«Своєї мови

рідної і свого
рідного звичаю
вірним серцем
держітеся,
тоді з вас
будуть люде як
слід»
П. Куліш
 Пантелеймон Олександрович Куліш
(7 серпня 1819- 14 лютого 1897) -
письменник, історик, фольклорист,
етнограф, мовознавець, перекладач, критик.
Поетичний доробок Пантелеймона Куліша
налічує п’ять поетичних збірок: «Досвітки»;
«Хуторна поезія»; «Дзвін»; «Позичена кобза»;
«Хуторні недогарки».
 Збірка «Хуторна поезія»
Друга збірка П. Куліша. Побачила світ у 1882
році.
У цій збірці відображено змінений погляд
Куліша на історичне минуле України.
Характерною особливістю збірки «Хуторна
поезія» є велика кількість епіграфів з творів
Т. Г. Шевченка.
Особливе місце у збірці посідають поезії «Рідне
слово» і «До кобзи».
Мова поезії надзвичайно образна і символічна.
 У 1868 р. йде у
відставку й вирушає за
кордон і безпосередньо
знайомиться з
культурою західних
країн, але значну
частину часу мешкає у
Львові, де співпрацює
з місцевими
журналами й публікує
свої переклади
Ювілейне видання Біблії П.Куліша,І.Нечуя-
біблійних текстів Левицького
та І.Пулюя.
українською мовою.
 Прозові твори П. Куліша
П.Куліш є автором роману «Чорна
рада», оповідань «Орися», «Дівоче
серце», «Гордовита пара»;
драматичних творів «Байда, князь
Вишневецький», «Петро
Сагайдачний», «Цар Наливай»;
перекладів та переспівів творів
європейської та російської літератур,
наукових та публіцистичних праць.
 ПЕРШИЙ
ІСТОРИЧНИЙ РОМАН
 ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ РОМАНУ
Працював над романом із 1843 по 1857 рр.
(упродовж 14 років).
Написано 2 варіанти твору:
російською та українською мовами.
У 1939 році на Україні вперше побачив
світ роман «Чорна рада»
 СЮЖЕТ ТВОРУ:
У романі дві сюжетні лінії – соціальна та
любовна.
Перша – це події, пов’язані з вибором
гетьмана на «Чорній раді» в Ніжині, поразка
Сомка, Шрама та їхніх прихильників.
Друга – любовна, романтична, але складна.
Леся – Петро, гетьман Сомко, Кирило
Тур.
 За жанром «Чорна рада» - історичний
роман, роман-хроніка
Історичний роман – роман, у якому,
відтворюються події минулих часів,
розповідається про життя видатних
діячів.
Роман-хроніка – це такий прозовий
твір, у якому розкривається послідовна
історія певних суспільних або родинних
подій за тривалий проміжок часу.
 ДЖЕРЕЛА
1)М. Маркевич «Історія
Малоросії».
2)Д.Бантиш-Каменський
«Истории Малой России».
3) Козацькі літописи:
Самовидця і Грабянки.
4) Старовинні документи з
архівів монастирів.
5) УНТ ( думи, історичні
пісні, перекази, легенди.
 МОВА РОМАНУ «ЧОРНА РАДА»
1) Значна кількість церковнослов’янізмів і
стилістично маркованих елементів.
2) Вживає дієслівні форми минулого,
теперішнього, майбутнього часу дійсного способу.
3) Дієслівні конструкції з допоміжним дієсловом
бути.
4) Явище неповноголосся, церковнослов’янські
префікси со-, воз-.
5) Народнорозмовні форми із– (ізо-, зо-), од-.
6) Продуктивний словотворчий суфікс -ова- в
ненаголошеній позиції, який є народною формою.
7) Частка -сь, що виконує роль постфікса.
 КУЛІШІВКА
Пантелеймон
Куліш-творець
фонетичного
правопису, який ліг
в основу сучасного
українського.
Правопис засто­сований П. Кулішем у
«Записках о Южной Руси»;
«Граматці»;
згодом використаний у журналі
«Основа».
 Згідно з цим правописом:
1. Послідовно вживали літеру і на позначення
звука [і] з давнього ѣ (літо, сіно, осінь).
2. На місці давніх о, е у новозакритих складах
(стілъ, жінка, пічъ) та йотованого і (Вкраіна,
моіх, тихоі).
3. Вилучено з абетки літеру ы, а замість неї та
на позначення звука [и] писали и (синь,
лисиця).
4. На місці апострофа в серед. і в кінці слів
після приголосних використовували ъ (пъятъ,
розвъязав, вітеръ, сміхъ).
5. Звук [е] передавали через е (друже, сестра).
6. Літеру є вживали лише після м’яких
приголосних в імен­никах серед. роду (весіллє,
третє, щастє), а після голосних – літеру е без
відзначення на пись­мі йотації звука [е] (гуляе,
думаешь), хоч літера є в поперед. правописах
була.
7. Відновили ё для сполучень йо, ьо (ёму, слё­
зою, тёхнув, народнёго).
8. Вибуховий ґ передавали через g (дзиgа, gyля).
9. Дієслівне сполучення -ться – через -тьця і -
тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся – через -
шся і -сся (оді­бъешся, вітаесся).
10. Паралельно вживали префікси рос- і роз- (роскажуть,
розчервонітися).

Саме Пантелеймон Куліш створив

український правопис, який дав
оптимальне співвідношення між вимовою
та її письмовою фіксацією. Тобто в основі її
була жива українська мова, яка збереглася в
народних піснях, у фольклорі, у побутовому
вживанні. В перспективі цей правопис мав
сприяти об’єднанню української нації тоді
ще розділеної кордонами Російської і
Австро-Угорської імперій.
Я молитись
мушу
За Україну,
за народну душу.
Вона в мені і
житиме вовік…

Пантелеймон
Куліш
ДЯКУЄМО ЗА
УВАГУ!