Характеристика «Срібної доби»

«Срібна доба» – назва, яку отримав специфічний російський модернізм та

російська культура межі XIX-XX сторіч в цілому. Окрім характерної для
модернізму «поліфонічності» мистецьких течій, «срібну добу» можна означити і
як час парадоксальних сплавів.

XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На

теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на
рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї
національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали
сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис
посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів
образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від
символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався
історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше
переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від
«документування» реальності митці перейшло до її проєктування та
вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього
поєднання релігійних мотивів.

Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров,

Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко,
Зінаїда Серебрякова та інші.

Основними ознаками цієї доби є:

 посилена увага до особистості, індивідуалістичної і «абсолютно вільної»;

 спроби сформулювати новий ідеал життя і новий ідеал світосприйняття;
 увага до філософії, що пояснює таємниці буття підвищений містицизм
мислення, відчутгів;
  елегантний еротизм поезії;
 зневага до благополуччя і комфортності особистого життя;
 абсолютна свобода форми.

До «срібної доби» відносяться такі течії.

Символізм — одна з модерністських течій в російській поезії межі століть (1890-

1910).

Основними принципами символізму є:

 ставлення до мистецтва як до «осягнення світу іншими, не розумовими

шляхами» (В. Брюсов), можливість побачити за зовнішнім «містично
прозріваючу сутність» (В’яч. їв. Іванов).
 В поезії символізму символ передає індивідуальні, часто миттєві уявлення поета.
 Для символістів характерна передача найтонших порухів душі і| музики вірша,
максимальне використання звукових і ритмічних засобів в поезії.
 Елітарність, орієнтація на читача — співавтора, творця.

Представники: В. Брюсов,Д. Мережковський,3. Гіппіус,К. Бальмонт,Ф. Сологуб,А.

Бєлий,О. Блок,С. Соловйов.

Молодий символісти, що вступали в літературу вже на початку XX ст. більше

орієнтувалися на філософські пошуки власне російської ідеалістичної думки і традиції
національної поезії, називаючи своїми предтечами поезію В. Жуковського, Ф. Тютчева
та А. Фета. В 1910 році починається криза символізму, з’являються нові течії.

Акмеїзм — моденістська течія, що сформувалася як реакція на крайнощі символізму.

Головним принципом акмеїзму є:

 відмова від містичної туманності, прийняття земного світу в його розмаїтті,

зримій конкретності, звучності, барвистості;
 предметність і чіткість образів, відточеність деталей;
 перекличка з минулими літературними епохами, широкі естетичні асоціації,
«туга за світовою культурою» (О. Мандельштам).

 Представники: М. Гумільов,С. Городецький,М. Кузмін,Анна

Ахматова,Інокентій Анненський,Осип Мандельштам, Г. Іванов.

Акмеїсти виступили за відображення земного, конкретного, предметного і ясного

світу, з його формами, обрисами, барвами й пахощами, за ясність і конкретність слова.
Звідси в акмеїстів підкреслена увага до предметних, зримих деталей, що не лише
акцентують абстрагований зміст образу, а й наочно окреслюють його матеріальні,
зримі ознаки, які часто в акмеїстів свідомо висуваються в центр сприйняття і
поетизуються.

Футуризм (майбутнє) — авангардистська течія початку XX ст. (1910-ті роки).

Основні ознаки футуризму:

 бунтарство, анархічність світосприйняття, вираження масових настроїв натовпу;

 заперечення культурних традицій, спроба створити мистецтво, спрямоване в
майбутнє;
 бунт проти звичайних норм віршованої мови, експерименти в царині ритміки,
рими, орієнтація на виголошуваний вірш, лозунг, плакат;
 пошуки «розкріпаченого», «самовитого» слова, експерименти щодо створення
«заумної» мови.

Представники: В. Маяковський,В. Хлєбников,Б. Пастернак,М. Асєєв,С. Бобров,І.

Сєверянін.