Близько двох століть тому, у 1790 році, був випущений "Богогласник".

Починаючи з 1890 року, українські

науковці почали вивчати цей твір. У тому ж році Іван Франко опублікував у газеті "Діло" статтю "Наші коляди".
Після нього в цьому напрямі з'явилися високопрофільні українські вчені, такі як Михайло Грушевський,
Михайло Возняк, Володимир Гнатюк. Досі дослідники розглядали "Богогласник" та українську духовну пісню
головним чином як літературний феномен, або, зокрема з боку російських дослідників, намагалися побачити
в ньому експансіоністські мотиви василіянського чи "уніатського", за їхнім власним тлумаченням, церковного
чину. Антології, розглянуті в сучасному контексті, з'явилися в Україні наприкінці XIX століття, але практика
вибору текстів існувала значно раніше. Один із найпопулярніших збірників в Україні у XVI-XVII столітті був
"Анфологіон" — збірка молитов, уривків із Святого Письма, богослужбових текстів, житій та вчинках. Ці збірки
призначалися для того, щоб надати читачеві — духовної чи світської людини — християнські моральні
настанови. Такий же дидактичний підхід, релігійне навчання народу, був однією з основних мет
"Богогласника", про що зазначали його упорядники. У той же час "Богогласник" вже не був компілятивним
збірником різних жанрів, авторів, епох та тем, як це було раніше, а першою в сучасному розумінні антологією
— широким вибірковим зібранням творів одного жанру, однієї епохи та однієї теми. Антологія відображала
тему прославлення Бога, яка була виражена вже у назві книги — "Богогласник". До неї увійшли твори, які
вихваляли Бога. Сам заголовок також відповідає літургійній традиції, оскільки богослужіння мали вісім голосів.
Упорядники вважали, що "хто молиться, співаючи, вдесятеро більше прославляє Бога". Форма співу мала
також практичну мету — дидактичну. Вже в давнину духовні поети використовували співання для того, щоб
краще запам'ятовували слова простолюди. Вони почали використовувати цей підхід у боротьбі проти єретиків
та єресей, які активно поширювалися у IV-V століттях. Ці німецько-, чесько-, словацько-, україномовні пісні
мають схожу тематику та використовують схожі художні засоби, не кажучи вже про релігійний погляд. Але
схожість вже не означає підпорядкованості. Перші дослідники "Богогласника", зокрема В. Перетц та П.
Мирович, перебільшували цю залежність. У кінці кінців, цікаво, що саме росіяни та білоруси стали першими,
хто розпочав вивчати "Богогласник". Вони активно захищали православ'я, вважаючи, що його поява була
проявом експансіонізму "уніатської" церкви. Хоча вони зосереджували увагу на католицьких мотивах
"богогласникових" пісень, вони не помічали, що духовні пісні вже були популярні задовго до "Богогласника".
Ці пісні широко поширювалися у рукописних співниках на територіях України та Білорусі, і їх поширення не
було випадковим. Хоча католицька церква сприяла їх розповсюдженню, вони виникли з духовних потреб
віруючих. Зростання релігійності та популярність цих пісень були відгуком на духовну кризу, що виникла в
європейській культурі наприкінці XVI і на початку XVII століть, і виявилися способом усвідомлення обмежень.
Повторимо: Бог є не лише адресатом, але й ініціатором цих творів. Як висловив Сергій Аверинцев, "кожного
творця біблійних книг оточує багато співтворців — від Господа до мудреців минулих століть, від яких він може
вільно черпати, а також етнічна спільність, важлива для цієї ситуації. Головна мета — щоб слово взагалі було
сказане, увійшло в розмову, ожило в ній, постійно змінюючись стосовно її перебігу". Це можна застосувати й
до духовних пісень. Анонімність цих творів виражається у специфічній конструкції ліричного "я" і заховуванні
імені, що стає частиною святого тексту через акростиші, які не суперечать цій ідеї, але створюють барокову гру
з читачем. У формуванні духовних пісень важлива роль належить поетові-творцю, який частково перебуває за
межами цього світу. Поет, за есхатологічним виміром, є співтворцем разом з Богом та втілює Господні наміри
через свою творчість-молитву та участь у чудотворності. Більшість духовних пісень належить до категорії
опосередкованої лірики, де ліричне "я" заховане за оповіддю чи описом, або до категорії лірики колективного
героя, де ліричний герой виступає як "ми", що співвідноситься з інвокаційною лірикою. Це характерно для
молитовної форми, що закликає людей до виконання Божої волі. Така конструкція ліричного героя та ліричної
оповіді призводить до вторинної анонімності — анонімності ліричного героя. У покаянних піснях, ліричне "я"
на першому місці, але це не впливає на його конкретизацію; ліричний герой у цих піснях є універсальним. У
піснях на Господні та Богородичні свята, ліричний герой повністю приховує автора, що є досягненням
літературного бароко та важливим елементом духовної пісні. Дотепер обговорювалася тематична єдність
"Богогласника", який вважається антологією релігійного життя та духовного зростання людини, а також його
паралітургічна функція. Проте його специфіка полягає не лише в цьому. "Богогласник" представляє собою
антологію одного жанру - духовної поезії. Для більш точного визначення цього жанру, ми звернемося до
порівняння його з іншими жанрами цієї тематики, оскільки в літературі існує певне нерозуміння властивостей
жанру духовної пісні. Духовна пісня є частиною великого обсягу української духовної поезії, яка включає інші
жанри, такі як літургічні форми служби святих, оригінальні акафісти, а також орації на Різдво і Великдень, що
мають свою специфіку у виконанні та формуванні. Починаючи з середини XVII століття, ми бачимо значну
кількість прикладів духовної лірики від авторів, таких як Віталій, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Іван
Величковський, Лазар Баранович, Іоан Максимович, Дмитро Туптало та інші. Зазвичай їх вірші, за винятком
поезій Туптала, існували виключно у писемній формі, як рукописи або друкарські видання.

Детальніше вивчення авторської духовної лірики потребує окремого дослідження. Замість того, щоб глибше
вдаватися в цю тему, звернемо вашу увагу на різні жанри духовної поезії, такі як вірші-травестії, Різдвяні та
Великодні орації. Через їх гумористичний характер, іноді насмішку над способом святкування цих свят,
радянські вчені широко представляли ці твори в антологіях і присвячували їм дослідження. Вірші-травестії є
пародією орацій, виконувалися, імовірно, у подібний до орацій спосіб. Це жанр, що поєднує в собі лірику та
драму. Спудеї, як і виконавці антиорацій, наприклад мандровані дяки, мали своїх слухачів, проте аудиторія та
ситуація виконання були різні. До духовної поезії також відносяться суто релігійні жанри народної
словесности, такі як колядки про створення світу, Різдво, та страждання Богородиці, а також значна частина
лірницьких пісень, які відображають різноманітні аспекти духовного життя. Проте легко відрізнити їх від
духовної пісні: мова цих пісень народна, і вони мають відмінну поетику. Духовну пісню вирізняє паралітургічна
та дидактична функція, а також співаний спосіб виконання. Пісня - це найдавніший і найпоширеніший
ліричний жанр, генетично пов'язаний з музикою. Тому для підкреслення цього співіснування ми
використовуємо термін "духовний вірш" або "духовна поезія". Дослідники також використовують інші
терміни, такі як "псалма", але жоден з них не охоплює всього поля духовної пісні. На позначення різних
тематичних аспектів використовуються різні назви, такі як коляди, страсні, великодні, марійні, покаянні,
похоронні та катихизмові пісні. Немає окремих назв для пісень на честь святих та пісень, що співаються в інші,
крім вже зазначених, Господні празники.Основні риси жанру духовної пісні: молитовність, пісенність,
бароковість, паралітургічність та дидактизм, а також зазначили спосіб їх виконання. Хоча це очевидно, але
слід відзначити, що існувала ще одна форма передачі - спочатку вручну, а потім у вигляді друку. До цього часу
не було згадано про редагування "Богогласника" - одного з ключових елементів антологій. Про процес
редагування вже багато говорилося, проте зазвичай це розглядалося з естетичного боку, іноді навіть накидали
критику редакторам-василіянам за недбале ставлення до художньої цінності текстів і за нав'язування їм більш
строгої форми з погляду релігійності. Справді, редактори керувалися не лише літературним смаком,
відкидаючи менш досконалі твори, але й практичними - дидактичними - міркуваннями. Проте головним
критерієм для них була естетика змісту - вони обирали ті тексти, які найкраще та найточніше виражали істину
віри та Духовну правду, що відповідало природним стандартам духовної спільноти у ставленні до духовної
музики.

2. Медитативно-елегійна лірика XVIII століття представляє собою особливий жанр поезії, який характеризується глибоким
роздумом, відданістю власній думці та роздумам про людську природу та сутність життя. Цей жанр став важливою
складовою розвитку літератури XVIII століття, а особливо у творчості "пісень світової".

1. **Медитативний характер**:

- Поезії цього жанру сповнені роздумів, внутрішніх конфліктів та рефлексій. Автори спрямовують увагу на важливі
питання буття, сенсу життя, людських страждань та моральних принципів.

2. **Елегійний тон**:

- Часто в цих віршах має місце тонка лірична туга, сум, печаль або натхнення, які відображають переживання автора.
Елегійна лірика звертається до втраченого, нездійсненого, зазнає пригнічення або смутку.

3. **Жанр «пісні світової»**:

- "Пісня світова" є типовим жанром XVIII століття, який часто використовувався для вираження почуттів, думок та ідеалів
епохи. Ці пісні часто мали характеристики медитативно-елегійної лірики, вони можуть містити роздуми про кохання,
природу, віру, смерть тощо.

4. **Символізм та метафоричність**:

- Поетична мова медитативно-елегійної лірики XVIII століття використовує різні літературні засоби, такі як символізм,
метафори, алегорії, щоб передати внутрішні стани автора та його думки.

5. **Філософський аспект**:
 - Поезія цього жанру часто має філософський спрямування, де поет розмірковує про проблеми сутності людини,
загальнолюдські питання про сенс життя та місце людини у всесвіті.

Медитативно-елегійна лірика XVIII століття, яка виявляється в жанрі "пісень світової", є важливим етапом у розвитку
літератури, вона дозволяє читачеві відчути глибину думок, почуттів та філософських концепцій того часу.

Ван Пашковський (справжнє ім'я — Іван Карпович Пашковський) — відомий український поет, письменник та журналіст,
який активно творив у ХІХ - початку ХХ століття. Його творчість відзначалася багатством поетичного слова, глибиною
емоцій та виразністю образів. Давайте розглянемо деякі характеристики та аналіз ліричних текстів Вана Пашковського:

1. **Соціальна та філософська спрямованість**:

- Творчість Пашковського часто пронизана соціальною та філософською проблематикою. Він звертався до питань
справедливості, гідності, вільної волі людини, протистояння добра і зла.

2. **Емоційна насиченість**:

- У його віршах відчутна глибока емоційна насиченість. Пашковський вміло висловлював почуття любові, туги, суму,
болю, але й радості та надії.

3. **Майстерність мовлення**:

- Поет володів майстерністю мовлення та вмінням створювати яскраві образи. Його поезія була багатошаровою, з
використанням різних стилістичних засобів, таких як метафори, алегорії, порівняння, риторичні звертання.

4. **Романтичний ліризм**:

- У творчості Пашковського присутній романтичний ліризм, що виявляється у відображенні поетом внутрішнього світу
людини, її пошуках і ідеалах.

5. **Символіка та алегорія**:

- Ван Пашковський часто використовував символіку та алегорію, щоб виразити свої думки та ідеї. Образи, створені ним,
нерідко мають глибоке підтекстове значення.

6. **Інтелектуальна складність**:

- Його творчість відрізняється інтелектуальною складністю. Він часто використовував глибокі філософські та етичні
мотиви, а також іронію та гумор для висловлення своїх поглядів.

Аналіз ліричних текстів Вана Пашковського допомагає розкрити багатогранність його поетичного світу та його внесок у
розвиток української літератури.

**Олександр Падальський:**

1. **Тематика**:

- Поезія Падальського часто звертається до внутрішніх почуттів людини, відображаючи емоційну глибину та внутрішній
світ поета. Теми його творів можуть варіюватися від кохання та втрати до роздумів про життя, сенс і взаємини між
людьми.

2. **Мова та стиль**:

- Мова Падальського відома своєю поетичною мелодійністю та виразністю. Він використовує різні літературні засоби,
такі як метафори, символи, алегорії, щоб передати свої думки та емоції.

3. **Філософський підтекст**:

- Багато поезій Падальського мають філософський зміст, вони розмірковують про сенс життя, природу людини та її
місце у світі. Через свої твори він ставить перед читачем глибокі питання про буття.

Поява інтимної лірики та романсових тенденцій відіграли значну роль у розвитку поезії і музики. Ці напрями збагатили
творчість і надали їй нові глибини та відтінки емоцій. Давайте розглянемо ці аспекти більш детально:

3.1. **Поява інтимної лірики**:

 - Інтимна лірика виникла в середньовіччі як спосіб вираження особистих почуттів, емоцій та думок поета. З часом цей
напрямок став більш поширеним в літературі, особливо в епоху Ренесансу та Романтизму, коли важливі стали особисті
почуття, емоції та індивідуальність.

2. **Романсові тенденції**:

- Романс — це ліричний вірш або пісня, яка зазвичай має мелодійний характер та виражає почуття кохання, туги, суму,
радості тощо. У розвитку інтимної лірики виникли романсові тенденції, коли вірші стали звучати як музичні твори, часто
виконувані з музичним супроводом.

3. **Вплив музики**:

- Романси часто виконувалися під музику, що підсилювало емоційну силу тексту. Музика стала важливим елементом в
інтимній ліриці, допомагаючи виразити почуття більш яскраво та ефективно.

4. **Тематика інтимної лірики**:

- Тематика інтимної лірики та романсів включає в себе кохання, втрату, тугу, сум, радість, схвалення життя та інші
особисті почуття та емоції. Ці твори часто розповідають про особисті досвіди та переживання поета.

5. **Розвиток форми**:

- Інтимна лірика та романси сприяли розвитку нових форм в поезії та музиці. Вони відкривали шлях для експериментів з
мовою, ритмом, римою та структурою твору.

Інтимна лірика та романсові тенденції відкрили нові можливості для вираження особистих почуттів та емоцій у творчості.
Вони стали важливим етапом у розвитку літератури та музики, а їх вплив продовжує відчуватися і до сьогодення.

Семен Климовський (1906-1986) — визначна постать української літератури, поет, прозаїк, драматург і перекладач. Він
прославився своїми глибокими віршами та прозовими творами, які відзначаються високим рівнем майстерності,
емоційною насиченістю та глибоким розумінням людської долі. Ось кілька аспектів творчості Семена Климовського:

1. **Лірична поезія**:

- Климовський відомий своєю виразною лірикою, в якій відтінки почуттів та емоцій виявляються з особливою силою.
Він звертався до широкого спектру тем: кохання, війни, природи, рідного краю тощо.

2. **Соціальна та філософська проблематика**:

- Творчість Климовського відзначається високою соціальною актуальністю та філософською глибиною. Він звертався до
проблем війни, соціальної несправедливості, людської долі та інших важливих тем, ставлячи перед читачем питання про
сенс життя.

3. **Прозові твори**:

- Крім поезії, Климовський також відомий своїми прозовими роботами. Він писав оповідання, романи, повісті, які також
відзначалися високою літературною якістю та глибоким осмисленням людської природи.

4. **Рідна земля та природа**:

- Тема рідної землі та природи займає важливе місце у творчості Климовського. Він прославляв у своїх творах прекрасні
краєвиди України, її звичаї, традиції та культуру.

5. **Майстерність мовлення**:

- Климовський володів чудовою майстерністю мовлення, відомий своєю точністю виразу, багатством поетичних засобів
та глибоким розумінням мови.

Творчість Семена Климовського залишила помітний слід у українській літературі та культурі загалом. Він був
представником великого покоління письменників, які своєю творчістю змінювали світ і залишалися в пам'яті людей
назавжди.