Увечері 21 листопада кияни, насамперед журналісти, почали збиратися

на Майдані і закликали в соціальних мережах підтримати протест. , у ніч на 30

листопада загони міліції «Беркут» напали на молодих людей. Вони били їх
кийками, переслідували і тягли по вулицях, добивали ногами. Було поранено
близько ста осіб. Частина євромайданівців знайшла прихисток у Михайлівському
монастирі.
Кияни масово вийшли на мітинг протесту і 1 грудня кількість мітингарів у Києві
сягнула від кількасот тисяч до мільйона осіб.
У центрі столиці утворився табір – своєрідна подоба Запорізької Січі.
Починаючи з 8 березня країною поширився «ленінопад» - повалення пам’ятників
Леніну, що сприймалося як довгоочікуване прощання з диктатурою та імперією. 10
грудня Янукович публічно у присутності американських і європейських
дипломатів заявив, що «влада ніколи не вживатиме сили проти мирних зібрань».
Однак вже в час ночі силові підрозділи з трьох напрямків напали на Євромайдан.
Коли дзвони Михайлівського собору почали скликати киян, тисячі людей рушили
до центру столиці. Лише вранці напад було відбито. В той же час Росія, щоб
підтримати збанкрутілий режим Януковича, надала йому кредит у 15 млрд. доларів
та газову знижку, що було оцінено переважною більшістю населенням як
фактичний продаж інтересів України. 
Важливою подією стало ухвалення 16 січня «диктаторських законів», які були
списані з деспотичного російського законодавства, передбачали арешти і
ув’язнення за будь-які протестні акції, навіть за статтю в Інтернеті можна було
отримати до трьох років, під «екстремістську діяльність» можна було підвести
будь-який громадсько-політичний вчинок людини. В той же час представникам
влади, міліції, суддям, прокурорам та їх родичам було вирішено роздати бойову
зброю.
19 січня шлях до урядового кварталу, який доти був вільним, раптом перекрили
бійці підрозділу «Беркут» та Внутрішніх військ. Вони застосували до мітингарів
отруйні гази, травматичну зброю, світло-шумові та травматичні гранати, водомети
тощо. Десятки людей втратили зір через постріли «Беркуту», сотні були поранені
гранатами, до яких з метою збільшення руйнівної сили прив’язували болти та
цвяхи. Мітингарі у свою чергу кидали «коктейлі Молотова» та підпалювали
автомобільні шини, щоб беркутові не могли прицільно стріляти.
Протистояння на вул. Грушевського дійшли апогею 22 січня, коли бойовими
кулями було вбито українцыв та билоруса.

Вищі російські чиновники публічно закликали Януковича до негайного

придушення протестів силою. До Києва прибули агенти російських спецслужб, з
Росії літаками надходила вибухівка і спеціальні боєприпаси. За планом операції
«Бумеранг» понад 22 тис. бійців спецпідрозділів були підготовлені для знищення
Майдану.

Під тиском протестних подій 29 січня після переговорів між Януковичем і

представниками опозиційних фракцій було відправлено у відставку уряд.
18 лютого, коли тисячі демонстрантів рушили до Верховної Ради у пошуках
справедливості, раптом на них напали «Беркут» і «тітушки», на вул. Інститутській
та у Маріїнському парку почалася стрілянина, було вбито десятки і поранено сотні
людей. А ввечері спецпідрозділи почали штурм Майдану з використанням
бронетехніки. Будинок Профспілок, де розташувався штаб Майдану, було
підпалено. 
Безперервний штурм тривав 17 годин. 
нукович, аби приспати пильність, оголосив «перемир’я». Коли 20 лютого мітингарі
малими групами пішли по вул. Інститутський слідом за відступаючим «Беркутом»,
по них з дахів будинків почали стріляти снайпери і автоматники. У найтрагічніші
дні Революції, 18-20 лютого, протестувальники десятками вмирали на барикадах,
тисячі були поранені. 
З початку Революції гідності було вбито та загинули від ран більше ста цивільних
молодих громадян, яких назвали «Небесною сотнею». Всього постраждало 3,5 тис.
громадян.
розуміючи ціну своїм злочинам, Янукович поспіхом утік
Історичне значення Української Революції Гідності, насамперед, полягає в тому,
що вдалося зупинити загрозу знищення незалежності України, захистити її
європейські прагнення, свободу і гідність українців.