Міністерство освіти і науки України

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української літератури

ПОЕТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ

на тему:

«ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПРОБЛЕМАТИКА В РОМАНІ ПАВЛА

ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «ЮЛІЯ, АБО ЗАПРОШЕННЯ ДО САМОВБИВСТВА».

Виконав:

Студент групи УА-18-5

Карасьов Ярослав

Перевірив:

к. філол. н. , доц. Олійник Н. П.

Дніпро-2019

25
Багатогранна творчість Павла Загребельного як художня цілісність
складається з багатьох складників: мистецького неспокою, новаторського
пориву, емоційної та експресивної образності. Щоразу нові прозові з’яви
цього продуктивного митця доводять оригінальність, інформативну
насиченість, аналітичність мислення їх автора. Така характеристика
справедлива і для добре відомих, хрестоматійних романів, зокрема роман «
Юлія,або запрошення до самовбивства» був позначений неспокійним,
зарядженим на новаторство темпераментом їхнього автора та активно
сприймався читачем. На думку Раїси Мовчан, «Павло Загребельний у нас ще
по-справжньому не усвідомлений і не оцінений. Однак це ніяк не впливає на
його популярність. І на сьогодні він залишається одним із найчитабельніших
українських письменників ХХ століття». Тож є нагальна потреба усвідомити
й оцінити сучасну творчість письменника, і зокрема роман «Юлія, або
Запрошення до самовбивства», який окремою книжкою побачив світ 2000
року, а спершу був надрукований у 1997 р. у журналі «Вітчизна» під назвою
«Юлія» .
Екзистенціалі́зм — напрям , що позиціонує і досліджує людину як унікальну
духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом
екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого
вибору. Виникнувши як філософська течія, екзистенціалізм поступово
перетворюється на течію літературну, адже за своєю філософською мовою і
стилем викладу являє собою деякий синтез літературно-художнього жанру з
етико-аксіологічною філософською рефлексією. Представники течії
зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною
особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних,
соціальних). Саме існування людини “наодинці” з буттям і є, на думку
екзистенціалістів, єдиною достовірною реальністю. Світ же вони розуміють
як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний,
дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі,
повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного
зв’язку, часової послідовності. У світобаченні Павла Архиповича
Загребельного поєднано екзистенціалізм зі сковородинівською філософією.
“Юлія, або запрошення до самовбивства” – твір, де автор майстерно
розповідає історію хлопця Романа Шульги – спочатку його пригоди в юності,
потім в отроцтві та зрілому віці.
У творі П. Загребельного «Юлія, або Запрошення до самовбивства» наявні
такі екзистенціалістські мотиви: абсурдності буття, свободи людини, її
вибору перед обличчям смерті. У вимірі катастрофічної дійсності свій вибір
робить кожен з героїв.
Роман Шульга, головний герой твору, розуміє, що зло непереможне, але він
продовжує виконувати свій обов'язок - йде на фронт; розуміє, що ніколи
більше не повернеться до своєї Юлії, що назавжди втрачає свою мрію. Він
хотів повернутися, але «знав, що вже не буде вороття, ніколи не буде,
бажання шматували душу, сповнювали її тугою, як за
втраченим раєм, а тіло було безсиле, ліниве, незрушне, він перебував у
якомусь напівсонному стані, виривався з того сну на короткі миті» . Він не
герой, але в екстремальній ситуації зберігає людську гідність,
відповідальність перед своєю совістю.
Моральні проблеми, що піднімаються у творі «Юлія, або Запрошення до
самовбивства», автор намагається вирішити з позиції філософії
екзистенціалізму. Світ абсурдний, визнає він, і людина повинна мужньо це
сприйняти: «На війні немає авторитетів, поваги, пошани, обожнювання, є
тільки жорстокий примус і рабська слухняність, є ганьба покірливості, коли
ти нижче, і солодке відчуття зверхності й вседозволеності, коли в тебе вищий
чин». Але абсурдність світу не виправдовує небажання людини жити за
законами совісті, честі, обов'язку. Зі злом треба боротися у будь-яких його
проявах, навіть коли боротьба нерівна, навіть коли зло непереборне. Одна із
героїнь другої частини роману («Європа») Ульріка, усвідомивши
катастрофізм свого становища, обрала єдино можливий для неї шлях
подолання зла - самогубство, що в кінці твору зробить і Роман Шульга.
Сестра Ули Сузен говорить Шульзі: «Вона була чиста і хотіла зоставатися
чистою. А тобі треба було жінки. Чом не взяв мене? Я завойована для всіх
вас, я капітулюю добровільно перед усіма вами, але Ульріка - ніколи!». В
інтимних стосунках із Ульрікою він агресивний, енергійний, жорсткий,
сексуально міцний, що в його свідомості пов'язувалося з перемогою над
ворогом і було виявом «торжества і тріумфу завойовника». У погоні за
відплатою за вчинене ворогом на його землі і задоволенням своїх тілесних
бажань герой забув про головне - почуття між чоловіком і жінкою. Відчай і
жіноча беззахисність в очах Ули, не помічені Шульгою, призвели до
смертельного кінця: жінка втопилася. Гріх Ули - порушення сімейних основ -
інтерпретується як трагічна провина. Осягнувши свій вчинок як моральний
злочин, відчувши його як тягар душі, вона прагне звільнитися від нього.
Смерть німкені - протест проти агресивності завойовника і агресивності
чоловіка загалом. У стародавніх народних віруваннях влада води вважалася
настільки сильною, що відштовхувала зло. У цьому контексті образ води в
романі виконує очищувальну функцію: звільняє Улу від гріха зради чоловіка
і надає їй спокою. За «загибельпредставниці цивільного населення»
армійське командування застосувало до Шульги, враховуючи його фронтові
нагороди, пом'якшені засоби покарання: звільнило з армії, понизило у званні
й відправило додому «як цінного фахівця народного господарства».
Павло Загребельний у романі «Юлія, або Запрошення до самовбивства»
поставив людину у центр не тільки подій, зображених у хронологічному
порядку, але й роздумів. Цей його твір - роман-попередження: втрата моралі
як запоруки існування людства, веде до його катастрофи. Так автор
осмислює події Другої світової війни, пов'язавши політичні, воєнні та інші
нюанси існування людства з мораллю єдиної цінності виживання людини, що
властиве екзистенціалізму. Висуваючи як домінуючу проблему морального
вибору в умовах війни, Павло Загребельний розкриває аморальність війни
як такої. Отже, на нашу думку, роман «Юлія, або Запрошення до
самовбивства» можна розглядати в аспекті екзистенціалізму.
У творі «Юлія, або Запрошення до самовбивства» письменник зображує не
конфлікт окремих особистостей, характерів, суспільних або ідеологічних
угруповань, а зіткнення людства з безособовою, страшною, руйнівною
силою, катастрофою - війною, що є уособленням абсолютного зла.
Несподіване і безжалісне втручання війни в буття людини зумовлює
абсурдність, ірраціональність світу, дисгармонійність життя: «І не
ймовірна смерть вжахнула його (бо хто ж думає про смерть, жадаючи бою?),
а лиховісна, нелюдська роз'єднаність материків, континентів, заселених
людьми, незбагненна дія сліпих ворожих сил, які жорстоко рвуть найтонші,
найніжніші сув'язі між людьми, між їхніми душами, рвуть і самі душі без
надії на їхнє поєднання, зцілення, порятунок...» . Війна несе за собою ілюзію
відсутності моральних правил. Деякі з героїв (капіташа, Сухоруков) стають
покидьками суспільства. Вони втрачають моральні орієнтири, тому що війна
їх перевернула, війна спрямувала їх моральні чесноти на вбивство, тому що
війна - це і є вбивство, не лише фізичне, а й духовне:
«Шульга вже давно звик ділити все довколишнє, мов у шкільній граматиці,
на предмети живі і неживі. За цією класифікацією, капітан Сухоруков
належав до предметів неживих». Залишившись віч-на-віч із цією безглуздою
і невблаганною силою, що несе смерть, герої роману (Роман Шульга та його
жінки) мусять визначитися у своєму ставленні до світу і людей, свого місця.
П. Загребельний у романі «Юлія, або Запрошення до самовбивства» показав,
як в умовах війни змінюється психологія, ставлення людини до свого життя.
У романі немає розгорнутих описів боїв, зазначено тільки окремі їх деталі,
короткі епізоди. В основному автор подає картини побуту на війні і в умовах
війни. Війна як побут, як повсякденність, що переростає в буття як найбільша
складність для людини: «А в мені вмирає відчуття танка, - признався Шульга.
-Там ти в залізі і сам ніби залізний, а весь світ заздрить тобі, ненавидить і б'є
в тебе на смерть, а тепер ти голий, і нікому ніякого діла до тебе...» [ У
перших двох розділах твору («Азія», «Європа») зображено події, що
відбуваються під час війни, але здебільшого пов'язані із життям тилу
(«Азія»), на окупованій німецькій території («Європа»). В останніх трьох
(«Борисфен», «Ітіль», «Візантія») зображена повоєнна дійсність, життя героїв
через багато років після війни - аж до сучасності.
Страхітливою і потворною постає перед героями твору «Юлія, або
Запрошення до самовбивства» повоєнна дійсність. Письменника хвилює
питання, що відбудеться з тими, хто стане втраченим поколінням, адже всіх
поєднувала втрата віри в будь-які цінності буття. Це спроба створити для
себе якісь цінності, які допомагали б вижити тобі самому, зберегти себе як
особистість. Виживання –це справа особиста, індивідуальна, бо світ
безнадійно жорстокий, у найкращому разі - абсолютно байдужий, і вони
мають право бути настільки ж байдужими до цього світу.
Це не значить, що вони стають абсолютними одинаками, у них є те, що
допоможе їм вижити - це знайдена на війні любов, але все це винятково
особистісні відносини, дуже тендітні речі, які не завжди можуть протистояти
світу, жорстокої реальності. Розпач, відчай, страх перед жалюгідним
існуванням огортають душі тих, що вижили в пеклі війни. Декого з них не
полишає відчуття страху і самотності, що призводить часом до самогубства
(Роман Шульга, Андрій Супрун): «шульга ловив себе на думці, що й досі
живе, як на війні, де твоє життя закладено кимось в сатанинський банк
нищення і ти живеш в борг - днями, годинами, хвилинами, миттєвостями, не
відаючи надій, не дбаючи про майбутнє».
Таким чином, у творі П. Загребельного «Юлія, або Запрошення до
самовбивства» акумулюється ідея, що війна не перестає бути минулим, а
владно втручається в сьогодення. Трагізм духовної кризи, породжений
Другою світовою війною, чорною тінню проходить крізь життя й оголює усі
протиріччя сучасного світу. Катастрофізм у творі письменника
оприявнюється, перш за все, в зображенні морального падінням людини, яка
побутує в абсурдному світі війни. У розвитку цієї концепції катастрофізму
розгорнуто мотив смерті в умовах війни -фізичної і духовної, на початку
повоєнного життя - духовної, внутрішньої.
Неймовірне сплетіння ліній життя, можливо перевтілення душ . У далекому
Ташкенті під час війни Роман палко покохав Юлію. Вона його Джульєтта,
жінка його долі. Та Юлія, кажуть, померла від тифу, а може, просто пропала,
але він шукає її усе життя. На його обріях несподівано і негадано з’являлися
інші жінки і так само зникали, своєю смертю стверджуючи: “разом щастя не
буває, хтось має загинути, нехай то буду я” . Він жив далі і все частіше
приходили думки, що жінка може врятувати чоловіка від усього на світі,
навіть від самовбивства. А тепер прийшов його час виборювати у долі свою
любов. І щоб захистити свою останню Юлію, він убиває себе.
У творі “Юлія, або Запрошення до самовбивства” П. Загребельного
артикулюється екзистенція буття жінки під час воєнної (Юлія з Ташкента,
Ульріка), повоєнної (Олька, Юлія Никонівна) та сучасної (Юлія з Туреччини)
дійсності, яка, віддаючи чоловікові своє кохання і будучи коханою ним, стає
часом його жертвою, що загрожує катастрофою для її духовного існування.
Таким чином прозаїк наголошує на неоднозначності жіночої суті.
Автор роману “Юлія, або Запрошення до самовбивства” перекидає містки
між різними географічними просторами й епохами, підкреслюючи таким
чином вічність жінки й любові до неї. Час і простір у ньому олюднений, а
точніше, наповнений жіночністю. Жінка – невід’ємна частина будь-якої
хронотопічної картини і рушійна сила буття.
Образ жінки уособлює в собі простір життя. Паралелізм жінка-простір,
жінка-час підпорядкований розкриттю невловимих поривів душі головного
героя, його підсвідомого і свідомого зв’язку з жіночою тілесністю, що у свою
чергу є містком до проникнення у внутрішній світ самої жінки. Так,
прекрасні контури Юлії герой називає і пасткою, з якої не вирватися, і
кліткою, і в’язницею, але разом з тим і “плодючими долинами, широкими
степами, безмежними рівнинами, щедро осонценими джерелами священних
запліднень, народжень і проростань”. Павло Загребельний, удаючись до
психоаналізу, зображуючи взаємостосунки чоловіка й жінки, концепцію
буття останньої, висуває проблему жінка й соціум, розгортаючи думку, що
розвиток суспільства визначається його ставленням до жінок, які “завжди
стають першими жертвами. Коли нещасна жінка, тоді нещасна і держава,
нещасний цілий світ…”.
Людські якості чоловіка, за авторською інтерпретацією, перевіряються в його
ставленні до жінки, що акцентовано в ситуаціях взаємин чоловіка й жінки, у
вираженні психологічних переживань обох, підкреслено деталями пейзажів,
інтер’єрів. В уста Романа Шульги вкладено, зокрема, такі оцінки: “Для
українців – жінка найвища святиня, найдорожче божество,
найфантастичніше блаженство…” Усе життя герой твору, Роман Шульга,
зустрівши свою Юлію під час війни, прожив із відчуттям залежності від неї.
Його як чоловіка створила жінка. Це й стало однією з причин вічного пошуку
ним кохання та його блукань.
Павло Загребельний намагається вийти за межі усталеного стереотипу
бачення жінки. Він проголошує, що навіть під час соціальних катаклізмів
“жінка – найбільше диво на землі”, “все безмежне багатство відкрите жінці,
але не чоловікові”. Письменник прагне зламати звичне ставлення чоловіків
до жінки: “Найбільше щастя для чоловіка – це не зрадити в своїй душі жінку,
даровану долею”, “з жінкою ти й Бог, і людина”. Образ жінки з чоловічої
точки зору інтерпретується не лише як матері, берегині роду, він
сакралізується через сприйняття Романа Шульги, але возвеличення жінки
характерне не для сучасного світу, коли тіло жінки й особистість її – це
зовсім різні, не поєднані між собою, аспекти її існування.
Цінність жінки не лише в її красі, а й у надприродній основі, що сягає
Вічності. Жінка – це вісь, навколо якої обертається всесвіт.
Розмірковуючи над життям, герой приходить до висновку: “Тільки тепер він
збагнув нарешті незворотно-трагічну помилку свого життя: жінка, до якої він
ішов крізь роки й десятиліття, яку вперто шукав, яку ждав і жадав, насправді
ніколи не існувала. Він її вигадав. А жінку не можна вигадати. Все можна
вигадати, окрім жінки й смерті” . Прагнучи сховатися від абсурдності життя,
самотності в обіймах вимріяної жінки, він усвідомив, що Юлія не зможе його
врятувати. Це повинен зробити він, щоб допомогти сьогоднішній Юлії, може,
останній в його довгому житті, тому свідомо прирік себе на смерть.
У романі Загребельного п’ять образів жінок, п’ять історій кохань, п’ять
сподівань і п’ять трагедій (кожна зустріч з Юлією, крім останньої, ставала
причиною її смерті; щоб порятувати від Долі останню Юлію, герой убиває
себе). І не зважаючи на різноіменність героїнь (Юля, Оля, Уля), як і їх вік,
час і географічні точки зустрічей (1942, кінець війни, буремні 50-ті, роки
застою, перша половина 90-х; Ташкент, Тепліце, Київ, Хімки, Стамбул), у
романі фігурує одна і та сама героїня, яка щоразу з’являється в новій іпостасі
і перед якою герой упродовж життя низько схиляв голову. Тому-то у романі
п’ять частин, змонтованих у цілий текст на честь жінки і кохання, а разом з
ними й істини, адже «жінка — цариця життя, а всі так звані закони природи і
закони всіляких держав - ніщо, як чоловіча нікчемність, кинута богами до
жіночих ніг» . Таким чином перед читачем постає роман, утворений
доцентровою силою п’яти історій, що прагнуть об’єднання. Всупереч факту,
що кожна розповідь фабульно завершена, тим не менш кожна наступна з них
доповнює попередню, продовжуючи і розвиваючи її ідеї. Логіка розвитку
сюжету доводить, що всі разом частини пов’язані ідеєю безперервної
тривалості людського й історичного буття.

Ставлення Шульги до жінок, що нагадують йому Юлію з Ташкента,

розкриваються на психологічному, трагічному та філософському рівнях. У
романтичному світі Шульги і Юлії починають звучати перші трагічні акорди:
«… все його тіло сміється й співає, а йому у відповідь сміх і спів жіночого
тіла, і нестерпна ніжність, і гарячий шепіт, і запаморочення, і повільний сон,
мов радісна смерть». Ім’я Юлія було для нього шифром, знаком, символом
«на ціле життя, на смерть і безсмертя» . Подаючи роздуми Шульги про місце
в його житті Юлії з Ташкента й жінок, схожих на неї, автор подає
психологічний аналіз цього процесу й формує філософську позицію героя:
«Шульга знав, що кращої жінки, ніж Юлія з азіатської ночі в Ташкенті, він
уже ніколи не зустріне, не знайде, не матиме, не зможе мати, та підсвідомо
знав він і те, що завжди, коли траплятиметься на його химерно-ламливій путі
нова Юлія, азіатська ніч мовби повторюватиметься, наповнюватиметься
чимось новим, тривожно- незбагненним …».
Чи не найрадикальніші зміни пережив Шульга у стосунках із німецькою
жінкою Ульрікою. Іде до неї як завойовник і насильник. Його девіз: «Хай
лащаться до нас ці розгодовані німецькі фрау» [1, c.41]. Коли ж побачив
Ульріку, вона стала для нього Юлією, тією жінкою, у якій він «народився і
вмер» . Від цієї разючої схожості Шульзі стало страшно. Він «вважав,
що німецька жінка капітулювала перед ним, насправді він капітулював перед
нею».
Наростання трагізму в романі, а відтак і жанрових ознак реквієму
відбувається кількома способами: несподіваною смертю жінок, з якими
зближається Шульга, посиленням трагізму в думках самого Шульги,
трагізму, пов’язаного з усвідомленням власної провини й безвиході, які
підштовхують його до трагічного кінця. П. Загребельний спостеріг зв'язок
особистої драми Шульги з драмами повоєнного часу: «Не було в цьому
новому житті первісної чистоти, щось зламалося в душі, скаламутилося…».
Шульга вкрай пригнічений самогубством Ульріки (утопилась), вважає це
подвійною смертю – і Ульріки, і Юлії. Ольгу (частина «Борисфен») бандити
кинули під колеса поїзда. Юлія з Москви загинула в авіакатастрофі. Автор
робить спробу порятувати Шульгу від почуття трагічної провини перед
пам’яттю цих жінок і вдається до символічного образу , що нагадує
інфернальні стихії: «всі ті жінки, які значилися для нього іменем Юлії,
власне були й не жінками, а мовби простором, диким, темним,
страхітливим… і всі зникали в тому просторі…».
У загибелі цих жінок безпосередньої провини Шульги немає. Скоріше
йдеться про передумови цієї провини – чоловічий егоїзм. Про нього також не
йдеться прямо. Лише в думках про Ольгу, котра ставала для Шульги «вирієм
вічності», крізь тривогу героя поступово наростає передчуття його кінця
(«зникнути безповоротно»), кінця романтично забарвленого («радісно
щезнути»), аж поки свідомість Шульги не зловить трагічний сигнал
підсвідомості, зафіксований у другій частині назви роману, – «самовбитися».
Особливо часто фіксується трагізм становища Шульги в останній
«пригоді» під назвою «Візантія». Спочатку опосередковано («солодка, як
смерть, любов»), а далі все одвертіше, поки в його словах, звернених до Юлії,
котру зустрів у Стамбулі, не прозвучить моральний вирок самому собі: «Я
винний перед тобою… Усім своїм життям».

Шульга опиняється в межовій ситуації. Його стан і долю визначать два

усвідомлення: омани й провини. Видимість ідеалу в умовах війни він
прийняв за дійсність і жив у тій омані все повоєнне життя. Усвідомивши
такий стан, Шульга прийняв свій суд і виконав вирок. Друге усвідомлення
стосується провини перед Юлією в Стамбулі, що призводить до втрати
інтересу до звичайних цінностей життя: «все стало несуттєвим і безглуздим».
Він не бачить виходу із становища, окрім єдиного: «поставити крапку»
Завершальні художні рішення автора надали роману нових концептуально-
стильових рис. На рівні нарації і розв’язки розмежовано міф героя і міф
автора. Упродовж твору їхні «голоси» зближувалися, хоч можна
було виявити, як у надрах авторського «голосу» б’ється думка героя.
Розв’язка їхніх міфів набуває відмінного концептуального смислу. Розв’язка
міфу героя – драма (усвідомлення того, що ідеальна жінка – лише вигадка) і
трагедія (самовбивство). Розв’язка міфу автора – гармонія чоловічого й
жіночого начал у потойбічні. У розв’язці авторського міфу жінці
повертаються ідеальні риси у вигляді сяйва й любові. Ці романтичні риси
жінки – основа ідеальних взаємин, які нагадують Біблійний образ раю і
формують ще одну жанрову грань твору роман-утопія. П. Загребельний не
спрощує ситуації, а вимогливо простежує тернистий шлях сучасної людини
до істини, шлях, який без участі Творця стає трагічним. Чи пом’якшує
запропонована автором розв’язка трагізм художнього світу роману? Сенс її в
іншому. Як художня умовність, вона не знімає трагізму реального світу, але
зберігає можливість діалогу, що активізує позицію читача й відкриває дорогу
у відкритий простір думки.

Як під час читання цієї книги, так і зараз, по її завершенні, мене охоплюють
досить суперечливі почуття. Захват від глибини думок, порівнянь, метафор
до повного нерозуміння й несприйняття вчинків головного героя. Не зміг я
прийняти того, що Шульга не взяв долю у свою руки, а пустив її на самотік,
спостерігаючи, як від його бездіяльності, гинуть кохані жінки. Йому краще
було думати, що це одна жінка, але в 5-ти перевтіленнях. Не зрозумів я його,
коли він вирішив розпрощатись з життям. Це не дасть відібрати в нього
кохану, бо немає вже в кого відбирати, але не факт, що він вже не запустив
механізм знищення Юлії. За що я ціную цей роман, й всі твори
Загребельного, так за те, що сюжет не голий, а оздоблений історичними
подіями, фактами, відповідними часу, в якому відбуваються події твору.

Список використаних джерел:

1. Дончик В.Г. Павло Загребельний // Історія української літератури ХХ
століття: У 2 кн. — Кн.2. — К.: Либідь,1998. — С.289—296.
2. Екзистенціалізм // Електронний ресурс. Режим
доступу:http://www.ukrlit.vn.ua/info/criticism/existentialism.html
3. Загребельний Павло. Життя та творчість: Бібліотека Української
Літератури // Електронний ресурс. Режим
доступу:http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=368
4. Загребельний П. А. Юлія, або Запрошення о самовбивства: Роман / П.
А. Загребельний. - Харків: Фоліо, 2003.
5. Конох М. С., Бабічева Т. А. Філософія екзистенціалізму: навч. посібник
/ М. С.Конох, Т. А.Бабічева. – ДДТУ, 2009. – 126 с.
6. Логвиненко О. Розмова тіней, або Куди веде читача клубок
хитросплетінь сьогочасної української прози? // Літературна Україна.—
2000. — 24 лютого. — С. 6.
7. Мовчан Р. Павло Загребельний // Слово і час. — 1999. — №8. — С. 59.