Фольклористична

діяльність
Івана та Філарета Колесс
Вступ
Музичну фольклористику початку ХХ століття в Україні характеризує розширення
наукової проблематики, поглиблення інтересу до різних жанрово-стильових проявів в
ділянці пісні, епосу, багатоголосся, інструментарію. Для цього періоду характерні три
типи фольклорних видань:

 Жанровий (що застосував М. Лисенко і продовжив К. Квітка)

 Територіальний (П. Демуцький і О. Кошиць)
 Регіонально-жанровий ( Іван і Філарет Колесси, С. Людкевич)

Вперше глибоко досліджуються обряди і пісні Західної України. Тут наукові

дослідження здійснюють брати Іван та Філарет, і пізніше С. Людкевич. Українська
фольклористика і музика завдячують клопітливій роботі братів, які по суті заклали в
Західній Україні музичну етнографію.

Нажаль, Іван Колесса, який був лікарем за професією і людиною широких

прогресивних поглядів пішов рано з життя (34 роки). Його молодший брат Філарет
при активній допомозі Івана Франка доопрацювали і посмертно видали «Галицько-
руські народні пісні з мелодіями зібрав у с. Ходовичі доктор Іван Колесса».

Біографія Івана Колесси

Іван Колесса народився 9 вересня c. Сопоті (Стрівків) в Скільських горах. Його
батько, Михайло був священиком і мав п’ятеро дітей. Їх дитинство пройшло в селі
Ходовичі, де Михайло Колесса мав парафію. Іван пішов до школи у Стрию, а після в
Дрогобичі. Він був енергійний і працьовитий. Саме це спонукало його до
продовження навчання. Він закінчує гімназію в 1884 році одним з найкращих учнів. В
ці роки він цікавиться ідеями Драгоманова та писань його перших прозелітів І. Франка
та М. Павлика. З тим самим запалом вступає на філософський факультет Львівського
університету. Особливо подобалось Івану природознавство, а поза фаховими
предметами цікавився етнографією, літературою, поезією і музикою. В його записках з
часів навчання знайдено не мало поезій та белетричних нарисів, у котрих через
нерівну форму пробивається щире почуття,непереможне бажання служити рідному
народові, гіркий сум над його долею й обурення на усі несправедливості тогочасного
соціального ладу. Після одного року навчання Іван переходить на медичній факультет
університету в Кракові. Тут організовує українсько-руську університетську молодь та
стає головою товариства «Громада». Університет скінчив 28 січня 1891р. отримавши
степінь доктора медицини.

На часи навчання в гімназії та університеті припадає праця Івана Колесси у полі

етнографії. Вона тісно пов’язана з видавництвом часопису «Дивоцвіт молодечий з
вакації» (1884-86). Співробітниками цього часопису були Олександр та Філарет, його
брати. Газета виходила досить часто і ходила з рук до рук сім’ї та знайомих. В ній
можна було знайти статі наукового змісту, оповідання чи вірші братів.

Завдяки атмосфері, що панувала у родині у Івана розвивається велика любов до

фольклору. Окрім цього, в Кракові він знайомиться з відомими ученими
антропологами та етнологами І. Коперніцьким і Р. Завілінським. Вони вказали йому
літературу по фольклору і етнології. І Іван почав свою роботу над збірником пісень,
казок, переказів, звичаїв і т.д. до видань Краківської Академії Наук під керівництвом
Коперніцького. Із матеріалів, які зібрав Колесса, залишився лише збірник пісень. Все
інше було втрачене після його смерті. У 1887 році вийшла одна частина збірки, яку
надрукувала Краківська Академія Наук. А в 1890 році краківська «Громада» видала
кілька лицарських пісень з нотами з цієї збірки в пам'ять Шевченківським вечорницям.

В 1891 році Іван Колесса мав відслугувати військову стипендію, тому приймає на себе
обов’язки військового лікаря. Служба стала сильним контрастом до колишнього його
життя. Вже в травні 1991 року його перевели на Мадярщину в ранзі старшого лікаря.
Особливо сумував за Батьківщиною, і на чужині не перестає Іван цікавитися руськими
справами, допитуючи про це в листах до родини, перечитуючи часописи та
закуповуючи свіжі книжки. Він навіть декілька разів приїздив додому у час відпустки.

Перебуваючи на службі в різних місцях, Іван Колесса не залишав наукових праць з

медицини. Останнім місцем служби стало місто Карловац у Хорватії, куди він
приїжджає 3 1895 році. Але, на жаль, тут не склалися нормальні відносини між
військовими колегами і владою, що навіть призводило до конфліктів. Зламаний
фізично та вичерпаний духовно, відмучившись декілька місяців у лікарні – Іван
Колесса помирає 8 лютого 1898 року.
«Галицько-руські народні пісні з мелодіями зібрав у с. Ходовичі доктор
Іван Колесса»
Після смерті старшого брата Івана, Філарет Колесса редагує його збірку «Галицько-
руські народні пісні з мелодіями зібрав у с. Ходовичі доктор Іван Колесса». Ця велика
праця виходить у Львові, у виданні Епінографічної комісії наукового товариства ім. Т.
Г. Шевченка. ( Епінографічний збірник. Том ХІ.)

Передмову до збірки, також, написав брат Івана. Збірник вміщує як тексти пісень(2485
коломийкових рядків),так і 225 мелодій, редакцію яких здійснив Філарет.

Збірка «Галицько-руські народні пісні з мелодіями…» має три групи. Іван Колесса
створює свою класифікацію пісень. На його думку, вона є справедливою, так як
відповідає «звичайному розвитку людського життя», яке має природні кордони : від
колиски до могили.

До Першої групи пісень, пов’язаних з порами року, автор вводить колядки, щедрівки,
пісні великодні, ягілкі та обжинки.

Друга група пісень названа «Від колиски до гробової дошки». Іван Колесса поділяє її
на 6 підгруп :а) Діти ; б) Доля дівоцька і парубоча; в) Любощі; г) Весілля; д)
Подружжя і рідня ; е) Смерть. Так ми бачимо, що в цих групах Іван Колесса поєднав
як обрядові пісні(колискові, весільні), так і ліричні ( про нелюба, дівочу долю,
розлуку). Він дає словесний опис родин і хрестин (ст.34-36 ) та весілля ( ст. 166-167,
170-180 ) з піснями на Підгір’ї та фрагментами похоронного обряду.

Третю групу збірки складають різнорідні пісні, які автор поділяє на козацькі,
жовнярські та балади. Кожний жанровий різновид відкривається характерними для
села Ходовичі коломийками.

Показово, що Іван робить паспорт селу Ходовичі, поділяючи його на 10 пунктів ;

серед них :

- Географічне походження села, що розташоване на р. Стрій в межах долини

Миколаївської гори.

- Його історичне минуле.

- Особливості одягу, їжі, обрядів і вірувань…

Окремим пунктом визначається Придністрянський повіт з наявністю архаїзмів і

локальних слів.

Розглядаючи весілля в селі Ходовичі, Іван Колесса робить ґрунтовний аналіз

весільних обрядів. Нам він цікавий локальними словами, назвами та деякими
відмінностями в порівнянні з центральним українським весіллям.
Так початок першої передвесільної дії – сватання у с. Ходовичі зветься «свадьбини»
або «іти в женихі» (відбувається пізно в ночі). Якщо батьки молодої схвалюють
майбутнє весілля, вони не дають миттєвої згоди, а повідомляють своє рішення пізніше
(«дадуть знати»)

Друга зустріч майбутніх родичів традиційно зветься «оглядини» або «обзорини», на

якій родичі домовляються про посаг («віно»), котрий мають дати молодій.

В суботу наречена з дружкою запрошує дівчат і старих жінок над вечір плести вінків.
Сідаючи за стіл вони плетуть перший вінок, який скріплює батько, обмочуючи китицю
в священній воді. В цей час звучать урочисті наспіви «Благослови батеньку(мати,
братчик, сестричко)» (стор.167 №1). На закінчення плетіння першого вінка свахи
співають «Летіла зозуленька понад сад» (ст. 169)

Надалі молода сідає на подушку – «сідає на посад», а брат згодом починає розплітати
косу, і в решті мати розчісує косу (ст.176 «Гребінця, матоньку, гребінця…»). Молода
тричі кланяється до землі, цілує родичів в руки і ноги. Староста промовляє: «Стало
тото дитинко перед вами, як перед Богом; просить воно вас, жебисте, його
благословити і в щасливу годину в село випроводити.». Одягнена у зелений вінок та
святкове вбрання молода з однією або двома дружками заходить до кожного дому і
запрошує на весілля. Свахи плетуть другий вінок до шлюбу і заносять його на хлібі до
комори, де родичі нареченої частують їх горілкою. Плетуть вони ще гірлянду з
барвінку – символ весілля, котру вішають під образами.В селі Ходовичі коровай
зазвичай не печуть.

В неділю приїздить молодий з дружиною, старостою і свахою, і привозять в

подарунок весільну хустку, в яку завиті дві булки – перші дари. По дорозі до церкви
свахи співають ладкання (№ 29-32). Повернувшись з вінчання всі сідають до обіду, але
молоді не їдять, після обіду гуляння переноситься до стодоли. Відбувається окреме
святкування зі своїми гостями молодої і молодого. Лише опівночі він повертається зі
своїми боярами за жінкою до дому. Молодий має викупити свою жінку у брата, який
сидить з нею за столом. Перед від’їздом молодої до нової оселі відбувається жалісна
сцена розлуки доньки з родиною. Молода пара від’їжджає на возі, куди вже складено
скриня із посагом молодої . Приїхавши додому вони стають перед дверима, свахи
співають «Втвори мати хату», а мати у вивернутому кожусі з горілкою в руці цілує
молоду, дає калач та складає свої побажання (ст. 187). Але молодий не дозволяє увійти
до хати, тому що наречена має випрягти волів або коней з воза. Одружених садять за
стіл, де пригощають. Вони мають їсти однією ложкою з однієї миски і ділитись одним
пирогом. Їм садять на коліна малу дитину. Свахи вилізають на запічок і намагаються
зловити хустку, яку кидає староста.

В понеділок вранці молода висилає віз і посланців до своєї родини з проханням

поїхати на пропій (№ 73,74). Вона приймає гостей, що приходять з дарунками
«приносами».
Свою роботу, над якою Іван працював ще зі студентських років, планував
надрукувати як монографічне дослідження про с. Ходовичі з описом його звичаїв,
антропологічних ознак населення, народного мистецтва. Та на жаль він не встиг
здійснити цього задуму, пішовши з життя у 34 роки. Працю посмертно відали його
брати Філарет та Олександр при активній допомозі Івана Франка.

Високо оцінив роботу Климентій Квітка – «Збірник Івана Колесси – писав він, – це не
тільки поема колективної душі за покинутого, убогого, пригніченого галицького села,
але разом з тим, поема серця одного з найкращих синів нашої вітчизни.»
Біографія Філарета Колесси
Творча діяльність Філарета Колесси багатогранна. Він був не тільки видатним
композитором та викладачем, але і знаним фольклористом і музикознавцем.

Народився 17 липня 1871 р. в с. Татарське біля Ходович в сім ͗ї священника, вихідця з

селян. Дід Колесси, Іван Андрійович Лаврійський (1882-1873), був відомим
західноукраїнським композиторм, а двоюрідний брат – оперний співак Менцинський.
Любов до народної музики виникла з дитинства, її підтримував його старший брат
І.М.Колесса, військовий лікар по професії, який у 1880р. склав величезний збірник
українських народних пісень і мелодій у с. Ходовичі. Весь цей матеріал Ф.Колесса
пізніше видав у XI томах «Етнографічного збірника» (Львів, 1902р.). Розвиткові
зацікавленості Колесса народною піснею сприяв безпосередній зв ͗язок з сільським
побутом. В 10 років вдало аідбирав на гітарі акомпанемент до народних пісень.
Філаретові не вдалося оволодіти грою на фортепіано, і це, на жаль, відбилося на його
композиторській діяльності. Музичні здібності яскраво проявилися в
одинадцятирічному віці під час навчання в Стрийській гімназії.На той час місто
славилось розвиненим хоровим мистецтвом. Тут познайомився з Остапом
Нижагківським. У 1888р. Колесса диригує студентським хором Стрийської гімназії.
Під час навчання Філарет Колесса зібрав багатий фольклорний матеріал. Він був
прийнятий до таємного студентського самоосвітнього гуртка, метою якого стало
глибоке вивчення української культури, творчості її видатних представників. Під
враженням від творів Лисенка Колесса починає займатися композицією. Самостійно
вчить гармонію, займається грою на скрипці у капельмейстера Стрийського духового
оркестру у Ф. Доліста.

Першими композиторськими спробами стають обробки народних пісень «Ой поїхав

Дребеньоха», «Ой дуб та й на дуба», «Ой коню ж мій, коню», зроблені на зразок
обробок Лисенка. 1891р. – закінчення гімназії, у цьому ж році вступає до Віденської
духовної семінарії. У Відні Філарет відвідує оперні вистави, концерти, бере участь у
хорових репетиціях Співацького товариства і деякий час диригує хором при церкві св..
Варвари. Навчання в семінарії не сподобалося і тому він кидає її і вступає до
Львівського університету(1892, філософський факультет). В цей час на світогляд
Колесси великий вплив мають І.Франко та І.Павлик, які націлювали на розвиток
національної культури українського народу. Цей університецький період надзвичайно
важливий у формуванні громадсько-політичних поглядів Філарета Колесси. У 1890р. в
журналі «Народ» Франко опублікував першу фольклорну робрту Колесси «Людові
вірування на Підгір`ю в селі Ходовичах», а згодом – в «Етнографічному» збірнику. У
1895р. вперше на сторінках преси Колесса виступив з рецензією до роботи М.Лисенка
«Народні музичні інструменти на Україні» й на фольклорні публікації І.Манжури та
Я.Новицького . У 1892 р. стає членом спілки «Львівський Боян». Навколо товариства
гуртуються молоді західноукраїнські композитори: Філарет Колесса, Остап
Нижанківський, Генріх Топольницький, Денис Січинський, а від 1897р. – Станіслав
Людкевич.

Час з 1893року – це період значної активізації діяльності Ф.Колесси як композитора,

так і фольклориста. Серед його авторських робіт – в`язанки хорових обробок народних
пісень: «Вулиця»(1896р.), «Обжинки» (1898., присвячені Лисенку), «Гагілки»( 1900р.),
«Наша дума»(1902р.). Велику увагу Філарет Колесса приділяв хоровому жанру. Він
писав на слова Т.Шевченка («Ой умер старий батько», «Утоптала стежечку», «Якби
мені черевики», «Було колись на Вкраїні»), О.Маковея («Марш українських
стрільців», «Помер рекрут»), О.Олеся («Ой чого ти, тополенько…») та інших поетів.
Фольклорні праці Колесси цього періоду стають значним внеском в українську
фольклористику: 1895р.- рецензія про «Малорусские песни» Я.Новицького, 1898р.
монографія «Людові вірування на Підгір`ю в с. Ходовичах Стрийського повіту», до
цієї монографії І.Франко написав вступ, 1906р – «Ритміка українських народних
пісень».

В кінці липня 1908р. Колесса виїхав на Полтавщину, де списав на фонографічні

валочки мелодії українських народних дум від 4-ох народних співців. В наслідок
Миргородської експедиції 1910р., 1913р. виходять з друку відповідно 2 томи «Мелодії
українських народних дум». У 1915 р. були написані «Воєнні квартети».

З 1922р. по 1924р. викладає українську словесність в Українському таємному

університеті у Львові. У 1923 р. після поїздки в Закарпаття з`являється збірник текстів
і мелодій – «Народні пісні з південного Підкарпаття» (Ужгород, 1923р.). У 1927р. на
Другому конгресі слов`янських географів і етнографів у Варшаві Колесса вимагав,
щоб було запрошено всі українські наукові інституції, що зацікавлені в різних
ділянках науки. В 1928 р. Колесса пише роботу «Українська народна пісня на переломі
XVII - VIII» (присвячена М.Максимовичу). У червні 1929р. Філарета Колессу було
обрано дійсним членом Академії наук УРСР. Того ж року була написана робота на
тему : «Народні пісні з Галицької Лемківщини – тексти і мелодії». У 1929р. в
«Сборніку праці» публікується робота «Карпатський цикл народних пісень, спільних
українцям, словакам, чехам і полякам ».

У 1938р. Колесса видає книгу «Українська усна словесність». З 1939р. Філарет

Колесса перебуває на посаді професора Львівсьокого університету ім.. І.Франка. В
1940р. Колессу затверджують одночасно директором Львівської філії ІНФЕ АН УРСР
і Львівського державного етнографічного музею. В «Записках» історичного та
філологічного факультетів Львівського державного університету ім.. І.Франка
з`являється його обширна стаття «Хмельниччина в українських народних піснях та
думах».

У 40-х роках в різних джерелах з`являється багато фольклорних праць. В журналі

«Новый мир» у 1940р. надруковано «Про український фольклор». У 1941р.
опубліковано роботу «Українська ритміка в поезіях І.Франка». У 1945р. Колессою був
написаний «Фольклор Вітчиязняної війни». У збірнику Львівського державного
університету – «Леся Українка», присвяченому 75-річчю з дня народження поетеси
було опубліковано статті Колесси:

1. «Народні пісні до танцю (з нотами, з голосу Івана Франка та Лариси Косач - списав
К.Квітка)»;

2. «Листи Лесі Українки (1908 - 1913) до Філарета Михайловича Колесси»;

3. «Леся Українка і український музичний фольклор».

У 1946р. Колессу було обрано депутатом Верховної Ради УРСР. У 1947р. було видано
«Спогади про Миколу Лисенка».

На жаль його наукова праця була раптово перервана неочікуваною хворобою. В ніч на
4 березня 1947р. Філарет Колесса помер у розквіті творчих сил.
Філарет Колесса «Ритміка українських народних пісень»
Перші записи музичного фольклору Колесси були опубліковані 1903 року як
музичний додаток до книги В. Шухевича «Гуцульщина». Із великої кількості зібраного
Колессою матеріалу тут було надруковано тільки 28 мелодій для скрипки, 22 ̶ для
сопілки і флояри, 8 ̶ для трембіти, кілька весільних пісень, коломийок і співанок,
серед яких знаходимо і запис російської «Камаринської». В дослідженні музичного
фольклору гірських районів Західної України Колесса майже не мав попередників,
якщо не рахувати окремих записів місцевого походження, які зустрічались в збірниках
В. Залеського, О. Кольберга. Збірник гуцульських пісень Ф. Колесси був по суті
результатом першої серйозної екскурсії музиканта-фольклориста в цю етнографічну
територію.

Однією з перших великих теоретичних праць, своєрідним підсумком початкового

етапу досліджень в галузі словесного та музичного фольклору, стала «Ритміка
українських народних пісень» (закінчена 1903 року). В історичному розвитку ритміки
українських народних пісень Колесса спостерігає перехід від вільної речитативності
до вирівняння пісенних віршів. Речитативні форми, як показав дослідник, виступають
у пісенних жанрах найдавнішого походження, зокрема в обрядовому фольклорі,
наприклад, весільних піснях; мелодика цих пісень підпорядкована слову. Чимало
уваги вчений приділяв висвітленню факторів, які, на його думку, впливали на
поступову кристалізацію ритміки вірша та мелодії. Одним із таких факторів Колесса
вважав правильне розміщення в закінченнях поодиноких частин граматичних
наголосів у сполученні з мелодичними. Це привело до утворення кінцевої рими, а
рима, в свою чергу, значно вплинула на ритм та структуру мелодії. Важливу роль у
вирівнянні пісенного вірша і мелодії Колесса надавав паралелізмам, алітераціям,
асонансам. Погляди дослідника знаходять підтвердження в коломийках. Вони
становлять окрему групу, об'єднану характерною ритмічною і віршовою будовою. Їм
властивий:

1) чотирнадцятискладовий вірш-період такої будови: 4+4+6, або 8+6;

2) правильне розміщення граматичних наголосів на передостанньому складі

шестискладових груп і двоскладові рими;

3) такт 2/4, характерний для пісень-коломийок, періодично створює в мелодії сильні

акценти, які передаються тексту під час співу, внаслідок чого в коломийках виникає
трохеїчний метр.

Висвітлені Колессою питання про роль наголосів в українській народній пісенності ,

про утворення в ній кінцевої рими становлять особливо цінну частину в його праці.

Досліджуючи ритміку українських народних пісень, Колесса перший провів

систематизацію ритмічних форм, властивих українському пісенному фольклору.
Метроритмічною одиницею дослідник вважає «пісенне коліно» (на зразок «піввірша»
у П. Сокальського). Пісні за ритмічною структурою він розподіляє на три групи:

а) рівномірні дво-, три- і чотириколінні вірші-періоди;

б) двовірші, зложені з неоднакових віршів-періодів;

в) розширені форми двовірша, подвоєні, тривіршові і складні строфи.

В українських піснях широко розповсюдженим є перший структурний тип. Для цього

типу пісень характерний восьмискладовий вірш (4+4), що досить часто виступає в
найстаровинніших формах української пісенності ̶ в щедрівках, веснянках, весільних,
купальських піснях. Десятискладовий вірш (5+5), властивий колядкам і щедрівкам,
розповсюджений також в російських билинах і сербському героїчному епосі.
Дванадцятискладовий вірш (6+6), характерний для баладних, мандрівних та
історичних пісень. Чотирнадцятискладовий триколінний вірш-період (4+4+6)
найбільш розповсюджений в українській народній пісенності, яким складена
величезна кількість пісень-коломийок найрізноманітнішого змісту.
Сімнадцятискладовий триколінний вірш-період (5+5+7) ̶ найулюбленіший в
старовинних весільних, а також колискових піснях: 2(5+5+7). Теорія ритміки Колесси
не позбавлена деяких суперечностей, особливо в частині зв'язків між поезією та
музикою. Дослідник не завжди враховував автономність у пісні слова і музики,
перебільшував роль мелодії як сталої форми.

«Мелодії українських народних дум»

Новий етап діяльності Колесси пов'язаний з вивченням українського епосу. Праці

вченого в цій ділянці становлять найяскравішу частину його творчої спадщини.

Важливим поштовхом до цього послужила організована 1908 року Лесею Українкою

та її чоловіком К. Квіткою експедиція на Полтавщину з метою записування кращих
зразків народних дум за допомогою фонографа.

Ставлячись до цієї справи дуже серйозно і турбуючись, щоб записи були

високоякісними, зокрема з музичного боку, ініціатори намагались знайти музиканта,
який зумів би ввійти в особливості стилю дум і точно його відтворити. Вони
звернулись до музично-етнографічної комісії любителів природознавства в Москві та
до Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, яке і запропонувало кандидатуру
Філарета Колесси.

На пропозицію поїхати в полтавську експедицію Ф. Колесса відгукнувся з великим

ентузіазмом.

Проте тут не обійшлось без труднощів. Викликавши підозри з боку царського

начальства, Колесса не отримав дозволу на вільні роз'їзди по Лівобережжі, яке було
головним осередком кобзарського мистецтва. Довелось обмежитись поїздкою в
Миргород, куди дослідника запросив Опанас Сластіон, відомий український
художник-графік і добрий знавець кобзарської справи. Завдяки енергії та ініціативі
Сластіона в Миргород прибуло декілька кобзарів і лірників ̶ Михайло Платон
Кравченки, Опанас Барь, Микола Дубина, Антон Скоба і Явдоха Пилипенко. Але
докладно дослідити і повністю записати на фонограф вдалося тільки репертуар
Михайла Кравченка, оскільки всі інші співаки не мали можливості довше
затримуватись в Миргороді. Повертаючись додому, Колесса познайомився з кобзарем
Іваном Кучеренком, від якого теж записав дві думи.

Результати експедиції були б не дуже успішними, коли б не механічний запис і

допомога Лесі Українки, Квітки і Сластіона, які згодом пересилали Колессі нові
фонографічні матеріали, а також давали багато цінних вказівок щодо його
опрацювання.

У 1909 році Колесса виступив на III Міжнародному конгресі музичного мистецтва у

Відні з обширним рефератом про козацький епос, ілюструючи його фонограмами.
Реферат був покладений в основу вступної статті до праці «Мелодії українських
народних дум», яка була опублікована у двох серіях ̶ у 1910 та 1913 рр. До першої
серії увійшли рецитації кобзарів: з Полтавщини Михайла Кравченка та Остапа
Калного ̶ з Великих Сорочинець, Опанаса Баря з с. Черевків, Платона Кравченка з
с. Шахворостівка, Явдохи Пилипенко з Орликівщини, Олександра Гришка з
с. Лютеньки, Антона Скоби з с. Багачки. У другій серії вміщено репертуар чотирьох
співів з Полтавщини: лірника Івана Скубія з с. Лелюхівки, Миколи Дубини з
с. Решетилівки, Опанаса Сластіона з Миргорода, лірника Семена Говтаня з с. Зіньки та
чотирьох з Харківщини ̶ Гната Гончаренка з с. Губенки, Степана Пасюги з
Богодухівськго повіту, Івана Кучеренка з с. Мурафи, Петра Древченка з с. Камінного.

Отже, «Мелодії українських народних дум» були першою в українській

фольклористиці роботою, що знайомила з такою великою кількістю народних
співців-кобзарів та їх багатим і різноманітним репертуаром.

Перші публікації текстів дум були здійснені М. Цертелєвим «Опыт собрания

старинных малорусских песней» (1819 р.).

До Лисенка були опубліковані нотації лише двох дум: «Про від'їзд козака з материної
хати», записана Маркевичем і опублікована Галаганом у 1857 році, що зустрічалась в
думовому епосі під назвою «Прощання козака», а також «Дума про вдову і трьох
синів», надрукована в збірнику Рубця «216 народных украинских напевов». Проте
обидві нотації не можна вважати задовільними, оскільки записувачі не зуміли
правильно відтворити в них найхарактернішої властивості дум ̶ музичного
речитативу. Тільки Лисенко перший дав українській фольклористиці справді
високопрофесіональні музичні записи дум («Про Хведора Безрідного», «Про удову»),
які він чув від кобзаря О. Вересая, і «Про Барабаша та Хмельницького» ̶ від кобзаря
П. Братиці. На основі зібраного матеріалу композитор у роботі «Характеристика
музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм»,
висловив свої погляди на музику і стиль цього жанру, поклавши початок вивченню
музики дум.

Достойним продовжувачем Лисенка в галузі вивчення музики дум став Філарет

Колесса. Із всіх наведених 64 варіантів дум, що вміщені в двотомнику «Мелодії
українських народних дум», на жаль, тільки 10 подано повністю. Давніший тип
рецитацій записано від кобзарів Г. Гончаренка, М. Кравченка, новіший ̶ від
І. Кучеренка, П. Древченка та ін.

Значний інтерес з погляду дослідження музики кобзарських рецитацій являє собою

вступна стаття до першого тому «Мелодії українських народних дум» та робота
«Варіанти мелодій українських дум, їх характеристика і групування», що була
доповненням до другого тому. У цих розвідках дослідник зупиняється на питаннях
музичного стилю дум, дає оцінку носіям кобзарського мистецтва. В дослідженні
музичних особливостей цього жанру Колесса керувався положеннями вищезгадуваної
праці Лисенка, в якій вперше в українській фольклористиці думи були проаналізовані
з музичного боку на справді науковій основі. Особливо цінним висновком, до якого
прийшов Лисенко, було визначення дум як музичної декламації. Ця теза знаходить
більш широке розкриття у вступній статті до І тома праці Колесси.

На основі спостережень Колесси можна зробити висновки, що взаємодія між текстом і

мелодією в думах виявляється в таких моментах:

1) Кожному складові тексту відповідає один звук мелодії.

2) В мелодії підкреслюється основний акцент слова.

3) Цезури музичного речитативу збігаються з логічними паузами в тексті.

4) Музичні періоди співпадають з логічно завершеними частинами тексту.

Основним принципом розвитку музичного матеріалу в думах є імпровізаційність. Але

водночас музичний речитатив думи базується на основі міцно закріплених в народній
пам'яті традиційних мотивів. Таку роль відіграє початок в думі ̶ «заплачка», що є
свого роду експозицією-темою.

Важливим компонентом, що творить багату емоційну палітру дум, є їх лад. Як це

вперше виявив Лисенко, думам найбільш властивий дорійський лад, що на
українському ґрунті піддавсь хроматизації (підвищення ІV ступеня).

Ширше розкривши положення Лисенка про ладову структуру дум, Колесса вніс разом
з тим і цікаві доповнення про принципи компонування речитативу в думах ̶
групування інтонацій кварто-квінтовими ланками, боротьбою між опорами
призводить до ладової нестійкості на I, V, II, ступенях.
Охарактеризувавши типові особливості музичної мови дум, вказавши на її яскраву
самобутність, Колесса разом з тим звернув увагу на стильові відмінності в
кобзарських рецитаціях, значною мірою обумовлені місцем їх походження. Так,
рецитації, записані від кобзарів Полтавщини, багато в чому різняться від рецитацій,
записаних на Харківщині, що дає підставу говорить про наявність окремих
кобзарських шкіл ̶ Полтавської та Харківської.

Філарет Колесса відзначає, що в думах виникло два інтонаційні пласти: давній ̶

діатонічного складу, і новий ̶ мажоро-мінорного. Думи другого новішого
мажоро-мінорного пласту наблизились до думи-пісні аріозного типу. Але
речитативність, як основна ознака жанру, збереглась.
Список використаної літератури
1. "Галицько-Русські народні пісні з мельодіями" зібрав у селі Ходовичах Ф.Колесса, з
друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка ;Львів,1902.

2. "Композитори України та української діаспори" А. Муха, "Музична Україна";

Київ,2004.

3. "Мелодії українських народних дум" Ф.М. Колеса, вид. "Наукова думка"; Київ,1969.

4. "Музичні твори" Ф.М. Колесса, вид. "Наукова думка"; Київ,1972.

5. Листи Лисенка до Ф.Колесси в книзі М.В.Лисенка "Про народну пісню і про

народність в музиці", вид. "Мистецтво"; Київ,1955.

6. "Українські народні пісні з Волині в записі Ф. Колесси та Мошківського".

7. "Філарет Михайлович Колесса" С.Грица, ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО

ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І МУЗИЧНОЇ ЛЧТЕРАТУРИ УРСР; Київ,1962.