ЖАНРИ

Жанр – група творів, що виділяються в межах літературного роду та мають

подібні формальні та змістовні ознаки.

Великі епічні жанри.

Епопея/епічна поема/героїчний епос (давньогрец. «epos» – слово, «poieo» –

творю) – найдавніший жанр літератури, великий епічний віршований твір,
що зображує події давнини у їх народній оцінці, відображає давні
уявлення про світ та людину (при цьому герой усвідомлюється не як
окрема особистість, а як представник роду).

Роман (старофранц. «романський», тобто, написаний романською мовою) –

великий, переважно прозовий, епічний твір, увага в якому зосереджена на
долі окремої особистості, формуванні її характеру, внутрішньому розвитку.
Виникнення роману пов’язане із усвідомленням цінності ОСОБИСТОСТІ,
саме тому роман ще називають «епосом приватного життя».

Середній епічний жанр.

Повість – середній епічний жанр, де зображено низку подій з життя

персонажів, найчастіше в їхній хронологічній послідовності.

Малі епічні жанри.

Літературні:

Оповідання – малий епічний жанр, у більшості випадків зображує одну чи

кілька подій з життя одного персонажа.

Новела ( з італ. novella – «новина») – малий епічний жанр, що зображує

незвичайні, небуденні події, має динамічний сюжет та несподіваний
фінал.

Байка – малий епічний жанр, віршований або прозаїчний, що в

алегоричній формі висміює соціальні або загальнолюдські вади та має
мораль (повчання).

Фольклорно-літературні:

Казка літературна – малий епічний жанр, прозаїчний або віршований,

заснований на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний твір,
переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди
вигаданих або традиційно казкових героїв.
Легенда (від. лат. legenda – «те, що слід читати») – малий епічний жанр, у
якому представлене народне, переважно фантастичне осмислення явищ
природи, минулого, видатних осіб, надприродних істот тощо. На відміну від
казки має настанову на достовірність.

Притча – малий епічний жанр, характерними ознаками якого є підтекст

(символічність, алегоризм) та дидактичність.

Літературно-публіцистичні:

Есе (від франц. essai – спроба, начерк) – малий епічний жанр, у якому
представлено суб’єктивні оцінки та роздумами автора щодо певного
явища.

Фейлетон (від. франц. feuilleton, від feuille – лист, аркуш) – малий епічний
жанр, у якому в комічній (переважно сатиричній) формі розкрито
актуальну, соціально значущу тему.

У памфлеті для розкриття обрано більш серйозну тему (великий соціальний

об’єкт), він характеризується більшою ідеологічною різкістю (твір
викривальний, критичний).

Драматичні жанри

Трагедія (з давньогрец. – цапина пісня) – драматичний твір, в основу якого

покладено дуже гострий, непримиренний і життєво важливий для певної
епохи конфлікт, а незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище,
вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами й у
переважній більшості випадків гине.

Драма (з давньогрец. – дія) – драматичний твір, в основу якого покладено

конфлікт соціального чи побутового характеру (не такий гострий, як у
трагедії, що так чи так все ж вирішується), а дійовими особами стають
звичайні люди.

Комедія (походить від двох давньогрецьких слів komos і ode – „гульбище” та

„співаю”) – драматичний твір, що зображує комічні події та характери,
висміює соціальні або загальнолюдські недоліки, має щасливий фінал.

Трагікомедія – драматичний твір, поєднує комічне і трагічне, „високе” та

„низьке”, показує, як, незважаючи на небезпеки та нещастя, які загрожують
персонажу, усе завершується добре.
Мелодрама (з давньогрец. мelos – пісня, drama – дія) – драматичний твір, для
якого характерні гостра інтрига, захоплюючий сюжет, гіперболізація
пристрастей та щаслива розв'язка.

Ліричні жанри

Ода (з давньогрец. ode – пісня) – хвалебний вірш, який присвячений

уславленню видатних подій (перемог) та осіб (правителів, воїнів,
талановитих поетів тощо).

Гімн (давньогрец. hymnos – хвала) – урочиста, радісна пісня.

Дифірамб (гр. Dithyrambos) – хорова пісня на честь Діоніса, бога вина та

виноробства, один з жанрів давньогрецької лірики, пізніше (IV-V ст. до н.е.)
– урочиста, хвалебна пісня.

Сатира (з лат. satura – суміш) – віршований твір, мета якого – висміяти

певні соціальні чи загальнолюдські недоліки.

Епіграма (давньогрец. Epigramma – напис) – короткий комічний, дотепний

вірш, присвячений конкретній людині, написаний на випадок.

Епітафія (з давньогрец. epitaphios – надгробне слово) – коротенький

віршований твір, присвячений померлому, частонаписаний на
пам’ятникові.

Елегія (походить від давньогрец. слова – „очерет”, оскільки саме з очерету

виготовляли флейти, під акомпанемент яких співали відповідні твори) – вірш,
сповнений настроями смутку та журби, медитативного, меланхолійного
змісту.

Ліро-епічні жанри

Ліро-епічна поема (з давньогрец. – творю) – великий, переважно

віршований, твір, що поєднує епічний елемент – розповідь про події
(сюжетність) з ліричним – ліричні відступи (розкриття почуттів,
переживань ліричного героя).

Балада (фр.ballade – „танцювальна пісня”) – невеликий фольклорно-

літературний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного,
героїчного змісту, що має драматичний (напружений) сюжет, небагато
схематичних персонажів, зображує незвичайні події та гострі конфлікти.

ПЕРСОНАЖ
Тип (typos – образ, відбиток) – образ персонажа, що втілює в собі риси,
характерні для певної групи людей, узагальнений образ людської
індивідуальності.

Психологізм – розкриття внутрішнього світу персонажа (почуттів, думок,

переживань) у всій його складності та протиріччях за допомогою різних
художніх засобів у літературі.

Внутрішній монолог – прийом прямого психологізму, зв’язне, послідовне

відтворення думок та переживань персонажа, який ніби звертається до
себе самого.

Історизм – художнє відтворення конкретно-історичного змісту тієї чи іншої

епохи, а також її неповторного вигляду та колориту.

КОМІЧНЕ

Форми комічного

Сатира – «злий сміх», гнівний осуд соціальних чи загальнолюдських

недоліків, збуджує відразу до того, що осміює.

Гумор (лат. humor) – «добрий сміх»: не має за мету осуд, автор явно
симпатизує тому, над ким сміється, не відокремлює себе від цього персонажа
(недоліки якого незначні), а, навпаки, частково співвідносить себе з ним.

Іронія (грец. Eironeia – удавання) – «прихована насмішка», прихована за

похвалою або позитивною оцінкою.

Сарказм – особливо уїдливе глузування, найвища форма іронії, вияв

крайньої ненависті, що поєднує гіркоту і злість (практично знущання).

Прийоми комічного

Алогізм (від гр. а – частка заперечення, logismos – розум) – нелогічний,

абсурдний вчинок чи вислів, які викликають сміх.

Каламбур (фр. Calembour) – гра слів, заснована на їхній багатозначності,

подібності звучання чи омонімах.

Карикатура (італ. caricature від лат. caricare – навантажувати,

перебільшувати) – зображення персонажа у смішному вигляді через сильне
перебільшення (гіперболізацію), виділення та загострення певної (частіше
негативної) риси його зовнішності чи характеру.
Пародія (з давньогрец. parodia – пісня навиворіт) – комічна переробка
(твору, жанру, стилю), яка спотворено наслідує оригінал.

Гротеск (італ. „grotta” – грот, печера, франц. grotesque – вигадливий,

химерний) – вид художньої образності, перебільшення, доведене до
абсурду або поєднання протиріч (прекрасного та потворного, високого та
низького, комічного та трагічного, реального та фантастичного тощо),
сполучення того, що не може сполучатися за логікою. При цьому
відбувається певна деформація, в результаті якої персонаж стає смішним
або страшним, потворним.