Особливості епосу, види епічних творів

Епос у перекладі з грецької мови — слово. Це оповідна форма

літератури. Платон вважав, що в епосі поєднуються ліричні елементи
(висловлювання автора) і драматичні (наслідування). На думку
Арістотеля, автор епосу веде розповідь "про події як про щось
стороннє, як це робить Гомер, або від самого себе, не заміняючи себе
іншим і виводячи усіх зображуваних осіб у дії".

В епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по

відношенню до автора і персонажів. Здається, що автор стоїть збоку і
розповідає про те, що знає, бачив. З того, як письменник описує події,
характери, можемо зробити висновок, як він ставиться до
зображуваного. Події в епосі змальовуються як такі, що вже відбулися,
тому про них розповідається у минулому часі. Теперішній і майбутній
час використовується для надання динамічності і яскравості розповіді

• зображення людини через її вчинки, поведінку, особливості мовлення,

пряму чи опосередковану характеристику, описи різних видів;
• емоційно рівний («епічний») тон викладу;
• менш інтенсивне порівняно з лірикою використання художніх ресурсів
мови;
• переважно прозова форма
• часова дистанція між мовленням і предметом цього мовлення
(переважає граматична форма минулого часу);
• художній текст становить єдність оповідного / розповідного мовлення і
мовлення персонажів;
• твір не має визначеного обсягу тексту;
• надзвичайно велика кількість персонажів, їх глибоке розкриття і
всебічна характеристика;
• Епічні твори пишуть здебільшого прозою. Усі вони мають
розповідний характер.

Епос має три типи художньої форми: віршовий, прозаїчний і

синкретичний.

Види, жанри епосу

Виникнення епосу сягає первісних часів. У народно-поетичній

творчості існують такі види епосу, як казка, билина, народна дума,
легенда, переказ.

Казка — епічний твір, у якому розповідається про фантастичні події і

пригоди героїв. Є казки, героїчні, соціально-побутові, фантастичні,
сатиричні, гумористичні, казки про тварин тощо.
Билина — епічна речитативна пісня, яку в княжі часи виконували
народні співці-музиканти. Персонажі билин — народні герої —
богатир Ілля Муромець, Добриня Нікітич. Риси билинних героїв
зберегли українські казки, такі як "Казка про Котигорошка", "Казка
про Кожум'яку".

Легенда -це фольклорний або літературний твір, у якому є розповідь

на фантастичну тему. До легенд відносять поширені у середні віки
"житія" перших християн, "святих" подвижників і князів. їх читали в
церквах, монастирях у дні свят на честь святих. Відомі легенди про
історичні події і народних героїв, про керівника визвольної війни
Хмельницького, фастівського полковника Семена Палія.

Народні сміховинки (анекдоти) — сатиричні або гумористичні

оповідки, що висміюють певні людські вади.

Притча — алегоричне оповідання про людське життя моралізуючого

характеру. Жанр притчі з'явився у фольклорі, він походить від аполога
(казки про тварин). З аполога розвинулася і байка.

Епопея— розповідний вид, який був популярний до появи роману.

Епопея бере початок у міфології та фольклорі. У Стародавній Греції
епопеєю називали цикл народних сказань, легенд і пісень про значні
історичні події, легендарних та історичних героїв(Іліада, Одлісея
Гомера, енеїда вергілія)

Роман — багатоплановий епічний твір, у якому дійсність

розкривається багатогранно. У романі — кілька сюжетних ліній, багато
персонажів, які змальовуються у суспільних взаєминах і в
побуті.Роман має складну композицію, у ньому використовуються
розповіді, описи, авторські відступи, монологи, діалоги тощо.(Чорна
рада, Сонячна машина)

Оповідання — це епічний твір малої форми. В його основі, як правило,

— одна подія, одна проблема. Розповідь в оповіданні має початок і
кінець. Оповідання вимагає від письменника вміння на малій площі
змалювати яскраву картину, створити ситуацію, в якій герой виявляє
себе виразно, рельєфно. Характери в оповіданні сформовані, відсутня
широка мотивація вчинків і подій, описи стислі, їх мало(Оповідання
Сухомлинського, народні оповідання.)

Новела — малий вид епосу. Вона з'явилася ще у Стародавній Греції,

мала усну форму, розважальний або дидактичний характер. В епоху
еллінізму новела мала еротичний характер( Я Романтика Хвильовий
інтермеццо коцюбинського)
Есе — жанр, який перебуває на стику художньої літератури і
публіцистики. У ньому піднімається часткове питання. Есе
характеризується великою суб'єктивністю. До есеїстики відносять різні
твори: філософські, історичні, критичні, біографічні, публіцистичні,
морально-етичні і навіть поетичні.

Пародія— жанр фольклору і сатиричної літератури, об'єктом якого є

композиція, лексика, образи, стиль, напрям, твір письменника.
Пародія — форма літературної боротьби. Вона використовує іронію,
сарказм, жарт. "Пародія, — за словами Ю. Івакіна, — криве дзеркало, в
яке дивиться літератор, гірко сміючись і радісно плачучи. Проте
пародія — це той єдиний випадок, коли спотворення не спотворює, а
прояснює істину