Практичне заняття № 4

Неоромантизм

1. Неоромантизм як стильова течія модернізму: основні ознаки.

Представники неоромантизму в зарубіжній та українській
літературах.

Український романтизм сконцентрувався на зображенні історичного

минулого, оспівуючи Козаччину, тобто "Україна для романтиків ... з
акцентованими у ній знаковими волею-дикістю, героїкою,
незайманістюприродністю, екзотикою тощо не могла не бути об’єктом
ідеалізації, естетизації, поетизації, зрештою міфологізації" [11: 188]. На
противагу йому, неоромантизм поривається у майбутнє, намагаючись
репрезентувати український народ як спільноту сильних і вольових
особистостей. Так само як і романтизм, неоромантизм вимальовує певний
ідеал, що зумовлено соціокультурними чинниками. У цей період різні
літературні течії пропонують власне розуміння людини, наприклад,
неоромантизм активізує ідеї "цілої" людини, неонатуралізм – "природної"
людини, неореалізм – соціально-культурний ідеал "реалізованої" особистості,
модернізм – "синтезованої" або "інтегрованої" людини.

Характерною ознакою неоромантизму в розумінні людини є виокремлення

особистості із загалу, як писала Леся Українка “Старий романтизм намагався
звільнити особистість, – але тільки виняткову, героїчну, – від натовпу, а
новоромантизм намагається звільнити особистість у самому натовпі,
розширити її права, надати їй можливість знаходити собі подібних або, якщо
вона виняткова і при цьому активна, дати їй нагоду вивищувати до свого
рівня інших, а не спадати до їхнього рівня, не бути в альтернативі вічної
моральної самотності чи моральної казарми”. Такими є герої Лесі Українки
та Ольги Кобилянської, наприклад, Наталка Верковичівна із "Царівни",
Мавка з "Лісової пісні", Касандра з однойменної драми та ін.

Найскладнішим і найнеосяжнішим явищем життя завжди була і, напевно,

залишиться людина. Її вивчення відбувалось як у науковому, так і
художньому ракурсах. У зображенні особистості неоромантики намагаються
розкрити багатство індивідуального, цілісність природного і людського
існування. Єдиною дійсною реальністю для них є потаємно-особисте.
Прагнення виразити нові духовні, суспільно-культурні потреби дійсності
зумовлює особливе стильове оформлення, про що, зокрема, свідчить форма
творення буття через Слово у вигляді щоденників ліричного героя. Вірні
романтичній естетиці, вони творять унікальну модель ліричного
світовідчуття, так зване життя "без подій". На нашу думку, вихідним пунктом
світогляду неоромантики проголошують екзистенційне, феноменальне,
реальне, індивідуально-особисте "я". Оскільки переважна більшість
тогочасних діячів зосереджувалась на проблемах метафізики, прагнучи
віднайти сенс життя і певну першооснову, яка була б опорою розвитку
людини і перебувала під значним упливом песимізму Шопенгауера, погляд
же неоромантиків фокусується на індивідуальному, внутрішньому, що
породжує посилену увагу до екзистенції суб’єкта.

Критично оцінюючи минуле і сьогодення української нації, неоромантики

знаходилися у майбутньому, де зображували сильну і вольову націю. І хоча
часові межі деяких неоромантичних творів презентують давні суспільні
устрої (наприклад, у драмах Лесі Українки, це час раннього християнства
(Одержима, На полі крові), античності (Оргія, Касандра), доба Руїни в
Боярині), але проектується в них бажане майбутнє. "Майбутнє можна
зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного. Тому,
звертаючись до минулого і сучасного, неоромантики намагаються зобразити
бажане майбутнє.

2. Стильові особливості творчості українських неоромантиків ХХ ст.

3. Естетичні категорії героїчного та трагічного в поезії Лесі Українки
(«Sclavus-Sclavus!»)

У поетичній спадщині Лесі Українки домінують патріотичні та громадянські

мотиви, бо духовна єдність з народом, глибокі національні почуття будили в
душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення
України.
Леся Українка, йдучи за Шевченком, ставить волю як поняття і символ на
високий п’єдестал, ділячи поняття рабства чи невільництва на дві категорії:
духового, яким вона гидує, і фізичного, якому співчуває.

Найболючіша проблема, яку намагається розв’язати у своїх творах Леся –

проблема свободи. Вона постає перед читачем у найрізноманітніших
іпостасях: як проблема політичної і національної свободи, свободи
переконань і вірувань, індивідуальної духовної свободи, свободи творчості і,
нарешті, свободи жінки.

Звичайно ж, найбільше стосується це її драматургії.

Леся Українка звертається до тих народів і ситуацій, що найкраще могли
зобразити волю чи поневолення. Окремо можна виділити ,,Бояриню”, в якій
поетеса все називає властивим іменем.

Але і лірика насичена проблемами свободи (із зошита)

Поетичною знахідкою стала назва вірша «Slavus-sclavus». Використовуючи

співзвучність латинських слів «слов'янин» і «раб», Леся Українка
намагається розбудити національну свідомість українців, які мовчки
терплять рабське становище.

Це голос-протест проти рабства найгіршого, бо прийнятого добровільно. На

цей раз – слов'янською спільнотою.

«Дивітеся: з них кожний, як один,

Що світ би здержав на плечах здорових,

Міцний, як дуб кремезний, слов’янин

Покірно руки склав в кайданах паперових»

Поетеса уміло вписала картину покірних поклонів кремезного, як дуб,

слов'янина перед короною, його недоброзичливих щодо брата вчинків навіть
у мить жорстокого побиття нагайкою. «Тепер, куди не глянь, усюди
слов'янин / На себе самохіть кладе кайдани…2.

У цьому поетичному циклі Леся Українка назавжди прощається з «рожевими

ілюзіями», «бо треба шукати дороги людям, що ходять в ярмі».

4. «Лісова пісня» Леся Українки як яскравий взірець

неоромантизму:
 жанрові особливості;

«Лісова пісня», за визначенням самої Лесі Українки, «драма-феєрія».

Драма-феєрія – це «жанровий різновид, якому притаманний

фантастичноказковий сюжет; в основі – надзвичайні історії, поряд із людьми
діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти.

 конфлікт твору;
 символічна природа твору;

Лесі Українці необхідно було подолати межу між світом природи та

людським світом, і зробити це може лише така особистість, як Мавка.
Письменниця прагне показати особистість, яка здатна подолати межу
конфлікту «природа-людина». Для цього таку особистість треба наблизити до
незнайомого їй світу. Леся Українка переосмислює фольклорний образ
Мавки і наділяє її певною подібністю з реальною людиною, щоб вона могла
поєднати ці два світи:

«Л у к а ш

Чому ж би ні-.. Що ж, ти зовсім така,

як дівчина... ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені-

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені... а були,

як небо, сині... О! тепер вже сиві,

як тая хмара... ні, здається, чорні

чи, може, карі... ти таки дивна!»

Конфлікт героя із середовищем, руйнування цієї межі між людським та

природним світами не може минути безслідно: воно неминуче передбачає
покарання.

Для Мавки таким покаранням стають і внутрішня драма – кохання без

взаємності і зовнішня трагедія – покарання за зневагу «законів» лісового
роду, за порушення меж між природним і людським світами.

Лукаш демонструє вічне протистояння митця й оточення. Він має музичні

здібності – чудово грає на сопілці, але за буденними господарськими
турботами свій талант швидко забуває. Наслідком цієї зради (зради Мавки,
свого таланту і себе самого) постає духовна загибель героя.

Мавка ж, як істота фантастичного світу, має бути безсмертною. Щоправда,

вона втрачає тіло, але здобуває безсмертну душу. Отже, нелегка доля Мавки
зумовлена законами навколишнього світу, зневагою цих законів, що несе
неодмінне покарання. Трагізм Мавчиної долі зумовлений розв’язанням
конфлікту природного і людського світів.
Якщо Мавка уособлює собою природний світ твору, то Килина – людський
світ. У вчинках та діяльності Килини втілюються всі закони існування
людського світу. Нелегка доля Килини, окрім законів існування реального
світу, зумовлена також проблемою співіснування людського світу з
природним.

«Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки

все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці.
Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і
худоба – «корова турського заводу»), а душа її не здатна до справжніх
почуттів.»

Треба користуватися тим, що Лісову пісню вчать в 10 класі, вже є ґрунт для
філософсько, та соціально глибших розмов. Килина не антагоністка, вона
людина.

 проблематика

На думку М. Драй-Хмари, у «Лісовій пісні» змальовано «трагедію високої

душі, що заблудилась серед болота буденного життя».

Основні проблеми твору мають переважно філософський характер. Вони

стосуються сенсу життя, духовної свободи, матеріального й духовного
чинників особистості. Це також проблеми таланту, людської гідності, впливу
справжнього кохання на людську душу.