Борис Лятошинський

1.До якої з культурно-світоглядних форм мислення та моделей

(національна, російська, західноєвропейська модерністська) можна
зарахувати творчість Лятошинського 20-х років?

Б. Лятошинський опинився на
риторичній осі щодо “офіційного” канону національної культури.Та слід
зазначити,що модернізм з його безцінним
досвідом синтезу сприймається як “прообраз планетарної культури”

2. У чому полягає зміна «інтонаційного контуру» української музики

першої половини ХХ ст.?

Постійне оновлення та переосмислення творчих акцентів в українській

музиці ХХ століття відбувається у переплетенні з прагненням до
національного відродження та повернення національної самоідентичності.

Відсутність уніфікації, неприйняття канонізації любого, найцікавішого

підходу, індивідуалізація форм і жанрів, інструментальних складів і музично-
технологічних засобів в теперешній час очевидні, і навряд чи можна знайти
їм історичну паралель в минулому .

3.У чому полягає сутність музичної інтонації Б.Лятошинського

У тому, що його твори наскрізь пронизані символікою. Його музичній
інтонації властиві різкі перепади темпів(від «ленто» до «аллегро»),
раптовість звукового наростання (від ppp до sff), а також особливості
прозорої фактури.Хоральність для Лятошинського – один з важливих
факторів драматизії хору. Аналізуючи тип
комунікату, яким послуговується Лятошинський, можна зауважити, що
домінуючою функцією музичного мовлення майстра є експресивна
(емотивна).

4. які західноєвропейські риторичні фігури найчастіше використовує у

своїх творах Б.Лятошинський?
Використання Лятошинським “полегшеної” жанровості (танець,
скерцо) для передачі трагічного (аналогічні приклади знаходимо в
українських повістях М. Гоголя, поемах Т. Шевченка) – це прояв драматургії
апокаліптизму в її намаганні поєднати непоєднуване, полярне.
Одна з найхарактерніших для
Лятошинського ритмо-інтонаційних лексем, в основі якої лежить тріольно-
пунктирна формула.
Слід зауважити, що прояви міфологічного мислення у Лятошинського
не обмежуються лише апокаліптичною проблематикою. Це тільки так званий
етичний міф, в центрі якого проблеми буття і смерті. Окрім цього, в
творчості майстра виразно окреслюється ще один різновид міфологізму, який
називається візіонеризм. Найхарактернішою ознакою
візіонеризму є тяжіння до епіки, але ця епіка в переважній більшості
символічна, складна для розшифрування, оскільки її метою є передача
певного стану, враження.
5. Які знаки музичної семантики є втіленням у творах Лятошинського
філософських категорій Часу та Вічності?

Тема Часу, як філософська категорія, постійно присутня, що

відчутно в остинатному пульсі другої частини Третьої симфонії чи в
рівномірному передзвоні аналогічного розділу Четвертої симфонії. Однак
Час сприймається як певний стан, безпосередньо не пов`язаний з рухом. Це
образ Вічності, який у Лятошинського переважно асоціюється з візіями
минулого і, відповідно, виражається через характерну для мислення
композитора знаковість. Якщо у другій частині Другої симфонії модус
минулого репрезентується через баладність, то вже, починаючи з Третьої та
закінчуючи П`ятою симфоніями, – в основному через хорал та передзвін.
6. Символом чого в творах Лятошинського є цитата «Dies irae»?

Одвічну дихотомії буття з протиставленням

Добра і Зла, Смерті та Життя, просвітленого вічного та страшного і
незрозумілого потойбічного. Це дає підставу стверджувати, що порушена
проблема стає особливо актуальною і домінуючою у творах композитора
останнього періоду.
Також використовує цитату в якості свого первинного денотату – як символ
справедливого Суду.

7.які знаки є особистими авторськими знаками Лятошинського?

Теми
широкого дихання з поступовим плавним рухом мелодії, що створює
враження її нескінченості.

Темпоральність, як “важливий фактор у втіленні задуму твору” ,

сприяє посиленню його драматизації. Йдеться про драматургічний розвиток,
в основу якого закладений ефект раптовості, несподіваності, різкого
перелому дії. За допомогою раптового переключення із стану посиленої дії у
стан рефлексії і навпаки – розкривається.Також наявність виразних ознак
того типу драматургії, якій було дане визначення
апокаліптичної, знаходимо не тільки в симфонічних творах композитора.
Вона наявна в його камерно-інструментальній, вокальній та хоровій музиці,
зокрема, в тих її зразках, які безпосередньо пов`язані з темою смерті.
8. У чому полягає недолік періодизації творчості Лятошинського,
зробленої В.Самохваловим?
В. Самохвалов зазначає, що квінта в основі
септакорду, як одна з яскравих ознак стилю композитора, водночас створює
відчуття просторової перспективи. А це, як відомо, пов’язано з поетичною
функцією музичного мовлення майстра. Адже він досить часто у своїх творах
використовує фонічні особливості септакордів, зокрема квінтовий фонізм
великого мажорного септакорду, прагнучи передати засобами музики
відчуття просторової перспективи (“Степ” з сюїти до фільму “Тарас
Шевченко”) чи, навпаки, – порожнечі, заціпеніння.
9. Що таке надцикли у творчості Лятошинського?
Відтак спостерігаємо явище так званої циклічної міфологічної
темпоральності, як одну з найхарактерніших тенденцій музики ХХ ст. Її
сутність, на думку М. Лобанової, полягає в утворенні “наджанрів, які,
зазвичай, називаються “надциклами” [84, c.162]. Проаналізувавши твори
Лятошинського, написані ним у 60-х роках, можна зауважити певну
спільність, що виникає на інтонаційній та жанровій основах. Так, у
“Польській” та “Слов’янській” сюїтах, “Слов’янській увертюрі”, Четвертій
симфонії такою інтонаційною основою стала зашифрована цитата секвенції
“Dies irae”, поєднана з мелодикою оліготонічного типу. А це дає підставу
стверджувати, що згадані твори формують “надцикл”.