Експресіонізм

ПІДГОТУВАЛИ ДЕХТЯРЕНКО СОФІЯ ТА ГАНЧО ЮЛІЯ

 Визначення
Експресіонізм (від. франц. еxpression – вираження,
виразність) – напрям, що розвинувся в
європейському мистецтві та літературі у перші
десятиліття 20 ст. як заперечення позитивістських
тенденцій реалізму, натуралізму та імпресіонізму,
як критичне осмислення досвіду романтиків і
символістів.
Засновник
Своїй появі термін «експресіонізм» завдячує чеському
історикові мистецтв Антоніну Матешику, який увів його на
противагу імпресіонізму. Вперше він був вжитий 1911 р.
Х. Вальденом, засновником експресіоністського журналу
«Буря». (Мюнхен). Причиною виникнення напряму
можна вважати реакцію на споглядання навколишнього
світу. Представники напряму ставили перед собою
завдання відтворити не стільки дійсність, скільки емоції
та переживання, породжені дійсністю. Звідси посилена
увага до внутрішнього світу людини, наголошення на
авторському світосприйнятті, нервова збудженість та
фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску,
поєднання протилежного тощо.
 Історія
З кінця XIX ст. в німецькій культурі склався особливий погляд
на твір мистецтва. Вважалося, що воно має нести в собі лише
волю творця, створюватися «по внутрішній необхідності», яка
в коментарів і виправдань не потребує. Одночасно
відбувалася переоцінка естетичних цінностей. З'явився
інтерес до творчості готичних майстрів, Ель Греко, Пітера
Брейгеля Старшого. Заново відкривалися художні достоїнства
екзотичного мистецтва Африки, Далекого Сходу, Океанії. Все
це відбилося на формуванні нової течії в мистецтві.
Експресіонізм - це спроба показати внутрішній світ людини, його
переживання, як правило, в момент граничного духовного
напруження. Своїми попередниками експресіоністи вважали і
французьких постімпресіоністів, і швейцарця Фердинанда Ходлера, і
норвежця Едварда Мунка, і бельгійця Джеймса Енсор. У експресіонізмі
було багато протиріч. Гучні декларації про народження нової культури,
здавалося б, погано відповідали з настільки ж лютими проповідями
крайнього індивідуалізму, з відмовою від дійсності заради занурення в
суб'єктивні переживання. А крім того, культ індивідуалізму в ньому
поєднувався з постійним прагненням об'єднуватися.
 Ознаки експресіонізму
1) зацікавленість глибинними психічними процесами;
2) заперечення як позитивізму,
так і раціоналізму;
3) оновлення формально-стилістичних засобів, художньої
образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як
глибокий ліризм і всеохопний пафос;
4) суб'єктивізм і зацікавленість громадянською
темою; 5)
бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при
збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова
картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж,
навіть натюрморт).
6) Особистість перебуває в
постійній боротьбі з соціумом, державою, навколишнім
середовищем, чимось ворожим, тому всі вони нав’язують йому свою
волю, мораль і правила гри; 7)
Поняття абсурдності існування і відчуженості особистості, є
взаємопов’язаними і тотожними в творах екзистенціалістів;

8) Вищою життєвою цінністю оголошена свобода

 Творчий Представники в українській
принцип літературі
Основний творчий принцип В українській літературі експресіонізм започаткував Василь
експресіонізму — відображення Стефаник який від декадентських поезій у прозі перейшов на
загостреного суб’єктивного засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип
світобачення через гіпертрофоване Турянський повістю "Поза межами болю". Зразки художніх текстів
авторське «Я». напругу його означеного періоду засвідчують, що в українських митців образ
переживань та емоцій, бурхливу
стоїчної особистості дещо інший, ніж у творах західних
реакцію на дегуманізацію суспільства,
письменників, оскільки наділений додатковою властивістю -
знеособлення в ньому людини, на
розпад духовності, засвідчений
здатністю перебувати в силовому полі національного, черпати
катаклізмами світового масштабу силу з його Духовної енергії.
початку ХХ ст. Бажання найточніше
передати цей конфлікт людини з
трагічною та антигуманною дійсністю
стало причиною того, що
письменники бунтували проти
традицій та вдавалися до
радикальних художніх рішень.
 Представники в зарубіжній літературі
Експресіонізм широко поширився в літературі країн Східної Європи. Наприклад, в Польщі в творчості
Мічінського, в Чехословаччині в блискучій прозі Чапека, в Україні в репертуарі Стефаника. Стан нав’язливої
клаустрофобії, інтерес до фантастичних сновидінь, опис галюцинацій – всі ці ознаки відрізняють празьку
школу експресіоністів – Франца Кафку, Густава Мейринка, Лео Перуца та інших письменників. До поетів-
експресіоністів належать, також, Георг Тракля, Франц Верфель і Ернст Штадлер, образність яких
незрівнянно висловлює психічні і душевні розлади людини.Представники експресіонізму в світовій
літературі також були Райнер Марія Рільке, Ернст Барлах, Готфрід Бенн, Йоганнес Бехер, Макс Брод.
Експресіонізм з образотворчому мистецтві
В образотворчому мистецтві на першому місці —
зображення людських почуттів болю, страждання, страху.
експресія проявляється у яскравій кольоровій гамі та
деформованих пропорціях. Одним із перших і
найяскравіших представників експресіонізму в живописі є
Едвард Мунк, норвезький живописець, графік, теоретик
мистецтва і театральний художник. Художник брав у руки
пензлі тільки тоді, коли його переповнювали почуття та
емоції. Його картини — захопливі та унікальні, вони ведуть
глядачів у якийсь незвичайний, дивний і страшний світ.
Основні теми творчості митця — самотність, смерть і жага
до життя. Картину «Крик» Мунк створив наприкінці XIX ст. Він
немов заглянув у прийдешнє століття світових воєн, революцій і
екологічних катастроф. Картина належить до найзагадковіших
шедеврів світового живопису, має численні варіанти й трактовки
 Висновок
У середині 1920-х років, по завершенню одних соціальних потрясінь і
напередодні інших, експресіонізм як самостійна течія припиняє своє існування
«через суперечки між експресіоністськими уявленнями про те, як має бути
змінена реальність, та самою соціальною дійсністю». Проте вплив
експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити.

Дякуємо за увагу!