Дисертація- стаття Євгенії Пахомової

Опера Золотослов та Різдвяне дійство

Леся Дичко - український композитор, педагог, громадська діячка. Заслужений

діяч мистецтв УРСР, одна з провідних хорових композиторів в Україні. Її твори
були широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних
програмах світу: США, Канаді, Франції, Великій Британії, Німеччині, Польщі,
Україні та інших. Навчалася в київській школі-десятирічці ім. М. В. Лисенка по
класу теорії (1959), в київській консерваторії ім. П. І. Чайковського по класу
композиції у професора К. Д. Данькевича та професора Б. М. Лятошинського
(1964), та аспірантура у Київській консерваторії у Б. М. Лятошинського.
Діяльність. 1972–1994 — Київський державний художній інститут (нині
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) — читала курс
історії музики. З 1994 — викладач композиції та теоретичних дисциплін в
Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського. 2002 —
викладала в Тегеранському університеті. 1989 та 2004 — виступи в Канаді з
лекціями, творчими звітами про українську сучасну хорову музику. 2005 —
доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 2009 —
професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
….
Творчість української композиторки Лесі Дичко логічно вписується у мистецькі
процеси, що відбуваються в європейській культурі кінця ХХ – початку ХХІ
століть. Вбираючи у себе інноваційні прикмети сучасного постмодерністичного
музичного простору, музика Дичко творить нову якість синтезу, в якому
відчутний нерозривний зв'язок з національним фольклором. Одним із основних
напрямків другої половини ХХ сторіччя став неофольклоризм. Творча
спадщина Лесі Дичко цілковито підпадає під стилістику неофольклоризму, адже
вона долучилася до формування «нової фольклорної хвилі» 60-х і продовжує
цілеспрямовано розвивати його засади на новому етапі і в наш час. Показовими
в неофольклористичному стилі стають хорові кантати: «Червона калина» на
слова старовинних українських пісень для хору, солістів та інструментального
оркестру, «Чотири пори року» для хору a capella та дитяча кантата «Сонячне
коло». Оперна творчість Дичко стоїть на роздоріжжі жанрових форм, що
загалом стає характерною рисою усього творчого доробку композиторки, в
першу чергу хорової музики.
Опера «Золотослов» продовжила неофольклорну лінію творчості Л. Дичко і
стала одним з найвищих її взірців. Задум твору з’явився після прочитання
збірки фольклорних текстів «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі», що
вийшла у видавництву «Дніпро» у 1988 році. До цієї збірки вміщені тексти
пісень найрізноманітніших жанрів фольклору, серед яких особливу увагу
композиторки привернули весільні і родинно-побудові пісні, поховальні плачі, а
також календарно-обрядові пісні (весняного і зимового календарного циклу).
Естетична ідея твору закладена в назві опери, що складається з поєднання двох
символів – золота, що уособлює багатство, процвітання і сонячне світло, та
тісно пов’язане з архетипами сонця і світового дерева, а також слова у значенні
«віщувати, пророчити», його наші предки наділяли божественною силою і
здатністю до матеріалізації. У цьому циклі Леся довільно комбінувала вірші,
трактуючи їх в першу чергу у міфологічному значенні. Тут відсутній
послідовний розвиток сюжету та причиннонаслідкові зв’язки між подіями.
Головною драматургічною ідеєю стає творення обрядового дійства як
відображення сутності стародавніх вірувань слов’ян, відображення стародавніх
ритуалів крізь призму сучасного світу. У відібраних текстах часто змінює
структуру, повторюючи окремі фрагменти, завдяки чому посилює смисловий
вплив окремих слів-символів. Жанр «Золотослова» поєднує у собі ознаки опери
і ораторії. У ньому роль хору і солістів майже рівнозначна, при цьому партія
хору перебирає на себе безліч функцій, зокрема поєднуючи суто хорові з
симфонічними. Це новаторство очевидно зумовлено проникненням в оперний
жанр ознак містеріального обрядового дійства та поетики стародавнього
українського фольклору, що ідуть від естетики «неофольклоризму». Хор, якому
традиційно відводилася в опері вторинна роль, завдяки творчості Лесі Дичко
став головним – і єдиним – героєм оперної драми. Струнка композиція опери,
що складається з чотирьох розділів («Створення світу»; «Ігри. Забави»; «Плач»;
«Весільні обряди») вибудувана завдяки системі лейтмотивів як на музичному,
так і на поетичному рівні. «Світ людей» репрезентований в сценах весільного
обряду (ІІ, ІV ч.), має такі музично-стильові ознаки: використання сольного або
ансамблевого співу, вокальних тембрів, народно-пісенних інтонацій, мінорної
ладової сфери. «Інший світ» (І, ІІІ ч.) розкривається через міфологічну
образність, що символізує сакральний простір.
Опера «Різдвяне дійство», є логічним продовженням лінії розвитку від
хорових кантат та літургічних творів до оперного жанру. Опера є своєрідним
творчим та духовним підсумком, філософським осмисленням власного буття і
космогонічних основ всесвіту. Відтворює ідею гармонії світу з його
невимушеним єднанням природи і людини, балансом поколінь з його
невинністю дитини та досвідченою мудрістю дорослої людини. В творі
відроджуються фольклорні джерела, на яких базується зимовий фольклорний
цикл, в якому органічно поєднуються давні архаїчні уявлення наших предків
слов’ян з християнськими вченнями та традиціями. Вертеп (а саме такий
підзаголовок дала Л. Дичко опері) завжди був одним з головних театралізованих
дійств нашого фольклору, в якому від покоління до покоління передавались
традиційні обряди та пісні. Леся Дичко оновлює вертеп, створює його сучасну
інтерпретацію. Трансформація духовних ідей та національної традиції
відбувається в світлі сучасного світосприйняття та модерного композиторського
мислення. Опера була задумана композиторкою, ще за довго до написання
«Золотослова». Проте остаточний її варіант був зроблений у 1997–1998 рр.
«Різдвяне дійство» присвячене авторкою хормейстеру Євгену Савчуку, який
став її першим виконавцем у 2007 р. на концерті з приводу ювілейних
святкувань до дня народження Лесі Дичко.
«Різдвяне дійство» написане для двох хорів – дитячого ( за задумом
композиторки він символізує «ангельський хор») та дорослого, солістів,
оркестру та ударних. Опера має номерну структуру, що складається з 5 розділів-
картин. В них Л. Дичко відтворює композицію першої частини вертепної драми
в її національній традиції. В усіх частинах вона базується на традиційних
поетичних текстах, проте їх музичне втілення виходить за межі усталеності
сприйняття. Тут вона реалізує неофольклористичні традиції своєї творчості в
поєднанні з елементами духовно-літургічної стилістики, а також використанням
необарокових моделей та модерних композиторських технік ХХ століття.
Фольклорні мотиви знаходять своє втілення в опері через жанр колядок, що
стають озвученням, фоном до розгортання сюжетної лінії. Подібно до
народного вертепу, значно спрощені і умовно прописані ролі певних
персонажів, а також втілюються типові драматургічні рішення окремих номерів.
Також використовується музичний супровід, що імітує примітивно-обмежений
акомпанемент мандруючих вертепників (головна функція в оркестрі припадає
на ударні інструменти). Елементи містерії та літургічної драми ми знаходимо у
використанні християнської символіки, типових богослужбових жанрів, таких
як різдвяний Тропар і Кондак, збереженні канонічного тексту, втілення через
образ читця-Ведучого і дитячого хору традиційних ролей священика та хору
Ангелів, дотримання принципів церковного антифонного співу,
звуконаслідуванні дзвонових інтонацій. Композицію опери відрізняють
цілісність та продуманість структури. Одним з центральних лейтмотивних
комплексів стає лейтмотив зла (образ Ірода). Він стає комплексом виразово-
сценічних прийомів, що характеризують емоційнозаглиблений образний стан
темної сторони буття. У третьому розділі використовуються авторські обробки
колядок, «Колискова Ісуса» з «Карпатської кантати». Особливо слід відзначити
функцію хорової партії в опері. Її роль настільки потужна, що дозволяє
говорити про жанровий прототип ораторії як домінуючий в творі. Хор несе
головну драматургічну роль, частково заміняє в партитурі оркестрову партію.
Адже за своїм інтонаційним багатством звукових ефектів, елементів
звуконаслідування, хорова партія якісно відрізняється від вирішення
інструментального супроводу.
Опери «Золотослов» та «Різдвяне дійство» Лесі Дичко стали своєрідним
підсумком еволюції стилю і кульмінаційним етапом розвитку неофольклорних
тенденцій композиторської творчості. Оперно-хорова творчість Лесі Дичко
займає провідне місце в сучасній музиці другої половини XX – початку XXI
століття. Композиторка не лише майстерно продовжила вітчизняну хорову
традицію, але й значно збагатила її своїми власними новаторськими ідеями, які
особливо яскраво проступили в операх «Золотослов» та «Різдвяне дійство».