Тема 2 «Література як вид мистецтва»

1. Специфіка, предмет і призначення художньої літератури.

«Література — вид мистецтва, який дає відображення дійсності в

художніх образах, сворених засобами мови».

У цьому визначенні, підкреслюється, що література зображує дійсність.

Дійсність — багатогранна, широка, вона охоплює не тільки життя людей, а
й природу з усіма її процесами і явищами, що в ній відбуваються. Проте в
літературі насамперед зображується людина, людське життя в усіх його
проявах: у відношенні людини до суспільства, до інших людей, в інтимних
почуттях і переживаннях, в її зв'язках і стосунках з природою і т. д. , хоч, як
відомо, життя природи теж знаходить своє відображення в літературі.

У повістях, романах, оповіданнях, поемах часто знаходимо пейзажі. Деякі

художні твори, наприклад пейзажна лірика,присвячені змалюванню картин
природи. Але, історія літератур усіх народів показує, що коли письменники
описують природу, в центрі їх уваги лишається людина, ставлення її до
явищ природи, почуття, які викликає природа. Часто в художніх творах
природа змальовується як фон, на якому відбуваються дії людей, для того,
щоб показати, їх переживання, почуття, причому картини природи можуть
відповідати настроям людини і можуть бути контрастними до її переживань.
Характерно й дуже важливо, що письменники, малюючи картини природи,
часто виявляють цим свою любов до батьківщини, до її природи.

Думки, почуття, переживання можна зрозуміти лише в зв’язку з тими

суспільними умовами, в яких живе дана людина, бо це є думки й почуття
людини своєї епохи, свого народу, а не абстрактної людської істоти, що
живе поза часом і простором.Це стосується й інтимних почуттів,
переживань людини в зв’язку з явищами природи. І ті, і другі мають різний
характер, різні відтінки і по-різному виявляються у людей різних суспільно-
історичних епох, народів, класів.
 Може здатись, що наука й мистецтво мають той самий предмет
зображення і лише по-різному його відображають. Деякі дослідники так і
вважають,але це не так. Художня література своїми творами охоплює багато
таких ділянок, які є предметом вивчення тієї чи іншої науки. Але тоді як
певна наука має своїм предметом якийсь один вид людської діяльності, одну
сторону життя людини (наприклад, психологія - психічні процеси, етика —
питання моралі, поведінки людини, фізіологія — функції організму), художня
література виводить людину цілісно, в сукупності різних видів діяльності,
переживань, відносин з іншими людьми, в стосунках з природою тощо. Це,
звичайно, не означає, що в якомусь одному творі літератури розкриваються всі
сторони життя тих персонажів, які в ньому виведені. Тому предметом
художнього зображення в літературі є не якийсь окремий вид діяльності
людини, а її життєва діяльність у різноманітності проявів і сторін, у
цілісних життєвих актах, складних відносинах і переживаннях.

2. Мистецтво як естетична субстанція та пізнавальна дійсність, як

вияв авторської емоційності

Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання та

естетичної діяльності. Найважливішою естетичною ознакою мистецтва є те, що
в процесі художньої творчості митець створює естетичну цінність – твір
мистецтва. Свідома цілеспрямована діяльність митця поєднується з творчою
розумовою діяльністю людини, яка сприймає твір. Завдяки цьому
вдосконалюється внутрішній світ людини, пробуджується інтерес до творчості,
гармонізація суспільства і міжлюдські стосунки.

Історія становлення предмета естетики – це процес пошуку співвідношення

між зазначеними частинами. При цьому своєрідну функцію «пластичного
моста» виконували такі поняття, як «прекрасне», « досконале», «гармонія»,
«цінність», «філософія мистецтва». Естетика корінням сягає глибини віків.
Більше, ніж 2000 років вона розвивалась у сфері філософії, її розвиток та
становлення відбувались у нерозривному зв'язку з філософією. Естетика
відчула на собі тягар боротьби різних філософських шкіл і напрямків у
пошуках істини, аж до XVIII ст. не була самостійною філософською
дисципліною. Впродовж віків естетика виступала і як «наука про прекрасне», і
як « наука про досконале», і як «наука про закони розвитку мистецтва». Одні
дослідники цієї проблеми доводили органічний зв’язок естетичного та
художнього, інші ж намагалися це заперечити. До сфери естетичного належать:
естетичні властивості, естетичні зв'язки, естетичні явища, естетичні процеси.

А до сфери мистецтва – художня практика, художні твори як її результати, а

також процес сприйняття цих творів. Варто зауважити, що естетична
свідомість формується й на основі сприйняття творів мистецтва, а художня
творчість є естетичною. Тож твори мистецтва є естетичним явищем, а їх
художнє сприйняття – процес естетичний. Отже, естетичні властивості та
явища належать до предмета мистецтва та відображаються в системі художніх
образів різних видів мистецтва. Більше того, естетичний компонент свідомості
людини як своєрідне естетичне явище відіграє одну з провідних ролей як у
процесі створення художніх творів, так і в процесі їх сприйняття. Художній
твір, як результат художньої творчості митця й об'єкт сприйняття іншою
особою, акумулює в собі не лише певний матеріал дійсності, осмислений,
узагальнений і відображений митцем, а й рівень розвитку естетичного смаку,
сформованість естетичного ідеалу та естетичні переконання художника. Отож
розривати естетичне та художнє не можна, бо вони настільки взаємопов'язані,
що їх функціонування одне без одного неможливе.

3.Походження та види мистецтва.

Історично склався відносно стійкий спектр видів мистецтва: архітектура,

скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, кіномистецтво,
телебачення, література. Кожний з них освоює ту чи іншу сторону
багатогранного людського буття і йому притаманна своя специфічна художньо-
образна мова.

-Театр

Театр як вид мистецтва зародився досить давно. Дослідники вважають, що подібне

уявлення виникло з шаманських ритуалів. У стародавньому світі люди сильно
залежали від природи, поклонялися різним явищам, просили духів допомогти з
охотою.

Для цього вживалися різноманітні маски і костюми, опрацьовувалися сюжети,

окремо для кожного випадку.

.-Живопис

Історія образотворчого мистецтва сягає корінням глибокої давнини. Досі знаходять

нові малюнки на стінах печер у різних частинах світ. Зазвичай для них змішували
барвники з в 'яжучими речовинами. Сюжети не відрізнялися різноманіттям. В
основному це були зображення звірів, сцени полювання, відбитки долонь. Дане
мистецтво відноситься до палеоліту і мезоліту.

-Музика

Музика не менш стародавнє мистецтво. Походження мистецтва відносять до перших

ритуалів наших предків, коли розвивався танець, зароджувався театр. У цей же час з
'явилася і музика.

Дослідники впевнені, що ще п 'ятдесят тисяч років тому в Африці люди передавали

свої емоції за допомогою музики. Підтвердженням цьому служать флейти, які
знаходять археологи поруч зі скульптурами в цьому районі. Вік статуеток - близько
сорока тисяч років.

-Література

Історія мистецтва і культури більш зрозумілою і аргументованою стає, коли мова

заходить про письмові джерела. Саме література дозволяє найбільш повно передати
інформацію. Якщо інші види мистецтва орієнтовані в основному на чуттєво-
емоційну сферу, то остання оперує ще й категоріями розуму.
Найдавніші тексти виявлені в таких країнах, як Індія, Китай, Персія, Єгипет і
Месопотамія. В основному вони були викарбувані на стінах храмів, каменях,
вирізані на глиняних табличках.

-Танець

Один з найбільш важко документованих видів мистецтва. У тому, що танець

зародився дуже давно, не сумнівається жодна людина, проте визначити навіть
приблизні рамки навряд чи можливо.

Найбільш ранні зображення знайдені в печерах Індії. Там намальовані людські

силуети в танцюючих позах. Судячи з теорій, походження мистецтва, коротко
кажучи, це потреба у вираженні емоцій і залученні протилежної статі. Саме танець
найбільш повно підтверджує цю гіпотезу.

-Скульптура

Виявляється, що історія образотворчого мистецтва нерозривно пов 'язана з іншими

проявами творчості. Наприклад, скульптура стала зупиненою миттю танцю.
Підтвердженням є багато статуїв давньогрецьких і римських майстрів.

Дослідниками проблема походження мистецтва розкривається неоднозначно.

Чарівність, наприклад, з одного боку, виникла як спроба персоніфікувати
стародавніх богів. З іншого - майстри змогли зупинити миті звичайного життя.

Саме скульптура дозволила художникам передати почуття, емоції, внутрішню

напругу або, навпаки, умиротворення в пластиці.

-Архітектура

Мистецтво архітектури, напевно, найбільш практичний вид діяльності з усіх

можливих способів прояву творчої думки. Окремі елементи цього виду мистецтва
виникли, коли відбувся поділ суспільства на шари і касти. Бажання правителів і
жерців прикрасити власні оселі, щоб вони виділялися на тлі інших будівель, згодом
призвело до появи професії архітектора..

-Цирк

Поняття "люди мистецтва" рідко асоціюється з цирком. Цей вид видовищ часто
сприймається як розвага. Споконвіку його основним місцем були ярмарки та інші
святкування.
Саме слово "цирк" походить від латинського терміну "круглий". Відкрита будівля
такої форми служила місцем для розваги римлян.Пізніше, після розпаду імперії, в
Західній Європі спробували продовжити традицію, але популярності подібна
діяльність не отримала. У той час люди мистецтва більше зосереджувалися на тому,
щоб сподобатися правителям.

4. Література як вид мистецтва

Література (від латинського літера - буква) — один із основних видів мистецтва,

мистецтво слова.

Головним матеріалом літератури є слово, мова. Саме за допомогою слів

письменники зображують усю багатогранність життя, різноманітні людські
характери, почуття, конфлікти, красу природи, безліч явищ та предметів. За
допомогою словесних художніх образів письменник, спираючись на життєві
спостереження, досвід, знання створює власний художній світ.

У широкому значенні література — це все написане, що має суспільне значення. А

твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають художньою
літературою. Існують два погляди на те, що таке художня література. Класичне
визначення літератури йде від давніх греків. Згідно з цією концепцією, літературою
називаємо творче відображення дійсності в картинах і образах, створених засобами
мови. Таке відображення має і пізнавальне, і виховне, і естетичне значення.

У кінці XIX — на початку XX століття сформувався й інший погляд на літературу.

Згідно з ним літературою називають мистецтво слова. Розуміння літератури як
мистецтва утвердилося у XIX столітті у практиці романтиків, які вважали, що поет
наділений креативною силою.

Художня література, яка є мистецтвом слова — це особливий вид мистецтва, в

якому носієм матеріальної образності є мова. Характеризують літературу певні
особливості: її образи позбавлені візуальної достовірності, вона діє на людську
фантазію, особливо гостро активізує інтелект; через слово реальність сприймається
в усій її багатоманітності, відкриваються великі можливості осягнення
внутрішнього духовного світу людей, та їх спілкування.

Як виду мистецтва, літературі притаманне, багатогранне, історичне осмислення

дійсності, сприймання та осмислення її, безпосередньо як процесу. Предметом
літературного пізнання є людина в життєвому процесі, та і все, пов’язане з нею.
Така всеохопність як читачеві так і письменнику дає унікальні та вражаючі
можливості для пізнання людини — найдивовижнішого із творінь Господніх. Саме
тому художню літературу також прийнято називати людинознавством.

На відміну від інших видів мистецтва, література більш глибоко відтворює

дійсність. Літературні картини й образи рухомі, динамічні, змушують працювати
творчу уяву читача. Читаючи літературні твори, людина не тільки уявляє собі
зовнішність чи поведінку персонажів, місце, де відбуваються події, не лише
знайомиться з побутом та історичною добою, що знайшли віддзеркалення в творі, а
й занурюється в думки й почуття героїв, емоційно переживає зображуване.

Роль художньої літератури як образної моделі світосприйняття загалом і людини

зокрема неодноразово осмислювалась самими її творцями, письменниками та
поетами.

За формою художню літературу поділяють на два типи: поезію та прозу - й на

три роди: епос, лірику й драму. Особливим родом літератури є ліро-епічний, який
поєднує в собі ознаки епосу та лірики (жанри: поема, балада, байка).

Серед усіх видів мистецтва лише література здатна відтворити мовленнєву

діяльність людей, тільки тут людина постає такою, що говорить

Образність літературного твору двопланова і текст утворює єдність двох

„безперервних ліній”:
1) ланцюг словесних позначень „позасловесної” дійсності;
2) ряд висловлювань, що комусь належать, завдяки яким література напряму освоює
процеси мислення людей та їх емоції, широко закарбовує їхнє духовне (в т.ч.
інтелектуальне) спілкування, що не дано іншим, несловесним мистецтвам.

5. Художній світ: основні ознаки

Пізнана і пізнавана людством дійсність утворює реальний світ. Пізнається він

кожною людиною, науками, мистецтвом, зокрема літературою. Залежно від цього
він відображається в загальнонаціональній мові, наукових поняттях і термінах,
художніх (літературних) образах.

Якісно іншим є художній світ, який постає в людській уяві під впливом творів
мистецтва, зокрема літературних.

Художній світ — створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна

картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними
духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо). Він співвідносний з
предметною, соціальною і психологічною реальністю, хоч наділений автором
(творцем) антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований
композицією твору відповідно до задуму митця. У цьому сенсі він є духовно-
інтенціональним утворенням з власною логікою, тому художній світ трактується як
друга, власне художньо-естетична, реальність, що має духовний, фікційний
характер.

Усі компоненти художнього світу тісно пов’язані, їхня єдність, системність

зумовлені авторською точкою зору. Це означає, що художній світ твору є
цілісністю, ідейно-композиційним центром якої є образ автора. Навколо нього
організовуються всі елементи його поетики, завдяки йому вони набувають свого
ідейно-естетичного призначення та комунікативної спрямованості. Погляди на
реальний світ, природу прекрасного і принципи формування художнього світу —
різні в різних митців, а тому неоднаковий художній світ, створений з позицій
міметизму й ізоморфізму, символізму й абстракціонізму, натуралізму й романтизму
тощо.

Художній світ твору (створена уявою письменника «інша реальність») є складною

образною системою, компоненти якої — соціум художнього твору і зображені в
ньому природно-речові обставини дії. Соціум твору утворюють образи автора,
дійових осіб, оповідачів, читача. Розрізняють їх, зважаючи на функції, які вони
виконують у творі, та його суб’єктно-об’єктну організацію, за якою персонаж може
виступати як суб’єкт і як об’єкт розповіді.

Художній світ конкретизується насамперед у зв’язку з його суб’єктом (Худ. світ

письменника) і формою втілення (світ художнього твору). Єдність і своєрідність
забезпечується темою, ідейним пафосом, композицією і стилем твору.

Ознаки художнього світу:

* співвідноситься з предметною, соціальною, психологічною реальністю;
* наділений автором антропоморфними і просторово-часовими вимірами;
* упорядкований композицією відповідно до задуму творця;

* є другою, художньо-естетична реальністю, що має духовний, фікційний характер;

* конкретизується художнім світом автора, формою втілення (світ художнього
твору);
* єдність і своєрідність забезпечується темою (тематикою), ідейним пафосом,
композицією, стилем твору;
* максимально наближений до видимого, даного нам у відчуттях або химерний,
фантастичний;

* має свої часові та просторові параметри (хронотоп);

* має два плани втілення – автора і героя;
репрезентує три типи стосунків: 1) „герой опановує автора”, автор дивиться на світ
очима героя, зсередини; 2) „автор опановує героя”, часткове втілення поглядів
автора в героєві; 3) „герой сам є своїм автором”;
* засвідчує розщеплення авторської свідомості та чуттєвості на свою/чужу, що
спричиняє їх діалог.

Також, Серед притаманних художньому світові атрибутів важливими є:

Умовність – акцентування автором нетотожності, або і протилежності між
зображуваним і формами реальності.
Життєподібність – нівелювання відмінностей, створення ілюзії тотожності
мистецтва і життя.

При створення свого художнього світу автор може вдаватися до художніх вимислів.

Художній вимисел – народжена творчою уявою письменника, художньо

трансформована дійсність; додавання до того, що насправді існувало;
стосується деталей або цілковитого придумування нового, визначального у
творі