Пісні літературного походження - це твори, що увійшли в народну словесність із професійної

літератури.

До 17 ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв´язок з фольклором був практично

односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від
початків його зародження. Уже в «Руському літописі», «Слові о полку Ігоревім», інших пам´ятках
давньої літератури зустрічаємо вкраплення фольклорних джерел (міфологічні уявлення, легенди,
прислів´я і приказки, народнопоетичні образи, символи тощо). Фольклор як витворена віками
система народних уявлень і текстів навпаки дуже важко піддавався літературним впливам. Усна
народна творчість, в основі якої лежали язичницькі культи, не могла мати нічого спільного з
християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак, в 17 ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючи нові жанри,
відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив — літератури на усну
народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних
текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). Передусім це стосується
пісень, хоча народом запозичувалися й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки,
афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної

літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і
композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній
формі, ім´я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна.
Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або
мелодію композитора, ім´я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного
авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший
народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Пісні літературного походження мають певні відмінності від народних.

Серед таких відмінних рис дослідники відзначають рівень індивідуалізації: ліричний герой має
власне, філософське бачення світу, його «почуття виходять за рамки народної психології,
драматизуються, поетизуються», що підтверджуються нетрадиційними для фольклору
порівняннями, епітетами, метафорами, наявністю елементів пейзажу, оригінальної ритмомелодики
тощо.

До найдавніших пісень літературного походження фольклористи відносять пісні „Ой біда, біда мені,
чайці“, „Перепеличенька я невеличенька“, „Засвіт встали козаченьки“, „В кінці греблі шумлять
верби“, „Чого вода каламутна“, пісню C.Климовського „Їхав козак за Дунай“ та ін. Як правило, це пісні
ліричні, про кохання. Пісня „Грицю, Грицю, до роботи“ - жартівливого характеру.

Народними піснями стали і твори поетів: „Всякому городу нрав і права“ Г.Сковороди, „Ой доля
людськая“ І.Котляревського, „За Немань іду“ C.Писаревського, „Ой казала мені мати“ Г.Гулака-
Артемовського та ін.

Особливої популярності набули пісні М.Петренка „Взяв я бандуру“, В.Забіли „Взяв би я бандуру“,
цикл пісень Т.Шевченка: „Реве та стогне Дніпр широкий“, „Зоре моя вечірняя“, „Садок вишневий коло
хати“, „Нащо мені чорні брови“, „Така її доля“.

Опрацьовуючи зокрема пісню Т.Шевченка „Реве та стогне Дніпр широкий“, звернімо увагу на
змалювання нічного пейзажу, т.зв. олюднення явищ природи, коли Дніпро, мов поранений звір,
викликає страх, а “сердитий вітер“ - тривогу, а вся картина породжує в читача відчуття невідворотної
біди, що може статися вночі в таку негоду. Читаючи поезію „Садок вишневий коло хати“, звернімо
увагу на зорові картини, що влучно доповнюються слуховим враженням „Хрущі над вишнями гудуть“.

Поети другої половини ХІХст. подарували такі пісні, як „Повій, вітре, на Вкраїну“ C.Руданського,
„Журба“ Л.Глібова, „Ніч яка місячна, зоряна, ясная“ М.Страрицького, „На вулиці скрипка грає“
М.Кропивницького, „Чорнії очі, карії очі“ К.Думитрашка, „Ой ти, дівчино, з горіха зерня“ І.Франка,
„Стояла я і слухала весну“ Лесі Українки.

Початок ХХ ст. приніс зміни в змістове наповнення пісень, національними гімнами стали поезії
О.Кониського „Ой у лузі червона калина“, „Боже, великий, єдиний“, І.Франка „Вічний революціонер“,
патріотичні, філософські, любовні мотиви пронизують пісні Б.Лепкого „Чуєш, брате мій“,
Р.Купчинського „За рідний край“, „Дівчино- рибчино“, М.Гайворонського „Їхав стрілець на війноньку“.

Покоління середини і другої половини ХХст виросло на піснях О.Олеся „Сміються, плачуть солов’ї“,
„Рідна мати моя“, „Моя стежина“, „Вчителько моя“ А.Малишка, „На білу гречку впали роси“ М.
Рильського, „Виростеш ти, сину“ В.Симоненка, „Марічка“ М.Ткача, „Чорнобривці“ М.Сингаївського,
„Два кольори“ Д.Павличка, „Червона рута“ В.Івасюка“ та ін.