Характерні риси, структура, проблематика давньогрецької трагедії.

Головними героями в трагедіях були боги та міфологічні герої. Особливістю еллінських богів було те, що
стародавні греки створили їх за образом і подобою людей, наділили всіма людськими якостями, почуттями і
навіть вадами. У самому характері еллінів прагнення до самопізнання було значно глибшим, ніж у інших
народів. І, створюючи подібних до себе богів, наділяючи їх людськими рисами й емоціями, вони тим самим
намагались краще пізнати себе, вдосконалити своє єство, наблизити до себе богів. Трагічні поети
використовували міфи, і, якщо цього вимагали їхні ідейно-художні задуми, сміливо йшли на деякі зміни в них.
Отже, сюжетною основою давньогрецької трагедії є міфологія.

Зв’язок античної драми з міфом простежуються на різних рівнях: сюжетному, тематичному, лексико-
стилістичному. Але відношення до міфологічного матеріалу не було застиглим і незмінним упродовж усього
розвитку античної трагедії. Хронологічно послідовне відношення до міфу у трьох давньогрецьких трагіків
Есхіла, Софокла й Евріпіда підтверджує цю тенденцію. Есхіл, батько давньогрецької трагедії, прямо
запозичував міфи, а Софокл дозволяв собі переосмислювати міфологічний зміст. Таким чином, в театрі
остаточно завершився процес десакралізації культу й естетизації міфу, що розпочався в Гомеровому епосі.

Особливості поетики античної трагедії: мінімум акторів (від 1 до 3), наявність хору і його активна роль у
розвитку дії. Трагедія складалась із таких елементів: пролог, парод, епісодій, стасим, комос, ексод. Ці частини
трагедії чітко простежуються у творах Есхіла, Софокла та Евріпіда.

Пролог- відбувався діалог двох акторів, у якому глядачам нагадувався зміст міфу що лежав в основі твору, п
мролог відбувся до появи хору.

Парод-пісня, що звучить після з’яви хору.

Епісодій- діалогічна частина трагедії, у якій разом із акторами брали участь і корифей, і окремі хоревти.

Стасим- урочиста пісня хору, яка виконувалась ним стоячи на орхестрі.

Комос- пісня-плач, адже трагедія завжди закінчувалась або смертю героя, або новими нещастями для нього,
комос звучав у момент драматичної розв’язки. Виконувався хором разом з актором.

Ексод- заключна пісня хору.

Основи теорії драми були закладені в творі Аристотеля ‘’Поетика’’, де вчений розглядав питання походження
драми, і трагедії зокрема. Трагедія, на його думку ‘’ є відтворенням дії серйозної і закінченої, що має певну
величину, мову, яка дає насолоду, за допомогою жалю і страху досягає афекту.

У Новому час вивчення про катарсис викликало чимало тлумачень, які можна звести до двох основних
напрямів. Одні ( Лессінг, Гегель) тлумачили катарсис у моральному розумінні – ‘’трагедія ошляхетнює
почуття’’, а друге тлумачення (Бернайс) шукає катарис у медичній сфері, де суть катарсису полягає в збудженні
афектів з метою їхнього розрядження. ‘’Катарсис’’ Аристотеля близький до ‘’медичного’’ тлумачення.