Модульна контрольна робота з

античної літератури

Виконала:
Студентка 1 курсу філологічного
факультету
спеціальності «Середня освіта (Англійська
мова та зарубіжна література)»
Яковчук Зоряна
 1. Розкрити роль античної міфології та літератури у європейській культурі (на прикладі
однієї з епох – Відродження, класицизм, Просвітництво тощо).

Антична міфологія та література відіграли величезну роль у розвитку європейської

культури. Вони стали основою для багатьох творів мистецтва, літератури, музики та
філософії. У добу Відродження, коли відбувся ренесансний гуманізм, антична
культура стала джерелом натхнення для багатьох художників, письменників та
мислителів. Вони вважали, що антична культура є зразком для європейської
цивілізації.

Міфологія мала значну роль в період Відродження. Митці створювали свої картини,
твори, фрески, дивлячись на різних міфологічних героїв. Саме з цього й
створювалася культура доби Відродження.

Література античності також була джерелом натхнення для митців Відродження.

Вони перекладали твори античних авторів, таких як Гомер, Софокл, Есхіл, Платон та
Аристотель. Ці твори мали великий вплив на розвиток європейської літератури.

Наприклад, Данте Аліг'єрі, один із найвідоміших письменників Відродження, написав

свою епічну поему "Божественна комедія" під впливом античної літератури.
Ренесансний гуманізм вважав, що антична культура є джерелом мудрості та знань.

2. Чому античну літературу називають гуманістичною? Наведіть приклади з

літературних творів.

Античні автори підкреслюють важливість таких людських цінностей, як свобода,

справедливість, честь, дружба, любов та творчість. Вони також досліджують складні
теми, пов'язані з людською природою, такими як добро і зло, щастя і страждання,
життя і смерть. Саме тому античну літературу називають гуманістичною, тому що
вона досліджує цінність людини та її місце у світі.

Прикладами цього є деякі літературні твори, що можуть пояснити суть гуманістичної

літератури. Першим таким твором є: епічна поема Гомера "Іліада". Вона розповідає
про Троянську війну, в якій брали участь герої з обох боків конфлікту. Гомер
зображує героїв як складних людей, які мають як позитивні, так і негативні риси. Він
також показує, що навіть у жорстокій війні люди здатні на любов, милосердя та
співчуття. Ще одним прикладом слугують комедії Арістофана, які висміюють людські
вади та пороки. У своїх комедіях він показує, що навіть найгірші люди здатні на
добро.

Гуманістичні ідеї античної літератури продовжували розвиватися в епоху

Відродження. Ренесансні гуманісти вважали, що антична культура є джерелом
мудрості та знань, і вони прагнули вивчати та передавати її ідеї в своїх творах.

3. Особливості драматичного конфлікту та сутність трагічного у Есхіла.

Есхіл, один із трьох великих трагіків Стародавньої Греції, вважається "батьком

трагедії". Він зробив ряд важливих інновацій у формі та змісті трагедії, зокрема, ввів
другого актора, що дозволило йому розвивати складніші конфлікти та персонажі.
Одним з найвідоміших творів Есхіла є трагедія "Прометей закутий". У цій трагедії
розповідається історія Прометея, титана, який подарував людям вогонь, за що був
засуджений Зевсом до вічної муки. Драматичний конфлікт у трагедії "Прометей
закутий" вражає, він є складним і багатогранним. Він включає в себе кілька
протиборчих сил:

 Прометей проти Зевса: Прометей - символ свободи і прогресу, Зевс - символ

тиранії і упередженості. Прометей бореться за права людей, Зевс - за
збереження свого авторитету.
 Прометей проти людей: Прометей дає людям вогонь, але вони не цінують його
дару. Люди зраджують Прометея, допомагаючи Зевсу в його тортурах.
 Прометей проти самого себе: Прометей знає, що його муки будуть
нескінченними, але він не може відмовитися від своєї боротьби за
справедливість.

Цей конфлікт має трагічний характер, оскільки він закінчується поразкою Прометея.
Зевс перемагає, Прометей зазнає мук, а люди не отримують того, що заслуговують.

Есхіл показує, що трагічне не обов'язково означає смерть або загибель. Трагічне

може бути в тому, що навіть якщо людина перемагає, вона не отримує бажаного
результату. Прометей перемагає Зевса в моральному плані, але він зазнає мук, а
люди не отримують його дару. Трагічний конфлікт у трагедії "Прометей закутий"
викликає у глядача співчуття до Прометея і почуття обурення несправедливістю
Зевса. Він також змушує глядача задуматися про такі важливі теми, як свобода,
справедливість, відповідальність людини за свої вчинки та значення боротьби за
правду.

Есхіл вважав, що трагічне - це неминуче протистояння добра і зла, справедливості і

несправедливості, людини і долі.

4. Особливості драматичного конфлікту та сутність трагічного у Софокла. Роль

трагічної іронії.

Софокл - великий давньогрецький трагік, чиї твори відзначаються глибоким

філософським змістом, витонченою психологією персонажів та майстерністю в
розбудові драматичного конфлікту.
Однією з його найвизначальніших трагедій є «Цар Едіп». У цій трагедії
розповідається історія Едіпа, царя Фів, який вбив свого батька і одружився зі
своєю матір'ю.

Драматичний конфлікт у трагедії "Цар Едіп" є складним та має декілька сторін:

 Едіп проти долі: саме в цьому конфлікті Едіп намагається уникнути свого
прокляття, але він не може.
 Едіп проти самого себе: Едіп не хоче вірити в те, що він є вбивцею свого
батька і чоловіком своєї матері, але він не може заперечити докази.
 Едіп проти людей: Едіп втрачає довіру і підтримку своїх підданих, коли правда
про його злочини стає відомою.
Цей конфлікт має трагічний характер, оскільки він закінчується поразкою Едіпа. Едіп
сам себе осліплює і виганяє з Фів.

Якщо говорити про сутність трагічного, то Софокл вважав, що трагічне - це не просто

нещастя, це складний конфлікт, який викликає у глядача співчуття і жах. Трагедія
повинна навчити людей розуміти складність світу і відповідальність за свої вчинки. У
трагедії "Цар Едіп" Софокл показує, що трагічне протистояння людини і долі не має
простого вирішення. Едіп, який робить все можливе, щоб уникнути свого прокляття,
все одно стає його жертвою.

Трагічна іронія, яка використовується в трагедії, застосовується для посилення

драматичного ефекту. Трагічна іронія полягає в тому, що герой трагедії помиляється
в своїх очікуваннях або діях, і цей його збіг призводить до трагічного результату. У
трагедії, яку я прочитала, трагічна іронія використовується для створення
напруження та драматичного ефекту. Наприклад, Едіп, який намагається дізнатися
правду про своє походження, насправді розкриває правду про своє прокляття.
Трагічна іронія також допомагає Софоклу підкреслити трагічний характер конфлікту.

5. Чому Еврипіда називають "філософом на сцені"?

Еврипіда часто називають «Філосоофом на сцені», оскільки його трагедії часто

містять філософські роздуми про такі теми, як природа людини, сенс життя, добро і
зло, справедливість і несправедливість. Його твори значно відрізняються від інших.

Беручи до уваги трагедію «Медея», можемо сміливо сказати, що вона має

філософський зміст. В цьому творі Еврипід детально розглядає психологію головної
героїні, Медеї. Він бере до уваги не тільки її страхи й переживання, а й допомагає
нам зрозуміти, які фактори ведуть її до таких радикальних вчинків.

Еврипід відзначається уважністю до різноманітних поглядів із середини. Він не

поділяє героїв на добро і зло, а дає можливість висловлювати свої думки всім. Це
сприяє створенню, так би мовити, «філософських дебатів».

На відміну від інших митців, Еврипід розглядає складні моральні, психологічні

проблеми. Саме через це його називають «Філософом на сцені», адже він залишив
значний філософський слід.