Дашко оксана

606а група
Аналіз новели:
1. Назва.
«Пампушка» Гі де Мопассан.
2. Скільки і які епізоди, події зображені.
Сюжет складений із трьох взаємно врівноважених частин: шлях у диліжансі,
вимушена затримка на заїжджому дворі, знову диліжанс... Новела
розпочиналася картиною відступу французької армії - "не війська, а
безладних орд". У головному сюжеті твору йшлося про подорож 10-х руанців
до Гавру. Головна причина подорожі - "потреба в торговельних угодах", що
знову "ожила в серцях місцевих комерсантів".
Композиція «Пампушки» – класична для жанру новели.
В якості експозиції в ній застосовується сцена відступу французької армії і
заняття Руана пруськими солдатами.
Зав’язка сюжету відбувається в той момент, коли головні герої «Пампушки»
сідають в карету і виявляють серед себе руанского повію. Негативне
сприйняття дівчини поступово витісняється у них тваринам почуттям голоду
і вдячністю до нагодувавшої їх людини. Загальна біда зближує пасажирів, а
щирий патріотизм Елізабет Руссе примиряє їх з її видом діяльності.
Кульмінація новели припадає на Тот, де руанців затримує прусський офіцер,
день у день вимагає від Пампушки інтимних послуг. Перелякані затримкою,
досі мирні попутники дівчини починають виявляти своє роздратування.
Добропорядні, на перший погляд, люди відмовляються розуміти, чому повія
не може виконати свої професійні обов’язки і виручити всіх з неприємного
становища, в яке вони потрапили по її ж вині. Піддавшись на улесливі
вмовляння Пампушка піддається загальному висміюванню в момент її
близькості з прусським офіцером. Як тільки дівчина виконує своє завдання,
критика суспільством її роду занять досягає піку, і люди відвертаються від
неї, як від прокаженої.
Сумна розв’язка сюжету супроводжується гіркими сльозами дівчини, що
ллються під патріотичні звуки «Марсельєзи».
3. Якими основними засобами й прийомами творяться образи чи
характери людей.
Гі де Мопассан застосував специфічні засоби реалізму і психологізму
Флобера, учнем якого він був:
-не описувати психології героя - хай про нього говорять його вчинки
(патріотичний вчинок Пампушки);
-не викладати подробиці - хай обрана риса дасть гостро і повно відчути ціле;
-не коментувати і не оцінювати - хай говорять дії і підтекст, лексика і барви.
На основі цього можна зробити висновок, що автор застосовував наступні
засоби створення образу персонажа:
 вчинки (як і в житті, характер героя розкривається перш за все в тому,
що він робить, у вчинках; сюжет твору являє собою ланцюг подій, в яких
розкриваються характери героїв).
 індивідуалізація мови(мова дає уявлення про соціальний статус героя,
про його характер, освіченості, професії, темперамент і багато іншого).
 портрет та біографія героїв (частково).
4. Характери чи образи основних персонажів (героя й антигероя
повніше).
Елізабет Руссе (Пампушка) – один з найколоритніших в новелі. Незважаючи
на свою «професію», дівчина показує себе людиною доброю (вона щедро
ділиться їжею з усіма пасажирами карети, йде дивитися на хрестини
незнайомої їй дитини), патріотично налаштованою (Пампушка біжить з
Руана після того, як мало не задушила німецького солдата, і відмовляється
займатися любов’ю з Корнюде, перебуваючи в одному будинку з ворогом),
самовідданою (заради порятунку всього суспільства вона погоджується
пожертвувати не тільки своїм тілом, а й моральними принципами, і
проводить ніч з прусським офіцером).
Виноторговець Луазо зображується в новелі хватким діловаром (він
примудряється домовитися про постачання свого вина з господарем
заїжджого двору в Тоті в той час, як всі переживають через тривалу затримку
і можливі неприємності) і пройдисвітом, люблячим пхати носа у все і вся
(Луазо підглядає , як Пампушка відмовляє Корнюде в любові) і він керує
своїми життєвими принципами на догоду гаманцю і тілу (він підлизується до
Пампушки, щоб отримати жадану їжу).
Демократ Корнюде – патріот тільки на словах. Вся його боротьба з ворогом
полягає в ритті окопів, причому до того моменту, як той ворог з’явиться на
горизонті. Корнюде – людина вільна від соціальних забобонів, декілька
розпущена, але в той же час порядна. Тільки йому вистачає сміливості
назвати своїх попутників негідниками за той тиск, який приводить
Пампушку в ліжко до прусського офіцера.
Добропорядні жінки – графиня Юбер де Бревіль, фабрикантка Карре-
Ламадон та дружина виноторговця Луазо – тільки зовні дотримуються
правила пристойності. Як тільки Пампушка відправляється наверх, в спальню
до чоловіка, вони з радістю включаються в обговорення інтимного процесу,
відпускаючи з приводу того, що відбувається не менше сальні жарти, ніж їхні
чоловіки. Дві черниці в новелі також не блищать особливими духовними
достоїнствами – вони разом з усіма вмовляють Пампушку на один з найбільш
непорядних, з точки зору віри, вчинок.
5. Тема твору.
Тема: зображення подій франко-прусської війни (1870-1871 рр.) та
дослідження психології людей у цих екстремальних обставинах; зображення
народного патріотизму
6. Проблема та ідея твору.
Проблеми: війни, патріотизму, героїзму, класової нерівності, людської
чистоти і моральної вищості, деспотизму тощо.
Ідея: викриття ганебного явища, коли бідність призвела жінку до
принизливої долі – бути живим товаром у цивілізованому суспільстві, яке
голосно кричало про свою допропорядність.
7. Цінність твору (художня, естетична, суспільна).
Новела "Пампушка" — взірець мистецтва композиції, в якій показується
викриття лицемірства та егоїзму буржуа. Письменник викриває лицемірство
та егоїзм буржуа, які пишають ся своєю належністю до вищих, "освічених"
класів, своїми принципами, але насправді живуть за найпримітивнішими
тваринними інстинктами. Уже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня
класова гідність: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб їхня
моральна стриманість до жінки легкої поведінки подалася. Вельмиповажні
пані виявляють до Пампушки "привітну поблажливість вископоставлених
дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство". А на повний шлунок
можна й поговорити про патріотизм французів та жорстокість прусаків. Уся
подальша поведінка "благородних" супутників повії ще краще доводить їхню
вульгарність та підступність. Не випадково, твердить Мопассан: французи
програли війну, коли в країні такі патріоти, як де бревілі, ламадони і
корнюде. Найбільш патріотичною і найменш буржуазною в новелі постає
Пампушка. Це сумний висновок, бо він, на думку автора, не лишає ніякої
надії на вдосконалення людини і суспільства.
У новелі “Пампушка” Мопассан майстерно на декількох сторінках описав все
лицемірство, низькість і боягузтво людей, які отримують у спадщину право
бути вибраними або претендують на ту сходинку, що недосяжна для простих
людей.
В цьому відображується моральна, художня й суспільна цінність новели
«Пампушка», з чого можна робити висновок, що у новелі описано любов
Мопассана до людей «маленьких», неідельних, але здатних жертвувати
собою заради батьківщини, високих ідеалів, залишатися людьми в самих
нелюдських умовах.
 Особливості композиції твору:
 o експозиція новели дала широку картину навали, опис історичних подій;
 o кульмінація новели - протест Пампушки;
 o несподівана розв'язка;
 o характер героїв розкривався через поведінку;
 o події відбувалися в диліжансі подані у ставленні людей з вищого світу до людей з
низів;
 o автор сам не висловлював прямого ставлення до героїв;
 o епізод з порожньою провізією, повторений двічі, надав розповіді особливої
завершеності.
Основа - звичайний побутовий анекдот, що переріс у великий витвір мистецтва,
основна думка якого - справжніми патріотами були прості люди, жінка-
куртизанка. Автор пропонував шукати позитивне - правду, гуманність,
патріотизм там, де його, здавалося б, не могло і бути. Тому не випадково головною
героїнею стала жінка сумнівної репутації - повія Елізабет Руссе на прізвисько
Пампушка. Проте вона стала набагато вище за представників "вищого" світу:
Луазо, Каре-Ламадон, Юбер де Бревіль.
СТАВЛЕННЯ АВТОРА ДО СВОЇХ ГЕРОЇВ
Пасажири Ставлення автора

Він - відчайдушний пройдисвіт, хитрий і життєрадісний. Плебейська натура пані

Подружжя Луазо
Луазо розвернулася на всю ширину

Пан Kappe Очолив

- опозицію з єдиною метою - отримати пізніше побільше за приєднання до
Ламадон того ладу, з яким він боровся

Дворянин похилого віку з величавою постаттю, намагався вишуканістю костюма

Юбер де Бревіль
підкреслити свою природну схожість із королем Генріхом IV

Республіканець
Опудало всіх поважних людей
Корнюде
Диліжанс, у якому їхали тікаючі від ворога герої, символізував Францію. Цим самим
автор зробив непомітний перехід від розповіді побутового змісту до всесвітнього
рівня оповіді і виніс вирок усьому французькому суспільству.
Ідейну і стильову складність новели створила наявність у ній двох полюсів:
зневажливо-насмішкуватого ставлення автора до боязливих і продажних буржуа
та співчутливо-захопленого - до французьких патріотів, що відображено в
авторській мові низкою оціночних висловів.
Особливості новели "Пампушка": -принцип парадоксу(повія - патріотка);
 композиція - узагальнення в окремому яскравому епізоді типових конфліктів періоду
війни і французького суспільства загалом;
 пошук справедливості (лицемірство "сильних світу цього" і гідність знедолених,
відкинутих суспільством людей);
 здатність автора співпереживати біль разом зі своєю героїнею;
 правдиве зображення дійсності - художній прийом реалізму.
 «У найдальшому кутку, на найкращих місцях, одне навпроти одного, дрімало подружжя Луазо, оптові
торговці вином з вулиці Гран-Пон. Луазо, що був колись прикажчиком, купив підприємство у свого
збанкрутілого хазяїна і розбагатів. Він по найнижчій ціні продавав дрібним провінціальним торговцям найгірше
вино і мав серед друзів і знайомих славу страшенного шахрая, справжнього нормандця - хитрого й
життєрадісного. Репутація шахрая настільки закріпилася за ним» «Крім того Луазо славився всякими
смішними вихватками і дотепами - часом вдалими, а часом банальними, - і кожен, хто говорив про нього,
обов'язково додавав: - Він страшенно кумедний, цей Луазо. Невисокий на зріст, він ніби складався з самого
круглого черева, над яким здіймалася червона фізіономія, облямована сивіючими бачками.»
«Його дружина, висока, дужа, енергійна жінка з грубим голосом і рішучою вдачею, була душею порядку і
рахівництва в торговельній фірмі, в той час як сам Луазо оживляв її своєю життєрадісною жвавістю.»
« Поруч з ними з неприхованою свідомістю своєї гідності і високого стану сидів пан Карре-Ламадон,
фабрикант, особа визначна в бавовняній промисловості, власник трьох бавовняних прядилень, кавалер
Почесного легіону і член Генеральної ради. За весь час Імперії він очолював благонамірену опозицію з
єдиною метою одержати згодом якомога більше за приєднання до того устрою, з яким він боровся, за його
власним виразом, благородною зброєю. Пані Карре-Ламадон, значно молодша від свого чоловіка, була
втіхою для призначених в руанський гарнізон офіцерів з порядних родин.
Вона сиділа напроти чоловіка, маленька, гарненька, загорнута в хутра, і журно розглядала жалюгідну
внутрішність диліжанса.»
«Їхні сусіди, граф і графиня Юбер де-Бревіль, мали одне з найстаровинніших і найзнатніших нормандських
прізвищ. Граф, літній дворянин з величною осанкою, намагався одягатися так, щоб підкреслити свою
природну схожість з королем Генріхом IV, від якого, коли вірити легенді, - фамільним гордощам, - завагітніла
одна з дам Бревіль, чоловік якої саме через це одержав графський титул і губернаторство в провінції.
Граф Юбер, колега пана Карре-Ламадона по Генеральній раді, представляв орлеаністсьду партію
департаменту. Історія його одруження з дочкою дрібногц нантського судновласника назавжди лишилася
загадкою. -Але оскільки графиня мала величні манери, приймала краще за всіх і про неї ходила навіть чутка,
що вона була колишньою коханкою одного з синів Луї-Філіппа, - уся знать поважала її, а її салон вважався
першим у департаменті, єдиним, де збереглася ще старовинна вишуканість і потрапити до якого було
нелегко. Багатство Бревілей, що цілком складалося з нерухомого майна, приносило, як казали, п'ятсот тисяч
ліврів доходу щорічно.»
« Ці шестеро людей займали найкращу частину карети і уособлювали багату, владну й могутню верству
суспільства, верству людей впливових, вірних релігії й твердим устоям.»
Через дивний збіг обставин, усі жінки розташувались на одній лавці, і поруч з графинею сиділи дві черниці,
що перебирали довгі чотки, бурмочучи молитви. Одна з них була літня, з подзьобаним віспою обличчям, ніби
в неї колись впритул вистрелили картеччю. В другої, дуже немічної, було гарне, хворобливе обличчя і сухотні
груди, які терзала всепоглинаюча віра мучеників і фанатиків.
Але всі погляди були звернуті до чоловіка і жінки, що сиділи навпроти черниць.
Чоловік був добре відомий Корнюде, демократ, страховище всіх шановних людей. Уже двадцять років купав
він свою довгу руду бороду в пивних кухлях по всіх демократичних кафе. Він прогуляв із своїми товаришами й
друзями досить велику спадщину, одержану від батька, колишнього кондитера, і нетерпляче чекав
встановлення республіки, щоб дістати, нарешті, посаду, заслужену стількома революційними частуваннями.
Четвертого вересня, можливо внаслідок чийого-небудь жарту, він вирішив, що його призначено на посаду
префекта; проте, коли він хотів приступити до виконання своїх обов'язків, писарі, які опинилися на той час
єдиними хазяїнами префектури, не захотіли його визнати, і йому довелося відступити. Та як він був загалом
непоганим хлопцем, смирним і догідливим, він з надзвичайним запалом взявся за організацію оборони. Під
його керівництвом у полях викопали вовчі ями, по сусідніх лісах вирубали всі молоді деревця і всі дороги
усіяли пастками; задоволений вжитими заходами, він з наближенням ворога поспіхом відступив до міста.
Зараз він вважав, що значно більше користі принесе в Гаврі, де також необхідно буде копати траншеї.
Жінка - з так званих осіб "легкої поведінки" - славилась своєю передчасною повнотою, через яку її прозвали
"Пампушкою". Маленька, вся кругленька, немов налита жиром, з пухкими пальцями, перетягнутими в
суглобах наче низка сосисок, з лискучою і натягнутою шкірою, з неосяжними грудьми, що випиналися під
сукнею, вона була все-таки апетитна й приваблива, і до неї багато хто залицявся - так радувала око її
свіжість. Обличчя її було схоже на рум'яне яблуко, на бутон півонії, що ось-ось розквітне; на ньому блищало
двоє чудових чорних очей, відтінених довгими густими віями, а внизу - чарівний, маленький, вогкий ротик з
дрібними блискучими зубками, створений для поцілунків.