ВСТУП ДО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

РОДО-ЖАНРОВА ФОРМА ЛІТЕРАТУРНОГО

ТВОРУ
Лекція 5
 План

1. Теоретичні основи драматичного мистецтва.

2. Жанрові різновиди драми.

2.1. Загальна жанрова характеристика.
2.2. Трагедія.
2.3. Комедія.
2.4. Інтермедія.
2.5. Вертепна драма.
2.6. Трагікомедія
3. Жанрова природа сучасної драматургії.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Теоретичні основи драматичного мистецтва
обґрунтував Аристотель у своєму трактаті «Про
поетичне мистецтво» («Поетика»).
Розмірковуючи про словесну творчість як про
наслідування природи, він проголошував
головним для сценічного вираження єдність дії:
«Відтворення важливої і закінченої дії, що має
певний обсяг, відтворення не оповіддю, а дією,
яка через співчуття і страх сприяє очищенню
почувань».
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Положення про драматичний твір як єдину дію
пізніше розвинули Н. Буало, Ф. Шиллер, в
Україні - Ф. Прокопович, М. Довгалевський.
Аристотель визначив і основні групи сценічних
епізодів: сцени зміни (протистояння, боротьби,
розвитку дії), сцени впізнавання (встановлення
раніше невідомих фактів, осіб, обставин), сцени
пафосу (вияв різноманітних почуттів, що
розгортаються здебільшого у формі діалогів).
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Новий погляд на драматичне мистецтво
сформувався у XX ст.: український режисер Лесь
Курбас (1887-1937 рр.) розглядав п'єсу як
спільну роботу автора (письменника) і режисера;
німецький драматург Бертольд Брехт (1898-1956
рр.) надавав пріоритет творчості режисера, який
на власний розсуд модифікує драматичний твір,
щоб донести свою ідею глядачеві.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Драматичним жанрам властиві монтаж тексту із
висловлювань персонажів (монолог, діалог,
полілог), зорієнтованість на сценічне
відтворення (звідси - ефектність образів-
персонажів, їхнього мовлення, поведінки), мовне
саморозкриття героїв.
Упродовж століть розвивалися такі драматичні
жанри, як трагедія, комедія, драма.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Драма (грец. drama - дія) - твір, в основу якого
покладено гострий життєвий конфлікт, що
зумовлює напруженість дії, складні переживання
персонажів.
Драма зародилася в античні часи на противагу
трагедії і комедії («Іон» Еврипіда). Лише у XVIII
ст. сформувалася міщанська драма, яка
реалістично розкривала перипетії буденного
життя певного прошарку суспільства.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Середньовічний театр позначає театралізовані
вистави в Західній Європі в період між падінням
Західної Римської імперії в 5 столітті н. е. і початком
Відродження приблизно в 15 столітті н. е.
Середньовічний театр охоплює всі драми
(постановки), створені в Європі за тисячу років, і
стосується різних жанрів, зокрема літургійної
драми, містерії, мораліте, фарсів і маскарадів.
Середньовічна драма була здебільшого дуже
релігійною і моральною за темами, постановкою і
традиціями.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Протягом 16—17 ст. поширеним явищем у різних
країнах Європи стають шкільні театри. У
багатьох статутах європейських навчальних
закладів ішлося про шкільні вистави як
обов’язкові. Шкільний театр був пов’язаний із
предметом поетики і мав навчальну функцію, а
також служив морально-дидактичному та
естетичному вихованню.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
У Західній Європі із серед. 16 ст. формувався
новий стиль духовної драми. Вона спиралася на
досвід середньовічної драми, що знайшло
вираження у використанні жанрів містерії,
міраклю, мораліте, у розробленні релігійних
сюжетів, у поєднанні в драмі "високого" (основна
частина драми) та "низького" (в інтермедіях).
 Теоретичні основи драматичного мистецтва

Український шкільний театр використовував

досвід відповідного європейського театру,
спирався на ті самі театральні жанри, розробляв
подібні релігійні сюжети, проте в українській
шкільній драмі поступово витворилася
національна специфіка. Українські шкільні драми
писалися віршами та були пов’язані з курсами
поетики та риторики. Професори поетики були
зобов’язані не тільки читати курс, але й писати
драми і ставити їх силами студентів.
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Авторами більшості збережених драм є професори
Києво-Могилянської академії, а також її випускники,
які працювали за межами України. Драми називалися
"комедіями", "трагедіями", "трагедокомедіями".
Автори українських курсів поетики при визначенні
особливостей цих жанрів спиралися на античне
вчення про драму (Арістотеля, Квінта Горація
Флакка), на саму античну драму, на ренесансні
італійські поетики 16 ст. (Ю.Скалігера) та польські
поетики (барокову поетику М.-К.Сарбевського).
 Теоретичні основи драматичного мистецтва
Українська шкільна драма була бароковим явищем, її
зміст був ускладнений використанням алегорій,
символіки. Вона, як і єзуїтська драма,
використовувала музику, живопис, хореографію
(пантоміму) та була видовищним явищем.
Музика, яка звучала в шкільній драмі, не збереглася,
але самі тексти свідчать про активну драматичну
функцію музики. На це вказують численні ремарки та
словесні віршовані тексти музичних номерів.
Незмінним у серйозній частині був спів хору.
 Жанрові різновиди драми
Найпоширенішими різновидами шкільної драми були
різдвяні та великодні драми, а також мораліте та
міраклі.
Міра́ кль (фр. miracle, від лат. miraculum — чудо) — один із жанрів
середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися
розповіді про «чуда», здійснені Богородицею.
Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо.
Попри таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни
в житті та свідомості народу: в міраклях згодом вносилися
авантюрно-розважальні, побутові мотиви, пов'язані з життям осіб,
яким являлося чудо.
 Жанрові різновиди драми
Мораліте́ (фр. moralite, від лат. moralis — моральний) —
жанр повчальної алегоричної драми середньовіччя та епохи
Відродження в Західній Європі XIV—XVI ст.;
моралізаторська, повчально-алегорична драма етичного
змісту переважно віршованої форми.
Основою фабули були схематизовані взаємини людини і
довкілля, зображення страстей та розмірковування про них,
полеміка про християнські чесноти, про випробування душі,
що символізували життя людини. Однак дійова особа
поставала пасивною, її долю вирішували алегоризовані
сили добра і зла.
 Жанрові різновиди драми
Місте́рія (грец. musterion — таїнство, таємний релігійний обряд на честь
якогось божества) — західноєвропейська середньовічна релігійна драма,
що виникла на основі літургійного дійства.
В основу містерії різдвяної та великодньої покладено біблійні сюжети.
Виникнувши у XIII столітті, вона поширилась у XIV—XV століттях в
Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових
видовищ.
Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Христа. Ці три
події християнської історії були їх композиційними центрами, навколо
яких компонувалися безліч інших євангелійних епізодів (про прикликання
апостолів, вилікування хворого, зцілення німого, тайну вечерю).
 Жанрові різновиди драми
Розквіт драми припадає на XIX ст., коли в літературі
починає домінувати реалізм. У цей час формується
й українська драма, перейнявши деякі ознаки від
шкільної драми XVII-XVIII ст.
У XX ст. у європейських літературах цей жанр
зазнав художніх модифікацій, внаслідок чого
виокремилися такі піджанрові утворення, як епічна
драма, драма абсурду, драма для читання, драма-
парабола, драматична хроніка.
 Жанрові різновиди драми
В українській літературі відомі такі різновиди
драм:
1) історична («Сава Чалий» І.Карпенка-Карого,
«Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля» І.Кочерги);
2) соціально-побутова («Наталка Полтавка»
І.Котляревського, «Глитай, або Павук»
М.Кропивницького, «Мина Мазайло» М. Куліша);
3) родинно-побутова («Украдене щастя» І.Франка);
 Жанрові різновиди драми
4) психологічна («Гріх» В.Винниченка);
5) мелодрама - підкреслено емоційний твір з
гострим сюжетом і чітким поділом персонажів на
позитивних і негативних («Ой не ходи, Грицю»
М.Старицького, «Дай серцю волю»
М.Кропивницького);
6) шкільна драма («Володимир» Ф. Прокоповича,
«Воскресіння мертвих» Г. Кониського).
 Трагедія
У давньогрецькій літературі провідне місце посідала
трагедія, яку вважали вершиною словесної
творчості.
Трагедія (грец. tragoedia - цапина пісня) -
драматичний твір, в основу якого покладено дуже
гострий, непримиренний конфлікт, що призводить
до трагічної розв'язки - герой, вступаючи в боротьбу,
гине фізично або духовно.
 Трагедія
«Батьком трагедії» називають Есхіла. Визначні
трагіки античності - Софокл та Еврипід. Їхні традиції
продовжили В. Шекспір (трагедії «Гамлет», «Ромео і
Джульетта», «Король Лір», «Отелло»), Корнель
(«Сід», «Горацій»), Ф. Шиллер («Розбійники»),
Й.Гете («Фауст»), в українській літературі -
І.Карпенко-Карий («Сава Чалий»), М. Старицький
(«Оборона Буші»), М. Куліш («Патетична соната»).
 Трагедія
Трагедійний конфлікт не завжди передбачає
зіткнення героя з іншими дійовими особами. Істотну
роль відіграє внутрішній конфлікт: між долею та
історичною необхідністю, обов'язком і моральною
нормою, усталеним порядком і прагненням новизни.
Такий конфлікт породжує сильну особистість,
борця, бунтаря. Протиборство (із зовнішніми
обставинами, самим собою) може і не
завершуватися смертю героя, а головним у фіналі
трагедії часто буває психологічна поразка,
моральна катастрофа.
 Комедія
Трагедію ще в античні часи вважали високим
мистецтвом, протиставляючи її низькому, яке брало
за основу буденне життя, що поставало у комічних,
несерйозних формах. Так виникла комедія.
Комедія (грец. komоdia, від komos - весела
процесія і ode - пісня) - драматичний твір, у якому
сатиричними та гумористичними засобами
змальовано смішне в житті, висміюються потворні
суспільні і побутові явища, негативні риси характеру
людей.
 Комедія
Теоретичні засади комедії розроблені в античній
поетиці. Аристотель зазначав, що в комедії
зображується негативне в людині, але як смішне, бо
«смішне - це яка-небудь помилка чи неподобство,
тільки не шкідливе і не згубне». Конфлікт у комедії
«низький», тобто буденний, герой позбавлений
шляхетного походження, розв'язка остаточно
викриває негативних персонажів, а для позитивних
стає успішною.
 Комедія
Засновником класичної комедії є давньогрецький
драматург Аристофан. Новоєвропейська комедія
виникла у XVI-XVII ст. в Італії («вчена комедія», яка
орієнтувалася на античні зразки), Англії (В. Шекспір,
Дж. Флетчер), Франції (Ж.-Б. Мольєр). У XIX ст. були
створені комедії в українській (Г. Квітка-
Основ'яненко, І. Карпенко-Карий) літературі. У XX
ст. комедійний жанр зазнав змін,
трансформувавшись у комедію настрою, комедію
абсурду, водевіль, мюзикл (Б. Шоу, К. Чапек,
О.Вайльд, М. Куліш, О. Коломієць).
 Інтермедія
В українській драматургії сформувалися і функціонували певний
час такі історичні різновиди комедії, як інтермедія і вертепна
драма.
Інтермедія (лат. intermedius - проміжний, середній) - невеликий
за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного
характеру, який виконувався між актами основної вистави.
Інтермедії в українській літературі зародилися у першій половині
XVII ст. і проіснували до середини XVIII ст. (інтермедії до драм
Я. Гаватовича, М. Довгалевського, Г. Кониського). Цим
сценічним творам властивий гумор, гротескні персонажі,
словесна гра, барокове протиставлення образів.
 Вертепна драма
Вертепна драма (старослов. вертеп - печера) - комічне
театральне дійство, яке розігрувалося на різдвяні свята за
допомогою ляльок (різновид лялькового театру в Україні
XVIII- XIX ст).
Розігрували вертеп у спеціальній переносній скрині, що
мала два поверхи. На горішньому поверсі ставили дійства
на релігійну тематику (різдвяний сюжет, запозичений із
Нового Завіту), на нижньому - побутові комічні сценки за
участю персонажів різного соціального, національного,
станового походження. До сміхових засобів у вертепі
належать комізм ситуацій, комізм персонажів, мовний
комізм (макаронізми, жаргонізми, обігрування слів).
 Трагікомедія
Поєднання комічного і трагічного дало в літературі
трагікомедію (термін запровадив у III ст. до н. е. римський
комедіограф Плавт). До цього жанру належать «Зимова
казка» В. Шекспіра, «Філастр» Ф. Бомонта, «Розум без
грошей» Дж. Флетчера. Нова трагікомедія виникала
наприкінці XIX ст. і в подальшому розвитку представлена
такими іменами, як Б. Шоу, Г. Ібсен.
В українській літературі трагікомедія була започаткована
«Володимиром» Ф. Прокоповича. Пізніше до неї зверталися
І. Карпенко-Карий («Мартин Боруля»), М. Куліш («Народний
Малахій»).
 Сучасна драматургія
Драматичні жанри як види літературної творчості з
часом зазнавали еволюції або зникали із
мистецького вжитку, поступаючись новим жанровим
формам. У сучасній драматургії, крім традиційних,
існують такі різновиди, як радіоп'єса, драма для
читання, фарс, оновлені варіанти інтермедії та
вертепної драми. У драматичному мистецтві -
витоки кіносценарію, різноманітних імпрез,
перформенсу, концертних постановок та шоу-
програм.