1. Роль та місце автора в оповіді «Декамерона» Дж.

 Боккаччо. Функція
рамкової оповіді, новелістична основа твору і його джерела.
Роль автора у "Декамероні" полягає в тому, що він є не лише наративом, а й
істориком і критиком суспільства. Автор часто робить коментарі щодо життя та
людей у Флоренції, а також їх поведінки під час епідемії. Крім того, автор часто
використовує різноманітні іронічні та гумористичні прийоми, щоб показати
своїй аудиторії різноманітні аспекти життя.
Функцією рамкової оповіді у "Декамероні" є те, що вона послуговується як
засіб для структурування новел. Рамкова історія про групу молодих людей, які
вирішили втекти з міста через епідемію чуми, слугує якісною перервою між
кожною новелою і дозволяє читачеві легше зосереджуватись на кожній окремій
історії.
Новелістична основа твору полягає в тому, що "Декамерон" складається з 100
новел, які всі присвячені різним темам з любові та сексуальності. Кожна новела
представляє різний погляд на різні аспекти любові та сексуальності, що робить
твір цікавим і дозволяє читачеві бачити ці теми з різних кутів.
Щодо джерел твору, Джованні Боккаччо заснував свою збірку оповідань
"Декамерон" на культурному та літературному контексті свого часу. Тому
джерела твору можна розглядати як сукупність історичних, літературних,
філософських та моральних традицій. Одним з головних джерел для Боккаччо
була народна література, така як народні казки та легенди. Багато із новел
"Декамерону" мають народність та анекдотичний характер. Крім того, Боккаччо
використовував історії з життя своїх знайомих, які змогли б стати цікавими
оповіданнями. Також можна сказати, що Боккаччо використовував свої власні
досвід та спостереження, щоб написати "Декамерон". Він був свідком епідемії
чуми, яка вразила Флоренцію, і це відобразилося в рамковій історії збірки. Крім
того, Боккаччо використовував літературні твори свого часу, зокрема твори
Данте та Петрарки. У "Декамероні" можна помітити елементи алегорій та
метафор, які характерні для ренесансної літератури. Усі ці джерела спільно
допомогли Боккаччо створити один з найбільш впливових творів свого часу та
першу значну збірку оповідань в європейській літературі.
2. Отелло як “інакший” та “чужинець” у венеціанському суспільстві.
Отелло, головний герой п'єси Вільяма Шекспіра "Отелло, мавр Венеції", є
"інакшим" та "чужинцем" у венеціанському суспільстві. Він є мавром, що
означає, що він походить з Африки і має темну шкіру. Венеціанці відносяться
до нього з певною мірою підозри і недовіри через його іншість.
Отелло займає високе посадове положення в венеціанській армії, але він ніколи
не повністю не приймається в цьому суспільстві. Його шанували за його
навички і здібності, але в той же час його часто використовували як інструмент
для досягнення власних цілей.
У п'єсі відображено, як венеціанське суспільство використовує "інакших" для
своїх цілей, але не повністю приймає їх. Також показано, як Отелло почувається
ізольованим від суспільства, до якого він належить, і як це може впливати на
його поведінку та прийняття рішень.
Отже, "інакшість" та "чужинець" Отелло в п'єсі відображається як основний
конфлікт між ним і венеціанським суспільством, що впливає на події та дії, що
відбуваються в п'єсі.