Національна музична академія ім. П.І.

Чайковського

Есе-реферат
З предмету: «Мистецтво як естетичний феномен»
На тему:
«Талант і геніальність в українському мистецтві»

Магістр 1го курсу

Вокального факультету
(Камерного відділу)
Георгій Дербас-Ріхтер

Київ 2020
Вступним словом до цього есе хотів би сказати про українский феномен геніїв
у мистецтві ,особливо музиці, як таковий. Україна завжди пишалася своїми
дітьми культури з давніх-давен. Такі видатні композитори як Д.С.Бортнянський
та М.С.Березовский,М.В. Лисенко, Б.М.Лятошинський,М.М.Скорик які відомі
не тількі в Україні та Пострадянському просторі,а і в усьому світі.

Визначаючи естетичний потенціал художньої творчості, слід враховувати, що

жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на
людину, як мистецтво, що за кожним визначним твором постає яскрава і
самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створене все те
прекрасне, над чим безсилий час. У зв'язку з цим особливої теоретичної уваги
заслуговує аналіз внутрішніх психологічних особливостей індивіда, які
розвиваються у динаміці: задатки, здібності, обдарованість, талановитість,
геніальність.

Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи,

мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини,

завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.

Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою

успішного виконання конкретної діяльності.

Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних,

тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певну діяльність:
літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття талант слід використовувати
лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при
оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу
художніх творів.

Геніальність – це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу

творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову
епоху в розвитку культури.
Що ж до проблеми художніх здібностей, то вона пов'язана з питанням
природної обдарованості людини. Більше того, талант є безпосереднім
результатом наявності певних нахилів до художньої діяльності. У 40-і роки
відомий мистецтвознавець Б. Теплов запропонував тезу: «Здібності – це задаток
у розвитку». Щоправда, пізніше він відмовився від цієї думки і дійшов
висновку, що «природженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні
особливості, тобто задатки». Щодо здібностей, то вони не мають елемента
природженості, а є завжди результатом розвитку.
Досить поширеною є концепція відомого психолога К. Платонова, який вважає,
що «формулювання Б. М Теплова «здібності – це задаток у розвитку» потребує
не відмови від нього, а уточнення: під задатками треба розуміти природжені,
але не обов'язкові спадкові передумови подальшого розвитку». Спираючись на
досягнення психології, фізіології і філософії, К. Платонов переконливо
доводить, що «чим складніша структура конкретної здібності, тим більше в неї
набутого, умовно-рефлекторного».

Геніальною художньою — вищий ступінь обдарованості особистості, що

виявляється в художній творчості, що має загальнолюдське значення.

Геніальність має відміну від таланту не тільки в ступені обдарованості, але

головним чином в суспільну значимість творчості. Геніальність відкриває нову
епоху в розвитку іскусства.Творчество генія, і художнього в тому числі,
глибоко соціально і виражає те, що багато хто ще не усвідомлюють. Саме тому
геніальний художник буває не відразу визнаний сучасниками (талант же, як
правило, завжди визнається і заохочується), виявляється в драматичній або
трагічної ситуації, яку він здатний подолати.

Генію властива переконаність у правоті тієї справи, якій він служить (тому він
і здатний долати драматичні і трагічні колізії), і це робить його винятковою
особистістю, але не в тому сенсі, що він відірваний від суспільства, а, навпаки,
більш глибоко і тісно пов'язаний з ним, так як всі духовні і моральні сили
віддає служінню йому.

Специфічне вираження геніальності в мистецтві полягає в створенні нових

образів і форм художнього мислення, у визначенні нових напрямків і творчих
методів в мистецтві. І в цьому сенсі прав І. Кант, який говорив про те, що геній
дає правила мистецтва.

Геніальний художник, як правило, має колосальною працездатністю,

величезним духовним потенціалом і є, таким чином, вищим вираженням
потенцій і можливостей людства в його духовному і художньому розвитку.

Для сучасної буржуазної ідеалістичної естетики характерно перебільшення тієї

чи іншої сторони геніальної художньої особистості. Так, фрейдизм
перебільшує психофізіологічні, несвідомі рівні у творчості генія,
екзистенціалізм - його винятковість, тим самим руйнуючи духовно-фізичну
цілісність геніальної особистості.

Прикладом в цьому есе хочу навести живопис,точніше українського живописця

Івана Марчука.Його роботи мене особливо вразили тому я і представлю
особливу увагу його особистості.

Іван Марчук – український живописець, народний художник України, лауреат

Національної премії України ім. Шевченка, член наукової ради Міжнародної
академії сучасного мистецтва в Римі. Працює і живе в Києві. Мистець
винайшов унікальну техніку виконання, що має назву «пльонтанізм».
Творча спадщина Марчука налічує 12 циклів творчості: близько 5000 творів,
більше 150 монографічних і 50 колективних виставок. В ARTAREA
експонується більше 100 творів, що розкривають особистість генія у різні
періоди творчого шляху. Іван Марчук єдиний українець, що потрапив до списку
«100 геніїв сучасності» за версією Британської газети The Daily Telegraph (2007
рік).
Його мистецтво тривалий час було заборонене радянською владою. 12 років
художник жив і творив в еміграції. В 2001 році він зновупо вернувся на
Батьківщину. Героя-художника треба знати в обличчя.

5000 робіт, 150 монографічних і 50 колективних виставок. Картини художника

є на кожному континенті. Серед них є 100 творів, які ніколи не були
представлені публіці. Їх можна буде побачити в двох експозиційних залах
ARTAREA.

Наприкінці 1970-х картини Марчука були представлені на перших виставках

нонконформістів від української діаспори. Тепер ARTAREA запрошує на
останню виставку Івана Марчука в Києві

Унікальна техніка виконання картин художника має назву «пльонтанізм». Його

полотна ніби створені з переплетень багатьох ниток. Тільки в ARTAREA їх
можна буде побачити у форматі digital галереї: картини почнуть оживати і
рухатись.

У цьому есе також хочу надати список українських митців різного жанру,
завдяки яким Україну знають у світовій культурі як геніальну країну , що
народжує геніальних художників, музикантів тощо.

Історія світової культури дає можливість зрозуміти та гідно оцінити внесок

українських митців до її скарбниці. У різних частинах світу – Європі, Америці
та Австралії – оселилися митці-українці зі своїми поглядами на
мистецтво,світоглядними позиціями,своєрідним менталітетом і національною
гордістю. Проявивши себе в найрізноманітніших напрямах і течіях світової
культури, вони знайшли власні стежки до вершин Олімпу. Ось деякі з них:

Дмитро Левицький (1735-1822) і Володимир Боровиковський (1757- 1825)

представники українських художніх династій, відомі петербурзькі портретисти.
Їхніми сучасниками були живописець із Глухова Антон Лосенко, скульптор із
Чернігівщини Іван Мартос – автор пам’ятників А Рішельє в Одесі, К. Мініну і
Д. Пожарському в Москві, Г. Потьомкіну в Херсоні. Усі вони стояли біля
витоків російського класицизму. Володимир Боровиковський

Федір Акименко (1876-1945) – французький імпресіоніст в музиці, композитор,

піаніст і диригент, педагог.
Олександр Архипенко ( 1887-1964) – видатний український та американський
скульптор, живописець і графік, основоположник кубізму в скульптурі.

Северин Борачок (1898-1975) – відомий німецький постімпресіоніст. Відомо,

що він жив і працював у Парижі на початку 1930-х років. Після Другої світової
війни він оселився в Мюнхені, де був близьким другом Грегора Крука. Після
смерті дружини в 1962 році, Северин вирішує переїхати до Сполучених Штатів
Америки. У 1965 році він переїхав в Річмонд, штат Мен. Між 1969-1972, він
виставляв свої роботи в Торонто, Буффало, Детройті, Філадельфії, Чикаго.
Виставки були організовані його братом Мар'яном. Художник помер в 1975
році в штаті Мен.

Михайло Димитренко (1908-1997) – український та американський художник,

автор настінного монументального розпису церков у Міннеаполісі, Нью-Йорку,
Торонто.

Давид Бурлюк (1882-1967) – український, російський та американський

художник-футурист, ідеолог авангардизму як у живописі, так і в поезії.

Володимир Горовиць (1903-1989)– видатний американський піаніст

українського походження. В Україні започатковано Міжнародний конкурс
юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

Соломія Крушельницька (1872-1952) – видатна співачка бельканто, співала на

провідних сценах світу, знайомила зарубіжну публіку з українськими
народними піснями, які включала до програм своїх концертів.

Софія Левицька (1874-1937) – український живописець і графік, французький

постімпресіоніст, перекладач з української на французьку.

Петро Лещенко (1898-1954) – російський і український співак, виконавець

циганських, українських народних та власних пісень, жив та виступав за
кордоном.

Сергій Лифар (1905-1986) – видатний французький танцівник і хореограф,

історик і теоретик балетного мистецтва.

Каземир Малевич (1879-1935) – художник-авангардист, педагог, теоретик

мистецтва, філософ. Основоположник супрематизму - одного з найбільш ранніх
проявів абстрактного мистецтва новітнього часу.

Єрошенко Василь Якович (1889-1952) – письменник, педагог, етнограф,

музикант. У дитинстві осліп. Писав японською, есперанто та російською
мовами. З 2002 року успішно діє Міжнародна науково- дослідницька група
«Василь Єрошенко та його доба», куди входять науковці з України, Росії,
Японії, Німеччини та США, допомагають у діяльності групи волонтери з
багатьох країн світу. Також іменем Василя Єрошенка з 2007 р. названий
український Благодійний фонд «Есперо», серед завдань котрого поширення
творчої спадщини письменника та підтримка есперанто-руху в Україні.

Офіційно Україна не має жодного лауреата Нобелівської премії. Натомість

серед нобеліантів є чимало вихідців з України. Це вчені та письменники, які
народилися, навчалися, розпочинали свою діяльність або тривалий час жили,
плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію, будучі
громадянами інших країн.

Ілля Мечников (1845-1916). Видатний мікробіолог, ембріолог, зоолог, імунолог.

Винахідник вакцини від сибірської виразки. Першим володарем цієї престижної
міжнародної відзнаки серед українців став бактеріолог та імунолог Іллі
Мечников. Нобелівською премією славетного науковця відзначено 1908 року як
підданого Російської імперії в галузі фізіології та медицини (разом із відомим
фармакологом та імунологом Паулем Ерліхом) «за праці з імунітету».
Найважливішим досягненням Іллі Мечникова стало відкритті явища
фагоцитозу та створення на його основі фагоцитарної теорії імунітету(1882).
Ідея вченого про можливість застосування одних мікроорганізмів для
припинення розвитку інших дала надзвичайно важливі результати. Завдяки
цьому вдалося врятувати життя мільйонів людей. Народився Ілля Мечников 15
травня 1845 року в с. Іванівка- Панасівка на Харківщині в дворянський родині
молдовського походження. 40 років життя вченого тісно пов’язані з Україною.
Свої дослідження з фізіології та медицини він проводив в Одесі, де у 1886 році
заснував першу в Україні (і другу в світі) лабораторію з мікробіології, у якій
працював над створенням вакцин проти сибірської виразки овець та холери
курей. Однак у 1887 році Ілля Мечников переїхав до Парижа, де було більше
можливостей займатися науковою діяльністю. Працював в інституті Луї
Пастера, який очолив 1905 року. У 1902 році став почесним членом
Петербурзької академії, а 1913 року очолив Інститут експериментальної
медицини в Петербурзі. Помер 1916 року в Парижі на 71 році життя, заповівши
спалити своє тіло в крематорії. Урна з прахом ученого, вихідця з України,
зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції.

Зельман Абрахам Ваксман (1888-1973). Відомий американський учений.

Винахідник першого антибіотика. Ще одним Нобелівським лауреатом у галузі
фізіології та медицини став учений-мікробіолог Зельман Абрахам Ваксман,
який народився 2 липня 1888 року в с. Нова Прилука на Вінниччині. Премією
його нагороджено в 1952 році «за відкриття стрептоміцину – першого
антибіотика, ефективного при лікування туберкульозу». Цей антибіотик мав
багато цінних властивостей, окрема, виявляв дію проти бактерій та поличок і
суттєво полегшував лікування туберкульозу. Уже в 1949 році вченому вдалося
налагодити масове виробництв препарату, завдяки якому було врятовано життя
багатьох людей. Під його керівництвом було також відкрито ліки, які широко
використовуються в клінічній медицині та ветеринарії. Нагороджений як
громадянин США, куди емігрував з України в 1911 році.

Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970). Класик єврейської літератури. Агнон

Шмуель – визнаний письменник світового рівня, класик єврейської літератури.
Нобелівською премією в галузі літератури був нагороджений 1966 року «за
глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу,
талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за його
комічну майстерність, багатство та глибину творів». Нагороду отримав як
громадянин Ізраїлю. Став першим з івритомовних та їдишемовних
письменників володарем цієї високої відзнаки. Понад 80 його творів було
перекладено десятьма мовами світу. Цікавим є той факт, що однією з провідних
тем у творчості стала Західна Україна. Саме про долю галицьких євреїв, які
жили в Україні, та про поневіряння євреїв-емігрантів написано кращі твори
письменника. Серед них повість «Проста історія», романи «На морський
глибині», «Гість на одну ніч», «Зовсім недавно» тощо. Літературознавці
нерідко порівнюють автора з Сервантесом і Гоголем, Кафкою та
Достоєвським… Парадоксально, однак ще зовсім недавно в Україні нічого не
було відомо про письменника Шмуеля Йосефа Агнона, який народився 17
липня 1888 року в м. Бучач на Тернопільщині. Зростав у заможній, освіченій
сім’ї. У вісімнадцятирічному віці прибув до Львова, де працював у редакції
єврейської газети. Влітку 1907 року Агнон Шмуель опублікував на
західноукраїнських землях понад сімдесят свої ранніх творів. Цього ж року
виїхав до Палестини. Упродовж певного часу жив і працював у Німеччині,
потім повернувся до Єрусалима, де 17 лютого 1970 року помер.

Саймон Сміт Кузнець (1901-1985). Американський учений-економіст. Ще один

наш співвітчизник Саймон Кузнець у 1971 році був нагороджений спеціальною
премією імені Альфреда Нобеля в галузі економіки. Суть зроблених ним
наукових відкриттів сформульовано так : «за емпірично обґрунтоване
тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого
розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку». Все
своє життя він займався економічними дослідженнями, спостерігаючи
циклічність економічних процесів, вивчаючи макроекономіку. Йому
приписують народження терміна «валовий національний продукт». На основі
праць ученого було розроблено стратегію, що дала змогу США подолати
складну економічну кризу 30-х років. Народився майбутній економіст 9 квітня
1901 року в м. Харкові. Успішно закінчивши середню школу Саймон вступив
на юридичний факультет Харківського університету, але після двох років
навчання почав працювати в бюро статистики праці при уряді Радянської
України. У 1922 році разом зі свої молодшим братом емігрував у США, де
займався науково-педагогічною діяльністю. Здобув почесні вчені ступені
багатьох університетів, зокрема Гарвардського, Пристанського,
Колумбійського, Пенсільванського тощо. Помер відомий економіст 10 липня
1985 року в Кембриджі.

Роальд Гофманн (1937). Американський учений-хімік. У яскравому сузір’ї

нобелівських обранців належне місце посідає і Роальд Гофманн (Сафран),
якому в 1981 році, разом із японським хіміком Зеніті Фуку, присуджено
Нобелівську премію «за розробку теорії протікання хімічних реакцій, створену
ними незалежно один від одного». Це відкрило нові можливості для планування
хімічних експериментів. Основні наукові дослідження вченого присвячені
хімічній кінетеці і вивченню хімічних реакцій. Народився майбутній учений 18
липня 1937 року в м. Золочів, що на Львівщині. На українській землі минули
його дитячі літа. Згодом згадував про Україну як про «обітовану землю свого
серця» До Америки Роальда Гофманна занесла третя хвиля еміграції. Після
нацистських концтаборів він із матір’ю переїхав до Польщі ( у Краків). У 1949
році емігрував до США, оселився в Нью- Йорку. Свою вищу освіту почав із
медицини в Колумбійському університеті, який закінчив у 1958 році. Пізніше
продовжив наукову роботу у Гарварді, спеціалізуючись з хімії, в Упсалі
(Швеція), досліджуючи явища квантової хімії.

Георгій Шарпак (1924-2010). Французький учений, один із найталановитіших

експериментаторів фізики. Георгій Шарпака, громадянина Франції, відзначено
премією 1992 року з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок,
особливо багато провідної пропорційної камери». Йдеться про винахід і
розвиток нових детекторів елементарних частинок, зокрема про відкриття так
званих камер Шарпака. Праці вченого посприяли відчутному прогресу в фізиці
елементарних частинок. Народився 1 серпня 1924 року в м. Дубровиця на
Рівненщині в українській родині. Тут минуло його дитинство. У 1932 році
Георгій Шарпак разом із родиною опинився у Франції. Громадянство прийняв
лише 1946-го. У своїх публікація неодноразово із теплотою згадував про
Україну.

На завершення хочу сказати що українці були і будуть вражати світ своєю

геніальністю та працездатністю, якими не одне століття доказують свою
ідентичність та неповторність як митців.