«Чума» А.

Камю аналіз твору

Автор – Альбер Камю
Рік написання: 1947
Літературний рід: епос
Жанр: філософський роман-притча
Стиль: екзистенціалізм
Екзистенціалізм - напрям у філософії XX століття, що позиціонує і досліджує
людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі.
Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність
за результат свого вибору.
Основні положення екзистенціалізму:
o світ абсурдний і народжується задля смерті;
o головний скарб людини – її внутрішній світ;
o людина у вирішальні моменти свого життя стає перед вибором і в
залежності від вибору – вона стає людиною, або ні;
o людина у світі самотня, її існування в єдності з іншими необхідне, щоб
перебороти страх, відчай, тривогу, самотність;
o відображення життя у творі митцем завжди суб’єктивне;
o існування людини, біологічне і психологічне, передує сутності та є
важливішим.
Тема: боротьба людської спільноти проти конкретного зла (мешканців
алжирського міста Оран проти чуми); у символічному значенні: боротьба проти
нацизму та фашизму.
Ідея: стоїчний опір загальному безглуздю
Головна думка: люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але не
можуть знищити його як категорію світобудови. Тож єдине, що “винна” і
повинна людина, – це бути і завжди залишатися Людиною.

Головні герої «Чума»:

 доктор Бернар Ріє (Бернар Ріє – лікар в місті Оран, яке захопила страшна
хвороба.  Син робітника, з дитинства пройшов школу злиднів, присвятив
себе служінню людям. Часто бачить смерть, але не ховається, а діє:
«Потрібно бути безумцем, сліпим чи негідником, щоб примиритися із
чумою»);
 Жан Тарру (Син прокурора, Тарру відрікається від благополуччя,
сімейного затишку, чудової кар’єри заради пошуку правди й
 справедливості. Спочатку він активно втручався в політику, і «не було
такої країни в Європі», де б він не брався за зброю на захист знедолених:
«Я думав, що те саме суспільство, де я живу, ґрунтується на смертних
присудах, отже, борючись проти нього, я борюся з убивством»);
 священик отець Панлю (Учений-єзуїт отець Панлю постає в романі не
просто служителем церкви, а й утіленням християнського світорозуміння.
Для нього Творець воістину всевидящий та всеблагий, і, якщо він допустив
чумну біду, то на те була Його воля. У своїх проповідях Панлю закликав
заблудлих овець Господніх покаятися: чуму наслано на нечестивий град,
що потонув у гріхах, це покарання, що очищає, перст, що вказує шлях до
порятунку);
 репортер Раймон Рамбер (Паризький репортер Рамбер, який мав за
плечима багато пережитого, включаючи громадянську війну в Іспанії,
опинився в епіцентрі чуми випадково. З Ораном його нічого не
пов’язувало, десь далеко за морем на нього чекала кохана жінка, спокій,
ніжність);
 Коттар (Коттар — темна особа, контрабандист, коли б не чума, його б
заарештували. Під час епідемії Коттар розбагатів, завдяки торгівлі харчами
на чорному ринку),
 Гран (Дрібний службовець Жозеф Гран — добра і щира людина. Його
дивує недосконалість світу, тікаючи від неї, Гран ночами пише роман і мріє
про славу),
 мадам Ріє (мати доктора).

Місто Оран змальоване як алегоричний образ людства.

Проблематика роману «Чума»

 зло, абсурд у житті людини і добро;
 активне протистояння злу;
 відповідальність за власний вибір;
 моральність та аморальність;
 життя і смерть.

Сюжет роману «Чума»

Роман «Чума» побудований як хроніка зачумленого міста.
В алжирське місто Оран приходить чума. На вулицях міста та в будинках
знаходять дохлих пацюків, але ніхто ще не помічає небезпеки. Доктор Ріє
проводжає свою хвору дружину (не чума) на лікування до санаторію, до нього
переїжджає мати. Першим помирає воротар у будинку, в якому живе доктор.
Кількість померлих зростає щодня. Доктор Ріє замовляє в Парижі сироватку,
яка може незначно допомогти хворим, а через декілька днів префектура
оголошує місто закритим. Одного вечора доктора викликає його пацієнт Гран,
чий сусід Коттар намагався покінчити життя самогубством. Ще на початку
епідемії Ріє знайомиться з журналістом Рамбером, який протягом карантину
постійно здійснює спроби втекти з міста до коханої в Париж, та з таємничим
Жаном Тарру, який докладно записує всі своє спостереження щодо жителів
Орану. Місцеві жителі відчувають, що вони знаходяться у в’язниці, та
починають спалювати свої домівки , у місті закінчуються харчі. Похоронні
обряди вже відбуваються не відповідно до правил.
Взимку чума відступає: хворі все частіше видужують. Але саме в цей час чума
вбиває друга доктора Ріє - Тарру. Коттар, який єдиний не чекав закінчення
чуми, починає стріляти з вікна в перехожих, поліція затримує його. Доктор Ріє
отримує телеграму, з якої дізнається, що його дружина померла. Місто радіє.

Композиція роману “Чума”

Роман складається з 5 частин.
Роман “Чума” у творчості А. Камю знаменує перехід від анархічно-руйнівного
бунтарства до захисту загальнолюдських цінностей: протистояння злу,
відповідальності й солідарності. На думку самого Камю, роман “Чума”
засвідчив його перехід від “етапу абсурду” до “етапу протесту”.

Альбер Камю
Альбер Камю - французькький письменник-романіст і філософ, близький до
екзистенціалізму, автор «філософії абсурду».
 Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в
містечку Мондові в Алжирі, яке на той час було французькою колонією, у
сім’ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після
народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни.
Після смерті батька сім’я зіткнулася з серйозними матеріальними
труднощами.
 У 1918 році Альбер став відвідувати початкову школу, яку закінчив з
відзнакою в 1923 році. Потім навчався в Алжирському ліцеї. У 1932-1937
роки Альбер Камю навчався в Алжирському університеті, вивчав філософію.
 У 1934 році одружився на Сімоне Ійє (розлучення в 1939 році),
екстравагантній дев’ятнадцятирічній дівчині, яка виявилася морфіністкою.
 У 1935 році отримав ступінь бакалавра і в травні 1936 ступінь магістра
філософії.
 У 1936 році створив самодіяльний «Театр праці», перейменований в 1937
році в «Театр команди». Організував, зокрема, постановку «Братів
Карамазових» за Достоєвським, грав Івана Карамазова. У 1936-1937
роки подорожував по Франції, Італії і країнам Центральної Європи.
 У 1937 році вийшов у світ перша збірка есеїстики «Зворотний бік і обличчя»,
а в наступному році виходить роман «Одруження».
 У 1936 вступив в комуністичну партію, з якої був виключений вже в 1937-
му. У тому ж 37-му видав першу збірку есе «Сліді лице».
 У 1942 році був виданий «Сторонній», який приніс популярність автору, в
1943 році – «Міф про Сізіфа».
 З 1943 року почав друкуватися в підпільній газеті «Комба», потім став її
редактором. З кінця 1943 року почав працювати у видавництві «Галлімар»
(співпрацював до кінця життя).
 У 1944 Камю пише роман «Чума», який став основною книжкою про
фашизм. У цьому романі фашизм виступає уособленням насильства і зла
(побачив світ лише 1947).
 1957 письменник став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії: «за
величезний внесок у літературу, висвітив значення людської совісті».
 4 січня 1960 – загинув в автокатастрофі. На місці смерті А. Камю знайшли
рукопис роману “Перша людина”. Його було надруковано завдяки доньці
Катрін.
 Поховали письменника-філософа на півдні Франції, на кладовищі в
Лурмарене.
Творчість А. Камю була дотична до екзистенціалізму, одного з найвпливовіших
напрямів філософії ХХ ст.
Біографія Камю
Народився письменник восени 1913 року в Алжирі. З початком Першої світової
війни батько хлопчика загинув, і турбота про сім'ю лягла на материнські плечі.
Коли Альбер підріс, він отримав стипендію у місцевому ліцеї, а після
закінчення продовжив навчання в Оранському університеті.
Із зародженням фашизму в Європі почав активну боротьбу з ним Камю. Він
писав статті для незалежної преси, де критикував «коричневу чуму».
На початку 40-х письменник переїжджає до Франції, де співпрацює з Рухом
Опору.
У роки Камю публікує у підпільних виданнях статті, які критикують доктрини
фашизму. Пізніше спогади про цей період життя ляжуть в основу роману
Альбера Камю «Чуму», короткий зміст якого і є темою нашої сьогоднішньої
розмови.
Згодом письменник формує власну філософію, близьку до ідей
екзистенціалізму (ірраціональність існування). У цей період публікуються
повість письменника «Сторонній» та філософське есе «Міф про Сізіфа».
1943-го Камю починає роботу над романом-притчею «Чуму». Проте закінчити
та опублікувати його вдається лише через 4 роки.
У наступні роки Камю переглядає свої погляди і пише есе «Бунтуюча людина»,
через який багато однодумців починають ставитися до нього негативно, проте
книги Камю користуються популярністю, і в 1957 р. письменник отримує
Нобелівську премію.
Життя цієї людини обірвалося у січні 1960 року, коли вона потрапила в
автомобільну аварію. Поховали Альбера Камю на Лурмаренському цвинтарі на
півдні Франції.

Передісторія роману
Ідея написати роман про фашизм виникла у Камю ще на початку 40-х, коли він
викладав в Орані. Проте роботу над романом розпочав лише 1943-го Альбер
Камю.
«Чума» було дописано лише 1947-го і цього року опубліковано. Європа, яка ще
не встигла прийти до тями після війни, чудово прийняла роман-притчу,
оскільки все ще пам'ятали про навалу «коричневої чуми».

Композиція роману за розділами

Мова твору досить суха і позбавлена емоцій, адже це роман-хроніка, що
складається з записів доктора Бернара Ріє і Жана Тарру, який приїхав незадовго
до початку епідемії.
Всього роман складається з 5 розділів, кожна з яких ілюструє певний емоційний
стан людей по відношенню до чуми:
I глава – «Заперечення».
II глава - "Гнів".
III глава - «Вседозволеність».
IV глава-«Депресія та втома».
V глава - "Смиренність".
Головні герої роману
Варто спочатку розглянути головних дійових осіб роману, як розпочати
короткий переказ змісту.
Чума (Камю Альбер акцентував на цьому увагу) є головною героїнею твору.
Більшість інших персонажів - це герої, що борються з нею. Так, ватажком їх
можна назвати доктора Бернара Ріє.
Бернар Ріє; Це смаглявий, темноволосий і кароокий чоловік 35 років. Всі свої
переживання лікар намагається тримати при собі. Він страждає від розлуки з
дружиною, проте не скаржиться і не намагається втекти з міста, а день за днем,
незважаючи на втому, продовжує лікувати хворих. Його кредо: «Треба бути
безумцем, сліпим чи негідником, щоб змиритися з чумою».
Ріє дуже скромний, його дратують похвали на свою адресу в пресі, по радіо: «У
всій цій історії мова йде не про героїзм… Мова йде про чесність… У моєму
випадку вона полягає в тому, щоб займатися моїм ремеслом»; «Я не знаю, що
мене чекає, що буде по всьому цьому. Зараз є хворі, і треба їх лікувати.
Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа —
лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе».
Автор звеличує щоденну, виснажливу, непоказну, негероїчну, скоріше, буденну
боротьбу лікаря із чумою. Але в цій щоденній праці — боротьбі за кожну
людину — справжній трагічний стоїцизм та героїзм.
Протилежністю доктора є молодий журналіст із Парижа Раймон Рамбер.
Незважаючи на багато пережите (воював в Іспанії), репортер залишається дуже
емоційною людиною. Випадково опинившись у зачумленому місті, він
намагається вибратися з нього заради повернення до коханої дружини. Але
незабаром змінює своє ставлення і, отримавши шанс врятуватися, залишається
у місті і самовіддано бореться із чумою. У початкових нарисах до роману цього
персонажа був.
Ще один яскравий персонаж – Жан Тарру. Він з дитинства ріс у достатку, але,
усвідомивши, що інші живуть гірше, вирішив присвятити своє життя їм. Через
деякий час Тарру виявляє, що своїми спробами допомогти він часто робив ще
гірше. Незважаючи на гірке розчарування, з приходом чуми Тарру залишає свої
філософствування та організовує перший добровольчий медичний загін, який
допомагає боротися із заразою. Зрештою, цей герой гине від чуми напередодні
перемоги над нею.
Але, приєднавшись до революціонерів і втягнувшись у громадянську війну,
Тарру стикається з невблаганною жорстокістю. Одного разу йому доводиться
бути присутнім під час розстрілу контрреволюціонера.
«Ось тоді я й зрозумів, що принаймні протягом усіх цих довгих літ як
був, так і зостався «зачумленим», а сам відчайдушно вірив, ніби саме із
 чумою і борюся. Зрозумів, що я, хай не безпосередньо, але засудив на
смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи їх і
принципи, які неминуче тягли їх за собою».
Юнак запитує себе: «Коли поступитись хоч раз, то де межа дозволеного?» Чи
припустимо в ім’я будь-яких благ, нехай найбезкорисливіших і піднесених, що
дають усім порятунок від страшних бід, переступати біблійну заповідь «не
вбий»? Ставши свідком жахливої епідемії й поведінки людей, що потрапляють
в межову ситуацію, Тарру з’ясовує для себе, що «кожний носить її, чуму, у
собі», і ніхто не може зробити й кроку, не ризикуючи приректи ближнього
на загибель. Тому «здоров’я, непідкупність, чистота — усе це продукт волі,
волі, що не повинна давати собі перепочинку», — такого висновку доходить
Жан Тарру, який разом із лікарем Ріє виконує роль оповідача.

Отець Панлю. Цей образ втілює у собі всі аспекти християнського світогляду.
Спочатку він трактує епідемію як Господнє покарання за гріхи мешканців
міста. Однак згодом виявляється, що від зарази гинуть і невинні діти, і старі
грішники. Незважаючи на це, священик не втрачає своєї віри і приймає те, що
відбувається, зі смиренністю. Він стає помічником атеїста Ріє і дбає про хворих,
не шкодуючи сил. Захворівши, священик відмовляється від лікування та
приймає смерть із розп'яттям у руках.

Другорядні герої
Ознайомившись з основними та другорядними героями роману Камю («Чуму»),
короткий зміст твору буде простіше зрозуміти.
Дрібний позаштатний працівник мерії, 50-річний Жозеф Гран, зовсім не
схожий на героя. У звичайній обстановці він класичний невдаха, не здатний
пристосуватися до життя. Через це він бідний і кинутий дружиною. Роман
всього його життя так і залишається на рівні першої фрази про амазонку. Однак
у момент загального лиха в цій маленькій людині прокидається мужність. Він –
герой, але не з тих, хто кидається грудьми на амбразуру. Грану під час хаосу
епідемії вдається зберегти спокій та продовжувати день за днем регулювати
роботу дружин. Захворівши на чуму, він дивом одужує, і ця подія стає
початком перемоги над захворюванням.

Контрабандист Коттар – яскравий приклад тих людей, яким нещастя лише на

руку. Поки всі гинуть від епідемії, він радіє хаосу, що настав, через який уникає
в'язниці. Йому вдається сколотити стан під час страшного нещастя, проте
внутрішня порожнеча та самотність призводять до божевілля. На початку
роману він намагається повіситись, але ця суїцидальна спроба більш схожа на
крик про допомогу. За його показною байдужістю ховається самота, з якою
герой так і не справляється.

Є в романі кілька жіночих образів. Насамперед це дружина лікаря -

самовіддана жінка, яка до останнього намагається не хвилювати чоловіка і
приховує погіршення свого здоров'я.
Такою ж гідною виглядає і мати Ріє. Вона виявляє доброту та турботу до сина
та його друзів. Недарма Тарру захоплюється нею своїх записах.
Ще в романі згадується вірна дружина Рамбера, яка чекала чоловіка весь час,
поки він був замкнений на карантині.

Короткий зміст роману

Розібравшись із композицією роману та головними дійовими особами, варто
перейти до сюжету. Створив у своєму творі досить чітку архітекторику Камю.
"Чума" (короткий зміст по розділах краще викласти) складається з 5 частин.
І розділ
У ній розповідається про алжирське приморське місто Оран.
На початку квітня лікар знаходить на сходах свого будинку мертвого щура, а
пізніше ще одного. Провівши дружину на поїзд (вона їде лікуватися до
санаторію), Ріє обговорює з місцевим слідчим збільшення кількості щурів у
місті. У другій половині дня лікар дає інтерв'ю кореспондентові з Парижа
Рамбер.
Через кілька днів щури в місті почали виповзати зі своїх нір цілими зграями і
гинути. Їхня кількість настільки зросла, що тільки за один день було спалено 6
231 щурячого трупика.
Незабаром сторож з дому лікаря захворів на дивну недугу і помер. На той час
щури зникли, а люди стали хворіти на невідому лихоманку з летальним кінцем.
Ріє збирає колег, щоб з'ясувати, що то за хвороба. Результати аналізів
показують, що це незвичайний вид чума.
Влада міста не поспішала реагувати на епідемію, і лише стараннями Ріє вдалося
змусити їх провести профілактичні заходи. А тим часом кількість смертей сягає
30 за день і лише тоді місто закривають на карантин.
II розділ
Навіть після початку карантину городяни не могли усвідомити реальності того,
що відбувається. Однак, коли кількість померлих перевищила кілька сотень,
вони почали боятися. Багатьох жителів відправили у відпустку власним
коштом, бензин та продукти першої необхідності продавалися лімітовано.
Багато магазинів зачинялися, і лише кафе процвітали.
Наприкінці першого місяця карантину до лікаря прийшов журналіст Рамбер та
попросив допомогти йому виїхати з міста. Ріє не зміг допомогти хлопцеві, і той
почав шукати інші шляхи через контрабандиста Коттара. Тим часом від зарази
на день помирало понад 100 людей. Щоб навести лад, Тарру вмовляє Ріє
організувати санітарні групи. Рамбер, чекаючи на можливість втекти з міста,
теж починає працювати в санітарних дружинах.
III розділ
У місті почастішали випадки мародерства. Бідняки більше страждали, ніж
багатії, але чума не щадила нікого. Трунів не вистачало, і тіла померлих почали
спалювати. Люди були у розпачі.
IV розділ
Чума продовжує лютувати. Рамбер, отримавши можливість втекти з міста, але,
натхненний прикладом лікаря, залишається працювати у санітарних дружинах,
листуючись із дружиною. У місті розроблено нову протичумну вакцину, проте
вона не допомагає. Невдовзі помирає священик Панлю. Гран хворіє, але
раптово одужує, а за ним ще кілька хворих, і стає зрозумілим, що епідемія йде
на спад.
V розділ
Попри поступове відступлення чуми, жителі міста не могли повірити в це.
Однак напередодні перемоги над чумою захворів і помер Тарру, що підкосило
лікаря навіть більше, ніж наступне повідомлення про смерть дружини в
санаторії.
У лютому з міста було знято карантин, і люди раділи, зустрівшись із рідними
після довгої розлуки. Лікар продовжував працювати і розмірковував про те, що
вірус чуми не вбитий і здатний повернутися будь-якої миті.

«Чума» А. Камю короткий зміст (детальний)

Події відбуваються в 40 роках ХХ століття.
Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані, французькому
торговому місті на алжирському узбережжі. Тоді місто пережило жахливу
епідемію, що штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про
події доктор Бернар Ріє, який керував протичумними заходами в зараженому
місті та записував все, що відбувалося в місті. Ріє передає хроніку подій
максимально точно. Він звик керуватися логікою, спираючись на факти та
здоровий глузд.
Чума приходить в місто несподівано. Все починається з того, що на вулицях і в
будинках з’являються дохлі щурі. Незабаром вже щодня їх збирають по всьому
місту тисячами. (За два тижні з вулиць прибирають 8 тисяч дохлих щурів). У
перший же день навали цих провісників лиха, ще не здогадуючись про
небезпеку для міста, доктор Ріє відправляє свою 30-річну дружину в гірський
санаторій, так як вона давно страждає від якоїсь недуги. Допомагати по
господарству до нього переїжджає його мати.
Першим помер від чуми сторож в будинку доктора. Ніхто в місті поки не
підозрює, що в місто прийшла чума. У квітні кількість хворих кожен день
збільшується. Доктор Ріє першим висловив припущення про епідемію чуми і
замовляє в Парижі сироватку, яка трохи допомагає хворим, але незабаром і
вона закінчується. Префектурі міста стає очевидна необхідність оголошення
карантину. Оран стає закритим містом через епідемію чуми.
Одного вечора доктора викликає до себе його давній пацієнт, 50-річний
службовець мерії Жозеф Гран, якого доктор через його бідність лікує
безкоштовно. Гран пояснює, що його сусід, Коттар, намагався покінчити життя
самогубством (хотів повіситися) і тепер потребує допомоги. Коттар просить
доктора Ріє не доповідати про цей інцидент поліції. Каже, що вчинив це через
відчай. Доктор Ріє обіцяє навідати пацієнта через кілька днів.
Містяни вважали Коттара дивним відлюдником, але після цього інциденту
Коттар починає проявляти в спілкуванні з людьми незвичайну люб’язність. У
доктора виникає підозра, що у Коттара нечиста совість, і тепер він намагається
заслужити прихильність і любов оточуючих.
Сам Гран – людина літня, худорлявої статури, боязкий, насилу підбирає слова
для вираження своїх думок. Однак, як потім стає відомо доктору, Гран
протягом вже багатьох років пише книгу і мріє прославитись. І всі ці роки
відшліфовує одну-єдину, першу фразу.
На початку епідемії доктор Ріє знайомиться з французьким журналістом
Раймоном Рамбером і ще досить молодим та атлетичним хлопцем на ім’я Жан
Тарру. Тарру приїхав в місто за кілька тижнів до початку епідемії. Він веде
записну книжку, куди докладним чином вносить свої спостереження за
жителями Орана, а потім і за розвитком епідемії. Згодом він стає близьким
другом і соратником доктора. Саме Тарру активно допомагає доктору Ріє. Він
організовує з добровольців санітарні бригади для боротьби з епідемією.
З моменту оголошення карантину мешканці міста починають відчувати себе,
немов у в’язниці. Їм заборонено відправляти листи, купатися в морі, виходити
за межі міста, яке охороняється озброєними охоронцями. У місті поступово
закінчується їжа, чим скористувались контрабандисти, одним із яких стає
Коттар; зростає розрив між бідними і заможними жителями Орана, що
дозволяють собі купувати на чорному ринку втридорога продукти харчування,
розкошувати в кафе й ресторанах, відвідувати розважальні заклади. Бідні ж
голодують. Ніхто не знає, як довго триватиме весь цей жах. Люди живуть
одним днем.
Журналіст Рамбер, відчуваючи себе в Орані чужим, хоче повернутися в Париж
до своєї дружини. Спочатку офіційними шляхами, а потім за допомогою
Коттара і контрабандистів він намагається вирватися з міста.
Доктор Ріє між тим працює по двадцять годин на добу, доглядаючи за хворими
в лазаретах. Бачачи самовідданість доктора й Тарру, Рамбер, коли у нього
з’являється реальна можливість покинути місто, відмовляється від цього наміру
й приєднується до санітарних дружин.
У розпал епідемії, яка забирає величезну кількість життів, єдиною людиною в
місті, що задоволена станом речей, залишається Коттар, оскільки,
користуючись епідемією, він заробляє гроші і може не хвилюватися, що про
нього згадає поліція і відновиться розпочатий над ним судовий процес.
Тим часом багато людей, які повернулися з спеціальних карантинних установ і
втратили близьких, втрачають розум і палять свої власні житла, сподіваючись
таким чином зупинити поширення епідемії. У вогонь на очах байдужих
власників кидаються мародери і розкрадають усе, що тільки можуть винести.
Спочатку похоронні обряди відбуваються за дотриманням всіх правил. Однак
епідемія набуває такого розмаху, що незабаром тіла померлих доводиться
кидати в рів, кладовище вже не може прийняти всіх померлих. Тоді їх тіла
починають вивозити за місто, де спалюють. Найбільшим випробуванням для
жителів під час епідемії стає страх смерті.
Чума лютує з весни. За пів року хвороба забирає життя більшої кількості
містян. У жовтні доктор Кастель створює сироватку в самому Орані з того
вірусу, який опанував містом, бо цей вірус дещо відрізняється від класичного
його варіанту. До бубонної чуми додається згодом ще й чума легенева.
Сироватку вирішують випробувати на безнадійному хворому, синові слідчого
Отона. Доктор Ріє і його друзі кілька годин поспіль спостерігають агонію
дитини. Хлопчика не вдається врятувати. Вони важко переживають цю смерть.
Однак з настанням зими, на початку січня, все частіше і частіше починають
повторюватися випадки одужання хворих, так відбувається, наприклад, і з
Граном. З часом стає очевидним, що чума починає відступати, випускати жертв
зі своїх обіймів. Взимку, у січні епідемія йде на спад.
Жителі міста спочатку не можуть в це повірити. Коттар в цей період тісно
спілкується з доктором Ріє і Тарру, з яким веде відверті бесіди про те, що, коли
закінчиться епідемія, люди відвернуться від нього. У щоденнику Тарру останні
рядки, вже нерозбірливим почерком, присвячені саме Коттару. Несподівано
після того як епідемія відступила, Тарру захворів обома видами чуми
одночасно. Доктору не вдається врятувати свого друга. А контрабандист Коттар
хвилюється, що буде нікому не потрібен, коли чума піде.
І ось одного лютневого ранку місто нарешті оголошене відкритим. Всі радіють,
що цей страшний період закінчився. Багато хто, однак, відчувають, що вони
змінились назавжди. Чума внесла в їх характер нову рису – певну відчуженість.
Одного разу доктор Ріє, прямуючи до Грана, бачить, як Коттар в стані
божевілля стріляє по перехожих зі свого вікна. Поліції насилу вдається його
знешкодити. Гран поновлює написання книги, рукопис якої наказав спалити під
час своєї хвороби.
Доктор Ріє, повернувшись додому, отримує телеграму, в якій йдеться про
смерть його дружини. Йому дуже боляче, але він усвідомлює, що в його
стражданні відсутня несподіваність. Той самий безперервний біль мучив його
протягом декількох останніх місяців. Вслухаючись в радісні крики, що
доносяться з вулиці, він думає про те, що будь-яка радість перебуває під
загрозою. Мікроб чуми ніколи не вмирає, він десятиліттями здатний дрімати, а
потім може настати такий день, коли чума знову пробудить щурів і відправить
їх помирати на вулиці щасливого міста.
Символи у романі
Незважаючи на простоту сюжету, повний символів роман Камю «Чуму».
Найголовнішим символом у романі-притчі є сама чума. Її поширення
відбувається всупереч усім законам логіки та справедливості. Вона не щадить
нікого: вмирають і шляхетний мрійник Тарру, і чесний священик Панлю. У той
же час старий Гран одужує, а контрабандист Коттар зовсім не захворів. У
вузькому розумінні чума – це фашизм, який ледь не занапастив Європу. Однак
Камю пропонував розуміти її як символ глобального незнищенного зла, яке
завжди поруч, готове напасти, і з яким треба боротися постійно.
Ще символічні провісники чуми - щури.
Вони подібні маленьким слабкостям людей, які зазвичай приносять тільки
дрібні незручності, але при зростанні їх числа здатні стати причиною великої
біди. Так, спочатку на щурів ніхто не звертає уваги, доки їх не стає багато.
Примітно, що наприкінці роману в місті знову з'являються щури, як символ
того, що людина завжди має дрібні слабкості, і ніхто не знає, яка здатна
обернутися в майбутньому бідою. В даному випадку можна провести аналогію
з одним із «батьків» фашизму Адольфом Гітлером. Через непрості стосунки в
сім'ї він з дитинства негативно ставився до євреїв. Зокрема цей недолік ні на що
не впливав, але, коли фюрер став на чолі великого народу, саме ця дрібна
слабкість призвела до загибелі мільйонів нащадків Авраама.