Шістдесятництво як явище

культурологічне і соціальне
 План

1. Історичні передумови виникнення «шістдесятництва».

2. Витоки та світоглядні засади «шістдесятництва».
3. Основні представники.
 Історичні передумови виникнення
«шістдесятництва»

Після смерті у 1953 році Й. Сталіна у

Радянському Союзі починається процес
лібералізації усього суспільного життя.
Важливою подією у процесі десталінізації став
ХХ з’їзд КПРС (1956), на якому Микита Хрущов
у своїй доповіді викрив культ особи Сталіна.
Саме в умовах хрущовської «відлиги»
відбувалося пробудження громадської
активності та національне відродження України.
 Зміни, що почалися в Україні:

 уповільнюється процес русифікації;

 зростає роль українського чинника в різних сферах
суспільного життя;
 відбувається часткова реабілітація жертв сталінських
репресій (до 1957 року повернулися понад 65 тисяч
депортованих членів сімей, пов’язаних із діяльністю
українських націоналістів).
 Активізація творчої молоді
 В умовах хрущовської «відлиги» відбувалося пробудження громадської
активності та національне відродження України.
 1956 р. в Києві був заснований Клуб творчої молоді «Сучасник», який
згуртував навколо себе найкращих митців.
 Активісти клубу (М. Вінграновський, І. Світличний, І. Драч, Є.
Сверстюк, А.Горська та багато інших) організовували творчі вечори,
самвидав.
 Це нове покоління української творчої інтелігенції отримало назву
«шістдесятники» (за часом найбільшої творчої активності.
 Микола Вінграновський
про формування свого покоління
 «Наші юність і молодість, наше тодішнє
молоде життя мало подвійну сутність: одну –
офіційну, казенну, для вчителів та оцінок у
школі, а другу – поза школою, там, де було
життя справжнє, життя реальне. Коли ця
подвійність була усвідомлена, стався бунт:
піднялася наша справжня сутність і відкинула
оту офіційну, фальшиву. З цього бунту і
почалося “шістдесятництво”».

Микола Вінграновський
(1936-2004)
 «Шістдесятництво»
 Шістдесятники — назва нового покоління радянської та української
національної інтелігенції, що ввійшла в культуру та політику в СРСР в
другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення
комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги»
найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.

Поети-шістдесятники: Василь Симоненко, Ліна

Костенко,Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Іван Драч,
Василь Стус, Борис Олійник.
Прозаїки-шістдесятники: Євген Гуцало, Григорій Тютюнник,
Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Олесь Гончар
 Світоглядні засади покоління
шістдесятників
 Визнання свободи в усіх її виявах: свобода совісті, свобода
мислення, свобода нації.
 Заміна культу особи культом особистості: кожна пересічна
людина-трудівник є неповторною, унікальною.
 Розробка ідей антропоцентризму, згідно з яким людина – центр
Всесвіту.
 Моралізм та етичний максималізм.
 Патріотизм і національна самосвідомість.
 Естетичні засади «шістдесятників»
 заперечення соцреалізму власною творчістю;
 єдність традицій та новаторства;
 відстоювання свободи митця, естетична
незалежність;
 інтелектуалізм, естетизм, елітарність;
 Індивідуалізація.
 Джерела шістдесятництва

 Український фольклор (запозичення й

переосмислення фольклорних мотивів і образів,
використання народнопісенних засобів і прийомів
образотворення).
 Творчість митців Розстріляного Відродження
(естетичний взірець).
 твори зарубіжних письменників.
 Нові теми у літературі «шістдесятників»

 підкорення космосу
 етична правомірність
науково-технічної революції
 тема голодомору.
 Три гілки шістдесятників
1) офіційне шістдесятництво (Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро
Павличко та ін.). Вони мали змогу активно друкуватися, але
натомість змушені були йти на певний компроміс із владою.

2) Дисидентський рух (Василь Стус, Ігор Калинець, Іван Світличний,

Євген Сверстюк). Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти
зазнали масових арештів і ув’язнень.

3) «Внутрішні емігранти» - зайняли аполітичну позицію, яка коштувала

їм довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, Василь
Шевчук).
 Дисидентство

 Дисидент – політичний інакодумець;

людина, чиї політичні погляди суттєво
відрізняються від офіційної політики.
Василь Симоненко

«Задивляюсь у твої
зіниці…», «Я…»
 Дмитро Павличко

«Два кольори»,
«Я стужився, мила, за
тобою»
 Іван Драч

«Балада про
соняшник»
 Микола
Вінграновський

«У синьому небі я
висіяв ліс»
 Ліна Костенко

«Страшні слова, коли

вони мовчать…», «Хай
буде легко. Дотиком
пера…», «Недумано,
негадано…», «По сей день
Посейдон посідає свій
трон…», «Маруся Чурай»
Василь Стус

«Крізь сотні
сумнівів я йду до
тебе…»,
«Господи, гніву
пречистого…»