ВСТУП ДО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

РОДО-ЖАНРОВА ФОРМА ЛІТЕРАТУРНОГО

ТВОРУ
Лекція 4
 План

1. Лірика як один із трьох основних літературних родів.

2. Основні жанри ліричних творів.

3. Тематична класифікація лірики.

 1. Лірика як один із трьох основних
літературних родів.

Лірика (від грецького lyra — музичний

інструмент, під акомпонемент якого античні
поети виконували свої вірші. Ті твори, які
виконувалися у супроводі ліри, називали
ліричними)- це один з трьох основних
літературних родів, де навколишню дійсність
зображують шляхом передачі почутів, настроїв,
переживань ліричного героя. В основі лірики —
думки і переживання ліричного героя.
 1. Лірика як один із трьох основних
літературних родів.

Ліричного героя не можна ототожнювати з

автором, хоча він зв'язаний з автором, його
духовно-біографічним досвідом, світовідчуттям,
душевним настроєм. Ліричні переживання можуть
бути властиві не лише поету, але й іншим особам,
не подібним до нього.
Ліричні твори мають здебільшого віршову форму.
Ліричні твори в прозі зустрічаються рідко.
 1. Лірика як один із трьох основних
літературних родів.

Найпоширеніша форма ліричного твору —

монолог, діалоги трапляються рідко. Основний
засіб викладу — роздум. У ліричних творах
часто використовуються описи (природи,
речей, інтер'єру), вони є засобом розкриття
внутрішнього світу людини. У деяких ліричних
творах є розповіді про події — епічні елементи.
Зустрічаються й драматичні елементи
(діалоги). Отже, лірика використовує засоби
інших родів літератури.
 1. Лірика як один із трьох основних
літературних родів.

Лірична поезія близька до музики, музика, як і

лірика, виражає внутрішній світ людини. У
ліричних творах нема розгорнутого сюжету,
ситуації. У деяких ліричних творах є конфлікт між
ліричним героєм і оточенням, він сповнює
ліричний твір драматизмом ("Сонце заходить" Т.
Шевченка, "Каменярі" І. Франка).
 2. Основні жанри ліричних творів.

Особливостями творів ліричних жанрів є увиразнено

суб’єктивна форма вираження певного психологічного
стану (переживання, що відбувається тут-і-зараз),
незначний обсяг тексту (вирішальну роль відіграє
підтекст), густота образів, експресія, медитативність,
виразність художньої мови, образ ліричного героя,
сугестивність слова, ритмічність, милозвучність мови.
 2. Основні жанри ліричних творів.

Традиційний ряд сучасних ліричних жанрів: пісня,

романс, ода, панегірик, епіталама, епістола, епіграма,
пастораль, медитація, псалом, пейзаж. Чимало сучасних
ліричних творів не має чітких жанрових ознак, тому до
них застосовують загальну назву – ліричний вірш.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Пісня (давньорус. пЂти — співати, нім. Lied, франц. chanson,
англ. song) — вірш ліричного або ліро-епічного характеру,
мелодичний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для
співу. Цей жанр є досить давнім за своїм походженням.
Розрізняють два види пісень — народні та літературні, між якими
існує тісний взаємозв'язок такого роду, що літературні пісні часто
фольклоризуються, стаючи популярними й поширюючись серед
народу, а, навпаки, народні пісні (текст чи мелодія або й те, й
інше) часто слугують основою для словесно-мелодичної
композиційної побудови літературно- авторських пісень.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Загальні ознаки пісенного жанру та відмінності його видових форм
(народної та літературної) В. Домбровський характеризував так:
„Найпростішою і заразом найбільш первісною формою поетичного
виразу почуття і настрою є пісня; є то короткий віршовий твір,
зложений часто в правильні строфи, що виражає одне почуття,
одне враження або один пережитий настрій без огляду на особу,
яка його пережила.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Слова пісні впливають не лише своїм образовим значенням на
нашу уяву, але самими своїми звуками і їх ритмічним
упорядкуванням промовляють через смисл слуху до нашої душі й
серця, впливають на наше почуття безпосередньо, подібно як
музика. <...> Ознакою літературної пісні буде все ширша гама
особистих і громадських почувань та більше багатство мистецьких
посередників, ніж це є в народній пісні. Коли народна лірика
висловлює в формі індивідуалізованої пісні почуття, спільні
цілому середовищу, <...> то індивідуальна творчість ліричного
поета, який дуже часто живе в інших матеріальних і духовних
умовах, ніж творці народних пісень, не може вдовольнитись тільки
готовими схематичними засобами народної поезії для виразу
своїх особистих переживань, почувань і настроїв”
 2. Основні жанри ліричних творів.
Народні пісні мають багато жанрових різновидів: обрядові,
трудові, історичні, календарні, весільні, похоронні, колискові тощо.
Вони глибоко та всебічно розкривають умови життя українського
народу, його славне минуле, звичаї, традиції, вірування, характер,
оптимізм. З народними піснями пов'язані й літературні, які
виникли як продовження й творчий розвиток фольклорних пісень.
У давньогрецькій літературі вирізнялися любовні пісні Сапфо,
Анакреона, Катулла. Пісня посідала значне місце у творчості
відомих європейських поетів Р. Бернса, П.-Ж. Беранже. На вірші
німецьких поетів-романтиків Г. Гайне, В. Мюллера, А. Шаміссо,
фон Й. Ейхендорха писали музику видатні композитори —
Шуберт, Шуман та інші.
 2. Основні жанри ліричних творів.
В українській літературі цей жанр особливої популярності набуває
в XIX столітті. Провідне місце в ній посідають пісні: „Віють вітри” І.
Котляревського, „Не щебечи, соловейку”, „Гуде вітер вельми в полі”
В. Забіли, „Дивлюсь я на небо” М. Петренка, „Скажи мені правду”
О. Афанасьєва-Чужбинського, „Повій, вітре, на Вкраїну” С.
Руданського, „Стоїть гора високая” Л. Глібова, „Вечірня пісня” В.
Самійленка. Особливо цінний внесок у розвиток цього жанру
зробили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, ліричні пісні яких
популярні ще й досі.
Традиції класичної літератури були продовжені й наступними
поколіннями українських поетів. У сучасній ліриці популярними є
пісні, авторами слів до яких стали П. Тичина і М. Рильський, В.
Сосюра і А. Малишко, В. Симоненко і Д. Павличко, Ю. Рибчинський
і М. Луків.
2. Основні жанри ліричних творів.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Ода (грец. ode – пісня) – похвальний ліричний вірш,
присвячений видатним особам чи важливим подіям
і написаний в урочисто-патетичному тоні.
Такі оди Горація, Ронсара, І. Котляревського.
Різновидом оди є панегірик – хвалебна пісня. Він
активно розвивався в давній українській літературі
(«Візерунок цнот» Кирила Транквіліона-
Ставровецького, вірші Касіяна Саковича на честь
гетьмана П. Сагайдачного).
 2. Основні жанри ліричних творів.
У сучасній поезії існує модернізований вид оди, наприклад:
Ода музиці
І квіт зорі, і спалахи півоній,
Космічний гул, і мовчазний туман, –
Усе довкруг в довершеній гармонії
Звучить урочим ладом, як орган,
Усе на світі неземними узами, –
Чебрець і сніг, журавку і печаль, –
Єднає мудро благовісна музика –
Землі і неба голубий хорал.
О музо муз – і сущого, й майбутнього,
Ти очищай нас, як жива роса,
І прихиляй до поля многотрудного,
І поривай в духовні небеса!
(Б. Олійник).
 2. Основні жанри ліричних творів.
Гімн (від грец. hymnos) — урочиста пісня на честь визначної події або
героя. У Давньому Єгипті і Греції у гімнах славили богів (культові
гімни) Афродіту, Артеміду і героїв (військові гімни). У Київській Русі
складали гімни на честь князів. У добу середньовіччя набули
популярності релігійні гімни. Античні гімни мали особливу
композицію. Вони включали форму звертання до об'єкта похвали, в
гімні детально оспівувалися подвиги. Завершувалися твори молитвою,
заклинанням, побажанням, у них використовувалися окличні, питальні
фігури, повтори. В Україні роль національних гімнів виконували
"Заповіт" Т. Шевченка, "Вічний революціонер" І. Франка. Гімном
незалежної України є "Ще не вмерла України" (слова П. Чубинського,
музика М. Вербицького).
 2. Основні жанри ліричних творів.
Близький до пісні псалом.
Псалом (грец. рsalmos – пісня) – пісенний твір релігійного змісту (духовна лірика).
Жанр започаткований біблійним царем Давидом, пісні якого склали більшу частину Книги
псалмів. Під назвою «Псалтир» ця книга здобула популярність в Україні із поширенням
християнства. Псалмам властиві поетична образність і тонкий ліризм, виразна стилістика та
індивідуальна чуттєвість. Українські поети з часів Г. Сковороди («Сад божественних пісень»)
наслідували зміст і стиль псалмів: Т. Шевченко (цикл переспівів «Давидові псалми»),
П. Тичина («Псалом залізу»), Є. Маланюк («Псалми степу»). У творчості Ліни Костенко
псалом набув модифікованої форми і нового змісту:
Псалом 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, –
Вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
Вони ж моїми друзями були!
(«Давидові псалми»).
 2. Основні жанри ліричних творів.
До найдавніших ліричних творів належить елегія. Елегія (грец. еlegos – скарга) – вірш
(двовірш, елегійний дистих), у якому виражені настрої смутку, журби, задуми.
Виникла елегія в античній поезії (Тіртей, Солон, Тібулл, Овідій), в українській літературі
сформувалася в романтичну добу – першій половині XIX ст. (В. Забіла, М. Петренко, ранні
твори Т. Шевченка). Зверталися до цього жанру І. Франко, Леся Українка, О. Олесь,
П. Карманський, Б.-І. Антонич, П. Тичина, М. Зеров, B. Симоненко, Ліна Костенко, Мар’яна
Кіяновська, В. Герасим’юк, І. Римарук. Філігранно і вишукано, з використанням традиційних
художніх образів відтворює внутрішній стан душі, її сумовиту мелодію М. Вінграновський у
таких рядках:
Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.
Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.
А ти заплакала, пішла,
І чорним цвітом підійшла...
Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,
Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь, що не дочах.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Епіталама (грец. еріthalamios – весільний, шлюбний) – весільна лірична пісня на честь
молодих, для якої характерні урочистий пафос, витончена образність, пишність вислову.
Жанр зародився в античні часи (Анакреонт, Сапфо, Катулл, Овідій). Згодом він був
розвинутий у творчості англійця Е. Спенсера (XVI ст.), поляка Я. Кохановського (XVII ст.),
голландця О. Гуса (XVII ст.), француза П. де Ронсара (XVI ст.) росіян В. Тредіаковського
(XVIII ст.), А. Фета (XIX ст.), І. Северяніна (XX ст.).
В українській літературі до епіталами зверталися C. Пекалід (XVII ст.), М. Рильський (XX ст.).
Своєрідна її модифікація наявна в поезії М. Вінграновського:
Величальна молодої для молодого
Кого я так люблю? Люблю тільки тебе,
Рука моя в твоїй руці співає,
І погляд твій в душі моїй цвіте
Тим квітом, імені якому ще не знаю.
Не знала я, що голосом твоїм
Усе на світі вже давно говорить...
Люблю тебе – і небо входить в дім,
Блакитним словом колискову творить.
Віднині ми і наших літ сім’я
Нехай нам будуть плинню золотою.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Думки і почуття автори викладали в листах, які з часом набули ознак
літературного жанру – епістоли.
Епістола (грец. еріstolе – посилаю, відсилаю) – віршовий ліричний твір у
формі листа, послання, в якому автор викладає свої міркування з певних
питань.
Як жанр віршова епістола оформилася у збірках «Послання»
давньоримського поета Горація (І ст. до н. е.). «Любовні послання»
узбецького поета XIII ст. Хорезмі започаткували епістолярний жанр у
тюркомовній літературі.
Автором віршованих послань був Ф. Петрарка (XIV ст.). В українській
літературі віршовані листи писали І. Некрашевич, І. Филипович
(XVIII ст.), І. Франко, Леся Українка, М. Вороний (XIX ст.), П. Тичина,
Є. Маланюк, В. Сосюра, І. Драч(XX ст.), Ю. Андрухович.
 2. Основні жанри ліричних творів.
Епіграма (грец. ерigrammа – напис) – короткий злободенний
сатиричний вірш, який спрямований проти певної особи чи
негативного суспільного явища і який характеризується дотепністю,
лаконічною літературною формою, гіперболізацією.
Сформувалася епіграма в античні часи у творчості Платона,
Сапфо, Марціала, Ювенала. У середні віки авторами
християнських за змістом епіграматичних творів були Григорій
Назіанзін, Авзоній, Дамасій, Луксорій, Фортунат (IV–VI ст.). За доби
Відродження до цього жанру зверталися італієць Я. Саннадзаро,
французи К. Маро, Н. Буало, Ж. де Лафонтен, англієць Дж. Оуен (у
XVII ст. його перекладав українець І. Величковський), поляк
3. Морштин. У добу Просвітництва та у XIX ст. епіграма
переживала свій розквіт і відтоді відома у багатьох європейських
літературах (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо (Франція), В. Браун (Англія),
 2. Основні жанри ліричних творів.
В українській поезії епіграма постала в добу бароко (Л. Баранович,
Д. Братковський, К. Зиновіїв). Епіграми писали І. Франко,
М. Вороний, В. Еллан, В. Сосюра. Нині цей жанр використовують
переважно поети-сатирики: П. Глазовий, А. Бортняк, П. Осадчук,
М. Сом, С. Коваль, О. Стусенко. Проте звертаються до нього й
автори іншого амплуа, наприклад Ліна Костенко, що подає виразну
характеристику сучасного українського суспільства, у якому деякі
письменники пристосовуються і лицемірять:
Чутки, плітки, патетика, промови,
Апофеоз дрімучої гризні.
Колись напишуть спогади про море
Ті, що тепер сидять на купині.
 2. Основні жанри ліричних творів.
У ліриці бувають і твори, автори яких уникають загострених
почуттів, прагнуть до гармонії та ідеалізації дійсності, зокрема
пасторалі.
Пастораль (лат. раstoralis – пастуший) – ліричний твір, у якому
ідеалізовано зображене сільське життя на лоні природи,
романтичне кохання пастухів і пастушок.
Пастораль належить до буколічної (грецьк. boukolos – пастух)
поезії, яка виникла в античності (Вергілій), а в добу Відродження
була підхоплена Торквато Тассо. Через давні поетики цей жанр
увійшов до української поезії XVII–XVIII ст. (Л. Баранович,
К. Зиновіїв, Ф. Прокопович, Г. Сковорода).
У нові часи буколічну поезію творили неокласики (М. Рильський,
М. Зеров, М. Драй-Хмара, Юрій Клен). Пасторальні мотиви звучать
і у творах сучасних поетів. Трагічне переосмислення цього жанру
 2. Основні жанри ліричних творів.
Соне́ т (італ. sonetto — звучати) — ліричний жанр, що складається
з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба,
власне, двох чотиривіршів (катрени) та двох тривіршів (терцети) з
усталеною схемою римування: охоплюючою абба, абба, ввд, еед
або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Микола Зеров
називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».
Ппостав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф.
Барберіні й А. Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив
чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка(1304–1374). Сонет
проходить через всю історію європейськоїта світової літератури,
розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра
в Англії (17 ст.).
Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму,
став улюбленою формою «парнасців» та символістів.
2. Основні жанри ліричних творів.
Присвячено русько-українським сонетярам
Голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити,
Що не досить сяких-таких зліпити
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?
П’ятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два – з трьох рядків куплети,
Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети, –
Лиш те ім’ям сонета слід хрестити.
Тій формі й зміст най буде відповідний:
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфах ярко розвертаєсь.
Страсть, буря, бій, мов хмара піднімаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко
 2. Основні жанри ліричних творів.
Популярною в літературі є медитативна лірика.
Медитація (лат. meditatio – роздум) – філософський вірш на
«вічні» теми (добро і зло, життя і смерть, мить і вічність та ін.).
На відміну від філософської лірики, творчою настановою цього
жанру є самоосмислення, психоаналіз внутрішнього світу, пошук
відповідей на важливі суспільні та особистісні питання. Ця поезія
інтровертна, тобто звернена всередину, у душу. Медитація
сформувалася у візантійській літературі (Григорій Богослов) і
згодом розвинулася у добу Бароко в іспанській поезії
(X. де ла Крус) і латиномовних творах (Гріфіус).
 2. Основні жанри ліричних творів.
До цього жанру часто зверталися поети-романтики (Ламартін,
А. Міцкевич, Г. Гейне). В українській літературі авторами віршів-
медитацій є Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка,
П. Тичина, О. Ольжич, Б.-І. Антонич, Є. Маланюк, А. Малишко, Ліна
Костенко, М. Воробйов, В. Стус, Д. Павличко, В. Герасим’юк,
Д. Кремінь, С. Вишенський. Яскравим прикладом медитативної
лірики може бути чотирирядковий вірш В. Свідзинського, у якому
(вірші) поет розмірковує про наближення старості:
Вже ані словом, ні співом, ні блиском очей не приваблю
Юного серця. Та є в мене доня, мій паросток ніжний,
Буде любити мене і вечірнього. Буду їй милий
Навіть тоді, як затихну під брилами смертної ночі.
 2. Основні жанри ліричних творів.
До цього жанру часто зверталися поети-романтики (Ламартін,
А. Міцкевич, Г. Гейне). В українській літературі авторами віршів-
медитацій є Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка,
П. Тичина, О. Ольжич, Б.-І. Антонич, Є. Маланюк, А. Малишко, Ліна
Костенко, М. Воробйов, В. Стус, Д. Павличко, В. Герасим’юк,
Д. Кремінь, С. Вишенський. Яскравим прикладом медитативної
лірики може бути чотирирядковий вірш В. Свідзинського, у якому
(вірші) поет розмірковує про наближення старості:
Вже ані словом, ні співом, ні блиском очей не приваблю
Юного серця. Та є в мене доня, мій паросток ніжний,
Буде любити мене і вечірнього. Буду їй милий
Навіть тоді, як затихну під брилами смертної ночі.
2. Основні жанри ліричних творів.
 Пеан
 Канцона
 Мадригал
 Дифірамб
 Станси
 Альба
 Серенада
 Епітафія
 Газель
 Баркарола
 Акровірш
 Фігурний вірш
 Верлібр