Методико-виконавський аналіз.

Романси .
Хлопотова А. А.:
Робота над романсами та народними піснями є обов’язковою складовою
частиною учбового процесу, яка закріплює набуті навички, сформовані в
процесі роботи над вправами та вокалізами.
Романс – жанр камерної вокальної музики, найбільш здатний розкрити
внутрішній світ людини, її душевні переживання. В XVI столітті романсом
називали світську пісню з інструментальним (переважно гітарним) супроводом.
Інтенсивний розвиток романсу, як музично-поетичного сольного жанру,
розпочинається у другій половині XVIII століття в Німеччині, Франціі та Росії та
Україні.
Витоками українського романсу є українська народна пісня та українська
бардівська пісня (творчість кобзарів). Основи класичного типу романсу заклали
класики української музики – видатні українських композитори XIX ст.– М.
Лисенко, К. Стеценко, в XX ст. – А. Кос-Анатольський. Традиції класичного
романсу продовжили в своїй творчості українські композитори радянського
періоду – О. Білаш, П. Майборода, І. Шамо.
Сучасний романс продовжив традиціі старовинних міських романсів, але
збагатився мелодикою і гармонією усіх сучасних естрадних жанрів. Романси, все
частіше звучать у виконанні молодих співаків.

Для романсу характерна домінуюча роль поезії в порівнянні із музикою.

Тексти романсів відрізняються «высоким слогом», інтимністю змісту,
імпульсивністю почуттів. Мелодії відрізняються характерними зворотами
(улюблена романтична секста, «жалібні» секунди, відверті типові каданси,
нехитра гармонія). Сучасний романс не тільки продовжив та розвинув основні
традиції старовинного романсу, але стає більш різноплановим та
багатожанровим. Багатогранність художніх образів і стилістики в сучасних
романсах, втілених у малих формах, робить їх корисними та зручними у
вокальній практиці студентів естрадних факультетів середніх та вищих
музичних навчальних закладів.

Основними у засвоєнні сучасного українського романсу вважається

художня цінність романсового репертуару, орієнтація на кращі зразки
пісенно-романсової творчості й виконавства, пріоритетність культури співу
та сценічної майстерності майбутнього естрадного співака.

Шаповалова Р. Г.
«У процесі вивчення сучасних романсів бажано враховувати основні
прийоми їх виразного виконання:
• «проспівування» тексту - спосіб створення в уяві особистості яскравих та
живих образів змісту твору; прийом для розвитку образного мислення, що
лежить в основі виразного виконання;
• знаходження головного за змістом слова у фразі; правильне фразування
мелодії, акомпанементу;
• варіативність завдань під час заучування та повторення пісенного матеріалу за
рахунок способу звуковедення, динаміки, тембру, емоційної виразності тощо;
• «чергування» романсів, різних за характером, що визначає їх послідовність
вивчення на заняттях та під час виступів на концертах».

Аналіз романсу
Несказане лишилось несказанним
Музика Ольги Богомолець, слова Ліни Костенко

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. ознаменувався створенням великої кількості

пісень та романсів естрадного плану, які входять до сучасних театральних вистав
і мюзиклів, або ж виконуються як окремі твори в концертах і телевізійних
програмах. Деякі з них виконуються як самими авторами, так і відомими
співаками й акторами.
Один з таких романсів написаний Ольгою Богомолець на вірші славетної
української поетеси Ліни Костенко «Несказане лишилось несказанним». Це
приклад «бардівського романсу», де автор музики є одночасно виконавцем.
Романси, створені в цьому творчому тандемі (О. Богомолець-Л. Костенко), дуже
романтичні, щирі, світлі, часто використовується пейзаж, як засіб передачі
різних відтінків почуттів. Наприклад: « Двори стоять у хуртовині айстр»,
«Осінній день березами почавсь», «Я вранці голос горлиці люблю». Ці романси
можна застосовувати як навчальний матеріал у фаховій підготовці студентів-
вокалістів, а саме – як знайомство з новим жанром для студентів коледжу,
засвоєння основ мелодекламаціїї та поєднання її з кантиленою.
1.Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане лишилось несказанним.

2.Світали ночі й вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

3.Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Романс «Несказане лишилось несказанним» можна віднести до лірико-

філософської вокальної мініатюри, де слова та музика, ніби виникли одночасно,
під впливом спогадів з минулого. Для нього характерна простота форми,
нескладна мелодія, невеликий діапазон. Романс має куплетну форму, кожний
куплет складається з чотирьох фраз, де дві останні повторюються (принцип,
характерний для естрадної пісні). Тональність до-мінор (c-moll), діапазон від
соль малої до до другої октави, зручна теситура для середнього голосу. В
залежності від даних учня в 3-му куплеті можна зробити модуляцію на півтон,
або тон вверх, щоб підсилити динамічний характер тексту.

Починаючи роботу над романсом, викладач може запропонувати студентові

прослухати його в записі, щоб зрозуміти задум композитора, основний характер,
розвиток, кульмінацію та запам’ятати мелодію. У більшості випадків викладач
і концертмейстер самі ілюструють романс, або викладач співає його під
власний супровід, що надихає студентів оволодіти інструментальними
навичками, оскільки саме спів під власний супровід є найбільш характерним для
романсового виконавства. Такий прийом практикують в основному на творах із
нескладною в інтонаційному і метроритмічному відношенні вокальною партією.
Приклад.

В основі мелодики лежить, в основному, поступовий рух, оспівування та

стрибки на квінту, які ніби дають імпульс для розвитку мелодії.
Проаналізувавши літературний текст, треба вибудувати драматургію твору,
намітити його головну кульмінацію (схвильований текст 3 куплету потребує
особливих кольорів для виконання). Для того, щоб вокальна мелодія більше
відповідала тексту та розвивалась поступово, можна використати
мелодекламацію для проспівування перших двох фраз, а також використовуючи
придихальну атаку звука (або субтон) : (Приклад «Очима ти сказав…» )
Мелодекламація (або музично-вокальною декламацієя) відноситься до
специфічних прийомів виконання романсів. Це технічний прийом вокально-
творчої вимови слів з усіма їх граматичними і логічними акцентами, з
виявленням емоцій, що містяться в них. О. Мишуга (основоположник
української вокальної педагогіки) говорив: «Хто вміє декламувати, той уміє
співати». Відтак, спочатку треба навчитися декламувати (акустично правильно і
логічно грамотно вимовляти голосні, півголосні, приголосні, окремі слова та цілі
речення), а потім уже співати.
Кожен куплет має свою місцеву кульмінацію – мелодичний «зліт» в третій
фразі: (Приклад «Мов тихий дзвін…» Третя та четверта фраза – проспівується
на легато («смичковим видохом», на м’якій атаці звука та широкому
еластичному диханні)
Коли першокурсник ще не може належним чином сольфеджувати вокальну
партію романсу по нотах, викладач просить концертмейстера дублювати
мелодію на фортепіано, а студента – відтворити її голосом. Для полегшення
цього завдання вокальну партію слід розучувати послідовно – по фразах,
реченнях, періодах.

У процесі роботи над сценічним втіленням романсу мають місце й

виховні моменти. Так, наприклад, викладач і концертмейстер можуть допомогти
співаку-початківцю позбавитись непотрібних жестів під час співу. Зайві рухи у
співака часто переростають у звичку і є показником психологічної скутості й
неприродної напруженості. Вважають, що жестикуляцію може собі дозволити
тільки досвідчений артист, підсилюючи жестами внутрішній стан. Чим
стриманіша жестикуляція, тим зручніша і більш виграшна вона для співака.

Маловживаним у вокальному навчанні, нажаль, є креативний метод, який

полягає у творчому засвоєнні репертуару, стимулює студентів у створенні
власних варіантів інтерпретації вокальних творів, сприяє опануванню навичок
імпровізації, транспонування та гри на слух акомпанементу до вокальних вправ і
вокальних творів.
Цей метод є ефективним у роботі над сучасними романсами, більшість із
яких виконуються в супроводі фортепіано. Але не всі викладачі-вокалісти
настільки добре володіють інструментом, щоб формувати у студентів такі
уміння (науковці називають їх «навичками комплексного виконавства»). Тому
цей аспект «вокально-інструментальної» підготовки студентів іноді
забезпечують концертмейстери, які мають відповідні здібності та великий досвід
роботи у класі естрадного співу.
В аудиторній та самостійній домашній роботі студента над романсом
застосовують метод порівняння, коли прослуховують твір у виконанні
викладача або аудіо- чи відеозаписі різних виконавців з метою визначення
кращого варіанту його інтерпретації, а також для проектування власного плану
роботи над ним.
У роботі над сучасними романсами в класі естрадного співу застосовують і
спеціальні вокальні методи та прийоми: метод сольфеджування, фонетичний
метод, Метод вокалізації (виконання складних фрагментів твору без
літературного тексту на певному голосному звуці чи відкритому складі,
застосовується не тільки в роботі над вокалізами і вправами, але й у процесі
вивчення вокальних творів). У класі естрадного співу та в самостійній роботі
студентів також практикується метод вивчення романсового репертуару на
слух, коли студент, не маючи нотного тексту, працює над твором під фонограму
або ж наслідує (копіює) свого викладача.