Харківський Національний університет мистецтв ім. І.П.

Котляревского
Кафедра хорового та оперо-симфонічного диригування

Хорова творчість П.І.Сениці

Реферат з хорової літератури

виконала студентка 4 курсу

Комар Ангеліна

Харків-2022
 ПАВЛО ІВАНОВИЧ СЕНИЦЯ (1879-1960)
Хорова творчість. Хори a cappella.
Роки незалежності України – це доба оновлення суспільної свідомості,
звільнення від стереотипів, формування нового погляду на історію держави.
У нашій уяві закріпилося уявлення про 1920-ті рр. як про добу
«розстріляного відродження». Імена десятків талановитих митців України
було вилучено з історії національної культури, факти їх біографії
перекручено, здобутки замовчено.
Автор близько 250 творів, опери «Наймичка» за поемою Т. Шевченка, хорів,
солоспівів та вокальних ансамблів на вірші Т. Шевченка, М. Рильського, П.
Тичини, М. Бажана, О. Олеся.
Науково-теоретичний доробок композитора представлений роботами
«Сучасна українська музика» (1923), «Українська вокальна музика» (1925),
«Українські народні пісні, записані на Волині» (1926)..
Чому ж його ім’я мало відоме не тільки широкому загалу, а й професійним
колам? Чому творчість композитора замовчувалася упродовж десятиліть і
лише останнім часом відроджується з-забуття? Чи не тому, що він
представляє когорту митців, репресованих у добу сталінського режиму, і
якщо не знищених (як В. Верховинець, Г. Хоткевич), то затаврованих (як К.
Квітка) чи заборонених (як О. Оголевець).
Батьківщина П.І. Сениці – слобідка Максимівка Переяславського повіту
Полтавської губернії. Хлопець з селянської родини, з 7ми років пішов до
сільської школи, де залюбки співав у шкільному хорі. Любов до музики йому
прищеплювала вчителька співів Ольга Максимович. Освіту Павло продовжив
у «сільськогосподарській» поблизу Глухова на Чернігівщині.
Згодом наважився поїхати до Москви і вступити до консерваторії на
вокальний факультет до класу професора А. Мазетті.
Консерваторію Павло Сениця закінчив 1908 р. – по класу контрабасу, а
роком пізніше – по класу композиції, діставши звання вільного художника.
Залишений у консерваторії, він водночас викладав теорію музики у інших
навчальних закладах Москви. Утім, ще будучи студентом, він набув
популярності як композитор, видав близько 70 творів.
Загалом, Сениця – талановитий вокальний композитор. Найбільше його
надихали шевченківські рядки. Збиранням українських народних пісень
Сениця захопився ще у шкільні роки, у консерваторську добу «підбирав
ключ» до обробки пісенного матеріалу. Серед обробок Сениці – «Спілу Йван
гречку косив», «Да поїхали рибалочки
Твори композитора включали до репертуару відомі співаки,
інструменталісти, хорові капели, колективи музичної самодіяльності. Про
концерти з творів Сениці у газетах та журналах Москви, Харкова, Києва,
Галичини було надруковано безліч рецензій, відгуків, інформацій. Один із
зарубіжних концертів, ‘осередку влітку 1923 р. в Празі.
Програму з портретом композитора було надруковано чеською та
українською мовами. Виконувалися хорові й сольні пісні, твори для
віолончелі, а також II симфонія «Де-не-де тополі» – так звана «Українська».
Але саме «Українська симфонія» відіграла фатальну роль у творчій біографії
композитора. Інтриги навколо її виконання у Харкові поставили автора у
положення «persona incognita», стали перешкодою до переїзду музиканта на
Батьківщину і призвели до замовчування його імені на довгі роки.

Внесок Павла Сениці до хорової української літератури невеликий, але

цікавий. До цього жанру композитор звернувся по закінченні Московської
консерваторії, маючи чималий доробок в галузі романсу, інструментальних, а
також симфонічних творів. У 1909 р.(в'явилася його перша хорова
композиція -- «Згасає депь», в 1912 р.- дві, від 1913 по 1917 р. він створив
близько десяти хорових творів.
В цьому Сениця виступав продовжувачем класичної традиції -створення
музичної Шевченкіани,-- тоді як у галузі солоспіву віддавав перевагу
індивідуалістичній поезії тогочасних третьорядних поетів. З останніх десяти
хорів шість Сениця написав на вірші Т. Шевченка, один присвятив І.
Франкові на власний текст.
Як своєрідний спомин про батьківщину звучить його перший хор -- «Згасає
день» (1909) на вірш 0. Коваленка ". В ньому ваблять поетичність, душевпий
спокій і ліризм. Хорова партія лакопічна ії цілісна. Досить різнопланова
фактура фортепіанного супроводу --на нього покладені колористичні
завдання і окремі ілюстративні прийоми. «Згасає день», написаний для
мішаного хору з фортепіанпим супроводом, позначений опусом 26 7.
Шість хорів Сениці до поезій Шевченка входять до його третьої- серії
музичних творів ж. У авторському виданні вони згруповані так: перші три
для чоловічого хору а сарреllа, три останніх -- для мішаного хору а
сарреlla
Триптих для акапельного чоловічого хору (ор. 13, 1, 2, 4)на слова Т.
Шевченка складається з творів: «І небо невмите», «Чи ми ще зійдемося»,
«Чигирине, Чигирине», позначених лірико-драматичним характером. За
жанровими типами це -- роздум і хорові монологи.
Особливо вдало інтерпретує композитор вірш «Ї небо невмите».У цьому
ліричному шедеврі Шевченка кожне слово, кожна фраза несуть на собі
величезне психологічне навантаження. Цікаво розкрито рядки Шевченкового
пейзажу , підкреслено його гнітючу одноманітність, даючи З кожною новою
фразою відчути нагромадження нестерпної туги засланого поета.
У згоді з поетичним образом композитор розпочинає хор фразою
непоказаною, ніби замкненою в собі (двоголосся унісонів, що чистими-
квінтами обрамлюють терцеве «оспівування» домінанти). Ця фраза,проте,
виявилася містким імтонаційним тезисом, з якого виростає весь музичний
матеріал хору. Манера імпровізаційно вільного розгортання музичної думки
поєднується у Сениці з народними принципами варіювання.Структура хору
тричастинна.
Середню становить власне єдина фраза, якою проривається досі
приховуваний душевний біль:
«Боже милий! Чи довго буде ще мені в оцій незамкнутій тюрмі, понад оцим
нікчемним морем нудити світом?»
Композитор підкреслює цей експресивний порив різними засобами. Він
вирізняє його тональним зіставленням: крайні частини хору написані в
натуральному ре мінорі, середня ж у до мінорі. Змінюється характер
висловлення, після стриманості ліро-епічної розповіді (в дво-, триголосій
хоровій фактурі) - схвильоване декламаційне соло тенора з супроводом партії
басів. Характер декламації соло нагадує кобзарські речитації --
імпровізаційністю, експресією, пощабельним рухом, широтою діапазону.
Третя побудова сполучає оповідальну манеру першої з речитативними
елементами другої, зокрема характером низхідпого пощабельного руху,
кадансами, маркатністю -- «не хоче правдоньки сказать, а більше нікого
спитать». Це дає синтез музичних елементів, якого вистачає для завершеності
музичної організації.
- «І небо невмите» -- кращий з шевченківських хорів Сениці. Він позначений
непересічною проникливістю відтворення настрою поезії, лаконізмом і
органічністю твору, його яскравим національним звучанням.
-У хорі «Чи ми ще зійдемося», незважаючи на ряд тотожних прийомів з
хором «І небо невмите» -- подібний спосіб розкриття тексту,особливо
розповідальних моментів, конструкція, роль ладотональних зіставлень та
гармонічних засобів у нюансуванні висловлення, ритміка, зокрема
синкоповане виділення декламаційного моменту,-- звучання музики
видається менш цілісним, справляє часом враження ілюстративності.
Хор «Чигирине, Чигирине» нерівний щодо стилю. Тут композитор
використовує певні елементи національної музики, що мають надто далекі
зв'язки з характером поетичного образу.Непереконливо втілюється і епізод
«За що боролись ми з панами», який Сениця передає секвенційним
нарощуванням фраз, що тільки зовнішньо відтворює нагромадження, але
насправді не передає потрібної експресії думки.
Цікавим експозиційним прийомом тут видається введення речитативного
соло на тлі витриманої квінти басів. Цей епізод помітно драматизує загальне
звучання хору. Щодо характеру він настільки близький до кобзарської
речитації, що сприймається як майстерна стилізація.
Наступних три хори Сениці (з цієї ж серії) написані для акапельного
мішаного хору до Шевченкових віршів: «За сонцем хмаронька», «Ой на
горі ромен» та «Гомоніла Україна» (з поеми «Гайдамаки»).
Особливий успіх мав хор-пейзаж «За сонцем хмаронька», де органічно
поєднались колоритність звукозапису й ліризм, винахідливість |застосування
звукових барв з безпосередністю емоційного чуття.У цій двочастинній
композиції її складники протиставлені: перша частина хору -- ідилічно-
піднесена, світла за настроєм, друга --тьмяніша, з помітною драматичною
наснаженістю.
Перша приваблює міплявістю барв, що підкреслюють поетичний колорит.
Це пасамперед двоїста ладотональна орієнтація, темброва драматургія,
зміни"хорової фактури. Друга частина -- «А туман неначе ворог...»
етнографічно виразніша, звучання насиченіше, густіше і однорідніше -майже
цілком витримане ішіі. Важливу стабілізуючу роль відіграють органні
пункти. Підголосковий виклад, мелодичні розспіви перед кадансами також
сприяють утворенню лірично-сумовитого настрою.
Хор «Ой на горі ромен» (ор. 13, 29 5) своїм інтонаційним складом нагадує
українські веснянки. Відштовхуючись від анафор вірша Шевченка, Сениця
будує хор на протиставленні подібних фраз, які завдяки контрасту
(насамперед щодо динаміки, тональностей і по деколи виконавських
штрихів) урізноманітнюють течію музики. При всій жвавості викладу і
рельєфності мелодичного матеріалу хор не справляє глибокого враження,
очевидно, через ілюстративний характер музики.
«Гомоніла Україна» (ор. 13, Ме 6) -- одна з багатьох спроб інтерпретацій
шевченківського вірша. На жаль, і тут музика не стала гідним відповідником
поезії.
Невеликий хоровий доробок П. Сениці свого часу цінувався за окремі
репертуарні твори, так і за композиційні знахідки, розробку колориту
накреслення національного характеру, тощо.
На думку серйозних дослідників української музики, перед нами постає
портрет яскраво обдарованого, глибокого та самобутнього українського
музиканта, чиє ім'я має посісти чільне місце в літописі української музики.
Захист гідного імені П. І. Сениці, заручника ідеологічних інтриг 1930-х рр.
шлях до реабілітації світлого імені митця, «справа честі української
культури» (Зінаїда Юферова)