1 курс “Хорове диригування” Ніколаєва Анастасія

Білет № 7
1.Андрусівська угода. Діяльність гетьмана Петра Дорошенка
2. Українське національно-культурне відродження у ХІХ ст.

1. В результаті складання булави Ю.Хмельницьким, Україна виявляється фактично

розділеною на дві сфери впливу: Правобережні землі відійшли до польської корони і
гетьманом тут було обрано Павла Тетерю; на Лівобережжі хазяйнувала Росія,
затвердивши на посаді гетьмана Івана Брюховецького. Такий розподіл було закріплено
російсько-польським Андрусівським перемир’ям, яке було підписано у 1667 р.
Правобережний гетьман П.Дорошенко розпочав спробу врятувати Україну, повернути їй
нещодавно завойовану свободу і єдність. Він обирає шлях протурецької орієнтації,
зближення з Оттоманською Портою і Кримом. На Лівобережжі серед козацтва
розпочинається широке антимосковське повстання. У березні 1668 р. більшість земель
було звільнено від російських військ. Саме в цей час сюди прибуває П.Дорошенко і його
обирають гетьманом “обох боків Дніпра”, що означало об’єднання і відновлення єдиної
України.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за
підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд реформ. Щоб
позбутися залежності від козацької старшини ,створив регулярне 20-тисячне військо з
найманих частин (сердюки та компанійці), які відзначалися особистою відданістю
гетьманові.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському
кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику
колонізації незаселених земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив
новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути
підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував
думку рядових козаків та посполитих.
Разом з активними спробами реорганізації внутрішнього державного життя України
Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї
внутрішньої й зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою
Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московською державою
та Річчю Посполитої Андрусівського перемір’я 1667 року, умови якого абсолютно
нехтували державними інтересами України, Дорошенко вирішив укласти військовий
союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Османської імперії.
У вересні 1667 року об'єднане українсько-османське військо, розпочавши воєнні дії в
Галичині, змусило уряд Речі Посполитої визнати широку автономію Правобережної
України та встановити українсько-польський кордон по річці Горині.
Однак, за умовами Підгаєцької угоди, Петро Дорошенко вимушений був таки визнати
владу короля Речі Посполитої й унаслідок цього почати пошук нового покровителя в
особі Османського султана.
2. Йоган Гердер виділяв виділяв три основних етапи формування новітніх націй –
накопичувальний (збиральницький), просвітницький і політичний.
Збиральницький період -в цей період відбувається збирання і вивчення духовної
спадщини народу, його фольклору та історії. Втім українське суспільство трохи
відступило від цього принципу: традиційно вважається, що початок нового українського
відродження повʼзаний, насамперед, з публікацією поеми І.Котляревського «Енеїда» 1798
р. Це був перший твір української літератури, в якому використовувалась жива
українська мова і описувались героїчні козацькі традиції у бурлескно-травестійному,
пародійному плані. Втім збирання фольклору і старовини все одно закономірно
відбулося. У 1819 р. грузинський князь і український патріот М. Цертелєв видає збірку
історичних дум «Опыт собрания старинных малоросийских песней». У 1827 р.
майбутній ректор Київського університету Михайло Максимóвич упорядкував і видав
три збірки українських народних пісень. У 1831 р. професор І.Срезнєвський випускає
українською мовою «Український альманах» - збірник народних пісень та оригінальної
поезії харківських авторів. Незабаром вийшло шість випусків «Запорожской старины» та
ін. До справи вивчення культури українського народу долучається i студентська молодь
Київського університету, заснованого у 1834 р. Поступово від простого записування
дослідники переходять до глибокого наукового аналізу творів української культури,
сприяють їх поширенню серед населення.
Розпочала свій розвиток українська історична наука. 1803 р. Д. Бантиш-Каменський
видав свою чотиритомну історію України, трохи згодом М. Маркевич – п’ятитомну
історію народу. Виходить цікавий і патріотичний твір «Історія русів» та ін. Незабаром
стали відомі своїми історичними працями В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій
тощо.
Організаційно-просвітницький етап відродження - цей період повʼязаний, насамперед, з
організаційно-просвітницькою діяльністю, створенням громадських товариств,
культурно-просвітницьких закладів, видавництв, недільних шкіл тощо. Відбулося
формування нової української культурно-політичної еліти. У 1805 р. за ініціативою
освіченої міської громади Харкова тут було створено університет – єдиний на той час
вищий навчальний заклад на підвладних Росiї українських землях. У Харкові утворився
важливий освітній i культурний центр, осередок громадського життя: тут працювали
друкарні i книгарня, видавалися газети i журнали, в тому числі й українською мовою.
Створений за ініціативою університету часопис «Український вiсник» одним з перших
започаткував публікації українською мовою. Дуже цікавою і корисною була літературна і
режисерська діяльність Г. Квiтки-Основ’яненка, якого слушно вважають „батьком
української прози”. Він писав саме українською мовою і запровадив у нову українську
літературу жанри повісті, оповідання, комедії, широко висвітлюючи народну тему.
Певною етапною подією в українському національно-культурному вiдродженнi стає
видання у 1840 р. збірки поезій “Кобзар” Тараса Шевченка.
 Політичний етап. В січні 1846 р. сформувалась перша в Україні нелегальна
політична організація ‒ Кирило-Мефодіївське товариство (братство). До її складу
входило 12 осіб, в тому числі М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський,П.Куліш та
Т.Шевченко Своїм найголовнішим завданням члени організації вважали просвітницьку
діяльність, спрямовану на проведення в суспільстві реформ, ліквідації кріпацтва і
самодержавства, забезпечення рівності представників різних станів, поширення освіти,
об’єднання всіх слов’ян у федеративній державі, сприяння відродженню і розвитку їх
національних культур і мов. Проїснувало Кирило-Мефодiївське товариство недовго.
Навеснi 1847 р. царська влада заарештувала всiх його постiйних учасникiв і без суду
покарала засланням або ув’язненням. Незважаючи на це, дiяльнiсть організації справила
вiдчутний позитивний вплив на процес формування свідомості української нації.
Провідники Кирило-Мефодіївського товариства, повернувшись iз заслання, починають
легальну культурно-просвiтницьку дiяльнiсть і утворюють в Санкт-Петербурзi
український національний осередок – першу громаду. Вона мала друкарню, видавала
книжки, часопис “Основу” українською I росiйською мовами, монографiчнi дослiдження
тощо. Генератором та натхненником її iдейних устремлiнь здебiльшого був
непримиренний Т. Шевченко. Всього було створено близько 20 подiбних органiзацiй.
Головна їх мета полягала в тому, щоб покiнчити з нацiональним гнобленням,
демократизувати полiтичний режим i забезпечити підвищення національної свідомості
українцiв. Виникає навiть “федеративне об’єднання громад” України на чолi з Радою –
центральним керiвним органом. Передова українська інтелігенція намагається пiдняти
низький рiвень освiти населення, створює, починаючи з 1859 р., безплатнi недiльнi
школи. У 1862 р. дiяльнiсть шкіл була заборонена царським указом. Через рік вийшов
сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який забороняв використання української мови в
освіті і в літературі. Ще більш жорстким був зміст Емського указу царя 1876 р., яким не
тільки заборонялось користуватися українською мовою, а й завозити українські книжки
із-за кордону, говорити українською на театральній сцені, навіть робити українські
написи під нотами .