Б. М.

Мозолевський – український археолог-нонконформіст,

поет.

Життя

Народився Борис Мозолевський 4 лютого 1936 р. у селянській родині на

Миколаївщині. Діди й прадіди були розкуркулені. У війну батька забрали
до Німеччини, де він і загинув. У сільській школі-семирічці Борис почав
писати вірші. Поступив до військово-морського авіаційного училища в
Єйську. Виходячи з військово-морського авіаційного училища, але не
закінчивши його через демобілізацію, Мозолевський розвивав своє
художнє та літературне ставлення до життя. Працю в кочегарці, поєднував
із навчанням на заочному відділенні. У 1964 році закінчив історико-
філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.
Навчання перепліталося з експедиціями Інституту археології. Там він
ближче познайомився із зачинателем українського скіфознавства Олексієм
Тереножкіним. Мозолевський захопився скіфською минувшиною
українських степів.

Археологічна Діяльність

1962 року вперше побував на археологічних дослідженнях у Південно-

Українській експедиції Інституту археології АН УРСР. Однак
«брежнєвський репресанс» повернув Мозолевського до кочегарки.
Пропрацювавши три роки у видавництві "Наукова думка", 1968-го його
звільнили. Причина – редагував книжку Олени Опанович "Збройні сили
України". Видання визнали "буржуазно-націоналістичним". Довелося 32-
річному Мозолевському повернутися в кочегарку. Але щоліта, на
договірних засадах, він брав участь в експедиціях Інституту археології. З
1968 р. починає працювати позаштатним співробітником Інституту
археології АН Української СРСР, бере участь у польових дослідженнях
групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. Насправді
радянські спецслужби ніколи не випускали з поля зору вільнодумного
Мозолевського. У 1968 році його призначили заступником начальника
Північно-Рогачицької експедиції, яку очолював професор Олексій
Тереножкін. І на Тереножкіна відразу написали донос, що пригрів
"антирадянськи налаштовану людину Мозолевського". Професора навіть
виключили з Компартії – той насмілився захищати свого учня. Але
авторитету Тереножкіна вистачило, щоби його членство у партії
відновили, а справу прикрили. У велетенському 8-метровому кургані
Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику
господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та
інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із
чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони,
обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним
зображенням скіфів. Тоді наприкінці 1960-х на півночі Дніпропетровщини
якраз почали будувати нові кар’єри. У місті Орджонікідзе, тепер Покров,
археологи мали дослідити кургани, які опинилися під загрозою знищення.
Мозолевський невдовзі знову став у пригоді. Влітку 1969 року його
запросили працювати заступником начальника експедиції, якою керував
відомий археолог Василь Бідзіля. У 1970 році створили постійну
Орджонікідзевську експедицію Інституту археології на чолі з Борисом
Мозолевським. 21 червня 1971 року експедиція під керівництвом Б.
Мозолевського під час археологічних досліджень Товстої Могили зробила
найсенсаційнішу знахідку ХХ століття - багате скіфське поховання, серед
скарбів якого була славнозвісна Пектораль. Спочатку розкопали
поховання скіфської цариці та її дитини. Знайшли масивну золоту гривну
та підвіски, дротяні сережки, золоті браслети і персні, намисто, бронзове
дзеркальце, коштовний посуд. А ще – священні для скіфів срібний ритон,
круглу чашу й ритуальний глечик. Навіть вщент пограбоване поховання
царя дало кілька знахідок: лускоподібний залізний панцир, бойовий пояс,
залишки поховальної колісниці, сагайдаки та золоті пластини. 21 червня о
14:30 Борис Мозолевський знайшов пектораль, датовану серединою ІV
століття до нашої ери. Її назвали археологічною знахідкою століття. Досі
достеменно не з’ясовано, чому розкішна нагрудна прикраса скіфського
можновладця лежала в дромосі — триметровому коридорі, який вів від
спуску в поховальні катакомби до головної камери.

Одягнувши її на шию і замаскувавши старою тілогрійкою, Мозолевський

інкогніто доставив безцінну знахідку до Києва

Наслідки відкриття та Подальша Доля

 З допомогою Олеся Гончара якого його, Мазолевського, прийняв
перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. У кабінеті були голова
Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис
Патон. В результаті Борис Мозолевський став молодшим науковим
співробітником Інституту археології АН УРСР, отримав трикімнатну
квартиру, зарплату 200 крб., 500 крб. премії (кажуть, що її змусили віддати
у фонд миру) і, незважаючи на тиск Москви, скарб залишився в Києві.
Відкриття Мозолевського отримало визнання, але його життя стало
складним під впливом політичних тисків. Великі події включають в себе
його відділення від знахідки та подальші перипетії. Після розкопок
Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших
дослідників скіфських курганів. Він блискуче захистив 1980 року
кандидатську дисертацію, тема якої — скарби з Товстої Могили. 3 1986 р.
і до кінця життя працював завідувачем відділу, потім — сектора скіфської
археології Інституту археології НАНУ. Був прийнятий до Спілки
письменників України.
Багаторічний досвід польових досліджень допоміг Борисові
Мозолевському визначити характерні ознаки для візуального розпізнання
скіфських курганів без розкопок. Це дало змогу йому під час розвідок у
1984—1985 pp. та 1989 р. на території Миколаївської, Кіровоградської,
Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Кримської областей
оглянути понад 60 курганів, висотою від 8 м та вище, виявити серед них
23 царських скіфських кургани.
Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають
розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому знайшли на
глибині 10 м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика.
Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр
для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих,
кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі
стрілами.

Діяльність як письменника

Окрім наукових праць, залишив у спадок значний поетичний

доробок. Писати вірші почав ще з дитячих років. Свою першу збірку
поезій «Начало марта» видав 1963 року. У кінці 60-х років Б.
Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій,
в яких осмислена історія України та сучасність: «Червоне вітрило» (1976),
«Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік»
(1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги
про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної
повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки і яка навіть одержала
другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», однак не була надрукованою аж
до 1996 року.
Найповніше видання поетичної спадщини Мозолевського – збірка
2007 року «Поезії», що вийшла у видавництві «Темпора». До першого її
розділу включено вірші, в яких автор «розмовляє» з Україною,
розмірковуючи над її долею. Це болісний роздум, оскільки осердям його є
тема яничарства, а також виборювання ліричним героєм природного права
на патріотичні почування на українськість. Утім, із такою самою
прямотою Борис Мозолевський говорить і про вади національної вдачі,
передусім про дивовижну здатність до гризні й «стинання оселедців» один
одному заради булави; про байдужість до рідної мови і продажну
вислужливість перед ворогом («Смерть Івана Сірка»). Інколи настрої
поета стають похмурими, адже йдеться про драму зникання українського в
Україні.
Ще одна група віршів – політична лірика Бориса Мозолевського.
Найсильнішими подразниками, що спонукали його до публіцистичного
прямомовлення, були передусім національне безпам’ятство, «приспаність»
волі, а також гримаси «розвинутого соціалізму»: лицемірство, демагогія,
зневага до людського життя й до елементарних свобод. Деякі з творів
безпрецедентні за різкістю політичних інвектив, адресованих не тільки
вождям, а й «середньому» партійному класу («На вулкані»). І навряд чи
писалися вони навздогін подіям. Судячи з напружено-відчайдушних
інтонацій, поет перебував у епіцентрі смертельного ризику, проте
відкладати правду до кращих часів було не в його характері.
Мозолевський – це максималізм, «вимучлива» совість, що постійно
підштовхує до рішучих вчинків, «донкіхотська» відкритість…
Численні вірші є провідниками у світ Скіфії. Публіцистичне начало
ніколи не було чужим Борисові Мозолевському; дає воно про себе знати і
в його «археологічних» віршах. Суміш епох на великій історичній
вертикалі автор сприймає як цілісний, із несподіваними причинно-
наслідковими зв’язками процес. «Від Палових побоїщ до ҐУЛАҐу» – в
цього поета можлива й така асоціація… Зі своєї історичної часової ніші
скіфи Бориса Мозолевського мовби переселяються в усечасся. В одному з
текстів («Голос із Товстої Могили») Скіфію названо «рідною землею».
Герри (нинішня Нікопольщина) вписуються в історичну пам’ять і в долю
степу як фрагмент великого життєтривання предків. Ефект повсякчасності,
неосяжного історичного простору залишає і монолог у блискучому вірші
«Герри» – поетичній класиці Бориса Мозолевського. «Я скіфський цар,
лежу в дніпровських Геррах, // І стугонять століття по мені…» – ці рядки
належать до найбільш упізнаваних у доробку поета.
Значну частину творчої спадщини Мозолевського становлять його
«мемуарні» поезії, навіяні спогадами про дитинство, низка чудесних
віршів, адресованих дітям, а також інтимна лірика, зібрана в розділі
«Любов моя, терпка моя відрадо». Атмосферу в них визначають чистота і
святість, зокрема й тоді, коли домінує еротичний мотив. Характерна
інтонація таких віршів – елегійність, джерелом якої є «двоєдиність муки й
щастя». У них поетизуються мить щастя, спонтанний вибух почуттів,
святково-романтичне вбрання природи (найчастіше любого поетові степу)

Висновки

Борис Мозолевський був особистістю, яка виявила величезну сміливість у

виконанні своєї роботи. Його відкриття скіфської пекторалі у Товстій
Могилі вважається одним з найсенсаційніших у археології ХХ століття. Це
було надзвичайно важливим відкриттям, що принесло визнання не лише
Мозолевському, але й археологічній спільноті України.
Життя та творчість Бориса Мозолевського - яскравий приклад того, як
одна особистість може об'єднати в собі різноманітні таланти та пережити
випробування часу та історії.
Джерела:

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/mozolevsykiy-boris-poet-shukach-

skarbiv-i-voli/

https://www.svit.in.ua/kny/bookmozolevsky.htm

https://localhistory.org.ua/texts/statti/vriatovanii-pektoralliu/

https://nspu.com.ua/novini/vira-marushhak-pershij-arheolog-sered-poetiv-i-pershij-poet-

sered-arheologiv/