С1

ХХ століття вже охрестили століттям переселень. Здебільшого ці

переселення були примусовими, і тому їх також називають депортаціями. Вже
нікого не здивуєш визначенням «депортований народ». В Україні живуть
депортовані німці й кримські татари. Втім, варто представнику титульної нації
бодай натякнути про те, що його предки були депортованими, це викликає
подив і навіть підозри. Все це — наслідки впертого мовчання про депортації
майже півмільйонна українців зі східних воєводств Польщі. Як, чому і куди цих
людей «переміщували», знають лише історики і... самі депортовані.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю перегляду проблеми
депортацій в сучасності. В радянській історіографії депортація українців
Польщі була забороненою темою, а джерельні матеріали зберігались у закритих
архівах. У новітніх підручниках з історії України згаданій проблемі
присвячується невиправдано мало уваги. Поверхово та дещо тенденційно
досліджено це питання і в працях польських істориків.
С2
Актуальність даного наукового дослідження полягає у необхідності
вивчення проблем розселення та адаптації 482 тисяч українців,///////////
складанні цілісної картини післявоєнного життя й відбудови, у якій депортовані
взяли найактивнішу участь.
С3
Метою дослідження є об’єктивне висвітлення основних особливостей
процесу депортації, розселення та соціально-економічної адаптації українців
Польщі в УРСР впродовж 1944 – 1947 рр. шляхом проведення комплексного й
об’єктивного аналізу.
С4
Досягнення мети дослідження передбачає розв’язання наступних завдань:
розкрити геополітичні причини депортації українського населення з Польщі;
простежити етапи депортації українців з Польщі, розкрити і деталізувати
особливості, а також суб’єктивні та об’єктивні чинники, що мали вплив на
процес депортації на кожному його етапі;

1
 висвітлити процес розселення депортованих на території УРСР й пояснити
причини їх міграції з місць початкового поселення;
проаналізувати особливості початкового етапу соціально-економічної
адаптації українців Польщі в УРСР;
виявити міру достатності забезпечення урядом матеріальних та духовних
потреб депортованих.

С5
Об’єктом дослідження є процес депортації та соціально-економічної
адаптації лемків Рогатинщини в УРСР у 1944 – 1947 рр.
Предметом дослідження є закономірності та характер депортації,
розселення й адаптації українського населення Польщі на території УРСР у
1944 – 1947 рр. у всіх взаємозв’язках.
С6
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1944 – 1946 рр. й
зумовлені необхідністю висвітлення як самого процесу депортації
(1944 – 1946 рр.), так і розселення українців Польщі й початкового періоду їх
адаптації (1944 – 1947рр.).
С7
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане
дослідження депортації українського населення з Польщі у 1944 – 1947рр.
проводилось на основі аналізу спогадів очевидців подій та пошукової і
просвітницької діяльності суспільно – культурного товариства «Надсяння» в
Рогатинському районі.
С8
Депортацію українців спричинила зміна державних кордонів. Ще у 1919
році, під час війни Польщі із Західноукраїнською Народною Республікою,
британський міністр закордонних справ лорд Керзон запропонував
компромісний варіант для встановлення українсько-польського кордону. Однак
поняття «Закерзоння» з’явилося рівно через 20 років, після того, як Сталін з
Гітлером поділили Польщу приблизно по «лінії Керзона». Уже в 1940 році
2
розпочалась підготовка до переселення близько 100 тисяч українців, але цим
планам завадила німецько-радянська війна. По закінченню Другої світової
війни був встановлений новий польсько-радянський кордон, який теж проходив
по «лінії Керзона». Було укладено польсько-радянський договір про «обмін
населенням». Згідно з ним, українці та поляки на «добровільних засадах» мали
переїжджати на свої «історичні Батьківщини».
Ще до 1944 року в окремих регіонах сучасної Польщі українці становили
більшість населення. Ці терени були найзахіднішими українськими землями.
Саме тут був коронований руський князь Данило Галицький. Саме звідси
походить автор мелодії державного гімну Микола Вербицький. Саме тут
народився перший Президент України Михайло Грушевський. Сьогодні ж
українські хати покинуті, більшість могил їхніх предків занедбані, церкви
закриті чи перетворені на римо-католицькі костели. Тепер самобутні традиції
Холмщини, Надсяння та Лемківщини існують лише у вигнанні: на фестивалях,
в музеях, у фотоальбомах.
Подібні угоди укладалися і в інших європейських країнах. Зокрема, тоді
мільйони німців були виселені з Польщі та Чехословаччини, так само, як і
поляки змушені були виїхати з України, Білорусії та Литви. Але якщо для
поляків та німців це справді було поверненням на їхні історичні батьківщини,
то українців силою виселяли з корінних земель.
С9

Характерна ознака депортацій українців з Польщі – нелюдські умови

транспортування. Про це свідчать спогади очевидців члени родини Заєць,
переселенців з Жешувського повіту та родини Войтович з Перемишльського
повіту. Переважно його здійснювали в товарних поїздах. Іноді людей поміщали
в один вагон з худобою. Нерідко доводилося простоювати тижнями просто неба
в очікуванні поїзда. Свідченням цього є те, що депортованим із Перемишля до
Рогатина доводилось їхати відстань у 163 км 2 тижні, а з Ванівки до Рогатина з
відстанню 256 км аж 2,5 місяця.

3
С10
В матеріалах Львівського державного архіву зберігаються документи, які
свідчать про переселення та оцінку майна. В цьому документі зазначаються
члени родини, місце переселення, та опис майна, який їм мали відшкодувати.
С12
Багато цікавих фактів про переселення я дізнався спілкуючись із сім’єю
Войтовичів, які були переселенцями з села Коровники. Войтович Богдан
Петрович зараз очолює товариство «Надсяння» в Рогатинському районі.
С13
В сімейному архіві знаходяться документи, а саме:
Евакуаційний лист, в якому було зазначено всіх членів сімї, територія на якій
проживали і місце депортації.
Опис майна, в якому вписано все майно, яке мала родина до депортації.
Це були найважливіші документи депортованих з ,бо пред’явивши їх місцевій
владі, їм мали відшкодувати все залишене.
С14
Свідченням того, що Надсяння, Лемківщина, Холмщина були етнічними
землями українців свідчать фотодокументи та розповіді очевидців про
українську традиційну обрядовість.
С15
З часом здобуття Україною незалежності, настала можливість відкрити
правду про депортацій ні процеси та можливість об’єднатися переселенцям в
товариства для відстоювання своїх прав. Таке товариство було створене на
Рогатинщині.
С16
Воно об’єднало членів 170 родин, які оселились і проживають в
Рогатинському районі.
С17
Для вшанування пам’яті депортованих в Рогатині з ініціативи товариства
«Надсяння» було відкрито пам’ятник

4
С19
З нагоди 65 річчя депортації українців з Польщі було проведено науково-
практичну конференцію, на якій я мав можливість виступати з своїм
повідомленням. Конференція прийняла звертання до президента, в якому
враховувались пропозиції членів товариства «Надсяння», а саме:

1.Дати політико – правову оцінку угоди від 9 вересня 1944р. між урядом УРСР
та Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію
українського населення з території Польщі і польських громадян з території
УРСР.
2. Спільно з Урядом Польщі розробити державні програми етнічного
відродження Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя. Повернення
церков і їх майна колишнім власникам, розвитку культури і освіти, задоволення
національних, релігійних і культурних потреб.
3. Визнати виселених в Україну з Лемківщини, Надсяння, Холмщини,
Підляшшя та їх дітей депортованими, якими вони є насправді, з усіма
наслідками, які з цього випливають.
4. Розглянути спільно з польською стороною питання про надання
колишнім депортованим з Польщі українцям, їх дітям і нащадкам можливості
спрощеного переходу кордону з метою відвідання батьківських осель, могил
предків, рідних, близьких і знайомих.
5. Створити комісії на державному рівні для практичного розв’язання
названих вище проблем за участю компетентних людей, фахівців.
КІНЕЦЬ
Шляхи вирішення проблем примусово переселених українців на сучасному
етапі у великій мірі залежать від активного міжнародного співробітництва.
Надії на відновлення прав депортованих українців громадські організації
сьогодні пов’язують із вступом до Європейського Союзу вигнаних і виселених
народів (скорочена назва EUEEP).[6]
31 березня 2007 року в італійському місті Трієсті відбувся I-ий Конгрес
вигнаних європейців: австрійців, німців, італійців, фінів і представників інших
5
етнічних народів та народностей, переселених із своїх земель внаслідок Другої
Світової війни. «Разом нас 18 млн. і тепер наш голос почують в ЄС і ООН», - ця
фраза була девізом Трієстського форуму. На Конгресі була прийнята Трієстська
Декларація, в якій 30 європейських організацій, що підписали цей документ
звернулися до Держав та міжнародних установ з вимогою:
Визнати, що вигнання, примусове масове переселення людей є незаконним,
забезпечуючи право на повернення;
Затвердити принципи та створити умови, на підставі Міжнародного права та
Прав людини, які захищають, оберігають, гарантують та поновлюють
максимальний захист інтересів і прав вигнанців;
Ухвалити національне законодавство та ратифікувати міжнародні угоди з
метою забезпечення справедливої сатисфакції, відшкодування та поновлення в
правах жертвам, або їх родичам та нащадкам, які постраждали у будь-якій
формі через вигнання або примусове виселення;
Вжити всіх необхідних заходів щоб покласти край порушенням прав людини,
до яких приводять примусові переселення, та здійснювати переслідування осіб,
що скоїли такі злочини, а також осіб, які не вжили будь-яких практичних дій,
щоб зупинити скоєння таких актів;
Встановити офіційний День пам’яті за узгодженням з Європейським
Союзом на спомин мільйонів людей, які були вигнані, примусово переселені, та
які стали біженцями протягом останніх 100 років, щоб нагадувати майбутнім
поколінням про страхіття війни та воєнних конфліктів.
Своїм дослідженням я б хотів долучитись до забезпечення,
розповсюдження історичної правди щодо вигнання, примусового переселення
на всіх рівнях суспільства, зокрема серед молоді
Я маю надію, що на міжнародному рівні ці проблеми вирішаться, бо
проблеми депортованих не є тільки проблемою України та українців, а є
проблемою Світового співтовариства.
Треба поспішати досліджувати історію депортації, поки є живі свідки цих
подій.