Словник термінів

Агон- своєрідне словесне змагання між дійовими особами в еллінських

комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст драматичного твору.
Одним із прикладів агону можна назвати суперечку між Есхілом та Евріпідом у
комедії «Жаби» Арістофана.
Агора- у давньогрецьких містах-державах базарна площа й місце для народних
зборів, осередок суспільного життя. Навколо агори
розташовувались храми, державні установи (булетріон, монетний двір,
суд), стої, майстерні, торговельні крамниці, борделі. Найбільше відома афінська
агора розташована біля північних схилів ареопагу та Афінського акрополя.
Аналог римського форума.
Аед- еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на
струнному щипковому інструменті — формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ А.
відтворено у поемі Гомера — найбільшого давньогрецького А. — “Одіссея“
(Демодок, Фемій). Традиція А. була досить сильною, передавалася з покоління
в покоління (рід Гомеридів на о.Хіос чи Креофелідів на о.Самос).
Анімізм- віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди наділені
душею. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією
матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати
самостійно як при житті, так і після нього.
Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) — період історії від 800
року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.антологія
Антропоморфізм- уподібнення будь-чого, що не є людиною, до людини або
перенесення її фізичних та інтелектуальних властивостей на істот, речі та
явища навколишнього світу. До антропоморфізму належить як зовнішнє
уподібнення до людини — в пропорціях, формі, рисах зовнішності та
атрибутах, так і за мотиваціями, намірами чи емоціями.
Антропоцентризм- концепція, згідно з якою людина є центром і метою всього,
що відбувається у світі; напрям філософських та богословських учень, що
стверджують винятковість людини як найвищої цінності.
Ареталогії- учення про чесноти. Багатозначний термін:
1) У давньогрецькій культурі — особливий літературний жанр: розповідь про
дивовижні діяння богів, пророків, героїв (чудеса, зцілення, оживлення тощо);
прозова версія гімну чи похвали. Відомий ще як «храмова легенда»;
виголошенням аретологій займалися спеціальні храмові служителі — аретологи
(дійшли аретології на честь Асклепія, Ісіди, Серапіса, Александра
Македонського та ін.). У римському світі — складова риторики; перелік чеснот,
достоїнств видатної людини (напр. опис Цицероном чеснот Помпея Великого);
оповіді про діяння пророків, чудотворців, аскетів. Вважається джерелом
євангельської апокрифічної літератури (див. Апокрифи) та
християнської агіографії.
2) Розділ етики та морального богослов’я, що вивчає чесноти як цінності та
принципи людської діяльності.
Архонт- найвища посадова особа в багатьох містах-державах Стародавньої
Греції.
Ателана- коротенький фарс бурлескного характеру з назвою, що походить від
назви міста Ателла (провінція Кампанія (Італія)).
Басилевс- монарх зі спадковою владою в Давній Греції, а також титул
візантійських імператорів.
Буколіка- жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне,
щасливе життя на селі.
Буле- міська рада в давньогрецьких полісах.
Спочатку буле складалися з представників родової знаті (в Коринфі — з
представників одного роду, Бакхіадів). Згодом в багатьох містах членів буле
почали обирати на певний термін, зазвичай за допомогою жереба. Споруда для
засідань буле називалась булевтерієм.
Гіменей- син Діоніса й Афродіти (за іншою версією Аполлона й однієї з муз:
Калліопи, Уранії або Терпсіхори), покровитель подружжя та шлюбу. Розповіді
про його походження і зв'язки з різними міфічними особами суперечливі. За
одним із міфів Гіменей — красень-юнак, співець і музикант, що раптово помер
на весіллі Діоніса (варіант —несподівано втратив голос). Його ім'ям названо
урочисту весільну пісню на честь молодих (за іншою версією ім'я бога
походить від назви пісні). Згідно з орфічним переказом Асклепій воскресив
Гіменея.
Гімн- урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь
(первісно «божество»).У нинішньому світському значенні — це урочистий
музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається
здебільшого як символ держави (нарівні з іншими атрибутами: прапором,
гербом тощо).
Гіпорхема- в Елладі — весела, життєрадісна пісня, присвячена Аполлону, яку
виконував хор, супроводжуючи її танцями й мімічною грою.Цей вид хорової
лірики виник на о. Крит та в Спарті з вояцької пісні — пирріхи, невдовзі
ввійшов до складу античної трагедії.
Девтерагоніст- другий з трьох акторів, учасників драми у давньогрецькому
театрі. В залежності від сюжетної лінії девтерагоніст може бути як на
стороні протагоніста, так і проти нього.
Дидаскал- учитель у Стародавній Греції та Візантії.
Дифірамби- особливий вид давньогрецької лірики. Первісно культова пісня на
честь Діоніса.У переносному значенні дифірамб — перебільшена похвала;
вживається також у вислові «співати дифірамби».
Стародавні греки визначили критерії дифірамб наступним чином:
 особливий ритм.
 супровід Авлоса у Фригійському ладі.
 значний розповідний зміст.
 за походженням антистрофічний характер.
Діатриба- жанр античної літератури, створений філософами-кініками (III ст. до
н. е.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну
тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом.
Драма- літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового
характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої
— переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію,
дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.
Еклога- різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між
пастухами та пастушками. Як жанрова форма еклога близька до пасторалі,
дещо відмінна від ідилії (змальовує переважно побутову сценку, тоді як ідилія
спрямована на відтворення внутрішніх переживань автора чи ліричного героя).
Ексод- (ерецьк. exodos — вихід) — у давньогрецькому театрі — заключна
частина вистави, коли хор із співами і танцями покидав сцену.
Елегія- журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші
джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики
медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.
Еллінізм- етап в історії країн Східного Середземномор'я який тривав з часу
смерті Александра Македонського (323 до н. е.) до завоювання цих
країн Римом, що завершився в 30 році до н.
е. підпорядкуванням Птолемейського Єгипту.[1] Термін «еллінізм» введений
в історіографію в 1830-х німецьким істориком Й. Г. Дройзеном. Історики різних
напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план
взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи
іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші
акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють
провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.
Енкомій- похвальні віршовані промови в Стародавній Греції на честь богів,
героїв, які прославляють окремий звитяжний його вчинок або його чесноту.
Енкомії є одним із видів ораторського мистецтва та методом в рамках
риторичної педагогіки. Вони були восьмою із чотирнадцятьох вправ
прогімнасмати. Цей жанр літератури складається з п'яти елементів:
 1. пролог;
2. породження та виховання людини;
3. події з її життя;
4. порівняння для висловлення похвали цій людині;
5. епілог.
епідиктична ораторська проза широке поширення у
всіх середньовічних європейських літературах, у тому числі й у давній
українській літературі, мали різні жанри О. П.
епіллій- епічний жанр в давньогрецькій та римській літературі. Епіліон є
короткою поемою на міфологічний сюжет, написаною гекзаметром. Цей жанр
особливо характерний для елліністичного періоду та александрійської
літератури. Епіліон застручається також у римській поезії, зокрема в
Неотериків.
Епінікії- в стародавній Греції хорові пісні на честь переможця на спортивних
змаганнях священних ігор, виконувана зазвичай на батьківщині переможця під
час всенародного вшанування при його поверненні.
Епісодій- Поява або приєднання артиста до вже стоїть на сцені хору, який грав
в грец. драмі спочатку гл. роль; згодом взагалі будь-які діалоги (між партіями
хору), в яких розгортається дія. Е. - рання форма театрального акту.
Епіталама- у давньогрецькій ліриці — пісня на честь молодого подружжя, яку
виконували після шлюбних урочистостей. У пізніші часи — будь-який твір
панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження.
Епітафія- короткий текст на честь померлого, що написаний на надгробній
плиті, а також слово використовується в переносному сенсі.
Епос- різновид літературного роду (нарівні з лірикою і драмою), що розповідає
про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і
згадуються оповідачем).
Ефори- колегія з п'яти вищих посадових осіб у Спарті, яким фактично належало
керівництво державою. Номінально на чолі Спарти стояли два царі, які
виконували функції військової влади та верховних жерців. Щорічно ефори
обиралися на народному зібранні з числа громадян. За Аристотелем ефорат ввів
спартанський цар Феопомп (785—738 рр до н. е.) з метою створення противаги
царям. Деякі давньогрецькі автори, зокрема Геродот, стверджували, що ефорат
був запроваджений легендарним Лікургом.
Ідилія- одна з основних форм буколіки, невеликий, переважно віршовий твір, у
якому поетизується сільське життя.
Ініціація- початок, початкова стадія чого-небудь.
Комедія- драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються
негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній
дійсності людини чи тварини.
комедія палліата-  жанр римської комедії, де актори виступали у грецьких
плащах (костюмах).Джерелами Паліати слугували твори «середньої» та «нової»
аттичної комедії. Розквіт цього жанру припадає на кінець ІІІ і першу половину
ІІ століття до н. е.
комедія тогата- національна давньоримська комедія. Свою назву вона отримала
від одягу дійових осіб — тоги. Цей тип комедії став популярним у середині
II ст. до н. е. і був ближчим до Риму, ніж паліата, яка наближалась до грецьких
першоджерел. Тогата стала наслідком розвитку політичного та громадського
життя в Римі в період Гракхів.
Комос-  бог бенкету. Його зображували крилатим юнаком у
супроводі Сілена й еросів.
Комосом також називали урочисті ритуальні шестя, супроводжувані фалісними
піснями та танцями, які втім не мали відношення до культу Діоніса. Шестя
комос часто зустрічаються у давньогрецькому вазописі. Пізніше комос став
частиною діонісій, а учасників процесії називали комастами.
Комос — лементаційний спів у давньогрецькій трагедії, виконуваний при
переході від хору до одного чи двох акторів.
Контамінація- мішування двох або кількох подій під час розповіді. // літ.
Вкраплювання подробиць однієї події до іншої, одного літературного твору до
іншого.
Корифей- у початковому значенні «той, хто стоїть на вершині»
Лірика- один із трьох, нарівні
з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі
естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. Ліричні
твори не мають чітко окресленого сюжету‚ для них характерні віршова
форма‚ велика кількість художніх засобів‚ високий рівень емоційності. У
переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль
(емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження
роздумів, почуттів, переживань)
Метемпсихоз- поняття давньогрецької філософії на позначення переселення душ,
перехд душі у нове тіло; характерне для орфійської, піфагорійської, платонічної
традицій
Мімезис- термін давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні
принципи творчої діяльності митця.
Міф-  оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу
загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою
різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі
міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого
народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного
їм світогляду.
Міфологія- сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні
міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не
утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на
розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли.
Ода- жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими
історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оді притаманні урочистість і
патетичність у висловленні почуттів.
Орхестра- основна частина театральної споруди в Стародавній Греції. Орхестра
мала форму круглого майданчика з вівтарем Діонісу, призначений для
виступу хору співаків або акторів і відділений невисоким кам'яним
бортиком.У давньоримському театрі орхестра — майданчик, півкруглий у
плані, де хор не виступав. На ньому знаходилися місця для почесних глядачів.
Парадоксографія- є жанром Класична література який стосується виникнення
ненормальних або незрозумілих явищ природного чи людського світів.
Парод-  хорова пісня у давньогрецькому театрі (трагедії і комедії), що
виконувалася хором під час виходу на сцену, при русі в орхестру.[1] Слово
«парод» також стосується до самого проходу (відкритого коридору),
конструктивного елемента античного театру.
Парфенії- у давньогрецькій міфології річковий бог.
Пастораль- жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і
балеті, сюжет якого пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя,
відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був
популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.
Пеан- хорова пісня-молитва давньогрецької лірики. Первісно пеанами
слугували гімни на честь Аполлона, як бога-цілителя, який і сам називався іноді
Пеаном, сестри його Артеміди і Асклепія, іншого бога-цілителя. Переносно
пеан — хвалебна пісня, гімн.
Поліс- місто-держава, міська громада; звідси політія — особлива форма
соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для
Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна
називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські
колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким
або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а
насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу
складалася з міста (або міст) та сільської округи (хор), з розташованими на ній
землеробськими поселеннями.
Проскеній- Фасадна або декоративна стінка перед скеною, часто мала вигляд
критої колонади на низькому стилобаті. Влаштовувалася на відстані кількох
метрів від скени і з'єднувалася з нею часто дерев'яним перекриттям по кам'яним
балкам, нагадуючи портик перед палацом або храмом.
Протагоніст- персонаж, який у різних видах мистецтва грає провідну роль[1],
зазвичай протиставляється антагоністові. Цей термін виник у Давній Греції,
коли в 534 до н. е. році зі своїм хором в Афінах виступив Феспіс.
Рапсод- виконавці і, можливо, творці давньогрецьких епічних пісень.
Сатура- давньоримський літературний жанр, попередник сучасної сатири.
Засновником його був Гай Луцилій.
Стасим- хорова пісня, яка виконувалася хором не в русі (не під час виходу або
входу), а в центральній частині п'єси, коли хор перебував в орхестрі, тобто була
протилежною пароду. Ці пісні наповнюють собою перерви драматичної дії,
тобто виконуються між епізодами вистави. В них виражається співчуття хору
до головного героя п'єси. Зазвичай у трагедіях їх було 3.
Трагедія- твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті
особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал, з
об'єктивною неможливістю його реалізації.
Тритагоніст- третій за значимістю персонаж драми у давньогрецькому театрі,
після протагоніста і дейтерагоніста.
Утопії- художнє (іноді алегоричне) зображення ідеального чи наближеного до
нього суспільного устрою. Розрізняють комуністичні, ліберальні, християнські
та інші види утопій.
Фесценіни- давньоримські народні вірші або пісні у формі сатиричних діалогів
між молодими людьми.
френос (тренос)- ("Тренос, тобто плач єдиної святої Вселенської Апостольської
Східної Церкви з поясненням догматів віри") — твір Мелетія Смотрицького,
написаний, надрукований у 1610 році польською мовою. В перекладі означає
«плач». Присвячений магнату Михайлу Вишневецькому.
Хоревт- В античних Афінах – почесний громадянин, матеріально
відповідальний за організацію хору, який бере участь у змаганнях, виставах,
концертах.
Хорег- у Стародавній Греції «керівник хору», який навчав його учасників і
виконував обов'язки, які пізніше розподілилися між корифеєм і дидаскалом.
Пізніше хорег — заможний громадянин, який брав на себе як громадську
повинність витрати по утриманню хору і підготовці п'єси до постановки в
театрі
Ямб- це двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад