Новела

Новела (італ. nоvеllа — букв, новина, від лат. nоvеllus — новітній)

— епічний жанр; невеликий за обсягом прозовий твір про
незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою
та яскраво вимальованою дією.
 Витоки новели йдуть з давніх літератур Заходу і Сходу. Як коротке розважальне оповідання про
реальні чи правдоподібні події, новела виникла в Греції ще в догомерівську епоху, внаслідок впливу
літературної традиції Сходу, де цей жанр був у широкому вжитку.

Першим італійським письменником, хто дав своїм художнім оповідкам наймення «новела», був
Фонвензін де ля Ріва (середина ХІІІ ст.). Років за сто до появи «Декамерона» Джованні Боккаччо, котрий
закріпив новелу як літературний термін. Фольклорна новела – жанр імперсональний, тобто такий, що не
має у своїй структурі прикмет індивідуального стилю автора. Остаточне жанрове становлення відбулося в
епоху Відродження в Італії, де за новелою закріплюється визначення як оповіді, що передавала новини
дня «анекдотичного» побутового змісту, в основі якої була динамічна інтрига з несподіваною розв’язкою.
 Історична заслуга Дж. Боккаччо полягає в тому, що він
трансформував цей жанр з позицій найпередовішого світогляду
свого часу – ідей Відродження, а це давало несподіваний ефект
новизни: літературна новела виростала на конфлікті старого й
нового: середньовічного й гуманістичного світосприймання.
Боккаччо сміливо поєднав фольклорне трактування сюжетів з
літературними прийомами, з досвідом античного й сучасного
письменства; на імперсональний жанр він наклав відсвіт своєї
небуденної особистості. Новела стала літературною, тобто
позбулася імперсональності і набула особистісного характеру.
Через Італію новела проникає в інші літератури Європи, однак
розуміння жанру в кожній з них набуває національно-
самобутнього характеру.

Найбільшого розквіту жанр новели сягає в ХІХ ст. та на

початку ХХ ст.
Ознаки новели:
● обудова сюжету на основі справжньої, невигаданої події;
● конфлікт більш загострений, аніж в оповіданні, події
розвиваються напруженіше , динамічніше;
● часті раптові повороти дії;
● парадоксальність ситуацій;
● несподівана розв'язка;
● посилена увага до окремих художніх деталей;
● стислість розповіді про події та персонажів;
● нетривалий час дії;
● основних дійових осіб дві-три;
● прозова форма;
● невеликий обсяг.
Види новел:
Соціально-психологічна;

Філософська;

Фантастична;

Гумористична чи сатирична;

Детективна;

Історична;

Побутова;
О. Генрі “Останній листок”
Дві сюжетні лінії: І - розповідь про життя і хворобу молодої дівчини Джонсі і її подругу Сью; ІІ - про старого
художника-невдаху Бермана та його шедевр.

несподіваний фінал: одужання дівчинки та смерть художника

Невелика кількість персонажів: усього 3

автор у новелі концентрує увагу на змалюванні внутрішнього світу героїв, переживань і настроїв;
М. Хвильовий “Я
(Романтика)”
Невеликий за розміром твір;

Зображено невелика кількість персонажів;

Дуже чітко показані внутрішні переживання та роздвоєння

свідомості головного героя;

Динамічний та напружений сюжет;

Несподівана розв'язка - Поставлений перед неминучим вибором між

синівським і революцій­ним обов’язком, герой твору робить

фатальний вибір, а саме вбиває свою матір.