документ не УГВР, а УПА.
1945 р.: від імені УГВР оприлюднено:
— «Звернення до всіх українських вояків, які перебу-
вають поза межами України» щодо продовження бороть-
би за «Українську Самостійну Соборну Державу»;
— «До українців на чужині»: заклик «творити спіль-
ний фронт національно-визвольної боротьби»;
— «Звернення Президії УГВР та Головної команди
УПА385 до всіх, насильно вивезених з України, і тих, що
мусили покинути рідні землі, братів і сестер наших, до
всіх українців на чужині»: документ (як, між іншим, і всі
383
Варіант дати 10-го тому «Нової серії» Літопису УПА.
384
Ще один псевдонім Д. Грицая.
385
Тут вона називається вже не «Повстанчою», а «Повстан-
ською».
274
Розділ 19
попередні) не містить жодної згадки ані про ОУН, ані про

С. Бандеру. Згадуються лише «українські народні маси»,
які «єдиною лавою станули за своїм самостійницько-
революційним політичним проводом».
1946 р.:
— повідомлення УГВР про смерть Ростислава Воло-
шина та «голови бюро інформації УГВР Йосипа Позаче-
нюка;
— накази про нагородження вояків УПА «Хрестами
заслуги» (9 лютого та 7 жовтня);
— накази про підвищення
у старшинських ступенях, в т. ч.
«підполковника Чупринку» (з да-
тою старшинства від 22 січня
1946 р.) та «майора Перебийні-
са»386 (з датою старшинства від
1 листопада 1945 р.) — «до ступе-
ня генерала»;
— відозву «До українського
народу під московсько-більшо-
вицькою окупацією»387; Йосип (Осип)
Позичанюк
— накази про підвищення («Шаблюк», «Шугай»,
у військових званнях та про наго- «Євшан»
та ін., 1913—1944 рр.).
родження (9 лютого, 7 жовтня). Суспільне надбання
386
Можливо, Назарій Данилюк, курінний Буковинського ку-
реня УПА, провідник Коломийського окружного провіду;
відкриті джерела не містять інформації про присвоєння
йому генеральського звання.
387
Ці документи були свого часу оприлюднені в офіційному
органі УГВР «Самостійність».
275
1947 рік:
— накази про підвищення у
військових званнях, нагороджен-
ня та відзначення (30 травня, 25 і
28 серпня, 5 грудня 1947 р.);
— постанова від 30 травня про
«визнання дня 14 жовтня днем
повстання Української Повстанчої
Армії (УПА) та про встановлення
цього дня святковим днем УПА». Назарій Данилюк
(1910—1951 рр.).
Обґрунтування: в жовтні 1942 р. Суспільне надбання
на Поліссі «під проводом члена
ОУН Остапа»388 постали перші збройні відділи, які «дали
початок Українській Повстанчій Армії»;
— наказ Р. Шухевича (Ч. 1/47 вид 5 червня) вдруге
відтворено ту саму дату з тим самим обґрунтуванням.
Висловлю обережне припущення. Станом на 30 травня
1947 р. членів УГВР на території УРСР фактично не зали-
шилось389. Ті, які якимось дивом ще не потрапили до НКВС,
перебували у глибокому підпіллі і не могли зустрітися для
ухвалення такого рішення. Отже, визначення датою засну-
вання УПА 14 жовтня 1942 р. — це одноособове рішення
Шухевича.
1948 рік:
— видання «Бюро інформації УГВР»390, в якому по-
відомлено про захоплення МДБ 7 квітня другого но-
388
Сергій Качинський (1917—1943 рр.).
389
Про це в наступному параграфі.
390
Випуск І, рік видання І.
276
Розділ 19
мера органу УГВР«Самостійність». Зокрема, в тому но-

мері було вміщено статтю з промовистою назвою «Не
в «мюнхенських пиварнях», а в лістах і степах України»;
— постанови УГВР: «Про встановлення медалі «За бо-
ротьбу в особливо тяжких умовах» і черговий указ про
нагороди та відзнаки (6 червня)391.
У свою чергу «Бібліотека підпільника» містить всього

16 документів, в т. ч.:
— з Установчих Зборів/Великого Збору УГВР — 3;
— про відзначення орденами — 7;
— звернення загальнополітичного характеру — 6;
— спільний «Меморіал»392 уряду УНР («який знахо-
диться в еміграції») та УГВР («як державної влади», яка
«знаходиться в краю та в сучасний момент керує змаган-
нями українського народу за його визволення та повну
державну незалежність») з протестом проти участі деле-
391
Літопис Української Повстанської Армії. Том 8. Україн-
ська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні пуб
лікації, матеріали. Книга перша: 1944—1945. Вид-во
«Літопис УПА». — Торонто, 1980. 319 с. — С. 8, 9, 27—31,
34—35, 38—41, 51, 55—58. Літопис Української Повстан-
ської Армії. Том 9. Українська Головна Визвольна Рада.
Документи, офіційні публікації, матеріали. Книга дру-
га: 1945—1948. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто,
1982. — 535 с. — С. 8, 142, 370, 371, 375, 376, 383. Літопис
УПА. Том 10. Нова серія. Життя і боротьба генерала «Тара-
са Чупринки». — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-Торонто,
2007. — 832 с. — С. 203—225, 231—281, 287—293, 297—
299, 300—307, 326—334, 348—349, 351—352.
392
Відсутній в інших виданнях.
277
гації УРСР «на Мировій конференції». Дата — 1 вересня

1946 р.
Висновок: хронологічно ці документи охоплюють пе-
ріод від 30 липня 1944 р. (постанова про відзначення
Золотим Хрестом І класу командира УПА «Яструба»393, під-
писаний «Секретаріат Президії УГВР») до 4 травня 1949 р.
(постанова про нагородження)394. Це вичерпний список до-
кументів УГВР, відомих на 2022 рік.
Пісумок: результатом 4-річної діяльності Української
Головної Визвольної Ради стали 16 або 17 документів, в т. ч.
9—10 «установчих» і загальнополітичних документів, 5 —
про нагороди та відзнаки та 2, присвячені іншим темам.
Це все, що відомо на даний момент.
Народно-визвольна революційна
організація
Чесно кажучи, навіть і не знаю, з чого почати цей роз-
діл. З одного боку, практичний політичний результат ство-
рення УГВР засвідчив прагнення сконцентрувати всю пов-
ноту влади в націоналістичному русі в руках однієї особи.
Від липня 1944 р. Роман Шухевич очолював ОУН (під псев-
донімом «Тур»), УПА (під псевдонімом «Тарас Чупринка»)
та «уряд» УГВР (під псевдонімом «Лозовський»).
І це також стало причиною невдоволення певної части-
ни керівництва ОУН(с-д). По завершенні зборів УГВР Кук,
393
Богдан Вільшинський (1910—1944 рр.).
394
Бібліотека українського підпільника. Ч. 1. Українська Го-
ловна Визвольна Рада. — С. 7, 29—32.
278
Розділ 19
Степаняк та Бусел395 17—18 липня

спробували створити свою окрему
від ОУН політструктуру. Декларована
мета: «полегшити дії в східних облас-
тях України 1944 р.», населення яких
«звинувачувало ОУН у зв’язках з нім-
цями», та «залучити самостійницькі
елементи українства, які з недовірою
ставилися до націоналістичної ідео-
логії».
Воно й не дивно. Який міг бути Михайло Степаняк
(1905—1967).
зв’язок з яким таким «Головним Суспільне надбання
Проводом ОУН», якщо всі (або май-
же всі) його можливі члени або були перебиті нациста-
ми та комуністами, або перебували в концтаборах? На
цей момент міг теоретично існувати цілком віртуальний
«Революційний провід ОУН», вцілілі члени якого перебува-
ли в нацистському концтаборі. Нагадаю вам і собі, що лідер
РП ОУН 27 вересня1944 р. був перевезений з концтабору
до Берліна396 і за відсутності в той час мобільного зв’язку
(або інших можливостей) ні в який спосіб і ні за яких умов
«становити зв’язок» із будь-ким, хто перебував у підпіллі
на підрадянській території, не міг.
Як би там було, Кук та Бусел залучили до справи
«створення структури, яка надалі би замінила ОУН»
395
За даними укладачів «Літопису УПА», на їхньому боці ви-
ступив і Клячківський.
396
Посівнич М. Степан Бандера у німецьких тюрмах і конц
таборах. — https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/
01/1/140665/
279
(насправді — опозиційну до Р. Шухевича), Михайла Сте

паняка, який, за даними відкритих для всіх і кожного ре-
сурсів, від 30 липня того самого 1944 р. був захоплений
у полон НКВС397.
Але за два тижні до арешту, а саме 17—18 липня (за ін-
шими даними — в червні), Степаняк взяв участь у нараді
разом Куком, Буселом та із невідомою до сьогодні кількі-
стю націоналістів, на якій і було утворено опозиційну до
Шухевича НРВО. Засадничі принципи: «відкинення націо-
налістично-фашистської ідеології ОУН, проведення повної
критики ОУН і її помилок, відкинення оунівських організа-
ційних принципів фюрерства і прийняття системи колегі-
ального вирішування» тощо.
Заарештований НКВС 25 серпня 1944 р. Степаняк свід-
чив: у результаті загострення суперечностей між керів-
никами ОУН у грудні 1943 р. його зі Львова відправили
до Рівненської області, до Волошина («Горбенка»). Саме
в цей період Степаняк разом із уже згадуваними членами
Центрального проводу ОУН вирішили створити нову орга-
нізацію, яка б оминала назву «ОУН».
З цією метою поблизу с. Дермань Здолбунівського райо-
ну Рівненської області у липні 1944 р. Кук («Леміш») як ко-
мандир УПА-Південь і керівник усіх клітин ОУН на Східній
397
Снєгірьов Д. Михайло Степаняк. Комуніст і член Про-
воду ОУН. — https://www.istpravda.com.ua/articles/
2011/07/4/44889/; Снегирев Д. Михайло Степаняк: історія
про комуніста, який став націоналістом. — https://24tv.
ua/; Науменко К. Степаняк Михайло Дмитрович. — http://
www.history.org.ua/
280
Розділ 19
М. Степаняк, В. Кук та П. Дужий після виходу з ув’язнення

(1960-ті роки).
Архів СБУ. Джерело: https://www.istpravda.com.ua/
Україні скликав конференцію, в якій узяли участь 10 осіб398,

які й ухвалили створити НВРО.
Подробиці цієї події знаходимо у звіті НКВС Хрущову
від 20 листопада. «Предметом обговорення конференції399,
в якій взяло участь 10 осіб, було питання про пошуки шля-
хів виходу з тупика, в якому опинились оунівці у зв’язку із
зростанням негативних настроїв стосовно них з боку укра-
їнського населення.
398
Степаняк, Бусел, шеф окружної пропаганди «Середа»,
Ярослав Дудар («Верес», 1915—1945 рр., http://www.logos.
biz.ua), командир групи УПА «Богун» П. Олійник («Еней»),
шеф штабу з’єднання «Холодний Яр» Євген Басюк («Чор-
номорець», 1922 — після 2010 р., співпрацював з МДБ.
399
Скликаної, за даними чекістів, за ініціативою Кука.
281
У зв’язку з цим деякі промовці запропонували:

— відкрито відмежуватися від ОУН;
— оголосити керівництво Центрального проводу на
чолі з Шухевичем винуватцями зв’язку з німцями;
— вийти з-під порядкування Центрального проводу;
— утворити своє самостійне керівництво.
Ці ідеї було прийнято, і було вирішено назву ОУН змі-
нити на «Народно-Визвольна Революційна Організація»
(НВРО) і тим самим відділитися від ОУН, очолюваної
Шухевичем... Таким чином, — підсумовують чекісти, —
є підстави вважати, що зміна назви «ОУН» на «НВРО» відбу-
лася тільки в Рівненській, Волинській і частково (північна
половина, яка не входить до Галіції) Тернопільської облас-
ті... Дії оунівських керівників в цих областях... є незалеж-
ними від керівництва Центрального проводу ОУН, яким
керує Шухевич. В цих діях («волиняків») відіграють не-
малу роль особисті неприязні стосунки між «Лемішем»400,
«Сергієм»401 і «Максимом Рубаном»402, з одного боку, та
Шухевичем, що разом з іншими членами Центрального
проводу здійснює керівництво ОУН в Галичині, з іншого.
Нарешті, — читаємо далі, — керівники ОУН галицьких об-
ластей (Львівська, Дрогобицька, Станіславівська та час
тина Тернопільської) вирішили об’єднатися з мельників-
цями, відкритими прихильниками співробітництва з нім-
цями»403.
400
Іван Шпонтак.
401
Петро Олійник.
402
Микола Лебідь.
403
282
Розділ 19
Наприкінці жовтня — на початку листопада 1944 р.

справу було розглянуто на засіданні Проводу ОУН. Шухевичу
доповіли: «До часу опрацювання /власного устрою/ взяти
устрій ОУН з тою зміною, що покликано до життя і заакцен-
товано, а Кука обрано «відповідальним за роботу НВРО до
часу зв’язання з Проводом ОУН».
Згідно із протоколом засідання, остаточне ставлен-
ня Шухевича до цієї проблеми звелося ось до чого: «Нам
треба проробити приготування до зміни організації,
а справу НВРО протактувати б не як нову організацію,
що мала б прийти на місце ОУН, а як певний тактичний
момент і як спробу, і як вона оправдається, то можемо
її прийняти, як свою. Вона з членами організації повин-
на перестати існувати, а нам треба висунути її кличі...
справа НВРО не вирішена Збором ОУН і кожен член НВРО
лишається членом ОУН. Всіх членів з’їзду НВРО треба
повідомити, що НВРО розв’язана Головним Проводом
Організації»404.

ронто, 2002. — 596 с. — С. 297, 298.
404
Літопис УПА. Том 8. Нова серія. Волинь, Полісся, Поділля:
УПА та запілля. 1944—1946 рр. Документи і матеріали. —
Вид-во «Літопис УПА». — Київ-Торонто, 2006. — 1445 с. —
С. 187—225. Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя і бо-
ротьба генерала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 236, 238, 239,
714 та ін. Див. також: Марчук І. В. Невідомі документи На-
родно-Визвольної Революційної Організації // «Архіви
України», № 4—5 / 2001.
283
В кінцевому підсумку: в листопаді 1944 р. Роман

Шухевич висунув вимогу до ініціаторів створення НРВО
розпустити цю «мертвонароджену дитину» (визначення
В. Кука). Що і було зроблено. Наприкінці року (але коли
точно — невідомо) її «батько», тобто Кук, перемістився
в с. Валуйки Олеського району (тепер його не існує), де
«жив конспіративно».
На цьому діяльність НВРО завершилась405.
405
Докл. див.: Марчук І. В. Невідомі документи Народно-Ви-
звольної Революційної Організації. — «Архіви України»,
4—5 / 2001 р. https://old.archives.gov.ua/Publicat/AU/2001-
4-5-9.php
Розділ 20
1945 р.
УПА й ОУН проти КП(б)У та НКВС/МДБ
1945 рік — рік фінального акорду Другої світової:

СРСР звільняє від нацистськї окупації Польщу, Угорщину,
Словаччину, Австрію та окуповує їх. Велика Британія, СРСР та
США ділять між собою весь європейській простір406, Німеччина
та Японія капітулюють.
Як реагувало на ці гігантської історичної ваги події оз-
броєне українське націоналістичне підпілля? Неопубліковані
архівні документи УПА, оприлюднені документи німецькі та
радянські дозволяють скласти адекватне уявлення про тло,
на якому комуністичні окупанти організували системне ви-
нищення українського населення.
Для початку процитую документ німецький. 6 січня
1945 р. Верховне командування сухопутними силами відзна-
чило: «Рух спротиву не змалів у грудні, а навпаки — набрав
навіть більшого політичного значення». «Коротка мета укра-
їнського руху, — йдеться у звіті командування Люфтваффе, —
406
Докл. див.: Плохій С. Ялта. Ціна миру. — КСД, 2019. — 304 с.
285
оборона країни і населення від біль-

шовиків. Подальша мета українського
руху — незалежна держава»407.
В архіві Українського Національ
ного музею в Чикаго зберігаються
оригінальні звіти командирів окре-
мих тактичних відтинків (ТВ) УПА.
Зберіг їх для нас відомий колекці-
онер та меценат Музею д-р Модест
Ріпецький. Читаймо. Підряд. Сторінку
Модест Ріпецький за сторінкою.
(«Горислав», Уривок зі «Звіту про становище
1921—2004 рр.).
Суспільне надбання на терені Станіславівщини. Вересень
1945 р.»:
— кожний дільничий408 знає пречудово всіх людей
своєї дільниці, котрі ховаються, котрі пішли в УПА чи
працюють в терені і т. д., до самотніх людей пишуть ли-
сти, щоб вони приходили з повинною;
— немає вже жодного місця, на якому можна перебу-
ти більш ніж одну добу;
— наші протидії слабкенькі. Протягом місяця УПА
жодного бою з окупантом не провела;
— вплив на населення має тільки залякуюча пропа-
ганда;
407
149—153, 217, 218.
408
МДБ.
286
Розділ 20
— характеризуючи терен на підставі повишого409

звіту, можна уявити його в такому світлі. Вплив ОУН на
життя домінуючий, розуміється в кожному терені неод-
наково. Народ духом з нами, у всіх справах орієнтується
на нас, навіть ті, що пішли з повинною, але більшови-
ки — це надто поважний супротивник, озброєний такою
досконалою зброєю, як підступ, провокація, терор тощо.
Уривок зі звіту «Про оцінку внутрішньополітичного
становища в Україні (Самбірщина, Устріччина)». 17 жовтня:
«Мимо большевицького терору маси дуже прихильно
відносяться до укр. визвольного руху. Невеликим виїмком
будуть хіба села, де процвітає сексотство; зусилля переко-
нати, що війна вже скінчилась і що раз доходить до скріп
лення режиму, з дуже малими виїмками не переконує ні-
кого. Треба ствердити, що громадянство з певною упертіс-
тю держиться в переконанні, що війна не закінчена і між
большевиками і альянтами мусить прийти до збройного
удару, загально хотіли би, щоб цей удар стався якнайскор-
ше. Загально в масах є переконання, що з англійцями буде
краще жити».
«Суспільно-політичний звіт за час від 1 вересня до
20 вересня 1945 р. Черніведдчина. 1 жовтня 1945 р.»: жод-
ної згадки хоч про якісь дії УПА.
«Суспільно-політичний звіт за місяць вересень (25 серп-
ня — 20 вересня 1945р.) Товмаччина»: жодної згадки.
Уривок зі звіту «Про суспільно-політичну ситуацію та
бойові дії у Вашківському, Вижницькому, Заставнянському,
Кіцманському районах Чернівецької області. 8—27 вересня»:
409
Так в тексті.
287
«21 вересня в с. Рівня410 наша боївка зліквідувала голо-

ву сільради і лейтенанта НКДБ. 8 серпня в с. Репуженці
(Заставнянського р-ну) наша боївка спалила місцевий рад-
госп і спиртзавод та інші приміщення». 8 серпня в с. Кадубівці
«знищено молочарню». 18 серпня в с. Дорошевці «злікві-
довано одного комуніста». «16 серпня — в с. Чорногузи
(Вижницького р-ну) зліквідовано комуніста Матейчука
Тому, в с. Розтоки (Вижницького р-ну) зліквідовано одного
сексота». 10 вересня: «наша боївка зліквідувала молочар-
ню» в с. Борівці (Кіцманського р-ну). 27 вересня в с. Банилів
(Вашківського р-ну) боївка «зліквідувала істребітєля Радулу
Михайла».
Уривок зі звіту «Про бойові дії в Козівському та
Бережанському районах Львівської області від 5 травня
1945 р.» містить уривок опису бою, який стався до 11 квіт-
ня між оточеним відділом УПА та радянськими військови-
ми: «ворог втратив біля 170 вбитими та стільки ж поране-
ними». 11 квітня — «розігнали» міліцію в с. Велика Плавуча
Козівського р-ну. 12 квітня: те саме в с. Ценів411. 3 травня
те саме сталося в с. Куряни Бережанського р-ну, також було
«знищено колгосп». «Зліквідовано 35 сталінських вислуж-
ників. З нашої сторони втрат не було».
«Список боїв за лютий—березень—квітень 1945 р.
Поділля (19 січня — 15 квітня)». 19 січня: бойове зіткнення
в р-ні с. Заберезки Бережанського р-ну (відділ «Холодний
яр»). 21 січня: відділ «Бурлаки» в с. Івачів Долішний Велико-
410
Колишнє село Вижницького району.
411
Сучасна Козівська територіальна громада Тернопільсько-
го району.
288
Розділ 20
Голубочівського р-ну412. 8 лютого: він же влаштував засідку

на дорозі Теребовля—Будзинів. 20 лютого: засідка в р-ні
с. Заставці Монастирського р-ну. 28 лютого: вони ж біля
с. Настасів Микулинецького р-ну. 10 березня: ще одне зі
ткнення.
12 березня: загинули 12 вояків на чолі з окружним про-
відником «Коцом». 15 квітня: бій рою сотні «Лісовики» біля
с. Сільце Підгаєцького р-ну.
Найбільш інформативним щодо бойових успіхів УПА
є звіт «Вісті з терену за квітень—серпень 1945 р.». Він
містить описи десятків бойових зіткнень, знущань НКВС із
цивільного населення, облав, убивств комуністів та акти
вістів.
Читаймо далі. «Вісті з терену за квітень—серпень
1945 р.». По суті, це звіт про бойові дії в ТВ УПА «Чорний
ліс» за липень—серпень. Бойові дії вели курінь «Дзвони»
(к-р «Хмара»413), курінь «Сивуля» (к-р «Іскра»414), ку-
рінь «Смертоносці» (к-р «Черник»)415, сотня «Сірі» (хор.
«Чорнота»)416, «Лебеді» (сот. «Буковинець»)417. Процитую
лише один уривок. «Протокол, списаний з подій, що відбу-
валися в с. Кабан»418: 11 серпня 1945 р. «група більшовиків»
чисельністю до 80 осіб вступила в бій проти 3 членів ОУН
412
Так в тексті. Сучасна Білецька сільська громада Тернопіль-
ського району Тернопільської області.
413
Петро Мельник (1910—1949 рр.).
414
Василь Яськів (1907—1948 рр.).
415
416
Дмитро Найдич (1921—1952 рр.).
417
Микола Пелнюк (?) (1923—1949 рр.).
418
289
і двох бойовиків. Результат: троє загиблих, двоє полонених

оунівців. Їх спочатку катували, потім «відтяли обом аре-
штованим419 полові органи. Після того їх викинули на гній,
де вони серед жахливих мук померли. 12 серпня трупи за-
мордованих відтранспортовано до Чернівців». Все це відбу-
валося за присутності насильно приведених «3-х старших
громадян зі с. Драшинець»420.
Насправді автори цих звітів не уявляли, не бачили зі
своїх схованок реальні результати «звільнення» сучасних
західних областей України. А вони такі.
За перші три тижні 1945 р. у Волинській, Дрогобицькій,
Львівській, Станіславівській, Тернопільській та Черні
вецькій областях: 2591 вбито, 7652 полонених, 10 795 тих,
що добровільно вийшли «з лісу». Всього 21 038 осіб.
За період від 18 січня по 19 лютого 1945 р.: полонено
ще 2447, з’явилося з повинною дезертирів — 8457, «упів-
ців» — 1145, вбито — 1372. Втрати «червоної» сторони за
цей місяць — 43 особи.
26 лютого: ПБ ЦК КП(б)У констатує: «якщо нещодавно
у більшості західних областей України були банди, які на-
раховували по 400—500 осіб, то в теперішній час... всі ве-
ликі банди ліквідовані». За період з 10 січня по 23 лютого
1945 р.: вбито більше 11 000, взято у полон близько 26 000,
з’явилися з повинною більше 22 000. А також добровіль-
но з’явилося тих, хто ухилявся від призову до ЧА, «більше
13 000».
419
Ще живим!
420
Сучасне с. Драчинець Кіцманського району Чернівецької
області.
290
Розділ 20
Увага! Якщо довіряти звіту, прямі втрати УПА за цей період

склали близько 60 000 осіб! При цьому, згідно з тим самим зві-
том, «за весь цей час захоплено у бандитів: гвинтівок — 6164,
кулементів 773 та інше озброєння та майно». Як пояснити
цю різницю між кількістю людей і кількістю озброєнь — я не
знаю. Разом із «показниками» січня це більше 80 тисяч!!
Попри це станом на 15 березня 1945 р., за дани-
ми ЦК КП(б)У, на території Волинської, Дрогобицької
Львівської, Рівненської, Станіславівської та Тернопільської
областей все ще діяло 270 «банд» із кількістю 8506 осіб.
Довідка НКВС УРСР «Про результати боротьби з банди-
тизмом на території Львівської області від 1/Х—45 р. до
15/І—46 р.» констатує: проведено 4093 «чекістсько-вій-
ськових операцій», під час яких було вбито 4093 «бандити»,
затримано 1732 особи, явилося з «повинною» 585 осіб та
зареєстровано 199 «бандпроявів».
При цьому втрати з радянського боку склали 390 уби-
тими та 114 пораненими та 47 таких, що зникли безвісти421.
Це неможливо порівняти із 100 000 втрат УПА, зафіксова-
ними партійними та іншими каральними органами УРСР
тільки в двох місяцях 1945 та 1946 рр.! Сьогодні сотню ти-
сяч жителів нараховують такі українські міста, як, напри-
клад, Кам’янець-Подільський або Феодосія.
2 червня Коротченка інформують: за період з 21 трав-
ня по 1 червня «з повинною до органів Радянської влади»
421
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 126—129, 137, 145,
194—196.
291
з’явилося 600 осіб. Це, як написано, стало наслідком відпо-

відного урядово-партійного звернення до членів УПА та
підпілля ОУН від 19 травня.
За серпень та перший тиждень вересня, згідно з довід-
кою ЦК «Про характер дій формувань УПА і підпілля та хід
боротьби з ними», внаслідок операцій ЧА та НКВС у 7 облас-
тях убито 1900, взято у полон 3552, з’явилося з повинною
1133, затримано та з’явилося з повинною 2985 осіб дезерти-
рів і тих, що ухилялися від призову до ЧА. За перші 10 днів
вересня в тих самих областях було зареєстровано 30 «банд-
проявів», а лише за 10—14 вересня вже 21 такий випадок.
Довідка Волинського Управління НКВС УРСР: станом на
1 серпня 1945 р. на території області діяли 42 «бандгрупи
та дрібних боївок загальною чисельністю 1138 учасників».
«Проведено чекістсько-військових операцій» — 410, вби-
то — «177+29», затримано — «180+66», «з’явилося з повин-
ною — 101+71», «повністю ліквідовано банд, передбачених
планом на серепень місяць, — 3, по них учасників — 16,
повністю ліквідовано банд, не передбачених планом, — 3,
по них учасників — 63» 422.
За підрахунками одного з дослідників, лише до 1 черв-
ня 1945 року в західних областях УРСР разом «нейтралізо-
422
Докл. див.: Літопис УПА. Том 4. Нова серія. Боротьба
проти УПА і націоналістичного підпілля: інформацій-
ні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС,
МДБ-КДБ. 1943—1959. — Книга перша: 1943—1945. —
Вид-во «Літопис УПА». — Київ-Торонто, 2002. — 596
с. — С. 240, 248, 250—251, 255—257, 326—327, 332—
345, 360, 363—371, 375, 379, 380, 382—383, 386—387,
421, 461, 463—466.
292
Розділ 20
вано» (тобто вбитих, полонених і таких, що здалися добро-

вільно) 224 280 так званих «бандитів»423.
Упродовж наступних років кількість загиблих, полоне-
них, тих, які добровільно вийшли з підпілля, радикально
зменшувалася. Наприклад, за один день 8 листопада 1948 р.
МДБ «захопила живими бандитів — 2, було вбито учасників
бандгруп — 8, заарештовано учасників ОУН і посібників —
30, з’явилося з повинною — 1, всього — 41»424.
Якщо екстраполювати ці цифри на рік у цілому, то
в підсумку отримаємо декілька сотень «нейтралізованих»
повстанців. Думаю, що така екстраполяція має право на іс-
нування — вона верифікується іншими джерелами. Наведу
лише один приклад. Один тільки «Додатковий список полег-
лих вояків» УПА містить список і короткі біографічні відомо-
сті декількох сотень осіб, загиблих в її лавах, а також заму-
чених у НКВС та ґестапо425. Відомості про 681 особу містить
інший том «Літопису УПА»426.
423
Макарчук С. Втрати населення Галичини в роки Другої сві-
тової війни (1939—1945) // Вісник Львівського універси-
тету. Серія істор. 2000 с. — С. 321—343.
424
ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1948. —
Книга третя: 1948. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-То-
ронто, 2003. 508 с. — С. 376.
425
Літопис Української Повстанської Армії. Том 12. Третя По-
дільська воєнна округа УПА «Лисоня». Документи і матері-
али. Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1989. — С. 271—313.
426
Літопис Української Повстанської Армії. Том 11. Список
упавших героїв Української революції в боротьбі з мос-
ковсько-більшовицьким окупантом за час від 13.3.1944 до
31 грудня 1948 р. Підпільний збірник життєписів полеглих
Тернопільської округи, 1949. — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто, 1985. — 248 с.
293
КП(б)У та НКВС проти УПА, ОУН

і цивільного населення
Радянський окупаційний режим на акції упівських бої-

вок відповідає жорстоко. Забігаючи наперед, скажу: те, що
чинили на окупованих землях сучасних західних областей
України комуністичні окупанти, за рівнем звірства знач-
но перевищує аналогічні «показники» нацистських оку
пантів.
10 січня 1945 р. Політбюро ЦК КП(б)У видає постано-
ву «Про посилення боротьби з українсько-німецькими
націоналістами у західних областях України». В сільських
місцевостях західних областей УРСР запроваджувалася
примусова реєстрація всіх мешканців, старших за 15 ро-
ків. Відновлювався широко застосовуваний комуністами
всюди й завжди інститут заручництва: «Родичів тих осіб,
точне місцеперебування яких не буде встановлено, попере-
дити під розписку, що якщо ці особи не з’являться до ор-
ганів Радянської влади, то вони будуть вважатися учасни-
ками банд, а до їх родичів будуть застосовані репресії аж
до арешту та виселення». Запроваджувався й інститут при-
мусового, загальнообов’язкового доносительства: кожний
обізнаний, «де переховуються бандитські групи чи окремі
бандити, або той, хто знає, що у кого-небудь ночував або
переховувався бандит, зобов’язаний повідомити про це ор-
гани Радянської влади: в інакшому випадку він буде вважа-
тися співучасником бандитів з усіма наслідками, які з того
випливають».
294
Розділ 20
До слова, саме цей пункт спровокував Службу Безпеки

УПА/ОУН на проведення масових чисток у націоналістич-
ному середовищі. Читаймо «Звіт про роботу СБ на території
ГО (головної округи) «Москва» за період з 1 січня по 1 жовт-
ня 1945 р.», який містить дані по 6 надрайонах (відсутні ще
по 4): «всього»: 938, «внутрішня» — 349, «зовнішня» — 589,
«ліквідовано» — 889, «звільнено» — 49427.
Але повернімося до постанови Політбюро ЦК україн-
ських комуністів від 11 січня. Ще один її пункт наказував
затримувати із настанням сутінків усіх, хто прибуває до
населеного пункта, і доставляти їх до сільських рад. На
кожні два села призначався дільничий, уповноважений мі-
ліціонер. Документ суворо попереджав про «недопущення
жодного випадку бандпроявів без репресій у відповідь»,
вимагав «посилити висилку сімей бандитів та кулаків, які
надають будь-яку допомогу повстанцям». Доповідати про
«досягнення» (якщо відверто — про злочини проти людя-
ності) ЦК КП(б)У зобов’язав обкоми партії щоденно (поста-
нова від 22 січня). Вони й доповідали.
12 лютого 1945 р. НКВС УРСР інформує ЦК партії: в ніч
на 10 лютого був оточений і «впродовж трьох діб підданий
ретельному обшуку силами 20-ї та 24-ї бригад внутрішніх
військ НКВС» хутір Оржів428, на якому переховувася коман-
дир УПА-Північ Клячківський. Результат: його та двох бій-
427
Літопис УПА. Том 8. Нова серія. Волинь, Полісся, Поділля:
УПА та запілля. 1944—1946 рр. Документи і матеріали. —
Вид-во «Літопис УПА». — Київ-Торонто, 2006. — 1445 с. —
С. 305.
428
Сучасний Волинський район Волинської області.
295
ців оточив загін 20-ї та 24-ї бригад НКВС. Внаслідок бою всі
троє були вбиті. Втрати «червоних» — 1 боєць429.
Краще оцінити велич цієї перемоги дозволить такий
факт, що станом на 1 лютого особовий склад обох бригад
складав 5397 добре тренованих, чудово озброєних карате-
лів із великим бойовим досвідом430. Нагадаю: чисельність
одного з найбільших підрозділів УПА — сотні Степана
Стебельського («Хріна») — станом на серпень 1945 р. скла-
дала 306 вояків та кінну чоту в 45 коней, польову жан-
дармерію та одну «гарматку»431.
Внутрішні війська НКВС/МДБ проти підпілля

Офіційна назва першої — 20-та окрема стрілецька бри-
гада внутрішніх військ НКВС. Сформована 13 квітня 1942 р.
Дислокувалася на території Росії в м. Пенза, Кузнецьк та
Саранськ. Штатна структура: управління, штаб, політвід-
діл, три стрілецьких полки. У першій половині 1943 р. бри-
гаду перекинуто на Кавказ, до Грузії та Чечні. Брала участь
в охороні запілля І Українського фронту432, в боях на фронті
429
ронто, 2002. — 596 с. — С. 310, 311.
430
http://forum.patriotcenter.ru/index.php?topic=5155.10;wap2
431
Літопис Української Повстанської Армії. Том 30. Степан
Стебельський («Хрін»), Олекса Конопадський («Остро-
верх»). Крізь сміх заліза (Хроніки). — Вид-во «Літопис
432
І це все, що пов’язувало її з Україною.
296
Розділ 20
та «в охороні внутрішнього правопорядку» в місцях своєї

дислокації. Воювала і проти «розвідувально-диверсійних
груп супротивника» та ліквідовувала українське націона-
лістичне підпілля.
З 11-го по 29 березня на територію сучасної Західної
України перекидають управління, штаб та політвідділ, три
окремих стрілецьких батальйони (231-й (к-р майор Куліков),
232-й (майор Єфімов), 233-й (майор Погодін), батальйон бо-
йового забезпечення (капітан Сичов) та окремий учбовий
батальйон — усього 1351 карателя). Командир — полков-
ник Косоногов Олексій Павлович. Станом на 1 лютого чи-
сельність бригади збільшують до 2398 осіб. Міста дислока-
ції — Костопіль, Березно. Розформована 4 жовтня 1945 р.
Лише 1945 р. підрозділи бригади провели 2320 вій-
ськових операцій проти загонів ОУН та УПА, знищили 3135
її бійців та членів ОУН, затримали 3530 «посібників УПА-
ОУН», змусили до добровільної здачі у полон 916 осіб, «взя-
ли участь в депортації 8912 сімей членів УПА-ОУН», захопи-
ли 6 мінометів, 140 кулеметів, 1046 гвинтівок, 351 автомат,
1074 гранати.
24-та окрема стрілецька бригада внутрішніх військ
НКВС СРСР сформована на території Росії 22 жовтня 1942 р.
у складі управління, штабу, політвідділу, стрілецьких 216-го
(к-р — майор Коновалов), 217-го (капітан Дем’янов), 218-го
(майор Счасний), 219-го (капітан Шапошников), 220-го
(майор Васильєв) та окремого батальйону бойового забез-
печення. Командир — полковник Фатєєв Іван Нечипорович.
З 1 лютого по 27 березня 1944 р. бригаду у складі 3772 сол-
датів і офіцерів перекинули на територію окупованих захід
297
них областей УРСР. Станом на 1 лютого 1945 р. особовий

склад — 2999 вояків. Місця дислокації — Верба, Дембиця,
Дубно, Мізоч, Рівне. Розформована 4 жовтня 1945 р. Під час
існування виконували ті самі завдання, що і бригада 20-та.
До моменту розформування провели на території оку-
пованої Західної України 1531 військову операцію, вби-
ли 1986, взяли у полон 7259 членів УПА-ОУН, СБ-ОУН, за-
тримали 2865 їхніх «посібників», «змусили» до капітуля-
ції 685 осіб, взяли участь у депортації 248 сімей. Трофеї:
11 мінометів, 78 кулеметів, 1602 гвинтівки, 452 автомати,
1874 гранат, 303 983 патронів, 6 радіостанцій. Незворотні
втрати — 47, пораненими — 59 осіб433.
Практика масового терору проти окупованих очікува-
них результатів відразу не принесла. Докази знаходимо
в компартійних документах. Ось вони.
ЦК КП(б)У констатує: у серпні в західних областях за-
реєстровано 77 «бандпроявів», у вересні — вже 146. У ве-
ресні вбито 1505 осіб, взято у полон — 2203, з’явилося
з повинною — 520 «бандитів», а також 1556 дизертирів
та «уклоністів» від призову до ЧА. Втрати «червоних» —
66 партійно-радянських, 153 місцевих активіста, 47 бійців
і командирів ЧА. На території Дрогобицької області ста-
ном на 22 жовтня 1945 р. за відомостями ЦК КП(б)У вбито
у серпні — 189, взято у полон — 687 осіб; у вересні вбито
154, взято у полон — 430.
Натомість «у вересні з’явилося з повинною в два рази
менше бандитів, ніж у серпні». Станіславівський обком ра-
портує: станом на 27 грудня «організовано та проведено
433
http://forum.patriotcenter.ru/index.php?topic=5155.10;wap2
298
Розділ 20
271 чекістсько-військова операція та 94 засідки434, під час

яких повністю ліквідовано 2 бандгрупи... Виявлено орга-
нізацій та груп українсько-німецьких націоналістів — 9, із
загальною кількістю учасників — 8 осіб. Ліквідовано орга-
нізацій і груп українсько-німецьких націоналістів — 176,
по них заарештовано 56 осіб». Упродовж однієї декади вби-
то — 120 «бандитів», 36 членів ОУН, заарештовано «чле-
нів ОУН-УПА» — 121, затримано «бандитів» — 165, членів
ОУН — 84, «бандпосібників» — 261, «нелегалів» — 61 і т. д.
Втрати НКВС — 2, ЧА — 1, поранених — 2435.
Попри всі ці та інші «досягнення» в антинародній вій-
ні (які до звітів не увійшли436), 27 листопада ПБ ЦК КП(б)У
ухвалює новий директивний документ «Про додаткові захо-
ди боротьби з українсько-німецькими націоналістами у за-
хідних областях УРСР». Заходи такі.
Перший: «Широко застосовувати практику виклику
співробітниками органів НКВС та НКДБ для розмов великої
кількості мешканців населених пунктів... Викликати одно-
434
Прошу звернути увагу на «ефективність» операцій.
435
ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943—
1959. — Книга перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2002. — 596 с. — С. 482, 485, 494,
497.
436
Наприклад, лише «неповний список» загиблих за 1 січня —
1 квітня 1945 р. і лише в одній ВО УПА нараховує 31 особу.
Див.: Літопис Української Повстанської Армії. Том 12. Тре-
тя Подільська воєнна округа УПА «Лисоня». Документи
і матеріали. — Вид-во «Літопис УПА». — Торонто, 1989. —
С. 85—87.
299
часно (впродовж 1—2 днів) до 50 і більше осіб — в залеж-

ності від кількості мешканців у даному населеному пункті».
Другий: «Штучно створювати умови для виклику напа-
ду бандитів з метою їх знищення».
Третій: «Впродовж грудня місяця провести ретельну за-
чистку від бандитського елементу населених пунктів, які
прилягають до промислових об’єктів та міст у радіусі 15 кі-
лометрів, а також до залізничних та автомобільних шляхів
не менш ніж в 10-кілометровій зоні».
Указ Президії ВР СРСР про проведення виборів.

5 жовтня 1945 р.
300
Розділ 20
Зразок картки робітника на отримання продуктів харчування.

1945 р.
Четвертий. Одночасно провести «очистку населених
пунктів, які прилягають до нафтопромислів Дрогобицької
та Станіславівської областей».
На цьому тлі 14 грудня розпочалась істерична масо-
ва агітаційно-пропагандистська кампанія у зв’язку із під-
готовкою до «виборів» до Верховної Ради УРСР437. Під цей
грюкіт увійшли в рік 1946.
437
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 119—125, 175—177.
Розділ 21
1947—1959 рр.:
винищення залишків
Основні політичні події того далеко не мирного року:
— відкриття першої сесії Генеральної Ассамблеї ООН
у Лондоні;
— наприкінці року «столицею» Об’єднаних Націй стає
Нью-Йорк;
Будинок Генеральної Асамблеї

Перша сесія Генеральної ООН (Нью-Йорк, США,
Асамблеї ООН. сучасний вигляд).
https://www.unfoldzero.org/ https://www.nytimes.com/
302
Розділ 21
Учасники громадянської війни в Греції (1946—1949 рр.).

Джерело: https://www.youtube.com/
— у Греції розпочинається громадянська війна поміж
комуністами (за підтримки СРСР) та монархістами (за
підтримки США та Великої Британії);
— у Палестині місцеві бойовики розпочинають бойо-
ві дії проти Великої Британії;
Будинок штаб-квартири Британської адміністрації

в готелі «Цар Давид» в Єрусалимі, підірваний озброєними
сіоністами 22 липня 1946 р. Джерело: https://www.bbc.com/
303
— в Індії на фінішну пряму

виходить рух за здобуття неза-
лежності;
— у Нюрнберзі оголошено
вирок військово-політичним ке-
рівникам Німеччини, які потра-
Могандас Карамчанд
пили у полон до союзників.
Ґанді (Махатма Ганді,
Найважливішою подією року ста- 1869—1948 рр.),
ідеолог національно-
ла промова Черчілля, яка визначи- визвольних рухів,
ла перебіг подій в світі на наступні національний герой
Індії.
пів століття. Виголошена в містечку Джерело: https://
Фултон (штат Міссурі), вона містила www.toppr.com/
Нацистські злочинці на лаві підсудних Нюрнберзького

міжнародного трибуналу. Джерело: https://www.britannica.com/
304
Розділ 21
В. Черчілль проголошує промову. Вестмінстерський коледж,

м. Фултон (Міссурі, США). 5 березня 1946 р.
попередження про прагнення диктатора СРСР Сталіна «до
необмеженої експансії своєї влади і своїх ідей».
І це сказала та сама людина, яка разом із Рузвельтом
віддала на поталу радянському диктаторові Латвію, Литву,
Естонію, Болгарію, Румунію, Польщу, Чехословаччину,
Угорщину, а заразом і Грецію, Югославію та половину
Німеччини. Віддала б і Австрію, але щось там на той момент
не «склеїлось». Загальновизнано, що саме ця промова по-
клала початок так званій «холодній війні» поміж колишні-
ми союзниками Другої світової.
8 березня у Львові сталася подія, що засвідчила: у бо-
ротьбі проти українського народу сталінський режим не
зупиниться ні перед чим. Власне, в тому сумнівів ніколи
й не було, але галичани-українці з таким не зустрічалися.
Навіть під час т. зв. «золотого вересня» 1939 р. і до початку
Другої світової.
305
8—10 березня 1946 р. відбувався організований НКВС

розбійницький так званий «Собор Української Греко-
Католицької Церкви», який проходив усупереч усім цер-
ковним законам. Формально керували тим псевдособором
колишній особистий секретар Митрополита Шептицького
о. Гавриїл Костельник та двоє інших греко-католицьких
священників, таємно та незаконно, всупереч всім церков-
ним канонам висвячених перед тим на єпископів Російської
Православної Церкви. Собор ухвалив рішення про припи-
нення існування УГКЦ та про її приєднання до РПЦ. Все май-
но її було загарбано «церквою» російською. Всі греко-като-
лицькі єпископи вбиті, Глава Церкви Митрополит Йосиф
Сліпий засуджений до ув’язнення в кацеті. Священники
УГКЦ або насильно переводилися на московське «право-
слав’я», або знищувались.
Керівництво «розбійницького» псевдособору УГКЦ.

Г. Костельник перший ліворуч.
Джерело: https://www.radiosvoboda.org
306
Розділ 21
Владика Йосиф Сліпий (Коберницький-Дичковський;

1892—1984 рр.). Джерело: https://galinfo.com.ua/
За місяць до того, уперше в новому році, ознаки життя
подав керівний орган українського антирадянського руху.
Постанова УГВР438 від 8 лютого зазначала: «Б. Підвищується
до ступеня генерала 1. Підполковника Чупринку439 —
Головного Командира УПА (з датою старшинства від 22 січ-
ня 1946 р.) 2. Майора Перебийноса440 — Шефа Головного
Військового Штабу УПА (з датою старшинства від 1.11.1945 р.
Підпис, УГВР»441.
438
Нагадаю: на цей момент на території УРСР залишало-
ся 5 або 6 членів УГВР з 13 або 14, які не мали фізичного
зв’язку між собою; отже, відкритим залишаються питання:
хто, де, коли готував та підписував ці документи і як вони
доводилися до особового складу?
439
Роман Шухевич.
440
Дмитро Грицай.
441
УПА». — Торонто, 1978. — 271 с. — С. 177—178. Дату наказа
про присвоєння Шухевичу звання «підполковник» наразі
виявити не вдалося.
307
Тим часом ухвалював свої постанови і керів-

ний орган українських комуністів. 23 липня Оргбюро
ЦК КП(б)У схвалило рішення «Про додаткові заходи по
поліпшенню діяльності винищувальних батальйонів».
Ухвалено: «Довести кількість бійців у винищувальних ба-
тальйонах до 35 000 осіб», в т. ч. до 4000 — у Волинській, до
6000 — у Львівській, до 5000 — у Дрогобицькій, до 7000 —
у Станіславівській, до 4000 — у Рівненській, до 7000 —
у Тернопільській та до 2000 — у Чернівецькій областях.
Впродовж року НКВС завербувало 735 нових агентів серед
цивільного населення, які прийшли на місце 449 виключе-
них з їхніх «лав».
Усі ці та інші заходи принесли дов-
гоочікуваний результат. Перша поло-
вина року — це, за висловом Петра
Содоля, період тяжких поразок Укра
їнського Націоналістичного Руху442.
Лише одна група УПА «Говерля» втра-
тила «приблизно 60 % свого попе-
реднього складу», в т. ч. «ключових
командирів», із 24 сотень її складу
Петро Содоль формально залишилося 12.
(1935 р. н.), 3 січня Управління НКВС по бо-
дослідник історії
ротьбі з бандитизмом відрапортува-
УПА,
бакалавр політичних ло про ліквідацію 21 члена «оунів-
наук, ветеран війни ського активу та командного складу
у В’єтнамі, кавалер
5 бойових нагород. УПА на території західних областей
Суспільне надбання УРСР», затримання 2-х, явку з повин-
442
Т. зв. «велика блокада» військами НКВС «Чорного лісу».
308
Розділ 21
ною — 8-х, убивство 97-ми, затримання — 225 осіб, в т. ч. «го-

ловного інтенданта при командуючому УПА «Бурленка»443,
командувача південної групи УПА генерал-хорунжого
«Докса», командувача ВО УПА «Буг» «Аркаса», командира
диверсійної групи УПА-Південь «Яворенка»444 та начальни-
ка штабу куреня «Журавлі» «Малини»445, а також про явку
з повинною 4 сотенних УПА, вбивство 36 сотенних та за-
тримання 62 сотенних і зв’язківців446.
Після аналізу ситуації, що склалася, в липні 1946 р. «був
опублікований наказ Головного командира УПА про оста-
Володимир Рудий Семен Котик

(«Аркас», «Модест», («Докс», «Вир»,
«Винар»; «Кожух» та ін.;
1914—1945 рр.) 1915—1945 рр.).
443
Особу встановити не вдалося.
444
Встановити особу не вдалося.
445
Можливо, Петро Борис (?—?).
446
обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943—1959. — Кни-
га перша: 1943—1945. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-
Торонто, 2002. — 596 с. — С. 515—516.
309
точність переходу на нові форми боротьби... Тоді починала-

ся поступова демобілізація відділів УПА та перехід вояків
та старшин УПА в збройне підпілля»447. За іншим форму-
люванням: «від широкої повстанської боротьби до підпіль-
но-конспіративних дій»448.
Суха, фрагментарна офіційна комуністична статисти-
ка така. Станом на 21 грудня 1946 р., згідно з матеріалами
постанови ЦК КП(б)У «Про хід боротьби з залишками банд
українсько-німецьких націоналістів у Станіславівській об-
ласті», всього на території області: 188 «банд та організацій
ОУН-івського підпілля з кількістю учасників 1228 осіб, які
здійснюють терористичні акти проти партійно-радянсько-
го активу і місцевих жителів і намагаються зірвати госпо-
дарсько-політичні заходи, які проводять органи Радянської
влади»449.
1947 р.
Події для учасників збройного підпілля розвиваються
в напрямку від дуже поганого до надзвичайно поганого,
а потім і до фатального.
447
«Говерля». Книга перша: Звіти та офіційні публікації. —
448
Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя і боротьба гене-
рала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис УПА». — Ки-
їв-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 284—286.
449
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 237, 261.
310
Розділ 21
Погляньмо на один із основних операційних районів —

«Чорний ліс»450. Це кодова назва Станіславівського так-
тичного відтинка УПА. Цей ТВ зазнав великих втрат у ко-
мандному і рядовому складі ще взимку 1945—1946 рр. «Від
1947 р. почалася «демобілізація» відділів УПА. Їх розв’язу-
вано, а вояки і старшини УПА поповнювали ряди збройно-
го підпілля. Залишались лише команди і невеликі відділи
УПА для спеціальних завдань»451.
Шухевич ситуацію оцінював адек-
ватно. Невдовзі після початку другої
радянської окупації він «почав заста-
новлятися над можливістю припи-
нення діяльності взагалі, тобто не
тільки розпустити УПА, але теж роз-
пустити ОУН... Шухевич і «Тарас» вва-
жали, що припинення всякої діяльно-
сті, отже розпущення ОУН і УПА, мож-
ливе тільки при умові, якщо з боку Михайло Заяць
(Заєць)
радянської влади були б прийняті («Влодко», «Зенко»,
певні умови, над якими Шухевич, а «Тарас» та ін.;
1921—1952 рр.).
зокрема «Тарас», деякий час заста- Суспільне надбання
450
Лісовий масив від залізниці Станіславів—Калуш і далі на
південний захід уздовж р. Луква і Луквиця — на південь до
Карпат. Пояснення редакції «Літопису УПА».
451
УПА». — Торонто, 1978. — 271 с. — С. 14.
311
новлялися... Що було зроблено з боку Шухевича і «Тараса»

в даній справі, невідомо»452.
Ще одна проблема для Шухевича та окремих учасни-
ків збройного спротиву — принципова нездатність кому-
ністичного режиму до будь-яких компромісів. Або фізичне
знищення, або безмовне упокорення: таким був вибір, їм
запропонований. Докази? Можна греблю гатити.
Тотальна колективізація. За офіційними даними, ста-
ном на кінець жовтня 1947 р. до колгоспного рабства за-
гнали 52 076 селянських господарств.
Продовження політики послідовного «зміцнювання»
репресивно-каральних органів. 22 травня Секретаріат
ЦК КП(б)У ухвалив постанову про «Зміцнення керівними
і оперативно-чекістськими кадрами органів МДБ захід-
них областей УРСР»: МДБ та обкоми партії були зобов’я-
зані спрямувати для керівної роботи 45 осіб «досвідчених
працівників, перевірених на практичній роботі й таких,
що володіють українською мовою», та 161 «кращого ви-
пускника «міжкрайової школи» МДБ для використання їх
«оперуповноваженими та помічниками оперуповноваже-
них, слідчими та молодшими слідчими» рай- та міськвід-
ділів МДБ.
Результати: з одного боку, 27 травня керівника КП(б)У
Кагановича поінформували: «Кількість бандпроявів в за-
хідних областях, в цілому, поступово зменшується і за
25 днів травня склала 135 випадків, а в квітні за цей пе-
452
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395, 396.
312
Розділ 21
ріод їх було 149». Ухвала Політбюро

ЦК КП(б)У від 17 серпня «Про хід
боротьби із залишками банд і під-
піллям українсько-німецьких націо
налістів у західних областях УРСР»
жорстко формулює: вимоги ЦК по
«розгрому в найстисліші терміни
залишків банд і підпілля» викону-
ються «незадовільно». За тиждень, Лазар Каганович
25 серпня, ЦК наказує обкомам та (1893—1991 рр.),
член політбюро
управлінням МДБ західних облас- ЦК ВКП(б)
тей «намітити та здійснити заходи (1930—1957 рр.),
перший секретар
по посиленню боротьби з бандитиз- ЦК КП(б)У (1947 р.),
мом... у найбільш уражених банди- кат українського
народу. Джерело:
тизмом районах»453. http://rushist.com/
1948 р.
Окупаційна влада продовжує розробляти перманентні
«заходи щодо посилення боротьби з УПА і підпіллям ОУН
на території західних областей». Обкоми партії та обласні
управління МВС та МДБ регулярно інформують Київ про
«хід» цієї боротьби та про її «посилення».
Аби не повертатися більше до цієї теми, скажу лише,
що «посилювали» цю боротьбу з року в рік. Наведу два
453
і націоналістичного підпілля: директивні документи
ЦК Компартії України 1943—1959. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 271, 274, 284—
286, 291, 297.
313
перших-ліпших приклади. 22 березня 1950 р.: на засідан-

ні політбюро ЦК ВКП(б) вкотре обговорюється питання
«Про заходи по посиленню боротьби із залишками оунів-
ського підпілля у західних областях УРСР» та ухвалюється
чергова постанова454. 31 грудня 1953 р.: постанова Президії
ЦК КП(б)У і, що характерно, українською мовою(!) «Про
стан ліквідації решток банд українських буржуазних націо
налістів в західних областях Української РСР». Саме в цій
постанові учасникам націоналістичного підпілля надали
«кваліфікацію» «українських буржуазних націоналістів».
І, що характерно, ця несенітниця проіснувала до року 1991!
Документ вже укотре відзначає: МВС та його органи на
місцях «роботу по ліквідації решток оунівського підпілля
і озброєних банд проводять зовсім незадовільно»455. І це на
четвертому році окупації!
Самі по собі постанови допомогти не могли. 11 серпня
Хрущов звертається безпосередньо до Сталіна з проханням
ввести до штатів органів МВС західних областей УРСР до-
даткову кількість посад дільничних уповноважених мілі-
ції для «поліпшення підтримання громадського порядку»
і для боротьби з УПА. На думку сталінського намісника
в УРСР, 48 246 учасників «груп з охорони громадського по-
рядку» у 5060 селах було недостатньо456!
454
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 397—401.
455
456
Тобто по 20 людей на кожне село!
314
Розділ 21
Й. Сталін та М. Хрущев.
Джерело: https://www.eg.ru/
Клопотання зводилося до запровадження ще 3019 та-
ких посад, тобто по 1 уповноваженому МВС на 1 сільраду,
яка об’єднувала тоді по «5—6 населених пунктів». Станом
на 1 грудня кількість таких груп сягнула 6343 із 85 421
учасниками. На руки видали 50 тис. стволів вогнепальної
зброї. Впродовж року ці групи мали 121 бойове зіткнення
з повстанцями, вбили 41 з них, затримали 170, а також за-
арештували 848 «осіб кримінально-злочинного елементу
та 2889 підозрілих осіб»457.
Терор проти місцевого населення набирає нових обер-
тів, стає все більш брутальним та відкритим, але ЦК україн-
ських комуністів це не задовольняє. За пів року з 882 справ,
спрямованих лише до військового трибуналу та Особливої
457
обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1948. — Книга третя:
1948. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-Торонто, 2003. —
508 с. — С. 280, 426.
315
Вирок особливої наради МДБ

по т. зв. «справі» Василя Вишиваного/Вільгельма Франца
Йозефа Карл фон Габсбурґ-Лотаринзького (1895—1948 рр.).
Джерело: http://argumentua.com/
наради при МДБ458, «було повернуто на дослідування вна

слідок неповноти розслідування і відмови звинувачених
та свідків від свідчень, наданих на попередньому слідстві,
191 справу або 22 % від спрямованих справ». ЦК вказував
на «серйозну помилку» Трибуналу, на «ліберальну лінію
судової репресії, яка не відповідає політичним завданням
викорінення залишків оунівського підпілля»: мовляв, за
останні три місяці 1947 р. з 458 осіб, засуджених за «дер-
жавні злочини», до 415 «бандитів застосовані м’які захо-
458
Позасудовий терористичний орган існував в 1934—
1953 рр. З 5 листопада 1934 р. по 1 вересня 1953 р. ним
було засуджено 442 531 особу, в т. ч. до розстрілу 10 101,
ув’язнено 360 921, до заслання 67 539 та ін.
316
Розділ 21
ди покарання — позбавлення волі терміном на 10 років

і менше»459.
1949—1954 рр.
Ця «п’ятирічка» — роки остаточного винищення окремих,
не пов’язаних між собою залишків груп збройного спротиву.
Закріпити успіх у війні проти народу мали «діль-
ничні уповноважені міліції у кожній сільраді західних
і Закарпатської областей». Загальна кількість осіб, що їх
планувалося залучити до такої діяльності, згідно з постано-
вою політбюро ЦК КП(б)У від 2 лютого 1949 р., мала сягну-
ти 3331460. Як швидко виявилося, і цього було недостатньо.
30 січня 1952 р. постановою секретаріату ЦК КП(б)У «Про
відбір комуністів і комсомольців із місцевого населення за-
хідних областей УРСР в органи Міністерства держбезпеки
Української РСР» до оперативної роботи проти підпілля за-
лучалося додатково ще 200 осіб461.
Аби полегшити їхнє життя, 18 листопада МДБ УРСР за-
жадало запровадити в Дрогобичі, Чернівцях, Станіславові,
Тернополі, Луцьку та в двадцятип’ятикілометрових зонах
навколо них, а також у Стрийському районі Львівської та
459
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 319—321.
460
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 353—355.
461
Там само. — С. 444—445.
317
Ковельському Волинської областей «паспортного режиму

1-ї категорії». Практично це означало: особи, засуджені по
справах УПА та ОУН, не можуть після звільнення жити та
працювати в зазначених місцевостях. Запровадивши цей
захід, ЦК КП(б)У та МДБ УРСР зробили «ворогам народу»
додаткові «святочні» подарунки.
28 грудня ще однією постановою українського комуніс-
тичного політбюро було схвалено наказ міністра держбез-
пеки УРСР «Про непритягнення до карної відповідальності
учасників залишків розгромлених українських націоналіс-
тичних банд у західних областях Української РСР, які добро-
вільно зголосилися до органів Радянської влади з повин-
ною». Оцінюючи рівень комуністичного «гуманізму», треба
звернути увагу на дві обставини.
Перша: це один з перших документів, написаний укра-
їнською.
Друга: дефініція «українські націоналістичні банди»
змінила дефініцію «українсько-німецькі націоналісти».
Причина проста: 23 вересня 1949 р. на території західних
зон окупації було проголошено Федеративну Республіку
Німеччини, а 7 жовтня — Німецьку Демократичну
Прапор ФРН.
Суспільне
надбання
Герб ФРН.
Суспільне
надбання
318
Розділ 21
Герб НДР.
Прапор НДР. Суспільне
Суспільне надбання надбання
Республіку, відповідно, на території зони окупації радян-

ської. Отже, вживання терміну «українсько-німецький на
ціоналізм» втратило сенс для пропагандистського вжи-
вання462.
30 грудня МДБ, зі свого боку, видало наказ № 312 «Про
амністію учасників ОУН і УПА». Аби потенційні амністова-
ні не «розслаблялися», запровадили ще один спосіб заля-
кування — проведення «відкритих судових процесів у за-
хідних областях УРСР над окремими учасниками бандит-
сько-терористичних груп», які практикувалися від вересня
1949 р.
Але тут система дала збій. Процеси провадили росій-
ською, тобто незрозумілою людям мовою. Ситуацію «ви-
правили» аж за два роки. Постановами ЦК від 5 та 24 жовт-
ня 1951 р. передбачали проведення судових розправ вже
«українською мовою»463.
На хвилину приверну вашу увагу до цього «мовного»,
якщо можна так сказати, сюжету. Викорінення української
462
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 387.
463
Там само. — С. 375—376, 437, 439.
319
ідентичності — альфа і омега окупаційної совітської полі-

тики. І це не моє оціночне судження. Це констатував пле-
нум ЦК КПУ, скликаний за ініціативою ще не розстріляно-
го на той момент колегами по керівництву Берії 4 червня
1953 р.: «з 742 секретарів обкомів, міськкомів та райкомів
партії» в західних областях УРСР «лише 62 особи з місцево-
го населення. Серед 599 відповідальних працівників обко-
мів партії місцевих лише 22 особи, серед 2776 відповідаль-
них працівників апарату міськкомів і райкомів партії лише
285 осіб з числа місцевого населення». І далі: у Львівському
торговельно-економічному інституті «всі 56 дисциплін
викладаються російською», «в політехнічному інституті
з 412 викладачів українською проводять заняття лише 15»,
в університеті — «з 295 викла-
дачів читають лекції україн-
ською мовою 49 чол.», «анало-
гічне становище в педагогіч-
ному, сільськогоподарському
та поліграфічному інститутах
м. Львова»464.
Вхід до останньої
криївки М. Твердохліба
Але повернімося до теми
(схил гори Березовачка, радянської юстиції. Аби закрі-
Надвірнянський район
Івано-Франківської обл., пити вагомість судових виро-
сучасний вигляд). ків, 4 квітня 1951 р. партійне
Джерело:
https://vpohid.com.ua/ та радянське керівництво
464
Літопис УПА. Том 3. Нова серія. Боротьба проти УПА і націо
налістичного підпілля: директивні документи ЦК Ком-
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 515, 516.
320
Розділ 21
УРСР ухвалюють постанову «Про облік і конфіскацію май-

на господарств, які виселяються з території Волинської,
Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславівської,
Тернопільської, Чернівецької і Закарпатської областей»465.
Підсумок 1948—1949 рр. для збройного підпілля тра-
гічний: фактично це розгром. «У 1948 р. поодинокі відділи
УПА існували ще тільки у карпатській групі «Говерля», але
це вже були тільки скелети колишніх сотень... Під час літа
і осени демобілізовано також і ці кадрові сотні й на 1949 р.
залишилося, правдоподібно, тільки два відділи у силі
чот, але на правах сотень... Згідно з наказом Головного
Командира УПА, з датою 3 вересня 1949, були розформо-
вані останні бойові відділи і штаби». Ті, що якимось ди-
вом залишалися, перейшли або на Захід, або у глибоке під
пілля.
Підсумок: «Починаючи з кінця 1949 року бойові акції
відбувалися тільки у рамках збройного підпілля, бо регу-
лярних частин УПА вже не було»466.
Це підтверджується даними окупаційної статистики.
Надалі вона реєструє лише поодинокі прояви активності
УПА та ОУН на території УРСР. Те, що безнадійна бороть-
ба добігає кінця, командири УПА добре розуміли. Читаємо
«Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА
у фондах державного архіву СБУ. Випуск 1. Анотований
покажчик документів з фонду друкованих видань 1944—
465
Там само. — С. 422—424.
466
«Говерля». Книга перша: Звіти та офіційні публікації. Вид-
во «Літопис УПА». — Торонто, 1990. — 321 с. — С. 12.
321
1953». Більше 30 сторінок (від

110 до 141) — докладні пере-
кази допитів Василя Галаси
(про нього — в наступному
розділі). Захопили його у по-
лон разом із дружиною у ніч
Марічка Савчин і Василь з 10 на 11 липня 1953 р. — по
Галаса зі сином Зеноном. 10 роках безупинного полю-
Джерело: avr.org.ua
вання.
Читаємо свідчення Галаси:
— у першій половині 1947 р. підпілля ОУН Закерзон-
ня майже повністю було ліквідоване;
— червень 1948 р.: В. Кук467 (про нього в наступному
розділі) вимагає від Галаси «ліквідувати» існуючий се-
ред підпільників на території Волинської та Рівненської
областей «психоз страху перед агентурою органів МДБ
і перед СБ»;
— 1948 р.: Шухевич
під час особистої зустрі-
чі розповідає Галасі, що
на території Волинської
та Рівненської областей
діють два проводи ОУН:
Микола Козак («Богдан»,
офіційний, на чолі зі «Вівчар», «Смок»,
«Смоком», і опозиційний 1915—1945 рр., ліворуч)
з провідником Луцької
до нього на чолі з «Дале- округи Михайлом
ким». Причина: «Смок» Бондарчуком (праворуч).
Кінець 1940-х рр.
під виглядом чистки ОУН Суспільне надбання
467
Захоплений в полон 15 травня 1954 р.
322
Розділ 21
Степан Янішевський
(«Далекий», «Богослов»,
«Тома» та ін., 1914—1951 рр.).
Джерело:
http://vr.komkor.in.ua
від агентури МДБ «перебив багато членів ОУН». Шухе-
вич доручив Галасі підтримувати опозицію на чолі
з «Далеким»468;
— друга половина 1948 р.: на Волині, за даними
Галаси, «збройне підпіллля ОУН» нараховувало 1 тис.
учасників. Реально збереглося хіба що два крайових
проводи та 5 окружних.
3 вересня Шухевич видає «Наказ» Ч. 2: «Згідно із вирі-
шенням УГВР від дня 29.8.1949 р. 1) З кінцем 1949 р. часово
припинити діяльність всіх відділів і штабів УПА»469.
5 березня 1950 р.
5 березня 1950 р. в с. Білгороща прийняв останній бій
Роман Шухевич. Один. Проти дивізії.
468
Подробиці цієї історії самовинищення підпільників тут:
Іщук О. «Далекий»: до 100-річчя з дня народження //
https://web.archive.org/web/20160304191343/http://www.
cdvr.org.ua/node/2641; http://vr.komkor.in.ua/?p=22850
469
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 350. Відповідне рішення
УГВР виявити не вдалося.
323
Однострої ГУОТ МДБ СРСР 1947—1952 рр.

Для його відлову тільки цього дня МДБ задіяло «всі на-
явні в м. Львові оперативні резерви» 62-ї стрілецької диві-
зії внутрішніх військ МДБ, а також «військові сили... у кіль-
кості 600 осіб»470.
Я не знаю, що таке «оперативний резерв» тієї дивізії на
той день. Але знаю, що 62 СД ВВ НКВС СРСР — одна з 86 по-
дібних дивізій в СРСР. Сформована 21 грудня 1944 р. Склад:
управління, штаб, політвідділ, 384-й, 385-й, 386-й стрілець-
кі полки, рота зв’язку, медико-санітарна рота, окремий бро-
невзвод, окремий автотранспортний взвод.
У жовтні 1945 р. ці полки було розформовано, штаб пе-
реведено до Львова. Тут до її складу було включено пол-
ки 86-й Кенігсберзький (дислокований в м. Бережани),
125-й Познанський (м. Дрогобич), 267-й стрілецький,
470
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 608—609.
324
Розділ 21
332-й Гданський полки. 1946 р. до неї додали 224-й окремий

стрілецький батальйон, 10-й Римнікський ордена Богдана
Хмельницького, 12-й стрілецький, 88-й ордена Червоної
Зірки Карпатський, 91-й Белградський Червонопрапорний
стрілецький та 86-й стрілецький Кенігсберзький полки471.
В 1947 р. з нього вивели 332-й полк, натомість залучили 2-й
(згодом перейменований на 4-й) Червонопрапорний стрі-
лецький. Командир — полковник Михайлов472.
Але повернімося до протоколів допитів Василя Галаси.
За його свідченнями, після серпня 1952 р. націоналістичне
підпілля на території Волині було фактично знищене. За
півтора року до того УПА-Північ «по суті вже не було». Того,
1952 року, В. Кук говорив Галасі: підпілля ОУН у західних об-
ластях УРСР «майже повністю ліквідоване», окремі групи ді-
ють хіба що у Львівській, Станіславівській і Дрогобицькій об-
ластях, але вони розрізнені й не мають зв’язку як між собою,
так і з самим Куком. У Волинській та Рівненській областях
залишилися керівник окружного проводу ОУН «Улян»473 та
два бойовики. На кордоні Рівненської та Тернопільської об-
ластей — два бойовики. Під час цієї зустрічі з Куком Галаса,
між іншим, заявив йому: «Бандера дійсно бажає стати дик-
татором, і тому для збереження престижу ОУН за кордоном
треба підтримати ЗП УГВР».
1953 р. Зв’язок із оунівцями на східних теренах остаточ-
но припиняється. Єдиний виняток — на свободі залишається
471
Замість розформованих 145-го, 203-го, 267-го полків та
224-го батальйону.
472
http://police-ua.com/showthread.php?t=2223&page=2
473
325
керівник окружного проводу «Скоб»474. Можливо, — висуває

припущення Галаса, — був ще один — «Роман»475.
За свідченнями Галаси, вся діяль-
ність УПА на той час — це складання
щомісячних пропагандистських зві-
тів та звітів про події на територіях.
Щоквартальних — про соціально-
економічні та політичні події на тере-
нах. Двічі на рік — касові та фінансові
звіти. З 1949 р. звітність зведено до
мінімуму. Причина — втрата керівних
Володимир Кудра і рядових кадрів. Усі звіти закопували-
(«Роман», «Заграва»,
«Орест» та ін., ся в лісах.
1922—1955 рр.). Тут прискіпливий читач може за-
уважити: а наскільки можна довіряти
показанням, даним у тюрмі МДБ? Не знаю. Дякувати Богові,
ніколи там не був. Але дещо під рукою маю.
Це «дещо» — листування ЦК українських комуністів із
обласними комітетами партії та обласними управліннями
МДБ. Усі звіти з областей до Києва мають однотипні наз-
ви: «Про хід ліквідації залишків підпілля ОУН і УПА на те-
риторії області» за такий-то період. Всі вказівки з Києва
на місця — «Про заходи по посиленню роботи органів МДБ
та партійних комітетів по розгрому залишків банд ОУН».
Фактичний зміст: запровадження все нових терористич-
них, дикунських засобів знищення як залишків підпілля,
так і місцевого населення. 1952—1953 рр. — це головним
474
475
За ним полювало 1700 співробітників МДБ (відкрите дже-
рело).
326
Розділ 21
чином реляції «про ліквідацію антирадянських терорис-

тичних груп» на території тієї чи іншої області, вихід із під-
пілля учасників ОУН і УПА, інших «нелегалів».
На 7-му році окупації сучасних західних українських зе-
мель викорчувати «буржуазних націоналістів» усе ще не
вдається. 23 квітня 1952 р. МДБ констатувало викриття
42 (прописом: сорока двох) «молодіжних українських наці-
оналістичних груп та організацій» загальною чисельністю
у 182 особи, в т. ч. 7 організацій із 27 учасниками у східних
областях. Цікаво, що 175 цих молодих людей — вихідці із се-
лянських родин, 163 — віком від 17 до 25 років476.
Тим часом продовжують свою війну поодинокі озброє-
ні групи та вояки. В останні дні грудня 1953 р. секретарю
ЦК КП(б)У Олексію Кириченку доповідають: «Станом на
25 листопада 1953 р. за даними МВС
УРСР в західних областях продовжу-
ють діяти 106 бандитів та підпілля
рештків 15 оунівських «проводів»,
які налічують 16 членів цих «прово-
дів» та 24 бандити, що їх охороняють,
а також 32 підпільні націоналістичні
організації і групи в складі 164 чоло-
вік, що виявлені органами МВС». МВС
також вважало, що на території захід-
них областей на той момент усе ще Олексій Кириченко
(1908—1975 рр.).
налічувалося 794 нелегали, «в тому Суспільне надбання
476
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 452.
327
числі бувших учасників оунівських банд — 372, бандпо-

сібників — 250 та осіб, що втекли з місць висилки, — 49».
Впродовж 9 місяців МВС «ліквідувало» на цих теренах
25 «бандитів»477.
1955—1959 рр.
За даними КДБ УРСР, станом на 1 травня 1955 р. «орга-
нами КДБ встановлено та розшукується 50 озброєних бан-
дитів», в т. ч. 32 — у складі 12 груп (по 2—4 особи кожна),
18 «переховуються поодинці». На той час іще діяли при-
наймні провідник Рівненського окружного проводу ОУН
«Улян»478 та два надрайонних
провідники — «Лиман»479 та
«Красько»480.
За даними МВС СРСР, ста-
ном на 1 січня 1958 р. «під
наглядом» органів МВС пере-
бувало 876 761 осіб, виселе-
них у різний час із території
Будинок КДБ УРСР

(сучасний вигляд).
477
Київ-Торонто, 2001.— 647 с. — С. 522, 523.
478
479
480
328
Розділ 21
Будинок колишнього Львівського обласного комітету компартії

(вул. Коновальця, 7/1). Сучасний вигляд.
Джерело: https://galinfo.com.ua/
західних областей України. За даними Львівського обко-
му компартії, лише в цій області впродовж 1944—1951 рр.
було виселено 14 876 родин (39 959 осіб в їх складі).
За указами Президії ВР СРСР від 19 травня та 2 серпня
було звільнено з-під нагляду із забороною повернення до
попереднього місця проживання та без повернення майна
30 698 осіб.
Станом на 29 жовтня 1958 р. КДБ, МВС та прокурату-
ра Волинської області зареєстрували «249 проявів воро-
жих вилазок та погроз в адрес радянсько-партійного активу
з боку осіб, які повернулися з ув’язнення». 25 вересня 1956 р.
секретар ЦК КП(б)У Микола Підгорний доповідає Москві:
— за останній час... повернулося з місць ув’язнення та
заслання 40 тис. колишніх бандитів, учасників ОУН і уні-
атських священників;
329
— організоване підпілля ОУН

було остаточно ліквідоване лише
на кінець 1955 р.;
— за період 1944—1945 рр.
тільки від терористичних актів
націоналістів загинуло більше
23 тис. радянських громадян.
Микола Підгорний
Унаслідок вжитих заходів по роз- (1903—1983 рр.).
Джерело:
грому озброєного підпілля було
https://familio.org/
вбито понад 150 тисяч бандитів,
заарештовано 103 828 учасників ОУН та іншого націо-
налістичного елементу і, крім того, в порядку заходів
у відповідь було виселено на спецпоселення 65 тис. сімей
(203 662 особи) націоналістів та їхніх поплічників.
До цього слід додати ще 75 тис. «виведених з повинною»
з підпілля481.
Я не знаю, чи можна довіряти цим цифрам. Їх верифіка-
ція потребує колосальних зусиль, адже, підозрюю, т. зв. «пер-
винні документи», тобто ті, на підставі яких «виводилися»
остаточні цифри, навряд чи або існували або збереглися.
Пів мільйона людей! Звучить вражаюче, чи не так? Це
населення Хмельницького та Рівного разом узятих.
481
1959. — Книга четверта: 1949—1959. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ—Торонто, 2003. — 705 с. Див. напр.: С. 260,
312, 419—420, 501, 503, 505—518, 529, 550, 611—612, 616,
658.
Розділ 22
«Порушення» «соціалістичної»
«законності»
Усі три слова в назві цього параграфа я взяв у лапки
свідомо. Те, що радянська партійно-бюрократична мова на-
зивала «порушеннями соціалістичної законності», звичай-
ною людською мовою називається «злочини проти люд-
ства». Можете назвати інакше. Наприклад, «геноцидом».
Або «етноцидом». Або «голокостом». Сенс буде тим самим.
Від оціночних суджень перейдемо до фактів. Тільки
в оприлюднених станом на середину 2012 р. томах «Нової
серії» «Літопису УПА» їх сотні. Наведу лише деякі, навман-
ня вибрані витяги лише з деяких документів. Читаючи їх,
треба мати на увазі: бюрократична радянська російська
мова не здатна описати той жах, який коївся на одній чет-
вертій частині тодішньої УРСР. Це — по-перше.
Для оцінки масштабів скоєного комуністичним режи-
мом не слід забувати: у 1940 р. радянські окупанти нараху-
вали лише на території Львівської області 1 349 351 меш-
канців, станом на 1 жовтня 1944 р. 895 912482. Це — по-друге.
482
Макарчук С. Втрати населення Галичини в роки Другої сві-
тової війни (1939—1945) // Вісник Львівського універси-
тету. Серія істор. 2000. — С. 321—343.
331
По-третє. Населення окупованих територій не мало

ілюзій щодо тих, хто змінить окупантів німецьких. І що на
окупованих чекає. Тепер цитата з документа, виявленого
і оприлюдненого видатним російським дослідником Другої
світової війни Марком Солоніним. Це звіт Окремого управ-
ління таємної військової поліції 8-го армійського корпусу
вермахту. Дата: 1 липня 1941 р. Тема: «Розстріл комісарів
НКВС та партійних функціонерів, а також доповідь про роз-
стріл органами НКВС 400 етнічних німців і українців у тюр-
мі м. Дубно»:
«Картина, що відкрилася тим, хто зайшов до казематів
тюрми рано-вранці 27 червня, була жахливою — її просто
неможливо описати словами. Усюди лежали розстріляні
та знівечені багнетами трупи стариків, чоловіків, жінок
і дівчат приблизно 16-річного віку. Всього було нарахова-
но більше ста тіл... Слід особливо відзначити, що вдалося
встановити сліди зґвалтування принаймні в одної з ув’яз-
нених жіночої статі, яка, в числі 9 жінок, була зґвалтована
вже розстріляною. Наскільки жорстоко катували, калічили,
мучили (в оригіналі: «жестоко пытали, истязали и муча-
ли») безвинних політв’язнів, говорить знахідка, зроблена
при чистці тюремних камер і вивозі тіл ув’язнених: було
знайдено повністю здерту шкіру людської руки, на якій усе
ще знаходилися нігті пальців. Окрім цього було знайдено
людську ступню з клаптями шкіри, які все ще висіли на
ній. Як і у випадку з рукою, шкіра була повністю здерта...
Із показів тих, хто вижив, і місцевого населення випливає,
що головними відповідальними за цей злочин є комісар
332
Розділ 22
НКВС Винокур і секретар тюремного управління єврейка

Бронштейн». Дата, підпис483.
Ось тепер, нарешті, читаємо радянські документи.
1944 р.
Липень. Перші дні, тижні другої радянської окупації.
Доповідна записка прокурора Львівської військової окру-
ги про факти порушення «соцзаконності» органами НКВС
у західних областях УРСР: до них відносилися безпідстав-
не залучення громадян до кримінальної відповідальності,
«надзвичайно великі» терміни слідства, катування затри-
маних тощо. Треба розуміти, що «у виробництві» чекістів
на той момент перебували 4884 справи. Засуджувалося при
цьому 88 % залучених до слідства осіб.
8 вересня. Дрогобицький обком партії констатує чис-
ленні факти «самочинних вбивств та побоїв, підпалів, ви-
їмків майна, незаконних арештів» і т. п. 3 жовтня слідчий
відділ прокуратури УРСР інформує: за період з січня по
1 липня «встановлено більше 5222 таких фактів». 8 жовт-
ня відділ управління кадрів ЦК КП(б)У реєструє 128 випад-
ків «порушень соцзаконності» у Волинській, Дрогобицькій,
Львівській та Станіславівській областях.
483
http://www.solonin.org/doc_rasprava-s-zaklyuchennyimi-v.
htm; 35-річний старший лейтенант Яків Давидович Ви-
нокур був начальником Дубенського районного відді-
лу НКДБ з лютого 1941 р. Хана Беренштейн була його осо-
бистим секретарем та повноважним заступником (https://
uk.wikipedia.org/wiki/Розстріли_в %27язнів_у_Дубно#Ке-
рівництво_Дубенської_в᾽язниці
333
24 жовтня німецька фронтова розвідка охарактери-

зувала все, що коїлося на звільнених землях, просто і від-
верто, як справжнім фашистам і належить: «У відповідь на
напади повстанців Червона армія вживає терористичних
заходів щодо місцевого цивільного населення»484.
1945 р.
Довідка НКВС УРСР від 9 січня розповідає і про розстрі-
ли цивільного населення (в т. ч. «членів сімей червоно
армійців»), і про підпали «хат з надвірними прибудовами,
домашнім майном», і про спалення хліба, вбивство коней
і корів. 11 січня Дрогобицький обком комуністів інформує
про прилюдні страти учасників ОУН і УПА та «про наміри
проведення таких акцій в інших населених пунктах облас-
ті». Якщо точно — про нестримне бажання публічно пові-
сити засуджених по 20 вироках485.
24 лютого Генеральний прокурор УРСР (за декілька мі-
сяців — головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому
судилищі) Руденко повідомляє керівників ЦК КП(б)У
Хрущова та Дем’яна Коротченка:
484
тень 1945. Зібрав і впорядкував Тарас Гунчак. Вид-во «Лі-
топис УПА». — Торонто, 1983. — 269 с. — С. 58, 211.
485
ронто, 2002. — 596 с. — С. 307—309.
334
Розділ 22
— про грубі факти порушення

радянської законності в низці за-
хідних областей УРСР;
— розстріли без суду та слід-
ства цивільного населення;
Роман Руденко
— спалення будинків безвин- (1907—1981 рр.), кат
них людей486; українського народу.
— примусова конфіскація ху
доби;
— пияцтво військовослужбовців;
— незаконні обшуки;
— грабіжки майна;
— розстріли могильних хрестів;
— побиття невинних;
— вимагання горілки;
— розстріли ні в чому не винних дівчат і жінок, в т. ч.
матерів військовослужбовців ЧА;
— побиття жінок, яких попередньо було роздягнено,
— підпали хат.
По всіх цих та інших фактах, писав Руденко, «вживаються
заходи», але необхідне «ухвалення спеціального рішення».
Іще один спосіб залякування цивільного місцевого насе-
лення — так звані «масові виклики населення» до караль-
но-репресивних органів. Лише з 1 грудня 1945 р. по 15 січ-
486
Лише одна оперативна група і лише впродовж одного дня,
і лише в одному селі Красієві спалила «117 селянських гос-
подарств, в т. ч. 14 господарств військовослужбовців», та
вбила 6 людей, в т. ч. батька військовослужбовця Червоної
армії.
335
ня 1946 р. «райвідділами НКВС Львівської області прово-

дилися масові виклики місцевого населення. Із 2311 сіл та
робітничих поселень області масовими викликами були
охоплені 404, а всього було викликано 9555 осіб. Із загаль-
ної кількості викликаних завербовано 118 осіб, відібрано
підписок — 548». А «станом на 16 січня 1946 р. взято на об-
лік для оформлення на виселення 366 бандитських сімей
або 1098 осіб, з них вже вилучено 354 сім’ї, або 929 осіб».
Це все — також на підставі вищезазначеного «рішення»
ЦК КП(б)У.
Тих, хто не мав сил або можливостей чи не бачив сенсу
в подальшому опорі, примусово записували до «активів»
при сільрадах (35 320 осіб), комсомольських організацій
(816) — і так званих «нарад жінок». 35 000 осіб. І це тільки
у Волинській і Тернопільській областях487.
1946 р.
Рік розпочався із підписаних 9 січня «Вказівок коман-
дування війська Прикарпатської військової округи» під-
леглим політорганам з нагоди запланованих виборів до
Верховної Ради УРСР.
Документ, підписаний командуючим військами При
карпатського округу Єрьоменком, політичним комісаром
округу, колишнім сталінським секретарем генерал-полков-
ником Мехлісом, начальником політуправління, майбутнім
487
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 163, 192, 193.
336
Розділ 22
Андрій Ерьоменко Лев Мехліс

(1892—1970 рр.). (1889—1953 рр.).
Суспільне надбання Джерело: https://
www.jewmil.com/
генсеком КПРС, а тоді генерал-майором Брежнєвим, оголо-
сив населення окупованих територій «нашим, радянським,
яке іде за Радянською владою» і яке «надало велику допо-
могу Червоній армії в дні визволення і в теперішній час».
За словами підписантів, «воно залякується й тероризуєть-
ся і внаслідок цього не може вільно виконувати свої грома-
дянські права та державні обов’язки
і потребує нашого доброго ставлен-
ня і підтримки проти бандерівських
банд».
Задля боротьби з «бандерівськи-
ми бандами» НКВС вдається до прак-
тики злочинних провокацій. 18 січня
Хрущов отримує відповідну довідку
щодо «проведення оперативних ком- Леонід Брежнєв
бінацій з приманками» проти «нашо- (1906—1982 рр.).
го радянського населення». Усього на www.gensek.ru/
337
момент звіту таких провокацій було влаштовано 175, «з них

з позитивними результатами — 44, без результату — 131».
Особливо наголошую: організовувалося це все «на ви-
конання рішення» ЦК КП(б)У.
27 січня Брежнєв інформує Хрущова: «По селах розмі-
щено 8944 військових гарнізони:
— у Станіславівській області — 342 гарнізони;
— у Тернопільській — 464;
— в Чернівецькій — 88.
Кожен гарнізон має середню чисельність 20 бійців і офі-
церів. На озброєнні: станкові та ручні кулемети, автомати,
гвинтівки та гранати. Зі штабами з’єднань і між собою гар-
нізони зв’язані телефонічними лініями, а найбільш відда-
лені мають радіозв’язок.
Окрім цих постійних гарнізонів, по окрузі створено
70 рухливих загонів чисельністю від 20 до 100 осіб. Ці за-
гони сформовані для оперативної боротьби з бандами і пе-
ребувають в розпорядженні штабів полків-бригад-дивізій-
корпусів. На озброєнні рухливих загонів є бронетранспор-
тери, броньовані автомобілі, 82-мм міномети, автомати,
гвинтівки та гранати». Рапортує і про перемоги: з 10 по
21 січня захоплено 591 повстанця, вбито — 99, з’явилося
з повинною — 6, захоплено стільки-то зброї, військового
спорядження та продовольства.
Того року обкоми партії щотижня звітували Києву щодо
кількості вбитих «наших, радянських людей, які йшли за
Радянською владою», та щодо «масових порушень соціаліс-
тичної законності», забезпечення якої вимагало викори-
стання і 82-мм мінометів.
338
Розділ 22
Декілька прикладів.
29 січня, Чернівецька область: 11 убито, 24 затримано.
6 лютого, Львівська область: доповідає про «необхід-
ність, з метою очищення, виселення до віддалених райо-
нів» СРСР 4394 родин кількістю в 15 388 осіб.
7 лютого республіканська прокуратура доповідає уря-
ду про «лише встановлені» факти: 77 вбивств, 75 підпа-
лів, 378 грабунків, 213 побиттів, 46 незаконних арештів та
261 «інше порушення».
24 лютого, звіт Станіславівського обкому: за період
з 5 по 23 лютого «організовано та проведено 733 чекіст-
сько-військові операції і 442 засідки, в т. ч. 33 засідки «з
приманками», внаслідок яких «ліквідовано 2 бандгрупи»,
«виявлено організацій та груп українських націоналістів
11, з загальною кількістю учасників — 83», «ліквідовано»
41 таку «організацію», вбито — 275, затримано — 244, чле-
нів ОУН — 265, «бандпосібників» — 262, таких, що ухиля-
лися від служби в Червоній армії, — 319.
І так упродовж усього року — щодня, щотижня, щомі
сяця.
«Досягення» року такі: вжито 97 903 «оперативно-чекіст-
ських заходів», внаслідок яких ліквідовано до 100 бандгруп
та оунівських організацій, при цьому вбито 10 774, арештова-
но 9541 «бандитів та членів ОУН», а також з’явилося з повин-
ною 612 «колишніх бандитів». «Суттєвим недоліком у роботі
партійних організацій органів МВС та МДБ є те, — самокри-
тично, по-партійному, по-більшовицьки оцінює документ, —
що в західних областях УРСР мала місце велика кількість по-
рушень радянських законів» — числом 1602.
24 липня «на місця» спускається нова постанова
Оргбюро ЦК КП(б)У «Про недоліки у роботі органів МВС,
339
МДБ, суду і прокуратури по боротьбі з порушниками ра-

дянської законності у західних областях УРСР»: «тільки за
5 місяців 1946 р. по всіх західних областях УРСР було вста-
новлено 965 порушень соціалістичної законності, в 462
випадках винні були віддані під суд». Основні порушення
«соцзаконності» такі:
— безпідставне утримання невинних під вартою впро-
довж тривалого часу (2023 з 3092 заарештованих лише
в Станіславівській області);
— незаконні обшуки та виїмки майна;
— «затягування» розслідувань;
— «штучна фабрикація» «запасної молодіжної сотні
УПА»;
— побиття;
— «самочинні розстріли», в т. ч. безневинних дівчат;
— незаконні арешти;
— розстріли тих упівців, які з’явилися з повинною.
«В низці випадків, — читаємо в документі, — замість
передання до суду та зразкового покарання, винуватці гру-
бих порушень отримують лише дисциплінарні стягнення».
1947 р.
Він приніс населенню УРСР черговий голод: померло
1 млн осіб, 1 млн хворих на дистрофію.
У той самий час і в тому самому просторі не вщухала
війна із «залишками націоналістичних банд». Звіти з облас-
тей до Києва про «виконання» постанов ЦК та уряду й про
постійне «поліпшенння виконання» особисто Кагановичу
йдуть щотижня. 11 жовтня Київський(!) обком партії над-
340
Розділ 22
силає переможну реляцію «Про ліквідацію осередку ОУН

і УПА на території Васильківського району»: по справі «при-
тягнули» 15 осіб, керівника групи — «західняка» «Марка»488
вбили під час затримання — чинив збройний опір. 10 учас-
ників групи отримали по 25 років каторжних таборів, п’я-
теро — по 10 років. 3 та 21 листопада озброєні боївки УПА
зафіксували на території Бородянського та Макарівського
районів області. Але їм в ті дні пощастило...
27 жовтня:
— з території Дрогобицької області «до віддалених ра-
йонів СРСР» було виселено 4559 родин, 14 486 осіб, в т. ч.
4463 дітей.
— 14 листопада: зі Станіславівської області виселено
4575 родин чисельністю 12 476 осіб, у яких конфіскува-
ли 4323 га землі, 3123 житлових будинки, 3872 корови,
747 коней, 1920 овець, весь реманент. Конфіскували і ве-
лику кількість продовольства, відбирали навіть квашену
капусту та огірки...
Депортації населення набули такого розмаху, що дали
націоналістичному підпіллю всі підстави стверджувати:
кількість висланих нараховує десятки тисяч осіб. У червні
1948 р. Шухевич публічно заявив: «В Сибір під час останньо-
го масового вивозу... тобто в днях 19—21 жовтня 1947 р.»
за «неповними підрахунками» депортовано 150 тис. укра-
їнців489.
488
489
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 320.
341
26 грудня Управління з перевірки партійних органів

ЦК КП(б)У подало звіт «Про хід боротьби з формуваннями
УПА та підпіллям ОУН» за 20 останніх днів листопада та
20 перших днів грудня. Цифри такі:
— «кількість бандпроявів» — 130;
— «вбито бандитів» — 421;
— заарештовано — 1077;
— «наші втрати» — 190 осіб.
1948—1949 рр.
«Доповідна записка військового прокурора військ МВС
Української округи Георгія Кошарського490 «Про факти бру-
тального порушення радянської законності у діяльності
т. зв. спецгруп МДБ». Дата: 15 лютого 1948 р.
Підкреслюю: необхідність «засилати до націоналіс-
тичних формувань спеціально підготовлених людей для
розкладення націоналістичних банд» є безпосередньо іні-
ціативою партійного керівництва УРСР. Відповідний доку-
мент ЦК КПУ є також беззаперечним доказом того, що вся
боротьба проти націоналістичного руху велася поза межа-
ми навіть так званого «радянського законодавства», яке не
передбачало такого роду діяльності491.
490
1905 р. н., військовий прокурор прикордонних та внутріш-
ніх військ НКВС Українського округу.
491
Докл. див.: Літопис УПА. Том 3. Нова серія. Боротьба проти
УПА і націоналістичного підпілля: директивні докумен-
ти ЦК Компартії України 1943—1959. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2001. — 647 с.
342
Розділ 22
Скажу більше.
Більшість цитованих
нижче документів ух-
валювалися партій-
ними, а не державни-
ми органами. Тобто,
з формально-право-
вого боку, вони знахо-
Пропагандистський плакат.
дилися поза межами Джерело: https://eadaily.com/
навіть радянського
«правового» поля. Отже, були злочинними навіть за «по-
няттями» радянської юстиції. Як за формою, так і за суттю.
Формально діюча на той момент Конституція СРСР 1936 р.
нічого подібного не передбачала.
Отже, маємо справу з принциповою, послідовною, зло-
чинною політикою, форми і наслідки якої далеко переви-
щують форми і наслідки такої самої злочинної політики на-
цистської адміністрації на окупованих польських та укра-
їнських землях.
Зі згаданої «Доповідної записки» прокурора МВС наве-
ду лише один приклад, один висновок і одну констатацію.
Приклад: «В ніч на 23 липня 1948 р... з с. Підвисоцьке була
відведена до лісу гр-ка Репницька Ніна Яківна, 1931 р. н. В лісі
Репницька була піддана катуванням. Допитуючи Репницьку,
учасники спецгрупи тяжко били її, підвішували догори нога-
ми, вводили до статтевого органу патика, а потім почергово
ґвалтували її. В безпомічному стані Репницька була кину-
та в лісі, де її знайшов чоловік, доправив до лікарні, в якій
Репницька перебувала тривалий час на лікуванні».
343
Висновок: «З наведених вище прикладів видно, що дії

т. зв. спецгруп МДБ мають яскраво виражений характер і,
зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оператив-
ними міркуваннями».
Констатація: «Виступаючи в ролі бандитів «УПА», учас-
ники спецбоївок МДБ займаються антирадянською агі-
тацією та пропагандою. Однак серйозна небезпека такої
діяльності полягає не тільки в цьому. Виступаючи в ролі
українських націоналістів, учасники спецбоївок йдуть далі
по лінії штучного, провокаційного створення антирадян-
ського націоналістичного підпілля».
Військовий прокурор військ МВС Української округи
18 травня 1949 р. доповідає ЦК «про беззаконня та сва-
вілля в діяльності т. зв. спецгруп МДБ»: незаконні розстрі-
ли, затримання, катування, зґвалтування, посібництво
Радянські військові злочинці, учасники спецгрупи МГБ.

Джерело: https://zbruc.eu/
344
Розділ 22
повстанцям та про притягнення винних у цих злочинах до

кримінальної відповідальності. 15 червня МДБ рапортує
в ЦК про «заслуги» цих груп: ними «ліквідовано та заареш-
товано 1447 бандитів, учасників ОУН і активних бандпо-
собників». Під час цієї діяльності учасники спецбоївок МДБ
«часто-густо морально розкладались і ставали на шлях по-
рушення соціалістичної законності»492.
1950—1951 рр.
Відомостей того часу виявити не пощастило.
1952 р.
8 травня ЦК КП(б)У ухвалює чергову постанову «Про
факти брутальних порушень соціалістичної законності
в західних областях УРСР».
1953 р.
16 січня на ім’я нового керівника КПУ Лоніда
Мельникова надходить доповідна записка спецкомісії
ЦК про «брутальні порушення соцзаконності» «окремими
працівниками органів МДБ Дрогобицької та Львівської об-
ластей», на підставі якої ЦК ухвалює чергову «рішучу» по-
станову про необхідність припинення такої практики.
492
1959. — Книга четверта: 1949—1959. — Вид-во «Літопис
УПА». — Київ-Торонто, 2003. — 705 с. — С. 150—152, 163.
345
5 березня помирає Сталін.

Стабілізувати ситуацію на території західних областей
УРСР на 8-му році окупації комуністичному режимові все
ще не вдається. 26 травня ЦК КПРС розглядає доповідь пер-
шого заступника голови уряду, міністра внутрішніх справ,
члена Політбюро ЦК КПРС Берії «Питання західних об-
ластей УРСР». Очільник констатує: «політичний стан» тут
«продовжує залишатися незадовільним», а «серед значної
частини населення існує незадоволення господарськими,
політичними та культурними заходами, які здійснюються
на місцях».
ЦК КП(б) ухвалює: «Бюро ЦК КП України цілком і пов-
ністю визнає свої політичні помилки, відзначені в цій
Поплічники несуть труну з тілом свого вождя. 9 березня 1953 р.

Джерело: https://from-ua.com/
346
Розділ 22
постанові, й одностайно схвалює

рішення ЦК КПРС та приймає його
до неухильного керівництва та ви-
конання». Другим пунктом Бюро
ЦК українських комуністів «повні-
стю схвалює» рішення свого мос-
ковського керівництва про усунен-
ня з посади Мельникова «як тако-
го, що не виправдив наданого йому Леонід Мельников
довір’я та не забезпечив керів (1906—1981 рр.).
ництва».
1954 р.
Військовий прокурор Прикарпатської військової ок-
руги493 доповідає новому фюреру українських комуністів
Олексієві Кириченку «про факти порушення соціалістичної
законності працівниками МВС західних областей УРСР».
Прокурор кваліфікує їх не інакше як «кричущі», а їх пере-
лік становить 15 сторінок цього тому. 15 квітня: нова допо-
відна на ту саму тему того самого прокурора тому самому
адресатові. І — новий список злочинів.
17 квітня секретаріат ЦК КП(б)У ухвалює рішення
щодо «фактів порушення соціалістичної законності з боку
окремих представників органів МВС». Цього разу ґрунтую-
чись на даних, переданих прокурором «Київського округу
т. Бударгіним»494.
493
Генерал-майор юстиції Олександр Лабутєв (1899—
1995 рр.).
494
Згодом прокурор Головної військової прокуратури СРСР,
військовий юрист І рангу, пізніше військовий прокурор
військ МВС СРСР, генерал-майор юстиції.
347
З метою подальшого залякування вимордованого на-

селення ЦК КП(б)У 29 квітня окремим рішенням ухвалює
оприлюднити у пресі повідомлення про розстріл «буржу-
азного націоналіста» Василя Охримовича. Але й це не допо-
могло. Озброєне націоналістичне підпілля, хоча і ледь жев-
ріє, але все ж таки існує.
1955 р.
17 березня КДБ УРСР інформує ЦК КПУ: на території
УРСР усе ще діють «11 розрізнених банд, в яких нарахо-
вується 32 бандити та 17 бандитів, що діють поодиноко».
За даними КДБ, «вийшли з повинною» 11 173 «оунівських
бандити», з них «взято на оперативний облік 3155». КДБ
спеціально відзначило: «частина з цих бувших бандитів
виходила з повинною за завданням оунівського підпілля,
переховує зброю, а деякі з них пролізли на відповідальні
посади в установах, на підприємствах, в колгоспах і прово-
дять ворожу роботу».
1956 р.
1957 р.
2 січня ЦК КП(б)У формулює свою позицію щодо нової
проблеми, з якою зіткнувся окупаційний режим на 13-му році
свого панування на теренах західних областей УРСР. Цього
року перейнялися необхідністю «посилення роботи партій-
них і радянських органів республіки в зв’язку з повернен-
ням з місць ув’язнення колишніх учасників банд і підпіл-
ля ОУН». Кількість тих, що повернулися «після звільнення
348
Розділ 22
з місць позбавлення волі і спецпоселень», — понад 60 тис.

осіб, — «які були засуджені за участь в бандах і підпіллі ОУН
та інші контрреволюційні злочини».
Але ця тема лежить далеко за межами цієї розвідки...
1958 р.
1959 р.
15-й рік другого «звільнення» Радянської України.
З доповідної записки відділу адміністративних ор-
ганів ЦК КПУ «Про стан роботи органів державної без-
пеки Української РСР» від 18 вересня: «переглянуто
4 263 000 різних справ діючого і архівного оперативного
обліку на 5 481 000 чол., з них знято з обліку 2 684 000 осіб,
на яких раніш були заведені справи по неперевірених та
малозначущих матеріалах. Переглянуті справи більш ніж
на 64 000 чол., що притягувались до кримінальної відпові-
дальності в 1937—1938 рр.».
Пояснюю: «дію-
чий та оперативний
архівний облік» —
це особові справи,
заведені чекістами
на людей. Іншими
словами, досьє були
заведені на 5,5 міль-
Картка агента КДБ.
йона людей. Джерело: https://ru.krymr.com/
349
Читаємо далі:
— за період з 1954 р. органами державної безпеки
республіки ліквідовано 183 націоналістичних та інших
антирадянських організацій і груп;
— було розшукано понад 5000 державних злочинців,
з них 1472 особи — колишні агенти німецько-фашист-
ських та інших капіталістичних розвідувальних органів;
— за антирадянську діяльність притягнуто до кримі-
нальної відповідальності 1879 чол.;
— відвернуто 45 терористичних актів.
Починаючи зі сторінки 585 цитованого у цьому пара-
графі тому документів, всі бажаючи можуть дізнатися і про
моральний облік борців за щастя українського народу. Там
йдеться про «ганебні факти пияцтва, зловживань службо-
вим станом та інші порушення, не викорінені і в самому
апараті Комітету495, але їх дослідження наразі не є предме-
том мого зацікавлення496.
495
КДБ УРСР.
496
Київ-Торонто, 2001. — 647 с. — С. 133—136, 190, 238—244,
355—362, 431—434, 436, 454, 472, 474—475, 477, 503—
514, 539—552, 561, 562, 571—572, 581—582. Літопис
УПА. Том 5. Нова серія. Боротьба проти УПА і націоналіс-
тичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, об-
комів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. 1943—1959. — Книга
друга: 1946—1947. — Вид-во «Літопис УПА». — Київ-То-
ронто, 2002. — 571 с. — С. 53—54, 59, 60, 65, 66, 69—80,
279, 426—429, 430, 449, 459—468, 477, 501, 502.
Розділ 23
Степан Бандера, ОУН(c-д) та УПА

Документ про, можливо, єдиний контакт Шухевича та
Бандери датовано 15 травня 1945 р. І ця дата, як зазначе-
но її публікаторами, є фіктивною. В записці до Бандери
Шухевич повідомляє: «письмово не передаю нічого, бо
Славкові497 ні я, ні хто-небудь тут не довіряє з огляду на ми-
нувшину... Ми Славка вдруге у себе не приймемо, бо й так
маємо багато провокації і агентури...».
Парадоксально, але факт. Творцем легенди про роль
Бандери в діяльності ОУН та УПА на території сучасної
України, наскільки це пощастило мені зрозуміти, був не хто
інший, як... сам Шухевич.
28 вересня 1947 р. він підписує «Заяву ГК УПА» про під-
порядкування армії повстанців УГВР «як найвищому полі-
тичному та керівному органові українського визвольного
самостійницького руху». Причина публікації «Заяви»: «Як
нам на українських землях стало відомо, деякі українські
політичні групи в еміграції піддають під сумнів право УГВР
репрезентувати УПА, заперечуючи право УГВР виступати
як найвище політичне представництво і керівництво укра-
їнського визвольного самостійницького руху».
497
Тобто кур’єру Бандери.
351
Друга принципова теза: «Ці ж самі емігрантські кола,

використовуючи понадпартійність УПА, пробують запере-
чувати велику організовуючу роль, яку відіграла ОУН, керо-
вана Степаном Бандерою, в процесі утворення та зростан-
ня УПА й яку (роль) ця організація далі відіграє сьогодні».
Третя: УПА «постала з бойових груп ОУН (керованої
С. Бандерою) 1942 р. в умовинах завзятої боротьби україн-
ського народу проти гітлерівських загарбників»498.
Зрозуміти, що це за «деякі політичні групи», не важко.
Роком пізніше, в червні 1948 р., Шухевич отримав листа
від емісара ОУН(с-д) з докладною характеристикою стану
української еміграції. Загальний висновок, який випливає
з цього аналізу, простий: Бандера, Мельник і УГВР перма-
нентно поборювали як одне одного, так й інші українські
емігрантські політичні групи. Важко зрозуміти інше: що
безпосередньо спонукало Шухевича зробити таку заяву.
Правдоподібно, відповідь на це питання дізнається вже на-
ступне покоління дослідників цієї болючої для національ-
ної самосвідомості частини нашого народу теми.
Цитую друге, останнє пряме свідчення про роль і міс-
це Степана Бандери в історії українського збройного руху
спротиву в 1943-му та наступних роках. Василь Кук, допит
28 травня 1954 р.: «Бандера в той час499 не очолював ОУН
498
Літопис УПА. Том 10. Нова серія. Життя і боротьба гене-
рала «Тараса Чупринки». — Вид-во «Літопис УПА». — Ки-
їв-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 282, 294—296, 308—317.
Ця заява опублікована у 9-му томі «Основної серії» «Літо
пису».
499
Тобто після арешту 1941 р. і до переїзду до американської
зони окупації Німеччини.
352
Розділ 23
і не був її керівником, тому що 1943 р. керівником ОУН був

обраний Роман Шухевич. Бандера сформував Закордонні
Частини ОУН, які записали в своєму статуті, що вони підпо-
рядковуються ЦП500 ОУН, який знаходиться на території за-
хідних областей України. Однак оскільки практично здійс-
нити зв’язок і керівництво ЗЧ ОУН нам із західних областей
України було важко, тому ЗЧ ОУН в сутності сформувалось
в самостійне угруповання, яке і очолює до теперішнього
часу Степан Бандера».
Слідчий питає просто в лоба: «Хіба Степан Бандера
не є керівником всієї Організації Українських Націоналі
стів?»
Кук: «Ні, не є». І пояснює: оскільки Шухевич хотів зо-
середитися виключно на керівництві УПА, остільки він
двічі, через кур’єрів, пропонував Бандері очолити пар-
тію. «Отримавши таку пропозицію, Бандера зібрав кон-
ференцію ЗЧ ОУ, яка... обрала Бандеру керівником орга-
нізації, хоча таке рішення було незаконним, оскільки
члени «Проводу» ОУН, які перебували за кордоном, були
при цьому проігноровані Бандерою і він їх опінії не пи-
тав. До 1949 р. ця обставина нам відома не була, і тому
всі члени «Проводу» ОУН визнавали Бандеру керівником
організації, однак коли їм стало відомо про такий вчинок
Бандери, то «Провід» ОУН, який готував вихід Шухевича
за кордон, уповноважив його виступити там як керів-
ника всієї організації, а не як підпорядковану Бандері
особу. Таким чином, згідно із цим рішенням, формально
500
Центральному Проводу, тобто Шухевичу.
353
Бандера не визнавався «проводом» в якості керівника

організації...»501.
Це все, що відомо сьогодні про роль і місце Бандери
Степана Андрійовича у діяльності Організації Українських
Націоналістів, якій присвоїли його ім’я, та Українських
Повстанських Армій на території сучасної України від
5/7 липня 1941 р. і до його вбивства 15 жовтня 1959 р.
501
Київ-Торонто, 2007. — 832 с. — С. 395, 533, 534.
ЧАСТИНА
ІІ
Розділ 24
Василь Кук: що ми знаємо і не знаємо

про «наступника»
Романа Шухевича?
Для тих, хто не має часу читати/гортати/оглядати на-
ступні сторінки, — відразу висновки. Ви будете здивовані,
але факт є факт: за 30 років державної Незалежності, за від-
сутності цензури, за відкритості всіх можливих та немож-
ливих архівів, кропітка праця дослідників породила мишу.
Хоча, якщо чесно, і мишею це назвати важко.
Що можна почитати на цю тему?

Станом на початок березня 2022 р., на момент завер-
шення цього рукопису, кількість посилань за запитом
«Василь Кук» у Світовому Павутинні дало майже 30 000. На
їх тлі яскраво блищать:
— стаття В. В’ятровича «Останній бій останнього ко-
мандира УПА» в 2-х частинах502;
— інтерв’ю В. В’ятровича журналістці Радіо «Свобода»
Галині Терещук503;
502
https://www.istpravda.com.ua/
503
«КДБ вважав Василя Кука найнебезпечнішим ворогом —
історик. — https://www.radiosvoboda.org/
357
— «Василь Кук — останній командир УПА і друг Банде-

ри»504;
— «Василь Кук — останній Головнокомандувач УПА»505;
— численні copypaste статті з Вікіпедії506.
2021 року зацікавлені у встановленні правди отримали
можливість ознайомитися з останнім в часі «науковим» до-
слідженням, присвяченим «останньому Головному команди-
ру Української Повстанської Армїї,
голові Української Головної Ви
звольної Ради, керівнику збройного
підпілля Організації Українських
Націоналістів в Україні... еталонно-
му представнику свого покоління...
який вижив у жорнах репресій са-
наційного, нацистського, гортись-
кого507 й більшовицького режимів
і дочекався доби української неза-
лежності».
Понипаляк А.
Останній командир В підмурку цитованого тут
УПА. Життя і боротьба і далі ілюстрованого видання508
Василя Кука.
Обкладинка 445 посилань на:
504
https://galinfo.com.ua/news/
505
https://porokhivnytsya.com.ua/2019/01/11/vasyl-kuk/
506
Наприклад: http://ukrcenter.com/
507
Тобто фашистського режиму в Угорщині на чолі з адміра-
лом Хорті.
508
Понипаляк А. Останній командир УПА. Життя і боротьба
Василя Кука. — Київ, Наш Формат, 2021. — 250 с. — С. 15.
Тут і далі, якщо це не зазначено окремо, всі цитати та по-
силання з цього видання.
358
Розділ 24
— документи Галузевого Державного Архіву Служ-

би Безпеки України (Ф. 6, спр. 51896-ФП (12 802 справи
в 21 061 томах, 1919—1991 рр., в т. ч. Архівно-криміналь-
ні справи В. Кука та В. Галаси) та Ф. 13 спр. 372 (це «Ко-
лекція друкованих видань КДБ УРСР»);
— документи фонду Василя Кука, його споминів та
інтерв’ю, (АЦДВР: Ф. 39 (Спогади В. Кука, записані Дмит
ром Куделею та Павлом Хоботом: avr.org.ua/index.php/
viewDoc/11152);
— матеріали чотирьох томів Літопису УПА (Нова се-
рія. Т. 8, 23, 27, 28);
— дослідження компетентних професіоналів Д. Вєдє
нєєва та Г. Биструхіна, М. Боровика, В. В’ятровича, Я. Даш-
кевича, І. Іванченка, Г. Іванущенка, О. Іщука, М. Клі-
мецького, В. Косика, М. Крячка, І. Патриляка, О. Пагірі,
В. Сергійчука, О. Тищенка, П. Хобота;
— принципово важливі мемури Марії Савчин «Тисяча
доріг»509;
— двотомну збірку документів «ОУН в 1941 р.»;
— документи «Політичні вказівки ОУН (С. Бандери)»
та «Напрямні інструкції Революційного проводу ОУН
(С. Бандери)».
Здавалося б — саме в цьому дослідженні всі крапки над
«і» розставлені. Раз і назавжди. Але — не зовсім і не зараз!
509
Про їхню авторку — в наступному розділі, присвяченому
життю та діяльності її чоловіка В. Галаси.
Розділ 25
Ким, коли і як довго командував

В. Кук і проти кого воював?
Зі вступної зауваги також дізнаємося:
— УПА510 вдалося прожити ще шість років після поло-
нення останнього командира»511. І це при тому, що, нага-
дую, в липні 1946 р. за наказом Романа Шухевича поча-
лася «поступова демобілізація відділів УПА та перехід...
в збройне підпілля»;
— а за даними КДБ УРСР, станом на 1 травня 1955 р.
«встановлено та розшукується 50 озброєних» підпіль-
ників, в т. ч. 32 — у складі 12 груп, а 18 «переховуються
поодинці».
Підсумовуємо: заарештований КДБ 23 травня 1954 р.
«останній командир УПА» міг командувати хіба евентуаль-
но можливими діями декількох десятків озброєних стрі-
лецькою зброєю людей.
510
Якій саме?
511
Тобто В. Кука.
360
Розділ 26
Проти кого могла воювати

ця «армія»?
Відповідь є: як мінімум, з військами двох військових окру-
гів, невдовзі об’єднаних в один.
Нагадаю вам і собі: 16 травня 1944 р. на базі 4-го
Українського фронту було утворено Львівський військо-
вий округ, а 9 липня 1945 р. — і Прикарпатський зі шта-
бом в м. Чернівці (з 1946 р. — у Львові). 3 травня 1946 р.
обидва округи об’єднали в один зі штабом у Львові.
ЛВО охоплював території Волинської, Дрогобицької,
Житомирської, Львівської, Кам’янець-Подільської, Ровен
ської, Станіславської, Чернівецької областей.
В 1944—1945 рр. війська 4-го Українського фронту
брали участь в гігантських за
масштабом фронтових опе-
раціях завершального етапу
Другої світової війни. 8 верес-
ня — 28 жовтня в Карпатсько-
Ужгородській наступальній
операції: 20 стрілецьких ди-
візій, 1 повітряно-десантна, Штандарт 4-го Українського
фронту.
2 окремі танкові бригади Суспільне надбання
361
Карпатсько-Ужгородська наступальна операція.

загальною чисельністю 264 000 осіб512. В наступній,
Західно-Карпатській операції, яка розпочалася 12 січня
1945 р., у складі фронту нараховувалося 24 стрілецькі ди-
візії, одна повітряно-десантна, 3 окремі танкові бригади із
267 500 особового складу513.
Станом на 1 травня 1945 р. до складу лише однієї 13-ї ар-
мії у складі тоді ПрикВо увіходили: 24-й, 27-й, 102-й стрі-
лецькі корпуси (це 6 дивізій), 39-та гвардійська гармат-
на артилерійська бригада, 111-й гвардійський гаубічний
512
Гриф секретности снят. Потери Вооруженных сил СССР
в войнах, боевых действиях и военных конфликтах. Ста-
тистическое исследование. Под общей редакцией канди-
дата военных наук генерал-полковника Г. Ф. Кривоше
ева. — М.: Воениздат, 1993. — С. 207.
513
362
Розділ 26
Західно-Карпатська наступальна операція.

артилерійський полк, 26-та винищувально-протитанкова
артилерійська бригада, 493-й винищувально-протитан-
ковий артилерійський полк, 1076-й винищувально-про-
титанковий артилерійський полк, 12-та мінометна брига-
да, 128-й мінометний полк, 65-й гвардійський мінометний
полк реактивної артилерії, 323-й гвардійський мінометний
полк реактивної артилерії, 10-та зенітна артилерійська
Радянський умовний знак для

позначення в документах 13-ї армії ЧА.
Лінії всередині знака — горизонтальні,
напис — чорним кольором.
363
дивізія, 1287-й зенітний артилерійський полк, 88-й окре-

мий танковий полк, 327-й гвардійський важкий самоход-
ний артилерійський полк, 372-й гвардійський самоходний
артилерійський полк, 768-й самоходний артилерійський
полк, 1228-й самоходний артилерійський полк, 19-та інже-
нерно-саперна бригада, 55-й окремий Червонопрапорний
полк зв’язку.
А ще була і 38-ма армія зі штабом в Івано-Франківську,
70-та гвардійська Глухівська орденів Леніна, Суворова,
Кутузова, Богдана Хмельницького мотострілецька диві-
зія514 та багато чого іншого.
13-та армія — це дрібниця в порівнянні із тим, які сили
могли бути задіяні в разі евентуальної потреби для веден-
ня бойових дій проти будь-якого евентуально можливого
супротивника на території західних областей УРСР.
Самозрозуміло, що після завершення Другої світової та
демобілізації Червоної армії в її лавах з 11 300 000 (травень
1945 р.) військовослужбовців залишилося 5 300 000 (лю-
тий 1946 р.)515. Якщо припустити, що на території західних
Радянський умовний знак для

позначення в документах 38-ї армії ЧА.
Лінії всередині знака — горизонтальні,
напис — чорним кольором.
514
http://gluh70diviziya.narod.ru
515
https://ru.wikipedia.org/wiki/Рабоче-крестьянская_Крас-
ная_армия#Численность
364
Розділ 26
областей УРСР розмістили 5 % від загальної чисельності,

а сили УПА, та й то роком раніше, чи навряд могли станови-
ти хіба 10 000 осіб516, то результат «війни» двох армій був
визначений наперед.
І це якщо говорити тільки про регулярну Червону
армію, із важким озброєнням, літаками, тиловими служ-
бами. Але в розпорядженні окупантів були ще і оперативні
підрозділи та конвойні полки НКВС/КДБ, «винищувальні»
батальйони, мережа інформаторів/таємних співробітни-
ків, озброєних працівників партійних, радянських та ком-
сомольських органів...
Здається, на цьому питання про можливості збройного
спротиву тих, кого узагальнюють під абревіатурами ОУН/
УПА, можна було би вважати закритим назавжди. Але ні.
516
Докл. див.: УПА в світлі німецьких документів. Книга
1: 1942 — червень 1944. — Зібрав і впоряд. Т. Гунчак. —
Торонто, 1983. — С. 137—139; Україна в Другій світовій
війні у документах. Збірник архівних матеріалів (1944—
1945 рр.): Т. 4. Упоряд. В. М. Косика. — Львів, 2000. —
С. 34—35, 153.
Розділ 27
«Другі визвольні змагання»

та В. Кук
Як вважає авторитетна сучасна дослідниця, авторка

передмови до дослідження А. Понипаляк, саме завдяки діяль
ності Кука «боротьба за неза-
лежність 1930—1950-х, яку
ми517 знаємо як "Другі визволь-
ні змагання", охопила своїм
впливом більше наших спів-
громадян, ніж у 1917—
1921 роках, була тривалішою,
безкомпроміснішою, а тому й
успішнішою».
А. Понипаляк, Спробуємо розібратися.
історикиня.
Джерело: Адже завдання історика-нау-
https://bookforum.ua/
ковця полягає в тому, аби зі-
брати, систематизувати та верифікувати всі можливі фак-
ти, викласти їх в якійсь послідовності (наприклад, хроно-
логічній), сформулювати висновки, які з того випливають.
І бажано уникати оціночних суджень, емоційно забарвле-
517
«Ми» — це хто?
366
Розділ 27
них характеристик абощо. Адже науковець, наскільки я ро-

зумію, не повинен бути адвокатом, прокурором, суддею...
Отож, повернімося до обставин політичної та військо-
вої діяльності Василя Степановича Кука. Почнемо із згада-
ного вище, найбільш ґрунтовного та останнього в часі до-
слідження А. Понипаляк. Авторка дала таку оцінку своєму
твору: «Але все ж таки це нон-фікшн518, який базується на
реальних подіях і особистостях»519.
Згідно з іншим визначенням, «нон-фікшен» — «це жанр
писемності, який використовує літературні стилі та при-
йоми для створення фактично точних оповідань». І про що
зацікавлений читач може дізнатися з цього твору?
А от про що.
518
Тобто «літературна журналістика», якщо послуговуватися
найбільш популярним визначенням.
519
«Український Джеймс Бонд». «Інтерв’ю з історикинею
про останнього командира УПА зі Сходу Василя Кука». —
https://freeradio.com.ua/
Розділ 28
Початки політичної діяльності

Почну з цитати: «На початку 1930-х Василь Кук вступив
до ОУН, щоб вести боротьбу за незалежну Україну аж до
смерті». Доступні будь-кому джере-
ла уточнюють: це сталося не пізніше
1932 р., тобто в 19-річному віці, коли
він став членом Золочівської повіто-
вої екзекутиви (Проводу) ОУН520;
— «він був одним із тих небага-
Василь Кук
(1913—2007 рр.). тьох представників вищого керівни-
Джерело:
https://zaxid.net/
цтва ОУН521 і командування УПА522,
хто вижив на території України523 і зу-
стрів довгоочікувану (NB: ким? — Д. Я.) незалежність
у 1991 р.»;
— в 1937 р. його брата Іларія «звинуватили524 й засу-
дили до страти, а згодом по-варварськи повісили в каме-
520
Відомості про діяльність цієї екзекутиви в публічному
просторі відсутні.
521
Якої саме?
522
Якої саме?
523
Правильно: УРСР. «Україна» як держава була проголошена
24 серпня 1991 р.
524
У чому саме?
368
Розділ 28
Золочів. Міжвоєнний період.

Джерело: https://uain.press/
рі львівської тюрми. Справжня причина — за належність
до ОУН та активну діяльність в українських організаці-
ях». Яких саме — незрозуміло.
Розділ 29
Справа Іларія Кука

Насправді: Іларія Кука засудили до кари на горло за по-
двійне вбивство родини Ясінських при спробі збройного їх
пограбування. Цитую газету «Діло» за 26 серпня 1938 р.:
Газета «Діло». Перша шпальта.

Джерело: https://libraria.ua/
370
Розділ 29
«Ілярій Кук згинув. В четвер 25. ц. м. в год. 4-й вранці ви-

конано присуд смерти на особі Ілярія Кука на подвір’ю
Бригідок при вул. Казимира Великого. Кука засудив на кару
смерти у березні ц. р. трибунал у відомому золочівському
процесі. Найвищий Суд затвердив присуд. Тому, що пре-
зидент не скористав з права ласки щодо І. Кука, віцепрок.
д-р Еплєр повідомив про це І. Кука в середу 24 ц. м. пополуд-
ні. Крім того прокуратор повідомив про виконання присуду
смерти оборонця засудженого адв. д-ра Степана Шухевича.
І. Кука висповідав вязничний капелян о. д-р Липський. І. Кук
попрощався вчора пополудні з матірю, а в четвер вранці
перед самою екзекуцією з двома молодшими братами і се-
строю. І. Кук зберіг рівновагу духа до останніх хвилин сво-
го життя. При виконанні смерти були присутні, крім урядо-
вих осіб, теж о. д-р Липський та оборонець д-р Ст. Шухевич.
І. Кука похоронили на Янівському цвинтарі, де над його
Карта-схема Янівського цвинтаря.

Джерело: https://photo-lviv.in.ua/
371
могилою відправив панахиду о. д-р Липський у присутно-

сти його родини»525.
Про що нам це говорить? — запитаєте. Тільки про те,
що написано вище. Як це стосується персонально його бра-
та Василя? Відповідь проста: саме він і був організатором
цього злочину. І після його скоєння, якщо зовсім точно —
від травня 1937 р., перебував на нелегальному становищі,
а від осені 1937 р. і до жовтня 1939 р. переховувався на те-
риторії Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства.
525
https://zbruc.eu/node/12003
Розділ 30
В. Кук і Золочівська крайова

екзекутива ОУН
Громадська, а згодом і політична діяльність уроджен-
ця с. Красне Злочівського воєводства припала на часи від-
новленої Польської держави — ІІ Речі Посполитої. 10-літ-
ним хлопцем він став учнем приватної класичної гімназії
Українського педагогічного товариства «Рідна школа».
В 15-й рік свого життя вступив до ХХІІ пластового ку-
реня ім. Івана Богуна, а в 1930 р. чи то «приєднався до
Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН», чи то
«очолював гімназійний осередок ОУН, чи то «став головою
Смт Красне (Золочівський

район Львівської області). Інсигнія національної
Адміністративний будинок. скаутської організації
Сучасний вигляд. «ПЛАСТ».
Джерело: Сучасний вигляд.
https://ua-travel.info/ Суспільне надбання
373
проводу ОУН Золочівщини,

що сформувався на базі гімна-
зійної організації ОУН».
До слова, ніякої інформа-
ції про конкретну поточну ді-
яльність цього «проводу» до
сьогодні немає. Встановлено
Академічний дім.
Проєкт архітекторів хіба, що в ті роки В. Кук «зу-
Тадеуша Обмінського мів налагодити прямі кон-
та Филимона Левицького
1904—1906 років. такти з Крайовою екзекути-
Джерело: http://bruchwiese. вою», «неодноразово» пере-
livejournal.com
возив вибухівку з Кракова до
Львова і часто навідувався до львівського «нелегального
офісу ОУН», який розміщувався в Академічному домі526.
Переконаний: польська політична поліція і гадки не мала
про наявність «нелегального офісу ОУН» в будинку, який
належав Науковому Товариству Тараса Шевченка і який був
центром для галицької української студентської молоді527.
«Ймовірно», з другої половини 1933 р. В. Кук потра-
пив в поле зору польських спецслужб і в 1934 р. опинився
за ґратами Золочівської тюрми, з якої вийшов «у другій
половині літа 1934 р.». Восени знову опинився в тюрмі —
цього разу за підпали стогів сіна. Амністований влітку
1936 р. Що робив далі, де жив, чим заробляв на життя —
невідомо.
Після початку нацистсько-більшовицької війни про-
ти Польщі «нелегально перетнув кордон між СРСР та ні-
526
Сучасна вул. Коцюбинського, 17.
527
http://encyclopedia.com.ua/search_articles.php?id=37
374
Розділ 30
мецьким Генерал-губерна
торством» (утворено 12 жовт-
ня 1939 р.), опинився в Кракові,
де пристав до групи прихиль-
ників Степана Бандери. Тут
«виконав завдання й через
нелегальний канал зв’язку
кур’єрів відновив контакти
з ОУН» в УРСР. Як саме, з ким,
коли і як довго проіснували ті
«контакти» за умов невпинної
діяльності спецслужб двох те-
рористичних режимів — ані В. Кук. Краків. 1940 р.
Джерело: http://www.
пари з вуст. buskeradio.in.ua/
Розділ 31
В. Кук та ОУНи
Як давно і добре відомо, «Провід ОУН Степана Бандери»
«з’явився» в лютому 1940 р., коли, згідно з розвідками укра-
їнських дослідників усіх поколінь, ніякий «Провід» ніякої
«ОУН Степана Бандери» ніколи не «з’являвся».
А «з’явився» «Революційний провід ОУН», ініціатори на-
родження якого — Степан Бандера та Ярослав Стецько —
були засуджені партійним судом ОУН до смертної кари.
Василь Кук «за функціональною ієрархією»528 «став од-
ним з перших заступників529 провідника». Тобто Степана
Бандери. «З того часу, — свідчив сам про себе Кук, — я був
членом Центрального Проводу ОУН і майже увесь час за-
ймався організаційними питаннями».
Пояснюю. Насправді ніякого Центрального Проводу
на той момент не існувало. А що існувало? — запитаєте.
Відповідь відома давно і більше, ніж повністю.
528
Ким, де і коли встановленою? — ці та інші питання не ма-
ють відповіді.
529
А хто були інші «перші заступники», наразі невідомо.
376
Розділ 32
ОУН: керівники та лідери

Керівний орган ОУН мав офіційну назву «Провід
Українських Націоналістів». Оскільки наукового дослі-
дження діяльності ПУН на момент написання цього тек-
сту не виявлено, остільки, а також для закріплення рані-
ше пройденого матеріалу, звернімося до загальнодоступ-
ного джерела. Згідно з ним, членами ПУН ОУН в різні роки
були:
— Євген Коновалець;
— Андрій Мельник;
— Роман Сушко;
— Омелян Сеник;
— Ярослав Барановський;
— Микола Капустянський;
— Олег Кандиба;
— Віктор Курманович;
— Микола Сціборський;
— Євген Онацький;
— Вассиян Юліан;
— Володимир Мартинець;
— Дмитро Андрієвський;
— Орест Чемеринський;
377
Роман Сушко
(1894—1944 рр.).
Євген Коновалець (1891—1937 рр.), посередині. Суспільне надбання
Джерело: https://dniprograd.org/
Андрій Мельник Омелян Сеник Ярослав Барановський

(1890—1964 рр.). (1891—1941 рр.). (1906—1943 рр.).
Джерело: https://www. Джерело: https:// Джерело:
radiosvoboda.org/ upa75ua.blogspot.com/ https://ounuis.info/
Микола
Капустянський Микола
(1879—1969 рр.). Сціборський
Джерело: (1898—
https:// 1941 рр.)
shepetivka.com. Суспільне
ua/statti/ надбання
378
Розділ 32
Віктор Курманович Олег Кандиба Євген Онацький

(1876—1945 рр.). (1907—1944 рр.). (1894—1979 рр.).
Джерело: Джерело: https:// Джерело: https://
https://zbruc.eu/ www.ukrlib.com.ua/ uain.press/
Володимир Мартинець Юліан Вассиян Дмитро Андрієвський

(1899—1960 рр.). (1894—1953). (1892—1976 рр.).
Джерело: Суспільне надбання Суспільне надбання
http://kmoun.info/
Орест Чемеринський
(1910—1942 рр.,
перший ліворуч в першому
ряді).
379
Ріхард Ярий (1898—1969 рр.), другий справа.

Джерело: https://uinp.gov.ua
— Іван Рогач;
— Ріхард Ярий.
Натомість членами «розкольницького» (згідно з оцін-
ками «офіційної» ОУН) «Революційного Проводу ОУН» були:
— Степан Бандера;
— Ярослав Стецько;
— Ріхард Ярий;
— Дмитро Мирон-Орлик;
— Олекса Гасин530.
На цьому питання про участь В. Кука в діяльності керів-
них органів як самої ОУН (А. Мельника), так і її «революцій-
530
https://uk.wikipedia.org/wiki/Провід_українських_націо-
налістів
380
Розділ 32
Дмитро Мирон- Олекса Гасин

Іван Рогач Орлик (1907—1949 рр.).
(1914—1942 рр.). (1911—1942 рр.). Джерело:
Джерело: https:// Джерело: https:// https://meest-online.
kyiinfo.com.ua/ ukrnationalism.com com/
ного» уламку (С. Бандери) пропоную вважати закритим —
аж до того моменту, коли будуть виявлені, верифіковані та
оприлюднені відповідні документи.
Розділ 33
Краків
1939 р. 26-річний громадянин Польської Республіки
Василь Кук перебував у Кракові. І аж ніяк не з метою зі
зброєю в руках захищати батьківщину від зухвалого агре-
сора, як це зробили сотні тисяч етнічних українців, поль-
ських громадян. Наприклад, леген-
дарний командир 29-ї бригади під-
полковник Павло Шандрук, кавалер
найвищої бойової нагороди «Virtuti
Militari». Як вказує біографиня Кука,
саме в Кракові він «на професійнішо-
му рівні навчався методів конспірації
та підпільної боротьби».
Добре. Тепер поставимо просте, як
Павло Шандрук
(1889—1979 рр.). Божий день, питання: де саме і в кого
localhistory.org.ua/ саме міг «навчатися» польський гро-
мадянин Василь Кук? Краків у цей
момент — столиця т. зв. Генерал-губернаторства — окупо-
ваної гітлерівським режимом частини Польщі.
Версія: «навчатися» він міг виключно «під парасоль-
кою» нацистської армійської спецслужби. У 1940—1941 рр.
382
Розділ 33
він вже «активно працював у військо-

вому штабі ОУН (б), а у 1941 р. «про-
ходив командирську «старшинську»
підготовку в Кракові й сам викладав
основи партизанської боротьби на
військових курсах для членів ОУН,
створених за дозволом німецьких Інсигнія Абвера
спецслужб». (Розвідувальна
служба)/Abwehr
І знову питання: з якою метою? (Nachrichtendienst).
Ймовірно, з метою взяти участь у бо- Джерело: https://
www.dorotheum.com/
йових діях в запіллі ворога — а де ще
можуть воювати партизани? Таке за-
пілля могло бути на той момент тільки одне — СРСР. Адже
малоймовірно, що німецькі спецслужби готували команди-
рів партизанських загонів для ведення бойових дій на те-
риторії, контрольованій Райхом.
Висновок 1: єдина можливість вести такі дії могла бути

тільки і виключено на території СРСР/УРСР — союзника
нацистського диктаторського режиму з 28 серпня 1939 р.
Висновок 2: галицьких українських націоналістів готу-

вали до участі в бойових діях на території СРСР/УРСР вже
від 1940 р.
Після завершення навчання на отих курсах «Провід
ОУН (б)» спрямовує Кука531 до окупованої Угорщиною
частини колишньої Чехословацької держави (тепер це
531
Насправді хтось з числа прихильників С. Бандери по «ре-
волюційному проводу».
383
Закарпатська область України). Був він там двічі: 1940-го р.

та в першій половині 1941-го. Мета: «для того, щоб там
можна було постійно тримати одну людину, то я вислав до
Ужгорода, до Мукачева члена організації під німецькими
документами, і він уже був інформатором про те, що діється
на Закарпатті».
Розділ 34
Закарпаття та Словаччина
Навіщо, запитаєте? Відповідь є: відсвяткувати Різдво
та побалакати не знати про що зі студентами.
Цитую інтерв’ю Василя Степановича Кука, оприлюднене
2012 р.: «Зустрічався зі студентами в Хусті, давав їм інструк-
цію, проводив з ними вишкіл, організовував як тоді ще пере-
хід для зв’язкових пунктів через Карпати на Станіславівську
область. Тоді я зайшов до Ясіня. Там була дуже гарна родина
в Ясіні Бандусяків. Якраз там дуже зберігали традиції, що вся
Хуст зимовий. Сучасний вигляд.

385
Георгій Якутович.
Під Різдво. Іван та Палагна
на молитві. Ілюстрація
до повісті М. Коцюбинського
«Тіні забутих предків»,
1965, дереворит, 14х10.
Колекція С. Якутовича
(1952—2017 рр.)
родина, де б вона не була,

з’їжджалася до своїх батьків, то
і я там був в них на Святвечорі.
Тоді ж я часто зустрічався із
студентами в Хусті і Ужгороді.
Туди я добирався через
Словаччину і через Гуменне. Так же само знову переїхав до
Словаччини. Я мав відповідні фальшиві документи532, які
мені допомагали переходити кордон. Також я зустрічався
Панорама с. Ясіня (Рахівський район Закарпатської області).

Сучасний вигляд. Джерело: https://www.etnotur.ua/
532
Правдоподібно німецькі.
386
Розділ 34
Округ Гуменне. Джерело: https://www.wikiwand.com/uk/

з людьми, які раніше були в уряді Карпатської України.
Обмінялися думками про ту ситуацію, яка є і як можна там ще
далі продовжувати нашу роботу. Це було початок 1941 ро-
ку»533. А якщо точніше, то «навесні» 1941-го він повернувся
до Кракова.
Оскільки В. Кук згадав Карпатську Україну, відсвіжімо
в пам’яті, що саме відбувалося в тих краях за два роки пе-
ред його візитами. А відбувалося там ось що.
Карпатська Україна.
Джерело: http://1939.in.ua/
533
https://tyzhden.ua/History/62242
Розділ 35
Мюнхенська угода,
Підкарпатська Русь/
Карпатська Україна/Закарпаття
30 вересня 1938 р. прем’єр-міністри Великої Британії,
Франції, Італії та рейхсканцлер та рейхспрезидент Німеч
чини підписують горезвісну угоду про розділ Чехо
словацької держави, створеної після Першої світової війни
на підставі т. зв. Версальських угод.
Підписанти Мюнхенської угоди 1938 р.

Джерело: https://www.jnsm.com.ua/
388
Розділ 35
8 жовтня 1938 р. законний уряд Чехословаччини ухва-

лює надання автономного статусу «Підкарпатській Русі» —
це офіційна назва цієї території у складі Чехословаччини.
Тими самими днями Польща окуповує чехословацьку
область Тешинську Сілезію.
26 жовтня главою Закарпатського регіонального уряду
стає о. Августин Волошин, а 30 грудня його уряд затвер-
джує нову назву краю — «Карпатська Україна».
2 листопада на підставі рішення міжнародного
Віденського арбітражу Угорщина включає Підкарпатську
Русь/Карпатську Україну до свого складу.
18 січня 1939 р. в Хусті представники всіх діючих на той
момент в краї українських політичних організацій створю-
ють Українське національне об’єднання. 22 січня його пре-
зидія нібито публічно заявила, що «УНО буде відігравати
Межі Тешинської Сілезії.

389
Агітаційна бригада закликає голосувати на виборах до Сойму

Карпатської України за список УНО.
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/
в Карпатській Україні ту саму роль, що гітлерівська НСДАП
або муссолінівська фашистська партія».
12 лютого 1939 р. відбуваються вибори до Сойму
Карпатської України. УНО отримує більше 92 % голосів. Усі
інші політичні партії за наказом прем’єра Волошина були
розпущені. «Поблизу Рахова навіть було організовано кон-
центраційний табір Думен, до якого могли потрапити «де-
зертири та втікачі з заграниці», а також «політичні прови-
нивці з нашого краю»534.
14 березня парламент Словаччини ухвалює вихід зі
складу Чехословаччини.
15 березня те, що залишилося від Чехословаччини,
було включено до складу нацистського Райху під назвою
«Протекторат Богемія і Моравія».
15 березня на першому засіданні Сойму Карпатської
України було проголошено державну самостійність краю,
534
Скаврон Б. Розстріляна держава. — https://web.archive.org/
390
Розділ 35
Протекторат Богемії і Моравії.

Джерело: https://www.wikiwand.com/ru/
ухвалено Конституцію з президентською формою правлін-
ня535. Того самого або наступного дня А. Волошин надсилає
до Берліна телеграму такого змісту:
«Від імені уряду Карпатської України
прошу Вас прийняти до відома про-
голошення нашої самостійності під
охороною Німецького Рейху. Прем᾽єр-
міністр доктор Волошин. Хуст».
Відповідь не забарилася: «вранці ні-
мецький консул у Хусті порадив укра-
їнцям “не чинити опір угорському
вторгненню, бо німецький уряд у да-
ній ситуації не може, на жаль, взяти о. Августин Волошин
(1874—1945 рр.).
Карпатську Україну під протекторат”. Суспільне надбання
535
Кучерук О. Карпатська Україна. — http://lemky.com/
391
До поради німців... не прислухалися. Почалися криваві бої.

На Красному полі поблизу Хуста боронити державу стали
січовики... та півтори тисячі студентів та семінаристів..., які
на добу затримали наступ» 40-тис. угорського війська536.
Питання, що насправді робив Кук на території фа-
шистської Угорщини, союзниці нацистської Німеччини та
фашистської Італії, до сьогодні залишається таємницею
за сімома замками. Провід новоствореної на той час ОУН
Степана Бандери537 нібито спрямував його туди з «підроб
леними німецькими документами»538. Мета «відряджен-
ня» — «відновити нелегальні канали й організаційну ро-
боту на Закарпатті», «крайовий актив якої знову взявся за
системну роботу, оживив і реорганізував місцеві керівні
структури».
Як на мене, перевірки здоровим глуздом такі тверджен-
ня не витримують. І це так як мінімум тому, що ніяких кон-
кретних даних про таку «системну роботу» як не було, так
і немає. Відомо хіба про арешт 163 націоналістів угорськи-
ми спецслужбами539. Але яку саме діяльність, де і коли вони
провадили — ще одна загадка.
536
Скаврон Б. Розстріляна держава.— https://web.archive.org/
537
Коректно: «революційного проводу ОУН».
538
Якими саме? підробленими ким?
539
Понипаляк А. Вказ. праця. — Авторка посилається на ма-
теріали «Літопис УПА. Серія «Бібліотека». Т. 12. — То-
ронто-Львів, 2014. — С. 336, а також на інтерв’ю В. Кука:
https://tyzhden.ua/
Розділ 36
І знову Краків
У столиці нацистського Генерал-губернаторства при-

хильники «революційного проводу» ОУН часу не гаяли.
В перші дні квітня 1941 р. там відбувся черговий чи то
другий, чи то чи третій за порядком «Великий збір» ОУН(б),
який поставив перед Василем Степановичем Куком нове
завдання: «готувати спеціальні мобільні політичні відділи
українських націоналістів (похідні групи, щоб створити са-
моуправління й розбудувати мере-
жу Організації в Україні540.
Для цього Кук, згідно із його
свідченнями вже за часів незалеж-
ної України, «організував і очолив
Центральний штаб похідних груп
революційної ОУН». Заступниками
призначив Зенона Матлу та Романа
Малущака. Нібито було сформо-
Роман-Богдан
вано три такі групи: «Північна» Малущак
(1913—1991 рр.).
(2500 осіб), «Центральна» (1500) та Джерело:
«Південна» (1000 членів). Всього до https://esu.com.ua/
540
Тобто в УРСР.
393
початку війни підготували 5000 осіб,

а розраховувати могли на 20 000.
І знову: всі ці цифри фігурують ви-
ключно у повоєнних спогадах самого
начальника цього штабу і незалежни-
ми джерелами та/або свідченнями їх
можливих учасників не підтверджу-
ються. Отже, верифікувати їх немож-
ливо.
Впадає в око ще одна дивна обста-
Зенон Матла
(1910—1993 рр.). вина. Як запевняє сучасна дослідни-
ця, у «активу» цих груп «з ініціативи
Василя Кука були німецькі документи (так звані Ausweis —
посвідчення особи)», що «врятувало сотні, а можливо, і ти-
сячі учасників визвольного руху», «оскільки їхню діяльність
не було узгоджено ні з німецькою політичною владою, ні з ні-
мецьким військовим командуванням»!
Як цивільні осо-
би сотнями і тисяча-
ми діставали/отри
мували посвідчен-
ня/перепустки, які
дозволяли безпере-
шкодно пересува-
тися в смузі наступу
вермахту? Відповідь
Ausweis.
на це питання зали-
Джерело: https://unc.ua/uk/ шаю на ваш розсуд.
Розділ 37
22 червня 1941 р. і наступні дні

23 червня, принаймні так пригадував Кук, він, Ярослав
Стецько, Микола Лебідь та Іван Равлик «нелегально»
перетнули кордон між СРСР та
Німеччиною. Що тут було нелегаль-
ного, я особисто зрозуміти не можу:
війна гриміла принаймні 24 години.
Не можу і узгодити відомості, наведе-
ні Куком зі свідченнями інших учас-
ників цієї групи, — про них я доклад-
но розповів у попередній розвідці.
Отже, форсувавши Сян, група на
автомобілі, «зареєстрованому у ні- Іван Равлик
(1909—1942 рр.).
мецькому військовому відомстві», Суспільне надбання
Кюбельваген
Mercedes-Benz
320WK, який
використовувся
у вермахті.
newauto46/.
Можливо, такий
використовувала
група В. Кука.
395
Маршрут Ветлин—Краковець.
Джерело: googlemaps
але без документів (за Стецьком, вони мали документи, ви-
дані Верховним головнокомандуванням вермахту) добра-
лася до села Ветлин. Відправивши авто назад до Кракова,
Стецько, Кук і Равлик пішки попрямували до Львова.
30-кілометровий маршрут був такий: Ветлин (це сучас-
на ґміна Ляшки Ярославського повіту Підкарпатського воє-
водства Польщі) — Висоцько-Лазви-Заліська Воля-Бучини-
Млини-Краковець. До цього міста дісталися 25 червня. За
дві доби до них приєдналися Старух, Ребет, Врецьона, Яців,
Ветошинський «та інші».
Вантажівка ГАЗ АА.

396
Розділ 37
Тут знову з’являється вже відома вам541 легендарна

«полуторка» з водієм-військовослужбовцем Червоної армії,
який «понад усе хотів повернутися додому на Полтавщину».
Як це можна було зробити 25 червня? — запитаєте. Та
просто: для цього дезертирові ЧА треба було: 1) перетнути
німецько-радянський фронт; 2) опинитися в радянському
запіллі; 3) подолати декілька сотень кілометрів, наражаю-
чись щохвилинно на небезпеку розстрілу; та 4) дістатися
до Полтави після 18 вересня — дня захоплення міста ні-
мецькою армією...
Коротко кажучи, 28 червня згадані особи дісталися
львівського передмістя Левандівки та переночували у зна-
йомих, причому Кук та Старух у квартирі 9, будинку 17 по
вул. Краківський. І відбувалося це все саме в ті години,
Будинок 17, вул. Краківська, Львів. Сучасний вигляд.

541
Бандера. Шухевич. Мельник. Коновалець. Стецько. Ста-
шинський. Судоплатов. Портрет на тлі епохи. — Харків,
Фоліо, 2021.
397
коли місто в поспіху та паниці залишали партійне та про-

сто радянське керівництво, частини Червоної армії, озвірі-
лі чекісти провадили безсудні розстріли в’язнів місцевих
тюрем.
Радянські окупанти залишили місто 29 червня.
Наступного дня до нього зайшли окупанти під іншими
червоними прапорами. Вибору не залишалося: Кук бере
участь у проголошенні Акта відновлення невідомо якої
Української держави542 та готується до наступної акції —
другого проголошення відновлення тої самої відомо якої
Української держави, але тепер вже у Києві.
542
Про це докладно див.: Бандера. Шухевич. Мельник. Коно-
валець. Стецько. Сташинський. Судоплатов. Портрет на тлі
епохи. — Харків: Фоліо, 2021.
Розділ 38
В. Кук та Київські похідні групи

Для цього під його головуванням «було сформова-
но» «окрему Київську похідну групу», до якої увійшли
543
Ярослав Старух, Дмитро Маївський, Юрій Стефаник, Олег

Гай-Головко, Йосип Позичанюк, Пантелеймон Сак, Іван
Чинченко544, всього до 30 осіб.
Зробити це можна було тільки після захоплення німця-
ми столиці Радянської України. А сталося це аж 19 вересня...
Але не це стало головною проблемою.
Юрій Стефаник
(1909—1985 рр.).
Джерело: Інститут
енциклопедичних Пантелеймон Сак («Могила»,
досліджень НАН «Всеволод», «Сила», 1905—1943 рр.).
України Джерело: http://makvisti.com/
543
Ким? Коли? Де?
544
Автор газети «Львівські вісті» (1942—1944 рр.).
399
Річ у тім, а саме цю обставину ретельно та послідовно-

го обходить абсолютна більшість дослідників та публіцис-
тів, що існувала принаймні ще одна похідна група. І сфор-
мована вона була «основною», «материнською» ОУН, яку
очолював Андрій Мельник. Спеціального дослідження
на цю тему або не існує, або мені не пощастило на нього
натрапити. Але дещо про її діяльність відомо. До складу
цієї групи увіходили заступник Мельника Олег Кандиба
(Ольжич), Михайло та Олена Теліги і, вірогідно, Іван Рогач,
Орест та Анна Чемеринські. Дістались до Києва — невідо-
мо за яких обставин — після 19 вересня, але не пізніше
25 вересня.
Михайло (1900—1942 рр.

та Олена (1906—1942 рр.) Теліги.
Джерело: https://www.volyn.com.ua/
Розділ 39
Що таке
Українська Національна Рада?
Учасники групи, в більшості своїй вихідці зі східних об-

ластей тогочасної УРСР, сформували Українську Національну
Раду у складі: Микола Величковський (професор Київського
політехнічного інституту, голова), Осип Бойдуник та Іван
Дубина545 (секретарі), Микола Капустянський, Олег Кандиба
(Ольжич). Учасники цієї групи 25 вересня перенесли
Микола Величковський Осип Бойдуник

(1882—1976 рр.), економіст, (1895—1966 рр.),
громадський діяч. журналіст.
Джерело: Джерело: https://esu.
https://esu.com.ua/ com.ua/
545
401
з Житомира до Києва видання газети «Українське слово»

(головний редактор — Іван Рогач).
За деякими непідтвердженими даними, розпочали
діяльність Спілка українських письменників, деякі інші
національні громадські організації. Вже в грудні того року
практично всі діячі ОУН були репресовані нацистами.
Ольжич, Теліга, Рогач — всього близько 40 націоналістів
були розстріляні в Бабиному Яру. Ті, кому пощастило вря-
туватися, перейшли в глибоке підпілля546.
546
Див.: Теліга О. О краю мій...: Твори, документи, біографіч-
ний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид-во імені
Олени Теліги, 2006; http://unr.org.ua/
Розділ 40
Похідна група В. Кука

Але повернімося до похідної групи В. Кука. 9 липня
вона опиняється в Житомирі, де починає формувати міс-
цеву владу та мережу ОУН. Пішло на це аж 2 дні. 11 чис-
ла досягають села Калинівка (тепер це Фастівський ра-
йон Київської області), де їх затримують для перевірки
документів і «коли показується все в порядку, — вказує
В. Кук, — гарно приймають і радять перечекати 2—3 дні
Панорама с. Калинівка. Сучасний вигляд.

Джерело: https://lan.od.ua/
403
Панорама м. Васильків. Сучасний вигляд.

в сусідньому селі»547. 14—15 липня група увійшла до
Василькова, де «почала готуватися для останнього мар-
шу до столиці України». Готувалися 2 місяці поспіль... При
цьому місцеве населення «дуже підозріло ставилося до чу-
жинців, а прибулих унівців сприймало як німців, які гарно
вивчили українську мову».
Пригадаймо: якраз тими липневими днями німецькі
спецслужби заарештовували всіх причетних і непричет-
них до проголошення т. зв. «Акта відновлення Української
Держави». На тому припинилася і діяльність Київської по-
хідної групи. Куку та його соратникам Дмитрові Мирону-
547
Цит. за: Понипаляк А. — С. 81. При цьому дослідниця вка-
зує: «Оунівці здебільшого користувалися підробленими
документами так званих рот пропаганди Вермахту»!
404
Розділ 40
Орликові та Тарасові Онишкевичу548 пощастило «втекти

з-під варти»549. Сам Василь Степанович у вересні 1941 р.
опиняється у Львові, де «допоміг поновити діяльність
Організації та сформувати підпільну стратегію протисто-
яння німецькій окупації».
548
Псевдо «Галайда» (1914—1944 рр.).
549
Втікачі обставин цієї події не пояснили, сучасні дослідни-
ки не прояснили.
Розділ 41
Українські організації
та окупаційна адміністрація
Генеральної губернії
Після ліквідації Польської держави на території, окупо-

ваній Німеччиною, члени різних українських організацій
з дозволу німецької влади в листопаді 1939 р. створили ко-
ординуючий їх діяльність орган — Українське національне
об’єднання. Його головою став відомий громадський діяч,
історик, енциклопедист Володимир
Кубійович. Ініціатором створення
УНО була ОУН Мельника, конкретно
її представник в Генеральній губернії
Роман Сушко.
З червня 1940 р. УЦК став таким
собі «генеральним штабом» 26 укра
їнських «Допомогових комітетів», які
координували діяльність 33 місцевих
Володимир відділень. З весни 1941 р. УЦК мав сво-
Кубійович
(1900—1985 рр.). го офіційного представника в Берліні.
Джерело: Ним був колишній офіцер Галицької
https://www.
radiosvoboda.org/ армії та Дієвої армії УНР Остап Котик-
406
Розділ 41
Степанович550. При всіх керівниках на-

цистських дистриктів діяли дорадни-
ки УЦК.
Паралельно з УЦК деякий час діяв
ще й Український крайовий комітет
(УКК) — спеціально для щойно сфор-
мованого дистрикту «Галичина», тоб-
то для частини земель, які за злочин-
ним пактом Молотова — Ріббентропа
Кость Паньківський
були окуповані СРСР та «переокупо- (1897—1973 рр.).
вані» Німеччиною. На чолі УКК поста-
вили адвоката Костя Паньківського.
В лютому 1942 р. окупаційна адміністрація «оптимізувала»
діяльність обох організацій, об’єднавши їх в одну — УЦК.
В. Молотов та нацистський злочинець Й. Ріббентроп в Кремлі.

23 серпня 1939 рр. Суспільне надбання
550
(1898—1993 рр.),«представник УЦК в Берліні при Уповно-
важеному генерал-губернатора і при Українській Установі
Довір’я».
407
Вояки дивізії «Галичина».

Джерело: https://warriors.fandom.com/
До слова, саме УЦК підтримала німецьку ініціати-
ву щодо створення XIV гренадерської дивізії військ СС
«Галичина»551. Поза тим, сфера діяльності УЦК жорстко об-
551
Першина Т. С. Український центральний комітет // Енци-
клопедія історії України: Україна — Українці. Кн. 2 / Ред-
кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут іс-
торії України. — К.: Наукова думка, 2019. — 842 с.: http://
www.history.org.ua/?termin=Ukrainskyj_tsentralnyj (остан-
ній перегляд: 10.12.2021); докл. див.: Гайке Вольф-Дітріх.
Українська дивізія «Галичина»: історія формування і бо-
йових дій у 1943—45 роках / Передмова В. Кубійовича. —
Торонто; Париж; Мюнхен. — 274 с. — (Записки Наукового
товариства ім. Шевченка. — Т. 188: Праці історично-філо-
софічної секції НТШ.
Науменко К. Є. «Галичина» військове формування // Ен-
циклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій
(голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.:
Наукова думка, 2004. — 688 с.: http://www.history.org.ua/
408
Розділ 41
межена окупаційною владою — культурні, гуманітарні, со-

ціальні питання, вирішення яких фінансувалося виключно
коштом самооподаткування піднадзорного українського
населення.
Очевидно, що прихильники «революційного прово-
ду» ОУН на будь-яку співпрацю з ворожою ОУН погодити-
ся не могли. Тому 22 червня 1941 р. створили в Кракові свій
Український Національний Комітет. На чолі «поставили»
генерала Всеволода Петріва, який про таку честь і не здога-
дувався — продовжував працювати робітником на якійсь
фабриці в Протектораті Богемії та Моравії — окупованій
Чехословаччині.
Формально УНК проіснував до 5 липня, коли був ліквідо-
ваний новими окупантами. «Автоматично». Так і написано:
пересвідчитися можете особисто552.
552
Борщик Я. В. Український національний комітет (УНК) //
Енциклопедія історії України: Україна — Українці. Кн. 2 /
Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут
історії України. — К.: Наукова думка, 2019. — 842 с.: http://
www.history.org.ua/
Розділ 42
В. Кук у Львові
З’ясувавши це, повернімося до столиці дистрикту
«Галичина» — Львова, в якому Василь Кук, згідно із сучас-
ною дослідницею, «допоміг поновити діяльність Організації
та сформувати підпільну стратегію протистояння німець-
кій окупації». Як само він це робив — про то ніяких відо-
мостей немає і бути не може. Після 30 червня нацистські
спецслужби пачками відловлювали та розстрілювали як
причетних, так і непричетних — всіх, кого вважали україн-
ськими націоналістами. Згідно з німецьким звітом, тільки
за період з 5-го до 12 серпня «ліквідовано 2888 осіб»553.
В атмосфері нацистського полювання за прихильника-
ми Бандери та тими, яких німці вважали за таких, Василеві
Куку «за участі 10—15 керівників Організації» вдалося взя-
ти участь в І конференції, яка відбулася чи то в с. Сороки554,
або у львівській околиці Збоїська (Збоїще) за участі не
«10—15», а 8 осіб: Климіва, Кука, Лебедя, Мирона, Павлика,
Прокопа, Рибака, Степаняка.
Ухвалили: найближчим завданням є «пропагандив-
но-роз’яснювальна підготовка до активної боротьби з ні-
553
ОУН в 1941 р. Документи. У 2-х частинах. Ч. 1. — Інститут
історії України НАН України. — К., 2006. — С. 447.
554
Сучасний Пустомитівський район Львівської області.
410
Розділ 42
мецьким окупантом, розкриття німецьких планів понево-

лення і колонізації України; збір та магазинування555 зброї;
вишкіл нових провідних кадрів для визвольної боротьби.
На тому вся антинімецька діяльність і закінчилася: наступ-
ного разу необхідність збройної боротьби з німецькими
окупантами продекларували аж в травні 1942 р.556
А тепер, шановний читачу, увага! Перед вашими очима
класичний приклад маніпуляції, престидижитації, спотворен-
ня реальності. Пояснюю на пальцях: А. Понипаляк посилаєть-
ся на І. Патриляка, І. Патриляк — на дослідження Івана Біласа
«Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953. —
Кн. 1». — С. 119—120. А на цих сторінках йдеться про ство-
рення та діяльність каральних органів НКВС на окупованих
СРСР польських територіях в 1939—1941 рр.557! Очевидно, що
будь-хто, навіть дослідник компетентний звичайно ж може
помилитися з номером сторінки. Але, даруйте, це не той ви-
падок: дослідження І. Біласа взагалі про інше!
Оскільки з другим проголошенням Акта відновлення
Української Держави у Києві не склалося, довелося займати-
ся іншими справами. Якими саме — до сьогодні не встанов-
лено, сам Василь Степанович цю тему своєю увагою оминув.
Наступний приблизно зрозумілий розділ його жит-
тя пов’язаний з легендарним українським Дніпропетров
ськом (віднедавна — просто Дніпро).
555
Тобто складування. — Примітка автора, І. Патриляка.
556
Патриляк І. К. Військова діяльність ОУН (б) у 1940—
1942 рр. Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т історії
України НАН України.— Київ. — 597 с. — С. 242, 243.
557
http://irbis-nbuv.gov.ua/
Розділ 43
В. Кук і Дніпропетровськ
У попередньому реченні я недарма вжив термін «при-

близно зрозумілий». Немає сумніву, що впродовж певно-
го часу Василь Степанович таки перебував в цьому місті.
Незрозуміло, як він там опинився. Дослідниця його життя
в одному абзаці навела декілька неузгоджених між собою
тверджень.
Перше: він був призначений головою проводу ОУН558
на «Південно-східних українських землях (ПівдСУЗ) особи-
сто Миколою Лебедем. Друге: «можна припустити», що це
рішення ухвалювали на ІІ конференції ОУН (якої? — Д. Я.).
Третє: «прийнято вважати» (ким? — Д. Я.), що таке призна-
чення «було його професійним підвищенням». Четверте:
«насправді керівництво (яке керівництво? Адже в перших
числах липня і керівник «революційного проводу» особи-
сто, і більшість його колег були заарештовані німецькою
спецслужбою і були позбавлені можливості брати участь
у політичній чи будь-якій іншій діяльності. — Д. Я. ) ОУН
(якої? — Д. Я.) «покарало його за те, що Акт 30 червня
1941 р. не було проголошено в Києві».
558
Якої?
412
Розділ 43
На цій «посаді» він «мав

відповідати за всі Східні та
Південні регіони України» —
насправді окуповані Німеч
чиною області УРСР, які від
20 серпня 1941 р. були об’єд-
нані в т. зв. Райхскомісаріат Нацистський злочинець
Еріх Кох
«Україна». Під владою нацист- (1896—1986 рр.).
ського ката Еріха Коха опини- Джерело:
https://www.volyn.com.ua/
лася вся правобережна УРСР —
від польського Брест-Литовська до лівобережного україн-
ського Генічеська. А це, на хвильку, майже 340 тис. кв. км із
17 мільйонами населення559. При цьому, згідно із відомостя-
Райхскомісаріат «Україна».
Джерело: https://commons.wikimedia.org/
559
Себта Т. Райхскомісаріат Україна // Енциклопедія історії
України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інсти-
тут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка,
2012. — Т. 9. — С. 126—128.
413
ми, про що Кук був обізнаний, місцеве населення не сприйма-

ло програму галицьких українських націоналістів, а репресії
нацистів надто нестерпні».
Отож, сформувавши групу невідомої кількості, у дру-
гій половині травня 1942 р. Василь Кук вирушив на
нове місце чи то «призначення», чи то «покарання».
Приблизний маршрут по окупованій німцями території був
нібито такий: Волинь — Полісся — південь Київщини —
Черкащина — Кіровоградська область — Олександрія —
Дніпродзержинськ — Дніпропетровськ.
І, о диво, всюди, буквально всюди діяли осередки
ОУН (б)! А саме на територіях Дніпропетровської, Запо
різької, Кіровоградської, Донецької, Луганської, Одеської,
Миколаївської, Херсонської областей, в Криму, на Дону
й Кубані, а також у Молдові. І це — не рахуючи осередків
в окремих районах та містах, наприклад, у Кривому Розі,
Нижньодніпровську, Дніпродзержинську та ін.
Що в цій ситуації було робити? Та нічого: все було зроб
лено. Навіть в Дніпропетровську члени похідної групи опи-
нилися вже 25 серпня, саме того дня, коли німці захопили
місто. «Похідна група «Південь», яка дійшла до міста, ста-
новила 286 осіб, 217 з яких були членами ОУН». Саме вони
блискавично і сформували міську та обласну управи, а та-
кож міліцію!
В якій спосіб 286 озброєних осіб пробилися з Галичини
до Дніпропетровська в запіллі групи армій «Південь» —
а це сотні тисяч військових по обидві сторони фронту, айн
зацгрупи, каральні загони НКВС — особисто я не уявляю.
Буду вдячний за підказку. Так само за підказку: де цих лю-
414
Розділ 43
Просування груп армій та айнзацгруп територією СРСР. 1941 р.

Джерело: Memmon335bc (власна робота)
дей розмістили, де і як вони харчувалися, з якими докумен-
тами пересувалися по місту з метою ведення антинімець-
кої діяльності у підпіллі?
Наразі в нашому розпорядженні є відомості про те, що
особисто Кук, за його словами, послуговувався «легендова-
ними документами гестапо» і жив, зокрема, в помешканні
професора Рябишева. Ну і нарешті, звідки гроші на оплату
помешкань для 286 людей, їх харчування тощо? Відповідь
415
Посвідчення
працівника гестапо.
reibert.info/
проста, як правда: «Організація завжди їх мала, скільки
треба було».560
Що маємо в сухому залишку? А ось що.
Сам Василь Кук стверджував: «Лише на Дніпропетров
щині було від двох до двох з половиною тисяч членів ОУН
і її симпатиків, а в самому Дніпропетровську — кілька со-
тень».
560
Стверджуючи це, біографиня посилається на спомини
В. Кука!
Розділ 44
Скільки націоналістів могло бути

і було на т. зв. ПівдСУЗ?
Згідно з дослідженням відомого історика, почесно-

го голови Центру досліджень визвольного руху, профе-
сора Львівського та Вільного Українського університету
Володимира Косика, картина вимальовується така:
— провідник ОУН Дніпропетровської області звітував
влітку 1943 року, що в області було 5000 підпільників і ор-
ганізованих симпатиків ОУН561.
Кіровоградська область: «існувало 4 окружних і
12 районних проводів. В 15 містах і 543 селах області на-
прикінці 1942 року 341 підпільна ланка та біля 1100 під-
пільників ОУН».
561
Косик В. Проблема дослідження боротьби ОУН-УПА на
Східно-Українських землях. — https://history.sumy.ua/
research/article/551-problemadoslidzhenniaborotbyounupa
naskhidnoukrainskykhzemliakh.html. Ці дані дослідник за-
позичив з Архіву З(акордонного) П(проводу) УГВР. Гл. Лев
Шанковський, поп.цит., с. 152.
При цьому дослідник спеціально наголошує: на цих тери-
торіях паралельно діяли як прихильники ОУН (А. Мельни-
ка), так і «революційного проводу» С. Бандери.
417
Миколаївська, Запорізька області, Херсон: групи націо

налістів безпощадно знищувалися німецькою спецслуж-
бою562. 25 жовтня 1943 р. їх «роботу» перебрали радянські
колеги — місто було звільнено від німецьких окупантів.
Сам Кук, як стверджує сучасна і єдина професійна до-
слідниця його біографії, «перейшов на Південну Волинь...,
зберігаючи посаду оргреферента Головного проводу
ОУН(б)563 і крайового провідника ОУН (б) на ПівдСУЗ, от-
римав нове призначення — командира південного опера-
тивного командування (де, коли і ким створеного? — Д. Я.)
Української повстанської армії (якої? — Д. Я.).
562
Всі подробиці: Косик Володимир. Проблема дослідження
боротьби ОУН-УПА...
563
Де і коли він був створений?
Розділ 45
1944 р.
Згідно зі свідченнями Уляни Крюченко564, співмеш-

канки Василя Степановича, від 7 січня 1943 р. і «майже
весь 1944 р.» вони «періодично пе-
реховувалися» в селі Дермань (тоді
Мізоцького, а тепер Здолбунівського
району Рівненської області) та при-
леглих лісах»565.
На цьому етапі «других Визволь
них змагань» проводили зустрічі та
наради. 22 січня на зустрічі Дмитра
Клячківського, Петра Олійника («ко-
Уляна Крюченко.
мандира оперативного командуван- Суспільне надбання
ня УПА-Північ) Василь Кук довів до
їхнього відома: Головний військовий штаб УПА створює
оперативну групу «Південь» з метою «успішного проник-
нення» на звільнені від німецьких окупантів території
УРСР, де вона мала «прийняти бій з радянськими силами».
564
Псевдо «Оксана», 1920—2007 рр.
565
Цит. за Понипаляк А., яка посилається на «Літопис УПА.
Нова серія. Т. 27. Кн. 3. — Київ-Торонто. — 2007. — С. 407.
419
Логіку такого рішення сучасна дослідниця пояснює

так: «Змагання за незалежну Українську державу прирече-
не, якщо до національної революції не приєднається біль-
шість земель України, насамперед її центральних та схід-
них областей...
Для того щоби виконати це завдання, потрібна була по-
стать, яка очолила б збройне й нове політичне просування
визвольного руху на Велику Україну — цього разу вже не
похідних груп, а організованого повстанського війська».
Виконати це завдання, очевидно, міг тільки Василь Кук,
«тому й не дивно, що саме його керівництво визвольно-
го руху (хто це? — Д. Я.) призначило командувачем УПА-
Південь».
Розділ 46
З ким і де мала воювати

УПА-Південь?
Станом на кінець 1943 р. Червона армія вийшла на лі-
нію Вітебськ — Орша — Житомир — Кіровоград — Кривий
Ріг — Перекоп — Керч.
За час від 24 грудня 1943 р. до 17 квітня 1944 р. 1-й, 2-й,
3-й, 4-й Українські фронти: більше 2 млн особового складу,
Ситуація на Східному фронті Другої світової війни.

Серпень 1943 — грудень 1944 рр. Суспільне надбання
421
майже 2000 танків та самоходних гармат, 31,5 тис. гармат,

більше 2300 літаків проводили Дніпровсько-Карпатську
операцію. Їм протистояли: 1,8 млн особового складу, майже
22 000 гармат та мінометів, 2200 танків та штурмових гар-
мат, 1560 літаків. Втрати сторін: Червона армія — майже
1 млн, Німеччина та Румунія — 0,5 млн. Наслідки: страте-
гічна поразка німецької армії та її союзників. Червона ар-
мія виходить на лінію Карпат.
21—25 квітня 1944 р. біля урочища Гурби (це
Здолбунівський район Рівенської області») відбувся бій
між повстанцями та частинами регулярної Червоної ар-
мії та НКВС. Сили сторін: УПА — 2—3 тис. (без урахування
1500 мобілізованих новобранців та «значної кількості ци-
вільних»). Радянськи сили: 4-та бригада Внутрішніх військ
НКВС, 4025 бійців 4-ї мотострілецької бригади, бронепоїзд,
45 мінометів, 30 кулеметів, саперні підрозділи, бронеавто-
мобілі, загалом — до 35 000 особового складу.
Схема бою
під с. Гурби.
Автори Alex K.,
Mikolavos,
власна робота.
Суспільне
надбання
422
Розділ 46
Результати. За радянською версією: «захоплено трофеї:

гармат — 7, станкових кулеметів — 5, ручних кулеметів —
42, мінометів — 15, з них два — 120-мм, автоматів — 31,
гвинтівок — 298, ГГТР — 6, пістолетів — 16, німецька ра-
ція — 1, набоїв — 45 000, мін до мінометів — 539, возів —
120, коней — 129, телефонних комутаторів — 2, телефонних
апаратів — 4, бензину — 10 бочок, похідна кухня — 1, мо-
тоциклів — 5, ручних гранат — 789. Окрім того, виявлений
один справний літак У-2. Виявлено багато продовольства
і речових складів, з яких, за попередніми даними, здобуто:
цукру — 35 мішків, жита — 56 тонн, кожухів — 270, стро-
чених курток — 75, штанів строчених — 105. Виявлено та
підірвано два склади з німецькими артилерійськими сна-
рядами та мінами. Виявлена також типографія з 18 ящика-
ми шрифтів. В складі захоплених живцем є 65 німців, інші
25 німців вбиті. Усі вони влиті до банди, приймали участь
в боях. Наші втрати під час проведення операції складають:
вбитими — 11, поранених — 46»566.
ОУН в особі П. Мірчука підбила підсумки бою в 1950 р.:
«в боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому числі
60 безсмертних сторчанівців. Більшовицькі втрати начис-
люють понад 800 вбитими і багато ранених»567.
Ви не будете здивовані, якщо дізнаєтесь: після цього
«вище військове командування УПА568 та верховне керів-
ництво ОУН (б) (а це хто? — Д. Я.) і надалі вперто намагали-
ся пробитися (навіщо? — Д. Я.) зі своїми військовими під-
розділами (якими? — Д. Я.) на Схід».
566
https://uk.wikisource.org/wiki/
567
https://uk.wikipedia.org/wiki/
568
Хто саме?
Розділ 47
На Галичині
Офіційною датою звільнення Львівщини від окупації

фашистської вважається 28 жовтня 1944 р., хоча бої між
Червоною армією та вермахтом відбувалися ще в листо
паді569.
Повернення влади радянських людоїдів обумовило дії
Василя Кука: впродовж 1945—1951 рр. він «переховував-
ся» в селах Волощина, Литвинів, Мужилів, Пеняки, лісах
Бережанського району та Пеняцьких лісів Львівської об-
ласті, а також в криївці біля с. Курники Збаразького району,
криївці в с. Гарбузів Заложцівського району Тернопільської
області...
В усіх цих місцях «намагався самотужки вирішувати на-
гальні справи на невідомо ким і коли доручених напрям-
ках роботи в ОУН570, не вважаючи за потрібне радитися чи
отримувати санкції від Голови (кого конкретно? — Д. Я.)
Проводу» (чого? — Д. Я.), перебуваючи при цьому «на по-
саді заступника Голови Проводу ОУН» (хто, коли і якої саме
ОУН його призначив? — Д. Я.).
569
https://old.uinp.gov.ua/
570
Якій саме?
424
Розділ 47
Впродовж всього цього часу на Великдень 1949 р. «він

зустрічався з Іваном Литвинчуком «Дубовим») та іншими
керівниками (ким саме? — Д. Я.) підпілля»571.
Перелом стався 8 червня 1950 р. Того дня «конференція»
невідомо якого «керівного складу» обрала його «наступни-
ком загиблого командира УПА, Провідника ОУН в Україні572
й Голови секретаріату УГВР» замість загиблого 5 березня
Романа Шухевича. Одночасно «до центральних керівних
органів підпілля увійшли»: Василь Галаса («Орлан»), Осип
Дяків («Горновий), Роман Кравчук («Степовий»), Петро
Федун («Полтава»).
Задля історичної справедливості зауважу: ані підтвер-
дити, ані спростувати цю інформацію неможливо. Дяків за-
гинув 28 листопада 1950 р., Литвинчук, Кравчук, Федун —
1951 р. (відповідно 19 січня, 21, 23 грудня); Галаса потрапив
у полон в квітні 1953 р. Він — єдиний крім Кука можливий
учасник тої події, з самим Куком особисто не зустрічався.
В своїх мемуарах «Орлан» відзначив:
— «з першою весняною поштою... я отримав пові-
домлення про загибель «Тараса Чупринки», одночасно
я отримав повідомлення бюро інформації УГВР, у якому
мовилося, що всі функції і повноваження, які виконував
«Тарас Чупринка»573, передаються574 його заступникові,
571
Цитована дослідниця посилається на спомини М. Савчин
«Тисяча доріг», написані десятиліттями пізніше і опри-
люднені 1995 р. на еміграції в США.
572
Якої саме?
573
Роман Шухевич.
574
Ким саме?
425
членові проводу ОУН, полковникові УПА Василеві Кова-

лю — «Лемішу»575;
— «тим часом прибула друга пошта від провідника
«Леміша» й «Горнового»576. Леміш повідомляв, що мене
кооптовано до УГВР. Обидва вітали мене з почесним при-
значенням»;
— «улітку», впродовж тижня Галаса проводив «нара-
ди-відправи з окружними Волинської області та Бере-
стейщини»577.
575
Василеві Куку.
576
Один з псевдонімів Дяківа.
577
Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. — Київ, 2021. —
265 с. — С. 155—157.
Розділ 48
Кук — «керівник національного

підпілля в Україні»
Саме так характеризує його постать єдина його біогра-

финя. В цій якості Василь Степанович формулював думки
«про майбутню боротьбу», дозволив «теракти лише полі-
тичного характеру», «категорично заборонив учасникам
визвольного руху без потреби демонструвати свої сили на
місцях», «більшовицькі доручення не виконувати, затягу-
вати, виконувати частково...». А ще «забороняв вступати
в комсомол із власної ініціативи...».
І «хоч на початку 1950-х пряму збройну боротьбу було
згорнуто, а рядовий актив і лідери визвольного руху зазна-
ли важких втрат... Кук намагається триматися оптимістич-
но», «інформує соратників за кордоном, що ОУН в СРСР уже
вживає конкретних заходів, щоб підготуватись до чергової
великої війни» між СРСР та Західним блоком. Фінансувати
таку підготовку, вірогідно, передбачалося за рахунок «на-
громаджених із часів війни великих сум валюти (насампе-
ред американських доларів), які «закордонні осередки ОУН
через кур’єрів просили пересилати на Захід, щоб посилити
там організаційну роботу».
427
Не забував «наводити інформацію про фізичний та мо-

рально-психологічний стан підпілля ОУН в Україні на літо
1950 року... «читати дедалі більше іноземної преси...», пропо-
нував «Орланові»578 просуватися в центральні регіони країни,
насамперед через лісові масиви Полісся з Волині в напрямку
Житомирщини й далі до Київщини та самої столиці».
Далі в біографії Василя Степановича Кука суцільний
провал. Де перебував, з ким зустрічався, що робив від літа
1950-го до літа 1952 року — непроникний морок.
Від початку літа того року він вів довгі, аж до верес-
ня, «перемовини» з Василем Галасою (про нього — в на-
ступному розділі). Пізніше Кук, що важливо для подаль-
шої розповіді, пригадав: сталося це в червні 1948 р. «на
зв’язковому пункті, у криївці в лісі на північ від с. Кругів
Підкаменецького району Тернопільської області»579. І тут
також пам’ять підвела Василя Степановича. На півночі
Тернопільської області є село Круголець. Але суті справи це
не міняє. Від слова «зовсім».
Далі Василь Степанович постійно переміщається по за-
хідних областях УРСР:
— біля с. Конюхи Козівського району Тернопільської
області (друга половина року);
— в с. Пліхів Бережанського району Тернопільської
області (до весни 1953 р.);
— десь на території Рогатинського району Стані
славської (тепер Івано-Франківської) області (до осені
1953 р.);
578
Василеві Галасі.
579
Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. — Київ: Центр
учбової літератури, 2021. — 267 с. — С. 7.
428
Розділ 48
— в с. Бенківці, Підкамінь, Чагрів, у Вишневському лісі,

знову в Пліхові та ще в одному невстановленому місці.
Це все — на фоні активного полювання радянських
спецслужб на учасників підпілля. Таких на обліку МВС
налічувалося 53 групи із 137 учасниками плюс 44 оди-
нака — загалом 181 особа. «Та пропри втрати, — вважає
А. Понипаляк, — український визвольний рух міг гідно
протистояти ворогу. Завдяки виваженому керівництву
ОУН і мудрим командирам на місцях підпілля проіснує ще
довгих сім років»580.
Так і написано. Чорним
по білому. Заради історичної
справедливості зазначу: ос-
танній підпільник-націоналіст
Ілля Степанович Оберишин
(1921—2007 рр.) провів у під-
піллі 40 років, а легалізувався
аж 3 грудня 1991 р.!581
Полювання за Куком особи-
сто почалося ще 1944 р., коли
на нього завели кримінальну
справу. В 1953 р. його актив-
но розшукували у Львівській,
Станіславській, Тернопільській Ілля Оберишин
областях. Окрім невідомої кіль- («Стецько», «Кобзар»,
«Охрім», 1921—2007 рр.).
кості спеціальних оперативних Суспільне надбання
580
Там само. — С. 181—183.
581
Його спомини можна прослухати за адресою: https://
archive.org/details/BanderaUnderground
429
груп МВС (7—10 осіб кожна), це додатково 54 000 військо-

вослужбовців Внутрішніх військ МВС УРСР. 23 квітня 1954 р.
Василь Кук, його дружина Уляна Крюченко та двоє їхніх охо-
ронців (їхні імена та подальша доля невідомі) були захоплені
в т. зв. леґендованій» криївці КДБ (до 13 березня 1954 р. —
МДБ)582.
Це все, що ми знаємо про другого та останнього «коман-
дувача» цієї, останньої УПА, розпущеної її першим коман-
дувачем Романом Шухевичем наприкінці 1948 р.
Всі висновки — за вами. Якщо він, висновок, буде звуча-
ти, наприклад, так: «самопроголошений головнокоманду-
вач міфічної армії» — сперечатися з цим буде важко. Або ми
чогось і не знаємо. Або дізнаємось в якомусь майбутньому.
582
Понипаляк А. — С. 9—11, 15, 32, 42, 47, 48, 53, 56, 60—62,
66, 69—72, 74, 75, 79, 82, 83, 89, 93, 95, 98, 99, 102, 105, 117,
120, 128, 130, 131, 137, 144—151, 154—175, 191, 193, 194.
Розділ 49
Полон
Скажу відразу: про всі обставини перебування Василя
Степановича Кука в лабетах КДБ ми знаємо менше, ніж ні-
чого.
З відкритих джерел дізнаємося: в 1954—1960 рр. він
утримувався у в’язницях Києва та Москви. В яких саме —
невідомо. В 1960 р. він підписав т. зв. «Відкритого листа
Василя Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана
Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх укра-
їнців, що живуть за кордоном». З того року жив у кварти-
рі в тодішньому київському передмісті Дарниця. В 1964 р.
завершив навчання на історико-філософському факультеті
Київського університету ім. Т. Шевченка. В 1969—1972 рр.
працював в Центральному державному історичному архіві,
Інституті історії АН УРСР, а до 1986 р. працював на столич-
ному виробничому об’єданні «Побутреклама» — в якій яко-
сті, неясно. 9 вересня 2007 р. залишив цей світ. Похований
в рідному селі Красне Бузького району Львівської області.
431
Розділ 50
Останнє звернення
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА ДО ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА,
МИКОЛИ ЛЕБЕДЯ, СТЕПАНА ЛЕНКАВСЬКОГО, ДАРIÏ РЕБЕТ,
ІВАНА ГРИНЬОХА ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЖИВУТЬ
ЗА КОРДОНОМ
Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як
один із колишніх активних членів організації українських
націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби
в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земля-
ки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої пар-
тії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим
листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких
актуальних питаннях нашої політичної діяльності на емі-
грації.
Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть
зовсім не знати, хто я такий, вважаю за доцільне коротко
у вступі розповісти про себе самого.
Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області
в сім’ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів
вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну
нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка по-
неволювала західні області України. За свою політичну
432
Розділ 50
діяльність часто заарештовувався польською поліцією,

просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 р.
находився на нелегальному положенні. Після возз’єднання
українських земель в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за
дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпіль-
ну боротьбу проти Радянської влади на Україні. В 1941 році
на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком,
Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом
Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну
референтуру.
Під час Другої світової війни проводом ОУН я був післа-
ний в східні області України, окуповані фашистськими вій-
ськами, де проводив організаційну роботу. Після закінчен-
ня війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини
я залишився на території України. Тепер вже не є таємни-
цею, що я за дорученням Центрального Проводу здійсню-
вав Керівництво націоналістичним підпіллям в західних
областях України, де мав псевдо «Леміш», «полковник
Коваль», «Юрко», «Медвідь» та інші і продовжував вести
активну боротьбу проти Радянської влади.
Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади,
що поганого вона мені зробила? Сталось так, що я, як деко-
трі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його
і не пізнавши його.
Керівники націоналістичних організацій на протязі
ряду років «лякали» нас Радянським ладом, переконували,
що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби
українського народу, що щастя наше в боротьбі за націона-
лістичні ідеали.
433
Ставши одним з чолових членів ОУН, я також виховував

членів організації в такому плані.
Можливо, колись на зорі своєї політичної діяльності
і Мельник і Бандера справді вірили в те, що найкращий
шлях для українського народу, — це шлях, що його вказують
націоналісти. Але тоді, коли я їх пізнав як «керівників», то
все очевидніше ставало, що служать вони чужій справі.
Не зміг я своєчасно розібратися у відносинах, які скла-
лися між провідниками ОУН Бандерою й Мельником з од-
нієї сторони й німецькими фашистами — з іншої, хоча
багато дій і обставин вимагали по меншій мірі здивуван-
ня. Активна співпраця ОУН з німецькими фашистами до
Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних
спустошень нашого краю, до великих жертв, яких україн-
ський народ ніколи не зможе забути.
Націоналістичне антирадянське наставлення підтри-
мувалось з боку німецького фашизму. Німецький фашизм
заохочував Мельника, Бандеру і менших керівників ОУН
до антирадянської боротьби.
Завдяки знайомству з реальними обставинами на Україні,
з радянською дійсністю, хоч і через призму моїх націоналіс-
тичних та антирадянських поглядів, я вже тоді бачив повну
безперспективність підпільної боротьби проти Радянської
влади, бо вона, Радянська влада, координально розв’язува-
ла всі питання побудови нового суспільства, до якого віками
прагнув український народ. Але мене міцно тримала на цій
дорозі моя багаторічна антирадянська діяльність.
Життя і правда, одначе, брали верх. Люди прозрівали
і завдяки цьому багато підпільників залишили ліси і схрони
434
Розділ 50
й з’явилися з повинною до органів Радянської влади. Умови

для підпільної антирадянської боротьби з кожним роком
ставали все важчими. Залишившись майже один в підпіллі,
без зв’язків і без будь-яких перспектив на майбутнє, я ра-
зом з дружиною був заарештований органами КДБ при Раді
Міністрів УРСР. А зараз я і моя дружина вільні громадяни
Української РСР. Нас помилувано Указом Президії Верховної
Ради СРСР.
Все сказане мною про себе, включаючи і арешт, вас не
здивує, бо все це нормально в моєму положенні. Здивує вас,
немає в тому сумніву, моє звільнення, але це факт, і при ба-
жанні його зможете легко перевірити.
Такий коротенько мій життєвий і політичний шлях.
Складне, важке і повне всяких небезпек життя дало мені
можливість на основі власного досвіду та досвіду багатьох
моїх друзів, що погинули в антирадянській боротьбі, по-ін-
шому поглянути на всю націоналістичну діяльність в мину-
лому і сучасному.
Під час мого перебування в підпіллі я багато проду-
мав, дечого навчився і при помочі радянських людей, хоча
вони й самі того не підозрювали, пізнав справжню радян-
ську дійсність, в якій чесна людина не може оставатися
назавжди ворогом Радянської влади. Серйозних успіхів до-
сягнув СРСР, а також УРСР в різних галузях життя народів
Радянського Союзу під проводом Партії і Уряду, особливо
коли до керівництва прийшов М. С. Хрущов. Це у вели-
кій мірі вплинуло на зміну моїх антирадянських поглядів
в прорадянські. Складний і важкий шлях привів мене до
поглядів, які є у мене зараз. Я допустив велику помилку,
435
що не зумів своєчасно розібратися в основі основ того, що

являє собою соціалізм, як суспільна система, і які блага він
несе для українського народу, а також у тому, що я звер-
тав увагу головним чином на тіньові явища радянської
дійсності, що мені заслоняло бачити все те позитивне,
яке будували з небаченим самопожертвуванням народи
Радянського Союзу.
Мої упередження остаточно похитнулись після глибоко-
го вивчення питань національної політики Комуністичної
партії Радянського Союзу щодо застосування її на практиці.
Заходи, направлені на виправлення помилок у мину-
лому, зв’язаних з культом особи, застосування законів про
амністію, реорганізація шкільництва по лінії наближення
школи до життя і, врешті, заходи, що сприяють підвищен-
ню добробуту населення, — все це є наслідок додержання
ленінських заповітів. Знаходячись в гущі українського
народу, я на свої очі бачив, з яким ентузіазмом підтри-
мували всі українці ці заходи, і в той же час я бачив,
наскільки БАНДЕРА та ви, панове СТЕЦЬКО, ЛЕБІДЬ,
ЛЕНКАВСЬКИЙ та інші, відірвались від дійсного ста-
новища на Україні, і що тільки ваші зв’язки з імперіа-
лістичними колами США і ваша ненависть до всього
радянського не дозволяє вам об’єктивно розібратися
в становищі, що склалося за останні роки в Радянській
Україні. А становище на Україні зараз таке. Якщо порівня-
ти сучасну Радянську Україну з дореволюційним періодом,
або тільки її західні і південно-західні області, які були під
окупацією Польщі, Румунії, Чехословаччини і Угорщини, то
незаперечним фактом є те, що Україна за радянський пе-
436
Розділ 50
ріод існування добилася великих успіхів в усіх ділянках еко-

номічного і культурного життя народу. За роки Радянської
влади Україна перетворилася в могутню Індустріальну
державу, з високо розвинутим і багато технічно оснащеним
сільським господарством.
Матеріальний рівень життя українського народу сього
дні вищий, ніж він був будь-коли до цього часу, і з кожним
роком піднімається вище. Що ж до культурного рівня, зо-
крема освіти всіх ступенів, науки, охорони здоров’я і т. п., то
Україна стоїть вище від багатьох передових капіталістич-
них країн.
Широко розвивається українська культура. Українську
літературу і мистецтво шанують не тільки на Україні, а й
в цілому Союзі. На рідній українській мові виступають ке-
рівні партійні і радянські працівники, вона звучить у радіо-
і телевізійних передачах і т. д.
Зі сторінок преси зникли обвинувачення в «націона-
лістичних ухилах» того чи іншого радянського діяча куль-
турного фронту, чи цілої Інституції. Зникли такі ухили і в
житті. Відомих вам в минулому як націонал-ухильників
Антоненка-Давидовича, Ковіньку, Шабліовського та ін-
ших амністовано, і вони мають всі можливості нормально
жити і працювати.
І так тепер, в час, коли так бурхливо розквітає життя
українського народу, для мене особисто стало переконли-
вим, і для всіх чесних українців, які проживають за кор-
доном, мусить також бути очевидним, що при сучасному
розвитку суспільного життя і міжнародних політичних
відносинах ідеї і діяльність українських націоналіс-
437
тів не відповідають цілям українського народу і його

держави — Української Радянської Соціалістичної
Республіки.
Заради об’єктивності хочу сказати, що й сьогодні ще
можна зустрітися з тими чи іншими хибами і недоліками
у радянському житті. Про багато з цих недоліків пише час
то радянська преса, говорять про них також і партійні і ра-
дянські керівники. Багато таких недоліків вже виправлено,
інші виправляються. Але коли об’єктивно приглянутись,
стає очевидним, що це не плід радянської системи, а ре-
зультат недобросовісності чи прямих пороків окремих пра-
цівників. Проте не ці недоліки характерні для Радянського
соціалістичного ладу, не вони становлять суть цього ладу.
Суть Радянського соціалістичного ладу полягає в тому, що
народне господарство постійно зростає, добробут і культу-
ра народу піднімаються, все суспільство йде вперед до кра-
щого, а недоліків і хиб стає менше.
Таке приблизно положення в УРСР і в СРСР. Це тре-
ба мати на увазі тим, хто займається політикою, кого
по-справжньому цікавить життя українського народу.
Можливо, ви мені з різних причин не повірите. Що ж?
Приїжджайте і переконаєтесь самі. Це буде ще краще. Тепер
на Україну приїздить багато туристів різних національнос-
тей. Українці всіх їх зустрічають і проводжають дуже гос-
тинно. Приїжджайте і ви, українські емігранти, на Україну,
хоч як туристи (коли ще не можете напостійно приїхати)
і власними очима подивіться на свою рідну Батьківщину.
І коли прийдете з добрим чистим серцем, без лихих намі-
рів, то найдете на Україні материнський прийом.
438
Розділ 50
У цьому листі до вас, друзі і співвітчизники, я хочу ко-

ротко розглянути одне питання: антирадянську діяльність
націоналістичних партій і організацій. Тому, що це корін-
не питання всієї політичної діяльності еміграції. Ця анти-
радянська діяльність націоналістичних партій триває від
перших днів утворення Радянського ладу. Не буду я у цьому
листі до вас розглядати історію цього явища. Для мене
зараз важливе сучасне, а не історія.
Однією з головних причин антирадянської діяльності
різних націоналістичних партій під сучасну пору є незнан-
ня справжньої радянської дійсності, незнання життя і бут-
тя народів Радянського Союзу і в першу чергу українського
народу. Це незнання або ще гірше перекручене, спотворе-
не «знання» також і головна причина всіх інших політич-
них помилок, що їх допустили під час Другої світової війни
і після її закінчення. Усім нам, довгі роки виховуваним у ан-
тикомуністичному дусі, СРСР представлявся потворним
страшним колосом на наскрізь прогнилих основах. Нам зда-
валось, що досить буде довести до відома українського та
інших народів СРСР наших націоналістичних ідей, лозунгів,
програм, і всі підуть за нами, а СРСР розлетиться, як картон-
ний домик. Так, до речі, представляли собі СРСР німецькі
фашисти, так представляють собі сьогодні СРСР ще багато
різних сучасних претендентів у реформатори світу з імпері-
алістичних кіл Заходу. Одержимі такими ілюзіями по відно-
шенню до СРСР німецькі фашисти розв’язали Другу світову
війну і пішли війною на СРСР і в результаті — лягли в мо-
гилу разом зі своїми ілюзіями. Такий же кінець жде і їхніх
послідовників з Пентагону, чи інших їм подібних центрів.
439
Катастрофічно закінчилася і вся антирадянська ді-

яльність націоналістичного підпілля на Україні. Вона і не
могла інакше закінчитися, бо побудована була не на одній,
а на багатьох ілюзіях про стан внутрішніх відносин УРСР
і СРСР в цілому. Про СРСР, про Радянську Україну ми знали не
справжню дійсність, а часто те, що нам хотілось зустрінути.
Свої бажання дуже часто приймали ми за дійсність і всякий
тверезий і правдивий голос про життя народу в УРСР нази-
вали більшовицькою агітацією. Коли радянська дійсність
була від нас далеко, так як це зараз є з еміграцією, можна
було кормитися самим і кормити інших всякими ілюзіями.
Але при безпосередній зустрічі з дійсністю ілюзії лопалися,
як мильні бульки, а життя вимагало дивитися правді в вічі
і сприймати його таким, яке воно є насправді.
Є ще один бік антирадянської діяльності, також дуже
важливий. Антирадянська діяльність української емігра-
ції, як також і інших еміграцій, тісно переплітається зі
світовою антирадянською і антикомуністичною бороть-
бою всіх капіталістично-імперіалістичних кіл та їх уря-
дів. Антикомунізм і антирадянськість неминуче ведуть
до об’єднання в один табір і мільйонера, чи мільярде-
ра-капіталіста і майже що жебрака, нещасного емігранта.
Немає потреби доказувати, що мета крупних капіталістів
і рядових емігрантів не тотожня, більше того, вони ціл-
ковито ворожі. В таких «спілках», «союзах» на нещасних
емігрантів кладеться весь тягар найтяжчої і найнебезпеч-
нішої, а часом і найбруднішої роботи. Що монополістам
і капіталістам вигідно в їхній антирадянській боротьбі
використовувати по-антирадянськи настроєну еміграцію,
440
Розділ 50
в тому немає ніяких сумнівів. Але чи вигідно це вам, укра-

їнські емігранти?
Як пани імперіалісти розплачуються за зроблені їм
услуги різними емігрантськими угрупованнями, хай послу-
жить приклад, добре вам відомий, німецько-українських
відносин і співпраць з недалекого минулого. Відомо, що
різні політичні угруповання на еміграції в такій чи іншій
формі співпрацювали з фашистською Німеччиною в на-
дії, що вона допоможе їм стати до влади. Чим все це скін-
чилося — всім добре відомо. Закарпатську область віддав
Гітлер мадярським баронам на розграблення і експлуата-
цію, а багато з тих, хто піднявся на боротьбу за визволення
Закарпаття, загинули в нерівній боротьбі, або опинилися
в мадярських, румунських чи інших концтаборах.
Дорогою ціною жертв і крові заплатило населен-
ня Закарпатської області за цю «спілку» з фашистською
Німеччиною. Здавалося б, одержана лекція по політиці
співвпраці повинна була дечого навчити. Та нічого не на-
вчила. Таку саму «політику» продемонстрували українські
емігрантські партії і напередодні війни німців з панською
Польщею. А результат? На загарбаній від панської Польщі
території гітлерівський уряд великодушно дозволив укра-
їнцям організувати українські допомогові комітети на чолі
з відомим німецьким вислужником Кубійовичем, на яких
поклав завдання вербувати робочу силу для воєнної про-
мисловості великої Німеччини.
Ще гірше скінчилась співпраця з фашистською Німеч
чиною нап ередодні війни з СРСР. Все це добре відомо
всім вам за кордоном і нам на Україні. Німці принесли на
441
Україну, та взагалі, де тільки вони пройшли, найжорстокі-

ше поневолення і рабство, яке тільки знала історія. В своїй
расистській зарозумілості та в запамороченні від перших
успіхів гітлерівські поневолювачі не пощадили навіть сво-
їх бувших прихильників і т. зв. союзників з націоналістич-
них кіл. Одних кинули гітлерівці в тюрми, як тільки вони
наважалися висловити своє незадоволення колоніальною
політикою німецько-фашистського уряду, а других просто
помордували і постріляли.
На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво
видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» при-
вести, яких важких ран може нанести своєму власному на-
роду, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий
болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавж-
ди відібрати бажання у всякої еміграції, у всякої політичної
партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськи-
ми силами, з новими «союзниками». Та так, на жаль, не є.
Сучасна українська еміграція, її різні політичні партії в своїй
антирадянській діяльності знову находять для себе «союз-
ника» проти т. зв. спільного ворога — комунізму, цим разом
в особі імперіалістів США і їх союзників по воєнних блоках.
Немає сумніву, що американським і іншим імперіаліс-
там дуже вигідно користати з послуг таких емігрантських
кіл і навіть чимсь їм допомагати. Але чи вигідно це вам са-
мим, українські емігранти? Таж за їх незначну матеріальну
підтримку вам приводиться добирати шпигунів, яких ви
засилаєте на Україну для антирадянської діяльності.
На підтвердження цього хочу привести приклад, коли
представники ЗП УГВР, в особі Лебедя, Гриньоха, Ребет
442
Розділ 50
та інших за допомогою американської розвідки в травні

1951 р. підготували і заслали американським літаком на
Україну емісара Охримовича із спеціальним завданням до
ОУН на Україні.
Деякі націоналістичні партії за кордоном, щоб підняти
свою важність в очах імперіалістичних кругів і серед рядо-
вої еміграції, ще й тепер покликаються на свої зв’язки з під-
піллям на Україні.
В своїх пресових органах вони ложно інформують емі-
грацію про діяльність підпільних організацій на Україні
і т. п. Все це свідомий обман.
Мені, бувшому провіднику ОУН на українських зем-
лях, Головнокомандуючому УПА, Генеральному секретарю
УГВР, який весь час перебуває на рідних землях, очевидно,
краще знати, чи є підпілля на Україні чи його немає. Я вва-
жаю своїм обов’язком заявити перед лицем всієї укра-
їнської еміграції за кордоном, що вже багато років тому
підпілля на Україні не стало, і сьогодні, — я підкреслюю
з повною відвертістю, — для його виникнення немає
жодного ґрунту.
Я щиро бажаю, щоб ви, дорогі мої земляки і друзі, зро-
зуміли цю істину і зробили з цього належні висновки.
Боротьба не іграшка, не спортивні вправи, і вона не може
бути самоціллю, поскільки за неї доводиться платити най-
дорожчим для людини — життям.
Антирадянська діяльність українських націоналістів за
кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил
за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу,
що могли б в якій-небудь мірі насильно змінити існуючий
443
суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радян-

ських республік.
Український народ, як і інші народи СРСР і країн народ-
ної демократії, всяку спробу повернення до старих поряд-
ків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що
йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність всередині
СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчають-
ся і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про
це яскраво свідчить випадок з американськими літака-
ми, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси.
Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних
помилок, які в свою чергу приводять до ще трагічніших на-
слідків.
Друзі! Не зв’язуйтесь ні з якою діяльністю проти свого
народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використо-
вувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах.
Всю свою діяльність на еміграції спрямовуйте на те, щоб не
закривати собі шлях на Батьківщину.
З щирим привітом і повагою — В. Кук583.
583
https://flibusta.club/
ЧАСТИНА
ІІІ
Розділ 51
«Тисяча доріг» Василя Галаси

та не тільки його
Допитливий та практично всезнаючий український чи-
тач чи навряд чув ім’я та прізвище Василя Галаси. Не знав,
не чув про нього і я, гріш-
ний. Аж в 1995 р. в бібліотеці
Українського Національного
музею в Чикаго натрапив на
книгу споминів його дружини
Марії Савчин.
«Тисяча доріг» раз і на-
Український Національний
музей в Чикаго.
завжди перевернула мої уяв-
Суспільне надбання лення про цей трагічний біль-
ше ніж повністю розділ історії
нашого народу. Перевернула
на 180 градусів. Поставила з го-
лови на ноги. Вперше в житті
торкнувся, відчув, побачив, пе-
режив реальність, в якій жили,
боролися, вмирали за свої ідеа-
М. Савчин. ли ті, хто називав себе «україн-
Тисяча доріг. Обкладинка.
Суспільне надбання ськими націоналістами».
446
Розділ 52
Хто такий В. Галаса?

Ніяких «інтернетів» в ті, 90-ті роки ХХ ст. майже не існу-
вало, дізнатися більше не було, як і де. Це сьогодні будь-який
бажаючий може забити в пошукач ім’я та прізвище особи та
миттєво отримати такі, наприклад, посилання:
— https://zbruc.eu/node/71558
— https://www.istpravda.com.ua/short/2020/11/12/
158449/
— https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28318
— https://novynarnia.com/2020/11/12/100-rokiv-
galasi/
— https://old.uinp.gov.ua/historyday/1-zhovtnya
— https://chtyvo.org.ua/authors/Halasa/Nashe_
zhyttia_i_borotba/
— http://dspace.nbuv.gov.ua/
handle/123456789/66756
А можна зазирнути в популяр-
не відкрите джерело і прочитати
там, зокрема, таке: «Василь Галаса
(справжнє Ґаладза; псевда: «Орлан»,
«В’юн», «Зенон», «Назар», «Біс», Лого
загальнодоступного
«Дніпровський»; літературний псев- джерела
447
донім «Зенон Савченко»). Народився 12 листопада 1920 р.

в с. Білокриниця Підгаєцького району Тернопільської об-
ласті (насправді в ґміні Білокриниця Підгаєцького повіту
Тарнопольського воєводства ІІ Речі Посполитої. — Д. Я.),
помер 5 жовтня 2002 р. в Києві (Україна).
Діяч українського національно-визвольного руху (на-
справді галицького українського), крайовий провідник
ОУН584 Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ)585,
полковник УПА586, в. о. командира УПА-Північ (січень
1951 р. — 11 липня 1953 р.).
Нагороди: Срібний хрест заслуги УПА (жовтень 1946 р.),
Золотий хрест заслуги УПА (липень 1950 р). В обох випад-
ках — на підставі постанов УГВР та наказу Головного військо-
вого штабу УПА, про долю яких ви дізналися у попередніх роз-
ділах. Передивіться ще раз, зіставте дати, зробіть висновки.
Срібний хрест
заслуги УПА. Золотий хрест
Суспільне заслуги УПА.
надбання Суспільне надбання
584
Якої?
585
Це сучасні північні райони Волинської, Житомирської, Рів-
ненської, Чернігівської областей України та деякі прикор-
донні з ними райони Польщі та Білорусі.
586
Якої?
448
Розділ 52
На цьому в історії Галаси

можна було би поставити
крапку. Якби не одне «але».
І це «але» звучить так: Василь
Галаса. Наше життя і бороть-
ба.587
З передмови та «вступ-
ного слова» самого Галаси не
можна зрозуміти, коли саме
були написані мемуари. Адже
справа ця трудомістка, довга,
вимагає багато часу, зусиль,
необхідності перевіряти себе В. Галаса. Наше життя
самого за допомогою сторон- і боротьба. Обкладинка.
ніх джерел. Отже, вірогідно,
вони були написані після про-
голошення Незалежності України 1991 р.
І це так тому, що, згідно з відкритими джерелами, після
«звільнення» 1960 р. під нагляд КДБ він працював слюса-
рем-складальником на одному з київських заводів, вчився
на вечірньому відділенні Київського інституту народного
господарства (тепер Київський національний економічний
університет ім. В. Гетьмана). По закінченні навчання і до
587
Спогади. — Київ: Центр учбової літератури, 2021. — 267 с.
Передмова В. Кук. Тут і далі всі цитати подаються за цим
виданням: С. 15—17, 19, 20, 26, 27, 30, 35—46, 49, 55, 61,
63—65, 71, 78, 84, 91, 93, 94, 101, 110—111, 116, 119, 122—
123, 124, 134, 149, 152, 157, 178, 181—183, 189—191, 194—
209.
449
смерті 5 жовтня 2002 р. працював за фахом. Висновок: ані

можливостей, ані багато часу писати спомини він не мав.
Все змінилося 1991 р.
Згідно з тим самим відкритим джерелом, Галаса та-
кож «працював позаштатним співробітником Інституту
історіографії НАНУ (з 1992 р.), збирав та опрацьовував ар-
хівні матеріали з історії ОУН, УПА і УГВР. Брав участь у на-
писанні 1-го тому Літопису УПА «Нової серії». Був членом
Київського братства ОУН і УПА, брав активну участь в його
заходах. Часто виступав перед студентами, військовими на
теми національно-визвольної боротьби та необхідності
розбудови Української держави. Опублікував низку статей
на ці теми в українській і польській пресі». За два роки по
його смерті, а саме 1 вересня 2004 р., Василь Кук підписав
передмову до його споминів588.
Відкриваємо, читаємо. Пригадуємо, зіставляємо, пере-
віряємо, аналізуємо. Але завжди тримаємо в полі зору на-
ступне.
588
Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. — Київ: Центр
учбової літератури, 2021. — 267 с. Передмова В. Кук. —
С. 10. Тут і далі всі цитати — якщо не зазначене інше — на-
водяться за цим виданням.
Розділ 53
Що і про які ОУН писав В. Галаса?

Кожного разу, коли Галаса вживає абревіатуру ОУН, ми
маємо чітко розуміти, про яку саме Організацію йдеться.
Вони суттєво відрізнялися між собою ідеологічно, політично,
сповідували різні засоби та методи досягнення програмних
цілей. Головна з них — створення Української Самостійної
Соборної Держави — залишалася сенсом, альфою та омегою
їх політичного буття — аж до самої смерті. Подобається це
комусь чи ні, але факт залишається фактом: державна само-
стійність України була проголошена їхніми екзистенційни-
ми ворогами — комуністами, які апріорно відкидали саме
поняття «свобода»
як відповідальність
за свій вибір.
Ще раз, повільно:
до 1940 р. ОУН — це
«громадсько-політич-
ний рух», заснований
в лютому 1929 р. Від
1938 р. і до 1964 р.
його очолював Андрій Українська Соборна
Самостійна Держава.
Мельник. Джерело: http://urp1990.com.ua/
451
Після відомого краківського зі-

брання в квітні 1941 р. виникає «ре-
волюційний провід» ОУН на чолі зі
Степаном Бандерою. Від того момен-
ту в тому самому часі та просторі іс-
нують, діють — кожна в свій спосіб —
дві, а від 1943 р. — мінімум три589 ОУН.
Перша йде на співпрацю з німець-
кою окупаційною владою в питаннях
Андрій Мельник гуманітарних та культурних, діє в ме-
(1890—1964 рр.). жах дистрикту Галичина Генеральної
губернії Великонімецького райху (тоб-
то колишнього Львівського воєвод-
ства окупованої Польщі/Львівської
області УРСР). Активісти цієї ОУН піс-
ля початку радянсько-німецької війни
намагаються поширити свої впливи на
територію УРСР, але знищуються/«по-
борюються» як німецькою окупацій-
ною владою, так і, вірогідно, «конку-
руючою», паралельною структурою,
тобто прихильниками «революційно-
Степан Бандера
(1909—1959 рр.). го проводу».
Джерело:
https://www.
Друга, «революційна» ОУН, об-
radiosvoboda.org/ стоює радикальну антинімецьку
589
Після завершення Другої світової війни на території аме-
риканської зони окупації Німеччини (згодом частини
ФРН) виникли та деякий час функціонували четверта та
п’ята ОУНи: «Закордонні Частини ОУН» (ЗЧ ОУН) та ОУН за
кордоном (ОУНз) або так зв. «двійкарі».
452
Розділ 53
позицію. Лідери її після проголошення Акта відновлення

Української Держави 30 червня 1941 р. нацистською спец-
службою заарештовуються, ув’язнюються, рядові симпати-
ки розстрілюються без суду та слідства — просто за фактом
приналежності (дійсної чи уявної) до ОУН. До якої саме —
нових окупантів це не цікавило.
Висновок: після липня 1941 р. на окупованих німцями
польських та радянських територіях могли легально діяти
виключно члени «першої» ОУН (Мельника). Прихильникам
«ревпроводу» («другої» ОУН Бандери), яким пощастило
уникнути арешту, довелося перейти на нелегальне стано-
вище. Частина її активістів, симпатиків на чолі із лідером,
була вивезена до Німеччини, запроторена до концтаборів
і зв’язку із своїми прихильниками відтоді не мала і мати не
могла. Отже, була позбавлена можливостей, навіть теоре-
тичних, керувати їх діяльностю, давати якісь настанови,
ухвалювати рішення й т. ін.
Ситуація змінилася наприкінці 1943 р.: прихильни-
ки «ревпроводу», які залишалися на території сучасної
України, заснували ще одну ОУН —
«самостійників-державників». Її очо-
лив Роман Шухевич.
Висновок: для Василя Галаси, як
і для багатьох інших його однодум-
ців, суб’єктивно це була одна і та сама
організація. До лютого 1941 р. він
був/вони були членом/членами ОУН
Коновальця-Мельника; після лютого Роман Шухевич
(1907—1950 рр.).
1941 р. вважали себе членами ОУН Суспільне надбання
453
С. Бандери: після 1943 р. могли вважати себе одночасно

і «бандерівцями», і «самостійниками-державниками».
Вкотре нагадаю:: кожного разу, коли ви зустрічаєте
абревіатуру ОУН — чи тут, чи в будь-якому іншому тексті,
завжди розумійте, про яку саме ОУН і про яке саме керів-
ництво йдеться. Це по-перше.
По-друге, мало що — від слова «зовсім» — можно зрозу-
міти про тих людей, якщо не скласти адекватного уявлення
про епоху, в якій народжувалися, формувалися, жили, діяли,
гинули без числа ті, які вважали себе «українськими націо
налістами». І яких саме в цій якості десятками років трак-
тували довоєнні та повоєнні Польща, Румунія, Угорщина,
СРСР, Німеччина, повоєнна Чехословаччина та продовжу-
ють оцінювати сучасні їхні ненависники та адепти.
Висновки кожний робить для себе сам. Тому спробуємо
уяснити мотивацію покоління Василя Галаси.
Розділ 54
Громадяни Польщі українського

походження: вибір без вибору
Відоме популярне доступне відкрите джерело інфор-
мує: «Світогляд — це форма самосвідомості людини і су-
спільства, система узагальнених поглядів щодо місця лю-
дини у світі та взаємовідносин з ним. Світогляд заснову-
ється на співвіднесенні дійсного та уявного, теорії та прак-
тики, досвіду, переконань та ідеалів. У ньому поєднуються
в єдину систему принципи, знання, ідеали, цінності, надії,
вірування, погляди на сенс і мету життя, які визначають ді-
яльність індивіда або соціальної групи та органічно вклю-
чаються у людські вчинки й норми поведінки».
Візьму на себе сміливість сказати простіше: кожного
з нас об’єктивно формують походження, батьки, родина,
обставини часу та місця народження, стать, суспільні, гру-
пові традиції, звички, побутові практики, особливості віро-
визнання або відсутність такого, персональний життєвий
досвід, особливості характеру, темперамент та багато чого
іншого. Одним словом — сума факторів, які змінюються,
еволюціонують в часі та просторі.
Але за будь-яких обставин кожна або майже кожна
людина прагне зайняти гідне місце в сучасній їй соціаль-
455
ній ієрархії, забезпечити собі гідні умови для існування

та розвитку. Головними з них, як на мене, є право на жит-
тя, свободу та прагнення щастя. Ані ви особисто, ані я, ані
будь-хто інший не може бути винятком. І це так тому, що,
згідно із розповсюдженим усталеним поняттям, Творець/
Всевишній/Бог — називайте, як вам більше до вподоби,
створив кожного з нас рівними в своїй гідності з іншими.
Біографія Галаси — це, якщо можна так сказати, «стан-
дарт» для його покоління. Він описав це чесно, ясно, корот-
ко, відверто. Народився в одному з найбільш депресивних
східному районі тодішньої Польської держави. Батько,
Михайло, муляр за фахом, помер, коли хлопцю було півто-
ра року. Матір, Розалія, кухарка в родині місцевого адвока-
та, залишилася з трьома дітьми на руках. «Коли мама ов-
довіла, — пригадував він, — її заробітку не вистачало нам
на життя. Тому сімнадцятирічну сестру віддали в найми».
Матір віддала в найми й інших дітей, «щоб заробляли собі
бодай на харчі». Одним словом: безбатьківщина, дитинство
без дитинства, постійний привид голоду, праця на госпо-
даря. Згодом Галаса працював у бригаді мулярів: «Робота
була важка, від зорі до зорі».
Талановитий хлопець: «Як тільки навчився читати і пи-
сати, появилась нестримна жадоба до знань. Я з захоплен-
ням почав читати». Коло інтересів, історія Польщі, історія
України — «особливо козацької доби та визвольних зма-
гань 1917—20 рр.», всесвітня історія, географія. Особливий
вплив на юнака справили Тарасів «Кобзар», книжки Андрія
Чайковського (мені не пощастило встановити його особу),
твори Дмитра Донцова та сільський осередок «Просвіти»:
456
Розділ 54
«безмірною радістю було вчи-

тись самому і передавати свої
знання іншим... У цій атмосфе-
рі росли майбутні революціо-
нери», — писав він.
Революційні настрої підси- Дмитро Донцов
лювала «польська репресивна (1883—1973 рр.).
Націоналізм.
машина», яка «почала збіль- Суспільне надбання
шувати свої оберти». Закриття
читалень, цензурування українських газет, культурний
тиск, інформації про голодомор 1932—1933 рр. в УРСР, ві-
домості про терор ГПУ, судові процеси над членами ОУН —
цеглини в підмурку свідомості частини української молоді,
головним чином сільського походження, ІІ Речі Посполитої.
«Довершила формування моєї590 національної свідомості
польська пацифікація (втихомирення) українських сіл і міст
у 1930 р.».
Висновки Галаси були такими: «Нас єднала одна під-
невільна доля й одна національно-визвольна ідея. Я на
власному досвіді переконався, — читаємо в його споми-
нах, — що кожна нормальна людина спроможна своєю пра-
цею і дбайливістю здобути засоби для існування. А власна
держава полегшить, створить біднішим верствам україн-
ського населення сприятливі умови для життєвого старту.
Приклад був перед очима».
Гортаємо його спомини сторінку за сторінкою. «На
землі австрійського поміщика, що втік після розвалу
Австрійської імперії, польський уряд перекинув із Польщі
590
Та й не тільки його.
457
своїх селян-колоністів і безплатно або за мінімальний ви-

куп віддав їм по кількадесят гектарів родючого ґрунту.
Влада, — підсумовує він розповсюджені тоді переконан-
ня в українському середовищі, — мала на меті насадити
колоністів на українських землях і таким чином закріпи-
ти «польськість» цієї території та примножити оборонців
«Східної Малопольщі», як поляки називали Західну Україну
(за такою ж логікою Росія називала Україну Малоросією)».
Кінець цитати.
Коло замкнулося. Вибору фактично не залишалося.
Розв’язку нерозв’язуваної — як згодом з’ясувалося — про-
блеми запропонували ідеологи діючої нелегально на тери-
торії Польщі Організації Українських Націоналістів. До неї
і вступив 17-річний Василь Галаса.
В його сільському осередку — 10 юнаків «бідняків та
середняків»: «удень звичайна господарська праця, вночі —
кілометрові марші на сходини та зустрічі... Темної ночі на
галявині збиралося до сотні прихильників».
Розділ 55
Що було далі? 1939—1941 рр.
А далі було ось що.
Травень 1939 р.: перший арешт, перше ув’язнення, яке
завершилося з початком німецької окупації Польщі.
16 вересня Галаса виходить на свободу.
І вже наступного дня «село потрясла страшна вістка:
Червона армія перейшла кордон на річці Збруч і наступає
на захід. Люди стривожились. Вони знали про жорстокий
терор у підрадянській Україні591, про вивози у Сибір, на-
сильницьку колективізацію, організований Москвою масо-
вий голод. Прихід большевиків народ сприймав як навалу
орд Чингізхана. Проте в деяких районах, де діяли члени
Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), знаходились
люди, що вітали Червону армію квітами»592.
Наступного дня відбувся перший мені відомий «стихій-
ний» погром польських маєтків та осель: «Людських жертв
591
Коректно — УРСР.
592
Як відзначав відомий дослідник М. Панчук, «1938 р. викон-
ком Комінтерну ухвалив рішення про розпуск Комуністич-
ної партії Польщі, а в її складі КПЗУ та Комуністичної партії
Західної Білорусі як таких, керівництво в яких захопила во-
рожа агентура». — Панчук М. І. Комуністична партія Захід-
ної України// Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком /
Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут
історії України. — К.: Наукова думка, 2007. — 528 с.: іл.:
http://www.history.org.ua/?termin=Kom_partiya_ZU
459
Розподіл сфер впливу поміж Німеччиною та СРСР

на підставі таємної угоди. Джерело: Известия, 18 вересня 1939 р.
з обох сторін не було. Колоністи встигли втекти. Наші селя-

ни, зігнавши першу злість, відступили».
11 листопада Галаса знову опиняється в тій самій
Бережанській буцегарні593, знову за підозрою у приналеж-
593
28 червня 1941 року в Бережанській тюрмі було розстрі-
ляно 184 особи, ще 48 ув’язнених мали бути розстріляні
пізніше. Так звітували начальнику тюремного управлін-
ня НКВД капітанові Філіппову. У документах за 28 червня
йдеться, що повстанські загони ОУН у Бережанах здійс-
нили три спроби захопити місцеву тюрму, аби звільнити
політичних в’язнів. Пізніше працівники НКВД звітува-
460
Розділ 55
Тюрма в м. Бережани. Тюрма в м. Житомир.

Сучасний вигляд. Сучасний вигляд. Джерело:
Джерело: https://risu.ua/ https://www.youtube.com/
ності в ОУН. Звільнився в червні наступного, 1940-го, але

від того часу і аж до захоплення в полон 11 липня 1953 р.,
тобто впродовж 13 років, перебував на нелегальному ста-
новищі!
Та не просто на нелегальному. Значну кількість днів,
тижнів, місяців, ба навіть років — під землею. В кращому
варіанті — в заздалегідь (але не всюди і не завжди) під-
готовленому бункері. Без жодних елементарних побуто-
вих умов. За тотального дефіциту води, харчів, гігієнічних
умов, медикаментів, світла, тепла, води, чистої білизни
ли, що в Бережанській тюрмі залишилися «48 з/к, не за-

хоронені землею, 20 трупів залишилося у підвалі адмін-
корпусу тюрми не вивезені і 40 трупів скинуті у річку під
міст. У тюрму м. Тернопіль відіслано 94 з/к»; Інформацій-
ні матеріали до 80-х роковин масових розстрілів у тюр-
мах НКВД у червні-липні 1941 року. — Український ін-
ститут національної пам’яті // https://kyivcity.gov.ua;
Списки розстріляних в цій та інших тюрмах тут: https://
avr.org.ua/
461
та всього іншого, чим не замислюючись користуємося ми

з вами під час коротких туристичних мандрівок. А ще —
роки в Житомирській тюрмі594...
Погодьтеся: для того щоби вести такий спосіб життя,
порівняно з яким найсуворіші чернечі обмеження — 5-зір-
ковий готель з «all inclusive», треба мати відповідну моти-
вацію.
594
Це сучасна Житомирська виправна колонія № 4. Розташо-
вана по вул. Ватутіна, 172. Про її історію, умови утримання
див: https://ukrprison.org.ua/; https://www.pravda.com.ua/;
https://www.zhitomir.info/
Розділ 56
Але перед цим — декілька слів про діяльність «Орлана»

(це найбільш відоме псевдо Галаси) в 1941–1943 рр. В той
час він був прихильником «революційного проводу», тоб-
то належав до фракції Бандери, яку впродовж усіх споминів
називає «ОУН». Наприкінці 1941 р. він, як повітовий керів-
ник ОУН Тернопільщини, займався організацією «освітніх
курсовишкілів для керівників середньої ланки».
Липень 1942 р.: окружний керівник Чортківської, а з по-
чатку 1943 р. — Бережанської округи ОУН. З літа 1943 р. —
Перемишльської області ОУН, до складу якої «включи-
ли» три округи. Перемишльська: Перемишль, Добромиль,
Нижанковичі, Мостиська, Хирів, Бірча, Березів; Лемківська:
Сянок, Балигород, Новий Санч, Горлиці, Кросоно, Ясло,
Лісько; Ярославська: Ярослав, східна частина Ряшівщини,
південна частина Любачівщини.
Боротьба тієї частини націоналістів, які не пішли на
співпрацю з окупаційною німецькою владою, велася за
умов постійного нацистського терору, в атмосфері позасу-
дових і масових вбивств українського, польського та єврей-
ського населення.
463
Плюс румунська та угорська окупаційні влади з їх став-

ленням до українців.
Плюс невпинне просування фронту радянсько-німець-
кого — спочатку із заходу на схід, потім зі сходу на захід.
Плюс радянські партизанські з’єднання, насамперед
Сидіра Ковпака.
Плюс дві польські партизанки: Армія Крайова, яка
підпорядковувалася законному емігрантському урядові
в Лондоні, та «батальйони хлопські», створені за ініціативи
Польської соціалістичної партії.
Плюс хронічна проблема кадрів для ведення нелегаль-
ної, смертельно небезпечної збройної боротьби.
Плюс необхідність протистояти мобілізації української
молоді до дивізії «Галичина».
І це далеко не все...
Розділ 57
Націоналісти-підпільники
й навколишній світ: як діяти в ньому?
Засади їхніх поглядів, отже стратегія й тактика боротьби,
які з них походили, були обговорені та сформульовані восени
1943 р. в с. Мельна595 на Львівщині. Саме там відбулася клю-
чова, перша й остання — як з’ясувалося згодом, — нарада
Панорама с. Мельна.
Джерело: Krupka640. Власна робота
595
Село Мельна сучасної Рогатинської міської громади Івано-
Франківського району одноіменної області України.
465
обласних провідників цієї ОУН та їх військових референтів,

яку проводили Роман Шухевич, Дмитро Маївський, Дмитро
Грицай. Учасники: Іван Шанайда596, Михайло Шкамбара597,
Ярослав Мельник598, Зеновій Благий599, Василь Галаса.
Придивімося до них уважніше.
Роман Шухевич, він же «Білий», «Дзвін», «Роман
Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас
Чупринка». Загинув в бою 5 березня 1950 р. у віці 43 років.
Дмитро Маївський, він же «Косар», «Сонар», «Тарас»,
«Майченко», «Крига». Застрелився під час спроби захоп
лення в полон 19 грудня 1945 р. у віці 31 рік.
Іван Шанайда Ярослав Мельник Осип Михайло

(«Данило», («Роберт», Шкамбара
«Нестор», «Петро», 1919—1946 рр. ), («Кедр», «Скала»,
1915—1946 рр.). Джерело: «Хмель» та ін.,
Суспільне надбання http://ruthenia. 1914—1944 рр.).
info/ Джерело:
Андрій Бабицький
(власний файл)
596
Провідник ОУН Поділля.
597
Провідник ОУН Львівської області.
598
Провідник ОУН Карпатського краю.
599
Провідник ОУН Дрогобиччини.
466
Розділ 57
Дмитро Грицай, він же «Перебийніс», «Дуб», «Олег»,

«Сірко». Загинув в тюрмі у віці 38 років.
Іван Шанайда, він же «Данило», «Нестор», «Петро»,
«Левко», «Ярослав». Загинув в бою у віці 31 рік.
Михайло Осип Шкамбара, він же «Кедр» («Роман Кедр»),
«Скала», «Хмель», «Черняк». Загинув у віці 30 років.
Ярослав Мельник, він же «Роберт». Загинув в бою у віці
27 років.
Зеновій (Зиновій) Благий, він же «Шпак». 1948 р. потра-
пив до полону, співпрацював з органами МГБ-КГБ, агентур-
ний псевдонім «12»600. Дати народження, біографія, обста-
вини життя до і після 1949 р. невідомі.
А от тепер спробуємо зрозуміти їхню логіку, мотивацію
дій, те, яким вони уявляли оточуючий їх, сучасний їм, а не
нам світ.
Саме з цією метою звернімося до розлогого виступу
Шухевича. У конспективному викладі Галаси він озвучив
та обґрунтував такі основні тези:
— Німеччина, жорстокий окупант, який розтоптав
права українців, програє війну СРСР;
— західні союзники йдуть на політичні та територі-
альні поступки СРСР;
— «намічається» поділ світу між СРСР та західними
союзниками;
— відносини між ними не будуть дружніми, але до
відкритої війни справа не дійде;
600
Докл. див.: Патриляк І. Діяльність агентурно-бойової гру-
пи «Форт» як приклад боротьби радянських органів держ-
безпеки зі збройним підпіллям ОУН у повоєнний період //
https://vim.gov.ua/; див. також: https://m.facebook.com/
467
— місця Українській державі в цих розкладах немає;

— «нам треба готуватися до затяжної збройної та під-
пільної боротьби проти нової більшовицької окупації»;
— у цей «перехідний воєнний період створювати
і розбудовувати відділи УПА, головним чином, на тере-
нах лісистих та гірських».
На природне питання: для чого потрібна ця УПА, її на
той момент ще не Головний командир дав таку відповідь:
1) «для оборони українського населення» від терору
німців, більшовиків, поляків;
2) «якщо ми не залучимо для боротьби нашу молодь,
то з приходом більшовиків НКВД знищить їх фізично або
запроторить у тюрми та концтабори, прирікши на повіль-
ну смерть»;
3) «ми повинні створити при УПА повстанські загони
інших поневолених Москвою народів і бути ініціяторами
та натхненниками їхньої визвольної боротьби»;
4) беручи до уваги можливі ускладнення міжнародної
обстановки, «необхідно створити ядро майбутньої україн-
ської армії, відродити в народі бойовий дух».
Саме на цій нараді, — пригадував Галаса, — «уперше
прозвучало слово «криївка», «підземелля», в яких мали
жити нелегали, в яких треба було обладнати друкарні,
шпиталі, схованки для зброї, харчів тощо.
Учасники наради ясно розуміли:
— сталінський режим» «на завойованих територіях...
буде насаджувати маріонеткові уряди, підпорядковані
Москві, запроваджувати тоталітарну форму правління,
совєтську економічну систему»;
468
Розділ 57
Схема криївки, розташованої між селами

Басівка-Оброшино-Лапаївка Пустомитівського району
Львівської області. Джерело: https://drymba.com/
— «Польща буде віддана Сталіну»;

— кордон між УРСР та комуністичною Польщею буде,
можливо, встановлено по «лінії Керзона»;
— Лемківщина, Холмщина, Підляшшя опиняться
в складі Польщі.
З цього випливало принаймні три висновки:
— вести свою війну їм доведеться з-під землі;
— необхідно досягти хоч якогось порозуміння бодай
з частиною польського підпілля;
— «терен повинен стати ретранслятором нашої бо-
ротьби в Україні у Західну Європу».
Розділ 58
Що було далі? 1944 р.

Для Галаси і цієї частини підпілля — це рік судомних
спроб створити повстанські відділи, укомплектувати їх
особовим складом, озброїти, навчити елементарних так-
тик війни у лісовій місцевості, створити бодай якусь подо-
бу воєнної інфраструктури, налагодити пропагандистську
роботу серед військовослужбовців Червоної армії, створи-
ти якусь мережу криївок та систему зв’язку між ними. Це —
надзавдання і для мирного часу.
До всіх проблем додалася ще одна: «зв’язок із Проводом
ОУН та Головним командуванням УПА601 перервався». Від
того часу Галаса та підпорядковані йому підпільники дія-
ли, наскільки це зрозуміло з його споминів, автономно.
Перебіг подій на фронті німецько-радянському в 1944 р.
вніс свої корективи, перекреслив будь-які плани.
Ще один чинник, який істотно вплинув на світогляд як са-
мого 24-річного підпільника, так і його побратимів, — ство-
рення Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Цю істо-
рію ми з вами докладно розглянули у відповідному розділі.
Відреагував на неї Галаса так: «У створенні надпартій-
ного органу назріла крайня необхідність. В рядах УПА, а то
601
Тобто з Р. Шухевичем.
470
Розділ 58
й у підпіллі були люди неоднакових політичних поглядів,

релігійних переконань, люди, які належали до різних соці-
яльних прошарків і походили з усіх областей України. Наша
визвольна війна вийшла за межі однієї партії, однієї світо-
глядної системи, за межі одного регіону України. Таким за
своїм складом і духом мало бути й нарешті стало верховне
керівництво боротьбою».
Ще раз, повільно: це написала людина, на світогляд
якої справив значний вплив Дмитро Донцов, нагадаю, ав-
тор концепції «інтегрального націоналізму». А це, згідно
з поширеним тлумаченням, не що інше, як «антиіндивіду-
алізм, етатизм, радикальний екстремізм, права ідеологія
та агресивно-експансіоністський мілітаризм». Інакше ка-
жучи — дистильований фашизм. Приклади імплемента-
ції в політичну реальність — Німеччина Адольфа Гітлера,
Італія Беніто Муссоліні та, як вважають деякі критики, ОУН
«революційного проводу» Степана Бандери.
Висновок напрошується сам собою. Від липня 1944 р.
бодай та частина галицького українського націоналістич-
ного підпільного руху, яка залишилася і залишалася на оку-
пованій СРСР території, почала еволюціонувати в напрям-
ку, якщо можна так сказати, інклюзивної демократії.
Це в теорії. Практика була набагато жахливішою.
Хронологія депортацій українського населення з рідних
домівок така:
— жовтень 1944 — червень 1946 рр.: за таємною Уго-
дою між УРСР та маріонетковим польським прокомуніс-
тичним урядом про взаємний обмін населенням від 9 ве-
ресня 1944 р. депортовано не менше 482 397 українців;
471
— квітень-липень 1947 р., операція «Вісла»: депорто-

вано 140 575 осіб; вбито 655, заарештовано 2800 україн-
ських підпільників, вбито 1500, запроторено до концта-
борів майже 4000, виявлено та знищено 1178 бункерів
і криївок;
— 10 квітня 1948 р.: 9125 вбитих;
— 1951 р., «Акція Н-Т-1951»: насильно переселено
майже 33 000 українців, 16 500 поляків602.
Загалом — майже 500 000 людей назавжди позбулися
рідних земель, домівок, майна, церков, цвинтарів...
Практично це означало ліквідацію евентуально можли-
вого мобілізаційного ресурсу для будь-якої нелегальної ді-
яльності українського націоналістичного підпільного руху,
а тим більше можливостей збройного спротиву, будь-якого
захисту своїх — і не тільки своїх — родин.
602
Пам’ятаймо про депортації 1944—1951 років // https://
uinp.gov.ua/v
Розділ 59
Мемуари «Орлана» підтверджують висновки сучасних
фахівців: 1945 р. та наступні роки — це поодинокі зустрічі
поодиноких підпільників в бункерах, розкиданих по тери-
торіях західних областей УРСР та східних районів Польщі.
Обговорювали кадрові призначення на керівні посади, «пере-
кроювали» округи, обговорювали плани боротьби, для якої
не було ані ресурсів, ані можливостей. Намагалися встано-
вити бодай якісь контакти із західними, насамперед англій-
ськими та американськими журналістами та дипломатами,
Закордонними Частинами ОУН та УГВР, розповсюджували лі-
тературу, готували пропагандистські рейди до Словаччини.
В міжчасі «наступило деяке примирення з польським
підпіллям». Воно і не дивно: 2 липня польський комуніс-
тичний режим видав указ про амністію для повстанців
Армії Крайової, яка підпорядковувалася уряду Польщі у ви-
гнанні. З лісів та схронів практично одномоментно вийшло
50 000 людей. «При цьому, — констатує Галаса, — якась
частина АК таки залишилася у підпіллі для продовження
визвольної боротьби і у вересні того ж року перейменува-
лася у ВіН («Воля і нєзавіслосць»/«Воля і незалежність»).
І все це — на фоні безперервних хронічних кадрових
втрат — загибелі в боях на території УРСР, ПНР, ЧССР, захоп
лень у полон в бункерах, при спробах перетнути кордони
між країнами Радянського блоку та Німеччиною... Це з од-
ного боку. З іншого — він не втрачав оптимізму.
473
Розділ 60

«Узагалі 1946 рік, незважаючи на посилену виселен-
ську акцію, був роком найбільших наших успіхів як у полі-
тико-пропагандивній роботі, так і в бойових акціях... У лісо-
вих масивах ми були повними господарями».
Схема Грубешівської операції.

474
Розділ 60
Приводи для оптимізму були такі:

27—28 травня 1946 р.: спільний напад куреня УПА
«Вовки-1» (від 16 до 223 комбатантів) та польського ан-
тикомуністичного підрозділу «ВіН» (120 вояків) на місто
Грубешів603.
Це все.
603
Деталі тут: https://h.ua/story/375535/; https://uk.wikipedia
org/wiki/Грубешівська_операція#Перебіг_операції
Розділ 61

Того року «події розвивалися бурхливо й трагічно»:
арешти, загибель в боях, знищення бункерів, повсюдні
облави, зради завербованих МГБ підпільників — вістки
про це йшли безперервно. 12 травня в полон вперше по-
трапила і дружина Василя — Марічка Савчин. Цей рік — час
безперевних переміщень підпільників по криївках, конспі-
ративних хатах.
Зі споминів Галаси випливає: кадровий ресурс підпіл-
ля був вичерпаний. Посилаючись на пізніші дослідження
українських та польських дослідників, мемуарист наво-
дить такі дані про чисельність націоналістичного підпілля
на теренах т. зв. Закерзоння в другій половині 1945 — пер-
шій половині 1946 рр.:
— легалізованих підпільників — 25;
— рядових членів підпілля — 1250;
— усіх разом — 2000;
— сотень УПА — 20 (в середньому 120 вояків в сот-
ні) — приблизно 2400.
«Таким чином, — підсумовує Василь Галаса, — чисель-
ність усіх бойових відділів на Закерзонні становила:
— збройне підпілля — близько 2000;
— відділи УПА — 2400;
476
Розділ 61
— СКВ (самооборонні кущові відділи) — 3600—4200;

— усього 8000—8600».
Напередодні акції «Вісла, — вказує він далі, — на цій те-
риторії залишалося 1800 учасників підпілля та 18 сотень
УПА, у поріділих рядах якої налічувалося не більше, ніж
1800 воїнів. Разом — 3000—3100 осіб...», з яких на тери-
торію УРСР «перебралося приблизно 760 осіб... При цьому
1600—1700 воїнів УПА і членів підпілля загинули в боях,
потрапили в полон на території Чехословаччини і Польщі,
була заарештовані або зникли безвісти».
Тим не менше, навіть за таких умов УПА спромоглася
на гучну акцію. 28 березня сотня «Ударники-5» під коман-
дуванням Степана Стебельського («Хрін») вступила в бій
із конвоєм заступника міністра оборони ПНР генерала
Кароля Сверчевського, під час якого той загинув604.
Цей рік Василь Галаса та його дру-
жина провели в карпатському бунке-
рі одного із керівників інформаційної
служби УГВР, УПА та «головного осе-
редку пропаганди при проводі ОУН
Петра Федуна (псевдо «Полтава»).
Ці служби існували в теорії.
Практично в цей час у бункері знахо
дилося приблизно 10, можливо, до
15 людей обох статей, позбавлених
зв’язку із зовнішнім світом, харчів, Кароль Сверчевський
(1897—1947 рр.).
води, тепла, елементарних побутових Джерело: https://
зручностей, ліків, сонячного світла. warthunder.com/pl/
604
Центр досліджень визвольного руху // https://web.archive.
org/
477
Позбавлені вони були і можливостей вийти на поверхню —

просто подихати свіжим повітрям. Побачити небо, хмари, мі-
сяць, зірки, сонце...
Що робили в таких умовах? А ось що: «обговорили
тенденції розвитку політичної ситуації у світі, в СРСР, на
Україні, а також у сусідніх сателітних країнах. З особливою
увагою розглянули головні напрями нашої виховної та
пропагандивної роботи, зокрема серед мешканців Східної
України». Обговорили питання про долю росіян, які жили
на території України. Висновки цитувати не буду, вони чор-
ним по білому записані в Конституції України 1996 р.
Дискутували, як це не дивно, фундаментальні філо-
софські категорії — «йшлося про ідеалізм та матеріялізм»:
«...відповідь для всіх нас була однозначною: здобудеш
Українську державу або загинеш у боротьбі за неї — ось
першооснова нашої ідеології. Основна маса членів ОУН...
боролась і вмирала за волю Батьківщини».
Наприкінці року були змушені переміститися в іншу
схованку десь на Дрогобиччині: «всі дев’ятеро розміщали-
ся в бункері, розрахованому на чотирьох». Спали позмінно,
проводили заняття з «бойовиками» — математика, геогра-
фія, економічна географія, документи ОУН та УГВР. В між-
часі грали в шахи.
«Харчовий раціон був строго визначений на кожний
день»: «переважали крупи, ячмінна мука, з якої пекли паля-
ниці, бо хлібних сухарів не було. Мали також небагато кар-
топлі, м’яса, трохи сушених грибів, пару кілограмів цукру».
Підсумок: «зима пройшла спокійно, за працею і наукою». На
поверхню змогли вийти тільки у квітні 1948 р.
Розділ 62

В середині травня група у складі «Орлана», «Полтави»
та «Горнового»605 вирушила на Львівщину. Мета — зу-
стрітися з Романом Шухевичем. Маршрут: переправа че-
рез річку Стрий в обхід Дашави — форсування Дністра —
Миколаївський ліс. Тут до цього квартету долучилися про-
відник Львівщини Зеновій Тершаковець («Федір»), провід-
ник Поділля Василь Бей («Улас»). Зміст наради:
— Шухевич: «з’ясував причини переходу від парти-
занської до підпільної збройної боротьби»;
— Федун: необхідно посилити виховну роботу се-
ред молоді, готувати її до «затяжної» боротьби;
— Дяків: визначив напрямки «політично-пропа-
гандивної роботи»;
— Бей: необхідно розбудовувати «організаційні
клітини», «безперервно проводити виховну роботу,
головним чином серед молодої інтелігенції»;
— Тершаковець: арешти серед української інтелі-
генції Львівщини посилюються, на керівні позиції «на-
саджуються» росіяни;
— Галаса: розповів про події на Закерзонні, про акцію
«Вісла», рейди відділів УПА на Чехословаччину та Німеч-
605
Осип Дяків.
479
чину, про контакти із західними журналістами та дипло-

матами.
«На тому нарада скінчилася».
Далі події розвивалися наступним чином. В середи-
ні червня «Орлан» переміщається на кордон Львівської
та Рівненської областей. Тут на нього чекає нове призна-
чення: крайовим провідником на т. зв. «Південно-Західні
Українські Землі» (ПЗУЗ), під
безпосереднім керівництвом
Василя Кука. Підсумок: «кар-
тина теперішнього стану під-
пілля була невтішною».
Мабуть, тому вже в лип-
ні ПЗУЗ переміщається на
Волинь. Тут «підпільники
«Північно-Східні Українські
мешкали й працювали тільки
Землі»; ПСУЗ). в криївках, виходили звідти
Джерело:
https://shron1.chtyvo.org.ua/ лише вночі», на весь регіон за-
лишилося 7 провідників, від-
діли УПА на Рівненщині вже були розформовані, кадри прак-
тично відсутні, основні проблеми — «боротьба з агентурою
МВД-МГБ» та розкол всередині самого проводу ПЗУЗ.
Тими місяцями Василь Галаса сформулював такий по-
стулат: «Ми боремося і гинемо не за владу, а за здобуття
Української Самостійної Соборної Держави. За владу можна
боротися тільки у власній державі. А в нас, українців, її ще
немає. УРСР не є українською державою, лиш провінцією
Російської імперії».
Розділ 63

До лютого того року, — пригадував «Орлан», — «було
спокійно, масових облав не було, хоча засідки, рейди опер-
груп стали постійним явищем».
Рік приніс нові втрати серед того, що залишалося від
підпілля, та другий арешт дружини. Захоплена в полон,
вона була «умовно» звільнена з метою намовити чоловіка
вийти з підпілля.
В ситуації збільшення масштабів облав та обшуків, не-
обхідності безперервно переміщатися від одного укриття
до іншого, Галаса примудрявся редагувати матеріали під-
пільних видань «За волю нації» та «Молодий революціо-
нер», писати листівки-звернення, організувати діяльність
підпільної друкарні, проводити зустрічі із підпільниками.
Зиму зустріли в криївці біля одного зі сіл Сенкевичівського
району606 на Волині.
606
Сучасний Горохівський район Волинської області.
481
Розділ 64

Новий рік разом із дружиною зустріли в новій криївці.
Займалися тим, чим і завжди: написанням та друкуванням
листівок, редагуванням матеріалів для журналів «За волю
нації» та «Молодий революціонер»: «ходили лише вночі
і то змінними стежками».
Допомагало це мало. У другій половині січня були виму-
шені «переселитися» до криївки в с. Шклин607: «минали дні,
а облави не припинялися». Під загрозою захоплення в по-
лон без будь-якої «патетики» вирішили: «ми не перші і не
останні гинемо за нашу велику справу, тож будьмо мужні
до кінця... Стріляємося тоді, коли відкриють криївку».
Того разу не довелося. А довелося шукати нове укрит-
тя — десь на території Луцького району. Там його і заста-
ла вістка про загибель Романа Шухевича. «Одночасно, —
пригадував підпільник, — я отримав повідомлення бюро
інформації УГВР608, в якому мовилося, що всі функції і пов-
новаження, які виконував «Тарас Чупринка», передаються
607
Сучасне с. Шклинь Горохівського району Волинської об-
ласті.
608
До сьогодні відкритим залишається питання: де воно зна-
ходилося і хто увіходив до його складу?
482
Розділ 64
його заступникові, членові Проводу ОУН полковникові УПА

Василеві Ковалю — «Лемішу». Тобто Василеві Куку.
Звернімо увагу на наступну обставину. До сьогод-
ні дослідники не встановили, що таке «бюро інформації
УГВР609», хто конкретно з членів УГВР і коли міг написати/
підписати таке повідомлення? Як вже зазначалося, від 6
червня 1948 р. ніяких ознак існування УГВР на території
УРСР не виявлено. Станом на той момент живим залишався
єдиний член УГВР Петро Федун, всі інші перебували за ме-
жами СРСР. Інакше кажучи, наразі маємо справу зі згадкою
про неверифікований документ, перевірити або підтверди-
ти автентичність якого неможливо.
Так само неможливо і перевірити автентичність по-
відомлення про «кооптацію» Галаси до УГВР. Неможливо
тому, знову звертаємо увагу на цю обставину, позаяк єди-
ним «легітимним» членом УГВР залишався тільки Петро
Федун «Полтава».
Поза цим діяльність підпільників, які ще залишалися на
волі, зводилася до проведення нарад. В даному конкретно-
му випадку таких на весь терен Волині та Берестейщини за-
лишалося троє. Чи не єдиним видимим проявом діяльності
став рейд групи з 12 підпільників по білоруських селах —
Дорогичина, Білозерська, Ружанах, Слоніма, Барановичів.
Зимували Галаса з дружиною та двома підпільниками
десь в Теремнівському районі на Волині. Рутина існування:
609
Відкриті джерела інформують, що керівником цього бюро
був Петро Федун. Див.: Герасимова Г. П. Полтава Петро. —
http://www.history.org.ua/ Але верифікувати і це повідом-
лення наразі неможливо.
483
під землею, в постійному очікуванні облави, у безперервних

повідомленнях про загибель товаришів: «унаслідок лісо-
вих облав і блокад гинуло немало наших людей». Наступні
зупинки-схованки змінювали одна одну: Котівський
ліс, Ківерцівський район, «східні райони Рівненщини»,
Цуманський ліс.
Перша спроба МВС-МГБ підірвати вибуховий пристрій,
замаскований під конверт із повстанською поштою.
Розділ 65

В пам’яті Галаси залишилися криївки. Криївка
в Цуманському лісі. Криївка десь на Клеменщині. Якась
криївка, «збудована в низині, маленька, вхід мала з льоху».
І підготовка матеріалів — разом з дружиною і «Любою»610
для підпільних видань «За волю нації» та «Молодий рево-
люціонер».
610
Встановити особу не вдалося.
485
Розділ 66

Для Василя Галаси та поодиноких його побратимів це рік
Корейської війни. На далекому півострові в опосередковано-
му двобої зійшлися США, їхні союзники проти СРСР та Китаю.
Це рік посилення більшовицького терору, наростання русифі-
кації західних областей УРСР, рання весна та пов’язані з нею
проблеми життя під землею, підтоплена криївка десь в райо-
ні с. Радохівці (це Мостицький
район Львівської області), ко-
роткотермінове перебування
в якійсь клуні: «зігрітись було
неможливо», мізерна хатинка
в с. Хорлупи611, викопування
«маленької криївки в хліві... ви-
копану яму накрили зверху
дошками, прикрили соломою.
У ній можна було тільки сидіти
і лежати».
Весна-літо того року — це
Котівський ліс. Цуманський
ліс. Мізоцький район. Креме
Війна в Кореї. 1950—1953 рр.
Суспільне надбання неччина. На одній з нарад
611
Луцький район Волинської області.
486
Розділ 66
із тамтешнім окружним провідником вирішили: «звести

контакти між поодинокими групами до мінімуму — не часті-
ше ніж один раз на місяць..., маганизувати612... аби вистачило
на всю зиму. Узимку з криївок не виходити. На випадок втра-
ти контакту діяти самостійно».
1952-й — це рік першої від 1948 р. та останньої в їхньо-
му житті зустрічі з Василем Куком. І цілком відверті, ясні як
Божий день констатації: «невтішний стан справ на ПЗУЗ»,
«великі жертви в рядах підпілля», «можливості дальшої
роботи надто обмежені», «умови підпільної роботи погір-
шилися, бо МГБ вже розбудувало свою агентурну мережу
серед населення», «усюди панує терор репресивних орга-
нів», «холодна війна може тривати роками, десятиліття-
ми», отже, «ми не знаходили чогось виразно позитивного
для справи української державності».
Ще один хронічний головний біль — «протистояння
між ЗЧ ОУН та ЗП УГВР». Ця тема потребує свого дослідни-
ка, але станом на момент написання цього тексту ситуація
мала такий вигляд.
Конфлікт між різними групами націоналістів, а майже
всі вони після завершення Другої світової опинилися голов-
ним чином в Мюнхені, почався, за Галасою, ще 1945 р.
Пояснюю на пальцях: у лютому 1944 р. у Відні Бандера та
нечисленна група його прихильників створили так званий
Закордонний Центр ОУН (ЗЦ ОУН як керівну «парасольку»
для Закордонних Частин (ЗЧ) тої самої ОУН. Головний прин-
цип: «діяльність ОУН і надалі визначалася засадами конспі-
рації. ОУН не здійснювала жодних громадських акцій від
612
Тобто заготовляти харчі.
487
власного імені. При потребі у зовнішньополітичній діяльно-

сті окремим її членам дозволяли ідентифікувати себе з ОУН
в Україні, але не з місцевою структурою». В лютому 1946 р.
«головою ЗЧ ОУН обрали С. Бандеру, а за його поданням сфор-
мували такий склад проводу: С. Ленкавський, Я. Стецько,
М. Климишин, М. Лебідь, В. Охримович, М. Прокоп. На посаду
Головного судді ЗЧ ОУН обрано Л. Ребета»613.
Паралельно в тому самому Мюнхені замешкали деякі чле-
ни УГВР, яким пощастило вирватися на Захід. Саме вони614
сформували Закордонне Представництво Визвольної Ради
(ЗП УГВР). Принципова розбіжність між двома структурами:
колегіальний або лідерський («провідницький» в терміноло-
гії націоналістів) принцип керівництва тим, що залишалося
від колишнього галицького українського націоналістичного
руху. Конфлікт між ними не змогли залагодити ані «Звернення
Воюючої України» 1949 р., яке підписали ще живі керівники
проводів, ані особисте звернення Кука з вимогою «припини-
ти в пресі, в публічних виступах і в приватних розмовах будь-
яке взаємне поборювання», провести спільну нараду й т. ін.
Ніяких позитивних практичних наслідків ці звернення
не мали: «конфлікт на еміграції не тільки не вгасав, а ще
більше розгорявся. Ми з «Лемішем» сприймали це з болем
і обуренням».
613
Сич О. Закордонний центр ОУН (лютий 1945 — лютий
1946 рр.). — http://dspace.nbuv.gov.ua/
614
Наскільки це відомо з відкритих джерел, до ЗП УГВР уві-
ходили: Іван Бутковський, Марія Гарабач, Марта Грицай,
Ольга Лебедь, Наталія Марунчак, Зиновій Марцюк, Ніна
Платків, Марослав Прокоп, Дарія Ребет, Павло та Олена Ту-
рули, Наталія Тюшка.
Розділ 67
Що було далі? 1953 р. — 1

«Зима пройшла відносно спокійно».
До схованки в Почаївському районі (тепер Креме
нецький район Тернопільської області) дійшла вістка про
смерть Сталіна: «Нам було ясно, що смерть диктатора не
принесе ніяких позитивних змін у червоній імперії. Наче
на підтвердження цього в нашому селі й околиці почались
облави і обшуки криївок. Землю ще вкривав сніг, виходити
в ліс було зарано». Це вдалося зробити хіба на початку або
в середині квітня. «Виникла критична ситуація, — згадував
«Орлан», — зв’язки обірвалися, у найближчому оточенні
Й. Сталін в труні.
489
залишилося декілька підпільників. Це спонукало до пере-

ходу у східні області. Там і смерть буде доцільнішою».
Увага! В 1953 р. Галаса та його побратими вирішували
одне-єдине питання: де і як загинути з найбільшою ко-
ристю для їх безнадійної справи!
Влітку, — пригадував він, — «стояла неймовірна спе-
ка». Василь з дружиною у супроводі декількох бойовиків
вирушили на схід. Днювали в житі, після декількох нічних
маршів «добрели до якогось ліска». Далі події розвивалися
так. Супутник Галаси на псевдо «Скоб» привів на зв’язковий
пункт трьох бойовиків. За одними даними, цим псевдоні-
мом послуговувався окружний провідник ОУН Кам’янець-
Подільщини Михайло Качанівський (цифроніми «СК-9»,
«Д-48»)615, за іншими — Чортківський надрайонний про-
відник Микола Качанівський (він же «Качур»)616. «Нас при-
гостили білим хлібом, салом та ще й коржиками. Ми засну-
ли непробудним сном. ...Прокинувся я від сильного удару
по голові та викручування рук назад».
10 липня стало останнім днем в підпільному житті
Василя Галаси та Марічки Савчин.
615
Бірчак В. Найбільший архів підпілля ОУН. — https://www.
istpravda.com.ua/
616
Волянюк С. Повстанець з Херсонщини, що ліквідував поль-
ського генерала. — https://www.istpravda.com.ua/
Розділ 68
Що було далі? 1953 р. — 2

«Тепер події розвивались за планом МГБ», — визнав
він згодом. Плани були такі. Того самого дня МГБ-іс-
ти перевезли подружжя, попередньо скувавши руки
кайданками, до Шепетівки, а вже звідти до тюрми
в Хмельницькому617. Звідти літаком у супроводі заступ-
ника міністра МГБ УРСР по кадрах Михайла Слоня допра-
вили до столиці: «Щоби пробудити бажання до життя,
Тюрма в м. Хмельницькому. Михайло Слонь

Сучасний вигляд. (1906—1955 рр.).
Джерело: https://www.youtube.com/ Суспільне надбання
617
Сьогодні це Державна установа Хмельницький слідчий
ізолятор, розташована за адресою: вул. Кам’янецька, 39.
Про історію будівлі див.: https://vsim.ua/ l
491
повезли нас набережною Дніпра, Хрещатиком і привезли

до в’язниці на Володимирівській вулиці. Тюремна брама
проковтнула нас, як і тисячі інших патріотів України»618.
Бранця завели до «розкішного кабінету» міністра вну-
трішніх справ УРСР Тимофія Строкача (до слова, ро-
сіянина за етнічним походженням). Коротка розмова.
Одиночка. Перша думка: «Як би задушитись непомітно?..
Не давали кати померти».
На допити виводили три охоронці: спереду, позаду, збо-
ку. Допитували по двоє-троє слідчих, фізичного насильства
не було. Пригадуючи ті допити, Галаса зауважив: «На той
час уже не було для КГБ таємницею. Якщо я щось не до-
говорював, вони уточнювали, як було насправді». Допити
тривали впродовж всього року: «виховні» розмови, політ
інформації, спроби вербовки, залучення до оперативних
ігор...
В січні наступного, 1954 р., Галасу доправили до Москви.
На один день. Невдала спроба схилити до співпраці. В лютому
привезли до Запоріжжя з метою ознайомити із досягненнями
Радянської влади: «Загальне враження від цих кількох днів
було жахливе. Чому, маючи таку могутню індустрію, багаті
землі, наш народ такий злиденний?! ...Побачене ще більше
роз’ятрило біль і підтвердило правоту наших ідей, показало
необхідність нашої боротьби».
Після повернення до Києва інтенсивні допити про-
довжилися. Головне зацікавлення — ЗЧ ОУН та ЗП УГВР:
«Поінформованість кагебістів вражала: вони знали псевдо
618
Про історію будинку див., зокрема: https://tyzhden.ua/
492
Розділ 68
і прізвища наших керівників за кордоном, хто де живе, яку по-

саду обіймає»619.
Квітень: «Цього разу все крутилося навколо зв’язку
«Леміша», тобто Василя Кука. Мета — захопити його живим.
Другий напрямок: домогтися згоди бранця до відправки
зв’язкового за кордон. Зупинилися на кандидатурі дружини,
Марії Савчин, але, чесно кажучи, я так і не зрозумів суті тої ге-
бістської комбінанації. Кінець кінцем Савчин «провалилася»
(вислів офіцера, який повідомив про це Галасу). Тому реко-
мендую бажаючим перечитати її «Тисячу доріг».
Поза тим його
перемістили спочат-
ку на конспіратив-
ну квартиру десь на
вул. Горького (тепер
В. Антоновича), а по-
тім повернули до вже
знайомої «одиночки»
Вул. Горького (сучасна В. Антоновича).
на Володимирській. Фото: В. Фалін.
Там він відсидів до се- Джерело: http://starkiev.com/
619
Ця констатація вкотре ставить перед дослідниками (і не
тільки перед ними) драматичне питання: який політич-
ний або будь-який інший сенс для політичного керівни-
цтва СРСР був у вбивстві Л. Ребета та С. Бандери? Відпо-
віді не дає і багатотомна оперативна справа терориста
Б. Сташинського, оприлюднена на сайті Служби зовніш-
ньої розвідки України. Адже саме це вбивство перетвори-
ло С. Бандеру на «мученика», створило з нього «сакральну
жертву», «ікону» тодішнього та сучасного націоналістич-
ного руху.
493
редини 1958 р., тобто 2 роки поспіль. Сам на сам з камерни-

ми стінами. В середині 1958 р. за присудом військового суду
замість очікуваної кари на смерть або 25 років в концтаборі
отримав 10 років «виправних робіт».
З житомирського «табору» (якого саме, він не вказав. —
Д. Я.) перемістили до табору в Біличах, якщо точніше, до
установи, сучасна назва якої донедавна була «Ірпінський
виправний центр (№ 132)»620, а звідти знову до знайомої
камери № 53 в будинку КДБ на Володимирській, звідти —
прямо до службового кабінету тодішнього голови КДБ УРСР
генерал-майора Віталія Нікітченка: «Бачив я його вперше
і востаннє. Він відрізнявся від своїх попередників культу-
рою поведінки, — пригадував бранець. — Розмовляв чис
тою українською мовою. Нікітченко повідомив, що мене
помилувано. Я повинен це оцінити і не займатись ворожою
діяльністю».
Тут треба зробити невеликий від-
ступ від основної теми. Річ у тім, що
остання перед 1960 р. амністія оголо-
шувалась в СРСР в листопаді 1957 р. на
честь т. зв. Великої Жовтневої соціаліс-
тичної революції («Указ Президиума
ВС СССР от 04.11.1977 № 6500-IX), а на-
ступна аж у 1979 р. (Указ Президиума
Віталій Нікітченко ВС СССР от 19.10.1979 «Об амнистии
(1908—1992 рр.).
Суспільне надбання в связи с Международным годом ре-
620
Розташована була за адресою: м. Ірпінь, смт Коцюбин-
ське, вул. Залізнична, будинок 1; про неї див.: https://kyiv.
comments.ua/
494
Розділ 68
бенка»)621. Висновок: Василя Галасу звільнили на підста-

ві якогось іншого, можливо навіть персонального, Указу
Президії ВР СРСР.
В тому ж 1960 р. із сибірського заслання до львівського
села Задвір’я повернулася родина Марічки Савчин. В 1962 р.
Василь Галаса створив нову сім’ю. «Усі наступні роки після
звільнення прожив під постійним наглядом та тиском». На
хліб насущний заробляв учнем слюсаря-складальника на
заводі медичного устаткування622. Наступні роки — життя
під щільним, щоденним, щогодинним контролем КДБ. «Аби
хоч трохи зняти постійне нервове напруження, вирішив
зайнятися навчанням»: екстерном склав іспити за курс се-
редньої школи, вечірнє відділення факультету плануван-
ня промисловості в Інституті народного господарства623.
Отримавши диплом 1967 р., наступні 26 років працював
економістом-плановиком на заводі напівпровідникових
приладів624. Вийшов на пенсію 1993 р.
621
https://ru.wikipedia.org/wiki/
622
Київське виробниче об’єднання «Медапаратура». За іро
нією долі розташоване на пр-ті С. Бандери, 21. Історія під-
приємства тут: https://medaparatura.kiev.ua/
623
Сучасний Київський національний економічний універси-
тет ім. В. Гетьмана.
624
З 1970 р. — науково-виробниче об’єднання «Кристал». —
http://www.icfcst.kiev.ua/; історія підприємства: http://
ru.uacomputing.com/
Розділ 69
P. S.
В 1960 р. в Києві було засновано Товариство зв’язків
з українцями за межами України. Для мене самоочевид-
но, що народження такої інституції було а) неможливо без
відповідного рішення Політбюро ЦК КП України, санкціо
нованого з Кремля, та б) від дня народження і до 1991 р.
Товариство це діяло під парасолькою КДБ УРСР, просувало
наративи, потрібні комуністам та чекістам.
В серпні 1963 р. на другій шпальті громадсько-політич-
ного видання «Вісті з України» було оприлюднено величез-
ну статтю Василя Михайловича Галаси «Діяльність ОУН —
злочин проти українського народу». В ньому колишній
тереновий провідник ОУН, можливо, навіть під диктовку
письменників в цивільному писав: «І от тепер, після відбут-
тя покарання за ворожу українському народові діяльність,
після довгих роздумів над своїм минулим і глибокого озна-
йомлення з радянською дійсністю, з життям українського
народу, я, колишній кадровий український націоналіст, при-
йшов до остаточного і безсумнівного висновку. Діяльність
ОУН — то злочин проти українського народу, а моя особи-
ста участь в ній — трагічна помилка. Сумління моє обтяжене
всім учиненим українськими націоналістами».
496
Розділ 69
Один з головних, як би
сказали сьогодні, меседжів
такий: «Тільки сліпий може не
бачити, що Радянська влада
принесла населенню західних
областей України нове щасли-
ве життя».
Додам від себе: саме ця
Радянська влада принесла на-
селенню всієї УРСР, а не тіль-
ки західних її областей, ще
одне «нове щасливе життя».
Сталося це 24 серпня 1991 р. О. Бойко. 30 років
Незалежності України.
Але то — інша історія. Обкладинка
І викладена вона в двотомно-
му дослідженні «30 років Незалежності України. Невідома
історія Незалежності».
Розділ 70
50 %
За підрахунками сучасних українських учених, станом
на січень 1941 р. на території тодішньої УРСР проживало
майже 42 мільйони осіб, із них 14 мільйонів у містах.
1945 р. на території сучасної України проживало тільки
27,4 мільйони, з них 7,6 мільйона у містах625.
Різниця — 14,5 млн осіб.
Якщо екстраполювати дані сучасного українського до-
слідника Владислава Гриневича626 на все тогочасне насе-
лення сучасної України та всю Червону армію, то це означає,
що безповоротні втрати 1941—1945 рр. склали знову-таки
більше 14 млн людей, в т. ч. серед цивільного населення:
5,5 млн, серед військових: 8,8 млн. Усього: 4 300 000 осіб.
Це без 4 млн загиблих під час Голодомору 1932—
1933 рр.
Це без 1 млн загиблих під час Громадянської війни
1918—1920 рр.
Це без не встановленої донині кількості загиблих під
час сталінських репресій.
625
Докл. див.: Політична історія України ХХ століття: У 6 т. —
Т. 4. Україна в Другій світовій війні, 1939—1945 / Керівник
тому В. І. Кучер. — К.: Ґенеза, 2003. — 525 с.
626
Про них йшлося вище.
498
Розділ 70
Це без урахування 1 млн померлих від голоду лише

1947 р.
Це без урахування 800 000 депортованих627 поляків, со-
тень тисяч депортованих українців, кримських татар та ін-
ших жертв тоталітарного режиму.
Загалом, кількість прямих жертв комуністичного
урядування на сучасних українських землях перевищує
20 млн.
ПРОПИСОМ: ДВАДЦЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ОСІБ.
Боюся помилитися в більшу сторону, але втрати насе-
лення УРСР в її кордонах 1941 р. перевищують 50 % дово-
єнної кількості. Боюся помилитися, але це — найбільша
рукотворна гуманітарна, демографічна катастрофа в істо-
рії Європейського континету за всі часи його писемної іс-
торії. Не забуваймо, що за переписом 1897 р. все населен-
ня Російської імперії (без Царства Польського та Великого
князівства Фінляндського) — це 115 млн, в т. ч. українське
населення «підросійської України» — приблизно 24 млн.
Додамо до них 5 млн українців «підавстрійських». Усього —
близько 30 млн.
Кожний бажаючий може перевірити мене і себе, по-
рівнявши 50 % загиблих із відсотком загиблих в Європі
в XIV ст. Але то була чумна пандемія, яка увійшла в історію
Старого Світу під назвою «Чорна смерть». Вважається, що
від її наслідків населення континенту оговталося хіба що
наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
Із перспективи дня сьогоднішнього цілком очевидно:
внаслідок непереборних історичних обставин, які в свою
627
Або таких, які виїхали «добровільно».
499
чергу стали наслідком європейських мирних договорів

1918—1920 рр., населення УРСР в цілому, населення га-
лицьких і волинських сіл, міст і містечок опинилося в ситу-
ації вибору без вибору.
Цей вибір не перебував у площині життя або смерті. Він
перебував виключно в площині: де, як і з якими муками за-
гинути під владою двох терористичних окупаційних режи-
мів: нацистського і комуністичного. Або в сталінських тюр-
мах і концтаборах. Або під німецькими чи радянськими бом-
бами. Або внаслідок зачисток теренів спецпідрозділами. Або
в лісі — в лавах УПА. Або в дивізії «Галичина». Загинути від
кулі. Загинути від голоду. Загинути від пошестей. Загинути
від холоду. Загинути випадково. Але однаково загинути.
Проблема вибору для конкретного галицького україн-
ця 1943—1944 рр. — це проблема принципової відсутно-
сті якого-небудь вільного та відповідального вибору, не
пов’язаного з перспективою швидкої та неминучої смерті.
Власної та членів своєї родини. Вояки УПА в абсолютній
більшості своїй, скажемо це відверто, — звичайні сільські
хлопці, як правило без освіти, без ніякого або з мінімаль-
ним військовим вишколом, були цивільними, які взяли
зброю до рук, бо не мали вибору.
Цивільне населення без огляду на національність і ві-
росповідання в умовах звірячої сталінської та незрівнянно
«гуманнішої» за неї окупації нацистської в кінцевому ра-
хунку вирішувало не стільки питання побудови Соборної
Самостійної Держави, скільки інше — вижити.
Ціна життя їхніх дітей, батьків, родин, дружин, чоло-
віків для них не мала значення. Тому в умовах відсутності
500
Розділ 70
будь-якого вибору багато з цих людей — так само як і в ін-

ших європейських країнах — погодилися співпрацювати
з окупаційними режимами. При цьому деякі примудрялися
попрацювати спочатку з радянським, потім із німецьким,
а потім знову з радянським режимом, в т. ч. із іхніми спец-
службами, підтримуючи при цьому за різних обставин і у
різних формах націоналістичне підпілля.
«Примусово-добровільна» мобілізація до дивізії «Гали
чина» відкривала перспективу вірогідної смерті на радян-
сько-німецькому фронті в перспективі 6—12 місяців. Перехід
«до лісу» означав неминучу смерть у перспективі від кількох
тижнів до кількох років у війні проти російської і двох поль-
ських партизанок, а також проти німців та совітів.
Сховатися в хаті теж не випадало — невідворотна ра-
дянська окупація сучасної Західної України означала від-
новлення масових репресій проти цивільного населення,
розстріли та депортації до смертельних сталінських конц
таборів із перспективою вмерти мученицькою смертю
впродовж наступних місяців або років.
Примарний шанс врятуватися залишала «добровільна»
згода до роботи в Райху. Але й вона несла в собі реальну за-
грозу смерті або під час тотальних бомбардувань території
Німеччини англо-американською авіацією, та/або від голо-
ду, інфекційних хвороб та інших обставин військового часу.
Саме про ці обставини ніколи (мені особисто, принаймні,
не доводилося чути за останні 50 років) не згадують учас-
ники вищезазначених «палких» дискусій...
Їм просто судити всіх і кожного. Перед ними не стоїть
питання «або-або». Або загинути. Або стати рабом.
501
«Раб — не людина. Людина має людську й національну

гідність, людина має честь і сумління, людина дорожить
усім рідним. Людина бореться за своє рідне. Чи є всі ці чес-
ноти в українських прислужників Сталіна?.. Не можна ска-
зати про цих підлих передових яничарів, що вони несвідомі
своїх злочинів супроти рідного українського народу»628, —
писав один із тих, хто надав перевагу смерті перед раб-
ством у комуністів.
Історія нашого (і не тільки нашого) народу у ХХ столітті
довела: комунізм є абсолютним злом. Злом, хоч і віднос-
ним, є й націоналізм — той, який чи то зі слиною на роті,
чи то з «патріотичним» блиском ув очах. Чи то із сокирою
в руці.
Історія нашого народу у ХХ столітті — це історія заги-
белі мільйонів безневинних. Молодих. Старих. Немовлят.
Обох статей. Усіх віросповідань. Нехрещених. Обрізаних.
Міських і сільських.
Ось про це я не можу забути і не забував, пишучи цей
текст. Як не можу забути про те, що три окупації — дві ра-
дянські та одна німецька — перетворили мою Батьківщину
на демографічну пустелю. Ті, які вижили, до кінця своїх
днів почувалися на рідній землі людьми якщо не другого,
то п’ятого сорту — «западенцями» «уніатами», «членами
628
Боєслав М. З гордим чолом у вир боротьби // Літопис Укра-
їнської Повстанської Армії. Том 4. Чорний ліс. Видання ко-
манди Станіславівського тактичного відтинка УПА (Чор-
ний ліс), 1947—1950. Передрук підпільного журналу УПА.
Книга друга, 1948—1950. — Вид-во «Літопис УПА». —
Торонто, 1979. — 271 с. — С. 90.
502
Розділ 70
сімей зрадників Батьківщини», «бандерівцями», «такими,

що проживали на окупованій території», «буржуазними»
і просто «націоналістами», «посібниками окупантів», «во-
рогами народу» і так далі, і тому подібне.
Не можу забути й про те, що командири УПА гинули ра-
зом зі своїми солдатами: і у відкритих боях, і в невідомих
до сьогодні бункерах, і в сталінських кацетах. Натомість
деякі діячі десятиліттями політикували в німецьких, аме-
риканських, англійських, австралійських кав’ярнях і кнай-
пах. Або писали доноси на ближніх і далеких за можливість
існувати на безмежних просторах концтабору із «пишною»
назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Кожен мав право обрати свою долю і скористався цим
правом.
Не мені і не вам їх судити.
Епітафія
У фондах Українського Національного музею зберігається
кишенькового формату книжечка. На другій сторінці — ав-
тограф. Перша його частина така: «Співаник УПА, передала
мама — П. С. Форович-Комарик».
Це безхитрісна віршована історія життя шляхового обхід-
ника залізниці Кузьми та його прибраної доні Оленки, яку він
знайшов у грудному віці просто неба. Завершується та історія
загибеллю бійця УПА Кузьми та молитвою Оленки над його
могилою.
Є в тій книжці такі слова: «Ще ми вийдемо із лісу // В наші
села і міста, // Ще засяє Україна, // Як зірниця золота».
Друга частина автографа така: «Належала братові Левкові
Комарику («Сокіл»), загинув в Чорному лісі. 9-ро хлопців самі
себе підірвали. Поховані у спільній могилі...»
Тепер ви знаєте все, або майже все про цю сторінку історії

нашого народу.
504
ЗМІСТ
Вступ. Про кого і про що цей текст ................................................. 3
ЧАСТИНА І
Розділ 1. Що таке українські етнічні землі, скільки їх було
і де вони знаходилися ................................................................ 15
Українська (несамостійна) Соціалістична
Радянська Республіка у складі СРСР ............................... 16
Друга Річ Посполита ............................................................ 17
Королівство Угорщина ........................................................ 24
Королівство Румунія ........................................................... 25
Висновки.................................................................................. 29
Розділ 2. Збройні сили сторін ........................................................... 31
СРСР ......................................................................................... 31
Німеччина................................................................................ 32
Польща ..................................................................................... 33
Румунія .................................................................................... 38
Угорщина ................................................................................. 38
Оціночне судження............................................................... 39
Розділ 3. Українські Повстанські Армії .......................................... 40
Джерела вивчення ................................................................ 40
Відкриті питання .................................................................. 45
Дати народження................................................................... 47
Контексти народження ....................................................... 50
Попередні висновки ............................................................. 52
Розділ 4. Що таке армія? ..................................................................... 54
Визначення терміну .............................................................. 54
Міжнародне право та радянський «закон» .................... 55
Висновок ................................................................................. 60
Розділ 5. Хто, де, як і коли створював Українські
Повстанські Армії?...................................................................... 62
Версія 1 .................................................................................... 64
Версії 2, 3.................................................................................. 75
Версія 4..................................................................................... 80
Версія 5..................................................................................... 91
Версія 6..................................................................................... 99
Версія 7................................................................................... 103
Версія 8................................................................................... 113
Версія 9................................................................................... 115
Версія 10................................................................................. 117
Розділ 6. УПА: люди ........................................................................... 119
Як їх називали?..................................................................... 119
Правовий статус вояків УПА .......................................... 122
Комбатанти: визначення.................................................... 124
Комбатанти: реальність .................................................... 126
Розділ 7. Скільки було комбатантів в УПА?................................ 128
Свідчення причетних ......................................................... 128
Свідчення непричетних..................................................... 131
Дані дослідників .................................................................. 135
Розділ 8. УПА: соціальний портрет ............................................... 137
Розділ 9. Війни УПА........................................................................... 139
Питання ................................................................................. 141
Розділ 10. Де, хто, як харчувалися і в яких умовах
воювали?....................................................................................... 143
Розділ 11. Волинський Голокост...................................................... 154
Розділ 12. Що таке ОУН(с-д)?.......................................................... 160
Дійові особи.......................................................................... 160
Політичні розрахунки ....................................................... 168
Розділ 13. Народження «канонічної» УПА .................................. 174
Вона «народилася» в якийсь день до 18 грудня
1943 р. Це крайня «нижня» дата ..................................... 174
Розділ 14. Головний штаб УПА: що це було, коли він
виник і як функціонував?........................................................ 176
Розділ 15. Головний командир та Головний військовий
штаб УПА: теорія та практика .............................................. 184
Розділ 16. Дивізія «Галичина».......................................................... 191
Розділ 17. 1944 р.: друга окупація .................................................. 205
СРСР........................................................................................ 207
Націоналісти......................................................................... 219
506
Зміст
УПА ........................................................................................ 223

Німці, ОУН, УПА ................................................................ 224
Розділ 18. Українська Головна Визвольна Рада: що, де,
коли, хто? Версії ......................................................................... 229
Версія 1 .................................................................................. 231
Версія 2 .................................................................................. 232
Версія 3 .................................................................................. 235
Версія 4 .................................................................................. 236
Версія 5 .................................................................................. 237
Версія 6 .................................................................................. 238
Версія 7 .................................................................................. 243
Розділ 19. Українська Головна Визвольна Рада .......................... 246
Засновники ........................................................................... 246
«Залишенці» ......................................................................... 259
«Президент України».......................................................... 261
Документи ............................................................................. 268
Народно-визвольна революційна організація ............ 278
Розділ 20. 1945 р. ................................................................................. 285
УПА й ОУН проти КП(б)У та НКВС/МДБ ................. 285
КП(б)У та НКВС проти УПА, ОУН
і цивільного населення....................................................... 294
Внутрішні війська НКВС/МДБ проти підпілля ......... 297
Розділ 21. 1947—1959 рр.: винищення залишків ....................... 302
1947 р. ..................................................................................... 310
1948 р. ..................................................................................... 313
1949—1954 рр. ...................................................................... 316
5 березня 1950 р. .................................................................. 323
1955—1959 рр........................................................................ 327
Розділ 22. «Порушення» «соціалістичної» «законності».......... 331
1944 р. ..................................................................................... 333
1945 р. ..................................................................................... 334
1946 р. ..................................................................................... 336
1947 р. ..................................................................................... 340
1948—1949 рр. ...................................................................... 342
1950—1951 рр. ...................................................................... 345
1952 р. ..................................................................................... 345
1953 р. ..................................................................................... 345
1954 р. ..................................................................................... 347
507
1955 р. ..................................................................................... 348

1956 р. ..................................................................................... 348
1957 р. ..................................................................................... 348
1958 р. ..................................................................................... 349
1959 р. ..................................................................................... 349
Розділ 23. Степан Бандера, ОУН(c-д) та УПА ............................ 351
ЧАСТИНА ІІ
Розділ 24. Василь Кук: що ми знаємо і не знаємо
про «наступника» Романа Шухевича?.................................. 357
Що можна почитати на цю тему?.................................... 357
Розділ 25. Ким, коли і як довго командував В. Кук
і проти кого воював?................................................................. 360
Розділ 26. Проти кого могла воювати ця «армія»? .................... 361
Розділ 27. «Другі визвольні змагання» та В. Кук ........................ 366
Розділ 28. Початки політичної діяльності.................................... 368
Розділ 29. Справа Іларія Кука.......................................................... 370
Розділ 30. В. Кук і Золочівська крайова екзекутива ОУН............373
Розділ 31. В. Кук та ОУНи................................................................. 376
Розділ 32. ОУН: керівники та лідери ............................................. 377
Розділ 33. Краків ................................................................................. 382
Розділ 34. Закарпаття та Словаччина ............................................ 385
Розділ 35. Мюнхенська угода, Підкарпатська Русь/
Карпатська Україна/Закарпаття............................................. 388
Розділ 36. І знову Краків .................................................................. 393
Розділ 37. 22 червня 1941 р. і наступні дні .................................. 395
Розділ 38. В. Кук та Київські похідні групи.................................. 399
Розділ 39. Що таке Українська Національна Рада?..................... 401
Розділ 40. Похідна група В. Кука..................................................... 403
Розділ 41. Українські організації та окупаційна
адміністрація Генеральної губернії....................................... 406
508
Зміст
Розділ 42. В. Кук у Львові.................................................................. 410

Розділ 43. В. Кук і Дніпропетровськ .............................................. 412
Розділ 44. Скільки націоналістів могло бути і було
на т. зв. ПівдСУЗ? ....................................................................... 417
Розділ 45. 1944 р. ................................................................................. 419
Розділ 46. З ким і де мала воювати УПА-Південь? ................... 421
Розділ 47. На Галичині ...................................................................... 424
Розділ 48. Кук — «керівник національного підпілля
в Україні»...................................................................................... 427
Розділ 49. Полон.................................................................................. 431
Розділ 50. Останнє звернення ......................................................... 432
Розділ 51. «Тисяча доріг» Василя Галаси та не тільки
його ............................................................................................446
ЧАСТИНА ІІІ
Розділ 52. Хто такий В. Галаса?........................................................ 447
Розділ 53. Що і про які ОУН писав В. Галаса? ............................ 451
Розділ 54. Громадяни Польщі українського походження:
вибір без вибору ........................................................................ 455
Розділ 55. Що було далі? 1939—1941 рр. ...................................... 459
Розділ 57. Націоналісти-підпільники й навколишній світ:
як діяти в ньому?........................................................................ 465
Розділ 58. Що було далі? 1944 р. ..................................................... 470
509

Розділ 66. Що було далі? 1952 р....................................................... 486
Розділ 67. Що було далі? 1953 р. — 1.............................................. 489
Розділ 68. Що було далі? 1953 р. — 2 ............................................. 491
Розділ 69. P. S. ....................................................................................... 496
Розділ 70. 50 % ..................................................................................... 498
Епітафія ...........................................................................................504
Науково-популярне видання
Серія «Великий науковий проект»
Яневський Данило Борисович
Роман Шухевич, Василь Кук, Василь Галаса,

Тарас Бульба-Боровець, Клим Савур,
Степан Стебельський, Кирило Осьмак.
Портрет на тлі епохи
Головний редактор О. В. Красовицький

Відповідальна за випуск Г. С. Таран
Художній редактор О. А. Гугалова-Мєшкова
Комп'ютерна верстка: В. А. Мурликін
Підписано до друку 20.06.2022. Формат 70×100 1/16.
Умов. друк. арк. 41,28. Облік.-вид. арк. 20,98.
Тираж 2000 прим. Замовлення № .
ТОВ «Видавництво Фоліо»
вул. Римарська, 21А, м. Харків, 61057
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 5244 від 09.11.2016
Сайт та інтернет-магазин видавництва:

www.folio.com.ua
Електронна адреса:
market@folio.com.ua
Віддруковано у ПРАТ
«Харківська книжкова фабрика “Глобус”»
вул. Різдвяна, 11. м. Харків, 61052
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 3985 від 22.02.2011.
www.globus-book.com

Roman Shukhievich Vasil Kuk - Danilo Ianievskii 1

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Roman Shukhievich Vasil Kuk - Danilo Ianievskii 1

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

УДК 94(477)

Про кого і про що цей текст

«За даними радянських каральних органів, — чита-

народу. Очікування смерті записано на клітинному рівні:

Примірник, який ви три-

Україна. Адміністративна карта. Джерело: https://www.imbf.org

Українська Самостійна Соборна Держава (УССД). Саме за

Закерзоння. Джерело: https://www.pinterest.com

Європа. 1923 р. Суспільне надбання

Українська Самостійна Соборна Держава.

під УПА загони МГБ, які підпорядковувалися комуніс-

«Легендована» спецгрупа МГБ.

П’яте. Абревіатури ОУН і УПА, які для частини сучас-

Що таке українські етнічні землі,

Але повернімося до дефініції «Українські етнографічні

Українська (несамостійна) Соціалістична

Волинське воєводство. Суспільне надбання

Друга Річ Посполита

Населення Польщі за мовною Населення Польщі за мовною

Львівське воєводство. Суспільне надбання

Тернопільське воєводство. Суспільне надбання

ського населення в передвоєнній РП — 5 148 710 осіб.

Холмський повіт. Суспільне надбання

Закарпаття (Карпатська Україна, Підкарпатська Русь).

їнців + Радин­ській повіт: майже 100 000 населення, 85 %

УНДО. Суспільне надбання

Другий варіант запропонувала

ми автоматами випадкової державної побудови, яку, за-

Королівство Румунія. Адміністративний поділ.

Королівство Румунія. Етнічний склад. Суспільне надбання

особисто можете дізнатися про все що завгодно, але тілько

Етнічний склад населення Королівства Румунії.

Етнічний склад населення жудеця Сторожинець.

Етнічний склад населення жудеця Хотин.

українців 20 років поспіль вже як існувала в «тоталітарній»,

Збройні сили сторін

Ось інші цифри: приблизно 5 000 000 червоних вояків

Кокарда головного убору

дент Владислав Рачкевич17. На цей

кий (Leopold Okulicki, 1898—1946 рр.,

шарів»: Львівський, Білостоцький,

штаби, заховати в надійних місцях зброю і боєприпаси, ре-

Округ АК «Тернопіль». Округ АК «Станіславів».

мованої проти НКВС і радянських військ широкомасштабної

Попри це, на території т. зв. «українських етнічних

об’єднаних у 82 загонах 9 операційних округ. Оперували

Українські Повстанські Армії

В 1973—2003 рр. вида-

Райхсфюрера СС), десятки (якщо не сотні) документів ра-

сотні «Ореста»35 й особистий денник

«Лісовик». Для тих, хто знає англійську, том 17 «Англомовні

Армії. В суспільстві мала б існувати хоч якась подоба кон-

— де і коли вона/вони припинила/припинили існу­

ся на результати багаторічних досліджень провідних ві-

Степан Бандера Роман Шухевич

якийсь загін УПА — ковпаківців тон-

УПА «Поліська Січ» відомий із часів

Перший оперативний звіт ще од-

Республіки (1917—1918 рр.), Української Держави

1910 рр., всі ці вселенського масштабу катастрофи — єди-

ною між обома війнами, жорстко детерміновані системою

Великий тлумачний словник

Відкриваємо том 1, сторінка 61. Читаємо: «Армія:

Міжнародне право та радянський «закон»

їнців + Радинській повіт: майже 100 000 населення, 85 %

— де і коли вона/вони припинила/припинили існу

альші сотні: Дороша73, Крука74 і Гонти75. В лютому 1943 р.

Die Ukrainischen Partizanen; UPA-Banden; Die «Banderowzy»;