Міністерство освіти і науки України

Львівський Національний університет імені Івана Франка

Факультет культури і мистецтв
Кафедра музикознавства та хорового мистецтва

Есе на тему:
Олександр Козаренко у сучасному
музикознавстві

Виконала
студентка групи КММ -1м
Франків Ліліана

Львів - 2023
Олександр Козаренко: «…ми повинні радіти кожній
сторінці нашого проживання на цьому світі»

Олександр Володимирович Козаренко (нар. 24 серпня 1963, Коломия) —

український композитор, піаніст, музикознавець. Заслужений діяч
мистецтв.
Закінчив як піаніст Львівське музичне училище та Київську консерваторію
і аспірантуру (класи професорів: композиції — М. Скорика, фортепіано —
В. Воробйова, музикознавства — І. Ляшенка). Стажувався у
Вюрцбурзькому університеті (Німеччина, 2004). Доктор
мистецтвознавства (2001).
З 1992 року викладає на кафедрах композиції та історії музики Львівської
музичної академії, завідує кафедрою філософії мистецтв. Як композитор
працює у жанрах симфонічної, оперної, балетної, хорової, камерно-
інструментальної, вокальної та театральної музики. Його твори увійшли
до репертуару провідних колективів та виконавців України (ансамбль
Київська камерата, Київський саксофоновий квартет, оркестр Віртуози
Львова, капела Трембіта та інші), виконувалися в Україні та у багатьох
країнах світу, зокрема на міжнародних фестивалях Київ-Музик-Фест
(Київ), Контрасти (Львів), Два дні й дві ночі нової музики (Одеса), Дні
музики композиторів Кракова (Польща), Мелос-Етос (Словаччина),
Дрезденські дні сучасної музики (Німеччина). Як піаніст надає особливу
увагу виконанню української музики ХХ–XXI століть, насамперед у складі
дуету зі скрипалькою Лідією Шутко.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу піаністів ім. М. Лисенка (1984),
дипломант Всеукраїнського конкурсу камерних ансамблів (1986). Лауреат
державних премій України з композиції: ім. Л. Ревуцького (1996) та ім. М.
Лисенка (2001). Член Національної спілки композиторів України та
Асоціації «Нова Музика».
Значний вплив на творчість О. Козаренка справила багаторічна співпраця з
театральними колективами, плодами якої є музика до понад 50 вистав. На
думку музикознавця Л. Кияновської, у захопленні Козаренка здобутками
авангарду 1950-х — 60-х років, композитора цікавить не стільки
самодостатня виразність технологій, скільки «можливість висловлення з її
допомогою цікавої символіки», у річищі якої виникають арки до
біблійних, античних, фольклорних образів, яскраві сюжетно-картинні
асоціації.

Смислова сутність «тіней і зорь» творчості Олександра Козаренка

Як зізнався митець в одному з інтерв’ю, до свого сорокарічного ювілею,
він записав альбом із фортепіанною музикою Миколи Лисенка, а
нещодавно у 55 років виступив на останньому Міжнародному фестивалі
«Київ Музик Фест-2020» із найскладнішими для виконавців
фортепіанними творами Бориса Лятошинського. Маестро презентував
панораму від ранніх наївно-романтичних опусів, трагічно-ностальгічних
прелюдій воєнного часу до шалено віртуозного концертного етюду, який
Борис Миколайович написав до одного з престижних тоді міжнародних
конкурсів. Як висловився пан Олександр, «у музиці великого Майстра
рідко світить сонце, але присмеркова аура його камерних творів дає
серйозне поле для роздумів над таїною людського буття, внутрішньою
сутністю тіней і зорь».
Ставлення до творчості фундатора українського симфонізму ХХ століття
Бориса Лятошинського в Олександра Козаренка має особливо трепетний
характер. Творчість в умовах етноциду і прояв безмежної сили людського
духу, загострена екзистенційність і віддзеркалення національних барв
європейського модернізму – всі ці риси великого українського
композитора викликають у Олександра Козаренка бажання донести до
аудиторії велич його постаті в нашому стрімкому сьогоденні. Він
упевнений, що попри драматичні соціально-політичні пошуки нашою
країною свого місця, саме універсальні особистості несли на собі
величезний культурницький обсяг фундаментоутворюючих національних
завдань. А українська музична культура має численні приклади творчо-
наукових осягнень від Миколи Ділецького і Миколи Лисенка, Федора
Якименка і Олександра Кошиця, Пилипа Козицького до Бориса
Лятошинського і самого Олександра Козаренка.
Яскравий представник композиторської плеяди Галичини, Козаренко
здійснив непересічний проект «25 миттєвостей української фортепіанної
музики», куди включив твори Василя Барвінського і Станіслава
Людкевича, Миколи Колеси, свого вчителя Мирослава Скорика і багатьох
інших. Концерти з успіхом пройшли не тільки в Україні (Києві, Львові,
Коломиї, Івано-Франківську), а й в Українському культурному
інформаційному центрі на rue de Messin у Парижі, Українському вільному
університеті у Мюнхені, куди пан Олександр щороку запрошується на
цикли лекцій про національні музичні здобутки України.
Під час концерту в Парижі, який символічно пройшов 19 грудня, тобто в
день Святого Миколая, публіку на три чверті становили французи. Були
виконані перлини української вокальної і фортепіанної музики, що
представляла важливий ланцюг в об’єднанні двох класиків – Станіслава
Людкевича і Миколи Лисенка, а за ними – Микола Колесса і Анатолій
Кос-Анатольський, Василь Барвінський і Мирослав Скорик. Завдячуючи
солістці Національної опери в Амстердамі (Нідерланди) Олександрі
Ленишин та блискучій грі Олександра Козаренка, вечір створив для
французів атмосферу справжнього музичного салону стилю бідермаєр. А в
Мюнхенському університеті митець ініціював і здійснив видання збірки
статей німецькою і українською мовами «Б. Лятошинський. In memoriam».
Багатогранність діяльності Олександра Володимировича віддзеркалюється
і як автора безцінної багаторазово цитованої монографії «Національна
музична мова як феномен історії», у серіях лекцій і концертів у
Ряшівському та Українському католицькому університетах, у
тридцятирічній роботі музичним керівником фестивалю імені Анатолія
Кос-Анатольського в рідній Коломиї. Перелічено лише невелику частину
того, що становить сутність універсалізму Maestro.
Але найвизначнішу частку, осердя його особистості складає творчість. У
науковій праці Ольги Коменди пан Козаренко і його мистецька постать
характеризуються терміном «діялісний універсалізм» – піаніста,
композитора, музикознавця, педагога, музично-громадського діяча, тобто
тип класичного універсала. Додамо до розмислів авторки, що універсалізм
Олександра Козаренка проявляється і в композиторській роботі, її
багатогранних жанрово-стильових векторах – від камерних мініатюр до
музично-театральних і грандіозних духовних полотен. Своєрідні арки
античних, біблійних, фольклорних мотивів, яскраві асоціації з символікою
«Писанок» чи «Concerto Rutheno», «Українським реквіємом», «Chanson
triste» або «Дон Жуаном з Коломиї» – усе це визначає неповторний
стильовий почерк постмодерного митця, творчість якого віддзеркалює
усією барвистістю, екстрим-викликами сучасного драматичного світу, за
долею якого він стражденно слідкує і болюче переживає.
Варто згадати слова Олександра Володимировича про «не щедру до
українців Кліо, яка вирішила компенсувати трагізм чергової національної
катастрофи – краху визвольних змагань 1917–1920 років небаченим
спалахом творчого генія винищуваного народу: чого вартує один 1918 рік,
маркований “Сонячними кларнетами” Павла Тичини та
“Мертвопетлюючим П’єро” Михайля Семенка». Композитор «оживив»
знаменитого П’єро у новій епосі екстравагантних 1990-х і відкрив для нас
унікального співака контратенора, українського патріота Василя Сліпака –
першого виконавця театральної кантати футуристичної символіки
розстріляного у 1930-х геніального і забутого Михайля Семенка.
Сьогодні Олександр Козаренко перебуває на злеті творчості, його
універсальна багатогранна діяльність стала справжнім брендом України і
нашою національною музичною гордістю.
Саме такою тезою закінчила свою статтю Маріана Копиця, котра
якнайкраще описує діяльність композитора.

Олександр Козаренко: «Ми живемо в епоху реплік, ретрансляцій,

коментувань, але не творення»
Переконливо можна сказати, що внесок композитора для української
музичної спадщини є монументальний, його інтерпретація, бачення та
доробки не лише як композитора та піаніста, а й як дослідника, автора
низки статей, допомагають нам формулювати певну грань сучасного
музикознавства, розглядати ті сторони, які ідентифікують маестро як
самобутнього та харизматичного артиста та композитора. Той музичнний
доробок, який вже створено композитором, дає нам цілу сторінку
української сучасної музики, тому залишається лише спостерігати за
автором та відродженням його композиторської творчості, якою вона буде
опісля невеликої перерви.
Література та джерела:
 http://mus.art.co.ua/smyslova-sutnist-tiney-i-zor-tvorchosti-oleksandra-
kozarenka/
 Буклет фестивалю "Два дні і дві ночі нової музики", 2008 рік
 Муха А. Композитори України та української діаспори. — К. : 2004.
— ISBN 966-8259-08-4.
 Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посіб. — Львів :
Тріада плюс, 2008. — С. 321-325.
 Ключар В. [Савчук М]. Нові персони з міста над Прутом: Пєро-
Сашко aus Kolomea // Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і
статей про недавнє минуле. - Т. ІІ. / Упор. і ред. М. Савчук. –
Філядельфія-Коломия, 2008. – С. 250–256.
 Коменда О. І. Олександр Козаренко — піаніст, композитор,
музикознавець / Ольга Коменда. – Луцьк : Вежа-Друк, 2017. – 252 с.