Житомирське музичне училище ім. В. С.

Косенка
Житомирської обласної ради

Предметно-циклова методична комісія «Теорія музики»

Курсова робота
з аналізу музичних творів
на тему:
« Логіка та драматургія музичної форми фортепіанної
фантазії «Ісламей» М.О. Балакірєва»

Виконала: студентка ІV курсу

відділу «Теорія музики»
Ніколайчук Є.П.
Науковий керівник:
викладач-методист
Слободенюк Л.М.

Житомир – 2019
 План

І. Вступна частина:

а) Постановка та мета цілісного аналізу твору.

б) Змішана форма: визначення та класифікація.

в) Фортепіанна творчість Мілія Олексійовича Балакірєва.

ІІ. Основна частина:

а) Історія написання та подальше життя східної фантазії «Ісламей».

б) Композиційна структура та образний зміст твору.

в) Логіка драматургічного розвитку в композиції.

ІІІ. Заключна частина:

а) Підсумки цілісного аналізу фантазії.

б) Вплив «Ісламея» на подальший розвиток східної теми у творах російських

та радянських композиторів.

ІV. Література.
 І. Вступна частина

а) Сучасне музикознавство вивчає музичну форму, як логічне

становлення й розвиток музичної думки. Виражальні засоби і логічні
закономірності у взаємодії утворюють драматургію художнього твору. У
своєму поступальному розвитку музичне мистецтво постійно розширює
власні виражальні можливості. Логічні структури більш стійки, мають
ознаки закону, певні норми мислення у галузі мистецтва. Вивчення
музичного твору, проникнення в його образний зміст та будову форми
базується на принципах цілісного аналізу, що поєднує гармонічний,
поліфонічний, структурний аспекти із залученням філософських, естетичних,
музично-історичних знань.

Багато музичних форм у своєму історичному розвитку дають змогу не

тільки виявити поступову еволюцію виражальних засобів, а й усвідомити
логічні закономірності та їх індивідуальне втілення в певних музичних
творах. Особливо чітко проступають ці тенденції в музичних формах, які
спираються на процесуальні закони розвитку. До подібних форм належать
варіаційна, сонатна, так звані змішані форми.

б) Змішана форма – це форма, в який присутні ознаки двох або більше

форм. Вона найбільш типова для жанру фантазії, поеми, рапсодії, що
пропонують вільні, імпровізаційні варіанти розвитку музичної думки. У
змішаних формах відбувається перемінність та суміщення функцій частин
(термін В.Бобровського), поява ознак форм першого та другого планів і, як
наслідок, поєднання композиційних функцій частин. Найчастіше
зустрічається проникнення сонатних принципів та вільної варіаційності.

Теоретичне музикознавство надає різні класифікації типізованих

змішаних форм. У власний роботі ми вирішили дотримуватися класифікації
В.Холопової, яка, на наш погляд, представлена найбільш повно і
переконливо:
  сонатно-варіаційна (сонатна форма з варіаційним методом розвитку
тем);
 сонатно-концентрична (сонатна форма з концентричним
розташуванням розділів);
 сонатно-циклічна (з'єднання сонатної форми з сонатним циклом);
 сонатно-сюїтна (з'єднання сонатної форми з сюїтою).

в) Яскравим прикладом змішаної форми сонатно-варіаційного типу є

фортепіанна фантазія «Ісламей» М.О.Балакірєва, відомого російського
композитора, диригента, культурного діяча і піаніста. Його вважають одним
із засновників російської піаністичної виконавської школи. Музикант-
просвітник, він один із перших почав пропагувати фортепіанні твори
російських композиторів у концертних виступах. Значне місце в його
творчості посідають композиції концертно-віртуозного плану: східна
фантазія «Ісламей», Соната b-moll, Концерт Es-dur, фортепіанні транскрипції
симфонічних п’єс «Камаринська», «Арагонська хота», «Ніч у Мадриді» і
романсу «Жайворонок» Глінки. Також, Балакірєв створив низку мініатюр,
серед яких мазурки, вальси, скерцо, ноктюрни тощо.
 ІІ. Основна частина.

а) Східна фантазія «Ісламей» - найвидатніший фортепіанний твір

Балакірєва – була написана у 1869 році, у період творчої зрілості
композитора. «Ісламей» створений під враженнями від подорожей до Кавказу
в 1862 і 1863 роках. У своєму листі до Э.Рейсу М.Балакірєв повідомляє:
«Пьеса эта случайно задумана на Кавказе, куда мне пришлось съездить лета
три подряд в конце 60-х годов. Интересуясь тамошней народной музыкой, я
познакомился с одним князем, который часто приходил ко мне и играл на
своем народном инструменте, похожем отчасти на скрипку, народные
мелодии. Одна из них, плясовая, называемая «Исламей», мне чрезвычайно
понравилась и ввиду приготовления себя к сочинению «Тамары» я занялся
обработкою его для фортепиано. Вторая тема сообщена мне в Москве одним
актером. При сочинении этой пьесы я не имел никакой программы, а просто
желал дать этим темам по возможности интересную симфонически-
фортепианную обработку» [3, 162].

Фантазія «Ісламей» була з захопленням зустрінута «кучкістами».

Проте, на прем’єрі твір викликав суперечливі відгуки. Деякі музиканти,
переважно консервативних поглядів, відреагували на нього негативно, але
одразу ж знайшлись захисники фантазії. П.Чайковський в одній із рецензій
дуже тепло відгукувався про східну фантазію Балакірєва, підкреслював в ній
яскравість і багатство фортепіанних фарб, риси віртуозного «листовского»
піанізму. Пропагандистом «Ісламея» став Микола Рубінштейн, який
багаторазово його виконував. Мілій Олексійович вдячний другові за це,
присвятив фантазію великому російському піаністу. Також, високо цінував
цей твір Ференц Ліст, який із задоволенням грав фантазію і обов’язково
вимагав від своїх учнів її виконання. Пізніше, «Ісламея» інструментував
для оркестру італійський композитор А. Казелла, але Балакірєв залишився
незадоволеним його роботою. Другу інструментовку здійснив С.М. Ляпунов
для постановки на сцені Маріїнського театру.
 б) Своєрідність твору обумовлена особливостями пісенно-
танцювального фольклору. Основним тематичним матеріалом для
фортепіанної фантазії, як відомо з листа Балакірєва, стали дві східні народні
теми контрастного характеру. Перша – стрімка і темпераментна
кабардинська танцювальна мелодія на кшталт лезгінки, назву якої –
«Ісламей» – композитор дав усьому творові. Одноголосний виклад, стрімкий
рух рівними дрібними тривалостями з багаторазовим повторенням одного
звуку, швидкий темп, незвичний для європейської музики розмір 12/16 – все
це надає темі монолітність, цільність та створює відчуття внутрішньої сили.
Важлива інтонаційна особливість теми – постійне коливання між VII
підвищеним і натуральним ступенем – посилює її східний колорит. Тему
можна вважати головною партією сонатної форми, що проводиться в
тональності Des-dur, найулюбленішій тональності Балакірєва.

Друга тема – кримськотатарська лірична мелодія, наспівна та мрійлива

Вона викликає уявлення про повільні східні жіночі танці, з плавними рухами
та м’якими ритмічними акцентами. Відчуття романтичної чарівності та
одночасно статики передається орнаментальним характером мелодичної
лінії з постійним поверненням до опорного звуку «фа#», підкреслюється і
супроводом – нерухомим органним пунктом на тонічній гармонії. Другу тему
можна вважати побічною партією в тональності D-dur, на відміну від першої,
вона викладена одразу з гармонічним супроводом.

За формою цей твір поєднує сонатну та варіаційну структури

одночасно. Тут є всі розділи сонатної форми: експозиція двох контрастних
тем, розробка, динамічна реприза та кода. Водночас цю форму можна
розглядати і як подвійні варіації: на початку – почергове варіювання двох
тем, потім спільні їх варіації, а в репризі та коді – варіювання кожної теми
окремо.

Значне образне переосмислення відбувається в другій темі: варіюючи

її композитор поступово прискорює темп, ущільнює гармонічний супровід,
надає музиці більшої енергійності, змінюючи повільний рух в розмірі 6\8 на
чіткий дводольний ритм з акцентами на слабких долях такту (авторська
ремарка «живо, темп трепака», «с ухарством»). Трансформація другої теми
в репризі, яка перетворюється на швидку і темпераментну та наближається
за характером до танцювальної першої теми підкреслює динамічний характер
варіювання матеріалу, а також сприяє наскрізному типу розвитку драматургії
фортепіанної фантазії. Отже, композитор створює живу жанрову картину:
немовби після чергування чоловічого та жіночого танців обидві групи
з’єдналися у вогняному стрімкому танцювальному русі. Зближення
контрастних тем в репризі ( не тільки в тональному відношенні, але і в
образному плані) – це одна із головних рис сонатності, яка яскраво
відображена в багатьох російських і західноєвропейських одночастинних
творах ХІХ століття.

Балакірєв знаходить особливі прийоми втілення своєрідної звучності

кавказької народної музики. Наприклад, через застосування репетицій
композитор передає звучання щипкових народних інструментів,
використовує жорсткі секундо-квінтові та кварто-квінтові сполучення,
паралельні квінти та пусті акорди без терцієвого звуку, які характерні для
східної гармонії та фактури. При гармонізації головних тем відчутні
коливання між основною тональністю та її паралельною (в першій темі –
Des-dur і b-moll, в другій темі - D-dur і h-moll), що надає звучанню
особливої барвистості.

в) З точки зору драматургії, сонатна форма, яка використана в

«Ісламеї», суттєво відрізняється від класичних зразків, вона трактується
композитором вільно. Це відображено в незвичайних тональних
співвідношеннях головної та побічної партій ( Des-dur – D-dur –
«неаполітанська» плагальність), суттєвих змінах в репризі, малих розмірах
розробки – все це порушує пропорції сонатної форми. Побічна партія, після
розгорнутої головної в експозиції за місцезнаходженням у формі може бути
прийнята за середину складної тричастинної форми ( форма третього
плану!).

Таким чином, «Ісламей» Балакірєва поєднує сонатну форму з

варіаціями на дві теми, створюючи змішаний тип композиції. Можна
вважати, що від логіки баладно-поемної драматургії йде трансформація
образів та їх зближення у репризи та коді.

Загальна схема-конструкція твору:

сонатна форма: Г.П. П.П. Розробка Г.П. П.П. Кода

Des(b) D(h) Des, B, D, E, F Des Des Des

варіаційна форма: вар. 1 вар. 2 вар. 1, 2 вар.1 вар.2 вар.2

драматургія: А В ------------------------------------->С
 ІІІ. Заключна частина

а) У заключній частині роботи ми хочемо звернути увагу на деякі

власні спостереження. Особливість музичної драматургії твору, що
спирається на східні фольклорні зразки, відрізняється певною однорідністю,
прямолінійністю, перевагою принципу мальовничого варіювання над
принципом глибокого внутрішнього розвитку. Наскрізний розвиток в
«Ісламеї» безумовно є, але він скоріше кількісний ніж якісний: у творі немає
складного переусвідомлення образів, зіткнень, боротьби. В цілому
драматургія має єдиний психологічний стрижень, монолітна, хоча образи
Сходу показані яскраво, енергійно і темпераментно. Відсутність
контрастного елементу, ідеї боротьби, життєвих протиріч, активного
прагнення до цілі – все це не сприяє глибині почуттів, справжньому героїзму,
а тільки демонструє стихійне втілення дикої енергії, жорсткої волі, мужньої
сили, яка спроможна «смести все на своем пути».

б) У східній фантазії «Ісламей» яскраво проявився блискучий талант

Балакірєва - піаніста, його майстерне володіння виражальними
можливостями фортепіано. Вплив цього твору на втілення східних образів в
російській музиці надзвичайно великий. Прикладом може служити творчість
його друзів-кучкістів – Бородіна та Римського-Корсакова, а також твори
багатьох радянських композиторів.
 Література:

1. Алексеев А.Д. История фортепіанного искусства.Часть1 и 2. - М.,

1988. - 416 с.
2. Балакирев М.А. Исследования и статьи. – Л., 1961. - 446 с.
3. Балакирев М.А. Летопись жизни и творчества. – Л., 1967. - 600 с.
4. Бобровский В.П. Функциональные основы музыкальной формы. -
М., 1978. - 336 с.
5. Мазель Л.А. Строение музыкальных призведений. - М., 1979. -
536 с.
6. Смирнов М.А. Фортепианные произведения композиторов
«Могучей кучки». - М., 1971. - 116 с.
7. Холопова В.Н. Формы музыкальных призведений. - Учебное
пособие. – СПб: Лань, 2001. - 496 с.