Філарет Колесса «Ритміка українських народних пісень»

Перші записи музичного фольклору Колесси були опубліковані 1903 року як музичний
додаток до книги В. Шухевича «Гуцульщина». Із великої кількості зібраного Колессою
матеріалу тут було надруковано тільки 28 мелодій для скрипки, 22 ̶ для сопілки і
флояри, 8 ̶ для трембіти, кілька весільних пісень, коломийок і співанок, серед яких
знаходимо і запис російської «Камаринської». В дослідженні музичного фольклору
гірських районів Західної України Колесса майже не мав попередників, якщо не
рахувати окремих записів місцевого походження, які зустрічались в збірниках
В. Залеського, О. Кольберга. Збірник гуцульських пісень Ф. Колесси був по суті
результатом першої серйозної екскурсії музиканта-фольклориста в цю етнографічну
територію.

Однією з перших великих теоретичних праць, своєрідним підсумком початкового

етапу досліджень в галузі словесного та музичного фольклору, стала «Ритміка
українських народних пісень» (закінчена 1903 року). В історичному розвитку ритміки
українських народних пісень Колесса спостерігає перехід від вільної речитативності
до вирівняння пісенних віршів. Речитативні форми, як показав дослідник, виступають
у пісенних жанрах найдавнішого походження, зокрема в обрядовому фольклорі,
наприклад, весільних піснях; мелодика цих пісень підпорядкована слову. Чимало
уваги вчений приділяв висвітленню факторів, які, на його думку, впливали на
поступову кристалізацію ритміки вірша та мелодії. Одним із таких факторів Колесса
вважав правильне розміщення в закінченнях поодиноких частин граматичних
наголосів у сполученні з мелодичними. Це привело до утворення кінцевої рими, а
рима, в свою чергу, значно вплинула на ритм та структуру мелодії. Важливу роль у
вирівнянні пісенного вірша і мелодії Колесса надавав паралелізмам, алітераціям,
асонансам. Погляди дослідника знаходять підтвердження в коломийках. Вони
становлять окрему групу, об'єднану характерною ритмічною і віршовою будовою. Їм
властивий:

1) чотирнадцятискладовий вірш-період такої будови: 4+4+6, або 8+6;

2) правильне розміщення граматичних наголосів на передостанньому складі
шестискладових груп і двоскладові рими;
3) такт 2/4, характерний для пісень-коломийок, періодично створює в мелодії сильні
акценти, які передаються тексту під час співу, внаслідок чого в коломийках виникає
трохеїчний метр.

Висвітлені Колессою питання про роль наголосів в українській народній пісенності ,

про утворення в ній кінцевої рими становлять особливо цінну частину в його праці.

Досліджуючи ритміку українських народних пісень, Колесса перший провів

систематизацію ритмічних форм, властивих українському пісенному фольклору.
Метроритмічною одиницею дослідник вважає «пісенне коліно» (на зразок «піввірша»
у П. Сокальського). Пісні за ритмічною структурою він розподіляє на три групи:

а) рівномірні дво-, три- і чотириколінні вірші-періоди;

б) двовірші, зложені з неоднакових віршів-періодів;

в) розширені форми двовірша, подвоєні, тривіршові і складні строфи.

В українських піснях широко розповсюдженим є перший структурний тип. Для цього

типу пісень характерний восьмискладовий вірш (4+4), що досить часто виступає в
найстаровинніших формах української пісенності ̶ в щедрівках, веснянках, весільних,
купальських піснях. Десятискладовий вірш (5+5), властивий колядкам і щедрівкам,
розповсюджений також в російських билинах і сербському героїчному епосі.
Дванадцятискладовий вірш (6+6), характерний для баладних, мандрівних та
історичних пісень. Чотирнадцятискладовий триколінний вірш-період (4+4+6)
найбільш розповсюджений в українській народній пісенності, яким складена
величезна кількість пісень-коломийок найрізноманітнішого змісту.
Сімнадцятискладовий триколінний вірш-період (5+5+7) ̶ найулюбленіший в
старовинних весільних, а також колискових піснях: 2(5+5+7). Теорія ритміки Колесси
не позбавлена деяких суперечностей, особливо в частині зв'язків між поезією та
музикою. Дослідник не завжди враховував автономність у пісні слова і музики,
перебільшував роль мелодії як сталої форми.
 «Мелодії українських народних дум»

Новий етап діяльності Колесси пов'язаний з вивченням українського епосу. Праці

вченого в цій ділянці становлять найяскравішу частину його творчої спадщини.

Важливим поштовхом до цього послужила організована 1908 року Лесею Українкою

та її чоловіком К. Квіткою експедиція на Полтавщину з метою записування кращих
зразків народних дум за допомогою фонографа.

Ставлячись до цієї справи дуже серйозно і турбуючись, щоб записи були

високоякісними, зокрема з музичного боку, ініціатори намагались знайти музиканта,
який зумів би ввійти в особливості стилю дум і точно його відтворити. Вони
звернулись до музично-етнографічної комісії любителів природознавства в Москві та
до Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, яке і запропонувало кандидатуру
Філарета Колесси.

На пропозицію поїхати в полтавську експедицію Ф. Колесса відгукнувся з великим

ентузіазмом.

Проте тут не обійшлось без труднощів. Викликавши підозри з боку царського

начальства, Колесса не отримав дозволу на вільні роз'їзди по Лівобережжі, яке було
головним осередком кобзарського мистецтва. Довелось обмежитись поїздкою в
Миргород, куди дослідника запросив Опанас Сластіон, відомий український
художник-графік і добрий знавець кобзарської справи. Завдяки енергії та ініціативі
Сластіона в Миргород прибуло декілька кобзарів і лірників ̶ Михайло Платон
Кравченки, Опанас Барь, Микола Дубина, Антон Скоба і Явдоха Пилипенко. Але
докладно дослідити і повністю записати на фонограф вдалося тільки репертуар
Михайла Кравченка, оскільки всі інші співаки не мали можливості довше
затримуватись в Миргороді. Повертаючись додому, Колесса познайомився з кобзарем
Іваном Кучеренком, від якого теж записав дві думи.

Результати експедиції були б не дуже успішними, коли б не механічний запис і

допомога Лесі Українки, Квітки і Сластіона, які згодом пересилали Колессі нові
фонографічні матеріали, а також давали багато цінних вказівок щодо його
опрацювання.

У 1909 році Колесса виступив на III Міжнародному конгресі музичного мистецтва у

Відні з обширним рефератом про козацький епос, ілюструючи його фонограмами.
Реферат був покладений в основу вступної статті до праці «Мелодії українських
народних дум», яка була опублікована у двох серіях ̶ у 1910 та 1913 рр. До першої
серії увійшли рецитації кобзарів: з Полтавщини Михайла Кравченка та Остапа
Калного ̶ з Великих Сорочинець, Опанаса Баря з с. Черевків, Платона Кравченка з
с. Шахворостівка, Явдохи Пилипенко з Орликівщини, Олександра Гришка з
с. Лютеньки, Антона Скоби з с. Багачки. У другій серії вміщено репертуар чотирьох
співів з Полтавщини: лірника Івана Скубія з с. Лелюхівки, Миколи Дубини з
с. Решетилівки, Опанаса Сластіона з Миргорода, лірника Семена Говтаня з с. Зіньки та
чотирьох з Харківщини ̶ Гната Гончаренка з с. Губенки, Степана Пасюги з
Богодухівськго повіту, Івана Кучеренка з с. Мурафи, Петра Древченка з с. Камінного.

Отже, «Мелодії українських народних дум» були першою в українській

фольклористиці роботою, що знайомила з такою великою кількістю народних
співців-кобзарів та їх багатим і різноманітним репертуаром.

Перші публікації текстів дум були здійснені М. Цертелєвим «Опыт собрания

старинных малорусских песней» (1819 р.).

До Лисенка були опубліковані нотації лише двох дум: «Про від'їзд козака з материної
хати», записана Маркевичем і опублікована Галаганом у 1857 році, що зустрічалась в
думовому епосі під назвою «Прощання козака», а також «Дума про вдову і трьох
синів», надрукована в збірнику Рубця «216 народных украинских напевов». Проте
обидві нотації не можна вважати задовільними, оскільки записувачі не зуміли
правильно відтворити в них найхарактернішої властивості дум ̶ музичного
речитативу. Тільки Лисенко перший дав українській фольклористиці справді
високопрофесіональні музичні записи дум («Про Хведора Безрідного», «Про удову»),
які він чув від кобзаря О. Вересая, і «Про Барабаша та Хмельницького» ̶ від кобзаря
П. Братиці. На основі зібраного матеріалу композитор у роботі «Характеристика
музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм»,
висловив свої погляди на музику і стиль цього жанру, поклавши початок вивченню
музики дум.

Достойним продовжувачем Лисенка в галузі вивчення музики дум став Філарет

Колесса. Із всіх наведених 64 варіантів дум, що вміщені в двотомнику «Мелодії
українських народних дум», на жаль, тільки 10 подано повністю. Давніший тип
рецитацій записано від кобзарів Г. Гончаренка, М. Кравченка, новіший ̶ від
І. Кучеренка, П. Древченка та ін.

Значний інтерес з погляду дослідження музики кобзарських рецитацій являє собою

вступна стаття до першого тому «Мелодії українських народних дум» та робота
«Варіанти мелодій українських дум, їх характеристика і групування», що була
доповненням до другого тому. У цих розвідках дослідник зупиняється на питаннях
музичного стилю дум, дає оцінку носіям кобзарського мистецтва. В дослідженні
музичних особливостей цього жанру Колесса керувався положеннями вищезгадуваної
праці Лисенка, в якій вперше в українській фольклористиці думи були проаналізовані
з музичного боку на справді науковій основі. Особливо цінним висновком, до якого
прийшов Лисенко, було визначення дум як музичної декламації. Ця теза знаходить
більш широке розкриття у вступній статті до І тома праці Колесси.

На основі спостережень Колесси можна зробити висновки, що взаємодія між текстом і

мелодією в думах виявляється в таких моментах:

1) Кожному складові тексту відповідає один звук мелодії.

2) В мелодії підкреслюється основний акцент слова.
3) Цезури музичного речитативу збігаються з логічними паузами в тексті.
4) Музичні періоди співпадають з логічно завершеними частинами тексту.

Основним принципом розвитку музичного матеріалу в думах є імпровізаційність. Але

водночас музичний речитатив думи базується на основі міцно закріплених в народній
пам'яті традиційних мотивів. Таку роль відіграє початок в думі ̶ «заплачка», що є
свого роду експозицією-темою.

Важливим компонентом, що творить багату емоційну палітру дум, є їх лад. Як це

вперше виявив Лисенко, думам найбільш властивий дорійський лад, що на
українському ґрунті піддавсь хроматизації (підвищення ІV ступеня).

Ширше розкривши положення Лисенка про ладову структуру дум, Колесса вніс разом
з тим і цікаві доповнення про принципи компонування речитативу в думах ̶
групування інтонацій кварто-квінтовими ланками, боротьбою між опорами призводить
до ладової нестійкості на I, V, II, ступенях.

Охарактеризувавши типові особливості музичної мови дум, вказавши на її яскраву

самобутність, Колесса разом з тим звернув увагу на стильові відмінності в кобзарських
рецитаціях, значною мірою обумовлені місцем їх походження. Так, рецитації, записані
від кобзарів Полтавщини, багато в чому різняться від рецитацій, записаних на
Харківщині, що дає підставу говорить про наявність окремих кобзарських шкіл ̶
Полтавської та Харківської.

Філарет Колесса відзначає, що в думах виникло два інтонаційні пласти: давній ̶

діатонічного складу, і новий ̶ мажоро-мінорного. Думи другого новішого
мажоро-мінорного пласту наблизились до думи-пісні аріозного типу. Але
речитативність, як основна ознака жанру, збереглась.